Нові підходи до забезпечення якості освіти в контексті формування європейського освітнього простору

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Нові підходи до забезпечення якості освіти в контексті формування європейського освітнього простору

Гаращук О. В.

доктор економічних наук, професор, завідувач сектору взаємодії з громадськістю та ЗМІ і міжнародного співробітництва відділу організаційно-інформаційного забезпечення та роботи з персоналом Державної інспекції навчальних закладів України

Анотація

Розкрито стан освітньо-інтелектуального розвитку України в нинішніх умовах, коли відбувається інтелектуалізація суспільства, його перехід до нового технологічного способу виробництва, інформатизація та глобалізація економіки. Зазначається, що нині пріоритет у соціально-економічному розвитку належить людському капіталу, високий рівень якого досягається завдяки якісній освіті. Проаналізовано використовувані в розвинених країнах, передусім у країнах Європейського Союзу, підходи до забезпечення якісної освіти. У цьому зв'язку обґрунтовано шляхи розвитку вищої освіти України в контексті вимог європейської інтеграції.

Ключові слова: освіта, якість освіти, європейський освітній простір, євроінтеграція, інтелектуальний потенціал.

Економічне майбутнє не належатиме державам із великою кількістю населення, не тим, що володіють найбільшими природними багатствами, і не тим, які мають найкраще технічне обладнання, а тільки тим, які зуміють увести в економічний процес найбільш розумово та духовно талановитих працівників, що зуміють гармонізувати всі виробничі елементи.

А. Вебер

Постановка проблеми. ХХІ ст. - час значних змін, запровадження нових технологій. Це стосується передусім системи освіти, що відповідно регулює актуальні соціальні відносини, формує майбутнє. Нині суспільство почало усвідомлювати принципово нову роль освіти в інформаційному просторі, яка стає одним із найважливіших чинників соціально-економічного розвитку країни. Водночас освітня сфера все ширше відкривається всьому світу, що сприяє пошуку нових ідей, поширенню власного досвіду, підвищенню якості освіти.

Сьогодні вкрай важливим є забезпечення якості освіти на рівні сучасних вимог, що передбачає не просто передачу учням, студентам, слухачам конкретних знань, а навчання їх уміло адаптуватися до нових умов господарювання та життєдіяльності, успішно вбудовуватися в постійно змінюване середовище.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фахівці прийшли до думки, що на гідне місце у світовому співробітництві може претендувати лише країна, що забезпечує пріоритетний розвиток освітньої сфери. Цієї думки дотримуються Б. Богач, Т Боголюб, О. Василик, М. Євнух, В. Євтушевський, В. Кремень, В. Луговий, С. Михаць, Ю. Ніколенко, С. Ніколаєнко, К. Павловський, К. Павлюк, О. Поліщук, О. Сидоренко, В. Юхименко, В. Ябменський та ін. Проте масштабність проблеми забезпечення належної якості освіти для її належного вирішення потребує постійної уваги науковців. Особливо важливими є аналіз та наукове обґрунтування шляхів та напрямів удосконалення якості вітчизняної освіти в контексті європейської інтеграції України. Безпосередньо щодо освіти, це передбачає входження в європейський освітній простір.

Мета статті полягає в аналізі наявної в українській освітній системі освіти ситуації стосовно якості отримуваної освіти з подальшим пошуком науково обґрунтованих шляхів підвищення її рівня відповідно до вимог європейської інтеграції.

Виклад основного матеріалу дослідження

якісний інтеграція освіта

На соціально-економічний розвиток будь-якої країни суттєвий вплив мають глобальні процеси. Сьогодні загальносвітовим напрямом розвитку, що справляє вплив на всі суспільні процеси, є техніко-технологічні перетворення в рамках Четвертої промислової революції. Її метою є усунення меж між фізичною, цифровою та біологічною сферами розвитку людства. В основу такого розвитку буде покладене використання останніх досягнень у сфері штучного інтелекту, робототехніки, нанотехнологій, автономних транспортних засобів тощо. Фактично нині відбувається перехід до суспільства знань.

При цьому надзвичайно зростає роль освіти, адже розвиток сучасних технологій, упровадження у виробництво потребують високого рівня як загальноосвітньої, так і спеціальної підготовки. Нині знання та навики з інформаційних технологій застосовуються у багатьох сферах, у тому числі у сфері знань: у створенні програмного забезпечення і веб-розробленні; у торгівлі, у сфері телекомунікації, у банківській системі тощо (у тому числі економічно активного) та його загальної культури, що набуває вирішального значення для економічного й соціального поступу країни. Відповідно, в умовах глобалізації конкурентоспроможність країн у ХХІ ст. визначатиметься не природними і навіть не фінансовими ресурсами, а кваліфікацією робочої сили. Все це висуває перед кожної країною завдання пошуку нових підходів стосовно підвищення якості освітньої підготовки, що надається національною системою освіти.

В Україні проблема якості освіти, безперечно, залишається гострою, проте в останні десятиріччя у вітчизняній освітній сфері відбулися суттєві зміни, що зумовлює очікування поступового розв'язання цієї проблеми.

Так, у загальноосвітній ланці сформувався сегмент приватних навчальних закладів, а також з'явилися нові навчальні заклади (гімназії, ліцеї, колегіуми, навчально- виховні комплекси). У 2016/2017 навчальному році в Україні функціонувало 16 858 загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі 16 678 - державної форми власності, 180 - приватних [1, с. 13].

Широкою є й мережа денних загальноосвітніх навчальних закладів нового типу державної та комунальної форм власності, зокрема в числі останніх - 483 гімназії, 301'ліцей, 42 колегіуми та 3 594 навчально- виховні комплекси (об'єднання). В останніх навчається і найбільша кількість учнів - 597,2 тис. Із загальної кількості учнів за загальноосвітніми програмами навчаються: у гімназіях - 258,8 тис. осіб, у ліцеях - 134,6 тис. осіб, у колегіумах - 28 140 школярів [1, с. 24].

Охоплення освітою дітей шкільного віку в Україні є високим. Якщо, приміром, у Польщі, Угорщині, Словаччині він становить 90%, то в Україні - 98,9%. Проте залишається проблемним стан матеріально-технічного забезпечення вітчизняної загальної освіти. Більшість із наявного обладнання в українських школах застаріла, не відповідає сучасним вимогам. І все ж середня освіта України активно долучається до інформатизації, що є справжнім революційним досягненням. Проте українська школа порівняно із західноєвропейськими навчальними закладами дотепер перебуває на узбіччі інформаційних потоків.

Тому першочерговим завданням щодо розвитку загальної середньої освіти є виконання Державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки», що передбачала збільшення комп'ютерних класів у школах. Україна за кількістю комп'ютерів на 100 учнів значно поступається сусіднім країнам (у чотири рази - Латвії, більше ніж кратно - Польщі, не говорячи вже про США, Японію чи Францію, де практично кожен учень забезпечений персональним комп'ютером).

Особливо це відчутно у малокомплектних, зокрема сільських, школах, де в їх значній частині відсутні комп'ютери, а старшокласники шкільний предмет «Інформатика» вивчають за так званим «безмашинним варіантом».

Поліпшенню цієї ситуації мають сприяти:

реалізація державної програми «Школа майбутнього», згідно з якою загальноосвітні заклади мають стати майданчиками для апробації педагогічних інновацій;

участь України в міжнародному порівняльному дослідженні математичної та природничої освіти школярів;

упровадження системи профільного навчання у старшій школі тощо.

Зазначене має позитивно позначитися на впровадженні в навчальний процес сучасних високоефективних технологій, що, безперечно, має поліпшити якість освіти, яка надається українськими школами.

В українській вищій школі за останні десятиріччя також відбулися суттєві зміни. Так, з'явилися навчальні заклади як різних рівнів акредитації, так і різних форм власності. Постійно вдосконалюється комплекс курсів, дисциплін і спеціальностей. Кількість студентів на 10 тис. населення практично відповідає середньоєвропейським показникам, що є передумовою віднесення України до цивілізованих країн із розвиненою, соціально орієнтованою економікою.

До позитивних моментів розвитку вищої освіти в Україні слід віднести те, що модернізація вищої школи в нашій державі останнім часом здійснюється в рамках тенденцій міжнародної інтеграції, взаємного зближення з іншими національними системами освіти. У контексті реалізації завдань Болонського процесу в системі вищої освіти України продовжується процес удосконалення дипломних ступенів і кваліфікацій; використання єдиної системи кредитних одиниць і додатку до диплому; врахування європейської практики організації акредитації та контролю якості освіти; підтримання та розвиток європейських стандартів якості освіти; ліквідація перепон для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників; запровадження сучасних підходів до інтеграції вищої освіти та науки у справі підготовки магістрів та аспірантів; забезпечення подальшого розвитку автономності та самоврядування в системі вищої освіти й науки.

Разом із тим підвищення якості української освіти у цілому і вищої зокрема потребує усунення низки негативних моментів, які зумовили суттєве її погіршення. Так, скажімо, у закладах вищої школи нашої держави:

нині понад 60% навчального матеріалу студенти мають опрацьовувати самостійно. Здебільшого це зводиться до написання рефератів, які вони беруть в Інтернеті;

накопичувальна система оцінок сприяла тому, що заліки та екзамени втратили свою контролюючу функцію. У системі оцінки рівня підготовки студента появився так званий «автомат», коли студенту виставляється оцінка без його присутності на екзамені;

в умовах ринкової економіки знання все більше набувають прикладного характеру;

в Україні надзвичайно низьким (менше 5%) є показник кількості навчальних закладів, які запроваджують спільні програми з вишами інших країн.

Важливим показником розвитку вищої освіти є структура підготовки кадрів. На жаль, в Україні вона не є оптимальною. На ринку праці спостерігається надлишок широко розрекламованих спеціальностей: юриста, економіста, менеджера, маркетолога. Відповідно, у діяльності системи вищої школи існує дисбаланс між підготовкою фахівців із вищою освітою та реальними потребами економіки. І це тоді, коли в Україні кількість населення працездатного віку зменшується. Людський капітал, основу якого становить освітній потенціал, стає головним дефіцитним ресурсом країни, що забезпечує зростання її економіки. І це й не є дивним, адже освітні послуги - це товар, який постійно оновлюється і приносить високорозвиненим країнам значні прибутки, а вищим навчальним закладам дає змогу суттєво поліпшити свій фінансовий стан, а заодно й підвищити якість підготовки кадрів.

В Україні зазначена проблема має особливу гостроту. У молоді, на жаль, значно знизився інтерес до отримання знань. Соціологічні дослідження продемонстрували, що лише 38% опитаних студентів прагнуть високого рівня знань, а бажання отримати диплом престижного навчального закладу наявне у 10%. Роботодавці не задоволені якістю підготовки кадрів. Кожен четвертий із них відзначає наявність тенденції зниження цього показника. Спостерігається падіння середнього рівня знань (як фахових, так і базових). Знання здебільшого відірвані від практики.

Суттєвому зростанню якості української вищої освіти має сприяти входження до європейського освітнього простору, адже проблема якості освіти має не лише національний, а й загальноєвропейський характер. Так, у Комюніке «Створення загальноєвропейського простору вищої освіти», що було підписано у Берліні 19 вересня 2003 р. на конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту, зазначається, що якість вищої освіти покладено в основу розвитку загальноєвропейського простору на національному та загальноєвропейському рівнях. Національні системи із забезпечення якості освіти мають включати:

визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь у забезпеченні якісних показників;

оцінювання програм, а також діяльність вищих навчальних закладів, яке охоплює як внутрішню, так і зовнішню оцінку з урахуванням участі студентів і публікацій результатів;

систему акредитації та атестації вищих навчальних закладів;

міжнародне партнерство та співробітництво, створення мережі з контролю над якістю освіти.

Підвищення якості освіти у цілому Радою Європи визнано головним завданням, що передує створенню єдиного європейського освітнього простору.

Особливе місце в глобальному контексті розвитку освіти посідає Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що, зокрема, передбачає впровадження європейських стандартів, перш за все, у загальній середній освіті й перебудову української середньої освіти відповідно до європейських вимог. До речі, стандарти не лише середньої, а й вищої освіти в країнах Європейського Союзу вищі, ніж в Україні, тому нова парадигма розвитку освітньої сфери щодо забезпечення якості освіти має передбачати наближення української освіти до міжнародної моделі, ґрунтуючись на таких основних принципах діяльності, як:

демократичність (індивідуалізація та творче мислення);

релевантність (практична та соціальна значущість навчання);

неперервність освіти протягом життя;

висока якість освіти;

гнучкість (здатність пристосовуватися до викликів часу);

технологізація (широке використання інформаційних технологій);

інтернаціоналізація (дотримання загальноєвропейських освітніх стандартів, взаємне визнання атестатів, дипломів, наукових ступенів).

Водночас сприяти наближенню української освіти до відповідних європейських стандартів можна шляхом обміну освітніми технологіями, участі у міжнародних олімпіадах, конференціях, круглих столах, а також через залучення коштів міжнародних організацій і фондів у процеси реформування освітньої галузі в напрямі децентралізації її управління.

До останнього часу в Україні під час підготовки освітнього контенту рідко використовуються світові стандарти, у результаті чого сховища навчальної інформації погано систематизовані, не структуровані, нерідко перевантажені зайвою інформацією. У результаті інформаційно-технологічна база освіти у цілому і вищої зокрема не відповідає сучасним вимогам і потребам студентів.

У забезпеченні якості освіти, згідно з європейськими та світовими вимогами, важливу роль має відігравати міжнародне співробітництво в освітній сфері. У цьому зв'язку привертає увагу досвід такої країни, як Великобританія, що засвідчує сприятливість підвищенню якості освіти процесів обміну студентами та викладачами. Програма обміну при цьому має включати:

створення спільних проектів, спрямованих на забезпечення якості навчального процесу;

спільну рефлексію з приводу цілей обміну, здатності до узагальнення результатів співробітництва між навчальними закладами;

збагачення та розширення міжкультурного діалогу як основи для подальшого співробітництва.

Загалом одним із показників якості підготовки кадрів може слугувати такий показник, як кількість іноземних громадян, які бажають здобути вищу освіту в українських вищих навчальних закладах. Нині ця цифра є незначною - близько 60 тис. осіб. Для порівняння зазначимо, що лише в Польщі навчається більше 60 тис. української молоді.

Для того щоб збільшити кількість іноземних студентів у вищих навчальних закладах України, необхідно посилювати інтеграцію останніх в європейський і світовий освітній простір, досягти реалізації завдань на отримання міжнародної акредитації вишів - важливої передумови підвищення якості підготовки кадрів із вищою освітою.

Останньому, на нашу думку, має сприяти співпраця українських вишів із зарубіжними навчальними закладами. Це підтверджує, скажімо, і досвід співпраці МОН України та Словацької Республіки, які свого часу оголосили відкритий конкурс спільних українсько-словацьких науково-технічних професій. До участі в ньому залучаються проекти за всіма пріоритетними напрямами згідно із Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки». Тісна співпраця існує також між Загребським університетом (Хорватія) і Львівським університетом ім. І. Франка, що сприяє поліпшенню не лише методичного, методологічного, а й ресурсного забезпечення.

Досягнення рівня якості освіти, що відповідає найвищим європейським і світовим стандартам, неможливе без належного фінансування освітньої галузі. Обсяги її фінансування мають бути такими, які забезпечували б не лише поточне функціонування, а й розвиток [2]. Сьогодні рівень державної фінансової підтримки освіти в Україні є низьким. Щорічні витрати, скажімо, на одного студента становлять близько 1 тис. дол. США, тоді як у Великій Британії та Франції - 11-12 тис. дол.; у США та Канаді - 23-24 тис. дол. [2].

Але треба враховувати, що під час визначення політики у сфері освіти кожній країні, у тому числі й Україні, слід брати до уваги заяву лідерів «Великої вісімки» (2005 р., Гленіглсе), в якій було підтримано програму забезпечення безкоштовної, повноцінної освіти для всіх дітей незалежно від соціальної, етнічної, конфесійної, гендерної приналежності. Відповідно, кожна людина повинна мати доступ до повноцінної якісної освіти, участі в управлінні освітою, вироблення програм, спрямованих на творчу реальність особистісного потенціалу, перш за все молоді [2].

Останнім часом в Україні відбувається трансформація самоврядування та адміністративно-територіального устрою в контексті євроінтеграції. Водночас інтеграційні процеси відбуваються в напрямі створення єдиного європейського освітнього простору, що передбачає для кожного фахівця поряд із високими професійними якостями і компетентністю оволодіння здатностями до управління та підприємницької діяльності, встановлення ділових контактів, а також наявності високого інтелектуального і культурного рівня, схильності до індивідуальної творчості, вміння жити і працювати в новому інформаційному середовищі глобальної інформаційної мережі тощо [3; 4].

Як європейський, так і вітчизняний досвід засвідчує, що високої якості освіти досягають у тих навчальних закладах, де весь навчальний процес здійснюється на інноваційній основі, активно використовується система інноваційних проектів із залученням до цього бізнесу, підприємств, що зацікавлені у підготовці конкурентоспроможних кадрів, а також інформаційних та комп'ютерних технологій. На думку Білла Гейтса, останні є найсуттєвішим фактором, що змінить світ [5].

Підвищуючи якість освіти, комп'ютерні технології дають змогу людині швидко й успішно адаптуватися в оточуючому середовищі. Проте не слід інформаційні технології зводити лише до комп'ютерних. Гіпертрофо- ване застосування нових інформаційно-комунікаційних технологій викликає зниження емоційного складника людської особистості, нерідко провокує безвідповідальність і конфліктність.

До інформаційних технологій належить і робота з літературою, довідниками, періодичними виданнями, технічними засобами навчання (кіно, аудіо- та відеозасоби), тобто всі ті педагогічні технології, в яких знаходять застосування засоби інформатизації освіти. Тому в навчальному процесі важливо забезпечити вміле поєднання комп'ютерних технологій із некомп'ютерними. Такий підхід особливо корисний:

під час навчання студентів простим способам роботи з інформацією (аналіз інформації, її порівняння та класифікація, узагальнення тощо);

на етапі адаптації студентів перших курсів до навчального процесу;

в умовах недостатнього оснащення навчальних закладів комп'ютерами.

Водночас некомп'ютерні інформаційні технології, які передбачають використання різних методів роботи з інформацією, допомагають скоротити інформаційний розрив чи цифрову нерівність, що полягає у різниці інформаційної підготовки та інформаційних можливостей, які існують як у різних регіонах, так і в різних навчальних закладах [6; 7].

Успішне поєднання комп'ютерних і некомп'ютерних технологій у вищих навчальних закладах дасть змогу підвищити якість підготовки кадрів за рахунок посилення дослідницької діяльності. Основними критеріями цього є:

когнитивний, що характеризує рівень сформованості науково-дослідницьких знань, наукового світогляду студентів, їх знань про дослідницький процес;

мотиваційно-ціннісний, який характеризує рівень сформованості пізнавальної потреби, інтерес студентів до наукової діяльності та ставлення до неї;

емоційно-оціночний, що характеризує рівень сфор- мованості об'єктивної самооцінки та оцінки результатів дослідницької діяльності;

технологічний, тобто рівень сформованості дослідницьких і творчих умінь тощо [8].

Висновки

Таким чином, перед українською освітою постає комплекс завдань, які стосуються питань реформування освітньої сфери в напрямі децентралізації управління, співпраці України з країнами Європейського Союзу щодо дотримання європейських стандартів. Виконання означених завдань дасть змогу суттєво підвищити якість освіти, прискорити процес входження освітньої галузі в єдиний освітній європейський простір. Усе це слугуватиме забезпеченню нашій країні гідного місця у європейському та світовому співтоваристві.

Список використаних джерел

Загальноосвітні навчальні заклади України на початок 2016/2017 навчального року. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики України. К., 2017. 100 с.

Боголіб Т.М. Розвиток інноваційної економіки і елітна освіта. URL: http://www.disserlib.com/left_menu%20papka/ rozvitok.php.

Вебер А. В поисках альтернативы. Свободная мысль. 2003. Т. ХХІ. № 1. С. 19.

Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление. Социологические исследования. 2002. № 12. С. 6.

Гейтс Б. Дорога в будущее; пер. с англ. М.: Русская редакция ТОО Channel Trading Ltd., 1996. 250 c.

Захарова И.Г Информационные технологии в образовании: учеб. пособ. для высш. учебн. завед. М.: Академия, 2003. 192 с.

Селевко ГК. Современные образовательные технологии: учеб. пособ. М.: Народн. образ., 1998. 256 с.

Сторонянська І.З., Беновська Л.Я. Фінансова спроможність регіонів у контексті бюджетно-податкової децентралізації. Фінанси України. 2015. № 6. С. 44-57.

Размещено на Allbest.ru