Історичні витоки системи професійної підготовки фахівців з фізичного виховання дітей і молоді в Австрії

Передумови становлення та розвитку системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання в Австрії. Посилення наукового інтересу до питань фізичного виховання дітей і молоді та утвердження фізичної культури як шкільної навчальної дисципліни.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 12.07.2018
Размер файла 22,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні витоки системи професійної підготовки фахівців з фізичного виховання дітей і молоді в Австрії

Ольга Романчук, кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри української та іноземних мов

Львівського державного університету фізичної культури

Анотації

Статтю присвячено розгляду передумов становлення та особливостей розвитку системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання в Австрії. У результаті дослідження з'ясовано передумови її заснування, серед яких передовсім посилення наукового інтересу до питань фізичного виховання дітей і молоді та утвердження фізичної культури як шкільної навчальної дисципліни. Розглянуто специфіку структурно-організаційної розбудови професійної освіти фахівців з фізичного виховання та процес її інституціоналізації. У результаті цього виявлено ключові тенденції та особливості розвитку системи професійної освіти фахівців фізичного виховання в Австрії в названий історичний період.

Ключові слова: вища педагогічна освіта Австрії, професійна підготовка фахівців фізичного виховання, передумови виникнення, становлення і розвиток.

Статья посвящена рассмотрению предпосылок становления и особенностей развития системы профессиональной подготовки специалистов по физическому воспитанию в Австрии. В результате исследования установлены предпосылки ее основания, среди которых прежде всего усиление научного интереса к вопросам физического воспитания детей и молодежи и утверждение физической культуры как школьной учебной дисциплины. Рассмотрены структурно-организационные особенности профессионального образования специалистов по физическому воспитанию и процесс ее институционализации. В результате этого выявлены ключевые тенденции и особенности развития системы профессионального образования специалистов по физическому воспитанию в Австрии в названный исторический период.

Ключевые слова: высшее педагогическое образование Австрии, профессиональная подготовка специалистов по физическому воспитанию, предпосылки возникновения, становления и развитие.

The article is devoted to the consideration of the preconditions of the formation and the peculiarities of the development of the system of professional training of specialists in physical education in Austria. In particular, its purpose is to find out the origins of the Austrian system of professional training of specialists in physical culture and to analyze the peculiarities of its development during the first three decades of the twentieth century. As a result of the research, the premises of its foundation, among which the strengthening of scientific interest in the issues of physical education of children and youth and the approval of physical culture in a school curriculum, have been established. The specifics of structural organization of the system of professional education of specialists of physical education and the process of its institutionalization have been considered. The activities of prominent figures and scientists of Austria in the field of physical education of children and the training of personnel of this sphere (K. Gaulhofer, V Milde, J. Pawel, etc.) were described. The normative and legal base and educational and methodological support of the process of professional training of teachers of physical culture in Austria during the second half of the XIXth - beginning of the XXth century have been analyzed. As a result, the key trends and peculiarities of the development of the system of professional education of specialists of physical education in Austria of the mentioned historical period were revealed, among them: its organization, О. Романчук, exclusively at the higher level, in particular, the university education, legislative approval of "physical culture " as a separate specialty of higher pedagogical education, focusing on the educational process, on the latest achievements in the field of science and technology, orientation of content, methods and technologies of training based on the real needs of professional practice, the development of an integrated system for attestation of future specialists of physical education. These achievements played a decisive influence on the further development of the theory and practice of physical education of children and young people in general, and the system of professional education of personnel support of this sphere in particular.

фахівець фізичне виховання австрія

Keywords: the higher pedagogical education in Austria, the professional training of specialists of physical education, the prerequisites of the emergence, the formation and development.

Постановка проблеми

Сучасний етап розвитку українського суспільства, стрімка динаміка соціально-економічного, політичного, культурно-духовного розвитку держави висувають високі вимоги до компетентності фахівців різних напрямів, що потребує суттєвих змін у системі професійної освіти. Особливо відчутні потреби вдосконалення професійної підготовки педагогічних кадрів, зокрема майбутніх учителів фізичного виховання і спорту. Формування і розвиток національної системи фізичного виховання, перехід до ефективніших форм фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи з дітьми і молоддю зумовлює необхідність оновлення змісту, форм, засобів і методів підготовки вчительських кадрів у сфері фізичної культури і спорту В умовах активного пошуку шляхів модернізації вітчизняної системи професійної освіти фахівців фізичного виховання доцільним вважаємо звернення і до зарубіжного досвіду в цій сфері. Зокрема особливу увагу привертає система підготовки кадрів з фізичної культури і спорту до педагогічної діяльності з дітьми і молоддю Австрії. З метою оптимальної реалізації пріоритетних завдань держави і суспільства у галузі фізичного виховання підростаючих поколінь впродовж років у цій країні розбудовується така система професійної підготовки кадрового забезпечення означеної сфери, яка б відповідала розмаїтій структурі системи шкільництва країни, реальним практичним потребам щодо фізичного виховання та навчання дітей і молоді засобів і способів збереження і зміцнення здоров'я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням професійної підготовки фахівців з фізичної культури і спорту до педагогічної діяльності з дітьми і молоддю в Австрії відводиться належна увага науковців, свідченням чого є системні дослідження різноманітних аспектів австрійської системи професійної освіти кадрів з фізичного виховання, зокрема особливостей її становлення в історичній ретроспективі та перспектив удосконалення в умовах сучасності (Г Гайнтель [7], Г Ґроль [6], К. Кляйнер [8], Р Мюльнер [10], Г Штромаєр [12] та ін.). Пильну увагу питанням реформування австрійської системи професійної освіти, в тому числі і педагогічної, приділяють й українські дослідники (М. М'ясковський [1], Т Кристопчук [2], Л. Пуховська [3] та ін.). Водночас аналіз науково-педагогічних джерел засвідчив, що система професійної підготовки фахівців з фізичного виховання дітей і молоді в Австрії, яка має глибокі традиції та велику науково-практичну цінність, не була предметом спеціального дослідження в Україні.

Мета статті полягає в з'ясуванні витоків австрійської системи професійної підготовки фахівців з фізичного виховання та аналізі особливостей її розвитку протягом першого тридцятиліття ХХ століття.

Виклад основного матеріалу

Фізичне виховання дітей і молоді в Австрії має давні традиції. Виникнення перших форм організованого фізичного виховання на території країни науковці (Р. Мюльнер, Г Штромаєр та ін.) пов'язують з педагогічною діяльністю австрійських педагогів-філантропів [10; 12]. Першопрохідцем у цій сфері вже традиційно вважають В.Е. Мільде - першого австрійського професора педагогіки, який в своїй науково - педагогічній діяльності приділив неабияку увагу питанням фізичного розвитку і виховання дітей і молоді. Зокрема цій проблемі присвячено один з розділів його фундаментальної праці “Підручник із загальної педагогіки” (“Lehrbuch der allgemeinen Erziehungskunde”, 1811 - 1813 рр.), в якому він обґрунтовує тісний взаємозв'язок розумового та фізичного розвитку, вказує на поширені небезпеки, спричинені його нехтуванням у процесі освітньої діяльності, та переконливо аргументує на користь цілеспрямованого, організованого фізичного виховання дітей і молоді [9]. Заслугу В.Е. Мільде згадані вище австрійські дослідники вбачають передовсім у закладенні наукового підґрунтя для становлення організованої системи шкільного фізичного виховання в Австрії. Водночас безпосередній поштовх її становленню і розвитку, на їхню думку, дали революційні події 1848 - 1849 років, спрямовані на послаблення протиріч у різних сферах життєдіяльності суспільства загалом та відкриття нових перспектив у царині освіти молодого покоління зокрема [10; 12]. Стосовно удосконалення системи фізичного виховання йдеться про низку ключових здобутків, і насамперед - це введення фізичної культури як навчального предмета в освітні програми австрійських шкіл. Варто зазначити, що перебіг цього процесу на теренах Австрії був досить нерівномірним і тривалим: в 1848 - 1849 роках фізична культура була включена як факультативна дисципліна в програму реальних шкіл, гімназій та вищих шкіл, в 1869 році вона стала невід'ємною складовою освітньої програми народних шкіл, на її освоєння відводилася 1 - 2 години на тиждень. Остаточне ж утвердження фізичної культури як обов'язкового навчального предмета в усіх типах начальних закладів країни відбулося лише в 1912 році на підставі відповідного розпорядження Міністерства освіти та культури. Причини такої тяглості впровадження фізичної культури як шкільної навчальної дисципліни крилися передовсім у недостатньому усвідомленню громадськістю значення і цінності фізичного виховання дітей і молоді, відсутності належної матеріально-технічної бази та обмеженій кількості кваліфікованих кадрів [10; 13].

Водночас задля розв'язання означених проблем, зокрема забезпечення професійної освіти фахівців з фізичного виховання, уряд країни докладав чимало зусиль. Так, в 1848 році при Віденському університеті було засновано спеціальний інститут з фізичної культури (Universitatsturnanstalt), який очолив Р. Штефані (1817-1855 рр.) - один із першопрохідців у сфері організації системи шкільного фізичного виховання дітей на теренах Німеччини, Чехії, Австрії, викладач гімнастики Терезіанської академії. Спектр функцій і завдань новоствореного закладу був досить різноманітним:

Освіта фахівців з фізичної культури і виховання молоді для усіх вищих шкіл Відня (Віденський університет, Політехнічний інститут, Академія образотворчого мистецтва);

Підготовка вчительських кадрів до здійснення організованого фізичного виховання учнів гімназій і реальних шкіл;

Контроль якості фізичного виховання дітей і молоді в освітніх установах різних рівнів, розвиток теорії фізичного виховання;

Консультаційна допомога владним структурам з питань організації і розвитку фізичного виховання молодого покоління на регіональному і загальнодержавному рівні [10, 13 - 14].

Заснування окремого інституту з фізичної культури з названими напрямами діяльності стало вихідним моментом започаткування державної системи підготовки кадрового забезпечення сфери фізичного виховання дітей і молоді в Австрії. Подальші кроки уряду країни спрямовувалися передовсім на створення нормативно-правової бази професійної підготовки фахівців з фізичного виховання. Зокрема в 1870 році Міністерство освіти та культури видало постанову про атестацію вчителів фізичної культури. Метою цієї процедури було визначено перевірку професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичного виховання, зокрема рівня їх загальноосвітньої підготовки, знань у сфері анатомії і фізіології людського організму, обізнаності із загальними основами фізичної культури, тобто історією її розвитку, її метою і завданнями у системі освіти, методами, засобами, способами організації фізичного виховання тощо [13]. Головною передумовою допуску до атестації було завершення навчання в інституті фізичної культури, загальна тривалість якого становила 4 семестри. Програма підготовки передбачала передовсім активне практичне тренування і вправляння майбутніх учителів фізичної культури в різних видах спорту з одночасним поясненням техніки їх виконання, а також теоретичну підготовку у сфері історії фізичної культури, її загальнонаукових засад і технологічних аспектів. Невід'ємною складовою програми підготовки майбутніх учителів фізичної культури була також методика її викладання та педагогічна практика у школах. Згодом з огляду на необхідність збільшення обсягів підготовки фахівців фізичного виховання та водночас обмеженість ресурсів і можливостей інститут фізичної культури, аналогічні курси були також запропоновані на філософському факультеті Віденського та Ґрацького університетів [6; 10; 12].

Дискусії навколо подальшого розвитку системи фізичного виховання молодого покоління загалом та удосконалення процесу професійної підготовки кадрового забезпечення цієї сфери зокрема набули особливого розвитку на першій всеавстрійській конференції з питань фізичного виховання (1910 р.), що була ініційована Міністерством освіти і культури. Найбільш вагомими здобутками конференції стало визнання фізичного виховання обов'язком елементом шкільної освіти та схвалення нової навчальної програми з фізичної культури для гімназій і реальних шкіл. Окрім того особлива увага була приділена питанням професійної освіти фахівців з фізичного виховання дітей і молоді. Так, на поточних прогалинах та перспективах удосконалення процесу підготовки вчителів фізичної культури акцентував увагу під час своєї доповіді відомий педагог, перший викладач теорії та історії фізичної культури Віденського університету Я. Павель. Аналізуючи тогочасну практику професійної підготовки фахівців фізичного виховання вчений вказує на низку недоліків, серед яких недооцінювання “фізичної культури” як напряму педагогічної освіти, невідповідність тогочасним реаліям шкільного фізичного виховання, неврахованість прогресивних ідей медико-біологічних, психологічних, педагогічних тощо теорій і концепцій, відсутність системного характеру підготовки, її спрямованість на практичне вправляння в різних видах спорту та ін., що загалом унеможливлює формування комплексної здатності і готовності майбутніх вчителів фізичної культури до раціонального розв'язання принципових питань організації фізичного виховання дітей і молоді [4]. Проаналізувавши сутність і специфіку професійної діяльності вчителя фізичної культури, спектр його завдань та обов'язків, Я. Павель дійшов висновку про необхідність їх більш ґрунтовної науково-теоретичної і практичної підготовки та запропонував проект реформування тогочасної практики професійної освіти вчительських кадрів з фізичної культури, що передбачав визнання “фізичної культури” як окремого, самостійного напряму професійної підготовки, а відтак - збільшення її обсягів і термінів, поглиблення і розширення змісту освіти, забезпечення її наукового характеру тощо [4, 78-79]. Рекомендації науковця були взяті до уваги під час розробки розпорядження Міністерства освіти і культури про професійну підготовку вчителів (1911 р.) та нової постанови про атестацію вчителів фізичної культури (1913 р.). Названі нормативні документи передбачали збільшення тривалості навчання до 8 семестрів, суттєве посилення науково-теоретичної складової професійної підготовки фахівців фізичного виховання, обов'язкове відвідування додаткових університетських лекційних курсів з педагогіки, психології, шкільної гігієни, а також освоєння другої спеціальності за вибором, наприклад іноземної мови, природознавства чи хімії. Так, зміст фахової підготовки фахівців з фізичного виховання при Віденському університеті в даний час охоплював досить широкий спектр навчальних предметів, серед них:

теоретичні курси (основи анатомії та фізіології, фізичне виховання та гігієна фізичних вправ у різні вікові періоди, перша медична допомога, історія фізичної культури, теорія фізичної культури, матеріально-технічна база фізичної культури, методика фізичного виховання), на їх освоєння відводилося 18 семестрово-тижневих годин;

практичні дисципліни (гімнастичні вправи, атлетичні вправи, фехтування, плавання, фізично - розвивальні ігри), на їх вивчення було передбачено 50 семестрово-тижневих годин [14; 15].

Аналізуючи особливості розвитку теорії і практики професійної підготовки фахівців з фізичного виховання в Австрії на рубежі XIX - XX століть, варто звернути увагу на дві ключові тенденції. Суть першої полягає в її започаткуванні і реалізації винятково у системі вищої освіти, зокрема в спеціальному структурному підрозділі Віденського університету з 1848 року. У зарубіжних країнах аналогічні установи були засновані дещо пізніше, наприклад інститут гімнастики при Гельсінському університеті (1882 р.) чи інститути фізичної культури при університетах Берліна (1920 р.), Марбурга (1920 р.), Ґрайфсвальда (1925 р.), Мюнстера (1925 р.) тощо. Друга тенденція розвитку професійної підготовки фахівців з фізичного виховання в Австрії відображається в намаганнях комбінування спеціальності “фізична культура” з іншими педагогічними спеціальностями. Ці дві особливості стали вирішальними для подальшого розвитку системи професійної освіти фахівців з фізичного виховання в країні, інтенсивний перебіг якого, нажаль, суттєво сповільнило розгортання Першої світової війни. Втім визначений курс реформ залишився незмінним і в період повоєнного відновлення системи професійної підготовки фахівців з фізичного виховання в Австрії, насамперед завдяки зусиллям К. Ґаульгофера - видатного теоретика фізичного виховання, референта Міністерства культури та освіти з питань шкільної фізкультурної освіти. Передовсім відзначаються його заслуги в розробці нової концепції шкільного фізичного виховання, що насамперед акцентувала його гуманістичний, природовідповідний характер, ґрунтуючись на синтезі новаторських ідей тогочасних біолого-медичних та антропологічно-педагогічних течій. Саме новітні здобутки гуманітарних, суспільних, природничих тощо наук мають стати підґрунтям процесу фізичного виховання молодого покоління та основою професійної освіти педагогічних кадрів цього профілю. Ні система шкільного фізичного виховання, ні система професійної підготовки вчителів фізичної культури, неодноразово наголошував К. Ґаульгофер, не можуть залишатися осторонь сучасних гуманітарних наукових течій; як діалектична єдність, вони мають підпорядковуватися однаковим принципам, положенням, що декларуються сучасними гуманістичними філософськими, психологічними, педагогічними теоріями і доктринами [5, 18 - 20].

Такі переконання вченого та урядовця спричинили докорінні зміни і в системі фізичного виховання дітей і молоді в школах Австрії, і в системі професійної підготовки кадрового забезпечення цієї сфери. Відтак, вже з 1920 року було розпочато впровадження нових навчальних програм з фізичної культури в австрійських школах різних типів, що передбачали подвоєння навчального часу на освоєння дисципліни, урізноманітнення форм і видів шкільного фізичного виховання, проведення позашкільних спортивно-ігрових заходів і т.д. Суттєвого оновлення відповідно зазнала і система професійної підготовки фахівців фізичного виховання. Так, у 1926 році було видано міністерський указ, положення якого містили цілу низку новацій, зокрема заснування інститутів професійної освіти вчителів фізичної культури при Віденському, Грацькому та Інсбрукському університетах, впровадження нових навчальних планів з обсягом підготовки 8 семестрів, удосконалення системи державної атестації їх випускників [12, 19]. Новий навчальний план передбачав ґрунтовну науково-теоретичну підготовку майбутніх фахівців фізичного виховання, а також їх практичне вправляння у різних видах спорту Зміст професійної освіти вчителів фізичної культури охоплював три цикли підготовки:

загальнонауковий (основи анатомії, основи фізіології, біологія людини, гігієна тіло виховання, перша медична допомога) обсягом 14 семестрово - тижневих годин;

фахово-теоретичний (теоретичні основи фізичної культури, прикладні основи фізичної культури, історія фізичної культури, методика фізичного виховання, практико-методичні фізичні вправи) обсягом 33 семестрово-тижневі години;

фахово-практичний (спортивна гімнастика, легка атлетика, командні спортивні ігри, плавання, фехтування, стрільба, біг на ковзанах, ходьба на лижах) обсягом 35 семестрово-тижневих годин.

Відтак новий навчальний план був спрямований на суттєве посилення науково - теоретичної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання, академізацію процесу їх професійної освіти та утвердження фізичної культури як окремого, рівноцінного іншим напряму підготовки. Розв'язанню цих завдань сприяла і нова постанова Міністерства культури та освіти про атестацію педагогічних кадрів 1928 року, у якій “фізична культура” визнавалася рівноцінною усім іншим спеціальностям професійної педагогічної освіти. Особливістю цієї постанови стало остаточне закріплення ідеї комбінації спеціальностей професійної підготовки вчительських кадрів, відтак поряд із спеціальностями “німецька мова та іноземна мова”, “французька та англійська мови”, “математика та геометрія”, “філософія та історія" тощо, пропонувалися і такі спеціальності як, “фізична культура та німецька мова”, “фізична культура та іноземна мова”, “фізична культура та географія”, “фізична культура та математика”, “фізична культура та фізика” [11]. Відповідно до положень цього нормативного документу атестація вчителів фізичної культури, як і педагогічних кадрів усіх інших спеціальностей, охоплювала декілька етапів, зокрема підготовку і презентацію наукової роботи з метою підтвердження готовності до здійснення комплексних наукових досліджень, письмовий та усний іспит з фахових дисциплін задля виявлення рівня професійної компетентності фахівців з фізичного виховання та так званий педагогічний іспит, спрямований на з'ясування рівня їх обізнаності із теорією і методикою фізичного виховання та практичної готовності до спортивно-виховної діяльності з дітьми і молоддю.

Висновки

Отже, здійснений аналіз доводить, що витоки австрійської системи професійної підготовки вчителів фізичної культури сягають ще другої половини ХІХ століття. Виходячи з практичних потреб шкільного фізичного виховання було закладено основи системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання, спочатку у формі дворічних курсів, згодом як окремої спеціальності педагогічної освіти. Незважаючи на обтяжливі соціально - політичні, економічні умови, серед яких Перша світова війна, розпад Австро-угорської імперії, становлення нової держави Австрійської республіки тощо, протягом першого тридцятиліття ХХ століття спільними зусиллями урядовців, вчених, освітян в країні вдалося зорганізувати процес ефективної на той час професійної підготовки педагогічних кадрів фізкультурного профілю. В результаті здійсненого дослідження можемо стверджувати, що ключовими особливостями становлення і розвитку системи педагогіки фахівців фізичного виховання в Австрії в цей час стала її структура організація винятково на рівні вищої, зокрема університетської освіти, законодавче утвердження “фізичної культури” як окремої спеціальності вищої педагогічної освіти, орієнтованість освітнього процесу на новітні здобутки у сфері науки і техніки, спрямованість змісту, методів і технологій навчання на реальні потреби професійної практики, розробка комплексної системи атестації майбутніх фахівців фізичного виховання. Ці здобутки відіграли вирішальний вплив на подальший розвиток теорії і практики фізичного виховання дітей і молоді загалом та системи професійної освіти кадрового забезпечення цієї сфери зокрема, що залишається відчутним і в умовах сьогодення.

Перспективи подальших розвідок у цій царині вбачаємо в аналізі особливостей функціонування і модернізації системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання в Австрії в інші історичні періоди та укладенні періодизації її розвитку.

Література

1. М'ясковський М. Є. Педагогічна освіта Австрії ХІХ - початку ХХ ст.: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01/Михайло Євстахович М'ясковський; Тернопільський національний педагогічний університет ім.В. Гнатюка. - Тернопіль, 2009. - 20 с.

2. Кристопчук Т. Є. Педагогічна освіта в країнах Європейського Союзу: [монографія] / Тетяна Євгенівна Кристопчук. - Рівне: Волинські обереги, 2013. - 483 с.

3. Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія / Лодмила Прокопівна Пуховська. - К.: Вища школа, 1997. - 180 с.

4. Die Enquete fur korperliche Erziehung im Ministerium furKultus und Unterricht. - Wien, Verlag des Ministeriums fur Kultus und Unterricht, 1910. 248 S.

5. Gaulhofer K. Die neue Turnlehrerausbildung in Osterreich / Karl Gaulhofer // Naturliches Turnen. Gesammelte Aufsatze / K. Gaulhofer, M. Streicher (Hg.). - Wien, Verlag fur Jugend und Volk, 1927. - S.18-24.

6. GrollH. Vom “Turnlehrerausbildungskurs” zum “Institut fur Leibeserziehung der Universitat" / Hans Groll // Idee und Gestalt der Leibeserziehung von heute (Gesammelte Aufsatze). II. Band. - Wien, Osterreichischer Bundesverlag, 1962. S.139-145.

7. Heintel G. Uberlegungen zurLehrernnenausbildung an der Universitat / Guido Heintel // Schulheft. - 2000. Nr.97. - S.154-161.

8. Kleiner K. In Balance zwischen Verschulung und Beliebigkeit: Ein - und Umsicht im Handeln bei der Reform sportwissenschaftlicher Studiengange / Konrad Kleiner // Schulheft. - 2000. - Nr.97. - S.141-153.

9. Milde V. E. Lehrbuch der allgemeinen Erziehungskunde / Vinzenz Eduard Milde. - Wien, Kaulfufi u. Armbruster, 1811-1813. - Band 1. - 575 S.; Band 2. - 389 S.

10. Mullner R. Perspektiven der historischen Sport - und Bewegungskulturforschung / Rudolf Mullner. - Wien, Lit Verlag, 2011. - 380 S.

11. Prufungsvorschrift fur das Lehramt an Mittelschulen. Erlass vom 17. Februar 1928 // Volkserziehung. Nachrichten des osterreichischen Unterrichtsamtes, amtlicher Teil. - Wien, Osterreichischer Bundesverlag, 1928. - Nr.27. - S.114-130.

12. Strohmeier H. Das Institut fur Leibeserziehung 1871-1971 /Hannes Strohmeyer // Leibesubungen und Leibeserziehung. - 1971. - Nr.25. - S.12-27.

13. Verordnung des Ministers fur Kultus und Unterricht vom 10. September 1870, betreffend eine Prufungsordnung und eine Prufungs-Kommission fur Lehramtskandidaten des Turnens // Verordnungsblatt fur den Dienstbereich des Ministeriums fur Kultus und Unterricht. - Wien, Verlag des Ministeriums fur Kultus und Unterricht, 1870. - S.557-560.

14. Verordnung des Ministers fur Kultus und Unterricht vom 15. Juni 1911, betreffend die Erwerbung der Befahigung fur das Lehramt an Mittelschulen // Reichgesetzblatt. - 1911. - St.51. - S.425-447.

15. Verordnung des Ministers fur Kultus und Unterricht, mit welcher eine neue Vorschrift, betreffend die Erwerbung der Befahigung fur das Lehramt des Turnens an Mittelschulen (mit Einschluss der Madchenlyzeen), Lehrer - und Lehrerinnenbildungsanstalten sowie provisorische Vorschriften fur die besondere Befahigungsprufung von Fechtlehrern, Schwimmlehrern und Spielleitern an diesen Lehranstalten erlassen werden // Reichgesetzblatt. - 1913. - St.82. - S.835-846.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.