Психолого-педагогічні засади розвитку комунікативної компетентності керівника ЗНЗ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

доктор педагогічних наук, доцент В.І. Ковальчук

магістр ІІ року навчання В.Р. Огороднік

Анотація

Специфіка управлінської діяльності керівника зумовлюється комунікативним процесом, у межах якого вона відбувається. Суб'єктом управління є керівник, тому рівень розвитку його комунікативної компетентності визначатиме здатність колективу усвідомлювати перспективні цілі освітньої діяльності. Значущість комунікативної компетентності підвищується й з огляду запровадження державно-громадської моделі управління ЗНЗ. Комунікативна компетентність керівника ЗНЗ - це інтегральна характеристика його професійного спілкування. Розвиток комунікативної компетентності керівника ЗНЗ - це актуалізація внутрішніх ресурсів особистості, що зумовлюють ефективність управлінського спілкування. Найбільшої актуальності набуває продуктивний рівень розвитку комунікативної компетентності. Експериментально перевірена модель є системою пов'язаних елементів, що відображають логіку розвитку комунікативної компетентності керівника ЗНЗ. У впровадженні моделі були реалізовані такі завдання: розширено систему знань керівників про особливості педагогічної та управлінської комунікативної взаємодії; здійснено розвиток комунікативної продуктивності керівника ЗНЗ шляхом поступової оптимізації його мовленнєвої та комунікативної поведінки в умовах спеціально створених комунікативних ситуаціях; досягнуто зміни соціально-психологічних установок тощо.

Ключові слова: комунікативна компетентність, розвиток комунікативної компетентності

Abstract

Key words: communicative competence, the communicative competence development.

Актуальність (Introduction). В умовах трансформаційних змін, які відбуваються в системі освіти України, її інноваційний розвиток є головною соціальною стратегією державної політики. Інноваційний розвиток загальноосвітнього навчального закладу акумулює в собі основні засади державної освітньої політики на сучасному етапі й відображає головні стратегічні напрями змін у загальній середній освіті щодо її нової якості [7, c.66]. Одним із напрямком інноваційного розвитку є розвиток управлінської складової.

Управління педагогічним колективом, інтеграція конкретного ЗНЗ в освітянський простір відбувається в царині процесу спілкування. У межах комунікативного поля налагоджуються взаємини між суб'єктами педагогічної взаємодії. Тому саме від управління зазначеними стосунками залежить ініціативність, творча спрямованість педагогів. Суб'єктом зазначеного управління є керівник ЗНЗ, тому рівень розвитку його комунікативної компетентності визначатиме мотивацію колективу, його здатність усвідомлювати перспективні цілі освітньої діяльності.

Значущість комунікативної компетентності сучасного керівника підвищується й з огляду запровадження державно-громадської моделі управління ЗНЗ, оскільки керівник повинен налагодити взаємодію із батьківським комітетом, громадськими організаціями, педагогічним загалом. Отже, керівник у повній мірі повинен володіти уміннями: налагоджувати комунікативну взаємодію, здійснювати саморегуляцію у процесі спілкування, обґрунтовувати власну позицію, змінювати стратегію поведінки, відповідно до ситуації спілкування, ухвалювати рішення в ситуаціях інформаційної невизначеності.

Аналіз останніх джерел та публікацій (Analysis of recent researches and publications). Проблема комунікативної компетентності керівника ЗНЗ стала центром уваги таких вітчизняних та зарубіжних науковців: Б. Ананьєва, В. М'ясищева, О. Бодальова, І. Зимньої, Н. Кузьміної В. Кан-Калика (психолого-педагогічні особливості міжособистісного спілкування в педагогічному колективі); В. Ковальчука, Л. Петровської, Ю. Ємельянова, О. Сидоренко (сутність та структура комунікативної компетентності), О. Брюховецької (психологічні особливості комунікативної компетентності керівника), Л. Карамушки, А. Ковальова, С. Петрушиної, Л. Петровської, Є. Сидоренко, Н. Хрящова (формування комунікативної компетентності менеджерів освітніх закладів), Л. Омельченко (значущість комунікативної компетентності керівника у формуванні його готовності до управління інноваціями).

Мета (Purpose). обґрунтувати залежність ефективності внутрішкільної управлінської діяльності керівника від рівня розвитку його комунікативної компетентності.

Методи (Methods). аналіз психолого-педагогічної літератури, систематизація отриманих відомостей; моделювання психолого-педагогічних умов; методи статистичної обробки

результатів дослідження

Результати (Results). Теоретичний аналіз наукової літератури (Ю. Жуков, Ю. Ємельянов, С. Петрушин, С. Терещук) дали змогу з'ясувати, що комунікативна компетентність керівника ЗНЗ - це інтегральна характеристика його професійного (управлінського) спілкування [2]. Вона являє собою складне багатокомпонентне утворення, що має динамічну природу [3].

Ознаками комунікативної компетентності є такі:

• формується у процесі взаємодії індивіда із соціальним оточення;

• є складним утворенням, що має структуру;

• є інтегративною характеристикою міжособистісного (професійного спілкування);

• проявляється в умінні людини організовувати міжособистісний простір у спілкуванні, свідомо впливати на діяльнісне середовище;

• є проявом багатогранних ставлень особистості;

• є динамічним утворенням, обумовленим досвідом особистості;

• є інтегральною характеристикою спілкування, у якій опосередковано проявляються цінності, установки, спрямованість особистості [1, 2, 6, 8, 9,11].

В.Ковальчук визначає професійно-комунікативну компетентність, як систему екстра функціонального забезпечення професійних функцій фахівця, вираженої в готовності та здібностях до комунікативної організації діяльності в різних професійних галузях і з представниками різних культур [5, с.127] педагогічний комунікативний продуктивність керівник

Підґрунтям комунікативної компетентності є особистісні особливості індивіда в єдності його почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті. Розвиток комунікативної компетентності керівників полягає в сприянні самоорганізації більш ефективного опанування комунікативної культури, він є самовдосконаленням засобів організації комунікативної взаємодії [10]. Комунікативна корекція у цьому процесі орієнтована на зміну системи ціннісних орієнтацій і установок особистості, включає в себе вплив на мотиваційну сферу людини, її ідентифікацію зі значущими іншими людьми, психоемоційний стан [2].

Розвиток комунікативної компетентності керівника ЗНЗ - це актуалізація внутрішніх ресурсів особистості, що зумовлюють ефективність управлінського спілкування. Найбільшої актуальності нині набуває продуктивний рівень розвитку комунікативної компетентності [11].

Аналіз психолого-педагогічних особливостей комунікативної компетентності дав підстави для обґрунтування моделі її розвитку.

Основними критеріями визначення рівня комунікативної компетентності керівника є когнітивний, мотиваційний, поведінковий та емоційно-ціннісний, а для оцінки ефективності доцільним є коефіцієнт успішності виконання керівником функцій внутрішкільного управління.

Метою впровадження зазначеної моделі є поглиблення знань керівника ЗНЗ про особливості комунікативного управлінського процесу та розвиток необхідних для педагогічної та ділової комунікації в конкретних соціально-психологічних умовах умінь та навичок, відповідно до культурних і соціальних норм комунікативної поведінки, а з огляду на специфіку управлінської діяльності менеджера загальноосвітнього закладу у нинішніх умовах - і комунікації з громадськістю; також розвиток соціокультурної компетентності (зокрема в емоційному та перцептивному її аспектах).

Практика впровадження моделі розвитку комунікативної компетентності керівника передбачає реалізацію таких завдань:

1. Розширення системи знань керівника про особливості педагогічної та управлінської комунікативної взаємодії.

2. Розвиток комунікативної продуктивності керівника ЗНЗ шляхом поступової оптимізації його мовленнєвої та комунікативної поведінки в умовах спеціально створених комунікативних ситуаціях.

3. Зміна соціально-психологічних установок: а) щодо самосприйняття керівником себе та інших як суб'єктів комунікативного управлінського процесу, б) щодо значущості соціокультурних цінностей та потреб; щодо ставлення до ситуації невизначеності, яка є основною характеристикою сучасного соціального буття українця.

4. Формування мотивації до безперервної самоосвіти, зокрема і в царині комунікативної компетентності.

5. Сприяння розвиткові інноваційної спрямованості керівника у підходах до реалізації управлінських функцій.

Модель розвитку комунікативної компетентності керівника передбачає поступовий перехід керівників від одного етапу до іншого. Усього обґрунтовано шість етапів, які передбачають різні форми навчальної діяльності керівників, а також застосування різних методів навчання (детальніше їх опишемо в наступному підрозділі).

Аналіз рівня розвитку комунікативної компетентності здійснювався нами допомогою методик: тесту Л. Міхельсона (адаптація Ю. Гільбуха) - рівень комунікативних здібностей, тесту міжособистісних відносин Т. Лірі - комунікативні установки, методика М. Снайдера - оцінка комунікативного контролю у спілкуванні.

Отримані результати дали змогу виокремити три семантичні групи, що відповідають рівням розвитку комунікативної компетентності: продуктивному, середньому, репродуктивному. Отримані дані дають змогу дати узагальнену характеристику кожного з рівнів.

Керівники, яким властивий продуктивний рівень розвитку комунікативної компетентності, характеризуються такими властивостями: високий рівень усвідомлення специфіки, закономірностей, сторін, функцій педагогічного управлінського спілкування, розуміння психологічних особливостей суб'єктів управлінської взаємодії, володінням широким спектром знань, усвідомлення власної комунікативної спроможності, переваг та недоліків; у міжособистісних стосунках характеризуються домінуючою потребою в лідерстві, настановою на власну відповідальність за ухвалені рішення, уміння легко встановлювати контакт із іншими (відповідно до вікових та психологічних особливостей партнера), умінням розпізнавати та адекватно реагувати на психоемоційний стан співрозмовника, визначати та регулювати власний психоемоційний стан, застосовувати компетентнісний стиль у спілкуванні з колегою (підлеглим), учнем, їм притаманний досконалий або високий рівень уміння управління конфліктними ситуаціями, застосування конструктивної стратегії взаємодії, налаштованість на співробітництво як на основну модель організації освітнього простору, високий рівень розвитку перцептивно-рефлексивних умінь, що забезпечують здатність розуміти внутрішній світ підлеглого, віддають перевагу організуючим, а не дисциплінуючим чи оцінним впливам, настанова на діалогічне спілкування; легко володіють як продуктивним, так і репродуктивним видом комунікативної діяльності; мотивація до успіху в спілкуванні; невелика різниця між «Я» актуальним та «Я» ідеальним, позитивне налаштування на саморозвиток та самовдосконалення.

Середній рівень розвитку комунікативної компетентності керівника характеризується достатнім рівнем розуміння психологічної специфіки професійного педагогічного управлінського спілкування, розумінням психологічних особливостей суб'єктів управлінської взаємодії, проте ще не розвиненим умінням враховувати їх на практиці, володіння достатнім рівнем знань про власні комунікативні вміння, яскраво виражене прагнення до лідерства, однак часто від недостатньо сформованого рівня вмінь вони проявляються в прагненні делегувати відповідальність за ухвалені рішення, уміння легко встановлювати контакт поєднується з наявністю певних труднощів у спілкуванні як із колегами (підлеглими), так і дітьми; досить недостатньо розвинене вміння психоемоційної саморегуляції; як правило, застосовується залежний стиль спілкування у взаємодії з керівниками вищого рангу чи підлеглими, середнім рівнем компетентності в управлінні конфліктами, загальною налаштованістю на гуманістичне сприймання іншої людини, проявляється часто поряд із браком навичок діалогічного спілкування, дисциплінуючим впливом на підлеглих, домінуванням репродуктивної комунікативної діяльності при середньому рівні розвитку продуктивної, відкритістю і доступністю у спілкуванні, значно більшою різницею між «Я» актуальним та «Я» ідеальним, проте не разючим, що теж є свідченням прагнення до розвитку комунікативної та загальної професійної компетентності.

Керівникам із низьким рівнем комунікативної компетентності притаманні поверхневі знання, часто стереотипні про особливості професійної управлінської комунікації, партнер у спілкуванні розглядається лише як об'єкт впливу керівника, вплив, зазвичай, є дисциплінарним; ігноруванням психологічних особливостей колеги (підлеглого), при демонстрованому прагненні до лідерства приховується тенденція до підлеглості, делегування відповідальності за ухвалені рішення та помилки у взаємодії, застосуванням переважно агресивного стилю спілкування з підлеглим, низьким рівнем комунікативного контролю у взаємодії з іншими, невмінням адекватно реагувати на психоемоційний стан іншої людини, домінування репродуктивної комунікативної діяльності, монологічного спілкування як фону управлінської діяльності, низький рівень компетентності в управлінні конфліктами, застосування деструктивної стратегії поведінки в конфлікті, досить високим рівнем самооцінки - мало не збігом «Я» актуального та «Я» ідеального.

Упровадження моделі розвитку комунікативної компетентності керівника зумовило динаміку зазначеного феномена. Порівняння результатів рівня розвитку комунікативної компетентності керівників до та після участі в тренінгу дає змогу дійти висновку: позитивна динаміка спостерігається в експериментальній групі: збільшення кількості респондентів середнього та високого рівнів при одночасному зменшенні показників низьких рівнів. Результати порівняння відтворено на рисунку 1.

Рисунок 1. Порівняння рівнів розвитку комунікативної компетентності керівників до та після експерименту

Аналіз рисунку дає змогу дійти висновку: в експериментальній групі збільшилося кількісне значення середнього, вище середнього рівнів, також спостерігається незначне зростання кількісного показника високого рівня. Очевидним є зростання середнього рівня за рахунок зниження кількісного прояву рівня нижче середнього. Протилежну картину спостерігаємо в контрольній групі - зменшення показників середнього рівня супроводжується збільшенням числового значення нижче середнього, а збільшення кількості респондентів вище середнього рівня зумовило зниження кількісних показників високого рівня. Змінилося й ставлення учасників експериментальної групи до проблеми підвищення комунікативної компетентності: ніхто з опитаних не відніс комунікативні уміння до «другорядних» властивостей особистості керівника ЗНЗ.

Скориставшись отриманими даними, ми здійснили кореляційний аналіз між показниками комунікативних умінь та коефіцієнта ефективності управлінської діяльності керівників ЗНЗ, ми виявили наявність прямого кореляційного зв'язку між зазначеними показниками. За допомогою програми Microsoft Office Excel ми визначили коефіцієнт кореляції між зазначеними показниками. Результати виявилися такими: контрольна група: r = 0,932514042; експериментальна група: r = 0,937639903. Для обох випадків правильною є формула: 07 < r < 0,99, тому для обох груп притаманний сильний статистичний взаємозв'язок.

Висновки

Свідченням доцільності впровадження моделі розвитку комунікативної компетентності є результати експериментального дослідження: позитивна динаміка комунікативної компетентності керівників була притаманна лише респондентам експериментальної групи. Подальшого дослідження потребує гендерний аспект зазначеної проблеми.

Список використаних джерел

1. Боханова Л.В. Психологічні функції підвищення рівня комунікативної компетентності керівників в управлінні освітою [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Tippp/2010_1/bohanova.pdf

2. Диагностика и развитие компетентности в общении: Спецпрактикум по социальной психологии [Електронний ресурс] / Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растянников П.В. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - Режим доступу: http://kursak.net/zhukov-yu-m-petrovskaya-l-a-rastyannikov-p-v- diagnostika-i-razvitie-kompetentnosti-v-obshhenii/

3. Карамушка, Л. М. Психологія освітнього менеджменту: навч. посіб. / Л.М. Карамушка. - К.: Либідь, 2004. - 424 с.

4. Ковальчук В.І. Управління розвитком професійного навчального закладу : конспект лекцій з курсу підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти / В.І. Ковальчук. - К. : Абрис Принт, 2007. - 59 с.

5. Ковальчук В. Роль професійно-комунікативної компетенції в діяльності директора ПТНЗ // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2009. - № 1. - С.122-133.

6. Ковальчук В.І. Феномен креативності у діяльності керівника навчального закладу // Креативність і творчість. - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія «Соціологія. Психологія. Педагогіка». - Тематичний вісник №1. - К.: Гнозис, 2009. - С. 89-93.

7. Ковальчук В. І. Тенденції інноваційного розвитку загальноосвітніх навчальних закладів в Україні / Василь Іванович Ковальчук // Материалы научно-практического семинара "Методология и методы научных иследований". (27 апреля 2016 г. Прага (Чешская республика) / Василь Іванович Ковальчук., 2016. - С. 66-68.

8. Ковальчук В.І. Ключові компетенції сучасного керівника// Профтехосвіта. - 2009. - №9, с.12-18.

9. Ковальчук В.І. Комунікативні компетенції керівника // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. - №3 (171) 2009. - с.14-17.

10. Омельченко Л.М. Індивідуальний стиль педагогічного спілкування як один із чинників продуктивної взаємодії викладача і студентів / Л.М. Омельченко // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - 2009. - № 25. - С. 223-225.

11. Терещук С.В. Психологічні детермінанти комунікативного потенціалу вчителя: Ав- тореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / С.В. Терещук; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2001. - 21 с.

Размещено на Allbest.ru