Оцінка психомоторного розвитку дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка психомоторного розвитку дитини

Періоди дитячого віку

У процесі індивідуального розвитку організм дитини весь час змінюється. Це пов'язано з тим, що в дитячому організмі невпинно йде процес розвитку і вдосконалення структури та функцій як окремих органів, так і всього організму. Завдяки цьому діти різних вікових груп мають специфічні особливості, які характеризують певний етап їхнього розвитку. Саме ці особливості необхідно враховувати при діагностиці та лікуванні багатьох захворювань дитячого віку. Ці особливості необхідні також для правильного виховання здорової дитини, профілактики різних захворювань. Відтак виникла потреба періодизації індивідуального розвитку дітей. Вчені запропонували велику кількість різних класифікацій, які грунтуються на певних критеріях з урахуванням особливостей дитячого організму. Найбільш вдалою є класифікація М. П. Гундобіна (1906). В її основу було покладено розподіл усього дитинства на окремі періоди, котрі розрізняються за анатомічними, гістологічними, біохімічними та фізіологічними характеристиками органів і систем дитячого організму, а також реактивністю та особливостями нервово-психічного розвитку.

Згідно із сучасною схемою періодизації, яка є дещо модифікованою схемою М. П. Гундобіна, розрізняють два етапи дитинства: внутрішньо-утробний та позаутробний.

Внутрішньоутробний етап включає в себе фазу ембріонального розвитку (до 2 міс вагітносіі) і фазу плацентарного розвитку (з 3-го до 10-го місяця).

Позаутробний етап охоплює такі періоди: 1) період новонародженості (до 3--4 тиж); 2) грудний період, або період немовляти (від 1 міс до 1 року); 3) період молочних зубів (1 рік -- 7 років): а) перед дошкільний (1 рік -- 3 роки); дошкільний (4 роки -- 7 років; 4) молодший шкільний (7--12 років); 6) період статевого дозрівання, або старший шкільний вік (13--17 років).

Внутрішньоутробний етап розвитку має дуже важливе значення для подальшого становлення органів та систем майбутньої дитини, хоча його тривалість складає тільки 270--280 днів. Дві фази цього етапу мають суттєві відмінності. У фазі ембріонального розвитку закладаються органи та системи, формуються зовнішні частини тіла і внутрішні органи, тоді як у фазі плацентарного розвитку відбувається тканинна диференціація органів плода.

Внутрішньоутробний етап індивідуального розвитку характеризується бурхливим ростом та інтенсивним наростанням маси плода. Підраховано, що за цей період довжина плода збільшується приблизно у 5000 разів, а маса зростає приблизно в 600 разів.

Друга важлива особливість цього етапу полягає в тому, що харчування дитячого організму відбувається за рахунок материнського. Тому розвиток ембріона і плода залежить від характеру харчування, способу життя і стану здоров'я матері. Будь-які несприятливі чинники зовнішнього середовища, що діють у період вагітності, можуть спричиняти емб-ріопатії та фетопатії.

Період новонародженості починається з моменту народження дитини і триває 3--4 тиж. його тривалість залежить від ступеня зрілості новонародженого. У цей, перший, період позаутробного життя відбувається процес пристосування до нових умов зовнішнього середовища, що визначає своєрідність даного періоду; в організмі новонародженого йде інтенсивний процес перебудови різних систем. Для багатьох органів дитини в період новонародженості характерна морфологічна незакінченість будови і функціональна незрілість. Усі системи організму перебувають у стані «нестійкої рівноваги» і навіть незначні зміни умов життя новонародженого можуть викликати значні зміни стану його здоров'я.

З моменту народження починає функціонувати мале коло кровообігу і відбувається перехід на легеневе дихання. Новонароджений переходить на ентеральний характер харчування. У корі великого мозку переважають процеси гальмування над процесами збудження, що проявляється значною тривалістю сну (20--22 год протягом доби).

У патології дітей в період новонародженості переважають ембріо- та фетопатії (виродливості, вади розвитку та ін.), пологові травми та інфекційні захворювання (природжені та набуті після пологів).

З кінця 1-го місяця життя починається період немовляти (або грудний період). Він характеризується інтенсивним ростом і нарощенням маси, але з поступовим згасанням енергії росту і високою інтенсивністю процесів обміну. Крім того, відзначається функціональна слабкість і низька активність ферментів травного каналу, транзиторна (або фізіологічна) гіпоімуноглобулінемія зі значним зниженням рівня імуноглобулінів, особливо IgG, найбільш виражена на 2--4-му місяцях життя. Немовлята не здатні локалізувати інфекційно-запальні процеси, у них переважає загальний, генералізований тип реагування. Це створює передумови для виникнення септичних станів. Характерною ознакою немовлят є інтенсивне формування у них умовних рефлексів і другої сигнальної системи (мови). Наприкінці 1-го року життя дитина знає не менш як 8--10 найуживаніших слів.

Серед захворювань у цей період найчастіше зустрічаються диспепсії, рахіт, інфекційно-запальні хвороби (пневмонії, отит, сепсис та ін.), ураження центральної нервової системи (менінгіт та ін.), що пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями організму немовлят.

У період молочних зубів поступово удосконалюються всі функціональні системи, які ще залишаються чутливими до різних несприятливих чинників. Зменшується схильність до дифузних реакцій. Діти активно пізнають навколишній світ, у них інтенсивно розвивається інтелект, поступово з'являється здатність до абстрактного мислення, відбувається становлення мови, значно ускладнюється трудова діяльність.

У цьому віці діти часто хворіють на гострі інфекційні захворювання (кір, коклюш, скарлатину та ін.), гострі респіраторні вірусні інфекції та захворювання органів дихання. Це пояснюється високою контагіозністю названих інфекцій, а також тим, що більшість дітей відвідують дошкільні заклади.

У молодшому шкільному віці (7--12 років) в основному завершується морфологічний розвиток багатьох органів і систем (передусім це стосується клітин кори великих півкуль), значно вдосконалюється імунна система. Зростає маса м'язів, розвиваються рухові якості -- швидкість, сила, спритність, витривалість.Серед захворювань у цьому віці зростає питома вага хронічних уражень серця (міокардит, ревматизм та ін.), нирок (пієлонефрит, гломерулонефрит та ін.), нервової системи, порушень постави і зору.

Період статевого дозрівання починається з 12 років. У дівчаток воно відбувається найчастіше у віці 12--16 років, а у хлопчиків у віці 13-- 18 років. Для цього періоду характерним є переважання функціональної активності статевих залоз, з'являються вторинні статеві ознаки, пропорції і форми тіла набувають ознак дорослої людини, відбувається інтенсивний психологічний розвиток, формується характер та індивідуальність дитини, такі якості, як воля і свідомість.У патології дітей в період статевого дозрівання здебільшого зустрічаються психоневрози, функціональні розлади серцевої діяльності (функціональні кардіопатії) і вегетативної нервової системи (вегетосудинна дистонія, вегетативні кризи), дисфункції ендокринних (гіпертиреоз та ін.) і особливо статевих залоз (дисменорея, аменорея та ін.), а також хронічні захворювання травного каналу (гастрит, дуоденіт, виразкова хвороба та ін.). Перебіг цих захворювань мало чим відрізняється від перебігу їх у дорослих.

Основні показники нервово-психічного розвитку дітей раннього віку

Загальний рівень нервово-психічного розвитку віддзеркалює дозрівання центральної нервової системи дитини. Нормальна, здорова, повноцінна дитина-ейтрофік, яку правильно доглядають, виховують і яка живе в нормальних умовах навколишнього середовища, повинна поряд з правильним фізичним розвитком мати також відповідний до її віку розвиток моторики і психіки.

У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди: І -- таламопалідарний (від народження дитини до 4--6 міс); II -- стріопалідарний (від 4--6 міс до 10--11 міс)--період включення анти-гравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м'язового тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів; III -- період визрівання коркових функцій -- розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

Новонароджена дитина здається зовсім безпорадною і фізично безпомічною. М'язи у неї ригідні, рухи непослідовні, атетозоподібні і носять хаотичний характер. У неї спостерігається ціла низка безумовних рефлексів, які -можна розділити на три групи.

Перша група -- це стійкі довічні автоматизми. До цієї групи відносять рогівковий, кон'юнктивальний та сухожильні рефлекси кінцівок, а також орбікулопальпебральний, або надбрівний, рефлекс (при постукуванні по верхній дузі орбіти змикається повіка з відповідного боку).

До другої групи безумовних рефлексів відносять транзиторні рудиментарні рефлекси, які відображають рівень розвитку рухових аналізаторів і згодом зникають. Зокрема, до цієї групи рефлексів належать:

1. Оральні сегментарні автоматизми -- смоктальний, пошуковий, ковтальний та долонно-ротовий рефлекси.

Смоктальний рефлекс. Якщо покласти до рота дитини соску, вона починає здійснювати активні смоктальні рухи. Рефлекс є фізіологічним до кінця 1-го року життя.

Пошуковий рефлекс (Куссмауля). Якщо погладжувати шкіру в ділянці куточка рота дитини, не торкаючись її губ, відбувається опускання губи, відхилення язика і поворот голови у бік подразнення. Цей рефлекс особливо добре виражений перед годуванням. Він зникає наприкінці 1-го року життя.

Хоботковий рефлекс. Якщо постукувати пальцем по губах дитини, відбувається скорочення кругового м'яза рота, що викликає витягування губ хоботком.

Долонно-ротовий рефлекс (Бабкіна). Якщо великим пальцем натискувати на підвищення великих пальців рук дитини, у відповідь на подразнення у неї відкривається рот і згинається голова. Цей рефлекс зникає у дітей у 3-місячному віці.

2. Спінальні сегментарні автоматизми -- хватальний рефлекс, рефлекс Моро, рефлекси опори, повзання, автоматичної ходи, Таланта, Переса.

Хватальний рефлекс. Полягає він у тому, що дитина схоплює і міцно утримує предмет, чи, наприклад, пальці рук, якщо ними доторкнутися до поверхні її долоні. Іноді навіть вдається підняти дитину над опорою-- рефлекс Робінсона. Такий самий рефлекс можна викликати на нижніх кінцівках. Якщо надавити на підошву в ділянці основи II-- НІ пальців, відбувається підошовне згинання пальців. Зникає цей рефлекс на 2--4-му місяці після народження.

Рефлекс Моро (обхоплювальний). Викликають його різними прийомами: а) тримаючи дитину на руках, різко опускають її на 20 см, а потім піднімають до вихідного рівня; б) швидким рухом розгинають нижні кінцівки дитини; в) стукають по поверхні, на якій лежить дитина, на відстані 15--20 см з обох боків від голови. У відповідь на ці дії дитина спочатку відводить руки в сторони і розгинає пальці, а потім повертає руки у вихідне положення. Ці рухи нагадають обхоплювальні. Рефлекс зберігається до 4-місячного віку дитини.

Рефлекс опори. Дитину треба взяти під пахви із-за спини, притримуючи вказівними пальцями голову. Піднята в такому положенні дитина згинає ноги в тазостегнових і колінних суглобах. Опущена на опору, вона опирається на неї всією ступнею, «стоїть» на напівзігнутих ногах, випрямивши тулуб. Рефлекс зникає у віці 2 міс.

Рефлекс автоматичної ходи. Якщо дитину, котра перебуває в поло женні опори, злегка нахилити вперед, вона «крокуватиме» по поверхні, не супроводжуючи ці кроки рухами рук.

Рефлекс повзання (Бауера). Дитину кладуть на живіт так, щоб голова і тулуб були розташовані на одній лінії. У такому положенні дитина на деяку мить піднімає голову і здійснює повзаючі рухи (спонтанне «повзання»). Якщо підставити під підошви дитини долоню, то ці рухи пожвавлюються, у «повзання» включаються руки і дитина починає активно відштовхуватися ногами від долоні. Рефлекс зникає до 4-місячного віку.

Рефлекс Таланта -- якщо у дитини, котра лежить на боці, провести великим і вказівним пальцями по паравертебральних лініях у напрямку від шиї до сідниць, то її тулуб вигнеться дугою, що відкрита зовні. Рефлекс, як правило, зникає до 4-місячного віку.

Рефлекс Переса. У положенні дитини на животі проводять пальцем по остистих відростках хребта у напрямку від куприка до шиї, що викликає прогинання тулуба, згинання верхніх і нижніх кінцівок, піднімання голови, таза, а іноді сечовипускання і дефекацію. Цей рефлекс спричиняє біль, тому його треба досліджувати останнім. Рефлекс зникає до 4-мієячного віку.

3. Мієлоенцефальні, позотонічні рефлекси -- лабіринтний тонічний рефлекс та симетричний шийний тонічний рефлекс.

Лабіринтний тонічний рефлекс проявляється у здорової дитини легким напруженням м'язів -- згиначів верхніх і нижніх кінцівок, якщо дитина лежить на животі, і таким же легким напруженням розгиначів кінцівок, якщо дитина лежить на спині. Рефлекс зникає наприкінці 1-го місяця життя.

Симетричний шийний тонічний рефлекс при пасивному згинанні голови у новонародженого, який лежить на спині, підвищується тонус м'язів-- згиначів рук і м'язів -- розгиначів ніг. При розгинанні голови спостерігаються зворотні співвідношення. У здорових новонароджених описані реакції виражені слабко і повністю згасають на 2-му місяці життя.

Асиметричний шийний тонічний рефлекс досліджують таким чином: голову дитини, яка лежить на спині, повертають на бік так, щоб підборіддя торкалось плеча. При цьому зменшується тонус кінцівок, до яких повернено обличчя; іноді вони розгинаються на короткий час, і підвищується тонус протилежних кінцівок. Рефлекс зникає на 2--3-му місяці життя.

До третьої групи відносять мезенцефальні установчі автоматизми, які з'являються і формуються через деякий час після народження. Зокрема, до цієї групи належать установчі лабіринтні рефлекси, прості та ланцюгові шийні і тулубові установчі рефлекси.

Лабіринтний установчий рефлекс у новонароджених відсутній або дуже слабкий: голова у новонародженого звисає донизу під дією сили тяжіння. Протягом перших тижнів життя дитина робить спроби підняти і втримати голову. Але тільки на 2-му місяці життя виявляється досить виражений лабіринтний установчий рефлекс і діти починають вільно втримувати голову і переміщати її в просторі.

Прості шийні й тулубові установчі рефлекси полягають у тому, що поворот голови в бік викликає поворот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а роздільно: спочатку повертається грудний відділ, а тоді тазовий. Ці рефлекси виявляються від народження і видозмінюються у віці 6--7 міс.

Ланцюговий установчий рефлекс виявляється при повороті плечей дитини в бік, що призводить до повороту тулуба і нижніх кінцівок в той самий бік, але не одночасно, а роздільно. Поворот тазового відділу також викликає поворот тулуба. Цей рефлекс формується у віці 6--7 міс.

Крім описаних безумовних рефлексів у новонароджених виявляються ще такі рефлекси, як рефлекс Бабінського (штрихове подразнення підошви по зовнішньому краю стопи в напрямку від п'ятки до основи великого пальця викликає тильне згинання великого пальця і підошовне згинання решти пальців, які розходяться віялоподібно), а також рефлекс Керніга (у дитини, яка лежить на спині, не вдається розігнути ногу, що зігнута в колінному і кульшовому суглобах під прямим кутом). Рефлекс Бабінського може бути фізіологічним у дітей до 2 років, а рефлекс Керніга -- до 4--6 міс.

Таким чином, дитина народжується з комплексом безумовних рефлексів, які мають велике значення для її подальшого нервово-психічного розвитку. З розвитком кори великого мозку ці безумовні рефлекси гальмуються і на їх основі формуються численні умовні рефлекси.

Слуховий аналізатор у доношеної дитини анатомічно і функціонально сформований настільки, що вона може сприймати звукові подразники відразу після народження. Новонароджені реагують на звуки здриганням, зміною дихання, пульсацією тім'ячка, морганням, закриванням очей тощо.

Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2--3 тиж життя у дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. Наприкінці 1-го місяця вона вже затримує (на 2-- 5 с) погляд на блискучих предметах, слідкує за рухомою високо піднятою іграшкою, повертаючи голову, що свідчить про початок розвитку координації рухів шийних м'язів.

У віці 1 міс у дитини зникає фізіологічний ністагм, вона плавно про-сліджує рухомий предмет. З'являється також слухове зосередження (при-слуховується до голосу дорослого, звуку іграшки). Дитина починає відтворювати окремі звуки у відповідь на розмову з нею. З'являється перша посмішка, крик набуває деякого емоційного відтінку. Лежачи на животі, дитина намагається підняти і утримати голову, у віці 1,5 міс вона вже утримує голову, потягується, упирається ніжками, коли її підтримують під пахви. Спить дитина близько 20 год на добу.

У віці 2 міс швидко накопичуються умовні рефлекси, які утворюються з усіх аналізаторів, розвивається здатність розпізнавати сигнали, чіткішими стають орієнтувальні реакції. Виразніше виявляється здатність до зорового і слухового зосередження. Дитина довго дивиться на нерухомий предмет або обличчя, котрі привернули її увагу, довго стежить за рухомою іграшкою, повертає голову в бік дорослого, перестає ссати при показі яскравого предмета, з'являються «шукаючі» повороти голови на тривалий звук. Дитина добре тримає голову у положенні лежачи на животі, утримуючи її у вертикальному положенні протягом 1--1,5 хв. Емоційні реакції стають різноманітнішими. Дитина швидко відповідає посмішкою на розмову з нею. Повторно вимовляє окремі звуки (агукає).

У віці 3 міс у дитини, яку тримають у вертикальному положенні, з'являється зорове зосередження (на обличчі дорослого, який розмовляє з нею, на іграшках). Відзначається стійкий зоровий рефлекс на годування груддю. Якщо раніше у дитини спостерігалося «безладне шукання» ротом материнської груді, то тепер воно змінюється відкриванням рота при наближенні до грудей, при вигляді пляшечки або ложечки. З'являється комплекс емоційного пожвавлення у відповідь на розмову з нею. Впізнає матір, починає гукати. Криком виражає незадоволення, якщо дорослі відходять від неї. Музикальні звуки викликають у дитини позитивні емоції. Починає зникати гіпертонус верхніх кінцівок. Лежить на животі, піднімає тулуб, спираючись на лікті і передпліччя, високо піднявши голову. Якщо дитину підтримувати під пахви, вона міцно упирається в тверду поверхню ногами, зігнутими в кульшових суглобах. Добре утримує голову у вертикальному положенні (на руках у дорослого). Сидить при підтримці за таз, перевертається зі спини на бік.

У 4 міс дитина розрізняє основні спектральні кольори і музикальні звуки, різниця між якими складає 4--5 тонів. Повертає голову в бік невидимого звуку і знаходить його джерело. По-різному реагує на спокійну і танцювальну мелодії. Рухи у дитини стають вільними, вона тягне руки до іграшок, обмацує предмети, захоплює їх. Повертається зі спини на бік і на живіт. Під час неспання часто виникає «комплекс пожвавлення». Голосно сміється у відповідь на емоційне звернення до неї. Шукає поглядом іншу дитину, розглядає її, радіє, тягнеться до неї. Гукання стає довшим, з'являються співучі і гортанні звуки. Незадоволення виражає хниканням.

Наприкінці 5-го місяця дитина впізнає близьких їй людей, розрізняє звернення до неї. Впізнає голос матері чи іншої близької людини. Розрізняє суворі чи ласкаві інтонації голосу при звертанні до неї. Радіє, коли бачить дитину, бере у неї з рук іграшку. Чітко бере іграшку з рук дорослого, утримує її в руках. Довго лежить на животі, піднявши тулуб і спираючись на долоні випрямлених рук. Повертається зі спини на живіт. Може рівно стояти при підтримці під пахви. Довго співуче гукає. їсть з ложечки напівгусту та густу їжу.

У віці 6 міс емоційні, мімічні та голосові реакції стають активнішими. Починає промовляти окремі склади: «ма», «ба», «да» та ін. (початок лепету). По-різному реагує на своє та чуже ім'я. Вільно бере іграшки з різних положень і довго ними бавиться, перекладає з однієї руки в іншу. Перевертається з живота на спину. Пересувається, переставляючи руки і трохи підповзаючи, намагається повзти. Добре їсть з ложечки, знімає їжу губами. П'є з блюдця або чашки невелику кількість рідкої їжі.

У 7-місячному віці дитина самостійно тягне до рота пляшечку, довго повторює ті самі склади типу «ба-ба-ба» або «ма-ма-ма», лепече. Бавиться іграшкою, стукає, розмахує нею, перекладає, кидає тощо. Добре повзає (багато, швидко, у різних напрямках). На питання «де?» шукає і знаходить поглядом предмет, який неодноразово називався і постійно перебуває у певному місці. П'є з чашки.

У віці 8 міс дитина цікавиться своїм відображенням у дзеркалі, посміхається йому, шукає поглядом потрібний їй предмет, виражає мімікою подив і цікавість при вигляді нових предметів. Дивиться на дії іншої дитини і сміється або лепече. Іграшками займається довго і по-різному діє ними. Наслідує дії дорослого з іграшками (штовхає, стукає, виймає тощо). Самостійно сідає, сидить, лягає. Тримаючись за бар'єр руками, сама встає, стоїть, опускається, переступає. На запитання «де?» знаходить знайомі предмети в різних місцях незалежно від їх постійного місця розташування. Знає своє ім'я, повертається на оклик. Наслідує дорослого, повторює за ним склади, які вже є в його лепеті. Добре п'є з чашки, яку тримає дорослий.

У віці 9 міс дитина стежить за падаючим предметом, шукає іграшки, сховані під пелюшку, намагається звернути увагу дорослих на себе, тягнеться до них. Під танцювальну мелодію робить танцювальні рухи. Наслідує дії і рухи іншої дитини. З предметами діє по-різному, залежно від їх властивостей (хитає, виймає, відкриває, натискує тощо). Може переходити від одного предмета до іншого, злегка притримуючись за них руками. Відповідає на прохання «Дай руку». Добре п'є з чашки, підтримуючи її руками. Формуються навички охайності.

У віці 10 міс дитина правильно орієнтується в назвах деяких предметів, знає імена близьких людей, повторює за дорослими різноманітні звуки, склади, пов'язуючи їх із певними об'єктами, наприклад, називає собаку -- «гав-гав», кота -- «киць-киць», корову -- «му-му», промовляє окремі слова, такі як «мама», «баба». Бавиться поряд з іншою дитиною або однією іграшкою з нею. На прохання дорослого самостійно виконує різні дії з іграшками (відкриває, закриває, виймає, вкладає тощо). Дії з предметами мають стійкий характер. Дитина вже піднімається на невисоку поверхню або гірку, тримаючись за поручні, і сходить з неї, ходить, тримаючись за руки дорослого. На прохання «дай» знаходить і дає знайомі предмети. При заграванні з нею («дожену-дожену», «сорока-зло-дійка», «схованки» тощо) дитина виконує розучені дії та рухи. Наслідує дорослого, повторює за ним склади, яких немає в її лепеті. Закріплюються навички охайності, що були набуті у віці 9 міс.

В 11 міс дитина може довго зосереджено самостійно бавитися з іграшками, наприклад, складати, розкидати і збирати пірамідки. Оволодіває новими діями і починає виконувати їх на прохання дорослого (кладе кубик на кубик тощо). Радіє, коли приходять діти, але ставиться до них вибірково. Самостійно стоїть. Робить перші самостійні кроки. За словесною інструкцією виконує різні дії (водить ляльку, годує собачку тощо). З'являються перші узагальнення щодо розуміння мови (на прохання дорослого знаходить серед іграшок ляльку, м'яч, різні машинки тощо). Промовляє слова-позначення «дай», «киць-киць», «гав-гав» та ін. Закріплюються вміння і навички охайності.

У віці 12 міс дитина знає назви багатьох предметів, виконує невеликі доручення на прохання дорослих, показує частини тіла. Розрізняє предмети за формою (відрізняє цеглинку від кубика). Впізнає фото дорослої знайомої людини. Протягує іншій дитині і віддає іграшку, супроводжуючи це усмішкою і лепетом. Шукає іграшку, заховану іншою дитиною. Самостійно виконує розучені дії з іграшками (гойдає, водить, годує тощо). Переносить дії, розучені з одним предметом, на інший (водить, годує, колише ляльку тощо). Самостійно ходить, присідає без опори. Не присідаючи, а тільки нахилившись, може підняти предмет. Розуміє (без показу) назви кількох предметів, дії, імена дорослих і дітей, виконує окремі доручення («знайди», «принеси», «віддай тіточці», «поклади на місце» тощо). Розуміє слово «не можна» (припиняє дію). Вимовляє 8---10 слів, розуміючи їхнє значення. Деякі слова у вимові дорослого сприймає узагальнено. На прохання дорослого виконує розучені дії з іграшками.Легко повторює нові слова. Самостійно п'є з чашки (бере руками, ставить на стіл).Нижче наводимо середні та можливі граничні терміни розвитку моторики у дітей 1-го року життя.

Рухи чи навички Середній вік Граничні межі

Посміхається 5 тиж 3--6 тиж

Гукає 7 тиж 4-- 11 тиж

Тримає голову 3 міс 2--4 міс

Робить направлені рухи

рукою 4 » 2,5--5,5 »

Повертається зі спини

на живіт 5 » 3,5--6,5 »

Сидить 6 » 4,5--8 »

Повзає 7 » 5--9 »

Встає 9 » 6--11 »

Крокує з підтримкою 9,5 » 6,5--12,5 »

Стоїть 10,5 » 8--13 »

Самостійно ходить 11,5 » 9--14 »

На 2-му році життя у дитини удосконалюється координація рухів рук і посилюється контроль зі сторони зору. Рухи стають цілеспрямованішими, чіткішими. Дитина вільно бере пальцями предмети, намагається проводити олівцем прямі лінії, ловить м'яч тощо. Довго ходить, змінює положення (нахиляється, присідає, повертається, задкує, переступає через перепону -- спочатку приставним, а наприкінці 2-го року чергуючим кроком). Ходить по обмеженій поверхні шириною 15--20 см, піднятою над підлогою на 15--20 см. У цьому віці у дитини з'являється розуміння мови. Швидко розширюється запас зрозумілих слів. Узагальнює предмети за істотними ознаками (знаходить на прохання дорослого серед декількох зовнішньо схожих предметів два однакових за призначенням, але різних за кольором). Наприкінці 2-го року розуміє нескладне оповідання дорослого за сюжетною картинкою, відповідає на запитання дорослого, а також розуміє розповідь дорослого про події, які були у досвіді дитини. Поліпшується також активна мова. Спочатку дитина ще користується лепетом і полегшеними словами («бі-бі» замість «машина»)-під час рухової діяльності. Згодом вона позначає свої дії під час гри словами і двослівними реченнями. Наприкінці 2-го року при спілкуванні з дорослими користується трислівними реченнями, прикметниками і прийменниками. Елементарні фрази будує ще неправильно, часто в них трапляють ся власні, «дитячі», слова. Дитина 2 років має у своєму словниковому запасі 200--400 слів. На 2-му році життя у дитини починається сенсорний розвиток. Вона вже орієнтується в 2 контрастних за величиною пред-метах (типу кубиків) з різницею в 3 см, згодом починає розрізняти З-- 4 контрастних за формою предмети (кулька, кубик, цеглинка). Напри кінці 2-го року орієнтується в 3 контрастних за величиною предметах ; різницею в 3 см, підбирає на прохання дорослого 3 контрастних кольори Удосконалюються гра і дії з предметами. Дитина відтворює під час грі дії з предметами, які були розучені раніше (годує ляльку, нанизує кіль ця на стержень) або які часто спостерігала. Наприкінці 2-го року від творює нескладні побудови типу «воріт», «будинку», «лавки», а також ці лу низку послідовних дій (початок сюжетної гри). На 2-му році житті

дитина самостійно їсть спочатку густу, а потім рідку їжу ложкою, частково роздягається з невеликою допомогою дорослого (знімає черевики, шапку), а наприкінці 2-го року частково одягається.

У віці від 2 до 3 років у дитини значно удосконалюється активна мова. Вона говорить уже багатослівними реченнями, починає використовувати складні підрядні речення. У неї з'являються запитання «де?», «куди?», а наприкінці 3-го року -- «чому», «коли?». Удосконалюється також сенсорний розвиток. Дитина відбирає за зразком основні геометричні фігури серед різноманітного матеріалу, починає правильно використовувати ці фігури у своїй діяльності, відбирає за зразком різноманітні предмети 4 основних кольорів, а наприкінці 3-го року називає ці кольори. Гра набуває сюжетного характеру. Дитина відтворює дії з життя оточуючих. З'являються елементи рольової гри. У цьому віці з'являється вже конструктивна діяльність. Дитина самостійно робить прості сюжетні побудови і дає їм назву, а наприкінці 3-го року життя з'являються складні сюжетні побудови. За допомогою пластиліну, олівця відображає прості предмети і називає їх, тобто з'являється образотворча діяльність. Удосконалюються навички. Наприкінці 3-го року самостійно одягається, але ще не може зав'язати шнурки і застібнути ґудзики. їсть охайно, використовує серветку без нагадування. Рухи стають удосконаленими. Переступає через палку, підняту над підлогою на 20--28 см, а наприкінці 3-го року -- на ЗО--35 см. На 3-му році життя розширюється емоційна сфера дитини-- з'являється почуття жалю, сором'язливість, самолюбство тощо.

У віці від 4 до 7 років психічний розвиток дітей значно диференціюється і вдосконалюється. Зростає роль гальмівних реакцій у корі великого мозку. Діяльність дітей ускладнюється. З'являються асоціативні зв'язки, власні судження, повністю усвідомлюється власне «я». Розпочинає формуватися характер, з'являються тяга до самостійності і такі риси характеру, як упертість і свавільність. У цей період психіка дітей дуже сприйнятлива: вони швидко запам'ятовують слова, легко засвоюють іноземні мови. Словниковий запас швидко збільшується, в граматично правильно збудованих фразах зустрічаються майже всі частини мови. Діти вже можуть чітко висловлювати свої враження і думки. У поведінці дітей цього віку починають проявлятися типологічні індивідуальні риси характеру. Продовжують ускладнюватись емоційні реакції, з'являються початкові естетичні уявлення. Діти співають простих пісеньок, малюють нескладні фігури, їх уже можна навчати музики, у цей віковий період легко формуються складні умовні рефлекси, добре розвинена моторика, в діях переважають ігрові елементи. Однак діти цього віку не здатні на тривалий час зосередитися, у них відсутні самокритика і самоконтроль. З'являється прагнення до контакту з іншими дітьми, до перебування в дитячому колективі.

У віці 4--5 років дитина може самостійно застібати ґудзики, розуміє призначення предметів, їх властивості, форму, колір, величину і з чого вони зроблені. Знає про суспільно корисну працю дорослих. Бере участь у бесідах, розповідає казку. Знає, як утворюються числа в межах 5. Орієнтується в просторі та часі. Стрибає в довжину (60 см) і у висоту (10 см), може влучити м'ячем у вертикальну ціль, рачкує по похилій дошці, вилазить на гімнастичну стінку. У малюнках відображає навколишнє життя (дерева, бруньки, будинок тощо). Ліпить з глини та пластиліну. Рівно ріже ножицями по прямій, викладає і наклеює предмети з 4--6 частин. Складає конструкції з іграшкового будівельного матеріалу і паперу.

У віці 5--6 років дитина досить добре орієнтується в просторі (ліворуч, праворуч, угору, вниз). Знає назви професій, а також з чого що зроблено, назви диких і свійських тварин, риб. Знає цифри, рахує до 10. Досить легко може пролазити в обруч, прив'язаний на висоті 20--ЗО см, накидати кільця на стержень, стрибати зі скакалкою і виконувати різні вправи по пам'яті.

У віці 6--7 років дитина знає міста, столицю України, професію батьків, свою адресу. Називає пори року, місяці, дні тижня. Розуміє, де що росте (у лісі, садку, полі), робить звуковий аналіз слів, читає прості речення. Володіє навичками підготовки до письма. Знає геометричні форми, складає і розв'язує прості арифметичні задачі. Конструює з паперу, стрибає з розбігу у висоту (40 см) та з місця в довжину (90--100 см), накидає на стержень кільця з відстані 2--3 м.

У молодшому шкільному віці (від 7 до 11 років) формуються здібності, діти здатні до тривалої цілеспрямованої діяльності -- як розумової, так і фізичної. На цей вік припадає максимум ігрової діяльності дітей. На перервах вони намагаються компенсувати вимушену обмеженість рухливості на уроках, що зумовлено їх фізіологічними потребами. Оптимальне задоволення рухових потреб як на уроках з фізичної культури, так і в позаурочний час сприяє розвитку основних рухових якостей. У цьому віці діти ще не досягають максимальних показників швидкості в простих рухах, їх абсолютна і відносна сила невелика, однак у них уже завершується формування такої рухової якості, як спритність, котра базується на тонкій координації рухів за рахунок збалансованого управління м'язами-антагоністами. У цьому віці діти катаються на ковзанах, ходять на лижах, захоплюються видами спорту, які вимагають витривалості.

У молодшому шкільному віці удосконалюється нейронна організація кори великих півкуль. У кірково-підкірковій взаємодії посилюється вплив кори, що сприяє наростанню стриманості в проявах емоцій і контролю поведінки. Значно збільшується обсяг уваги, її стійкість. За словесною інструкцією вчителя діти цього віку можуть концентрувати увагу, зосереджуватися на суттєвому, організовувати конкретну діяльність. Одночасно вони привчаються до самостійної творчої діяльності, яка задовольняє їхні пізнавальні потреби. У цьому віці діти можуть багато чого навчитися, сприйняти, оволодіти навичками і знаннями, які значно полегшують їхнє подальше навчання.

Підлітковий вік (12--15 років) --один із найскладніших періодів розвитку дитини, який вимагає нових ефективних методів виховання і навчання. Для цього віку характерна емоційна нестійкість, неврівноваженість, зниження працездатності і витривалості, швидка втомлюваність. Значною мірою специфіка цього віку зумовлена біологічним чинником -- статевим дозріванням. Спостерігається високий рівень підкіркової активності, якою досить складно управляти. Зазначені особливості кірково-підкіркових відношень проявляються перш за все в емоційній сфері. Як і в дітей молодшого віку, в забезпеченні уваги знову переважає генералізо-вана активація емоційного характеру. В учнів цього віку відзначається утруднення в зосередженні уваги, в можливості вибіркового сприйняття навчального матеріалу, швидко погіршується розумова працездатність. На ці особливості підлітків слід зважати.

Емоції підлітків рухливі, мінливі, суперечливі: підвищена чутливість нерідко поєднується з холодністю, сором'язливість -- з нарочитою розв'язністю, з'являється надмірна критичність і нетерпимість до опіки рідних.

Зазначені особливості діяльності головного мозку, які знижують можливості школяра, наприкінці підліткового періоду зникають. Значно підвищується працездатність, ефективно розвиваються швидкісні, силові та швидкісно-силові якості, удосконалюється спритність та інші якості, що потребують координації рухів. Зникає незграбність рухів, формується їх пластичний малюнок. Підлітки починають захоплюватися танцями.

Юнацький, або старший шкільний, вік -- дуже відповідальний у житті школяра. У цей період завершується морфофункціональне формування організму, відбуваються суттєві зміни особистості, психологічне і соціальне дозрівання. Виникають значні утруднення, пов'язані з інтенсивним навчанням і емоційним напруженням, які зумовлені необхідністю вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя. Виховується природна потреба до праці.

У цьому віці продовжується структурне дозрівання кори великих півкуль. Формуються характерні для дорослої людини міжкульові відношення у процесі розумової діяльності: права півкуля активується переважно під час зорово-просторової діяльності, а ліва -- під час мовної й абстрактної. Головному мозку в юнацькому віці притаманна висока пластичність, його резервні можливості дуже великі. Проте у більшості школярів цього віку не розвинене вміння осмислювати матеріал, який треба запам'ятати. Посилюються міжвікові зв'язки. Юнаки і дівчата несвідомо намагаються наслідувати дорослих, вибирають собі серед них кумирів. Образ такого кумира значною мірою визначається розвитком особистості молодої людини.

Психологія хворої дитини

Усі хворі, за незначним виключенням, негативно реагують на захворювання, на перебіг та можливі наслідки. В одних випадках це яскраві прояви тривоги, занепокоєння, пригніченості, іноді байдужості, в інших помітити їх з першого погляду практично можна не завжди. Вони по різному реагують на вміщення до лікарні, обстеження, перебування в особливих умовах режиму, лікування, вимушену бездіяльність, обмеженість спілкування, зміну звичного стереотипу життя, тощо. В кожного з них формуються головні чотири рівні психічного відображення захворювання в психіці, що носить назву аутопластичної картини хвороби.

1. Аутопластична картина хвороби є картиною

суб'єктивного сприймання її хворим (Гольдштейєр, Лурія). Це поняття включає все те, що відчуває і переживає хворий, всю масу його відчуттів, не тільки місцевих, але і його загальне самопочуття, самоспостереження, його уяву про хворобу, про її причини і можливі наслідки, весь внутрішній світ хворого і складається з 4-ох рівнів:

1) чуттєвий (локальні болі і розлади),

2) емоційний (страх, тривога, депресія, відчай, надія - тобто емоційні переживання),

3) мотиваційний (пов'язаний з різними видами реагування на окремі симптоми, зусиллями хворого упоратися з хворобою, потурбуватись про обстеження і лікування, досягнення бажаних результатів),

4) раціональний і інформативний, або інтелектуальний (знання про хворобу і її самооцінка).

Схеми зв'язків складових компонентів аутопластичної картини хвороби переплітаються в різних комбінаціях і в значній мірі залежать від особистості і багатьох факторів.

2. В аутопластичній картині хвороби має місце дуже суттєвий зв'язок між суб'єктивним і об'єктивним. Цей зв'язок досить складний і не завжди важкості об'єктивного патологічного процесу відповідають адекватно суб'єктивні відчуття хворого і навпаки.

Ще з більшою очевидністю виступає дисоціація між клінічною ознакою і душевним станом. Наприклад, дівчина чи молода жінка отримала невеликі по об'му, але глибокі травми чи опік обличчя, що призвело до рубцевих змін. В даному випадку болю чи зміни функції жувальних м'язів немає, але постійна психотравмуюча ситуація нерідко призводить де невротизації, депресії або психопатизації.

4. Амбівалентні елементи при переживанні хвороби. Амбівалентність - це одночасне переживання двох протилежних почуттів. Традиційне уявлення про хворобу несе в собі характер чогось безумовно негативного. Проте, дані психотерапевтичних спостережень свідчать про те, що в суб'єктивному переживанні хвороби нерідко має місце і протилежна сторона, яка є усвідомлено або безсвідомо позитивною і приємною для хворого, що обумовлено тими вигодами, які дає хвороба пацієнту, (особливо чітко це можна спостерігати у студентів які “люблять хворіти”), щоб уникнути відвідування занять.

Прикладом елементів амбівалентності при переживанні хвороби може бути покращення стану здоров'я яке сприймається двояко. Вони радуються, що серйозна загроза їх здоров'ю зникла, але побоюються повернення в конфліктні умови. Данбер назвав це явище “боязню оздоровлення”. Це нерідко спостерігається у пацієнтів, які захворіли неврозом і навіть “психозом” внаслідок протиправних дій і загрози притягнення до юридичної відповідальності. Щоб уникнути відповідальності, вони тривало “хочуть бути хворими”, і таким чином, уникнути покарання (приклади).

5.Культ хвороби. Культ хвороби - це соціальне явище, яке тісно зв'язане з двоїстим неоднозначним відношенням до хвороби. Відомо, що в 30-х роках в Німеччині вважалось неприпустимим в товаристві розмовляти про хвороби. Це ж було і в древній Спарті. Одначе, в теперішній час розмови про хвороби, медичні обстеження і можливі методи лікування стають дуже частою темою, що смакується в товаристві.

Використана література

психомоторний дитина нервовий

1. Вітенко І.С., Вітенко С.І. Основи загальної та медичної психології. -Вінниця: Нова книга, 2001.-255 с.

2. Основи загальної та медичної психології. /За ред Вітенко І.С., Чабан О.С.. Тернопіль, Укрмедкнига. 2003 - 350 с.

3. За редакцією Русаковой О.М .. Актуальні проблеми педіатрії, 2009.

Размещено на Allbest.ru