Сутність процесу навчання у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність процесу навчання у вищій школі

План

1. Сутність і структура процесу навчання

2. Поняття методів навчання, їх класифікація

3. Загальна характеристика форм організації навчання у вищій школі

1. Сутність і структура процесу навчання

Навчання - це процес засвоєння студентами інформації у вигляді знань, умінь і навичок за допомогою викладача як організатора цього процесу. Процес навчання за своєю сутністю є рухом, шляхом пізнання від незнання до знання, від неповного до більш повнішого, ширшого й точнішого знання.

Поняття «навчальний процес» охоплює усі компоненти навчання: викладача (форми, методи і засоби навчання, які він використовує); студента (працює під його керівництвом на занятті та самостійно вдома); забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Навчальний процес є активною взаємодією між викладачем і студентом, яка складається із двох взаємопов'язаних процесів - викладання й учіння.

Викладання - це діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед студентами пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організує спостереження, лабораторні й практичні заняття, керує самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок.

Учіння - цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння уміннями й навичками. У широкому значенні учіння є оволодінням суспільним досвідом із метою його використання у житті. Викладач може навчати безпосередньо або опосередковано (через систему завдань).

Структура процесу учіння передбачає ряд взаємопов'язаних компонентів: сприймання (безпосереднє, опосередковане), розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння), запам'ятовування, узагальнення і систематизацію, застосування, дієву практику як поштовх до пізнання і критерій істинності здобутих знань.

Структурно процес навчання утворюють такі компоненти:

– цільовий - формування мети вивчення матеріалу на занятті, навчального предмета та освітньої мети навчального закладу;

- стимулюючо-мотиваційний - спонукання студентів до активної пізнавальної, діяльності, формування у них відповідної мотивації;

- змістовий - оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного заняття;

- операційно-дієвий - підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання;

- контрольно-регулюючий - контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь та навичок;

- оцінно-результативний - виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, причин неуспішності і їх усунення.

Основними функціями процесу навчання є:

1. Освітня функція - базова і передбачає засвоєння студентами системи наукових знань, формування умінь і навичок.

2. Виховна функція спрямована на формування наукового світогляду студентів шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей.

3. Розвиткова, особливо для духовного, психічного і фізичного розвитку студента, має глибокий соціально психологічний і педагогічний зміст. Зміст і мета освіти - забезпечення постійного розвитку студента, його духовне становлення, гармонізація відносин із особою та іншими, із соціальним оточенням. Освіта на державному рівні створює умови для розвитку і саморозвитку, виховання і самовиховання, учіння і самоучіння усіх і кожного. навчання студент викладач

4. Функція самовдосконалення має забезпечити постійну самоосвіту студентів, самовиховання, систематичне формування навичок і вмінь учіння, мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Виокремлення цієї функції означає орієнтацію освіти на європейський і світовий освітні рівні.

Навчальний процес має свої закони та закономірності, які визначають порядок досягнення цілей і завдань навчання, сприяють ефективному управлінню навчальної діяльності, надають можливість передбачити результати, обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи й форми навчання.

Закони дидактики - це її об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносні стійкі зв'язки, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу.

У вітчизняній дидактиці діють такі закони: 1. Закон соціальної зумовленості цілей, змісту і методів навчання. 2. Закон виховного і розвиткового навчання. 3. Закон зумовленості навчання характером діяльності студентів. 4. Закон цілісності та єдності дидактичного процесу. 5. Закон єдності та взаємозв'язку теорії і практики навчання.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає у тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання - діяльністю викладача, діяльністю студента і об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. Знання закономірностей навчання сприяє глибшому пізнанню його принципів.

Навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів. Зумовлені закономірностями і завданнями виховання й освіти, принципи навчання визначають його спрямованість, зміст, організаційні форми і методи.

Принцип навчання (дидактики) - твердження, що визначає зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи вузу.

Сучасна дидактика розглядає такі принципи:

1. Принцип науковості передбачає вивчення студентами системи наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються у певній науці. Цей принцип вимагає розкривати причинно-наслідкові зв'язки явиш, подій, процесів, проникати в їх сутність, демонструвати могутність людської думки.

2. Принцип систематичності й послідовності передбачає системність роботи викладача, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги студентів на основних питаннях, продумування системи занять, показ внутріпредметних і міжпредметних зв'язків, систематичне відвідування занять, послідовність виконання домашніх завдань, постійне повторення навчального матеріалу.

3. Принцип доступності - навчання ефективне за умови, коли зміст, форми, методи відповідають віковим особливостям, розумовим можливостям. Реалізація принципу передбачає дотримання правил «від простого до складного, від відомого - до невідомого», від «близького - до далекого».

4. Принцип зв'язку навчання із життям реалізують, спираючись на життєвий досвід студентів, застосовуючи набуті знання у діяльності, розкриваючи їх практичну значущість.

5. Принцип свідомості й активності студентів випливає з мети і завдань національної школи та тих особливостей, які передбачає осмислений підхід до опанування знань. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем її активності.

6. Принцип наочності вимагає будувати процес навчання на основі живого сприймання студентами предметів і явищ об'єктивної дійсності. Адже чуттєве сприймання навчального матеріалу сприяє формуванню чітких образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу, і залежно від характеру відображення навчальних об'єктів

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Знання, уміння та навички є міцними, якщо утворюють систему, що постійно оновлюється, уточнюється і закріплюється (запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим; активізація студентів під час повторення; нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання під час повторення різноманітних методів, форм і підходів; самостійне творче застосування знань; постійне повернення до раніше засвоєних).

8. Принцип індивідуального підходу до студентів дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному йти своїм шляхом. Реалізовуючи його, враховують рівень розумового розвитку кожного, знання, уміння, пізнавальну, практичну самостійність, інтереси, наполегливість, працездатність. Педагог має добре знати особливості навчально-пізнавальної діяльності студентів, уміти надати їм допомогу, організувати індивідуальну роботу з тими, хто її потребує.

9. Принцип емоційності ґрунтується на тому, що в процесі пізнавальної діяльності у студентів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань. Сприяють активізації жвавий, образний виклад навчального матеріалу; оптимістична довершеність та логічність подання інформації, використання цікавих прикладів; мова, ставлення викладача до студентів, його зовнішній вигляд та ін.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Жоден із них не може бути використаний без урахування інших. Тому у процесі навчання необхідно керуватися усіма принципами.

2. Поняття методів навчання, їх класифікація

Педагогічна майстерність передбачає оволодіння різноманітними методами, формами, засобами навчання, за допомогою яких на кожному рівні реалізується зміст освіти.

Метод навчання - спосіб упорядкованої взаємодії викладачів та студентів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

З поняттям «метод навчання» тісно пов'язане поняття «прийом навчання», яке означає «деталь методу» і є частковим поняттям щодо поняття «метод навчання». У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання.

Відомий дослідник у галузі дидактики Ю. Бабанський виділяє такі три групи методів:

1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, які спрямовані на передавання і засвоєння студентами знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

а) до словесних методів навчання належать пояснення, розповідь (художня, науково-популярна, описова), лекція (вступна, тематична, оглядова, заключна, інформаційна, проблемна), бесіда (вступна, повідомлення, повторення, контрольна, репродуктивна, евристична, сократівська, катехізисна), робота з підручником (читання тексту, відповіді на подані в підручниках після тексту теми запитання, заучування текстів правил, законів, віршів);

Пояснення. За допомогою них розкривають зміст фактів і явищ, законів, правил, понять, підводять до розуміння складних питань, до висновків і узагальнень, які не під силу студентам. Пояснення супроводжують різними засобами унаочнення, спостереженням, дослідами.

Розповідь як метод навчання є монологічною формою передачі знань, яку застосовують за необхідності викласти навчальний матеріал системно, послідовно. Правильно побудована розповідь включає точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів (художня, науково-популярна, описова).

Художня розповідь - образний переказ фактів, учинків дійових осіб (розповіді про географічні відкриття, створення мистецьких шедеврів та ін.).

Науково-популярна розповідь передбачає теоретичний аналіз певних явищ.

Описова розповідь є послідовним викладенням ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичної пам'ятки, музею-садиби). Кожна розповідь має забезпечувати виховну спрямованість навчання. Викладач оперує тільки вірними науковими фактами, виділяє головну думку, говорить доступно й емоційно. Обов'язковою вимогою є складання плану.

Лекція. Особливістю лекції є усний виклад великого за обсягом, складного за логікою навчального матеріалу. Її практикують у старших класах школи і ВНЗ. Вона вимагає ознайомлення з планом заняття. Важливо, щоб студенти занотовували зміст лекції, виділяли в ній головне. Успішне читання лекції потребує належної підготовки: складання плану; добирання матеріалу, який розкриває зміст теми, наочного матеріалу, технічних пристроїв та ін. Викладачу важливо вміти підтримувати увагу студентів під час лекції.

Бесіда є методом навчання, за якого викладач за допомогою вміло поставлених запитань спонукає студентів до відтворення набутих раніше знань, самостійних висновків й узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють такі види бесід:

- вступна проводиться під час підготовки до лабораторних занять, екскурсій, вивчення нового матеріалу;

- бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих викладачем на заняттях за допомогою наочних посібників, записів на дошці, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів;

- бесіда-повторення використовується для закріплення навчального матеріалу;

- контрольна використовується для перевірки засвоєних знань.

За характером діяльності студентів бесіда буває:

- репродуктивною, яка спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу;

- евристичною (сократівською) - коли викладач своїми запитаннями скеровує студентів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними знання, спостереження;

- катехізисною, сутність якої полягає у відтворенні тверджень, що потребують дослівного запам'ятовування.

Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від правильного формулювання запитань. Прізвище студента, що будуть відповідати на запитання, слід називати лише після короткої паузи, яку необхідно надавати для продумування відповіді. Частіше треба звертатися до слабших студентів, уникати довгих формулювань та подвійних запитань. Якщо студенти не можуть відповісти на поставлені запитання, використовують навідні запитання.

Робота з підручником. Самостійна робота студентів із друкованим текстом дає змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. До найпоширеніших видів роботи належать:

- читання його тексту з метою закріплення знань, здобутих на занятті. Розпочинаючи читання підручника, слід пригадати матеріал, який вивчався, що допоможе глибше проникнути у зміст прочитаного. Прочитавши текст, необхідно подумки відтворити основні тези теми;

- відповіді на подані в підручниках після тексту теми запитання. Це привчає до уважного читання тексту, допомагає виокремити в ньому головне, встановити причинно-наслідкові зв'язки;

- заучування текстів, правил, законів, віршів та ін.

2. Наочні методи навчання, до яких належать ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Сутність ілюстрування полягає у демонструванні ілюстрованих посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин (фотографій, моделей). У навчальному процесі нерідко для ілюстрування безпосередньо використовують рослини, живих тварин, мінерали, техніку. Ілюстрації полегшують сприймання навчального матеріалу, сприяють формуванню конкретних уявлень, точних понять.

Демонстрування передбачає показ матеріалів у динаміці (використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.). Цей метод ефективний, коли всі студенти мають змогу сприймати предмет або процес. Викладач зосереджує увагу на головному, допомагає виділити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи розповідь відповідними поясненнями.

Самостійне спостереження - це безпосереднє самостійне сприймання студентами явищ дійсності у процесі навчання. Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: інструктаж щодо мети, завдання і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз й узагальнення його результатів. Виконану роботу слід обов'язково оцінювати.

3. Практичні методи навчання охоплюють вправи, лабораторні, практичні та дослідні роботи.

Вправи за своєю суттю є багаторазовим повторенням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння й супроводжується свідомим контролем і коригуванням. У навчальному процесі використовують такі види вправ:

- підготовчі, які готують студентів до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці;

- вступні вправи сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;

- пробні вправи - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань;

- тренувальні вправи сприяють формуванню навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням);

- творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій;

- контрольні - переважно навчальні (письмові, графічні, практичні).

Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей студентів і має бути достатньою для формування навичок. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні. Їх не слід переривати на тривалий час. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів.

Лабораторна робота є однією з форм вивчення явищ природи за допомогою спеціального обладнання, пов'язує теорію із практикою, озброює методами дослідження у природних умовах, формує навички використання приладів, учить обробляти результати вимірювань, формулювати наукові висновки і пропозиції. Роботі передує інструктаж: повідомлення мети і завдань, ознайомлення із обладнанням, пояснення послідовності виконання роботи, фіксування й оформлення результатів. Для лабораторних робіт складають картки-інструкції, з якими студенти можуть ознайомитись індивідуально. Викладач стежить за виконанням роботи й у разі потреби дає консультації. Під час її виконання потрібно дотримуватися правил техніки безпеки. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом кожного її учасника.

Практична робота за своїми особливостями близька до лабораторної. Тут педагог організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних висновків навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування. Для цього кожен студент виконує певне завдання.

Перелік тем практичних занять визначається навчальною програмою предмета. Зазвичай їх планують після вивчення теми чи курсу. Етапами проведення практичної роботи є пояснення викладача (теоретичне осмислення роботи), показ (інструктаж), проба (працюють 2-3 студенти, решта спостерігає), виконання роботи (кожен самостійно працює над індивідуальним завданням), контроль (викладач приймає і оцінює роботи).

Дослідна робота передбачає індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань студентів. Її застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів. Здебільшого це звіти про спостереження за природними явищами, огляди науково-популярної літератури, схеми дій приладів, верстатів, машин, пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів. Елементи дослідницької діяльності сприяють формуванню активності, ініціативи, розвивають мислення, спонукають до самостійних пошуків.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню студентів навчальною інформацією. Вони охоплюють а) методи формування пізнавальних інтересів (методи навчальної дискусії, забезпечення успіху в навчанні, пізнавальних ігор, створення цікавих ситуацій, створення ситуації новизни навчального матеріалу, використання життєвого досвіду студентів) та методи стимулювання обов'язку й відповідальності в навчанні (пояснення студентам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і, в разі потреби, - вказування на недоліки, зауваження).

Метод навчальної дискусії. Дискусією є публічне обговорення спірного питання, що передбачає обмін думками між студентами, а також між викладачами й студентами. Дискусія вчить самостійно мислити, обстоювати власні погляди, розвиває вміння аналізувати й аргументувати твердження, поважати думку інших, критично оцінювати чужі й власні судження. Під час дискусії обговорюють наукові висновки, дані, що потребують підготовки за джерелами, які містять ширшу інформацію, ніж підручник.

Метод забезпечення успіху в навчанні передбачає допомогу відстаючому студентові, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Їм допомагають у навчанні доти, доки вони не наздоженуть своїх товаришів і не отримають перші хороші оцінки. Така оцінка піднімає настрій, пробуджує упевненість у власних можливостях і на цій основі - прагнення закріпити успіх.

Метод пізнавальної гри - це спланована з дидактичною метою розважальна діяльність з учіння. Вона має значний вплив на студента. Гра у навчальному процесі забезпечує сприятливу емоційну атмосферу для засвоєння і відтворення знань, полегшує процес опанування матеріалу, заохочує до навчальної роботи, знімає утому, запобігає перевантаженню. За допомогою гри моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.

Метод створення цікавих ситуацій передбачає використання у процесі викладання навчального матеріалу цікавих історій, гумористичних уривків та ін., якими легко привернути увагу.

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу зобов'язує підкреслювати на кожному занятті новизну знань, якими збагатилися студенти, створювати психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від усвідомлення власного інтелектуального зростання.

Метод використання життєвого досвіду студентів. Пізнання та осмислення наукових основ перебігу процесів, які вони спостерігали в житті чи в яких самі брали участь, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнавати сутність фактів, явищ, з якими вони зустрічаються в житті.

2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні передбачають пояснення студентам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і, в разі потреби, - вказування на недоліки, зауваження. Почуття відповідальності виховують, залучаючи слабших студентів до наслідування прийомів роботи сильніших.

3. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності дають змогу перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості вмінь і навичок (усний, письмовий, тестовий, графічний, програмований, практична перевірка, методи самоконтролю і самооцінки).

Усний контроль (усне опитування) є найпоширенішим методом. Усне опитування здійснюють у такій послідовності: формулювання запитань (завдань) із урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка студентів до відповіді та викладу своїх знань; коригування та самоконтроль викладених знань у процесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді.

За рівнем пізнавальної активності запитання перевірки можуть бути репродуктивними (передбачають відтворення вивченого), реконструктивними (потребують застосування знань, умінь у змінених умовах), творчими (передбачають застосування знань, умінь у нестандартних умовах, перенесення засвоєних принципів доведення (способів дій) на виконання складніших завдань). Запитання поділяють на основні, додаткові й допоміжні.

Основне запитання формулюють так, щоб можна було дати на нього самостійну розгорнуту відповідь.

Додаткові запитання ставлять для уточнення того, як студенти розуміють певне питання, формулювання, формулу.

Допоміжні запитання часто є навідними, вони допомагають студентові виправити помилки, неточності. Усі вони мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність - послідовною і систематичною. У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та комбіноване усне опитування.

Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь «на оцінку». При цьому важливо заздалегідь визначити, кого саме викликати, скільки студентів опитати, скільки часу відвести на опитування; передбачити, що в цей час робитимуть інщі. Велике значення має залучення студентів до оцінювання знань своїх товаришів через рецензування відповідей.

Фронтальне опитування - перевірка знань, умінь і навичок одночасно багатьох студентів. На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують: викладач формулює запитання і проводить бесіду-перевірку знань.

Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу перевірити знання одразу кількох студентів: один відповідає усно, решта - виконують певні завдання на дошці. Після виконання завдання на дошці часто відбувається аналіз його всією групою.

Використання цього методу сприяє встановленню тісного контакту між викладачем і студентом, дає змогу пізнати логіку виконання завдань та їх оцінювання, виявляти прогалини чи неточності в знаннях студентів й одразу їх виправляти. Однак цей метод потребує надто багато часу на перевірку. Крім того студенти під час відповіді хвилюються, оцінка нерідко буває суб'єктивною, оскільки зміст відповіді не фіксується, тощо.

Письмовий контроль передбачає письмову перевірку знань, умінь та навичок студентів, дає змогу з'ясувати ступінь оволодіння уміннями і навичками з предмета, якість знань (обсяг, правильність, точність, усвідомленість, уміння застосувати на практиці). Залежно від специфіки предмета письмовий контроль здійснюють у формі контрольної роботи, написання твору, переказу, диктанту. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими, відповідати рівню знань студентів, потребувати певних зусиль, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути і домашніми роботами.

Позитивним у письмовій перевірці є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох студентів, результати перевірки зберігаються і є змога виявити деталі й неточності у відповідях. Проте письмова перевірка потребує чимало часу для читання робіт, часто призводить до зниження грамотності студентів, якщо викладачі нехтують орфографічними вимогами.

Тестовий контроль (англ. tеst - іспит, випробування, дослід) передбачає вибір студентом одного або кількох варіантів із запропонованого переліку, ранжування списку, вставляння пропущених слів, знаходження помилок. Це дає змогу за короткий термін часу перевірити знання навчального матеріалу у всієї групи.

Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, ставить перед усіма однакові вимоги, допомагає уникати надмірних хвилювань. Важливо й те, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює до їх самоконтролю. Однак тест може виявити лише знання фактів, але не здібності, він заохочує до механічного запам'ятовування, а не до роботи думки, потребує багато часу для його складання.

Графічний контроль полягає у створенні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукупності. Його використовують на заняттях із креслення, географії, геометрії та ін. Наочна модель - це графічне зображення умов задачі, креслення, діаграма, схема, таблиця (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка може бути самостійним видом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

Програмований контроль реалізують, ставлячи перед студентами стандартні вимоги, що супроводжується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення, фіксацію оцінки здійснюють за допомогою індивідуальних засобів (н-д, комп'ютера).

Практична перевірка застосовується під час вивчення таких предметів, як фізика, хімія, біологія, трудове навчання, що передбачають оволодіння системою умінь і навичок. Її здійснюють під час лабораторних і практичних занять. Під час практичної перевірки з'ясовують, якою мірою студенти усвідомили теоретичні основи цих дій.

Суттю самоконтролю є усвідомлене регулювання студентом своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю - запобігти помилкам та виправити їх.

Самооцінка передбачає критичне ставлення студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Зважаючи на особливості процесу та результатів самооцінки, студентів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють, оцінюють себе адекватно. Для навчання самоконтролю і самооцінці педагог повинен мотивувати виставлену оцінку, пропонувати студентові самому оцінити свою відповідь. Дієвим способом є й організація взаємоконтролю.

3. Загальна характеристика форм організації навчання у вищій школі

Форми організації процесу навчання розкривають через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються за допомогою різних шляхів керування діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання.

Форма організації навчання - певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання. Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. Їхньою провідною ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Кожна організаційна форма навчання може мати кілька дидактичних цілей. У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм: навчальні заняття, практична підготовка, самостійна робота, контрольні заходи.

До першої групи належать: лекція, семінар, лабораторне заняття, практичне заняття, індивідуальне заняття, навчальна конференція, консультація, навчальна гра та ін. Ці організаційні форми навчання мають свої особливості, врахування яких дає змогу оптимізувати процес навчання.

Провідною формою організації процесу навчання у ВНЗ є лекція, яка забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховано зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів.

Види лекцій: вступна, тематична (інформаційна), оглядова, настановча, підсумкова. Часто до видів лекцій зараховують також проблемну лекцію, лекцію-візуалізацію, лекцію із запланованими помилками, бінарну лекцію (лекцію вдвох), лекцію-прес-конференцію тощо.

Однак це не зовсім правильно, оскільки йдеться не про вид лекції, а метод її викладання: проблемна лекція - на основі проблемного методу; бінарна (лекція вдвох) - методу діалогу; лекція-візуалізація - методу наочності; лекція із запланованими помилками - методу пошуку помилок; лекція-прес-конференція - методу запитань-відповідей.

Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу.

Інформаційна лекція передбачає передавання слухачам певного обсягу інформації із певної навчальної дисципліни шляхом послідовного розкриття наукових фактів, явищ, процесів.

Оглядова лекція - систематизація наукових знань на високому рівні, що потребує чимало асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків, крім деталізації й конкретизації.

Настановча лекція - вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіння сукупністю знань, навичок і вмінь. Настановчі лекції найчастіше проводять зі студентами заочної та дистанційної форм навчання.

Підсумкова лекція - вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підведення підсумків.

Кожен вид лекції у ВШ можна прочитати, використовуючи різні методи. Н-д, на основі проблемного методу викладають проблемну лекцію, під час якої нові знання повідомляють через проблемність питання, завдання чи ситуації.

На основі методу наочності викладають так звану лекцію-візуалізацію. Це форма подачі лекційного матеріалу засобами аудіо-, відеотехніки.

На основі діалогічного методу викладають бінарну лекцію - різновид читання лекції у формі діалогу двох науково-педагогічних працівників (або як представників двох наукових шкіл, або як ученого і практика, викладача і студента і т.д.).

На основі методу пошуку помилок викладають так звану лекцію із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводять діагностику слухачів і аналіз зроблених помилок.

На основі методу запитань і відповідей викладають лекцію-конференцію. Її проводять як науково-практичне заняття, із поставленою проблемою й системою доповідей, тривалістю 5-10 хв. Кожен виступ репрезентує логічно завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дасть змогу всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнюючи чи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.

Лекція-консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант - за типом «запитання - відповіді». Лектор відповідає упродовж лекційного часу на запитання студентів за матеріалами всього розділу чи всього курсу. Другий варіант лекції, яку можна організувати за типом «запитання - відповіді - дискусія», є трояким сполученням: викладення нової навчальної інформації, задавання запитань і організація дискусії у пошуку відповідей.

У ВНЗ, крім лекції, використовують також інші організаційні форми навчання: семінар, лабораторну роботу, науково-практичну конференцію, самостійну навчальну роботу студентів, виробничу практику, стажування в іншому вітчизняному чи закордонному ВНЗ.

Семінар. Важливою організаційною формою навчання є семінар. Його відмінність від інших форм у тому, що він орієнтує студентів на виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.

Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх на переконання; перевірка знань; прищеплювання навичок і умінь СР з книгою: розвиток культури мовлення; формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.

Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів: семінар-бесіда, семінар-заслуховування, семінар-диспут, семінар-прес-конференція тощо.

Семінар-розгорнута бесіда. На цьому семінарі тему ділять на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою питання, які формулюють як пізнавальні, проблемні завдання. Виконання одного завдання є підставою для виконання наступного, що дає змогу залучити до обговорення питань семінару якомога більше студентів. Добре, коли викладач заохочує слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Цей вид не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів.

Семінар-розгорнута бесіда має таку структуру: організація групи - вступне слово викладача - власне бесіда - підведення підсумків заняття.

Семінар-доповідь (повідомлення). Такий вид семінару потребує ґрунтовнішої підготовки, використання кількох джерел. Інколи заздалегідь необхідно провести певні досліди, спостереження, обробити числовий матеріал. На семінарі доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має великі педагогічні можливості, але для їх реалізації потрібна достатня активність студентів.

До семінару-доповіді за змістом і методикою близький семінар, на якому обговорюють реферати й творчі письмові роботи. Для цього необхідно подбати про взаємне рецензування письмових робіт, ознайомитися з роботами і рецензіями на них, відібрати кращі для обговорення на заняттях.

Коментоване читання як самостійне семінарське заняття практикують рідко. Воно є ефективним за необхідності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання - навчити студентів глибоко аналізувати і правильно тлумачити науковий текст.

Семінар-розв'язування задач доцільний після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього відбирають задачі, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність студентів, навчити чи розвинути навики користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси.

Семінар-диспут захоплює студентів, пробуджує інтерес до предмета, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, виховує принциповість, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність. Для нього слід чітко й конкретно сформулювати тему й залучити до роботи всю групу. Перелік питань має містити явні й приховані суперечності, що спонукає думати, сперечатися, доводити свою точку зору. Керуючи диспутом, викладач має виявляти тактовність, коректність, уважність. За своєю структурою семінар-диспут містить вступне слово, власне дискусію і підбиття підсумків.

Семінар-конференція є найскладнішим видом семінару, тому придатний для використання у ВШ. Викладач наперед визначає тему, мету, завдання семінару, формулює основні, додаткові запитання, розподіляє їх між студентами, добирає літературу, проводить групові, індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Під час заняття вони виступають із доповідями та повідомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Викладач спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, щоб викликати дискусію. Її проводять після вивчення певного розділу програми, використовуючи під час підготовки до нього тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів, додаткову літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з проблеми.

Лабораторне заняття - форма організації навчання, яку проводять за завданням і під керівництвом НПП. Основні дидактичні цілі - експериментальне підтвердження вивчених теоретичних положень; експериментальна перевірка формул, розрахунків; ознайомлення із методикою проведення експериментів, досліджень.

Під час роботи в студентів формуються уміння спостерігати, порівнювати, зіставляти, аналізувати, робити висновки та узагальнення, самостійно проводити дослідження, користуватися різними прийомами вимірів, оформлювати результати у вигляді таблиць, схем, графіків тощо. У них формуються професійні вміння і навички користуватися різними приладами, апаратурою, системами та іншими технічними засобами у проведенні дослідів.

Практичне заняття - форма організації навчального процесу, під час якої за завданням і під керівництвом педагога студенти виконують практичну аудиторну чи позааудиторну роботу з будь-якого предмета; це один із видів лабораторних робіт у вищій школі. Головна мета його полягає у тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. Для зручності його проведення студентів поділяють на групи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці семестру. Особливо значну роль практичні заняття мають відіграти у вивченні спеціальних предметів, зміст яких спрямовано на формування професійних умінь.

Основна дидактична мета практичного заняття - закріплення й деталізація наукових знань, а головне - формування навичок і вмінь. Для проведення практичного заняття викладач готує методичні матеріали: тести для виявлення рівня оволодіння необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх на занятті та дидактичні засоби.

Факультатив - навчальний предмет, курс, що вивчається студентами за бажанням із метою поглиблення знань (із поглибленого вивчення навчальних предметів, із вивчення додаткових дисциплін, із вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності, міжпредметні).

Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми й методи роботи.

Екскурсія як форма організації навчання виникла у XVIII - на початку XIX ст. На відміну від аудиторного заняття, екскурсія не може бути обмежена в часі. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ в природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: а) за відношенням до навчальної програми - на програмні та позапрограмні; б) за змістом - на тематичні й комбіновані; в) за часом проведення щодо матеріалу, який вивчають, - на вступні, поточні й підсумкові; г) щодо навчального предмета - на ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

У процесі підготовки до екскурсії передусім визначають її об'єкт, ознайомлюються із ним, складають план, інструктують студентів (як поводитися під час екскурсії, як до неї підготуватися, як вести самостійні спостереження і яку виконати роботу).

Предметний гурток створюють із різних навчальних предметів (математики, фізики, хімії, літератури). Завдання предметних гуртків -поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей. Окрім систематичних занять, учасників залучають до масових виховних заходів: тематичних вечорів, конкурсів, олімпіад, тижнів і місячників знань, випуску стіннівок, радіогазет, альманахів.

Сутність консультацій полягає у поясненні студентам складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли вони зустрічаються із певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань. Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб студенти самостійно зрозуміли питання, виконали складне завдання. Консультування потребують і студенти, які успішно навчаються, намагаються розширити знання у певній галузі. Їм радять, яку використати наукову літературу, як її опрацьовувати.

Домашня навчальна робота. Її основним завданням є розширення і поглиблення знань, привчання до регулярної самостійної навчальної роботи, навчання самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності.

До домашніх завдань належать робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Нерідко рекомендують прочитати статтю у науково-популярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкуватися на відповідну тему з певною особою, поспостерігати за природним або побутовим явищем, провести дослід та ін. Не варто впродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. Інколи доцільно давати індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини в знаннях. Таку роботу пропонують і сильнішим студентам.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/4 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Індивідуальні заняття є важливою формою організації навчального процесу. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів. Індивідуальні завдання студент виконує самостійно, викладач надає йому лише консультативну допомогу. До таких завдань належать реферат, курсова та дипломна роботи.

Реферат - короткий письмовий виклад основних висновків учення, наукової праці, дослідження, змісту книги або огляд друкованих джерел з певної теми. На навчальному занятті зміст реферату доповідає його автор.

Курсова робота є формою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми і призначена для закріплення, поглиблення й узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Тематика курсових робіт має відповідати програмі навчальної дисципліни і практичним потребам конкретного фаху. Студент виконує її під керівництвом кваліфікованого викладача і захищає перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.

Дипломну роботу студент виконує на завершальному етапі навчання. Вона передбачає розширення, поглиблення теоретичних знань, закріплення практичних умінь, навичок із спеціальності, застосування їх під час вирішення конкретних проблем виробництва. Виконуючи дипломну роботу, студент опановує методику дослідно-експериментальної роботи. Керують написанням дипломної роботи професори і доценти ВНЗ, висококваліфіковані спеціалісти виробництва. Захист проходить на засіданні державної комісії.

Навчальна конференція також є організаційною формою навчання, яка забезпечує педагогічну взаємодію викладача і студента. Вона спрямована на розширення, закріплення та вдосконалення знань. Підготовка до конференції починається з визначення теми, добору питань, які розкривають обрану тему. Головне в конференції - вільне, відверте обговорення проблемних питань. Конференція за своїми особливостями близька до семінару, є його розвитком, тому методика її проведення подібна до методики проведення семінарів.

У процесі навчання використовують ігрові методи. Гру в освітньому процесі розглядають як довільну, внутрішньо мотивовану діяльність, що передбачає гнучкість у розв'язанні питання про те, як використовувати той чи інший предмет, звертаючись до свого минулого, орієнтуючи себе до сьогодення й прогнозу майбутнього. В інноваційних іграх використовують найрізноманітніші засоби й методи роботи.

Дідові ігри - найскладніша форма ігрових занять, під час яких імітують колективну професійну діяльність. Вони мають значні дидактичні можливості, оскільки забезпечують закріплення й комплексне застосування знань, здобутих під час вивчення різних дисциплін (інтеграційна роль ігор); формування чіткої уяви про професійну діяльність з обраної спеціальності; розвиток навичок ефективного управління реальними процесами.

Професійні ігри призначені для розвитку творчого мислення, формування практичних навичок та вмінь, вироблення індивідуального стилю спілкування й поведінки під час колективного розв'язання завдань. Вони певною мірою відображають репетицію елементів професійної діяльності.

Соціально-психологічний тренінг розглядають як своєрідний спосіб формування знань та окремих навичок у сфері спілкування, форм їхньої відповідної корекції через групову практику психологічного впливу, що заснована на активних методах групової роботи.

Дидактична мета другої групи - організаційних форм практичної підготовки - формування у студентів професійних навичок, практичних умінь, необхідних для виконання завдань.

До третьої групи - організаційних форм самостійної роботи - належить робота з друкованими джерелами (підручниками, навчальними посібниками, інструкціями, настановами, самостійне вправляння, самостійне вивчення певних питань, участь у роботі гуртків, експериментально-дослідницька робота, самостійний перегляд телепередач, тематичних кінофільмів, прослуховування радіопередач та ін.

Размещено на Allbest.ru