Використання ґендерно збалансованого матеріалу під час викладання "Історії України"

З 1905 року О. Єфименко викладала на Вищих жіночих курсах імені Бестужева-Рюміна (де були слухачки з України) історію землеволодіння, археологію, історіографію, літературу, знайомлячи курсисток з творами М. Драгоманова, Г. Полетики, М. Маркевича, М. Лазаревського. Дослідник В. Галаган наводить слова С. Русової, яка писала про Олександру Єфименко: «Багатьох дівчат вона захопила, зацікавила історією українського народу, виховала в них симпатію до нього й дала їм наукову методу для самостійних досліджень. Молодь скрізь шанувала її, горнулася до неї, бо відчувала її велику чесну душу» [5, с. 411]. О. Єфименко читала в освітніх установах Харкова публічні лекції, присвячені Г. Сковороді, М. Гоголю, Т. Шевченку. З рефератами про життя і творчу діяльність Лесі Українки, Т. Шевченка, О. Кобилянської виступали членкині «Союзу українок» Л. Горбачева, В. Свєнціцька, О. Дучимінська [27, с. 2-4].

Філії товариства організували секції домашніх господинь для дівчат, які працювали у польських та єврейських родинах і «були наражені на денаціоналізацію» [12, с. 316]. На сходинах молодь слухала короткі виклади з історії України, про змагання рідного народу до волі, про українських письменників і письменниць. Відтак, як зазначала «союзянка Заплітна», вони ставали свідомими українками, гордими за свою національну приналежність [12, с. 316].

Вагомою складовою реалізації національного змістового компонента було вивчення історичних творів. Згідно з програмою занять гуртків «Союзу українок», виховательки мали «підбирати історичні повісті, пов'язані з минулим України (Чайківського, Гребінки, Франка, Ольги Кобилянської)» [25, арк. 21]. Критерієм підбору творів визначено «наявність образу минулого України, українських національно-політичних відносин у минулому з прив'язкою до сучасності, визвольних змагань (героїчні вчинки, участь жінок у боротьбі) та ідеалу українського громадянина» [25, с. 22].

Прагнення жіноцтва знайомити з національною історією широкі кола української громадськості засвідчує цикл «Нариси з історії України», надрукований у західноукраїнському журналі «Жіноча воля» [6, с. 5-9; 7, с. 3-4; 8, с. 4-8], а також популярний курс українознавства «Історія українського народа», який публікувався на сторінках «Жіночого вісника» - друкованого органу Київської громадської організації «Український жіночий союз» (1917) [11, с. 4-5].

У своїй просвітницькій діяльності жіночі організації одночасно звертались до світової історії. На заняттях з історії виховательки гуртків «Союзу українок» у Львові не обмежувалися українським життям, а розповідали про організацію національного, державного, суспільного, господарського устрою в інших народів. В одному з номерів «Жіночої волі» було надруковано цікавий матеріал про те, як мати-чешка святкувала зі своїми дітьми «день народження» рідної держави [9, с. 7]. Зокрема, описано, що напередодні Свята Незалежності (яке чехи святкують 28 жовтня з 1918 року) діти виготовили державний прапор і розмістили його у кутку кімнати поруч з образом «Свобода», який батько придбав спеціально до «Дня народження Чеської держави». «Довго мати розказувала дітям, як століттями чехи були вільні, аж поки вибрали собі Фердинанда з роду Габсбургів...». Діти дізнались про вирішальну битву чеського народу біля Білої гори, визвольну боротьбу національних провідників, які «підготовляли Воскресіння Чехії», проголошення наприкінці Першої світової війни Чеської республіки та обрання першим президентом професора Масарика... Наступного дня був «славний ранок». Батько розгорнув прапор і всі заспівали національний гімн. А далі дружня чеська сім'я вирушила на свято села, де громадою відзначали День народження рідної держави [9, с. 7]. Дана публікація носила не лише пізнавальний, а й глибокий патріотичний характер і була своєрідним взірцем національного виховання в родині.

Дбаючи про виховання патріотичних почуттів дітей і молоді, діячки жіночих товариств організовували свята в честь учасників національно-визвольних змагань. Дітвора львівського товариства «Українська Захоронка», яким опікувалися жінки, під проводом учительки Яворської вшановувала українських січових стрільців. На святі юні вихованці декламували вірші («О краю мій»), інсценізували пісню «Їхав стрілець», а також виконали ритмічні вправи «Журавлі». Як писала очевидиця, найбільш зворушливою хвилиною було, коли хлопчик, одягнений у стрілецьке вбрання, заспівав пісню «Прощай, родино, прощай, хатино» [21, с. 3]. На західних теренах України відзначали свято, приурочене учасникам «Листопадового Чину», внаслідок якого проголошено ЗУНР. Влаштовуючи це свято, жінки намагалися прищепити дітям пошану до історичної пам'яті рідного народу [10, с. 4]. 1 листопада 1937 року львівський жіночий кооператив

«Українське Народне Мистецтво» організував зустріч з учасницею листопадових подій 1918 року М. Кузиковою, яка поділилася спогадами про революцію у Львові, зокрема, про поведінку війська з цивільним населенням [22, с. 2].

Програма святкових сходин з нагоди річниці Листопадового Чину передбачала, наприклад, такі елементи: інструкторка відкриває сходини, хвилина мовчання; пісня «Гей, у лузі червона калина»; реферат про бої під Львовом, взяття міста, відновлення державності; декламації; пісня «Чуєш, брате мій» [25, с. 18].

У контексті вивчення теми про розвиток літератури в Україні маємо можливість звернутися до самобутньої спадщини жіночих організацій. Отже, «Першим плодом» Товариства руських жінок, створеного у 1884 році Н. Кобринською з метою «розбудження духовного життя через літературу», став жіночий альманах «Перший вінок» (1887). Альманах складався із трьох розділів: «белетристика (оригінальні твори українських повістярок і поеток); частина наукова (про розвиток і сучасний стан жіночого питання і жіночої освіти в цивілізованому світі); біографії видатних жінок, бібліографія книжок про жіночу справу, звістки про працю жіночу, орнаментику, господарство, звичаї» [18, с. 394]. Прикметно, що до «Першого вінка», виданого спільними зусиллями Н. Кобринської та Олени Пчілки, увійшли твори жінок Західної та Східної України. У першому соборницькому виданні українок, зокрема, було надруковано повість «Товаришки», вірш «Перший вінок», поему «Дебора» Олени Пчілки, вірші «Любка», «На зеленому горбочку», «Поле», поему «Русалка» Лесі Українки, оповідання «Перемогла», «Жіноче бідування» Ганни Барвінок, вірші «Пізно», «Сестрицям-українкам», «Нічною добою, «Безщасна», «Посуха» Дніпрової Чайки, «На чужині» О. Левицької, «Таку вже Бог долю судив», «Теща» М. Рошкевич, «Кіндрат» О. Бажанської, «Пісок! Пісок!» С. Окуневської, «Зарібниця» А. Павлик. Розмаїті за сюжетами твори об'єднував ідейний лейтмотив: усі вони були написані «в дусі часу» і стосувалися злободенних проблем матеріального та морального виживання українського села, української родини, української жінки, української дитини.

Усвідомлюючи історичну значущість «Першого вінка», Н. Кобринська писала: «Важний ще лишається нам до піднесення факт, що перший раз виступаємо разом з нашими старшими сестрами українками в імені нашої національної єдності на ниві загальних справ і спільного всім жінкам питання» [19, с. 284].

Для жінок усіх регіонів України важливим завданням було збереження і примноження українських літературних надбань. Діячів «Жіночого Союзу» добре знали мешканці міст і сіл Закарпаття, в яких жінки влаштовували вистави за п'єсами українських драматургів. Зокрема, це були твори М. Кропивницького «Ой не ходи, Грицю», І. Карпенка- Карого «Суєта», І. Котляревського «Наталка-Полтавка», закарпатських авторів - о. Августина Волошина «Без Бога ані до порога», вчителя О. Сливки «Святий Миколай», вчительки-поетеси Марійки Підгірянки «Вертеп» [4, с. 8]. Члени «Союзу українок» виступили у Гущанках (Збаражчина) з виставою І. Котляревського «Москаль-чарівник», а для мешканців Угринова (Сокальщина) влаштували справжні театральні вечори з п'єсами «Серед квітів», «Козацькі діти», «Бабський бунт», «Гостина на Свято Миколая» [16, с. 2; 20, с. 2].

У програмі започаткованого «Союзом українок» Свята Матері обов'язково був присутній літературно-музичний елемент. Жінки викори-стовували поезії «Матері» Шевченка, «Українська мати» Власійчука, «Моя рідна нене» Шкрумеляка [14, с. 2]. На Святі Матері за участю «Жіночої громади» Дрогобича звучали вірші «Мати» Карманського, «Рідна мати», «На свято матусі» Уляни Кравченко [15, с. 2].

До програми Шевченківського свята, організованого гуртком «Союзу українок» (Терпелівка, повіт Збараж, 1930), входила сценічна постановка з життя Кобзаря «Мені тринадцятий минало», а також було відтворено живі образи творів поета [17, с. 2]. Вихованцям старшого віку репрезентували Т. Шевченка як історичного діяча, національного філософа [13, с. 3]. Також практикували реферати, наприклад, під назвою «Вплив Т. Шевченка на наше національне відродження та розбуджене політичної свідомості», який був виголошений на Шевченківському святі за участю учениць Української жіночої гімназії у Перемишлі (1901) [24, с. 193].

викладання навчальний національний жіночий