Нинішній світ переживає період реформування, який характеризується новими життєвими цінностями, зміною цивілізаційної парадигми на основі гуманізму. У преамбулі Статуту ООН наголошується на тому, що для поваги і розвитку людської гідності необхідне широке розповсюдження культури і освіти серед усіх людей на основі справедливості, свободи, миру і взаємного співробітництва. На тлі неоднозначних соціально-економічних і суспільно-політичних змін у світі найважливішою умовою духовного відродження України є визнання культури і освіти пріоритетною сферою соціально-економічного розвитку суспільства.

Згідно з пріоритетом загальнолюдських цінностей, значущістю особистості в культурно-духовному й соціально-політичному розвитку суспільства цінність людини, насамперед, визначається її культурою та пов'язаними з нею рівнем самосвідомості особистості, її почуттям власної гідності. У розвитку національної освіти, підґрунтя якої становлять гуманістичні цінності, культура виступає засобом виховання людини ХХІ століття, з новим мисленням, новим поглядом на життя. Ось чому однією з найважливіших функцій школи сьогодні є розвиток особистісного світу дитини шляхом опанування духовно-практичним досвідом і культурою людства, виховання людини культури, здатної до самовизначення і продуктивної творчої діяльності для створення культурного середовища.

У вирішенні цього завдання велика роль відводиться шкільній історичній освіті. Навчання історії в загальноосвітній школі може забезпечити формування в учнів ідентичності та почуття власної гідності у результаті осмислення соціального та морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу, ознайомлення учнів з духовними і культурними надбаннями та цінностями, історико-культурними традиціями українського народу і цивілізації в цілому. Етнокультурологічний зміст шкільного курсу історії, допомагаючи учням опановувати цінності європейської та світової культури, сприяє усвідомленню абсолютної унікальності національної культури, збагачує особистий світ дитини духовно-моральними та естетичними ідеалами.

Щоб досягти зазначених цілей, важливо системне включення цього змісту у структуру шкільної історичної освіти та засвоєння його учнями на засадах сучасної особистісно-орієнтованої та діяльнісно-компетентнісної освітньої парадигми. Реалізація етнокультурного складника змісту шкільного курсу історії України надає школярам простір для творчої і дослідницької діяльності, набуття ними ключових і предметних компетентностей.

Проте аналіз масової практики викладання історії України у загальноосвітніх школах України свідчить, що проблемі реалізації етнокультурного складника змісту та методичного забезпечення вивчення тем з етнокультури на уроках історії України не приділяється належної уваги. Спостерігається дефіцит спеціальних науково - методичних досліджень, рекомендацій з цієї проблеми, що викликає певні труднощі у практичній діяльності вчителів. Майже відсутні методичні посібники, підручники, які обґрунтовують ефективні шляхи формування вмінь працювати з етнокультурним матеріалом, зокрема на уроках історії України у 7-8 класах.

Важливим філософським підґрунтям нашої роботи стали праці М. Кагана, В. Межуєва, В. Огнев'юка, Н. Тверезовської, які розкривають філософсько-аксіологічну сутність освіти як однієї з найважливіших людських цінностей, складник культури людства. Компетентнісний, культурологічний, діяльнісний підходи до національної самосвідомості здійснено у низці наукових досліджень А. Бойка, М. Боришевського, В. Жмира, В. Мартинюка, Ю. Римаренка, Б. Ступарика, Д. Тхоржевського та ін., які вважають, що історико-культурна спадщина українського народу є основою формування національної самосвідомості. Шлях до гармонійного існування людства вони пов'язують з розвитком і усвідомленням національних культур.

етнокультурний історія україна шкільний курс

Для предмета нашого дослідження важливими є також напрацювання сучасних українських вчених - методистів (К. Баханов, А. Булда, В. Власов, Ж. Гаврилюк, Т. Ладиченко, Ю. Малієнко, Г. Серової, О. Пометун, О. Удод, Г. Фрейман та ін.), якими закладено основи методики використання історико-культурологічного матеріалу на уроках історії і в позакласній роботі.

Теоретичний аналіз свідчить, що структурно етнокультурний складник змісту історичної освіти, якщо розглядати її з позиції компетентнісного й діяльнісного підходів до навчання, складається з визначених знань, умінь, навичок, оцінних суджень та емоційних ставлень, що формуються у процесі навчання. Оволодіння ними має забезпечити розвиток національної свідомості школярів, становлення відповідних громадянських якостей особистості.

Методичні засади реалізації змісту історії України в 7-8 класах нами визначено як сукупність умов, мети, змісту, форм, методів, технологій і засобів, що забезпечують компетентнісно орієнтовану навчально-методичну діяльність учителя у процесі навчання учнів етнокультурного складника історії України.

У сучасних методичних дослідженнях особливим завданням етнокультурного матеріалу не приділяється окремої уваги. Проте етнокультурний складник шкільних курсів історії має значний потенціал для збагачення предметної історичної компетентності учня, його загальнокультурної і соціальної компетентності.

Проведений аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що реалізація етнокультурного складника змісту Історії України у 7-8 класах передбачає:

послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл навчального етнокультурного матеріалу за семестрами і роками навчання, з урахуванням усіх знань, умінь і навичок, змістового компонента, кінцевого результату та особливостей попередньої підготовки учнів;

цілеспрямоване планування навчального процесу з урахуванням оптимальної послідовності у розташуванні навчального етнокультурного матеріалу за темами;

перехід від простих систем і структур до складних, від конкретних до загальних, і навпаки;

вивчення наступного навчального матеріалу тільки після міцного засвоєння попереднього;

чітке виокремлення головного, суттєвого в матеріалі, що вивчається, намагання його систематизувати, узагальнити і класифікувати учнями;

передування теоретичних занять практичним, методично обґрунтоване чергування теоретичних і практичних занять;

пошук можливостей комплексного використання знань, умінь і навичок під час проведення різноманітних занять.

На основі здійсненого аналізу реалізації етнокультурного складника змісту історії України в 7-8 класах у контексті положень законодавства про освіту, Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти та чинних навчальних програм нами визначено низку вимог до цього напряму освіти, серед них: науковість навчального змісту; побудова навчального процесу в контексті особистісно орієнтованого, компетентністного та діяльнісного підходів на основі принципів гуманізму й демократизму, використання активних форм і методів навчальної діяльності, забезпечення рівня навчальних досягнень учнів відповідно до чинного стандарту освіти і навчальних програм; урахування психологічних і фізіологічних особливостей дітей відповідного віку у процесі навчання тощо. Проте ці дидактичні вимоги можуть бути реалізовані через певний навчальний історичний зміст і потребують урахування історико-методичних умов, адекватних особливостям предмета, що визначають методичні засади зазначеної проблеми.

Теоретичні розвідки дозволили обґрунтувати такі методичні умови реалізації етнокультурного складника змісту історії України в 7-8 класах: системність і наступність у реалізації етнокультурного складника історії України; акцентування етнокультурного компонента у формуванні предметних компетенцій учнів; подання етнокультурного змісту з позицій полікультурності, толерантності, відповідності культурно-історичному контексту; систематичне застосування інтерактивних методів навчання; обов'язкове проведення з учнями практичних занять.

Констатувальні дослідження масової практики навчання історії України засвідчили, що в загальноосвітньому навчальному закладі недостатньо реалізується потенціал етнокультурного складника змісту. Встановлено, що за умов використання вчителями традиційної методики навчання історії найбільша кількість учнів знаходиться на початковому (0,31) і середньому (0,38) рівнях сформованості компонентів предметної історичної компетентності. У процесі теоретичного дослідження проблеми та за результатами констатувального етапу експерименту з'ясовано, що ефективність методичних засад реалізації етнокультурного складника змісту історії України виявляється у сформованих елементах історичних компетенцій учнів (хронологічної, логічної, інформаційної, мовленнєвої, аксіологічної) як результат навчальної діяльності.

Проаналізувавши рівні сформованості цих компонентів на предмет виявлення в них етнокультурних знань, умінь, навичок і ставлень, можемо зробити висновок про ефективність чи неефективність методики (методичних засад) навчання, у ході якого реалізується етнокультурний зміст.

Пропонована методика реалізації етнокультурного складника змісту історії України в 7-8 класах характеризується єдністю умов, мети, змісту, форм, методів, прийомів, технологій і засобів, орієнтованих на залучення учнів під час вивчення історії України до цілеспрямованого опрацювання етнокультурного матеріалу, на розвиток здатності учня розуміти його зміст, визначати особистісний смисл, вироблення світоглядного плюралізму й толерантності. Результати формувального етапу експерименту виявили значні зрушення у формуванні компонентів предметної історичної компетентності учнів як результату навчальної діяльності. Аналіз рівнів сформованості історичних компетенцій на предмет виявлення в них етнокультурних знань, умінь, навичок і ставлень підтвердив ефективність обраних методичних засад навчання, у ході якого реалізовувався етнокультурний зміст. Статистична перевірка результатів експериментального навчання підтвердила коректність припущення та ефективність методичних засад реалізації етнокультурного складника змісту історії України в 7-8 класах загальноосвітнього навчального закладу, що свідчить про досягнення мети і завдань дослідження.

У результаті проведеного дослідження доведено, що проблема формування компетентності учнів в етнічній сфері є однією з актуальних у педагогічній теорії та практиці. Об'єктивна важливість досліджуваної проблеми зумовлена реальністю сучасного українського соціуму. Як важливий фактор навчальної діяльності учнів етнокультурна історія України характеризується динамічним взаємозв'язком методологічного, мотиваційного та науково-методичного аспектів.

Теоретичне й практичне розв'язання поставленої наукової проблеми, яке пов'язане з реалізацією основних концептуальних положень дослідження, сприяло розкриттю напрямів поліетнізації навчально-виховного процесу з історії. Визначені параметри вивчення етнокультурної історії України у шкільному курсі історії забезпечують їх науковість, повноту, доступність, варіативність, широту, природність і цілісний підхід до розв'язання досліджуваної проблеми.

За концептуальними положеннями дослідження етнокультурний складник змісту історії України (7-8 клас) розглядається на трьох наукових рівнях: глобальному, регіональному та локальному. Це дає можливість формувати особистість школяра, його компетентність в етнічній сфері шляхом пізнання дійсності від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до планетарного, світового. Такий підхід забезпечує засвоєння учнем соціально-історичного досвіду у вигляді знань, узагальнених способів дій, без чого неможливе ні відтворення, ні примноження загальнолюдських цінностей.

Проведене дослідження підтвердило думку про те, що методика реалізації етнокультурного складника історії України як засобу формування компетенцій учнів в етнічній сфері має низку етапів:

а) підготовка учнів, яка забезпечує певний запас знань та умінь, мовних пізнавальних засобів, необхідних для вивчення етнокультурної історії України;

б) створення позитивного ставлення до навчальної діяльності у зазначеному напрямі;

в) організація творчої навчальної діяльності учнів у процесі набуття етнокультурних знань.

У нашому досліджені були визначені критерії сформованості етнокультурних знань учнів 7-8 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Їх показники розкривають комплексні досягнення в навчанні історії: позитивний розвиток потреб і мотивів у діяльності учня; розвиток інтелекту; цілісне і світоглядне сприйняття навколишнього етнокультурного середовища.

У виконаній роботі теоретично і практично обґрунтована необхідність і можливість удосконалення методів, форм і засобів вивчення етнокультурного складника змісту історії України. Показано, що в становленні цієї проблеми важливе значення має ознайомлення учнів з методологією історичної науки, формування правильних підходів до класифікації суспільних стосунків, що є основою вивчення історії населення, його діяльності, культури, побуту тощо.

З'ясовано, що формування етнокультурних знань учнів поліпшується, якщо:

а) вони виробляються на індуктивно-практичній основі з поступовим залученням елементів дедуктивних міркувань;

б) максимально використовується принцип наочності;

в) організовується різноманітна діяльність учнів, види якої систематично чергуються.

Література