Соціально-педагогічні зміни початкової освіти в Україні (1945 - 1958 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-педагогічні зміни початкової освіти в Україні (1945 - 1958 рр.)

Шугай Я.М.

Статтю присвячено комплексному дослідженню соціально-педагогічних змін початкової освіти в Україні (1945 -1958 рр.). Розглянуто ключові етапи становлення та відбудови освіти в післявоєнний період. Проаналізовано погляди українських дослідників (А. Березівської, А. Бондар, Д. Дзвінчук, О. Сухомлинської та ін.) на класифікацію та виділення характерних ознак, притаманних окресленому періоду.

Висвітлено основні події та процеси, що відбувалися в житті українців в 1945 - 1958 роках. Проаналізовано низку нормативно-правових документів, у яких окреслено певні догми та стратегії розвитку освітньої політики держави. Визначено, який вплив мало ухвалення законів та постанов на розвиток загальної середньої освіти, зокрема, початкової.

Виділено й описано характерні особливості та мету соціально-педагогічних нововведень у систему освіти України, серед яких - роздільне навчання хлопців і дівчат, зменшення вікового порогу зарахування дітей до школи тощо. Поміж основних подій та процесів досліджуваного періоду схарактеризовано таку соціально-значущу проблему, як голодомор, що вніс свої негативні корективи в процес відновлення освіти.

Особливу увагу приділено глобальним змінам в освітній системі УРСР, а саме: переходу від загальної семирічної освіти до загальної середньої та доцільності відродження й повернення політехнічного навчання. Акцентовано, що однією із проблем, із якою зіткнулась радянська школа, стала відсутність матеріально-технічної бази для втілення політехнічного навчання. освітня політика педагогічний соціальний

Автором схарактеризовано досліджувані роки як період оновлення, у ході якого була уведена загальна обов'язкова семирічна освіта (згодом й восьмирічна), взято курс на політехнізацію шкіл, посилення трудової підготовки учнів молодшої й середньої ланки, щоб уникнути відриву від життя з посиленою ідеологічною пропагандою.

Ключові слова: початкова освіта, соціально-педагогічні зміни, суспільство, навчання, голод, роздільне навчання, відбудова, політехнічне навчання.

The article is devoted to a comprehensive study of social and pedagogical changes in primary education in Ukraine (1945 -1958). The key stages of formation and restoration of education in the post-war period have been considered. The views of the Ukrainian researchers (L. Berezivska, A. Bondar, D. Dzvinchuk, A. Sukhomlinska, etc.) have been analyzed to classify and distinguish the characteristic features inherent in the outlined period.

The main events and processes that took place in the life of Ukrainians in 1945 -1958 have been covered. A number of normative legal documents have been analyzed, in which certain dogmas and strategies for the development of the educational policy of the state are indicated. The influence of the adoption of laws and regulations on the development of general secondary education, in particular the primary one, has been determined. The characteristic features and goals of social and pedagogical innovations in the educational system of Ukraine are singled out and described, among them: separate education of boys and girls, reduction of the age threshold for admission of children to school and the like. Among the main events and processes of this period, such a socially significant problem as the Famine-Genocide was described, which introduced its negative corrections in the process of education restoration.

Particular attention is paid to global changes in the educational system of the Ukrainian SSR, namely, the transition from a general seven-year education to a secondary general and the expediency of the revival and return of polytechnical education. It is emphasized that one of the problems that the Soviet school faced was the lack of a material and technical basis for the implementation of polytechnical education.

The author characterized the studied years as a period of renewal, during which a universal compulsory seven-year education (later even eight-year) was introduced, a course was taken to introduction of polytechnical education to schools, strengthening of labor preparation of junior and middle-level students in order to avoid being separated from life with enhanced ideological propaganda.

Key words: primary education, social and pedagogical changes, society, education, famine, separate education, rehabilitation, polytechnical education.

Освіта, в широкому сенсі свого значення, супроводжує людину протягом усього життя. Адже, починаючи від перших кроків життя й закінчуючи навчанням й вихованням онуків, людина є невід'ємним учасником освітнього процесу.

Відомо, що на долю нашої держави випало чимало страждань. Як пише Л. Костенко, «а ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни» [16]. Та однією з найгостріших та найболючіших проблем української держави було й залишається охоплення населення освітою та надання якісних освітніх послуг для виховання цілісної та конкурентоспроможної особистості.

Наразі відбувається чергове масштабне оновлення системи освіти в Україні, що охоплює всі ланки становлення особистості, від дошкільної до вищої. Цей процес, який розпочнеться з вересня 2018 року й завершиться в 2027 році, є довготривалим та швидкоплинним одночасно. Насамперед, очікувані зміни охоплять початкову ланку. Однак, закладаючи основи реформування початкової освіти, варто враховувати й переосмислювати історичний досвід становлення її через призму соціально- педагогічних змін у суспільстві 1945 - 1958 років.

Питання ретроспективного пошуку та аналізу змін початкової освіти в Україні висвітлювалися в роботах Л. Березівської, Л. Бондар, Т. Гавриленко, Я. Кодлюк, Н. Клочко, А. Моісеєнко, Л. Піроженко, О. Сухомлинської та ін.

Однак розвиток початкової школи у вищезгаданий період у контексті соціально- педагогічних змін у суспільстві залишилося не до кінця розкритим.

Мета статті - висвітлити та проаналізувати соціально-педагогічні зміни початкової освіти в Україні (1945 - 1958 рр.).

Так історично склалося, що кожна держава, запроваджуючи зміни в державному устрої, розпочинає зі змін в освіті. На жаль, дуже часто ці зміни залежать від особистого світогляду та переконань певного керівника, а не від перспективних та креативних реформ та досвіду.

Як зазначає Л. Березівська, «зі зміною державної політики в ході шкільного реформування змінювалася й парадигма виховання її громадян: на засадах православ'я, монархізму й вірності государю в імперську добу; на національних цінностях (українська мова, література, історія, традиції, релігія, культура) у період існування української державності (1917 - 1920) або її відродження в 1985-1991 роках; на принципах націоналізму, інтернаціоналізму, атеїзму в 20-х роках; на комуністично-класовій, атеїстичній ідеології в 1930 - 1985 роках» [1, с. 46]. Охоплений у цій статті період насичений подіями, які науковці класифікують по-різному.

Зокрема, О. Сухомлинська про 1933 - 1958 роки пише, що це період, коли українська педагогіка була складовою «російсько-радянської культури» [14, с. 65-66].

Д. Дзвінчук 1931 - 1959 роки схарактеризував, як «період утвердження командно- адміністративної системи управління освітою як організаційної основи тоталітарного режиму, посилення бюрократичного централізму й втрати децентралізації» [5, с. 35].

Згідно класифікації Л. Березівської, «1930-1946 рр. - прихована реформа або реорганізація української шкільної освіти в ході радянських урядових постанов, боротьби з українізацією, масових репресій проти освітян; 1946 - поч. 50-х років ХХ ст. - реалізація або поглиблення радянської системи шкільної освіти в умовах регламентації освітнього простору» [2, с. 4].

Отже, якщо 30-ті - початок 40-х років ХХ століття ознаменувалися лише імплантацією радянського тоталітарного режиму в українську систему освіту шляхом репресій та пригнічення української культури, то 1945-1958 роки є періодом вростання та утвердження радянської культури, системи, яка мала на меті чи не повне знищення української нації.

Після перемоги в ІІ Світовій війні у 1945 році в країні надзвичайно гостро відчувалися соціальні проблеми. Мільйони понівечених життів та доль, зруйновані вщент міста й села, відсутність інфраструктури та інші не менш важливі проблеми. Перед державою постало питання відновлення народного господарства, соціально- культурної сфери в найкоротші терміни. Про це свідчить постанова РНК УРСР і ЦК ВКП(б) від 27 лютого 1943 року «Про поновлення роботи шкіл в районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів», де чітко наголошено на необхідності поновлення навчання дітей у школах й розподілено обов'язки й відповідальність керівних органів за дотриманням цього документу.

Попри те, що майже по всій території України, звільненої від окупації, в 1943 році відновили свою роботу школи, вони не могли функціонувати на повну силу. Це зумовлювалося рядом причин, серед яких:

значний відсоток від загальної кількості зруйнованих шкільних будівель і приміщень, які відновлювалися силами робітників, працівників колгоспів та, власне, дітьми;

гостра нестача кваліфікованих спеціалістів, адже багато вчителів пішли добровольцями на фронт, звідки не повернулися. Для поліпшення забезпечення шкіл педагогічними кадрами було вжито низку заходів, зокрема, ухвалено спеціальне рішення про розвиток системи заочної педагогічної освіти, створювались короткотермінові курси підготовки й перепідготовки вчителів. У звільнених районах учителів забезпечували житлом у першу чергу. Надалі в міру звільнення окупованих територій і відновлення роботи шкіл ще гострішою поставала потреба в педагогічних кадрах (зокрема, у 1944-1945 навчальному році налічувалось 154812 учителів. Це майже удвоє менше, ніж до війни [9]);

погіршення демографічної ситуації. Багато дітей, учнів загинуло, залишилося без батьків, тому постало питання про відкриття нових типів навчальних закладів, матеріальної допомоги одиноким та багатодітним матерям. У таких умовах украй важко було забезпечити дітей необхідними для школи речами. Непоодинокими були випадки, коли до школи молодші діти ходили по черзі, адже на всю родину були одні чоботи. Старші діти були змушені кинути навчання для забезпечення можливості існування родини.

З такими життєвими реаліями зіткнулася майже кожна українська родина, і школа не була осторонь.

В умовах військових дій й надзвичайного стану в країні на перший план виходило патріотичне виховання, яке успішно втілювалось в суспільне життя держави й школи.

Однак це відбувалося досить дивним способом. На думку Наркомосу та інших керівників освітньої галузі, одним із найголовніших напрямів розвитку патріотичного виховання учнів, як молодших, так і старших було запровадження роздільного навчання хлопців і дівчат. Цей факт знайшов своє відображення в постанові ЦК ВКП (б) від 16 липня 1943 року «Про запровадження роздільного навчання хлопців і дівчат в 1943/44 н. р. у неповних середніх і середніх школах обласних, крайових міст, столичних центрів союзних і автономних республік та великих промислових міст».

Окрім патріотичної складової, ухваленню цього рішення передували такі причини та передумови:

укріплення дисципліни в школі, адже під час війни значно впав рівень дисциплінованості серед учнів, особливо хлопців;

відмінності в чинних програмах військової підготовки хлопців та дівчат;

різний стан фізичної підготовки хлопців та дівчат;

диференційований підхід щодо практичних навичок військової справи.

Отже, для реалізації положень цієї постанови з 1 вересня 1943 р. запроваджувалося роздільне навчання хлопців і дівчат у 1-10 класах усіх неповних середніх і середніх шкіл, створювалися окремі чоловічі й жіночі школи, де навчання в 1943-1944 навчальному році мало здійснюватися за чинними на той час навчальними планами неповних середніх і середніх шкіл [13].

Як зазначає А. Бондар, «у Україні роздільне навчання хлопців і дівчат було запроваджено в 660 школах, із них - 314 чоловічих (205 тис. учнів) і 346 жіночих (240,4 тис. учнів). Усього в 1945-1946 навчальному році роздільно навчалося близько 9 % учнів від їхньої загальної кількості [3, с. 69]. Але в ході реалізації концепції роздільного навчання виникли деякі перепони, такі як: відсутність достатньої кількості шкіл та шкільних приміщень, обмежене фінансування освітньої галузі, а також малий відсоток підготовлених кваліфікованих учителів. Намагаючись вирішити це питання, школярів залучали до навчання у дві зміни (зранку - хлопці, увечері - дівчата). Однак ці заходи не дали бажаного результату, очікувані переваги роздільного навчання поступово зійшли нанівець, тому 17 квітня 1954 року було ухвалено постанову Ради Міністрів про підготовку до уведення спільного навчання в школах країни [10, с. 339].

Одним із поворотних рішень щодо реформування початкової освіти стало ухвалення Радою Народних Комісарів СРСР постанови «Про прийом дітей семирічного віку до школи» від 8 вересня 1943 року. Згідно з цією постановою комісарам союзних республік рекомендувалося зменшити віковий поріг прийняття учнів до першого класу, починаючи з 1944-1945 навчального року. Це було наслідком війни, оскільки прагнули укомплектувати школи, а тому на державному рівні зобов'язали батьків віддавати дітей до школи [12, с. 156].

Цей захід завдяки звільненню місць для прийому молодших від зазначеного віку дітей у тогочасні дошкільні заклади та завдяки організації шкільного життя всіх семиліток надавав можливість матерям активніше працювати на виробництві. Водночас учні неповних середніх (тобто семирічних) шкіл завершували навчання не в 15, а в 14 років і раніше починали свою трудову діяльність. Ці обставини в умовах воєнного та повоєнного часу мали надзвичайно велике значення [15, с. 218]. Ухвалення вищеназваної постанови вплинуло на розвиток початкової школи, адже зменшило річну розбіжність між дошкільниками й учнями початкових шкіл.

Іншою не менш важливою й трагічною подією в житті українського народ став голодомор в Україні 1946-1947 років.

Країну відбудовували, а отже, потрібні були кошти, й чималі. Україна ж була (і залишається донині) надзвичайно потужною аграрною країною, тому всі політико- економічні рішення 1946-1947 років були спрямовані на експорт ресурсів, у тому числі й харчових.

Згідно з указівкою з Москви, Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б) у постанові від 4 липня затвердили річний план здачі зерна державі зі врожаю 1946 року в кількості 340 тис. пудів (5440000 т). Незважаючи на настирливі прохання першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова, хлібозаготівельний план Україні московський центр не зменшив, натомість зобов'язав беззаперечно й щонайшвидше виконати [4].

Така «звіряча» політика вкрай негативно позначилася на всіх сферах життя в країні. Люди голодували, повторювалася ситуація 1932 року. Розповсюдженим явищем стало жебракування, що заполонило майже всю територію України. Звісно, за таких умов про навчання, а тим паче повноцінне навчання дітей не йшлося. Велика кількість дітей перестала відвідувати школу, деякі з них просили милостиню, працювали в колгоспах; поширилися безпритульність, злочинність [8, с. 10].

Однак, незважаючи на таке важке соціально-економічне становище, діти повинні були відвідувати навчальні заклади. Питання охоплення освітою стояло надзвичайно гостро й відслідковувалося та контролювалося відповідними органами. За прогули уроків, ухиляння від відвідування шкіл дітьми несли відповідальність батьки або опікуни, адже в разі порушення, передбачалася адміністративна й кримінальна відповідальність.

В 1949 році Наркомосом УСР було запроваджене обов'язкове загальне семирічне навчання в сільській місцевості, яке стало продовженням постанови ЦК ВКП (б) від 14 серпня 1930 року «Про введення загального обов'язкового навчання». Навчанням в обсязі семирічної школи мали бути охоплені хлопці і дівчата в промислових містах та районах країни. Отже, у післявоєнний період цілеспрямовано відбувався процес відновлення освітньої системи, спрямованої на забезпечення можливості всім громадянам здобувати освіту [6, с. 187].

На початку 50-х років ХХ ст. розпочався новий етап розвитку й становлення загальноосвітньої школи. Як писав Ф. Корольов, «у 1952 - 1953 рр. школа й педагогіка вступають у новий період свого розвитку. Розпочинається період переходу від загальної семирічної освіти до загальної середньої освіти й здійснення політехнічного навчання в середній школі на базі подальшого підйому всієї навчально-виховної роботи» [7, с. 116].

Питання політехнічного навчання та трудової підготовки було відображене в навчальних планах і програмах середніх шкіл 1930-х - 1950-их років, однак із деякими трансформаціями. На початку 30-х років неодноразово порушувалось питання щодо труднощів вступу випускників до технікумів, адже вони не мали ні теоретичних, ні практичних знань. Саме тому в навчальні плани середніх шкіл увели трудове навчання (початкові класи), креслення та військову підготовку (середні і старші класи).

Однак поступово змінювалась кількість годин, що відводилась на вивчення дисципліни, та змінювалися програмові вимоги щодо знань, умінь та навичок. Як зазначає Л. Піроженко, «відбувався поступовий перехід від спрямування на трудову політехнічну підготовку до так званого «словесного політехнізму». Зміст освіти наповнювався не безпосереднім вивченням трудової діяльності людей і реальною суспільно корисною працею, а технічними відомостями про різноманітні галузі промислового виробництва» [11, с. 27]. Такі дії призвели до вилучення трудового навчання в початкових класах у 1937 році. Унаслідок цього відбувся відрив школи від життя.

Ситуація почала змінюватись у післявоєнний період. Учні активно допомагали у відновленні та відбудові заводів, фабрик, шкіл та інших державних об'єктів. Але з'явився помітний дисонанс між тим, чому навчали в школі й тим, що відбувалося на практиці. На багатьох педагогічних з'їздах учителями активно обговорювалося питання відродження практичного трудового напрямку в навчальних програмах. Згідно з директивами ХІХ з'їзду КПРС протягом 1951-1955 років передбачалися наступні зміни:

перехід від семирічної до десятирічної загальної освіти у великих містах та столицях, а згодом, - і в школах сільської місцевості;

створення умов для якнайшвидшого переходу до загальної десятирічної освіти;

збільшення будівництва нових шкіл.

Саме тому в першій половині 50-х років ХХ століття, упродовж наступної п'ятирічки, відбулись значні зміни, які відбилися на початкових школах також. Значно зменшувались та ліквідовувались малокомплектні школи, великі початкові школи реконструювали в семирічні, а семирічні - у середні. Це мало низку позитивних та негативних наслідків: поступове структурування та реорганізація системи освіти, однак зміни відбувалися надто швидко, не були до кінця продумані, а отже, виникали проблеми в невеликих сільських школах із отриманням освіти (у зв'язку з ліквідуванням малокомплектних шкіл) та з якістю надання освітніх послуг для учнів старших класів, адже обладнання шкіл було на низькому рівні.

Як уже зазначалося, система організації навчання в школі була спрямована на підготовку учнів до вступу до технікумів, однак не виправдала себе, адже практична діяльність під час навчання була недостатньо ґрунтовною.

Починаючи з 1954 року в Україні було запроваджено виробниче навчання в школах, яке мало на меті комплексне поєднання навчальної діяльності із трудовою та з подальшим продовженням роботи в галузях народного господарства.

На з'їздах КП України постійно порушувались питання поліпшення умов щодо здійснення політехнічної освіти в умовах загальноосвітньої школи, обговорювались найбільші перепони та шляхи їхнього подолання для усунення відриву навчання від праці. Зокрема, у 1955-1956 навчальному році в І-IV класах до навчального плану було введено ручну працю. У старших класах також відбулися зміни - починаючи з 8 класу уводилося виробниче навчання [3, с. 90-91]. Однак однією з проблем, із якою зіткнулась радянська школа, через таке стрімке уведення нових навчальних предметів, стала відсутність матеріально-технічної бази для втілення політехнічного навчання.

Унаслідок багатьох переговорів керівних структур освітнього апарату, з'їздів та семінарів практикуючих вчителів, у 1958 році було ухвалено «Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток народної системи СРСР».

Цей документ передбачав структурну перебудову загальноосвітньої школи: упровадження обов'язкової восьмирічної освіти (відповідно, початкова школа перестала бути окремою складовою системи освіти); перетворення середньої десятирічної школи в одинадцятирічну; створення матеріально-технічної бази для оволодіння учнями шкіл однією з масових робітничих професій. Стратегічним напрямом розвитку школи в законі було визначено політехнізацію, посилення зв'язку школи з виробництвом, навчання - з продуктивною працею, особливо в середній ланці (15-18 років) [11, с. 40].

Таким чином, можна зробити висновок, що в 1945-1958 роках освітня політика держави була спрямована на відновлення освітнього процесу в школах після перемоги в ІІ Світовій війні. Також цей період можна сміливо назвати «періодом оновлення», у ході якого була уведена загальна обов'язкова семирічна освіта (згодом й восьмирічна), взято курс на політехнізацію шкіл, посилення трудової підготовки учнів молодшої й середньої ланки, щоб уникнути відриву від життя з посиленою ідеологічною пропагандою.

Перспективним для подальшого наукового пошуку уважаємо ґрунтовне дослідження структурно-організаційних чинників розвитку початкової освіти в Україні у визначених хронологічних межах.

Література

1. Березівська Л. Д. Наслідки та досвід реформування шкільної освіти в Україні у ХХ ст. Рідна школа. 2010. № 1-2. С. 45-49.

2. Березівська Л. Д. Періодизація реформування шкільної освіти в Україні за радянської доби (1919-1991). Історико-педагогічний альманах. 2011. № 1. С. 44-48.

3. Бондар А. Д. Розвиток суспільного виховання в Українській РСР (1917 - 1967). Київ : Вид-во Київ. ун-ту, 1968. 226 с.

4. Голодомор 1946-1947 років // Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору». - 2013. - URL: http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/1946-1947/.

5. Дзвінчук Д. І. Державне управління освітою в Україні: тенденції і законодавство. Київ: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2003. 240 с.

6. Жабенко О. В., Майборода С. В. Галузеве управління освітньої політики (1945-1950 рр.). Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. 2001 (№ 4). С. 187-195.

7. Королев Ф. Ф. К решению вопроса о периодизации истории советской школы и педагогики. Советская педагогика. 1958 (№ 12). С. 107-116.

8. Красножон Н. Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943 - 1953 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка Київ, 2002. 17 с.

9. Освіта й виховання в роки Другої світової війни та у повоєнні роки // Історія педагогіки України - URL: http://subject.com.ua/psychology/history_pedagog/35.html.

10. Петренко О. Б. Становлення гендерної освіти та виховання учнів у радянській школі (1918 - 1954 рр.). Педагогічні науки: зб. наук. пр. Херсон: ХДУ, 2005. Вип. 40. С. 334-340.

11. Піроженко Л. В. Реформування змісту загальної середньої освіти (середина 60-х - початок 80-х рр. ХХ століття): монографія. Київ: Педагогічна думка, 2013. 304 с.

12. Полянский С. Н. Хрестоматия по педагогике. Москва: Просвещение, 1967. 716 с.

13. Постанови партії та уряду про школу. Харків: Рад. шк., 1947. 152 с.

14. Сухомлинська О. В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. Київ: А.П.Н., 2003. 68 с.

15. Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Березівська Л. Д., Гупан Н. М., Пироженко Л. В. та ін. Нариси з історії розвитку диференційованого підходу до організації навчання в українській школі (кінець 30-х - 80-ті рр. ХХ ст.): посібник. Київ: Педагогічна думка, 2017. 768 с.

16. Цитати українських поетів та письменників. URL: https://onlyart.org.ua/tsytaty- ukrayinskyh-poetiv-ta-pysmen.

Размещено на Allbest.ru