Громадянське виховання в дусі миру й миротворчості в сучасних українських реаліях

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХНПУ ім.Г.С. Сковороди

Актуальність проблеми

У сучасній вітчизняній філософсько-педагогічній науковій парадигмі громадянське виховання зазвичай визначається як цілеспрямований процес, який орієнтує вихователя й вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального передбачення результатів процесу. Фактор громадянського виховання в сучасних українських реаліях, зокрема, коли на Донбасі йде кривава АТО, набуває надзвичайної ваги і через це є актуальним для досліджень сучасних учених-педагогів і філософів. Актуальність громадянського виховання в сучасному українському суспільстві зумовлена потребами державотворчих процесів на засадах гуманізації, демократії, соціальної справедливості, що пов'язано зі становленням громадянського суспільства в Україні, а також процесом відродження нації.

Аналіз досліджень і публікацій. З цього приводу А.С. Макаренко писав: «Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, причому в поняття «характер» я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання - геть усю картину людської особистості» [3, с. 105].

Отже, мета забезпечує перспективний творчий характер процесу виховання. К.Д. Ушинський зазначав: «Що сказали б Ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би вам відповісти на запитання, що він хоче будувати - храм... просто будинок, у якому б жилося затишно, красиві, але не потрібні урочисті ворота, якими милувалися б подорожні? Теж саме повинні Ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити Вам мету своєї виховної діяльності» [7, с. 25].

Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особивість, як спрямування в майбутнє, про що писав В.О. Сухомлинський: «Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь - у неграмотну няньку, педагогіка - у знахарство. Необхідно науково передбачити - в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть» [6, с. 327].

Однак зауважимо, що громадянське виховання в дусі миру й миротворчості досі не було описане в спеціальній літературі.

Метою статті є окреслення системи громадянського виховання в дусі миру й миротворчості с сучасних українських реаліях.

Відомо, що вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості диктуються об'єктивними факторами розвитку суспільства. Така мета розглядається як ідеальна і в сучасних умовах. Її реалізація сприяє підвищенню продуктивності праці.

Спрямованість систем виховання й освіти на всебічний розвиток особистості сприяє вирішенню проблеми підготовки талантів, бо чим сприятливіші умови їх розвитку, тим більше користі отримує з цього суспільство.

Усебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує формування духовної культури індивіда й суспільства в цілому. Духовна культура як внутрішня кутума, інтелігентність, душевне багатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, істини визначає й розумне використання нею вільного часу. Мета виховання диктується й необхідністю розумного функціонування демократичної держави, що вимагає від громадянина відповідальності за свої дії, дисциплінованості, високої культури.

Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховними закладами, вихователями з урахуванням національно-регіональних, статевовікових, індивідуальних особливостей, повинна доповнюватися замовленням самої особистості - бути щасливою, розумною, здоровою, чесною тощо.

На сучасному етапі становлення України постало питання про розбудову її державності й суверенітету, що вимагає системи національного виховання як цілеспрямованого, систематичного процесу з метою утвердження в свідомості кожного громадянина країни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної культурної мовної єдності, підтримання виховних традицій, звичаїв народу.

Тому в державній національній програмі «Освіта: Україна ХХІ століття» головна мета національного виховання молоді на сучасному етапі визначається як формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту [2].

Отже, можна говорити про ієрархію цілей у педагогічній діяльності: мета як історичний ідеал виховання; стратегічні й тактичні цілі, спрямовані на формування свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки школярів; цілі самовиховання й самореалізації, саморозвитку тощо.

Беззаперечним є той факт, що громадянське виховання - процес формування громадянськості як риси особистості, яка характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов'язків у ставленні до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних переконань і цінностей.

На думку О.В. Сухомлинської, у сучасному українському суспільстві актуальність громадянського виховання особистості зумовлена потребами державотворчих процесів на засадах гуманізації, демократії, соціальної справедливості, що пов'язано зі становленням громадянського суспільства в Україні, а також процесом відродження нації [4].

Основна мета громадянського виховання - сформувати свідомого громадянина, якому притаманні високі моральні ідеали суспільства, любов до Батьківщини, відповідальність за виконання громадянського обов'язку.

Громадянське виховання - це передусім виховання свідомого почуття любові до Вітчизни, народу, почуття патріотизму. На думку Г. Ващенка, є відповідні гасла, під якими має проводитися виховання української молоді в дусі патріотизму, зокрема, молодь має чітко усвідомити, в чому полягає благо Батьківщини, а саме:

*Державна незалежність - можливість для українського народу вільно творити своє життя: політичне, соціальне, господарське, релігійне.

*Об'єднання всіх українців незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану в одну спіль-ноту, що пройнята єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.

*Справедливий державний устрій, який би підтримував лад у суспільстві й у той же час забезпечував би особисті права й волю кожного громадянина та сприяв би розвиткові й прояву його здібностей, спрямо-ваних у бік громадянського добра.

*Справедливий соціальний устрій, за якого зникала б і унеможлив-лювалася боротьба між окремими групами суспільства.

*Високий рівень народного господарства та його справедлива організація, що забезпечувала б матеріальний добробут усіх громадян і була б позбавлена елементів експлуатації.

*Розквіт духовної культури, науки, мистецтва, освіти українського народу [1].

В.О. Сухомлинський справжню громадянськість вбачав у моральній відповідальності за все, що робиться на рідній землі: непримиренність до недоліків, гаряче прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Вітчизни [5, с. 146].

Якості свідомого громадянина своєї держави розвиваються під час організації позакласної та позашкільної виховної роботи, що сприяє збагаченню учнів відповідними знаннями й уміннями, залученню школярів до безпосередньої діяльності, яка й розвиває якості громадянина. Для цього використовуються різні форми й методи роботи: бесіди, інформації, усні журнали, різні клуби, круглі столи, прес-конференції, години запитань і відповідей, диспути й конференції, мітинги й зустрічі, суспільно-політичні вікторини, аналіз конкретних історичних ситуацій, робота прес-центрів та лекторіїв тощо.

Усі ці чинники на теренах громадянського виховання в сучасних українських реаліях передусім мають забезпечувати шкільні вчителі як миротворці та волонтери. Надзвичайно цінним у цьому аспекті є досвід Харківської обласної громадської організації миротворців ООН, учасників міжнародних операцій та інвалідів війни (голова С.А. Самойлов, радник з науково-гуманітарних питань В.В. Мерінов, С.О. Шадрін). У складі цієї громадської організації активними членами є вчителі та учні середніх і старших класів шкіл з різних районів міста Харкова. У цьому об'єднанні громадян не вважають, що миротворець - це суто солдат з автоматом, який просто бігає й розбороняє ворогуючі сторони, а сповідують філософію, що миротворчість - це етична норма, яка існувала завжди, адже «мир» - це, по-перше, те, що нас оточує, і, по-друге, це відсутність конфліктів. Отже, поняття «миротворець» можна витлумачити як «творець миру», тобто той, хто намагається перетворити світ уже сьогодні, будь-яким способом змінити його на краще, що підтверджують своїми поглядами як відомі філософи, так і просто нормальні люди. Саме цим і займаються в межах цієї громадської організації харківські учні та вчителі, вважаючи миротворчість покликом своїх душі й серця та доводячи власною діяльністю хибність точки зору окремих осіб про те, що миротворець - це ветеран, учасник бойових дій, тобто суто військова людина. Тому Харківська обласна громадська організація миротворців ООН, учасників міжнародних операцій та інвалідів війни - це не суто ветеранська організація (хоча, безперечно, захист прав ветеранів і є одним з аспектів її діяльності), а в глобальному розумінні - дитячо-ветеранський громадський рух миротворців, який активно й послідовно втілює в життя програми «Школа миру» та «Юний миротворець» і функціонує на засадах, описаних вище, є членом мережі шкіл миру СНД, активно співпрацює з різними освітніми установами, зокрема і з вищими навчальними закладами. Так, ця громадська організація нещодавно підписала меморандум про співробітництво з Харківським національним педагогічним університетом імені Г.С. Сковороди, з яким вона надзвичайно активно й плідно співпрацює на теренах виховання української учнівської та студентської молоді в дусі миру й миротворчості.

В інших ветеранських організаціях м. Харкова теж проводять активну роботу з громадянського виховання молоді в дусі миру й миротворчості спільно з педагогічними працівниками шкіл та вищих навчальних закладів. Зокрема, показовим прикладом у цьому є Харківський обласний комітет Міжнародної Української спілки учасників війни (голова П.О. Конюшенко), члени якого - учасники бойових дій, ветерани ІІ Світової війни (серед яких є організації - колективні члени: ветерани блокадного Ленінграда, ветерани-партизани-підпільники, жінки-фронтовички, ветерани війни - євреї, ветерани-підводники, діти війни), до яких активно приєднуються й сучасні ветерани - учасники АТО (а це все люди, які на собі відчули жахи й страхіття війни), проводять у вищеназваних напрямах і формах активну роботу з учнівською й студентською молоддю м. Харкова та Харківської області під гаслом: «Війні - ні, миру й злагоді - так!».

Висновки

Таким чином, через здійснення зазначених у статті завдань громадянського виховання школярі повинні знати й розуміти соціально-політичні, економічні, моральні, духовні цінності своєї країни, а також уміти відстоювати, захищати, примножувати ці цінності через фактор миру й миротворчості. Форми й методи громадянського виховання формуються тісному зв'язку з практичною участю школярів у суспільно-політичному житті класу, школи тощо, зокрема, одним з них і є виховання сучасних школярів у дусі миру й миротворчості.

громадянський виховання миротворчість школяр

Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал / Г. Ващенко. - Полтава, 1994. - 190 с.

2. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»).

3. Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. / А.С. Макаренко - Т.5. - К., 1954. - С.105.

4. Сухомлинська О.В. та ін. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Педагогічна газета. - 2000. - № 6.

5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти т. / В.О. Сухомлинський. - Т.1. - К., 1976. - С. 146.

6. Сухомлинський В.О. Твори в 5-ти т. / В.О. Сухомлинський. - Т.3. - К., 1997. - С. 327.

7. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти т. / К.Д. Ушинський. - Т.4. - К., 1952. - С. 25.

Размещено на Allbest.ru