Стан і тенденції трансформації вищої освіти України

Дослідження трендів розвитку вищої освіти України за період 2006-2015 р. Оцінка динаміки видатків зведеного бюджету, в тому числі видатків на освіту, частка яких має тенденцію до скорочення. Аналіз матеріально-технічного забезпечення вищої освіти.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 30.08.2017
Размер файла 176,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський національний університет технологій та дизайну, м. Київ

Стан і тенденції трансформації вищої освіти України

Т. М. Власюк,

к. е. н., доцент, директор Навчально-наукового інституту сучасних технологій навчання

Визначені та досліджені тренди розвитку вищої освіти України за період 2006-2015 . Оцінено динаміку видатків зведеного бюджету, в тому числі видатки на освіту, частка яких за роками має тенденцію до скорочення. Виявлено, що кількість навчальних закладів за роками скоротилася з 920 у 2006 році до 659 у 2015 році. Починаючи з 2008 року, у зв'язку з різким скороченням числа осіб відповідного віку, кількість студентів, що здобувають вищу освіту, почала зменшуватись. У 2008 році лаг між коефіцієнтами прийому студентів та випуском фахівців складав 3,03 %, у 2015 році він вже складав 7,75 %. При оцінці кадрового потенціалу ВНЗ виявлено, що за роками відбувається скорочення кількості педагогічних працівників у ВНЗ І-ІІ рівень акредитації, та кількості науково-педагогічних працівників у ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації. Також за роками зменшується частка кандидатів і докторів наук, а також професорів і доцентів у загальній кількості науково-педагогічних працівників. Аналіз матеріально-технічного забезпечення вищої освіти показав, що коефіцієнт приросту основних засобів за роками зростає, що пояснюється випереджуючими темпами зростання оновлення основних засобів над темпами вибуття.

Ключові слова: вищий навчальний заклад, контингент студентів, кадровий потенціал, матеріально-технічна база.

трансформація вищий освіта

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Визначення місця і ролі освіти в соціально-економічному розвитку суспільства, а також напрямів підвищення її ефективності, є проблемами, пошук рішення яких продовжується вже не одне тисячоліття - як мінімум, починаючи з розробки моделі системи освіти, запропонованої Платоном. Разом з тим в сучасних умовах ці проблеми не втратили своєї актуальності як на рівні дослідження найбільш філософських і методологічних аспектів освіти, так і в рішенні проблем індивідуального порядку - таких, як вибір критеріїв оцінки ефективності освітнього процесу і обґрунтування методів виміру результатів освіти [1, с. 5].

Активний процес формування ринкових відносин в Україні корінним чином змінює економічне середовище. Суб'єкти економічної діяльності діють у новому просторі, основні параметри якого (конкурентні, фінансові, податкові тощо) знаходяться в процесі ринкового становлення. Діяльність економічних суб'єктів набуває динамічного характеру, для якого властиві конкуренція, відповідальність за свої результати, ініціатива, ризик тощо. У таких умовах зазнає змін діяльність не тільки підприємств виробничого сектору, а й багатьох закладів соціальної сфери [2, с. 96]. Відтак дослідження тенденцій розвитку освітнього виробництва як інституційного чинника інноваційного розвитку національної економіки є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Вагомий внесок в дослідженні економічних аспектів розвитку вищої освіти в Україні зробили такі вітчизняні вчені як В. Базелевич, В. Геєць, І. Грищенко, М. Єрмошенко, Т. Оболенська, В. Пономаренко, І. Тимошенков, Л. Федулова та інші. Світові тенденції у розвитку вищої освіти вивчали зарубіжні вчені - Г. Беккер, П. Друкер, Дж. М. Кейнс, Б. Кларк, К. Поланьї, А. Сміт,Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма, Й. Шумпетер та інші.

Аналіз і узагальнення літературних джерел та спеціальних наукових досліджень показав, що у своїх працях вчені приділяли увагу розробці стратегій розвитку вищої освіти. Водночас недостатньо висвітленими в економічній літературі залишаються питання, пов'язані з дослідженням освіти, як процесу виробництва освітніх продуктів та виявлення тенденцій її розвитку.

Необхідність вивчення цієї проблеми на належному рівні та з урахуванням специфіки й особливостей економічної ситуації в Україні зумовила вибір теми статті та визначила її мету і завдання.

Формулювання цілей статті (постановка завдання) полягає у виявленні тенденцій розвитку вищої освіти в Україні, виявлення взаємовпливу та взаємозалежностей між основними компонентами освітнього виробництва.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. В освіті головним чинником, що стимулює зміни, є стрімко зростаючий потік інформації. Це викликає необхідність постійного внесення змін у зміст освітнього процесу. Проміжок часу, за який обсяг знань збільшується в два рази значно скорочується: з 1900 року - за 50 років, з 1950 - за 10 років, з 1970 - кожні років, з 1990 - щорічно [3, с. 17]. В таких умовах дослідження тенденцій розвитку освітнього виробництва набуває особливого значення.

Вищий рівень освіти зумовлює підвищення продуктивності праці, що повинен проявлятися у зростанні індивідуального доходу працівника. Чим вищим буде рівень освіченості всіх зайнятих, тим більш високими є потенційні можливості для зростання продуктивності праці в національній економіці і тим більшим буде сукупний дохід суспільства. Таким чином, існує тісний зв'язок між освітою та економічним зростанням, яке проявляється в темпах зростання загальних економічних показників: валового національного продукту (ВНП), валового внутрішнього продукту (ВВП) тощо (табл. 1) [2, с. 6].

Таблиця 1.

Валовий внутрішній продукт та видатки зведеного бюджету на освіту у 2007-2015 роках

Показники

2007

2008

2009

20101

20111

20121

20131

20141

20151

ВВП за виробничим методом, млн. грн.

720731

948056

913345

1079346

1299991

1404669

1465198

1586915

1979458

в т. ч. освіта, млн. грн.

33194

43520

49239

53462

59377

71771

77986

76068

83285

- частка освіти у ВВП, %

4,61

4,59

5,39

4,95

4,57

5,11

5,32

4,79

4,21

Загальні видатки зведеного бюджету, млн. грн.

226054,4

309203,7

307399,4

377842,8

416853,6

492454,7

505843,8

523004,8

433159,8

з них на освіту, млн. грн.,

44333,6

60959,4

66773,6

79826,0

86253,6

101560,9

105538,7

100105,6

75907,0

у т.ч. на вищу освіту, млн. грн.

12827,8

18552,9

20966,3

24998,4

26619,6

29335,9

30003,1

28340,5

21059,8

частка видатків у зведеному бюджеті:

- на освіту, %

19,61

19,71

21,72

21,13

20,69

20,62

20,86

19,14

17,52

- на вищу освіту, %

5,67

6,00

6,82

6,62

6,39

5,96

5,93

5,42

4,86

1 - без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції

Джерело: розраховано за даними [4]

За результатами аналізу виявлено, що за роками видатки на освіту перевищують додану вартість виду економічної діяльності «Освіта» у складі ВВП. Так, частка освіти у 2015 році у складі ВВП була найнижчою і складала лише 4,21 %. Також, починаючи з 2010 року намітилась стійка тенденція до скорочення видатків на освіту та вищу освіту у складі загальних видатків зведеного бюджету. Так, якщо у 2010 році частка видатків на освіту у складі загальних видатків зведеного бюджету складала 21,13 %, на вищу освіту - 6,62 %, то у 2015 році ці частки відповідно складали лише 17,52 % та 4,86 %.

Оскільки економічний розвиток вищих навчальних закладів неможливий без збільшення частки асигнувань, зароблених ним і системою вищої освіти в цілому, то перспективою розвитку ВНЗ є посилення їх автономії, впровадження і розвиток договірних відносин в сфері вищої освіти і тим самим сприяння забезпеченню незалежних умов для поширення її самоокупності та самофінансування, тобто саморозвитку.

Державна політика в галузі розвитку української освіти спрямована на досягнення нею сучасного світового рівня. Сьогодні в Україні формується нова система вищої школи, що знаходить своє відображення у запровадженні багатоступеневої та багатоваріантної системи вищої освіти, наданні додаткових освітніх послуг вищими навчальними закладами. В Україні існує досить розвинена та розгалужена мережа вищих навчальних закладів (рис. 1).

Рис. 1. Вищі навчальні заклади України за рівнями акредитації [3]

Джерело: побудовано за даними [4]

Як видно з рис. 1 кількість вищих навчальних закладів України (далі - ВНЗ) мають стійку тенденцію до скорочення. Так, на початок 2006/2007 навчального року кількість ВНЗ в Україні складала 920, в тому числі І-ІІ рівнів акредитації 570, ІІІ-ІV рівнів акредитації - 350. На початок 2015/2016 навчального року їх кількість скоротилась на 28,4 % і складала 659, в тому числі І-ІІ рівнів акредитації 371, ІІІ-ІV рівнів акредитації - 288. Це обумовлене, насамперед, демографічною та економічною ситуацією в країні.

Говорячи про співвідношення питомої ваги ВНЗ різних форм власності в Україні слід зауважити, що спочатку відбувалось зростання частки вищих навчальних закладів приватної форми власності - до 22,25 % (максимум) на початок 2008/2009 навчального року. Надалі цей показник повільно скорочується (рис. 2). Станом на 2015/16 н. р. частка ВНЗ державної та комунальної форми власності становить 79,67 %, приватної - 20,33 %.

Рис. 2. Зміна питомої ваги ВНЗ різних форм власності в Україні [3]

Джерело: побудовано за даними [4]

Розподіл студентів за формою власності ВНЗ може вважатись індикатором розвиненості конкурентного середовища сектора вищої освіти. В Україні питома вага студентів, що навчались у приватних вищих навчальних закладах, зростала з часу їх виникнення на вітчизняному ринку освітніх послуг. Максимального значення частка студентів у приватних ВНЗ набула у 2005 році (14,7%), і з того часу почала зменшуватись. Причиною цього були як скорочення кількості вступників, так і зростання державного фінансування (яке в Україні надається лише державним і комунальним закладам), а пізніше, і політика Міністерства освіти і науки України, орієнтована на різноманітні преференції державним ВНЗ [5, с. 17].

Тенденція неухильного зростання кількості студентів, що мала місце з другої половини 1990-х років була, насамперед, проявом переходу України до масової вищої освіти. У той же час, починаючи з 2008 року, у зв'язку з різким скороченням числа осіб відповідного віку, кількість студентів, що здобувають вищу освіту, почала зменшуватись (табл. 2).

Таблиця 2.

Динаміка кількості студентів, аспірантів та докторантів у ВНЗ України

Роки

Кількість студентів у ВНЗ закладах, тис. осіб

Прийнято студентів, тис. осіб

Випущено фахівців, тис. осіб

Кіль-кість аспіран-тів2

Кіль- кість докторан-тів2

I-II рівнів акредитації

III-IV рівнів акредитації

I-II рівнів акредитації

III-IV рівнів акредитації

I-II рівнів акредитації

III-IV рівнів акредитації

2006/07

468,0

2318,6

151,2

507,7

137,9

413,6

31293

1373

2007/08

441,3

2372,5

142,5

491,2

134,3

468,4

32497

1418

2008/09

399,3

2364,5

114,4

425,2

118,1

505,2

33344

1476

2009/10

354,2

2245,2

93,4

370,5

114,8

527,3

34115

1463

2010/11

361,5

2129,8

129,1

392,0

111,0

543,7

34653

1561

2011/12

356,8

1954,8

105,1

314,5

96,7

529,8

34192

1631

2012/13

345,2

1824,9

99,8

341,3

92,2

520,7

33640

1814

2013/14

329,0

1723,7

93,9

348,0

91,2

485,1

31482

1831

2014/151

251,3

1438,0

69,5

291,6

79,1

405,4

27622

1759

2015/161

230,1

1375,2

63,2

259,9

73,4

374,0

28487

1821

1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

2 На кінець 1990, 1991, ..., 2015 року.

Джерело: розраховано за даними [4]

Якщо порівнювати тенденції змін кількості прийнятих на навчання осіб та кількість випущених фахівців (рис. 3), то починаючи з 2008/2009 навчального року спостерігається тенденція до перевищення кількості випущених фахівців до прийнятих на навчання.

Рис. 3. Динаміка кількості зарахованих на навчання осіб та кількістю випущених фахівців

Джерело: побудовано за даними [4]

Динаміка контингенту студентів в Україні в абсолютному виразі відбиває як демографічні тенденції, що мали і мають місце в країні, так і ставлення з боку суспільства до вищої освіти (табл. 3).

Таблиця 3.

Аналіз обертання контингенту студентів у ВНЗ України за 2006-2015 роки

Роки

Кількість студентів у ВНЗ закладах, тис. осіб

Прийнято студентів, тис. осіб

Випущено фахівців, тис. осіб

Коефіцієнт обороту

по прийняттю

по вибуттю

2006/07

2786,6

658,9

551,5

0,2365

0,1979

2007/08

2813,8

633,7

602,7

0,2252

0,2142

2008/09

2763,8

539,6

623,3

0,1952

0,2255

2009/10

2599,4

463,9

642,1

0,1785

0,2470

2010/11

2491,3

521,1

654,7

0,2092

0,2628

2011/12

2311,6

419,6

626,5

0,1815

0,2710

2012/13

2170,1

441,1

612,9

0,2033

0,2824

2013/14

2052,7

441,9

576,3

0,2153

0,2808

2014/15

1689,3

361,1

484,5

0,2138

0,2868

2015/16

1605,3

323,1

447,4

0,2013

0,2787

Джерело: розраховано за даними [4]

За результатами проведеного аналізу виявлено, що до 2008 року оборот по прибуттю перевищував оборот по вибуттю, починаючи з 2008 року ситуація кардинально змінилася. Якщо в 2008/2009 навчальному році коефіцієнт прийняття на навчання складав 19,52 %, а вибуття - 22,55%, то на початок 2015/2016 навчального року даний показник складав відповідно 20,12% та 27,87 %. Лаг між показниками у 2008/2009 роках складав 3,03 %, у 2015/2016 роках він вже складав 7,75 %, тобто відрив між кількістю зарахованих та кількістю випущених осіб значно зріс. Оскільки студенти є ресурсом, необхідним для ефективного виробництва освітнього продукту, ВНЗ повинні знаходити можливості для додаткового (планового) залучення студентів шляхом підвищення своєї привабливості для споживача, тобто прагнути підвищення ефективності використання факторів виробництва.

В економічній теорії зазвичай як основні економічні фактори розглядають працю, землю і капітал [6]. Праця - це насамперед процес, який відбувається між викладачем і студентом під час навчання. Праця в освітньому процесі включає в себе, перш за все, працю викладачів. Викладач - центральна фігура освітнього процесу, він повинен впливати на реальний стан освітнього процесу у ВНЗ та вживати заходів, необхідних для підвищення економічної ефективності освітнього процесу [7, с. 136].

Оцінку кадрового потенціалу вищої освіти наведено в табл. 4.

Таблиця 4.

Оцінка кадрового забезпечення ВНЗ України

Роки

І-ІІ рівень акредитації

Педагогічні працівники

Науково-педагогічні працівники

Всього

штатні

мають науковий ступінь

мають вчене звання

Всього

штатні

мають науковий ступінь

мають вчене звання

кандидата наук

доктора наук

доцента

кандидата наук

кандидата наук

доктора наук

доцента

професора

2010/2011

36974

31399

937

58

341

56

225

199

114

23

52

22

2011/2012

36874

31565

964

56

328

57

214

173

121

23

58

20

2012/2013

36347

31017

951

55

325

53

138

107

83

18

25

19

2013/2014

36261

30680

986

43

288

41

128

86

89

14

37

17

2014/2015

30425

25553

949

49

271

42

168

128

126

17

51

19

2015/2016

28512

24090

1012

51

254

51

152

107

105

17

38

13

Роки

ІІІ-ІV рівень акредитації

Педагогічні працівники

Науково-педагогічні працівники

Всього

штатні

мають науковий ступінь

мають вчене звання

Всього

штатні

мають науковий ступінь

мають вчене звання

кандидата наук

доктора наук

доцента

кандидата наук

кандидата наук

доктора наук

доцента

професора

2010/2011

20941

18169

529

22

205

15

142691

121896

66689

13367

44608

12158

2011/2012

21787

18931

604

28

229

26

139018

120379

67057

13436

45060

12211

2012/2013

21794

19172

658

18

226

16

137112

119387

46127

12484

46127

13826

2013/2014

23274

20400

772

29

264

24

135247

117930

69582

14269

47416

12609

2014/2015

20796

18085

796

33

256

22

117197

102679

62158

12682

42600

11249

2015/2016

22505

19646

1031

52

340

44

111726

98104

60628

12418

41295

11005

Джерело: розраховано за даними [4]Якщо проаналізувати тенденції змін показників за роками, то спостерігається скорочення кількості педагогічних працівників у ВНЗ І-ІІ рівень акредитації, та кількості науково-педагогічних працівників у ВНЗ ІІІ-ІV рівень акредитації. Це пов'язано в першу чергу зі скороченням кількості студентів (див. табл. 2,3) та пенсійною реформою, що була проведена в Україні в 2015 році. Також, починаючи з 2013 року відбувається скорочення частки кандидатів і докторів наук, а також професорів і доцентів у загальній кількості науково-педагогічних працівників. Так, якщо у 2013 році у ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації у загальній чисельності науково-педагогічних працівників частка кандидатів наук складала 48,76 %, докторів - 10 %, то вже на кінець 2015 року ці відсотки відповідно склали - 42,49 % та 8,7 %.

За даними Державної служби статистики України, кількість випускників ВНЗ, що прийшли на роботу в наукові організації, складала 1 % від загальної чисельності зайнятих науково-дослідними розробками. При цьому, з одного боку, спостерігається зростання контингенту аспірантів і докторантів, що здобувають наукові ступені у вишах, з іншого - зменшується інтерес молодих фахівців до подальшого підвищення кваліфікації та їх чисельність у структурі наукових кадрів. У результаті - відбувається істотна трансформація основних функцій аспірантури та докторантури як джерел якісного поповнення кадрами вищої кваліфікації системи освіти ВНЗ, зміна структури кадрів промисловості, зниження якості дисертаційних робіт, відсутність різноманіття та актуальності при виборі тематики дослідження, а відтак - їх невисока практична орієнтованість на потреби економіки, значний «відтік» фахівців, які закінчили аспірантуру зі сфери освіти і науки з метою працевлаштування в інших сферах, де вищий рівень оплати праці: банківській, фінансовій та бюджетній (державне управління) та у сфері послуг [8].

З метою збереження та посилення кадрового потенціалу Україні доцільно було б використовувати досвід провідних країн, зокрема в частині: 1) зменшення навчального навантаження вчених ВНЗ, що стало б стимулом для більш якісної їх реалізації як науковців; 2) здійснення підготовки вітчизняними фахівців з урахуванням вимог роботодавців і потреб ринку праці та економіки; 3) реалізація заходів, спрямованих на запровадження програм перекваліфікації фахівців, зокрема безпосередньо на підприємствах (шляхом активізації співпраці ВНЗ і роботодавців); 4) за сприяння держави та за допомогою різноманітних фондів розширення мережі центрів перекваліфікації при ВНЗ [9, с. 21].

Ще одним фактором освітнього виробництва є земля, як економічна категорія. Поняття «земля» охоплює всі природні ресурси, які застосовуються для виробництва освітніх продуктів. Земля використовується для розміщення навчальних будівель, споруд, корпусів, житла для викладачів, стадіонів, спортивних об'єктів, транспортної інфраструктури, зон відпочинку тощо, слугує розвитку людського капіталу, суспільному та індивідуальному благу. Для забезпечення функціонування навчального закладу необхідні матеріально-речові засоби, що складають групу економічного ресурсу «капітал» (основний і оборотний) [7, с. 138]. З урахуванням сучасних реалій сьогодення можна з впевненістю зазначити, що проблема підвищення ефективності управління ресурсами ВНЗ в цілях забезпечення оптимізації ефективності функціонування і розвитку - одне з найважливіших завдань керівництва.

Від стану забезпеченості та використання ВНЗ своєї матеріально-технічної бази значною мірою залежить результативність економічної діяльності закладів освіти. Для надання якісних освітніх послуг, забезпечення наукових досліджень та їх впровадження, здійснення лабораторних, транспортних, експериментальних, виробничих, ремонтно-будівельних та інших робіт, пов'язаних із виконанням статутних функцій, ВНЗ прагне сформувати та раціонально використовувати власну матеріальну базу [10, с. 271].

У процесі аналізу динаміки, складу і структури основних засобів досліджують основні тенденції зміни загальної вартості основних засобів та капітальних інвестицій в освіту. Аналіз інвестиційних процесів в Україні свідчить про нестійкий характер їх розвитку внаслідок сукупної дії і зовнішніх, і внутрішніх чинників. Зокрема, доволі динамічне зростання обсягів інвестицій в основний капітал у період економічного зростання (2000-2008 рр.) у кризові роки змінилося різким падінням інвестиційної активності та поступовою стабілізацією інвестиційної діяльності у посткризовий період.

За даними Державної служби статистики України обсяги інвестицій в освіту та вартість до 2010 року мали тенденцію до зростання, починаючи з 2011 року вартість основних засобів та капітальні інвестиції в освіту скорочуються (табл. 5).

Таблиця 5.

Аналіз динаміки основних засобів та капітальних інвестицій в освіту у 2006 - 2015 роках

Показники

Вартість за роками, млн. грн.

2006

2007

2008

2009

20101

20111

20121

20131

20141

20151

Вартість основних засобів за видами економічної діяльності, всього

1568890

2047364

3149627

3903714

6648861

7396952

9148017

10401324

13752117

7641357

в. т. ч. освіта

53500

56615

61933

67544

72520

3010,5

3141

3246

3117

3117

Вартість введених в дію нових основних засобів, всього

82333

127453

149635

111345

122572

147939

190965

165769

126162

216697

в. т. ч. освіта

1602

2168

2481

2285

2311

602

163

252

106

54,9

Вартість ліквідованих основних засобів, всього

9472

12399

14567

16507

17056

29588

41139

74050

88066

19843

в. т. ч. освіта

389

557

490

526

710

1528

7,4

6,6

94,2

4,9

Залишкова вартість основних засобів за видами економічної діяльності, всього

774503

993346

1251178

1597416

1731296

1780059

2135987

2356962

2274922

3047839

в. т. ч. освіта

20532

24124

26144

25380

27184

120,42

1770

1789

1713

1693

Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності

148972

188486

233081

151777

180575,5

241286

273256

249873,4

219419,9

273116,4

в. т. ч. освіта

1163,4

1651

2322

1484

1818,4

2090,7

1463,5

1030,5

820,9

1540,1

1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Джерело: розраховано за даними [4]

За результатами аналізу виявлено, що вартість основних засобів у освіті за останні роки коливається від 3010,5 млн. грн. у 2010 році до 3117 у 2014-2015 роках. Інвестиції в основний капітал за роками коливаються від 820,9 млн. грн. у 2014 році до 2322 млн. грн. у 2008 році, у 2015 році розмір інвестицій склав 1540,1 млн. грн.

Виявлені тенденції змін впливають на показники руху та придатності основних засобів. З метою оцінки матеріально-технічної бази ВНЗ визначимо показники оновлення, вибуття та придатності основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів та рентабельність основних засобів (табл. 6).

Таблиця 6.

Аналіз показників руху, придатності та ефективності використання основних засобів за КВЕД «Освіта» у 2006 - 2015 роках

Коефіцієнти

Значення коефіцієнтів

2006

2007

2008

2009

20101

20111

20121

20131

20141

20151

оновлення

0,0299

0,0383

0,0401

0,0338

0,0319

0,2000

0,0519

0,0776

0,0340

0,0176

вибуття

0,0073

0,0098

0,0079

0,0078

0,0098

0,5076

0,0024

0,0020

0,0302

0,0016

приросту

0,0227

0,0285

0,0321

0,0260

0,0221

-0,3076

0,0495

0,0756

0,0038

0,0160

зносу

0,6162

0,5739

0,5779

0,6242

0,6252

0,9600

0,4365

0,4489

0,4504

0,4568

рентабельності (ефективності)

0,1615

0,1341

0,1389

0,1149

0,1394

0,0335

0,0436

0,0432

0,0265

-0,0220

1 - без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції

Джерело: розраховано за даними [4]

За результатами аналізу виявлено, що коефіцієнт приросту основних засобів, який визначається як різниця між введеними основними засобами та основними засобами, що вибули до вартості основних засобів на кінець року за роками зростає, що пояснюється випереджуючими темпами зростання оновлення основних засобів над темпами вибуття. Негативною тенденцією є зростання ступеня зносу основних засобів в період з 2002 по 2011 роки, проте на кінець 2012 року знос основних засобів скорочується з 96 % до 46,35 %, що свідчить про значне оновлення матеріально-технічної бази системи вищої освіти. Але починаючи з 2012 року ступінь зносу має тенденцію до зростання і на кінець 2015 року складає 45,68 %. Ефективність використання основних засобів за останні роки коливається від 3,35 % у 2011 році до 2,65 % у 2014 році, за результатами діяльності у 2015 році вид економічної діяльності «Освіта» має збиток, що відповідно робить неефективним використання основних засобів.

Ефективна діяльність ВНЗ неможлива без створення, постійного оновлення і розвитку його матеріально-технічної бази, яка б забезпечувала виконання адміністративно-господарських функцій, організацію навчального процесу і проведення наукових досліджень відповідно до вимог Державних освітніх стандартів і досягнення нормативних показників акредитації. Проте обсяги бюджетних асигнувань, що виділяються нині для державних ВНЗ на придбання основних засобів є явно недостатніми і не враховують стан матеріально-технічної бази та потреби на її відновлення й модернізацію. Так для ВНЗ системи МОН України виділяється 94 - 98 % бюджетних коштів із загального фонду лише для виплати заробітної плати з нарахуваннями, стипендію, виплату сиротам, комунальні платежі. Отже, на забезпечення функціонування ВНЗ та його розвиток виділяється залежно від року від 2 до 6 % бюджетних надходжень з загального фонду. Таке фінансування не може забезпечити нормальне функціонування закладу, а тим більше його розвиток.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

За результатами проведеного дослідження виявлено, що частка видатків на освіту у видатках зведеного бюджету має тенденцію до скорочення. Визначено, що кількість навчальних закладів за роками скоротилася з 920 у 2006 році до 659 у 2015 році. Починаючи з 2008 року, у зв'язку з різким скороченням числа осіб відповідного віку, кількість студентів, що здобувають вищу освіту, почала зменшуватись. При оцінці кадрового потенціалу ВНЗ виявлено, що за роками відбувається скорочення кількості педагогічних працівників у ВНЗ І-ІІ рівень акредитації, та кількості науково-педагогічних працівників у ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації. Також за роками зменшується частка кандидатів і докторів наук, а також професорів і доцентів у загальній кількості науково-педагогічних працівників. Тобто основні показники, що характеризують діяльність вищої освіти мають тенденцію до погіршення.

Тобто, головними орієнтирами для держави, закладів освіти, органів управління і самих освітян є підвищення економічної ефективності закладів вищої освіти, економічної стійкості та інновацій. Від них залежить добробут людей і розвиток українського суспільства.

Література

1. Тимошенков И. В. Система образования в зеркалеэкономической науки: Монографія / И. В. Тимошенков. - Х.: Изд-во НУА, 2005. - 296 с.

2. Падалка О.С. Економіка освіти та управління / О. С. Падалка, І. С. Каленюк. - К.: Педагогічна думка, 2012.- 184 с.

3. Газалиев А. М. Инновационный потенциал высшей школы в контексте глобализации образования / А. М. Газалиев, Ю. Н. Пак // Вестник высшей школы «AlmaMater». - 2016.- № 2. - С. 16-22.

4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.ukrstat.gov.ua/

5. Моніторинг інтеграції української системи вищої освіти в Європейський простір вищої освіти та наукового дослідження: моніторинг. дослідж.: аналіт. звіт / Міжнарод. благод. Фонд «Міжнарод. фонд дослідж. освіт. політики»; за заг. ред. Т. В. Фінікова, О. І. Шарова - К.: Таксон, 2014. - 144 с.

6. Маркс К. Капітал. Критика політичної економії. Т. 1. Кн. 1. Процес виробництва капіталу. - К.: Держ. вид. політ. літ. УРСР, 1954. - 791 с.

7. Грищенко І. М. Фактори підвищення ефективності освітньої діяльності вищих навчальних закладів України / І. М. Грищенко // Актуальні проблеми економіки. - 2016. - № 3. - С. 134-141.

8. Антонова О. М. Стабілізація і розвиток кадрового потенціалу ВНЗ як найважливіша умова забезпечення економічної безпеки вищого навчального закладу / О. М. Антонова, В. В. Жабка // BlackSea, Tbilisi, Georgia, Scientificjornalofacademicresearch. - 2014. - Том 9. Випуск 2. - С. 47-55.

9. Денисенко М. П. Економічна безпека вищих навчальних закладів з урахуванням тенденцій ринку праці / М. П. Денисенко, С. В. Бреус // Економіка праці та проблеми зайнятості. - 2016. - № 2. - С. 17-21.

10. Vlasyuk T. Efficiencyevaluationmethodofusingthematerialandtechnicalresourcesinhighereducationinstitutes / T. Vlasyuk // Spoіeczenstwo i edukacja. - Warszawa. - № 18(3). - 2015. - Р. 265-272.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Питання забезпечення фінансування вищої освіти США. Наявні проблеми у сфері фінансування і доступності вищої освіти. Пропозиції щодо реформування системи фінансування вищої освіти США. Фінансова доступність вищих навчальних закладів для їх студентів.

    статья [23,7 K], добавлен 27.08.2017

  • Експертна оцінка освіти Італії на рівнях дошкільної, шкільної і вищої системи освіти. Напрями вдосконалення і розвитку системи освіти Італії: негативні і позитивні тенденції. Вплив і значення розвитку італійської освіти для освіти України.

    реферат [14,3 K], добавлен 10.02.2011

  • Підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини у зв'язку з науково-технічною та інформаційною революцією. Тенденції розвитку зарубіжної вищої освіти, історичні витоки ступеневої освіти. Особливості національних систем вищої освіти.

    курсовая работа [35,5 K], добавлен 25.10.2011

  • Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Європейська кредитно-трансферна система (ECTS). Шляхи адаптації європейської системи вищої освіти у вищу освіту України.

    курс лекций [188,0 K], добавлен 13.04.2009

  • Розвиток вищої освіти в Європейському регіоні. Університет як інтелектуальний осередок. Започаткування Болонського процесу – інтеграційної реформи вищої освіти на Європейському просторі. Забезпечення якості освіти. Вступ України до Болонського процесу.

    дипломная работа [208,9 K], добавлен 13.12.2010

  • Запровадження Болонських принципів як важливий крок на шляху до євроінтеграції України та засіб полегшення доступу громадян до якісної освіти. Знайомство з особливостями процесу реформування системи вищої освіти України та Росії у пострадянський період.

    статья [29,0 K], добавлен 11.09.2017

  • Гуманизація педагогічного процесу. Тенденції розвитку вищої освіти на Європейському просторі. Концепція інклюзивної освіти та її ключові принципи. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі соціалізації та реабілітації інвалідів.

    реферат [252,8 K], добавлен 20.02.2015

  • Рівні підготовки фахівців. Сутність ступеневості вищої освіти. Нормативний, вибірковий компоненти змісту освіти. Складові державного стандарту освіти. Форми навчання: денна, вечірня, заочна. Ознаки громадсько-державної моделі управління освітою в Україні.

    реферат [16,9 K], добавлен 18.01.2011

  • Історія формування системи вищої освіти в Німеччині. Сучасні принципи побудови вищих навчальних закладів, участь у болонському процесі. Проблеми та перспективи розвитку вищої освіти сьогодні. Доступ громадян до вищої освіти, характеристика кваліфікацій.

    реферат [64,3 K], добавлен 16.11.2014

  • Основні принципи Болонської декларації. Ступеневість та доступність вищої освіти у Великій Британії. Принципи організації вищої освіти у Франції. Цикли університетської освіти у Франції. Ступеневість освіти та кваліфікації у польській вищій освіті.

    реферат [21,4 K], добавлен 29.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.