Проблема формування соціальної компетентності у процесі професійної підготовки: науково-педагогічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Проблема формування соціальної компетентності у процесі професійної підготовки: науково-педагогічний аспект

УДК 378.22

Галина Хлипавка, магістр української мови та літератури, викладач кафедри українознавства

Анотації

Стаття присвячена аналізу змісту понять компетентність, компетентнісний підхід, соціальна компетентність. Автор, на основі наукових джерел, прослідковує та аналізує взаємозалежність між ключовими та професійними компетентностями; визначає соціальну компетентність як складову ключових компетентностей; розкриває зміст поняття “соціальна компетентність", обґрунтовує її структуру та особливості формування у професійній діяльності фахівців служби цивільного захисту. У статті підкреслено особливе значення соціальної компетентності у структурі інтегральної компетентності фахівців, що набувається у процесі їх професійної підготовки.

Галина Хлипавка, магистр украинского языка и литературы, преподаватель кафедры украиноведения Львовского государственного университета безопасности жизнедеятельности

Проблема формирования социальной компетентности в процессе профессиональной подготовки: научно-педагогический аспект

Статья посвящена анализу содержания понятий компетентность, компетентностный подход, социальная компетентность. Автор, на основе научных источников, прослеживает и анализирует взаимозависимость между ключевыми и профессиональными компетентностями; определяет социальную компетентность как составляющую ключевых компетентностей; раскрывает содержание понятия “социальная компетентность", обосновывает ее структуру и особенности формирования в профессиональной деятельности специалистов службы гражданской защиты. В статье подчеркнуто особое значение социальной компетентности в структуре интегральной компетентности специалистов, которая приобретается в процессе их профессиональной подготовки.

Halyna Hlypavka, Master of Ukrainian language and literature, Lecturer at the Ukrainian studies Departmentkrainian Lviv State University of Life Safety

The problem of formation of social competence during vocational training: the aspect of research and teaching

The article analyzes the content of the following concepts: a competence, a competence approach, and social competence. Author, basing on scientific sources, traces and analyzes the relationship between the key and professional competences; defines the social competence as an integral part of the key competences; reveals the concept of “social competence ", justifies its structure and peculiarities of shaping it during professional activities typical for experts of civil protection service. The article emphasizes on the special importance of social competence within the structure of integral competence of experts, which is acquired during their professional training.

Keywords: competence, key competences, a social competence, a professional training, the experts of civil protection service.

Вступ

Постановка проблеми. Інноваційний тип прогресу суспільства значно посилює вимоги до підготовки фахівців будь-якого сектору економіки. Визначальними чинниками розвитку ефективного виробництва дедалі переконливіше утверджуються професійна компетентність та мобільність фахівців, які здатні інноваційно й оперативно мислити, володіють інноваційною професійною культурою, готові до нового типу діяльності в інформаційно насиченому й технологічно оновлюваному професійному середовищі.

Глобалізаційні процеси у світі зумовлюють необхідність формування відповідних якостей людини, які б утвердили загальнолюдські цінності, життєві принципи як громадянина України й заклали підґрунтя для розвитку глобалістських орієнтирів особистості на безперервне оновлення професійних знань, продукування ідей, використання сучасних технологій у динамічно змінному світі й, зокрема, в Україні.

Як зазначає академік В. Кремень, “....об'єктивний процес глобалізації показує, що сучасний суспільний розвиток залежить не лише від зусиль кожного народу, але й від того, як цей народ, країна, а особливо ж людина взаємодіє зі світом, іншими країнами та суб'єктами діяльності. Розуміння співвідношення глобального й особливого, загального й власного, розмежування необхідного й бажаного, допустимого й забороненого - ознаки глобалістської людини. Тільки така особистість може бути ефективною в глобальному просторі. У підготовці такої людини багато завдань - від відповідної світоглядної підготовки до вільного володіння англійською мовою” [6].

У дослідженнях Л. Сушенцевої, присвячених проблемам формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників, прослідковуємо взаємозалежність професійної й соціальної мобільності. Науковець узагальнює: “мобільність особистості є творчим процесом, що створює нові системи цінностей, нове “я” людини й впливає на процес створення нового суспільства й суспільних відносин” [11, 121].

У соціальному аспекті мобільність є необхідною умовою як успішної життєдіяльності, так і професійної самореалізації. З позиції психолого-педагогічного підходу феномен мобільності, з однієї сторони, має суттєвий вплив на формування й розвиток соціальної компетентності фахівця (особистісні спонуки, внутрішні чинники, індивідуально-психологічні якості тощо), а з іншої - соціальна компетентність, детермінована зовнішніми чинниками (навчальне середовище, професійна діяльність, соціально-економічні умови тощо), зумовлює розвиток чи гальмування мобільності в усіх її можливих проявах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Численні науково-педагогічні дослідження щодо проблем упровадження компетентнісного підходу в процес професійної підготовки майбутніх фахівців (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, Е. Зеєр, Н. Ничкало, Л. Сушенцева та ін.) одностайно спрямовані на вдосконалення процесу підготовки всебічно розвинених професіоналів, готових до постійного самонавчання, саморозвитку і самовдосконалення, гнучких, здатних до соціальної адаптації в умовах науково- технологічного й соціально-економічного поступу суспільства.

Вирішення проблем формування соціальної компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців у науково-педагогічному аспекті здебільшого співвідноситься із дослідженням професійної компетентності: Т. Браже, І. Зязюн, В. Радул, К. Шапошников та ін. Окрім основних знань, умінь та навичок, складниками професійної компетентності визначають цінності, професійні мотиви, стиль взаємодії з оточуючими, загальну культуру фахівця, його здатність до розвитку свого творчого потенціалу, до саморозвитку та самовдосконалення.

Соціальний характер вбачає у змісті компетентності й Л. Лук'янова: “компетентність - міра включення в активну діяльність, здатність ефективно розв'язувати конкретну ситуацію, мобілізуючи при цьому знання, уміння, досвід, поведінкові відносини та цінності” [7, 100].

В. Лозовецька у цьому ж контексті зазначає, що компетентність фахівця зумовлена особливістю його професійної діяльності й включає, перш за все, професійні знання, вміння й навички, досвід роботи в певній галузі виробництва, соціально-комунікативні та індивідуальні здібності особистості щодо забезпечення самостійності в здійсненні професійної діяльності.

Інша група дослідників (В. Басараб, І. Борець, С. Кравець, Л. Сушенцева, В. Ягупов), наукові пошуки яких присвячені проблемам розвитку ключових компетентностей, соціальну компетентність визначають у структурі загальних здібностей й умінь, що дають змогу особі розуміти ситуацію, досягати успіху в особистісному й професійному житті, набувати соціальної самостійності та забезпечувати ефективну професійну міжособистісну взаємодію.

В. Радкевич розмірковує, що на соціальному й особистісному досвіді, а також на основних видах діяльності ґрунтуються ключові компетентності тих, хто навчається.

У дослідженнях, спрямованих на розвиток комунікативної компетентності, Є. Мельник, О. Холостова та ін. основою комунікативної компетентності визначають соціальний інтелект; уміння організовувати “міжособистісний простір” у процесі спілкування та встановлювати й підтримувати необхідні контакти з оточуючими.

Соціальну компетентність як окрему й водночас взаємодіючу із іншими видами компетентностей категорію, досліджували у контексті різних видів і напрямів підготовки М. Гончарова-Горянська, Д. Єгоров, Л. Шабатура та ін.

Формування цілей статті. У контексті зазначеного особливої актуальності набуває пошук шляхів формування соціальної компетентності майбутніх офіцерів служби цивільного захисту України в процесі їхньої професійної підготовки, адже від рівня сформованості соціальної компетентності офіцерів служби цивільного захисту України залежить результат їхньої професійної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Висвітленню окремих аспектів проблем професійно-психологічної підготовки майбутніх фахівців служби цивільного захисту присвячені наукові роботи Г. Дубровинського, М. Козяра, К. Кім, С. Миронця, Ю. Приходько, С. Тарасенко та ін.

Функції й характер професійної діяльності офіцерів служби цивільного захисту України визначені у державних законодавчих актах й нормативно-правових документах. Так, у Законі України “Про основи національної безпеки України”, що визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності відповідно до пункту 17 частини першої ст. 92 Конституції України об'єктами національної безпеки є: людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. соціальний фахівець професійний

У Кодексі цивільного захисту України визначено, що професійна діяльність сил цивільного захисту спрямована на захист цих об'єктів від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, види надзвичайних ситуацій можуть бути техногенного характеру, природного характеру, соціальні й воєнні.

Серед низки вимог до рівня професійної компетентності суб'єктів служби цивільного захисту, зазначених у Положенні про порядок проходження служби цивільного захисту визначено, що особи рядового і начальницького складу мають мати високу професійну підготовку, постійно підвищувати рівень професійних знань й удосконалювати свою майстерність.

Ураховуючи специфіку діяльності суб'єктів, уповноважених захищати об'єкти національної безпеки, результат реалізації заходів щодо забезпечення гарантованої безпеки України детермінується процесами соціальної взаємодії з суспільством через міру сформованості й продуктивного прояву їхньої професійної компетентності, у тому числі й соціальної, у конкретній підсистемі єдиної державної системи цивільного захисту держави.

Характер професійної діяльності майбутніх офіцерів цивільного захисту держави вимагає відповідального ставлення до виконання професійних обов'язків, а непередбачуваність ситуацій “...ставлять людей перед необхідністю мобільно реагувати на зміни, які відбуваються, найбільше в ситуації невизначення та ризику” [4, 25].

За таких обставин формування соціальної компетентності у процесі професійної підготовки майбутніх офіцерів цивільного захисту України набуває особливого значення; соціальна компетентність суб'єктів, що забезпечують національну безпеку країни, із структурної компоненти професійної компетентності (на етапі професійної підготовки) у площині реальної професійної діяльності переростає у категорію провідної, що детермінує характер й якість прояву професійних знань, умінь й навичок.

Актуальність формування соціальної компетентності майбутніх офіцерів цивільного захисту посилюється мірою впливів зовнішніх й внутрішніх чинників як на систему професійної освіти в цілому, так і на характер потреб суб'єктів освітніх послуг у набутті відповідних професійним й життєвим вимогам компетентностей.

На основі вивчення педагогічних досліджень з'ясовано, що поняття “соціальна компетентність” доволі часто є структурною категорію професійної чи ключових компетентностей. Логічний аналіз основних особистісних інтегральних утворень, що формуються у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме: професійних й ключових компетентностей - дає змогу визначити їх суть і встановити певні функціональні зв'язки між означеними конструктами й соціальною компетентністю.

Так, в “Енциклопедії освіти” компетентність фахівця включає професійні знання, вміння і навички, досвід роботи у певній виробничій галузі виробництва, соціально-комунікативні й індивідуальні здібності особистості, що забезпечують самостійність у здійсненні професійної діяльності [2, 722]. У такому розумінні означеного поняття вбачається необхідність у формуванні соціальних здібностей фахівців для досягнення ними належного рівня компетентності.

Досліджуючи проблеми формування соціальної компетентності в процесі професійної підготовки студентів у вищих навчальних закладах, С. Бахтєєва в етимології поняття “компетентність” базовою визначає його кореневу основу “compete”, що означає “знати”, “досягати”, “уміти”, “відповідати”.

Характер таких категорій є діяльнісним й функціонально вони виражають суть соціальної компетентності:

- “знати” - мати знання, необхідні для здійснення соціальних технологій; цінності, які скеровують використання знань та умінь;

- “уміти” - уміння особистості вільно та свідомо самовизначитись як у внутрішньому духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності;

- “досягати” - уміння реалізовувати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури;

- “відповідати” - відповідність діяльності та поведінки особистості вимогам держави, соціуму, родини, спеціальності тощо, що проявляється в умінні особистості здійснювати свої обов'язки, права, повноваження на відповідному соціальному та культурному рівнях [1, 18].

Для здійснення професійної діяльності компетентність у її функціональному вираженні через “знати”, “досягати”, “уміти”, “відповідати” набуває професійного характеру Різноплановість наукових пошуків щодо визначення сутності й структури професійної компетентності засвідчує водночас її стійкість й динамічність залежно від специфіки професії. Стійкість професійної компетентності детермінується нормативно встановленими кваліфікаційними вимогами до рівня професійної підготовки спеціаліста, а динамічність спричинена особливостями (особистісними, віковими, інтелектуальними, потребнісно-мотиваційними, соціально-поведінковими тощо) суб'єктів навчального процесу, їхнього прагнення до систематичного розширення професійної компетентності.

Однак, кінцевим результатом вираження професійної компетентності є певний вид діяльності. У філософському аспекті поняття “діяльність” розглядається як форма активного ставлення людини до навколишнього світу з метою перетворення останнього [3, 18].

Перебуваючи в соціальному середовищі, особистість виконує обрану нею ж соціальну роль й, на основі використання професійних ресурсів, є спроможною перетворювати дійсність. Ефективність означеної діяльності залежить від здатності особистості гнучко орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та конструктивно взаємодіяти з соціальним середовищем. Таким чином, професійна компетентність виражається у професійній діяльності особистістю, яка на етапі здійснення цієї діяльності виконує певну соціальну роль й забезпечує результат діяльності, що відповідає соціально-економічним вимогам.

Для посилення значення соціального призначення професійної компетентності С. Батишев зазначає, що критерієм професійної компетентності є суспільне значення результатів праці фахівця, його авторитет у певній галузі знань (діяльності) [10].

Декомпозиція інтегральної компетентності (узагальнений опис кваліфікаційного рівня, який виражає основні компетентністні характеристики рівня щодо навчання та/або професійної діяльності) фахівця на дескриптори, якими є: знання, уміння, комунікація, автономність і відповідальність у площині педагогічних процесів імплементується через формування професійних й ключових компетентностей (НРК).

Знання й уміння лежать в основі формування професійних компетентностей, а комунікація, автономність і відповідальність - доповнюють структуру ключових компетентностей.

Отже, суть, зміст та місце соціальної компетентності у процесі професійної підготовки майбутніх офіцерів цивільного захисту України, на нашу думку, треба визначати, базуючись на особливостях взаємозв'язку професійних й ключових компетентностей.

Кваліфіковані експерти з проблем реалізації компетентнісного підходу в освітніх процесах здебільшого визначають соціальну компетентність у групі ключових. До прикладу, організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначено три категорії ключових компетентностей: автономна діяльність, інтерактивне використання засобів, уміння функціонувати в соціально гетерогенних групах.

Експертами програми “DeSeCo” (Definition and Selection of Competencies) ключовими компетентностями для успішного функціонування суспільства означено:

- здатність діяти самостійно (захищати свої права, інтереси, обов'язки, потреби; формувати та впроваджувати життєві плани та особисті проекти; діяти у межах широкого бачення);

- уміння використовувати засоби самостійно (використовувати мову, символи та тексти, знання та інформацію, нові технології);

- функціонування в соціально неоднорідних групах (встановлювати конструктивні відносини з іншими; здатність до співробітницва;

- управлінські навички та уміння розв'язувати конфлікти) [14].

Вагомим підґрунтям для формулювання висновків про нерозривний зв'язок і взаємозумовленість професійних, ключових й соціальних компетентностей у процесі професійної підготовки є положення, викладені у Брюґському комюніке про зміцнення європейського співробітництва у сфері професійної освіти та навчання на період 2011 - 2020 рр. У змісті цього документу зазначено, що виникає потреба в наданні випускнику можливості набути знання, уміння й навички (компетентності), що є не тільки професійними; це ширші компетентності - ключові - важливі для успішного життя, тому повинні бути створені умови для засвоєння цих компетентностей у професійній освіті [15].

Науковий аналіз класифікацій ключових компетентностей дав змогу виявити у їх структурі соціальну компетентність. Так, зокрема:

- Х. Кнауф призначення соціальної компетентності вбачає у здатності уникати конфліктів [5];

- співробітництво, ініціатива, активна участь, відкритість до світу, динамічні знання; здатність бути відповідальним за навколишнє середовище; уміння працювати в команді, знання робочої етики - О. Овчарук визначає як основні характеристики соціальної компетентності [9];

- А. Маркова соціальну компетентність у групі ключових розуміє як компетентність у спілкуванні в поєднанні з соціальною відповідальністю за результати праці [8];

- соціально-трудову компетентність у структурі ключових компетентностей А. Хуторський визначає як володіння знаннями та досвідом у цивільно-громадській, соціально-трудовій, економічній, сімейній та ін. сферах; опанування мінімально необхідними навичками соціальної активності та функціональної грамотності [12].

Виходячи із таких міркувань, соціальна компетентність залежить від професійної і є її важливою складовою.

Узагальнюючи різні підходи до класифікації ключових компетентностей, В. Ягупов наголошує на складній “природі” компетентності, що включає різносторонній, багатоплановий, комплексний, міжпредметний, особистісний, поведінковий і діяльнісний аспекти. Водночас кожна людина як соціальний і професійний суб'єкт володіє сукупністю декількох видів компетентностей. У структурі ключових компетентностей науковець вбачає такий зміст: бути соціальним суб'єктом, бути математично грамотним, комунікативним, володіти інформаційними технологіями, уміти працювати в команді, вирішувати проблеми, бути здатним до самонавчання [13].

Водночас В. Ягупов чітко визначає взаємозв'язок між професійними й ключовими компетентностями у процесі професійної підготовки: “професійні компетентності формуються на основі та за допомогою ключових компетентностей, які, з одного боку, забезпечують їх успішне формування, а з другого - лежать в основі професійної компетентності та забезпечують їхню реалізацію” [13, 13].

Таким чином, соціальну компетентність більшість науковців включають до структури ключових компетентностей, яка (соціальна компетентність), своєю чергою, детермінує множину та глибину функціонування особистості в соціумі через соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із навколишнім соціальним середовищем; самопочуття та самосприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі; уміння будувати партнерські відносини, уміння відстояти власну думку, толерантність, оптимізм тощо.

Соціальна компетентність у процесі професійної підготовки забезпечує розгортання професійного й життєвого потенціалу майбутнього фахівця, формуючись, розвиваючись й закріплюючись у площині соціальних ситуацій провідного виду діяльності.

Висновки та перспективи дослідження

На часі недостатньо конкретизованими є суть, структура й функції соціальної компетентності для успішного професійного становлення майбутніх офіцерів служби цивільного захисту України відповідно до соціальних трансформацій у професійному й життєвому середовищах; існуючий рівень соціальної компетентності майбутніх офіцерів служби цивільного захисту України потребує подальшого й систематичного розвитку як у процесі професійної підготовки, так і за межами навчальних установ, що уможливлюється у разі удосконалення діючих й обґрунтування нових теоретико-методичних засад підготовки майбутніх офіцерів служби цивільного захисту до якісної взаємодії із соціальним середовищем; посилення вимог суспільства до професійної компетентності й соціальної мобільності майбутніх фахівців, упровадження глобалістсько-орієнтованих підходів в освітній галузі; вплив демократичних й політичних державних перетворень на видозміну ціннісних установок тих, хто навчається, призводить до потреби пошуку, розроблення й результативної адаптації в процес професійної підготовки нових інноваційно спрямованих педагогічних методик, технологій, форм, засобів навчання на основі принципів індивідуалізації задля забезпечення в суб'єктів навчання рефлексивного ставлення до соціального аспекту власної професійної діяльності.

Література

1. Бахтеева С.С. Формирование социальной компетентности в процессе обучения иностранному языку в ВУЗе экономического профиля. -- Дис....канд. пед. наук -- Казань, 2001. --174 с.

2. Енциклопедія освіти: [довідкове видання] / Акад. пед. наук України; гол Бахтеева С.С. Формирование социальной компетентности в процессе обучения иностранному языку в ВУЗе экономического профиля. -- Дис....канд. пед. Наук Казань, 2001. --174 с., с.18ов. ред. В.Г. Кремень. К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 1040 с.

3. Збірник матеріалів за результатами дослідження “Кваліфікаційні вимоги до професійної діяльності педагогічних працівників ” /Під загальною редакцією Г.В. Єльникової. -- Київ- Черкаси, 2010. -- 145 с. (Книга 1).

4. Іванченко Є.А. Формування професійної мобільності майбутніх економістів у процесі навчання у вищих навчальних закладах: дис канд. пед. наук: 13.00.04 / Іванченко Євгенія Анатоліївна. -- Одеса, 2005. -- 181 с.

5. Корнілова А. Ключові кваліфікації компетентності особистості у вищих навчальних закладах Німеччини / А. Корнілова // Шлях освіти. -- 2005. -- №3. -- С. 18 -- 22.

6. Кремень В.Г. Освіта, особистість і соціальний поступ / В.Г. Кремень // Доповідь на VI Українсько-польському форумі “Освіта для сучасності” [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://naps.gov. ua/ua/press/releases/777/.

7. Лук 'янова Л.Б. Формування екологічної компетентності майбутніх фахівців туризму / Л.Б. Лук'янова // Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму: навч.-метод. посіб./В.Г.Лозовецька,Л.Б.Лук'янова, Л.В. Козак та ін. -- К., 2010. -- С. 87 -- 127.

8. Маркова А.К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя / К. Маркова // Советская педагогика. -- 1990. -- № 8. -- С. 82 -- 88.

9. Овчарук О.В. Ключові компетентності: Європейське бачення /О.В. Овчарук// Управління освітою. -- 2004. -- № 2. -- С. 6 -- 9.

10. Профессиональная компетентность // Энциклопедия профессионального образования: В 3-х т. /Под ред. С.Я. Батышева. -- М., 1999. -- Г. 2. 383 с.

11. Сушенцева Л.Л. Георетико-методичні засади формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах: дис. д-ра пед. наук: 13.00.04 / Лілія Леонідівна Сушенцева. -- К., 2012. -- 469 с.

12. Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты. Доклад на отделении философии образования и теории педагогики РАО 23 апреля 2002 г. /А.В. Хуторской // Интернет-журнал “Эйдос”. -- 2002. [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http: / /www.eidos.ru/iournal/2002/0423.htm. -- Загол. с экрана.

13. Ягупов В.В. Ключові компетентності: поняття, сутність, зміст, класифікація та вимоги до випускників професійно-технічної освіти / В. Ягупов//Наук. вісникІн-ту проф.-тех. освіти НАПН України. -- 2012. -- № 4. -- С. 12 --19.

14. Definition and Selection of Competencies / Country Contribution Process: Summary and Country Reports. OESD. -- University of Neuchatel. October 2001. -- 279p.

15. The Bruges Communiquй on enhanced European Cooperation in Vocational Education and Training for the period 2011 -- 2020y. (7 December 2010).

“Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги ”.