Ціннісна концепція формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних сил України у вищому військовому навчальному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціннісна концепція формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних сил України у вищому військовому навчальному закладі

Актуальність статті визначається недостатньою розробленістю і впровадженням положень концепцій лідерства, зокрема ціннісної в теорію та практику військової освіти, передового досвіду формування й розвитку лідерської компетентності у військовослужбовців провідних армій світу. Назріла нагальна необхідність обґрунтування концептуальних основ цього феномена у Збройних Сил України, зокрема у професійній підготовці майбутніх офіцерів у ВВНЗ.

Теоретико-методологічні основи наукового розв'язання загальнопедагогічних проблем формування лідерства майбутніх офіцерів у ВВНЗ як професійно-важливого явища викладено в літературі з розвитку педагогічної науки та практики в Україні. Суттєвий інтерес у цьому контексті для нашого дослідження становлять праці А. Алексюка, В. Євдокимова, А. Зільберштейна, В. Лозової, В. Онищука, С. Чавдарова, І. Федоренка, Е. Юдіна, М. Ярмаченка, які розробляли загальну методологію педагогіки.

Проблемами професійної освіти займалося багато відомих зарубіжних вчених-педагогів, роботи яких становлять значний інтерес для обґрунтування предмета нашого дослідження. Наприклад, щодо проблемного навчання - В. Оконь, навчання військовослужбовців - Я. Богуш, компетентнісного підходу до підготовки військових фахівців - С. Ламберт, Р. Свайн, розвитку лідерства військових фахівців - Д. Адаір, Р. Джіннет, Г. Карфі, К. Колена, Д. Мелоун, М. Мерфі, Е. Пураєр, В. Розенбах, Р.Л. Тейлор, Р.Л. Хюгес та ін.

Цікавими для нашого дослідження є праці таких американських вчених, як: Д. Крендалл, Т. Колдіц, Д. Мелоун, П. Свіней, які займаються вирішенням проблеми формування лідерства у процесі професійної підготовки військових фахівців.

Для обґрунтування теоретичних і методичних основ формування лідерства майбутніх офіцерів Збройних Сил (ЗС) України важливе значення мають праці військових учених-педагогів, а саме: О. Барабанщикова - щодо методології військової педагогіки; С. Муцинова, В. Офіцерова, Ю. Худолеєва - щодо асоціативно-рефлекторної теорії навчання воїнів; А. Воробйова, В. Гуріна - проблемного навчання; Б. Бадмаєва - програмованого навчання; В. С'єдіна - теорії поетапного формування розумових дій; А. Давидова, Є. Короткова - проблемно-діяльнісного навчання; Г. Васяновича - проблем ціннісного підходу та формування моральної відповідальності в навчанні та вихованні фахівців. Великий внесок в українську військову педагогіку щодо розробки методологічних підходів підготовки військовослужбовців на основі особистісно-орієнтованої та суб'єктно-діяльнісної концепції навчання військових фахівців зробив В. Ягупов.

Проблема лідерства у військовому колективі розглядалась у дослідженнях психологів і педагогів: Д. Коцеруби (2000 р.), О. Романовського (2001 р.), Г. Шевченка (1996 р.), О. Маковського (2002 р.), які досліджували формування в курсантів якостей лідера військового колективу; А. Видая (2002 р.) - формування лідерської спрямованості майбутнього офіцера ЗС України тощо.

Однак проблема формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів у ВВНЗ на основі концепції ціннісного лідерства досліджена недостатньо.

Мета статті - проаналізувати положення ціннісної концепції лідерства та обґрунтувати їх щодо формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів у системі їх професійної підготовки у ВВНЗ.

Методи дослідження - теоретичні: аналіз теоретичних джерел із проблеми професійної підготовки військових фахівців, теорії та методики формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів у ВВНЗ; класифікація та систематизація теоретичних даних, конкретизація теоретичного та практичного знання, що стосується теоретичних аспектів обґрунтування формування лідерської компетентності військових фахівців на основі концепції ціннісного лідерства; індукція та дедукція, порівняльний аналіз отриманих теоретичних матеріалів щодо теорії ціннісного лідерства та її впровадження у професійну підготовку військових фахівців у ВВНЗ.

Вивчення здатності лідера впливати на мотивацію послідовників розкрило нову грань феномена лідерства, пов'язану з проблемами самореалізації та самовдосконалення особистості. Це послужило поштовхом у розвитку ціннісних теорій. Ці концепції лідерства отримали свій розвиток порівняно недавно (кінець XX ст.). Вони стали продовженням і навіть своєрідним протиставленням мотиваційним теоріям.

Ціннісне лідерство можна розглядати як особливий вид злиття організації мотиваційного й емоційного лідерства, розвиненого до якісно більш високого рівня. Ціннісний лідер орієнтований на розвиток і підтримку в організації цінностей, що сприяють самореалізації та особистісному вдосконаленню послідовників.

У контексті моделі потреб К. Альдерфера [3] лідер, маючи владу або будучи працедавцем, може задовольнити потреби послідовників в існуванні (в їжі, одязі, житлі тощо). Він також може сприяти задоволенню їх соціальних потреб (пов'язаних із взаємовідносинами та повагою), створивши у групі або організації сприятливі умови для спілкування і соціальної взаємодії. Але лідер не здатний забезпечити потреби послідовників більш високого рівня - у саморозвитку й самореалізації. їх людина здатна задовольнити тільки сама. І це не просте завдання: інколи неможливість його вирішення призводить до душевного спустошення того, хто домігся матеріальних цінностей, і може «оплатити» всі нижчі потреби.

Водночас лідер може створити умови для самореалізації послідовників і допомагати їм у цьому. Цим ціннісне лідерство відрізняється від класичного - організаційного. Воно може реалізуватися не тільки на індивідуальному, але й на груповому рівнях. Людині властиво співвідносити себе з групою. І чим успішніша ця група, тим більше в її членів бажання з нею ототожнюватися. Тому ціннісним лідером може виступати індивід, який найбільш сприяє розвитку корпоративності членів групи, формуванню і підтримці групових норм і цінностей і який надає послідовникам допомогу в їх професійному та особистісному самовдосконаленні.

Вивчення лідерства з погляду його взаємозв'язку з питаннями цінностей, етики й моралі здебільшого було предметом філософського аналізу. Однак у розвиток ціннісних теорій лідерства зробили істотний внесок вчені зі сфери досліджень теорії управління Р. Грінліф, С. і Т. Кучмарські, К. Ходжкінсон, Г. Фейрхольм та ін.

Ціннісна теорія лідерства, розроблена Сьюзан і Томасом Кучмарські [4], отримала визнання в 1990-ті роки і багато в чому спирається на так звану концепцію «Стейкхолдерства».

Стейкхолдеры (від англ. - stakeholders) - послідовники лідера, що буквально означає «ті, хто підтримує основу». Це згуртована команда, яка не просто «працює на лідера», але іноді й замість нього, тобто це, можливо, новий вид лідерства - командне лідерство. У його основі лежить постулат, що люди готові слідувати за тим, у кого є чого навчитися (лідерській поведінці і світогляду, ефективній взаємодії з оточуючими тощо). Автори пов'язують процес лідерства з можливістю для всіх членів групи (організації), а не тільки для певної людини, проявити свої лідерські здібності і здатності, та будують свою ціннісну модель на основі двох базових положень.

Перше положення полягає в тому, що лідер (як окремо взятий індивід) здійснює значний вплив на розвиток цінностей і норм окремих учасників групи й організації в цілому. Усе, що лідери роблять, кажуть, оголошують, із цікавістю спостерігається, обговорюється та інтерпретується суб'єктами організаційно-лідерського процесу. Від лідерського впливу не можна ухилитися або відкинути його. Він є сутністю, яку лідери мають усвідомлювати як факт і правильно використовувати для установлення відповідних організаційних (корпоративних) цінностей.

Друге положення полягає в тому, що лідерству, заснованому на цінностях, можна і, більше того, необхідно навчатися у процесі діяльності. Лідерами водночас не стають. Лідерство розвивається в результаті накопичення досвіду, при чому процес вивчення та навчання йому неодмінно скорочується. Ніхто не може досягнути досконалості й сказати: «Я - ідеальний лідер». Ні президент країни, ні директор фірми, ні керівник підприємства не мають зупинятися у навчанні ефективному лідерству. Автори підкреслюють, що найбільш результативний та успішний шлях освоєння лідерства відбувається через діяльність і практику взаємодії індивідів один з одним. Але для цього міжособистісні взаємостосунки мають бути досить розвинені, а організаційне оточення - відкритим і допускати можливість для особистості (не тільки керівника, але і його співробітників) соціально зростати й розвивати в собі лідерські якості [4, 185-191].

Ідея стейкхолдерства розширює сферу лідерства і багато в чому змінює сутність самого поняття «послідовництво», перетворює двочленну, досить жорстко субординовану формулу «лідер - послідовники» в багаточленну, багатополярну систему, де стейкхолдери виступають як активні співучасники лідерського процесу. При цьому у ньому виділяються три етапи розвитку «послідовництва - лідерства», що представляють модель становлення лідерства.

На першому етапі «лідер - ведені» - ведені займають пасивно - споглядальну позицію аналізу.

На другому етапі «лідер - послідовники» - послідовники грають активну роль, але не рівну з лідером.

На третьому етапі «лідер - стейкхолдери» - стейкхолдери беруть активну участь у лідерському процесі, хоча й не на рівних із лідером. Водночас це формує у них відповідні цінності й розвиває їх лідерські якості [2, 44-47].

В армії лідерство починається з того, що військовослужбовець має мати цінності та атрибути, що формують характер лідера. Може бути корисно думати про них як про внутрішні або професійно значущі якості, що властиві кожному військовослужбовцю: ви володієте ними окремо й поряд з іншими, вони визначають, хто ви є, дають вам міцну основу. Ці цінності й атрибути є однаковими для всіх військових лідерів, незалежно від займаної посади та звання. Військовослужбовець, можливо, має краще уявлення про них, коли стає більш досвідченим і відповідальним. Наприклад, сержант із бойовим досвідом більш глибоко розуміє роль самовідданого служіння й особистої мужності, ніж менш досвідчений солдат.

Автори ціннісної теорії виділяють ряд показників ціннісного лідерства в організації, що можна адаптувати й застосувати для професійної підготовки військових фахівців:

1. Створення позитивних міжособистісних стосунків. Позитивні стосунки не складаються самі по собі - лідеру підрозділу необхідно докладати зусиль для їх формування та підтримки. Першим кроком є бажання самого лідера спілкуватися й будувати взаємостосунки з іншими. Другий крок - його готовність виділити для цього особистий і службовий час. Третій крок містить дії лідера з навчання послідовників таким взаєминам. У кінцевому підсумку створення позитивних міжособистісних стосунків сприяє більш злагодженій роботі військового підрозділу як команди однодумців і позитивно позначається на морально-психологічному стані всього особового складу.

2. Володіння особистими цілями кожним суб'єктом лідерського процесу. Послідовники більш охоче беруть на себе індивідуальну та колективну відповідальність, якщо їх потреби, бажання і прагнення, як мінімум, визнаються, а можливості задовольняються. Тому командиру підрозділу як лідеру необхідно знати особисті цілі його наступників (поняття «підлеглі» застосовується під час командування, управління), щоб мати можливість керувати їх мотивацією й на цій основі формувати організаційні цілі.

3. Формування почуття приналежності до соціуму. Людині властиво співвідносити себе з групою. І чим успішніша ця група, тим більше бажання в її учасників з нею ототожнюватися. Формування й підтримка військовим лідером групових норм і цінностей, що поділяються більшістю особового складу в підрозділі, є розвитком самого лідерства як процесу.

4. Дозвіл (допускання) міжсуб «єктних конфліктів. Конфлікт є природною складової соціальної взаємодії. Організаційний лідер звичайно прагне до запобігання та попередження конфліктів. Ціннісний лідер при виникненні конфлікту може сприяти прояву його змісту й надати допомогу послідовникам у конструктивному його вирішенні - управляти ним. Отже, конфлікт може виступати засобом (каталізатором) розвитку як військовослужбовців, так і підрозділу в цілому. Вольове втручання лідера у вирішення конфлікту корисно лише у критичних ситуаціях.

5. Навчання послідовників лідерській поведінці й командній взаємодії. Сила ціннісного лідера ґрунтується на силі та професійній компетентності (професіоналізмі) його послідовників. На думку вищезазначених авторів теорії, ціннісний лідер має сприяти розвитку лідерської поведінки наступників. При цьому найбільш важливою стороною у процесі навчання є не ланка «лідер - учитель», а «послідовник - учень». Військовий лідер лише допомагає тому, хто навчається, в оволодінні знаннями й майстерністю в тій мірі, у якій військовослужбовець готовий прийняти їх у цьому періоді. Через навчання послідовників відбувається й розвиток самого лідера. При цьому навчання лідерських дій відповідно до результатів досліджень ціннісної теорії лідерства, передбачає три стадії:

- відкриття або пізнання (попередня стадія): до початку процесу навчання перш ніж повідомити нову інформацію лідер визначає, що людині вже відомо, - програма навчання має бути релевантна суб'єкту;

- власне процес навчання: нова інформація надається тому, хто навчається, відповідно до тих методів навчання, що найбільше підходять його рівню;

- застосування отриманих знань (етап закріплення): тому, хто навчається, надається можливість використовувати нові знання на практиці й у військовій службі, а лідер отримує інформацію про те, наскільки ефективно пройшов процес навчання.

6. Заохочення ініціативи й поділ відповідальності. Надання і заохочення військовим лідером послідовникам можливості діяти ініціативно, що передбачає їх готовність взяти відповідальність за результат, сприяє кращому розвитку їх ділових та особистісних якостей.

7. Формування згуртованої бойової команди. Успішність діяльності військового підрозділу багато в чому залежить від злагодженості роботи всього особового складу, його згуртованості. Тому навчання воїнів роботі в команді, орієнтованої на взаємодопомогу й підтримку, є важливим показником ціннісного лідерства офіцера.

8. Діалогічність спілкування. Діалогічність взаємодії лідера з послідовниками, його відкритість до отримання будь-якої достовірної інформації сприятиме формуванню у нього вичерпного уявлення про реальність і трансляції організаційно-значущих норм та цінностей. На цьому принципі ґрунтується головна методика внутрішньо комунікаційної роботи військового лідера - неформальний «After Action Review» («Аналіз проведених дій»).

Отже, у ціннісній теорії С. і Т. Кучмарських [4] лідерство є безперервним динамічним процесом, що виявляється у взаємостосунках «лідер - послідовники», у той час як роль лідера полягає в засвоєнні вищеназваних ціннісних принципів, навчанні ним послідовників і професійно-особистісному розвитку разом з ними.

Цінності військового лідера - це вимоги, зразки, духовний потенціал, стимули й мотиви його поведінки та культури як у суспільстві, так і у військовому середовищі, що характеризують цілісність і гармонійність його особистості, її активність у досягненні самореалізації, самовдосконалення, духовного й творчого саморозвитку та дають можливість оцінювати дійсність і орієнтуватися в ній.

У нашому дослідженні [1] цінності й атрибути становлять характер військового лідера. Характер втілює самодисципліну і волю до перемоги. Вона мотивує діяти наполегливо. Із цього виходить, що мотивація спонукає до постійного оволодіння лідерською компетентністю, що визначає знаннєві, вправні (вміннєві) і поведінкові компетенції військового лідера. Якщо ви будете розмірковувати над військовими цінностями та атрибутами лідерства й розвивати відповідні навички, ваше становище і досвід дасть змогупроявити характер і поведінкові компетенції лідера, ви зможете діяти, щоб досягти досконалості у всьому, що необхідно для виконання місії й турботи про ватних людей. Тобто лідерство військової людини - це вплив на військовослужбовців шляхом визначення цілей, напрямів і мотивації під час діяльності при виконанні місії та покращенні військової організації.

Духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі належать не стільки до сфери дії інтересів офіцера, скільки до сфери його цінностей. Стимули та причини діяльності офіцера набувають тут подальшого розвитку: потреби, перетворені на інтереси, трансформуються у цінності. їх зміст зумовлений культурними досягненнями тієї сфери діяльності, у якій перебуває людина. Світ цінностей - це, насамперед, світ культури в широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їхньої моральної свідомості, уподобань - тих оцінок, якими виражається міра духовного багатства людини. У цьому випадку цінності - це те, що має духовну вартість, важливість і значущість чого-небудь.

На перший план тут виступає не те, що безумовно необхідне, без чого не можна існувати (це вирішується на рівні потреб), не те, що вигідно з погляду матеріальних умов життя і служби (це рівень дії інтересів), а те, що відповідає уявленням про призначення людини та її гідності, ті моменти в мотивації поведінки, у яких має прояв самоствердження людини і свобода особистості. Ціннісні стимули торкаються особистості, структури самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини.

Цінності - це рівень значущості одного стосовно іншого в певній системі. Уся багатоманітність предметів службової діяльності офіцера, суспільних відносин і включених у них явищ може виступати як «предмет», «цінності», тобто оцінюватися подібно до істини, добра, справедливості тощо. Йдеться про такі цінності, як гносеологічні (наприклад, істина), етичні (моральні норми, принципи), естетичні (краса) тощо.

Отже, морально-етичні цінності офіцера - це духовний потенціал, стимули й мотиви його поведінки та культури в суспільстві, що характеризують цілісність і гармонійність особистості, її активність у досягненні самореалізації, самовдосконалення, духовного та творчого саморозвитку.

Наявність і прояв сукупності морально-етичних цінностей складають морально-етичну культуру офіцера - ступінь його розвитку, що характеризує широту й глибину знань особистості, її вихованість, духовність, повагу до людей, уміння спілкуватися та стійку суспільну позицію.

Цінності військового лідера - це те, що має духовну вартість, важливість, значущість не тільки для нього, але й для його послідовників. Основні моральні категорії офіцера визначені в таблиці 1.

Командування ЗС України вимагає від командирів підрозділів проявляти професійно значущі якості, що мають бути притаманними кожному військовому лідеру: професіоналізм, особистий приклад, безумовне, зразкове виконання функціональних обов'язків, сміливість і рішучість, самовладання

13 та впевненість у собі, здатність до самостійності й прояву особистої ініціативи, наявність аналітичних здібностей, інтелектуальні якості, дисциплінованість і здатність її підтримання в бойових умовах, прояв турботи й відповідальності за своїх підлеглих тощо.

У кожного з нас є риси, що не сприяють лідерській ролі. Проблема полягає в тому, що ми нерідко виконуємо що-небудь, не замислюючись над своїми звичками, тому що звикли так робити протягом усього життя.

Таблиця 1. Основні морально-етичні категорії офіцера як військового лідера