Адаптація дітей з особливими потребами до умов інклюзивного дошкільного закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптація дітей з особливими потребами до умов інклюзивного дошкільного закладу

Постановка проблеми. Згідно Національної доктрини розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання відповідно принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей і створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини завдяки успішному вихованню та навчанню [5, 24]. У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з особливими потребами, зокрема пошук нових шляхів соціальної адаптації дітей з психічними та фізичними проблемами.

Ця категорія дітей найбільше відчуває труднощі в спілкуванні, оскільки схильна до негативних впливів оточення через свою підвищену сугестивність та підпорядкованість іншим людям.

Аналіз літературних джерел. Проблема інклюзивної освіти була означена у працях психологів Л. Виготського, О. Запорожця, В. Котирло, Г. Цукерман, А. Керн, Л. Аксенової, Л. Шипіциної. З'ясуванню окремих її аспектів сприяють, зокрема, результати наукових досліджень сутності адаптованості та дезадаптованості, їх причин та особливостей прояву (І. Дубровіна, В. Каган, Р. Овчарова, Н. Самоукіна, А. Фурман та ін.); взаємозв'язку психологічної готовності дитини та особливостей її адаптації (Л. Божович, Л. Венгер, Н. Гуткіна, В. Давидов, О. Проскура та ін.) [7, 8, 9, 10].

Мета статті - здійснити теоретичний аналіз особливостей адаптації дітей з особливими потребами до інклюзивного освітнього середовища та охарактеризувати соціально-педагогічні умови успішної соціальної адаптації.

Виклад основного матеріалу. Термін «адаптація» (від лат. аdaptatio - пристосування) широко застосовується як теоретичне поняття в різних наукових областях. Вживання поняття «адаптація» в якості «звикання», «пристосування» індивіда до умов життя і діяльності почало упроваджуватися в педагогічний лексикон слідом вслід за розробкою поняття «соціальна адаптація» [6, 431].

Варто зауважити, що останнім часом усе більше батьків дітей з особливими потребами бажають, щоб їхні діти навчалися та виховувалися разом зі здоровими однолітками. Зрозуміло, що така дитина може відчувати під час інтеграції певні труднощі, однак це для неї буде досвідом, яким вона зможе скористатися в подальшому житті. Адже в умовах обмеження виховання умовами однієї сім'ї, діти з вадами деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя у відкритому середовищі, що аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам. У них формується специфічне ставлення до себе та оточення, відбувається боротьба: хвороба й особистість, хвороба й інтелект, хвороба й емоції, хвороба й оточення. Нерідко виникає невротичний стан, патологічний розвиток особистості, а найчастіше постає проблема замкнутості в собі, у своєму внутрішньому світі, акцентування уваги на власних проблемах та безпорадності. Ці діти не отримують необхідних знань, умінь та навичок, що сприятимуть саморозвитку, самореалізації, мають низький рівень соціалізації та соціальної адаптації, не вміють спілкуватися з однолітками.

Ми схильні стверджувати, що ефективність соціальної адаптації, особистісного розвитку дітей з особливими потребами залежить від того, наскільки успішно будуть підготовлені діти з особливими потребами до виховання у дошкільному навчальному закладі, а в подальшому і до навчання в школі.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов'язані зі вступом у дошкільний навчальний заклад, труднощами, які неминучі, тим легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації [4, 118].

Певна річ, сім'я дитини з відхиленнями в розвитку є її першим соціалізуючим інститутом. Ми з'ясували, що процес дорослішання неповноспроможних дітей проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі, який умовно можна розділити на етапи. Перший етап соціалізації - входження дитини в соціум, адаптація її в сім'ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх подоланні. Тому труднощі, які виникають є результатом неправильної позиції батьків та інших членів сім'ї. Другий етап протікає вже у дошкільному навчальному закладі. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Однак зауважимо, що налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини. Третій етап соціалізації - адаптація дитини та її сім'ї власне у суспільстві, пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші».

На нашу думку, критерієм нормальної адаптованості дитини до умов дошкільного навчального закладу є її позитивне ставлення до дитячого садка, самостійність, здатність зосереджувати увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов'язків і доброзичливе ставлення до однолітків. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціально-психологічної адаптації до активного пристосування дитини до групи, вихователя, свого місця у дошкільному закладі.

Період соціально-психологічної адаптації триває від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруженості, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо) [9, 31].

Зауважимо, що високий рівень адаптації дитини забезпечують: виховання її у повній сім'ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім'ї; позитивне ставлення до дітей вихователя групи; позитивне ставлення до дітей, вихователів, сприятливий статус дитини у групі, задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків.

Низький рівень адаптації проявляється у негативному ставленні до дитячого садка, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до занять, небажанні самостійно працювати. Це засвідчують факти дезадаптації дитини - прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об'єктивного і суб'єктивного статусу в дошкільному навчальному закладі та сім'ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому [3, 26].

Кожна дитина має свої слабкі та сильні сторони і проходить індивідуальний шлях розвитку. Виходячи з цих позицій, в процесі виховання дітей із психофізичними порушеннями необхідно враховувати об'єктивні труднощі їхнього розвитку, а саме: труднощі мовленнєвої комунікації, соціальну інфантильність, несформованість соціально - побутової компетентності, емоційного розвитку, порушення поведінки, нечіткі уявлення про систему поведінки, порушення загального психічного розвитку та ін. Відхилення в розвитку особистості дитини виявляється по-різному: або у не достатньому розумінні мотивів діяльності, в обмеженні знань про вимоги колективу або в невмінні зіставляти свої наміри, бажання із загальними цілями. Спостерігається також деяка ізольованість дитини від колективу однолітків. Зокрема, у дітей з вадами слуху проблеми формуються у сфері словесно-логічного мислення. Порушення слухових сприймань викликає підозріливість, неможливість зрозуміти почуте, що призводить до нестійкої поведінки. Слабозорим дітям властива недостатня просторова орієнтація та збіднене емоційне життя. У дітей з порушеннями інтелектуального розвитку спостерігається недорозвиток вищих форм пам'яті, мислення, характеру. Недорозвиток особистості виявляється у примітивних реакціях, підвищеній самооцінці, негативізмі, недорозвитку волі, невротичних реакціях. Діти із розумовими вадами проявляють пасивність, інертність, підкорення сторонньому впливу, і все це - через відсутність критичного мислення, що проявляється в невмінні правильно оцінити свої сили і поведінку.

Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а навчальні заклади і освітня система повинні підлаштовувались під індивідуальні потреби кожної дитини. Ключовий компонент інклюзивності - гнучкість, врахування особистісних характеристик [1, 3].

Ми дотримуємося погляду, що як діти мають бути підготовлені до дошкільного навчального закладу, так і освітня установа має бути готовою виховувати, розвивати і любити різних дітей, приймати і розуміти їх такими, які вони є, і допомагати їх особистісному зростанню і розвиткові.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого положення в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.

Неприйнятість у групі однолітків негативно позначається на особистісному розвиткові дитини. Проте за умов компенсації негативних переживань позитивними, позитивного спілкування із значущими для дитини людьми, ймовірність дезадаптації знижується. Емоційне оздоровлення, вирішення внутрішнього конфлікту відбувається тоді, коли дитина відчуває себе прийнятою та зрозумілою.

Виховання і навчання дітей з особливими потребами спільно з їхніми здоровими однолітками сприяє соціальній адаптації. Таке навчання є корисним також і для здорових дітей, бо вони вчаться розуміти проблеми інших, стають добрішими.

Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивній групі значною мірою залежить від скоординованості впливів усіх членів команди (вихователів, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно-розвивальних заходів. Важливо заохочувати організацію неформальних груп підтримки серед вихованців закладу, педагогів та батьків з метою створення простору для соціальної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, але й обов'язковою умовою її подальшого особистісного росту й адекватної соціальної адаптації.

Комплексний аналіз теорії і практики навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями дозволяє сьогодні говорити про те, що одним з найбільш важливих і ефективних засобів соціальної адаптації вказаної категорії дітей в дошкільному навчальному закладі повинна стати система педагогічної підтримки.

Значною мірою педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями і є та допомога, що забезпечується спільними педагогічними зусиллями із залученням широкого кола фахівців (лікарів, психологів, соціальних педагогів, дефектологів, логопедів і інших), яка виявляється дитині в освітньому просторі школи. Її характеризують, перш за все, цілеспрямованість, організованість, багатоаспектність, мобільність, професійність (компетентність) [2, 6].

На нашу думку, система педагогічної підтримки в процесі виховання дітей з обмеженими можливостями в інклюзивному дошкільному закладі має базуватися на наступних принципах:

• принцип компетентності;

• принцип взаємозв'язку в роботі фахівців;

• принцип взаємодії з батьками;

• принцип поєднання індивідуального підходу з груповими формами роботи;

• принцип щоденного обліку психофізичного стану дитини задля визначення об'єму і характеру занять та інших

форм навчання, що проводяться з нею;

• принцип пріоритетного формування якостей особистості, необхідних для успішної соціальної адаптації і інтеграції;

• принцип поєднання роботи по розвитку порушених функцій і формування прийомів їх компенсації.

Таким чином, освіта дітей з особливими потребами має передбачати включення їх у загальну діяльність разом з іншими дітьми, починаючи вже з дошкільного віку. Стратегічна мета цього процесу - формування нової філософії суспільства, державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку. Організація інклюзивного навчання вимагає пристосування до потреб дитини з особливими потребами не тільки приміщення, відповідно облаштованого робочого місця для занять, а й програмно - методичного забезпечення, надання додаткових послуг такій дитині, організації індивідуального підходу до неї.

Соціальна адаптація - це постійний процес і результат активного пристосування індивіда до умов мінливого соціального середовища. У процесі соціальної адаптації формуються прийнятні оточенням навички спілкування, поведінки та діяльність, що дають можливість особистості самоствердитися, реалізувати свої потреби та інтереси [8].

Висновки. Отже, весь процес навчання і виховання дитини з особливостями у розвитку має бути спрямований на те, щоб забезпечити її соціальну адаптацію та інтеграцію в суспільство, зробити інтеграцію максимально успішною і благополучною. Адже, рівень і характер взаємодії особистості і суспільства визначається ступенем її соціальної адаптації та соціалізації.

Література

педагогічний навчання інклюзивний дошкільний

1. Дичківська І. Інклюзивна освіта: шляхи впровадження / І. Дичківська // Дошкільне виховання. - 2013. - №12. - С. 3-6.

2. Дичківська І. Інклюзивна практика в дитсадку: організаційна модель / І. Дичківська // Дошкільне виховання. - 2014. - №2. - С. 5-9.

3. Ілляшенко Т. Інтеграція дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній заклад / Т. Ілляшенко // Соціальний педагог. - 2009. - №5. - С. 26-35.

4. Колупаєва А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання: наук.-метод. посіб. / А. Колупаєва, Л. Савчук. - К.: Видавнича група «АТОПОЛ». - 2011. - 274 с.

5. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001. - 24 с.

6. Поніманська Т. Дошкільна педагогіка: навчальний посібник / Т. Поніманська. - К.: Академвидав, 2013. - 456 с.

7. Томчук С. Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей з особливими потребами до навчання у школі / С. Томчук // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. - К.: Університет «Україна», 2004. - 448 с.

8. Аксенова Л. Социально-педагогическая помощь лицам с ограниченными возможностями / Л. Аксенова, Н. Назарова // Специальная педагогика. - М., 2001. - С. 196.

9. Цукерман Г. Адаптация первоклассников к школьной жизни / Г. Цукерман, К. Поливанова // Обдарована дитина. - К., 2002. - №6. - С. 30-54.

10. Шипицына Л. Интеграция детей с ограниченными возможностями здоровья / Л. Шипицына // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. - 2004. - №2. - С. 7-9.

Размещено на Allbest.ru