Структура процесу самовиховання. Модель самовиховання особистості

Складові самовиховання людини. Провідні методи самопізнання особистості у процесі її розвитку. Механізми виникнення й формування самооцінки у власній практичній діяльності як фактор становлення типу поведінки. Самопізнання як етап формування особистості.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 21.12.2016
Размер файла 17,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура процесу самовиховання. Модель самовиховання особистості

У структурному відношенні самовиховання людини являє собою єдність трьох складових:

- пізнавальної (самопізнання),

- емоційно-оцінювальної (самоставлення),

- дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція).

Завершальний етап формування особистості міцно пов'язаний із триєдиною основою цілі виховання -- вихованням інтелектуальної, емоційної, вольової її сфер. Однак провідною в самовиховуючому процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини згідно з оточуючою дійсністю. Провідні функції волі -- забезпечення психічної саморегуляції поведінки і діяльності, керування психічними станами, зміна діяльності в зв'язку з обставинами, зв'язок між внутрішнім станом і середовищем -- в даному випадку повністю знаходять своє самовираження. Воля активізує особистість в зв'язку з її цілями, установками, мотивами поведінки, завданнями практичної діяльності. Воля виступає як основний механізм процесу самовиховання, в поєднанні з емоціями виконує в духовному світі особистості регулятивні функції і завжди пов'язана з моральністю та інтелектом.

Розглянемо основні складові процесу самовиховання. Передусім зупинимося на самопізнанні як початковій ланці й основі існування самосвідомості Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе як суб'єкта, що відрізняється від інших Це знання входить у зміст самосвідомості як її стрижень, серцевина. З самого початку самопізнання -- процес відображувальний, похідний відносно предметного пізнання і пізнання; інших людей. Людина пізнає себе тими самими шляхами, що й об'єктивний світ, у неї нема іншого механізму вивчення себе. Воно проходить ті самі стадії, що й усвідомлення об'єктивного світу, -- від елементарних самовідчуттів, спочатку чисто органічних, до самосприйняття, самоуявлення і, нарешті, поняття про себе. На початкових стадіях усвідомлюється лише суто зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. На наступних стадіях до сфери самопізнання залучається система найрізноманітніших мотиваційних компонентів, що регулюють поведінку та діяльність.

Онтогенетичний розвиток самопізнання -- це процес, що розгортається в часі. Умовно в генезисі самопізнання можна виокремити два основних рівні. Перший, специфічний для ранніх онтогенетичних етапів розвитку людини -- приблизно до підліткового віку, вирізняється невеликим ступенем інтеграції. Уявлення про себе тут немовби “вписані” у конкретну ситуацію, вони багаті на безпосередній, чуттєвий зміст. Хоча вже відбувається формування деяких відносно сталих сторін уявлення про своє “Я”, але ще немає цілісного, узагальненого, суттєвого розуміння себе, пов'язаного з наявністю поняття про себе.

Самопізнання на першому рівні здійснюється через різноманітні форми порівняння себе з іншими людьми, спираючись переважно на зовнішні моменти. Спостерігаючи поведінку людей у подібних ситуаціях, індивід виробляє уявлення, а в подальшому поняття про певну психологічну якість, властивість. Згодом ця якість переноситься на себе, внаслідок чого виявляються ступінь присутності цієї психологічної якості, її виразність, форми прояву, рівень розвитку тощо. Сфера психологічних властивостей іншого, що переносяться на себе, поступово розширюється -- від якостей, що проявляються в окремих актах поведінки, до більш сталої й узагальненої системи суттєвих властивостей, що характеризує напрям поведінки людини загалом. Здійснюється і зворотний процес -- проекція своїх якостей на іншого.

У реальному процесі самопізнання звичайно переплітаються моменти поступового накопичення даних про себе в результаті порівняння, співвіднесення з іншими та моменти різких зрушень, раптових “згадок”, коли ті якості власної особистості, про які в індивіда не було досить певного уявлення, набувають безсумнівності, справжнього розуміння.

Основними способами пізнання себе на першому рівні самопізнання є самосприймання та прості форми самоаналізу, що не зникають і на подальших стадіях розвитку самосвідомості, для яких вони є вихідним моментом, чуттєвою основою.

Для другого рівня самопізнання специфічним є те, що співвіднесення знань про себе здійснюється не в рамках “Я та інша людина”, а в межах “Я та Я” і передбачає оперування деякою мірою сформованими знаннями про себе. Провідним способом вивчення власного внутрішнього світу стають складні форми самоаналізу, зокрема аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з точки зору розуміння вимог суспільства до неї та власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки Це певною мотивацією, їх аналізу й оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта, якому належать виділені та проаналізовані стани і властивості. Власне “Я” починає усвідомлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття.

У системі взаємодій з природним і соціальним світом людині доводиться виступати в різних ролях, бути об'єктом найрізноманітніших діяльностей. З кожної конкретної взаємодії вона “виносить” образ свого “Я” у різнобічності, складності й суперечливості його проявів. У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого “Я” новоутворення, що їх складають зовнішні та внутрішні психологічні особливості, відбувається немовби внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості, її цінності. Кожного разу в результаті самоаналізу образ свого “Я” включається до нових зв'язків і виступає в нових якостях. Так виникає узагальнений образ свого “Я”, що немов виплавляється з багатьох поодиноких конкретних образів і містить стійкі, незмінні суттєві риси та уявлення про свою сутність, суспільну цінність. Узагальнений образ свого “Я” знаходить вираження у відповідному понятті про себе, яке. однак, не є чимось раз і назавжди визначеним, застиглим. Йому властивий постійний внутрішній рух. Його зрілість, адекватність перевіряються і коригуються практикою. Поняття про себе, свою цінність і справжню сутність значною мірою впливає на весь склад психіки, на сприйняття світу в цілому, зумовлює єдиний напрям поведінки людини навіть за складних життєвих обставин

Якщо розвиток в онтогенезі процесів мислення внутрішньо зумовлює розвиток самопізнання, то й генезис емоційно-ціннісного ставлення до себе передусім залежить від розвитку емоційної сфери дитини, її емоційного досвіду В цілому. інтеграції емоційно-ціннісних ставлень до себе передує первинна диференціація емоцій, що відбувається вже після першого року життя. Дитина відчуває радість від усвідомлення своїх можливостей, від доступного їй перетворення навколишнього середовища, і ця радість виступає як “підкріплення “ дій, що виконуються. Тому дитина і наступного разу наважується на ті самі або ще складніші дії. З окремих емоційних реакцій виникають комплексні емоційні утворення, такі, наприклад, як відчуття гордості, задоволення собою, радість успіху. В подальшому ця радість від власних успіхів дедалі глибше усвідомлюється. Окремі емоційні реакції дитини, що були спочатку ситуативними, тимчасовими, нестійкими, стають стійким емоційним ставленням до себе.

У шість-сім років узагальнення дитиною власних переживань сягає високого ступеня, що дає їй можливість виступати регулятором власної поведінки у взаємовідносинах з іншими людьми.

Особливої інтенсивності, різноманітності й глибини емоційна сфера набуте в підлітковому віці. З цим пов'язаний і новий рівень розвитку емоційно-ціннісного ставлення підлітка до себе. Різноманітні почуття, пов'язані з переживанням того, що він “відкриває” в собі, набувають суттєво нового значення: в його психічній діяльності -- стають засобом виявлення, уточнення, усвідомлення інтересів, особливим регулятором ставлення до людей. Переживання, пов'язані з усвідомленням своїх особливостей, своєї цінності, місця в колективі, ставлення інших людей, є активним внутрішнім чинником процесу інтеграції емоційно-ціннісного ставлення до себе та формування самосвідомості взагалі.

Подальший процес розвитку емоційно-ціннісного ставлення до себе відбувається в напрямку, з одного боку, узагальнення більш або менш однорідних, близьких за своєю модальністю і змістом переживань у складні почуття, а з іншого -- диференціації на новому, вищому рівні почуттів з різним смисловим значенням. Різноманітні почуття, емоційні стани, пережиті в різний час, у різних життєвих ситуаціях у зв'язку з роздумами про себе, розумінням себе тощо, становлять емоційний “фонд” самосвідомості, який, включаючись та будь-якому рівні у процеси самопізнання та саморегулювання, значною мірою спрямовує їх, надає їм індивідуального, особистісного характеру і сам постійно уточнюється.

Результати інтегративної роботи в сфері самопізнання, з одного боку, й у сфері емоційно-ціннісного ставлення до себе -- з іншого, поєднуються в особливе утворення самосвідомості особистості --її самооцінку. Як уже зазначалося, дитина починає оцінювати себе за допомогою оцінок і людей, переважно дорослих, але поступово, з переходом на вищі генетичні рівні психічного розвитку в неї формується більш або менш адекватна й стійка самооцінка. Процес формування не має меж, бо особистість постійно розвивається і, як наслідок, змінюються її уявлення, поняття про себе, емоційно-ціннісне ставлення до себе. З розвитком особистості змінюються способи утворення самооцінки, і зміст, міра участі в регуляції поведінки особистості.

Зміст самооцінки має багато аспектів, так дуже складною й багатоаспектною є сама особистість. Він охоплює с її моральних цінностей, стосунків, можливостей. Єдина цілісна (глобальна) самооцінка особистості формується на основі самооцінки окремих сторін її психічного світу (часткових самооцінок). Кожний з компонентів самооцінки, що відображає ступінь знання особистістю відповідних її якостей і ставлення до них, має свою лінію розвитку, через весь процес утворення загальної самооцінки має суперечливий і нерівномірний характер. Самооцінка різних компонентів особистості може перебувати на неоднакових рівнях стійкості, адекватності, зрілості. Форми взаємодії самооцінок -- єдність, узгодженість, взаємодоповнення, конфліктні стосунки -- передують процесові утворення єдиної самооцінки, супроводжують його і виявляються в постійних, іноді болісних і невдалих пошуках особистістю самої себе, в безперервній увазі до свого внутрішнього світу з метою зрозуміти свою цінність у суспільстві, знайти своє місце у складній системі соціальних, професійних, сімейних і особистісних стосунків.

За внутрішнім устроєм самооцінка може мати різні рівні усвідомленості. Це пов'язане з тим, що результати самопізнання і ставлення до себе, на основі яких формується самооцінка, також можуть виявлятися на різних рівнях усвідомленості. Тобто знання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе мають неоднаковий ступінь яскравості й виразності. Вони можуть існувати й на рівні неусвідомлених думок і почуттів, у формі інтуїції -- неясного усвідомлення, що не знайшло адекватного вираження, у вигляді певного передчуття. Інколи перевага експресивного моменту в складі самооцінки позбавляє її внутрішньої логіки, аргументованості, послідовності, співвіднесеності зі справжніми особливостями особистості.

У процесі формування єдиної самооцінки особистості провідна роль належить її раціональному компоненту. Саме на основі самоаналізу відбувається немовби виявлення недостатньо чітких компонентів самооцінки та їх переведення зі сфери неусвідомлюваного в сферу свідомого. Самооцінка формується за більш або менш активної участі самої особистості та відображає якісну специфіку її психічного світу, не збігаючись іноді в деяких елементах, а зрідка й повністю, з об'єктивною оцінкою особистості; її адекватність, істинність, логічність і послідовність установлюються на основі реальних проявів особистості в діяльності, поведінці. На кожному конкретному етапі розвитку особистості самооцінка, з одного боку, відображає рівень розвитку самопізнання та емоційно-ціннісного ставлення до себе, з іншого -- є важливою внутрішньою умовою їхнього розвитку.

Виникаючи й формуючись у власній практичній діяльності особистості та її спілкуванні з іншими, знання себе та емоційно-ціннісне ставлення до себе вже з самого початку включаються до регуляції поведінки. Специфіка саморегулювання поведінки передбачає насамперед включення у нього волі -- специфічного “енергетичного двигуна”, завдяки якому воно може мати наочну форму вираження -- конкретну, живу дію. Тому розвиток саморегулювання пов'язаний із загальним розвитком вольової сфери особистості, так само. як самопізнання -- з розвитком розумової діяльності, а емоційно-ціннісне ставлення до себе -- з розвитком усієї емоційної сфери.

Самооцінці належить роль одного з провідних механізмів саморегулювання поведінки особистості. Виступаючи “грюкнем усього процесу саморегулювання поведінки на всіх етапах його перебігу, вона включається до структури мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів його здійснення і значно впливає на інтеграцію досягнутого ефекту поведінки.

На різних генетичних стадіях розвитку саморегулювання коефіцієнт участі самооцінки в цьому процесі неоднаковий. З віком самооцінка переважає вплив зовнішніх оцінок. Особливо помітний зсув в орієнтації на самооцінку в підлітковому віці. Однак урахування зовнішньої оцінки виявляється в кожному віці і має стійке індивідуальне вираження.

Отже, з самого початку свого виникнення самооцінка існує в структурі регуляції поведінки. Людина не завжди усвідомлює її присутність, але саме вона є основою порівняння себе і своїх можливостей з тими вимогами та завданнями, що висуваються різними ситуаціями соціальної взаємодії. Самооцінка надає специфічної спрямованості всьому процесові саморегулювання поведінки. Результат цього процесу прямо співвідноситься з адекватністю, стійкістю й глибиною самооцінки. Тільки високий рівень розвитку цих властивостей та їх інтеграція забезпечують здійснення саморегулювання на адекватному рівні.

Отже, можна узагальнити, що самопізнання -- це відкриття себе, виявлення передусім своїх позитивних якостей і можливостей і тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант, в стійку рису характеру. Чим краще людина пізнає себе, чим об'єктивніше оцінить свої якості, тим ефективніше відбувається процес самовиховання. Основне правило самопізнання - шукати в собі істинне “Я”.

Все в собі пізнати неможливо, вірніше, важко. Однак в багатьох випадках соціальний педагог може допомогти учневі, якщо відкриє йому шлях до самопізнання. Кожна людина має пізнати психологію власної особистості, мати уявлення про психологічні механізми і закономірності образу власного “Я”, своєї пам'яті, уявлення, волі, здібностей, темпераменту.

Щоб скоординувати увагу особистості на проблемі самовиховання доцільно запропонувати їй скласти програму вдосконалення свого “Я” (програму самовиховання).

Серед провідних методів самопізнання особистості є: самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз.

Самоставлення виявляється в самооцінці своєї особистості. Самооцінка -- оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Так само самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і дальший розвиток її особистості.

Самооцінка може бути правильною (адекватною), коли думка людини про себе збігається з тим, що вона насправді собою являє. У тих же випадках, коли людина оцінює себе не об'єктивно, коли її думки про себе різко розходяться з тим, якою її вважають інші, самооцінка найчастіше буває неадекватною.

Більш зрозумілим є поняття -- об'єктивна оцінка, занижена або завищена.

Знати самооцінку дуже важливо як для соціального педагога, так і для самого учня. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, включаються. Знаючи тип самооцінки школяра, вчитель може певною мірою нею регулювати, однак, коли сам школяр володіє знаннями про свою самооцінку, відповідними навичками саморегуляції своїми діями і вчинками. Щоб допомогти школяреві у визначенні власної самооцінки, можна дати йому орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.

Важливим компонентом самовиховання є саморегуляція, тобто уміння особистості керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою. Рушійною силою саморегуляції, про що вже йшлося, є воля. Достатній рівень розвитку волі -- необхідна основа і умова для здійснення програми самовиховання. Воля пов'язана з увагою, мисленням, пам'яттю, уявою, почуттями людини, звичками. Велика воля -- це не тільки уміння чогось забажати і добитися, а й уміння змусити себе відмовитися від чогось, коли це потрібно, як вважав А. С. Макаренко. Тому особливу роль слід приділяти формуванню в учнів погодженості вольових якостей “треба” і “хочу”. Не кожна людина може відмовитися від того, чого їй хочеться, заради того, що потрібно робити. На це здатна тільки вольова людина. Формування в дитини вольових якостей є одним із першочергових завдань виховання. Без вольових зусиль неможливо здійснювати регулятивні операції, саморегуляцію.

Керувати своїми почуттями і психічними станами можна, використовуючи такі методи як: самопідбадьорювання, самопереконання, самоаналіз, самонавіювання, автогенне тренування.

Самовихованням завершується етап шкільного виховання особистості. Цей процес буде супроводжувати її на всіх дальших етапах її саморозвитку і самовдосконалення.

Література

самовиховання особистість поведінка

1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори - в 5- ти т., Т.5 -- Виховання і самовиховання, - К., 1997р.

2. Оржеховська В.М., Хілько Т.В., Кириленко С.В. Посібник з самовиховання. -К.,1996.

3. Рувинський А.І., Соловйова А.Е. Психологія самовиховання. -М., 1982.

4. Томан І. Як удосконалювати самого себе. Пер. з чеш. - К., 1988.

5. Ковальов А.Г. Самовиховання школярів. - М., 1967.

6. Галузинський В.М., Масленнікова П.П. Самовиховання та самоосвіта школярів.-К., 1969.

7. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995

8. Фіцула М.М. Педагогіка. - Тернопіль, 1997.

9. Карпенчук С.Г. Теорія та методика виховання. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Психолого-педагогічні основи самовиховання учнів молодшого шкільного віку. Структурно-логічна модель процесу самовиховання. Програма самовиховання для учнів початкових класів. Методика на визначення рівня самооцінки, самопізнання та саморегуляції.

    курсовая работа [537,2 K], добавлен 19.01.2013

  • Формування особистості вчителя в сучасних умовах. Роль самовиховання у системі підготовки майбутнього вчителя, умови і чинники реалізації даного процесу. Технологія професійного самовиховання, її етапи. Результати діяльності майбутнього педагога.

    курсовая работа [68,6 K], добавлен 20.07.2011

  • Становлення особистості студента як суб`єкта навчально-професійної діяльності. Технологія особистісного розвитку майбутнього соціального педагога у вищому педагогічному навчальному закладі. Самовиховання студентів у процесі оволодіння професією педагога.

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 18.04.2011

  • Основні праці по проблемах самовиховання. Рушійні сили і механізм самовиховання особи. Етичний ідеал і самовиховання. Від виховання до самовиховання. Як працювати над собою. Ідеал особи. Матеріали по самопізнанню школяра. Мета виховання. Гіпотеза.

    реферат [20,7 K], добавлен 07.02.2008

  • Самовдосконалювання та самовиховання - це процеси, які супроводжують людину все життя. Підлітковий вік є найбільш сприятливим для формування якостей характеру. Етапи моделювання та удосконалення своєї особистості, особливості розвитку розумових цінностей.

    реферат [34,8 K], добавлен 26.01.2010

  • Внесок у розвиток теорії і практики самовиховання представниками вітчизняної педагогіки. Фізіологічна, психологічна, соціальна та педагогічна основи процесу самовиховання. Умови успішного самовиховання. Формування в учнів позитивних психологічних якостей.

    курсовая работа [42,3 K], добавлен 07.05.2016

  • Вимоги до особистості соціального педагога, розвитку у нього якостей педагогічної уяви, уваги, мислення. Механізми професійного самовиховання студентів, оволодіння досвідом самостійної роботи, збагачення фахових знань та умінь, розвитку інтелекту.

    курсовая работа [32,9 K], добавлен 08.02.2015

  • Психолого-педагогічні особливості самовиховання молодших школярів. Методичні основи його організації. Правила керівництва самовихованням молодших школярів. Методика проведення класної години на тему "Про самодисципліну й самовиховання школяра".

    контрольная работа [34,6 K], добавлен 10.06.2010

  • Педагогічні основи формування здорового способу життя методами самовиховання. Особливості формування здорового способу життя учнів професійно-технічних навчальних закладів. Виховний захід для учнів на тему: "Формування звичок здорового способу життя".

    курсовая работа [66,5 K], добавлен 19.06.2012

  • Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі. Загальна та професійна культура викладача. Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу. Оволодіння педагогічною технікою. Поняття самовиховання та самоаналізу, самовиховання викладача.

    реферат [28,8 K], добавлен 21.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.