Педагогічна думка в зарубіжній педагогіці

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Мета: ознайомитися з зарубіжними педагогами та їхніми педагогічними думками.

Актуальність: тема актуальна, адже важливо знати педагогічні думки зарубіжних педагогів, щоб мати можливість аналізувати підходи та методи виховання.

Педагогічна думка - це сукупність суспільних уявлень про виховання і освіту з опорою на національні цінності, ідеологію, культуру, мораль, етику, релігію.

1. Напрями, течії зарубіжної педагогіки

У зарубіжній педагогіці сформувалися різноманітні наукові напрями, течії, що є ознакою розмаїття і свободи педагогічної думки. Найчіткіше окресленими є; філософський, психолого-педагогічний, соціальний напрями,

Філософський напрям у педагогіці.

Його утворюють течії педагогіки, що ґрунтуються на філософії неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму та ін. Педагогів-теоретиків філософи неопозитивізму цікавлять гносеологічні (пізнавальні) установки і принципи методології наукового пізнання, оскільки ця філософська течія претендує на загально методологічну роль у сучасній науці. Його представники багато зробили для уточнення й систематизації логічних принципів і методичних прийомів наукового дослідження, застосування математичних методів дослідження в педагогіці. Прагнення до використання в педагогіці математичних методів свідчать про намагання вчених-педагогів досягти більшої об'єктивності результатів своїх досліджень. Представники цієї течії виступають за навчальні програми, створені на основі загальнолюдських цінностей, вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок. Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософи екзистенціалізму виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей, жодної "людської природи" не існує, кожен індивід - унікальний, неповторний. Вважаючи навчання актуалізацією прихованих здібностей дитини, педагоги-екзистенціалісти заперечують необхідність оволодіння учнями системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і підручниками, доводять, що дитина має право на свободу вибору знань. Представники педагогіки пропагують ідею превалюючої ролі церкви в організації шкільної справи. У своїх дослідженнях вони переконують, що в свідомості дитини релігійні уявлення збагачуються кількісно та якісно. За їх переконанням, виховання громадянина неможливе без прилучення його до релігії, адже без неї неможливе формування моральної свідомості, яка є основою моралі.

Психолого-педагогічний напрям у педагогіці.

Цей напрям найчіткіше репрезентує експериментальна педагогіка, яка набула розвитку у концепціях німецьких теоретиків Вільгельма Лая (1862-1926) та Ернста Меймана (1862-1916) у 20-ті роки XX ст. і активізувалася на початку 60-х. Застосовувані її представниками експериментальні методи дослідження внесли нове розуміння в проблему співвідношення педагогічної теорії та практики, сприяли розширенню зв'язків педагогіки з іншими науками, зокрема з психологією і соціологією, перенесенню акценту з особистості дитини на соціально-економічні чинники її виховання і навчання. Експериментальна педагогіка зумовила зміну погляду на дидактику, яку представники експериментальної педагогіки тлумачили як "теорію управління процесом навчання", а також розширення обсягу природничо-наукових дисциплін. Значну увагу експериментальна педагогіка приділяє проблемам спілкування учасників навчально-виховного процесу, внутрігрупових відносин, їх впливу на формування індивіда, виявлення лідерів тощо.

Соціальний напрям у педагогіці.

Формування цього напряму пов'язане з обґрунтуванням вчення про ноосферу й розвитком на його основі педагогіки ноосфери, нового мислення. Головними своїми завданнями педагогіка ноосфери вважає: гуманістичне виховання (формування загальнолюдського на основі національного); екологічне та економічне виховання (підготовка до екологічного та економічного виживання); розвиток творчих здібностей кожної людини відповідно до її потенційних можливостей; виховання засобами шедеврів світової культури; інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного міжнаціонального спілкування у світовому масштабі; забезпечення загальної базової освіти; комп'ютеризацію (інформатизацію) освіти.

2. Педагогічна думка у зарубіжній педагогіці

Перші спроби осмислення практики виховання з урахуванням потреб суспільства відносяться до епохи розквіту рабовласницьких держав у середземноморських країнах. Вислови про мету, завдання, зміст і засоби виховання (звичайно, тільки для вільнонароджених) займали видне місце у творах Демокрита, Платона, Арістотеля та ін. давньогрецьких філософів. Ці вислови не були самостійними педагогічними теоріями, а були компонентами філософських систем або проектів організації суспільства. Для подальшого розвитку педагогічної думки велике значення мали ідеї старогрецьких філософів про опору виховання на принципи етики й психології, про єдність розумового, етичного й фізичного виховання, про вікову періодизацію розвитку людини й ін. У Стародавньому Римі виник особливий інтерес до проблем організації, вмісту й методів навчання в риторських школах. Книга Квінтіліана «Про виховання оратора» з'явилася по суті першою спеціальною працею, де був узагальнений досвід навчання, сформульовані вимоги до вчителя й вихователя, містилися вказівки на необхідність урахування індивідуальних особливостей дітей. Педагогічні переконання європейських народів в епоху Середньовіччя відчули сильний вплив християнства, що стало пануючою релігією феодального суспільства в Європі; всі погляди на виховання розвивалися виключно в рамках християнського богослов'я. Аналогічне положення було й в інших регіонах земної кулі, де панували інші релігійні ідеології (іслам, буддизм). Прагнення до звільнення людської думки від релігійних догматів, відродження інтересу до самої людини в його повсякденній діяльності, характерне для епохи розкладання феодального суспільства й зародження капіталістичних суспільних відносин (14-16 століття), відбилися й на педагогічних переконаннях. У різних за жанром творах гуманістів епохи Відродження (Т. Мор, Т. Кампанелла, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель Монтень і інших) висувалися ідеї всебічного й гармонійного розвитку духовних і фізичних сил людини, світської освіти на базі засвоєння культурної спадщини античного світу й досягнень наукових знань, що бурхливо розвивалися в той період.

Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов'язана з ім'ям чеського мислителя Я.А. Каменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему. У «Великій дидактиці» Каменського розглянуто основні проблеми навчання й виховання. Каменській виявився основоположником класно-урочної системи навчання. Педагогічна теорія Каменського була органічною частиною його широкої соціально-політичної концепції, викладеної в капітальній праці «Загальна рада про виправлення справ людських», одна із частин якого («Пампедія») повністю присвячена педагогічним питанням. Зокрема, в ній вперше сформульована і розкрита ідея безперервної освіти і виховання людини впродовж всього життя, викладені вимоги до підготовки книг як головного інструменту освіти і т.д.

Починаючи з епохи Англійської буржуазної революції 17 століття в розвитку педагогічної думки можна виділити дві основні течії: з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення феодальна для клерикалізму концепція виховання, з іншої -- починає складатися нове, буржуазне трактування виховання як засобу формування діяльної людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя. Яскравий вираз нові ідеали виховання отримали в працях англійського філософа-просвітителя Джона Локка, що висунув на перший план проблеми етичного й фізичного виховання й утилітаристського підходу, що з'явився родоначальником, до освіти й навчання. Важливе значення мала боротьба Локка проти теорії природжених ідей.

У 18 столітті теоретична розробка питань виховання здійснювалася, головним чином, у рамках Освіти. Спираючись на вчення Локка про природну рівність людей, передові французькі мислителі (К.А. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо та інші) розвивали положення про вирішальну роль виховання і середовища у формуванні особи. Дідро, зокрема, одним з основних завдань виховання вважав розвиток індивідуальності людини. Французькими матеріалістами обґрунтовувалася й популяризувалася ідея реальної освіти, яка повинна була витіснити так звану схоластичну утворену. Найбільший внесок у розвиток педагогічної думки в 18 столітті вніс Ж.Ж. Руссо, що з'явився основоположником концепції природного, вільного виховання. Руссо зробив спробу намітити завдання, зміст і методи виховання й навчання дітей, виходячи з особливостей їх фізичного й духовного розвитку на різних вікових етапах, висунув вимогу активізувати методи навчання дітей. Вплив ідей Руссо простежується в демократичних проектах реформи народної освіти у Франції в період революції 1789-1793, у діяльності німецьких філантропістів (І.Б. Базедов, Х.Р. Зальцман, І.Г. Кампе і ін.), що створили оригінальні педагогічні установи інтернатного типу і що поклали по суті початок теоретичній розробці Педагогіці.

Педагогічна думка 18-19 столітті випробувала дію ряду положень німецької класичної філософії (І. Кант, І.Р. Фіхте, Р.В.Ф. Гегель). У розробці ж власне педагогічної проблематики важливим етапом була діяльність швейцарського педагога-демократа І.Р. Песталоцці, який спробував побудувати теорію виховання й навчання на базі даних психології. Досвід і думки Песталоцці, що стосувалися розвитку дитини в процесі навчання і виховання, питань трудового навчання, методів первинного навчання читанню, листу, рахунку, географії і ін., з'явилися стимулом для розвитку науки про виховання в 1-ій половині 19 століття Песталоцці був першим теоретиком народної школи.

У 1-ій половині 19 століття німецький педагог, психолог і філософ І.Ф. Гербарт зробив спробу представити педагогіку у вигляді наукової обґрунтованої теорії, що спирається на філософію й психологію (перша обґрунтовує цілі виховання, друга дозволяє відшукати правильні шляхи досягнення цієї мети). Ряд положень Гербарта (роль інтересу в навчанні, що виховує характер навчання, структура навчального процесу й ін.) були використані в подальшому розвитку педагогіки. Проте разом із цим буржуазними педагогами були засвоєні й консервативні сторони вчення Гербарта, що знайшли вираз у його теорії управління дітьми, яка по суті приводила до придушення особи дитини за допомогою детальної розробленої системи обмежень і покарань.

Значний внесок у розробку педагогіки взагалі й дидактики особливо вніс німецький педагог-демократ 19 століття Ф.А.У. Дістервег, який як один із найважливіших принципів виховання висунув принцип культуровідповідності -- обліку в процесі виховання всієї сукупності даних культури, історії, економіки, характерних для країни й народу. Цей принцип разом з ідеєю природовідповідності виховання (яку обґрунтовували, трактуючи її, правда, по-різному, Каменський, Руссо, Песталоцці) значно збагатив педагогіку. педагогічний дидактика дістервег

У кінці 19 століття виник рух так званої реформаторської педагогіки. Її прихильники виражали інтереси різних шарів буржуазії (що боролися між собою, але що одностайно виступали проти пролетаріату і його ідеології), але разом із тим вони критикували схоластичний вміст і догматичні методи навчання в школі, що пригнічувала особу учнів. Представники різного перебігу реформаторської педагогіки («нового виховання», «трудової школи», «руху за художнє виховання», «педагогіки особи» і інших) виступали за вільний розвиток індивідуальності кожної дитини, розробку нових організаційних форм і методів навчання, зміну змісту шкільної освіти, посилення виховного аспекту діяльності школи. Ідеї й концепції таких діячів реформаторської педагогіки, як Дж. Дьюї, Р. Кершенштейнер, Л. Гурлітт, Р. Шаррельман, О. Декролі, М. Монтессорі, А. Ферьер і ін. панували в буржуазній П. до середини 20 століття, але зберегли в тій чи іншій мірі свій вплив і досі.

Висновок

Ознайомившись з педагогами різних епох їхніми педагогічними думками і можна зробити висновок, що кожне століття та кожен педагог, мислитель має характерні особливості у поглядах на проблеми педагогіки. Методи та погляди на вирішення цих проблем досить різноманітні.

Размещено на Allbest.ru