Формування освітнього простору нової української школи шляхом організації взаємодії педагогічного колективу та батьків

Автором схарактеризовано пошук інтеграційних підходів до вирішення прикладних питань функціонування ocвiтньoгo простору нової української школи. У статті доціджено цей освітній простір у сучасних умовах радикальних суспільних трансформацій, реформування територіального самоврядування. Зазначено, що це явище потребує не тільки теоретичного осмислення як соціального простору, культурологічного явища чи педагогічної категорії, а й пошуку інтеграційних підходів до практики його формування як ключового агента соціального кластера місцевої громади, що формується на її території, як платформи для численних і різноманітних соціальних можливостей та взаємозв'язків для учнівської молоді на цій території.

Нова українська школа - це ключова реформа Міністерства освіти і науки. Головна мета - створити школу, у якій буде приємно навчатись i яка даватиме учням не тільки знання, як це вiдбувaєтьcя зараз, а й уміння застошвувати їх у житті.

Нова українська школа - це школа, до якої приємно ходити учням. Тут прислухаються до їхньої думки, навчають критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. Водночас батькам також подобається відвідувати цю школу, адже тут панують співпраця та взаєморозуміння, формується новий освітній простір, який переростає з суто педагогічної категорії в потужний соціальний інструмент формування територіальної громади в актуальних процесах децентралізації влади, становлення самоврядних форм організації життя суспільства, формування готовності громади до соціальної відповідальності.

Освітній простір є комплексним поняттям, яке вивчають і трактують з різних дисциплінарних, наукових поглядів. Однак, розглядаючи освітній простір нової української школи, питання його формування в сучасних умовах, важливо враховувати також інші підходи до практичних аспектів перетворення його на простір концентрації та продукування різноманітних соціокультурних, соціополітичних, соціоекономічних форм громадського життя, пошуку ефективних механізмів, засобів формування його як реального агента впливу на соціальні трансформації українського суспільства.

Теоретичні засади дослідження такого комплексного поняття, як «освітній простір», було закладено вченими, які розглядали передусім поняття «простір» з філософського, культурологічного, соціологічного поглядів (П. Бурдьє, Б. Верлен, Е. Дюркгейм, П. Сорокін, М. Хайдеггер та ін.). Так, запропоноване французьким соціологом П. Бурдьє поняття «освітній простір» соціологи загалом трактують як підпростір соціального простору, як розгортання колективного та індивідуального освітнього простору (Р. Пономарьов), як поле функціонування й розвитку відкритої системи освіти та соціального середовища (С. Алексеєв, I. Мелік-Гайказян), як «місце» в соціумі, де суб'єктивно задається множинність і різноманіття відносин і зв'язків для розвитку й соціологізації індивіда (Ю. Сенько).

У системі педагогічних наук, найбільш наближених до потреби глибокого дослідження ocвiтньoгo простору, його рoзглядaють перевaжнo як ocвiтню систему, як педагогічну категорію - від визначень поняття освітнього простору (C. Алексеєв, Касярум, Р. Пономарьов) до аналізу його як освітньої системи з численними підсистемами, рівнями, компонентами (Н. Касярум), як соціально-педагогічної системи з певними принципами та формами організації (К. Васкіна, В. Гатальський), як особливої педагогічної реальності становлення особистості молодої людини. Культурологічний підхід до вивчення освітнього простору сприяв розгляду питань формування освітнього простору як простору спільного культуротворення вчителя та учня (Б. Ельконін, Фрумін), як середовища взаємодії взаємозалежних явищ і факторів (В. Борисенков, O. Гукаленко, A. Данилюк), як полікультурного середовища комунікації між різними поколіннями (Ф. Михайлов).

Міждисциплінарне різноманіття теоретичних наукових досліджень освітнього простору визначило широту спрямувань не тільки відповідних цим наукам, а й пошук інтеграційних підходів до вирішення прикладних питань функціонування освітнього простору нової української школи.

Проте, попри посилену увагу науковців до цієї проблеми, організація педагогічної взаємодії сім'ї та школи не отримала належного опрацювання у площині формування освітнього простору нової української школи шляхом організацію взаємодії педагогічного колективу та батьків.

Мета статті - розглянути освітній простір нової української школи не тільки як соціологічне, культурологічне явище, як педагогічну категорію, а й визначити переваги організації взаємодії педагогічного колективу та батьків у цьому аспекті.

Більшість дослідників різних наукових напрямів так чи інакше пов'язують освітній простір з такими поняттями, як «місце», «поле», «межі», «середовище», «соціальні регіони», «географічні території». Однак мало хто з них розглядає його як суто територіальну категорію. Дослідження цього предметного поля не розгортаються до соціально-географічних, соціально-демографічних, соціально-політичних, соціально- економічних процесів його взаємодії та впливу на соціальне життя на конкретній території. У такій площині освітній простір не розглядають навіть у дослідженнях, присвячених його проектуванню в конкретних навчальних закладах або певних їх типах і видах [3].

Натомість комунікаційні процеси освітнього простору реалізуються в певному географічному просторі, що визначає форми й засоби його формування як соціального механізму відтворення суспільних відносин. Тому соціально-географічний підхід у дослідженні теоретичних і практичних питань освітнього простору нової української школи є визначальним у процесі культурної самоідентифікації, соціального та економічного самовизначення й самореалізації територіальної громади навколо школи.

Освітній простір нової української школи - основа формування соціального кластера, що згодом може призвести до утворення економічних кластерів - на основі територіального принципу чи галузевих, наприклад освітнього тощо, що стане запорукою конкурентоспроможності як конкретного освітнього закладу, так і територіальної громади загалом [2]. Соціальні кластери формуються на тих самих засадах, що й економічні, - на узгодженні інтересів і співпраці агентів кластера, на відмові від вертикальної ієрархії управління, переходу до горизонтальної взаємодії [5]. Важливою особливістю соціальних кластерів є консолідація зусиль соціальних груп, громадських організацій, установ гуманітарної сфери як для надання соціальних послуг (його соціально-економічна складова), так і забезпечення сталого розвитку територіальних систем [1, с. 226].

Формування соціального кластера відтворює модель створення горизонтальних взаємозв'язків на противагу ієрархічним. Різноманіття агентів, цілей і характеру їх діяльності зумовлюють і різноманіття платформ для їх взаємодії. Соціальні кластери, що виникають на взаємозв'язках і взаємодії ocвiтньoгo простору нової української школи, можуть бути різного характеру. Формуючись як уособлення глибинних зв'язків (учні - педагоги - випускники - батьки, члени родин учнів), освітній простір нової української школи на основі спільної території, історичної спадщини (локальної, регіональної, національної), соціально-демографічної та соціально-економічної ситуації водночас «кластеризує» соціальний простір місцевої громади, перетворюючи його на суб'єкт громадянського суспільства, здатного до саморозвитку й самоврядування. Сутністю такого соціального кластера є і територіальна ознака, і логіка зв'язків як партнерських, що сприяє установленню довіри між учасниками та зацікавленими сторонами кластера, їх спільній діяльності з метою отримання синергетичного ефекту [6].

На досягнення саме такого ефекту спрямовано діяльність із формування освітнього простору гімназії № 116 Харківської міської ради як ключового агента соціального кластера, що формується для забезпечення зростання й використання потенціалу, сталого розвитку м. Харкова.

Означена гімназія репрезентує найбільш поширений тип нової української школи, відкритої для навчання й виховання дітей-харків'ян. Нині школа є навчально-освітнім закладом з українською мовою навчання переважно для сімей мешканців прилеглих кварталів і вулиць мікрорайону. Маючи багату історію, виховавши не одне покоління випускників, школа продовжує стабільно здійснювати щорічні набори учнів до трьох перших класів.

Мотивація батьків віддавати своїх дітей на навчання до цієї школи базується передусім на їх довірі до освітніх традицій школи як «своєї», «близької» і культурно, і ментально, і територіально. Ця освоєність громадою мікрорайону освітнього простору гімназії № 116 Харківської міської ради, який формувався поколіннями вчителів, учнів і батьків, підтверджується насамперед спадкоємністю родинних освітніх зв'язків зі школою: в соціальному паспорті школи зазначено, що батьки, близькі родичі (брати, сестри, бабусі, дідусі, тітки, дядьки) більш ніж 40% сьогоднішніх учнів є випускниками цієї школи.

Потужними чинниками успішного формування освітнього простору гімназії № 116 як культурного центру громади мікрорайону є його природно-географічне та історико- культурне оточення, яке, з одного боку, є полем індивідуального розвитку особистості кожного учня як простір формування всієї учнівської громади, а з іншого - соціальним простором широких можливостей розвитку місцевої територіальної громади.

Освітній простір нової української школи має платформену природу, сприятливу для розвитку горизонтальних соціальних зв'язків. Тому актуальним є пошук адекватних цій природі підходів і засобів його формування. Саме платформенний підхід зумовлений необхідністю правильно відчути різноманіття як вияв часово-просторової єдності світу, як множинність його вираження. Це визначає потребу його осмислення, освоєння, структурування як простору розвитку, освіти, формування соціальних зв'язків, творення смислів [4].

Тому серед найактуальніших завдань педагогічного колективу гімназії № 116 Харківської міської ради є творення освітнього простору школи як широкої платформи оптимальних умов для розвитку життєво компетентної, толерантної особистості учня, можливостей отримання ним соціального досвіду, можливостей зіставлення його з наявною соціальною ситуацією, для здійснення власного свідомого громадянського вибору.

Освітньо-культурна платформа, що впроваджується в гімназії № 116, спрямована на об'єднання у відкритому партнерському освітньо-виховному процесі учнів, педагогів, батьків, випускників різних поколінь, місцевої громади для формування освітнього простору школи як відкритого комунікативного всесвіту дитини й водночас широкої платформи можливостей особистішого розвитку.

Саме плaтфoрмений хaрaктер oргaнiзaцiї нaвчaльнo-вихoвнoгo процесу cприяв виникненню тa розвитку в гiмнaзiї № 116 прaвocвiтницькoгo проекту «Я мaю право», який концептуально є поетапним створенням соціального кластера «родина-учень-школа», де у відкритому активному комунікативному процесі формуються зв'язки взаєморозуміння, взаємоповаги, любові між учнями, батьками, вчителями, відбувається засвоєння культурних цінностей рідної школи, набутих попередніми шкільними поколіннями.

Мета проекту - підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави.

Поєднуючи навчально-виховні заняття, позакласну та гурткову роботу, формування освітнього простору нової української школи шляхом організації взаємодії педагогічного колективу та батьків відбувається через взаєморозуміння, взаємоповагу, любов між учнями, батьками, вчителями втілюються в патріотизм, відданість рідному краю, Батьківщині.

Чим чіткіше педагогічний колектив школи спирається у своїй освітній діяльності на взаємодію педагогічного колективу школи та батьків, тим більш конкурентоспроможним є і сам навчально-освітній заклад, і територіальна громада, що використовує цю спадщину як ресурс у своїх соціальних перетвореннях.

Формуванню освітнього простору нової української школи шляхом організації взаємодії педагогічного колективу та батьків сприяють такі використані форми роботи:

• шкільна громадська організація «Рада гімназії» за участю трьох категорій представників освітньо-виховного процесу (батьки, діти, вчителі), метою якої є участь у реалізації, плануванні, громадський контроль за всіма напрямками шкільного життя: навчання, виховна робота, медичне обслуговування, харчування, організація надання пільг тощо;

• традиційні календарні свята: новорічні вистави, масляні народні гуляння, посвята в першокласники та посвята в гімназисти, прощання зі школою тощо;

• проекти художньо-естетичного та спортивного напрямку: «Dance show», фестиваль «Гімназія шукає таланти», «Абетка театрального мистецтва», «Кращий доповідач», «Мама, тато, я - спортивна сім'я»;

• проекти патріотичного напрямку: Свято «Рушника і вишиванки», «Ярмарок народів»;

• екологічні проекти: організована утилізація батарейок, проект «Посади дерево», «Зелений дизайн» (озеленення шкільного подвір'я, озеленення школи);

• волонтерські проекти: ярмарок «Ти не один», відвідування шпиталю;

• краєзнавчі та туристичні проекти: участь та організація екскурсій «Юні мандрівники» пам'ятками рідного міста, містами України і світу;

• профорієнтаційні проекти: екскурсії до підприємств міста («Солодкий світ», аеропорт, книжкова фабрика тощо);

• спільні уїк-енди: «Науковий пікнік», батьківський уїк-енд «Хата на тата»;

• батьківські майстер-класи: «Грузинські хінкалі», «День вареника», «Традиційні українські головні убори», «Млинці на масляну», «Сонцелови», тощо;

• батьківський лекторій: організація лекцій для батьків, що готують батьки-фахівці з психології, медицини, педагогіки: «Здорова дитина-щаслива родина», «Педагогіка почуттів і культура їх вираження», «Статеве дозрівання, формування культури поведінки дітей» тощо, які сприяли формуванню педагогічної культури батьків.

Отже, актуалізація теоретичного осмислення та практична організація взаємодії педагогічного колективу й батьків сприяє формуванню освітнього середовища нової української школи, сприяє підвищенню якості реалізації школою своєї освітньо-виховної функції, перетворює її на реального агента впливу на реформування процесу відтворення суспільних відносин, що й визначає першективу подальшого теоретичного аналїзу питань формування ocвiтньoгo простору нової української школи.

інтеграційний новий український школа

Література

1. Біль М. М. Концептуальні підходи формування соціальних кластерів як необхідної умови сталого розвитку територіальних міграційних систем. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2013. Вип. 3. C. 225-234.

2. Войнаренко М. П., Радецька Л. П., Філінюк В. Р. Концепція кластерів як альтернатива адміністративно-командній системі управління. Проблеми реформування економіки України. К., 1999. C. 74-75.

3. Касярум Н. Освітній простір: становлення поняття. Витоки педагогічної майстерності. Полтава, 2013. Вип. 12. C. 107.

4. Тарасенко Т. Проблема децентралізації в реформуванні місцевого самоврядування в Україні. Державне управління та місцеве самоврядування. К., 2014. Вип. 2. C. 277-286.

5. Rosenfeld S. A. Bringing business clusters into the mainstream of economic development. European Planning Studies. 1997. Vol. 5. Iss. 1. P. 3-23.

Размещено на Allbest.ru