Особливості формування професійної самоефективності майбутніх лікарів

Постановка проблеми у загальному вигляді. У процесі професійної підготовки майбутніх лікарів важливе місце займають педагогічні умови формування професійної самоефективності: розвиток впевненості студентів-медиків у власній професійній компетентності, орієнтацію на творчу роботу в формуванні своєї самоефективності, стимулювання професійного самовдосконалення, віри у власні сили та можливості. В майбутньому це сприяє зростанню конкурентоспроможності медика на ринку медичних послуг.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Вивчення наукових джерел вітчизняних та зарубіжних науковців свідчить про те, що навчально-виховна результативність у підготовці майбутніх лікарів підвищує їх самоефективність. Формуванню медика як особистості багато праць приділили М. Пирогов, І Сєченов, С.Боткін, І. Павлов та інші видатні учені. Виховні аспекти діяльності вищих медичних закладів освіти досліджувалися у численних наукових роботах Л. Артамонової, Г. Бурчинського, Л. Лимар, І. Ніколайчук, Я. Цехмістер та ін. Морально- етичні характеристики майбутніх медичних працівників широко розгладалися фахівцями по деонтології та медичній етиці (А. Грандо, С. Острополець. Е. Чеботарьова). Питанням самоефективності в рамках соціально-когнітивної теорії займалися А. Бандура, американські дослідники Шенен-Моран та Вулфолк Хой.

Звичайно це не повний перелік всіх вчених, які займалися і продовжують займатися даною проблематикою. Апріорним залишається одне - людське життя та здоров'я, яке ми довіряємо медичному працівнику.

В період складних історичних перепитій на моральне обличчя сучасного студента-медика впливає величезна кількість чинників, які відсувають на другорядні позиції високогуманні ідеали професії, знижуючи рівень самоефективності. «Корисливість, цинізм, егоцентризм, на жаль, властиві певній частині майбутніх лікарів, і слід визнати, що це накладає негативний відбиток на подальшу професійну діяльність не лише в морально-етичному плані, а й зміщує акценти в навчальному процесі, орієнтуючи студентів на здобуття не скільки знань, скільки задовільного результату при їхньому контролі, на отримання диплома як найвагоміший результат навчання» [1, с.15].

Одночасно, як зазначає Л. Лимар, «від того, які саме характеристики переважають при виборі професії: матеріальна зацікавленість, прагнення укріпити свій соціальний статус, бажання самоутверджуватися та впливати на інших людей, наукові інтереси (бажання відкрити нові способи лікування чи винайти нові ліки) або альтруїстичні тенденції, залежить, наскільки сумлінно буде майбутній спеціаліст виконувати свої обов'язки. Присутність альтруїстичних тенденцій обумовлює подальше спрямування дій майбутнього спеціаліста на результативну дію з пацієнтом... При переважанні матеріально-соціальних стимулів у лікаря немає внутрішньої мотивації до процесу якісного лікування, відсутня емпатія, можливе невдоволення своєю роботою, що може призвести до внутрішнього напруження, що, в свою чергу, може провокувати стани напруження та провокації конфліктів [2, с. 367].

Метою статті є теоретичне обгрунтування впливу самоефективності на компетенцію та мотивацію.

Виклад основного матеріалу дослідження. Концепція самоефективності була запропонована А. Бандурою в кінці 1970-х років в рамках соціально-когнітивної теорії, згідно з якою існує безперервна взаємодія взаємозалежних детермінант - поведінки, особистісних факторів і факторів навколишнього середовища [2]. Згідно цієї концепції центральна роль відводилась когнітивним і особистісним компонентам, які стуктуризують діяльність людини.

Принциповим моментом необхідної мотиваційної умови концепції самоефективності є переконаність у своїх здібностях впоратися з певним видом діяльності. А. Бандура вважає, що привабливість результату і віра в очікуваний результат недостатні для запуску мотивації суб'єкта. Ключовим елементом людської поведінки розглядається самоефективність, яка визначається як «судження людей про свою здатність організувати і виконати послідовність дій, необхідних для досягнення установлених раніше типів результатів діяльності» [2, с. 15]. Тобто, самоефективність полягає у тому наскільки компетентною почуває себе людина, здійснюючи ту чи іншу діяльність.

Самоефективність медичного працівника залежить від того, що думає він про свої здібності впоратись з професійною діяльністю в медичній сфері, і не є функцією її навичок чи наявності здібностей. Думка про власну самоефективність, за А. Бандурою, впливає на прагнення людини діяти у тих ситуаціях, з якими вона вважає себе здатною впоратися, на рівень її наполегливості при виконанні діяльності та подоланні перешкод у процесі досягнення результату, а також на те, скільки зусиль, часу та енергії вона готова затратити для реалізації поставлених цілей [3].

Усвідомлення своєї самоефективності є дуже важливим. В процесі своєї професійної підготовки маючи хорошу мотивацію, ми підвищуємо свій потенціал до навчання. Як стверджують американські дослідники Шенен-Моран та Вулфолк Хой, «самоефективність учителя - це поняття, яке не можуть собі дозволити ігнорувати ні дослідники-теоретики, ні практики» [4, с. 803]. Чим більше самоефективність задіяна у процесах підкріплення мотивації та саморегуляції майбутніх лікарів, тим більшими будуть їхні досягнення з усіх навчальних предметів.

Самоефективність майбутнього лікаря має величезне значення для загартування його сили волі, наполегливості, бажання відповідати вимогам професії лікаря, бути вимогливим до себе і не відступати перед труднощами у професійній сфері.

В процесі навчання майбутні лікарі навіть не замислюються над тим, що лікування не зводиться лише до лікування захворювання. В першу чергу ми зцілюємо людину як індивіда з його оригінальним світоглядом і унікальною системою цінностей. На практиці дуже важливо, щоб тебе почули, а ніж прослухали. Потрібно діяти впевнено та послідовно, гармонійно з собою та зовнішнім світом. Адже вислів «лікар від Бога» не просто характеризує ефективний процес лікування, він показує ефект синергії, коли дія сумарного ефекту взаємодії двох або більше факторів суттєво переважає ефект від суми кожного окремого компонента.

У контексті поведінки лікаря, самоефективні лікарі схильні бути наполегливішими у роботі з пацієнтами, менше їх критикувати, більше часу приділити діалогу з пацієнтом. Медичні працівники з високим рівнем самоефективності більше здатні до сприйняття нових методик та технологій в лікуванні, підбирають серед них найбільш індивідуально- ефективні. На практиці, лікарі з високим рівнем особистісної та професійної самоефективності ставили значно вищу мету перед своїми пацієнтами на початку лікування, позитивно впливаючи на кінцевий результат, попереджаючи наступні рецидиви хвороби. Адже усвідомлення пацієнтом свого захворювання повинно відбуватися не лише з фізіологічного сторони, коли ми відчуваємо фізичний біль. Дуже часто наш психоемоційний стан відіграє значно вагомішу роль.

Узагальнивши теоретичні матеріали у відповідності з метою нашого дослідження, ми можемо дати наступне визначення ключового поняття: професійна самоефективність лікаря - це професійна, якісно- аргументована цінність індивіда, яка полягає у переконаності медичного працівника у наявності в нього професійної компетентності та впевненості, що у ситуаціях професійної медичної діяльності йому вдасться ефективно її застосувати для успішної своєї реалізації як хорошого спеціаліста.

Визначаючи професійну самоефективність лікаря як «професійну, якісно-аргументовану цінність індивіда ми припускаємо, що професійна самоефективність не може бути сформована до того, як майбутній лікар оволодіє професійною компетентністю. Вона формується лише за умови поступового накопичення власного професійного досвіду, процесу вузівської підготовки.

Висновки. Таким чином, результати проведенного дослідження свідчать, що професійна самоефективність лікаря є важливим елементом його подальшої медичної діяльності. Фокусування на процесах підкріплення мотивації та саморегуляції студентів-медиків, прямопропорційно будуть впливати на їхні досягнення з усіх навчальних предметів в період вузівської підготовки та етапи формування хорошого спеціаліста в майбутньому.

Література

1. Асламова, М. В. Виховання особистісних якостей майбутнього лікаря як педагогічна проблема / М. В. Асламова // Витоки педагогічної майстерності: збірник наукових праць. / Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. Випуск 12. Полтава: ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. С. 15.

2. Лимар, Л. В. Аналіз дослідження сформованості готовності до безконфліктної взаємодії з пацієнтами студентів-медиків / Л. В. Лимар // Вісник Чернігівського нац. пед. ун-ту ім. Т.Г.Шевченка. Серія Психологічні науки. 2010. Випуск 82. Том 1. С. 366-371.

3. Bandura, A. (2001). Social cognitive theory: An agentic perspective. Annual Review Psychology, 52, p. 1-26.

4. Tschannen-Moran, M. & Woolfolk Hoy, A. (2001). Teacher efficacy: Capturing an elusive construct. Teaching and Teacher Education, 17, p. 783-805.

Размещено на Allbest.ru