Діяльність тренера

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат

з дисципліни «Соціально-педагогічні основи діяльності тренера»

на тему

«Діяльність тренера»

Підготувала студентка 2-го курсу

ФФВ напрямку «Спорт»

групи 6.0176-3с

Четошнікова Катерина

Викладач

Короленко К.В.

Вступ

Тренерська діяльність, як і будь-яка інша педагогічна діяльність, характеризується певним стилем виконання. У загальному сенсі поняття «стиль» має на увазі наявність якоїсь сталої системи способів і прийомів здійснення діяльності. Ця система є стабільною рисою, що виявляється в різних умовах, при яких доводиться виконувати дану діяльність. Те, який саме стиль виконання складається у тренера, в першу чергу залежить від його індивідуально-психологічних особливостей - типу темпераменту, рис характеру, рівня розвитку професійних здібностей і ін.

Кожна доросла людина, свідомо вибирає педагогічну професію, на момент здійснення цього вибору є вже багато в чому сформувалася зі своїми індивідуальними особливостями.

Основне завдання тренера - розкрити потенційні можливості спортсмена не тільки в спорті, але і в навчанні, праці і в житті. (Тренер в перекладі в англ. - це фахівець, що допомагає рости живого організму).

Цілі роботи тренера:

1. Створити умови для занять спортом, зміцнювати дружні відносини в групі (команді).

2. Формувати здорові звички у вихованців.

3. Створити можливість всім займаються брати участь в змаганнях.

4. Дати спортсменам таку підготовку, яка гарантувала б їм подальше вдосконалення в ІТТ.

1.Психологічні особливості тренерської діяльності

Особливості діяльності тренера пов'язані, перш за все, з метою, що стоїть перед ним, - досягнення його учнями високої спортивної майстерності в результаті багаторічної тренування. Звідси перша специфіка тренерської діяльності - постійне спілкування зі своїми учнями на тренувальних заняттях, зборах і змаганнях, що дозволяє краще вивчити психологію спортсменів і надавати на них систематичне вплив. Ця особливість накладає на тренера особливу відповідальність за фізичне здоров'я і особистісний розвиток його підопічних. Тренер повинен не тільки навчати спортсменів техніці і тактиці спортивної діяльності, а й бути вихователем, формувати у своїх учнів моральні, вольові якості. Виховна роль тренера повинна базуватися на його авторитеті і особистості професіонала.

Друга особливість діяльності тренера полягає в наявності «професійного ризику»: тренер змушений чекати високого результату своїх учнів довгі роки (при цьому без гарантії, що він буде), а це вимагає не тільки терпіння, а й моральну відповідальність за здоров'я і розвиток таланту своїх учнів . Не секрет, що деякі тренери заради якнайшвидшого досягнення результату форсують тренувальні навантаження, що є для юних спортсменів позамежними, і тим самим гублять талановитих хлопців.

У 70-х роках XX століття один тренер зі спортивної гімнастики пишався тим, що його учениця Гроздова в 12 років поза заліком виграла кубок СРСР у всіх найсильніших гімнасток країни. Однак офіційно вона не могла вважатися переможницею, так як в дорослі змагання допускалися дівчата тільки з 14 років. Дівчинка дійсно володіла величезним талантом, її називали гімнасткою майбутнього. Однак майбутнє її не відбулися. Минуло два роки. Юридично ця гімнастка вже могла брати участь у дорослих змаганнях, а фактично - ні, так як від важких навантажень, перевищували її вікові особливості, у неї з'явилися болі в кістково-м'язової системи. Гімнастка була змушена припинити спортивну кар'єру. На жаль, принцип, цього тренера до юридичної відповідальності за загублений талант не було підстав: в Кримінальному кодексі такої статті немає.

А ось інший, позитивний приклад. Чемпіон світу зі спортивної гімнастики М. Воронін із задоволенням згадував: «Ніхто не намагався випхати мене скоріше вперед, ніхто не робив на мене" ставку більше, ніж життя ". У 16 років я ще працював по другому розряду, в 18 взявся за програму майстрів. Стрімкий стрибок, який пішов потім, був, мабуть, підготовлений цими роками чорнової роботи ... Мої однолітки, які ще зовсім недавно "виглядали" краще за мене і котирувалися вище, раптом залишилися позаду »(Воронін М. Гімнастика, яку я люблю // Фізкультура і спорт. 1971. №7).

Третьою особливістю тренерської діяльності є її стрессогенност' і період змагань - тренер постійно відчуває дуже високе нервово-емоційне напруження.

На змаганнях з ручного м'яча один тренер при пробитті його гравцями семиметрових штрафних кидків (своєрідний пенальті) ішов за куліси, щоб не бачити, як це буде відбуватися. Бували випадки, коли тренерів вивозили прямо з матчів і лікарню з серцевими нападами.

Часто на змаганнях тренер не має можливості внести поправки в діяльність спортсмена і повинен зберігати всі переживання в собі. Це підсилює його психічну напруженість.

В одному дослідженні американських психологів балу виміряна частота пульсу у тренера з плавання під час виступу його учнів. В окремі моменти частота серцевих скорочень досягала у нього 158 уд. / Хв, тобто практично дорівнювала частоті пульсу у змагаються спортсменів. Навіть на тренуваннях пульс у тренера підвищувався до 114 уд. / Хв.

Дослідження показують, що передстартові стану переживають не тільки спортсмени, а й тренери.

Стартова лихоманка. Тренер знаходиться в стані напруженості надміру, він невитриманий, неспокійний, задумливий, розсіяний. Багато говорить, іноді повторюючись. Кілька разів запитує спортсмена, як він відчуває себе. Роздратовано робить недоречні зауваження. Характерні крайності, починаючи від недоречною турботи і знаків уваги спортсменам і закінчуючи байдужістю.

Стартова апатія. Тренер абсолютно не напружений, пригнічений, байдужий. Він абсолютно не розмовляє. Чи не проявляє ніякої реакції, задумливий. Перед виступом не дає спортсменам ніяких вказівок, як ніби не помічає їх.

Тривога. Спостерігаються напруженість, висока активність, гарний настрій, стриманість. Тренер розмовляє тільки в необхідних випадках, про змагання мало, і в оптимістичному тоні. Для тренера характерна необхідна турбота про спортсменів.

<...> Несприятливий передстартовий стан тренера спортсмен здебільшого сприймає як прояв відсутності впевненості в його перемозі.

<...> Недосвідчений тренер частіше, ніж досвідчений, може впасти в несприятливий передстартовий стан. Лалаян А. А. В сб .: Психологічні питання тренування і готовності спортсменів до змагань. М .: ФиС, 1969. С. 120

Не дивно, що багато тренерів спортивних команд під час змагань розряджають своє емоційне напруження через мова.

З іншого боку, тренер, зовні спокійно приймає невдачі і порушення правил з боку суперників, може сприйматися байдужим, як і надмірна «заведеність» тренера, може негативно позначатися на діях спортсменів.

Четвертою особливістю діяльності тренерів є їх відірваність від дому та сім'ї протягом тривалого часу (в деяких видах спорту до дев'яти місяців на рік). Для тренера практично не буває вихідних днів, так як в будні дні він проводить тренування, а у вихідні - курирує своїх спортсменів на змаганнях.

Це створює напруженість в сімейних відносинах і труднощі у вихованні власних дітей.

Один з тренерів з фехтування, який виховав чемпіонку світу, розповів мені, що його кинула дружина, заявивши: «Мені потрібен чоловік, а не тренер».

Ця обставина є одним з головних факторів, що лімітують представництво тренерів-жінок в командах майстрів. Вони більш обтяжені сімейними справами, вихованням дітей. Крім того, багато жінок, тренувати команду, змушені були піти з тренерського поста, оскільки потрапляли в чисто чоловічі взаємини тренерів між собою і відчували сексуальні домагання з боку спортивних суддів і начальства. Не випадково, за даними Дж. Лоя, діючі тренери-жінки мають такі ж психологічними характеристиками, як і тренери-чоловіки. Вони проявляють твердість характеру і достатній рівень інтелектуального розвитку.

Нескінченні переїзди з місця на місце, проживання в незвичних, часом некомфортних умовах теж не сприяють встановленню нормального ритму життя тренерів, що підсилює їх нервово-емоційне напруження.

П'ята особливість: в процесі своєї діяльності тренер повинен вступати в контакт з широким колом людей, які причетні до забезпечення навчально-тренувального та змагального процесу, - з батьками юних спортсменів, представниками адміністрації, суддями, журналістами. Для успішного спілкуванні з ними тренер повинен володіти комунікабельністю, а нерідко і витримкою, так як він знаходиться під постійним пресом з боку керівництва і спонсорів, які потребують високих спортивних результатів.

Шоста особливість тренерської діяльності, а скоріше кар'єри, - це неминучі падіння після злетів (навіть тріумфальних). Звідси нестабільність соціального статусу тренера, невпевненість в майбутньому.

Сьома особливість - публічність (особливо в спортивних іграх), успішна чи невдала діяльність тренера зі спортсменами високого класу обговорюється засобами масової інформації, його показують під час телетрансляцій матчів, прес-конференцій. Все це викликає необхідність постійно тримати під контролем свої емоції, стежити за грамотністю мовлення, дотримуватися етику в спілкуванні з журналістами.

2. Функції тренера

Крім основної функції - навчання і розвитку спортсмена - тренер виконує і інші різні функції (виключаючи професійний спорт, де багато функцій, особливо господарсько-організаторські, виконуються іншими особами), які умовно ділять на наступні групи.

1. Експертно-консультативні: тренер виступає як фахівець, вчитель, що володіє великими знаннями зі спеціальних питань (методикою навчально-тренувального процесу, тактиці ведення змагальної боротьби, станом спортивного інвентарю і т.д.), а при роботі з дитячими кол-лек сіпамі він повинен мати певну ерудицією і з інших питань, що не відносяться до його професії.

2. Проектувальні: тренер повинен вміти здійснювати перспективне і поточне планування. Особливо слід відзначити вміння створювати в учнів перспективу, це значно підвищує їх самовіддачу.

3. Господарсько-організаторські (адміністративні): постачання спортсменів інвентарем, спортивною формою, оренда спортивних баз для занять, розміщення спортсменів на зборах і змаганнях, організація лікарського і психофізіологічного контролю над станом спортсменів і т.п.

4. Представництво: з одного боку, тренер є для команди представником керівництва, а з іншого - він сам представляє команду перед вищими інстанціями (спорткомітетом і т. П.).

5. Виховна: перш за все цілеспрямоване вплив на спортсменів, але ця функція здійснюється часом стихійно, в силу наслідування учнів своєму вчителеві. Учні, особливо в юнацькому віці, прагнуть ідентифікуватися з тренером, легко і з готовністю сприймають його установки, цінності, відносини і особливості поведінки. У зв'язку з цим дуже важливо, щоб тренер мав соціально позитивними рисами особистості.

6. Пізнавальна (гностична): пізнання психологічних особливостей учнів, без чого не можна встановити з ними взаєморозуміння.

У процесі такого пізнання тренеру доцільно дотримуватися таких правил:

· Вивчати учнів треба в природних умовах тренувального і змагального процесу. Однак при цьому треба не тільки вивчати школяра, а й виховувати вивчаючи;

· Слід, перш за все, знаходити головні риси учня ( «основні осі і пружини», за висловом Л. С. Макаренко);

· Окремі особливості особистості спортсмена потрібно розглядати на тлі всієї особистості в цілому. Наприклад, не можна оцінювати його наполегливість у відриві від спрямованості його особистості, так як наполегливість може проявлятися і заради досягнення негативної мети;

· Важливо виявити позитивні риси юного спортсмена, на які треба спиратися при його вихованні і навчанні (не випускаючи з виду і його негативні риси);

· Не треба поспішати з оцінкою спортсмена, допускаючи упередженість і суб'єктивізм в інтерпретації даних спостереження за ним. Потрібно пам'ятати, що інтуїція - поганий порадник, коли мова йде про винесення судження про той чи інший учня;

· Важливо розкривати причину прояви негативних рис особистості учня (наприклад, чому він проявляє впертість - як протест проти грубого з нею поводження або внаслідок розбещеності);

· Необхідно спостерігати за тенденцією в розвитку тієї чи іншої риси особистості учня - прогресує вона або зникає;

· Вивчати спортсмена потрібно в колективі: тут його поведінка може відрізнятися від того, яке він демонструє, будучи один. Крім цього, потрібно встановити тих спортсменів, які надають на даного учня найбільший вплив;

· Для повноцінного вивчення особистості учня треба спостерігати його в різних ситуаціях, планомірно і систематично. Крім кращого його пізнання це дає ще можливість бачити ефективність застосованих до нього впливів;

· Необхідно зрозуміти мотиви дій і вчинків учня, так як зовні подібні вчинки можуть відбуватися з різних мотивів.

Потрібно пам'ятати, що кожен обдарований спортсмен повинен мати свою родзинку. Завдання тренера знайти цю індивідуальність, а не прагнути всіх зробити однаковими.

Секундантская: управління спортсменами під час змагань. Здійснюючи цю функцію, тренер повинен виступати в ролі психолога, а для цього йому треба знати психологічні особливості своїх підопічних, їх сильні і слабкі сторони.

Щоб домогтися бажаного від спортсменів, сам тренер зобов'язаний бути зразком відданості спорту, зразком поведінки в побуті. Важко вберегти від поганих спокус учнів, коли вони бачать свого спортивного наставника з сигаретою в роті або з чаркою в руках. Ф. Карлайл, відомий тренер з плавання. Вітчизняний спорт. 1974. 25 грудня.

3.Професійні знання та вміння тренера

Успішність діяльності тренера визначається в першу чергу його знаннями і вміннями.

З психології та педагогіки, а також по медико-біологічним питань близько половини тренерів відзначають недостатність знань.

Уміння поділяються на гностичні (вміння адекватно оцінювати поведінку і стан учнів, їх індивідуально-психологічні особливості; вміння знаходити причини помилок в навчанні спортсменів), конструктивні (уміння планувати навчальний матеріал при підготовці до занять, планувати систему власних дій на тренуваннях, вміння заздалегідь передбачити труднощі при навчанні і запобігати їх), організаторські (вміння організувати навчання і виховання на тренуваннях і змаганнях, організувати групове взаємодія), кому нікатівние (вміння встановлювати контакт з людьми, вміння використовувати засоби спілкування), творчо-дослідні (вміння робити аналіз тренувальних занять і виступів учнів на змаганнях, працювати з науковою літературою і робити висновки для своєї роботи, планувати і здійснювати експерименти з використанням різних навантажень, методом вивченні, способів виконання вправ).

У тренерів з невеликим стажем, як показано Г.Д. Бабусиним, всі перераховані вміння недостатньо сформовані, однак найбільш розвинені комунікативні вміння. Гностичні, конструктивні і творчі вміння досягають піку сформованості при стажі 16-20 років. У тренерів зі стажем більше 20 років найкраще проявляються організаторські вміння, а рівень прояви гностичних і конструктивних умінь знижується. З даних цього дослідження випливає, що вершини майстерності тренери досягають після 15 років роботи. Це підтверджується і тим, що найбільша ефективність роботи відзначається у тренерів зі стажем 16-20 років. У тренерів зі стажем більше 20 років ефективність роботи знижується. Очевидно, це є наслідком їх «вигорання», яке проявляється в емоційному виснаженні і зниженні самооцінки себе як професіонала й особистості.

4. Авторитет і псевдо авторитет тренера

Необхідною умовою успішного керівництва є авторитет. Тренер, що володіє авторитетом, користується довірою спортсменів, що створює сприятливі умови для їх плідної співпраці. Авторитет тренера обумовлений його високим моральним обличчям, професіоналізмом і завойовується у спортсменів, перш за все, сумлінним ставленням до праці, об'єктивним ставленням до учнів.

Фактори, що зумовлюють авторитет тренера, залежать від віку і досвіду спортсменів. Новачки велике значення надають спортивному статусу тренера (якщо тренер має високі спортивні звання, то в учнів складаєте »думка, що він є і хорошим тренером). Крім того, для юних спортсменок важливий зовнішній вигляд тренера, його ввічливість і м'якість поводження з ними. Для досвідчених спортсменів авторитетний той тренер, який домагається високих результатів, який професійно компетентний. Особистісні якості тренера відходять на другий план.

Створення авторитету - завдання важке, решающаяся відразу. Іноді цього процесу перешкоджають моменти, що здаються на перший погляд дрібницями. Так, вітаючи після змагань з заслуженим успіхом спортсменів, часто забувають привітати і нагородити тренерів, що привели їх до успіху. Нестримані керівники можуть при невдачі команди влаштувати «рознос» тренеру в присутності його учнів і т. Д. Навіть така, здавалося б, дрібниця, як оплата харчування спортсменів і тренерів на зборах може в очах деяких спортсменів впливати на авторитет тренера. За радянських часів, наприклад, спортсмени отримували на харчування більше грошей, ніж тренери. З цього приводу тренер чоловічої збірної команди СРСР з волейболу сказав мені: «Як я можу бути для гравців авторитетом, коли ми сидимо за одним столом, і їм дають більше страв, ніж мені. Мені, звичайно, не потрібно стільки їжі, скільки їм, адже вони витрачають на тренуваннях багато енергії. Але багато хто з гравців судять про себе і тренера по тому, скільки їм і нам дають добових ».

Важливо, щоб тренер мав авторитет не тільки в своїй команді, але і у начальства, в інших клубах. Звичайно, не кожен тренер відразу може придбати авторитет, але не можна забувати, що авторитет фахівця, навіть молодого, багато в чому залежить від того, як він себе веде. А найбільш досвідченим тренерам, ра6отающім зі збірними, слід уважніше ставитися до думки тренерів клубних команд. Ігнорування вказівок постійного тренера часто призводить до того, що спортсмен, приїжджаючи зі збору, заявляє про марність занять.

Не сприяють створенню і збереженню авторитету часті і деколи необгрунтовані перестановки тренерів при невдачах команд. Звичайно, не можна заперечувати, що зміна керівництва в момент, коли команда знаходиться в кризовому становищі і конфліктує з тренером, іноді є своєрідним соціально-психологічним допінгом: кілька ігор після цього можуть пройти успішно. Але ніякої допінг не створить фундаменту для стабільності. Сплеск емоцій проходить, і команда знову вступає в смугу невдач, так як причина спад »залишається.

Створенню авторитету сприяє також високий інтелектуальний рівень тренера: він повинен бути вище, ніж у його учнів.

Тренер повинен прагнути перемагати в дискусіях зі спортсменами з різних питань, але робити це слід ненав'язливо, не підкреслюючи своєї переваги. Правда, занадто великий розрив в інтелектуальному рівні тренера і спортсменів може перешкоджати роботі з командою (Б.Дж. Кретті). Тому тренер повинен працювати і над інтелектуальним рівнем команди.

Більшість спортсменів, що мають багатий досвід і знання в своєму виді спорту, не можна опікати по дрібницях, це може викликати у них образу.

Навпаки, саме їм тренер може довірити частину своїх турбот. У цьому випадку вони можуть стати активними помічниками. Такий підхід був характерний для видатного радянського тренера і педагога Н.І. Алексєєва. Його школа прославилася не тільки відомими спортсменами, але і тренерами, яких він виростив зі своїх учнів.

Авторитет тренера не залишається без змін. Він може знижуватися, часто в зв'язку з помилковістю прогнозів, зроблених ним у відношенні виступи спортсменів або їх прогресу. Наприклад, з метою піднесення спортсмена тренер може ставити перед ним такі завдання, які у відведений термін виявляються нездійсненними, оскільки вони не відповідають його здібностям і рівню підготовленості.

В результаті висловлювань спортсменів канадський психолог Персіваль побудував кілька моделей типів тренерів. Він виділив дві групи, помістивши в одну тренерів з переважанням негативних якостей, а в іншу - тренерів з переважанням позитивних якостей. Серед негативних типів були:

«Ображає» - тип тренера, якого найбільше не люблять.

«Крикун» - вважає, що успіх його роботи залежить від величини шуму, який він створює.

«Месник» - вселяє спортсменам, що їх невдачі ставлять під загрозу його повз і команді, і тому готовий мстити їм за недостатньо активну роботу і старання.

«Душитель» - добре працює на тренуваннях, але в міру наближення змагань впадає в шоковий стан.

«Трясунів» - втрачає самовладання під час змагань, «закурює відразу дві сигарети»

«Генерал Кастер» - не міняє своєї тактики і стратегії виступу на будь-яких змаганнях, що і призводить його до поразки, як і відомого генерала Кастера.

«Герой» - кидається поздоровляти своїх вихованців, щоб всі бачили, хто їх тренер.

«Професор» - налаштовує себе і своїх вихованців за допомогою надскладних установок і планів на гру.

Серед інших типів тренерів, жартома виділених Персивалем, можна знайти «бормотуна», «тюремника», «хвалька», «забобонного», «ледаря» (з'являється, коли вся робота вже зроблена), «обвинувача» (постійно штрафує спортсменів), «Рокні» (вважає, що єдиний вихід - накачування), «надтоварищ» і «білу тростину» (ніколи не знає, що відбувається).

Персіваль призводить також ряд позитивних типів тренерів. До них відносяться:

«Підтримуючий» - завжди поруч зі спортсменом, готовий підтримати емоційно у важких ситуаціях, застерігає від можливих помилок і підбадьорює, орієнтуючи їх на майбутні успіхи.

«Холоднокровний» - зберігає спокій в напружених ситуаціях і приймає мирні рішення в умовах стресу, завжди є прикладом самовладання дні своїх вихованців, критичні зауваження висловлює віч-на-віч і може заспокоїти спортсменів, якщо вони перезбуджена.

«Психолог» - може довести спортсменів до оптимального рівня порушення перед змаганнями, також успішно керує командою після поразки, може перетворити страх в перевага, розуміє стан спортсменів до і під час змагань.

«Турист» - контактує з усіма членами команди, як з «зірками», так і з запасними; розмовляє і працює зі спортсменами, які виступають вдало, і з тими, у кого є ті чи інші проблеми; в курсі всіх подій, кожному приділяється якусь увагу.

Серед інших позитивних типів, виділених Персивалем, є також «консультант» (пояснює спортсменам, як досягти кращого результату), «доктор» (може допомогти при травмах і захворюваннях), «оратор» (вдало користується оловом, налаштовує спортсменів на більш активну роботу без зайвого тиску). Кретті Б.Дж. Психологія в сучасному спорті. М., 1978. С. 170-160.

5. Психологічна характеристика успішних та неуспішних тренерів

тренер авторитет професійний

Англійська вчений Хендри намагався виявити особистісні особливості, необхідні ідеальному тренеру по плаванню, і опитав для цього пловців і самих тренерів. Порівняння результатів опитування тих і інших дало подібні результати: тренер повинен бути відкритим, общительным, емоційно стійким, здатним управляти спортсменом, особливо в конкурентній ситуації. У нього повинні бути досить високий інтелект, упевненість в собі, практичність. Він повинен бути новатором, підприємчим, рішучим і самостійним.

Однак вивчення психологічних особливостей тренерів показало, що їх уявлення про ідеального тренера значно розходяться з тим, що вони представляють себе в дійсності. Співпадіння було лише за двома характеристиками - склони до домінування (управління іншими) і готовність прийняти нове. Очевидно, бажане розійшлось з дійсністю.

Вивчення психологічних особливостей успішних та неуспішних тренерів теж не дало істотних розбіжностей. Правда, Огилви відзначає, що тренери мають твердий характер, стійкість до психічної напруженості, незалежність, твердость і реалістичність поглядів, висока авторитарність, тобто прагнення керувати спортсменами, грунтуючись на своєму особистому думці. Однак очевидно, що ці особливості притаманні не всім видатним тренерам.

В зв'язку з неопределенностью отриманих результатів Б.Дж. Кретти зробив висновок, що успіх у тренерській роботі в значній мірі залежить від знань, які володіє тренером, від того, як він будує свої відносини з спортсменами.

В одному з досліджень ми оцінили знання, уміння, ставлення тренерів до різних сторін підготовки спортсменів та ін. Решучею підставою розподілу тренерів по групах було їх відношення до різних сторін підготовки атлетів. Найбільше уваги при психологічній підготовці приділяють заслужені тренери СССР, найменші - не мають звань, менш кваліфіковані. Загальний досвід спілкування з тренерами, можна стверджувати, що високі професійні результати досягають тих, хто з самого початку не ставить психологію та індивідуальність спортсмена на останнє місце. ТолочекВ. А. Стілії діяльності. М., 1992. С. 36

Висновок

Особлива педагогічна майстерність, професійна компетенція, високорозвинена почуття соціальної відповідальності та громадянства вимагає спортивного тренера, щоб однаково успішно поєднувати рішення складних завдань соціалізації та виховання своїх учнів з досягненням високих спортивних результатів. Уміння тренера протистояти тиску зовнішньої середовища в досягненні "швидкого результату будь-якої ціни", стійка світоглядна та громадянська позиція, відчуття відповідальності та глибока особиста турбота про майбутнє його вчителів після закінчення спортивної кар'єри - все це незмінні атрибути високопрофесійного тренера.

Величезне значення в становленні тренера-професіонала мають його глибокі знання предмета своєї діяльності, вибраного виду спорту, всіх його аспектів і розділів. Незважаючи на значну кількість досліджень вибраного автором види спорту - волейболу, і на перехід на тренерську роботу багатьох відомих в минулому спортсменів, для яких, як видається, немає "секретів" у своєму виді спорту, багато аспектів цієї складної спортивної гри залишаються до цих пір не побаченими та чекають дослідників. Особливу актуальність придбавають змістовна сутність виду спорту та специфічно важливі для волейболу психофізіологічні аспекти рухової діяльності гравців та тренерів.

Перелік використаних джерел

1. Корх А. Я. Тренер: деятельность и личность. - М., 2000.

2. Неверкович С. Д., Хозяинов Г. И., Андриади И. П. Основы обучения и воспитания. - М., 1997.

3. Основы вузовской педагогики: Учеб. пособие / Под ред. Н. В. Кузьминой. - Л., 1972.

4. Решетень И. Н., Никитина Б. Д. Особенности педагогической деятельности специалистов по физической культуре и спорту: Метод, разработки. - М., 1984.

5. Педагогика: Учебник для пед. вузов / Под ред. Ю. К. Бабанского. - М., 1988.

6. Педагогика: Учебник для ин-тов физ. культ. / Под ред. В. В. Белорусовой, И. Н. Решетень. - М., 1986.

7. Геселевич В. А. Предстартовое состояние спортсмена. М.: ФиС, 1969.

8. Гиссен Л. Д. Психология и психогигиена в спорте. М.: ФиС, 1973.

9. Гиссен Л. Д. Время стрессов. М.: ФиС, 1990.

10. Гогунов Е. Н., Мартьянов Б. И. Психология физического воспитания и спорта. М.: AKADEMIA, 2000.

11. Горбунов Г. Д. Учитесь управлять собой. Л., 1976.

12. Горбунов Г. Д. Психопедагогика спорта. М.: ФиС. 1986.

13. Джамгаров Т. Т., Румянцева В. И. Лидерство в спорте. М.: ФиС. 1983.

Размещено на Allbest.ru