Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

УДК 378.14

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ І РОЗВ'ЯЗАННЯ

КОНФЛІКТІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Антонов Геннадій Валентинович

Харків 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Іонова Олена Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Буряк Володимир Костянтинович, Криворізький державний педагогічний університет, ректор;

кандидат педагогічних наук, професор Тарасевич Ніна Миколаївна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, професор кафедри педагогічної майстерності.

Провідна установа: Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Луганськ.

Захист відбудеться „20” квітня 2006 р. о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий „17” березня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

конфлікт педагогіка учитель

Актуальність і доцільність дослідження. В інформаційному суспільстві, до якого просувається Україна і яке постає не лише як всеосяжна розгалужена мережа, а і як суспільство, що безперервно навчається, інституція вищої освіти набуває першорядного значення. Як наголошується в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, з галузі, що обслуговує суспільство, освіта перетворюється на основоположну функцію держави, бо її завданням стає підготовка професіонала, творчої особистості, здатної навчатися все життя й орієнтуватися у швидкоплинних умовах сьогодення.

Система вищої освіти порівняно з іншими соціальними інститутами відрізняється розмаїттям функціональних, рольових, міжособистісних, міжгрупових взаємозв'язків. Вони складні, неоднозначні, тісно переплетені, іноді заплутані, оскільки охоплюють педагогічну, соціальну, психологічну, економічну, юридичну та багато інших сфер життєдіяльності.

У такому розмаїтті стосунків стає неминучим зіткнення інтересів, настанов, думок, позицій, потреб людей. Ці зіткнення виявляються в конфліктах, котрі часто мають руйнівні (деструктивні) наслідки.

Проведення бесід, анкетувань, опитувань 150 викладачів і 650 студентів педагогічних університетів дає підставу стверджувати, що навчально-виховне середовище вищих навчальних закладів характеризується високою конфліктогенністю. До 80% респондентів ставали учасниками конфліктної взаємодії і вважали виникнення конфліктів у вищій школі неминучим. До того ж, переважна більшість викладачів і студентів недостатньо знають про методи конструктивного розв'язання конфліктів: 36,7 % викладачів у разі виникнення конфлікту зі студентами звертаються в деканат, 70 % студентів упевнені в неможливості розв'язання конфлікту з викладачем; 46,7 % педагогів і 83 % студентів не в змозі оцінити роль і значення конфліктів у розвитку особистості, колективу, навчального закладу.

Разом з тим адекватність сприйняття конфлікту, готовність до всебічного обговорення проблем, створення атмосфери взаємної довіри та спільна діяльність щодо розв'язання проблем, які існували, сприяють перетворенню деструктивного конфлікту в конструктивний, а вчорашніх опонентів - у співпрацівників. Успішно розв'язаний конфлікт сприяє поліпшенню психологічного клімату в колективі, зростанню взаєморозуміння. Досвід, отриманий у ході розв'язання конфлікту, може бути успішно застосовано в інших конфліктних ситуаціях.

На сьогодні очевидний пріоритет у вивченні конфліктів, їх ролі в житті людини та суспільства зберігається за соціологією і психологією. Одночасно науковці (О.Бєлкін, В.Жаворонков, В.Журавльов, О.Іонова, Є.Тонков та ін.) підкреслюють, що назріла проблема педагогізації конфліктологічного знання, що недооцінка значущості педагогічного аспекту конфліктології істотно збіднює її зміст і обмежує можливості впливу на конфліктогенне середовище освіти і суспільства.

Конструктивне розв'язання конфліктів у вищому навчальному закладі передбачає раціональне осмислення того, чим викликаються і під впливом яких детермінант виникають конфлікти, які їх основні типи, соціально-педагогічні, культурологічні, економічні та інші параметри, якими особистісними рисами, особливостями свідомості й поведінки відрізняються їх активні учасники, котрі сприяють або перешкоджають запобіганню негативним конфліктним протистоянням, що гальмують розвиток навчального закладу.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань конфліктів у педагогічних системах дозволяє визначити, що переважна більшість досліджень стосується шкільних колективів, а саме: всебічний аналіз конфліктів, їх запобігання і розв'язання в учнівському середовищі (А.Анцупов, Г.Балл, В.Басова, С.Гиренко, В.Журавльов, О.Ковальов, Я.Коломинський, О.Лукашонок, М.Рибакова, Є.Хаустова, А.Шкіль, Є.Шумилін та ін.); розгляд конфлікту як активного засобу виявлення та формування моральної зрілості підлітка (В.Афонькова, Т.Драгунова, А.Зосимовський, Є.Родченкова, О.Слапогузова та ін.); з'ясування сутності конфліктів, їх причин у педагогічних колективах - як між учителями, так і між директором навчального закладу і його підлеглими (О.Бєлкін, В.Жаворонков, І.Зиміна, Г.Карпова, А.Лукашенко, Т.Чистякова та ін.); аналіз педагогічних умов профілактики і подолання конфліктних ситуацій типу “вчитель-учні” (О.Бєлкін, О.Гуменюк, Ю.Костюшко, М.Рибакова, Ю.Черненький та ін.).

Важливе значення для цього дослідження має обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження проблеми конфліктів у педагогіці (О.Іонова), розробка основ педагогічного управління організаційними конфліктами (Є.Тонков), аналіз особливостей соціально-педагогічних конфліктів у вищих навчальних закладах (Г.Козирєв, П.Куконков, С.Пащенко, Г.Шевченко та ін.).

Низка досліджень присвячена питанням підготовки майбутніх учителів до розв'язання конфліктів у педагогічному процесі (С.Баникіна, Г.Болтунова, М.Васильєва, О.Лукашонок, С.Мусатов, М.Рибакова, Г.Пльотка, Л.Порохня, В.Семиченко, Л.Симонова, Н.Щуркова та ін.).

Разом з тим питання обґрунтування науково-педагогічних засад і шляхів запобігання і розв'язання конфліктів у вищому навчальному закладі не отримали цілеспрямованого осмислення. Це стримує подолання міцної суперечності, що об'єктивно має місце в системі вищої освіти, - між наявністю великої кількості конфліктів у соціально-педагогічній практиці та відсутністю науково обґрунтованої концепції їх розв'язання.

Таким чином, важливість аналізу й осмислення сутності конфліктів у педагогічному середовищі вищого навчального закладу, причин їх виникнення, шляхів запобігання та розв'язання, майже неопрацьованість означеної проблеми зумовили вибір теми дослідження “Педагогічні засади запобігання і розв'язання конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу”.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-200199004104). Тему дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 5 від 23.12.2004 р.) й узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 22.02.2005 р.).

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні педагогічних основ запобігання й розв'язання конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу та експериментальній перевірці системи здійснення конфліктологічної підготовки майбутніх учителів.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Проаналізувати філософську, соціологічну, психолого-педагогічну, конфліктологічну літературу для розкриття сутності конфлікту, з'ясування його функцій, структури і динаміки, визначення причин, типів конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу.

2. Визначити сутність, узагальнити форми і методи діагностики, запобігання й розв'язання конфліктів у вищому навчальному закладі.

3. Розкрити сутність, структуру, уточнити критерії й показники готовності майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів.

4. Науково обґрунтувати та експериментально перевірити систему забезпечення конфліктологічної підготовки студентів.

5. Розробити спецкурс “Основи педагогічної конфліктології” та підготувати науково-методичні рекомендації для студентів і викладачів вищих навчальних закладів щодо запобігання і подолання конфліктів.

Об'єкт дослідження - професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів.

Предмет дослідження - підготовка майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання і розв'язання конфліктів.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що ефективність підготовки майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання і розв'язання конфліктів передбачає: інтеграцію психолого-педагогічних та конфліктологічних знань; використання форм і методів навчання (діалогових, ігрових, тренінгових, тестових та ін.), які забезпечують єдність засвоєння теоретичних знань з практикою, формування вмінь запобігання і подолання конфліктів, установлення сприятливих взаємин у мікросередовищі (навчальній групі), набуття досвіду безконфліктної поведінки і спілкування.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять:

? філософські, психолого-педагогічні ідеї та положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ і процесів навколишнього світу, про особистість як суб'єкта діяльності і відносин, про системний підхід як загальний принцип науки, а також наукові теорії про розвиток особистості в діяльності (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, В.Андрущенко, Г.Балл, Л.Виготський, Г.Гершунський, С.Гончаренко, А.Здравомислов, І.Зязюн, О.Іонова, О.Леонтьєв, В.Лутай та ін.);

? питання професійної підготовки фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах (А.Бойко, В.Буряк, В.Гриньова, В.Євдокимов, Н.Кузьміна, В.Лозова, М.Подберезський, І.Прокопенко, В.Сластьонін, Г.Троцко та ін.), зокрема до врегулювання конфліктів у педагогічному процесі (С.Баникіна, Г.Болтунова, М.Васильєва, С.Мусатов, Г.Пльотка, Л.Порохня, В.Семиченко, Л.Симонова, Н.Щуркова та ін.);

? положення щодо організації навчального процесу у вищому навчальному закладі (С.Архангельський, В.Безпалько, С.Вітвицька, В.Галузинський та ін.), педагогічної взаємодії й спілкування в навчальному процесі (Л.Калашнікова, В.Кан-Калік, Л.Кондрашова, О.Кузьменко. А.Мудрик, В.Семиченко, Н.Тарасевич, Л.Філатова, І.Цимбалюк та ін.);

? праці, присвячені дослідженню соціально-психологічних аспектів конфлікту та його вияву на різних етапах соціалізації особистості (А.Анцупов, Є.Бабосов, Г.Балл, О.Бандурка, Ф.Бородкін, І.Ващенко, Н.Гришина, О.Єршов, О.Здравомислов, О.Ковальов, Г.Козирєв, Г.Ложкін, В.Мерлін, В.Мясищев, В.Нагаєв, М.Пірен, Н.Пов'якель, Б.Хасан, А.Шипілов та ін.);

? результати вивчення конфліктів у педагогічних колективах, педагогічного втручання в конфлікти, шляхів педагогічного врегулювання конфліктів (А.Анцупов, В.Афонькова, В.Басова, О.Бєлкін, С.Гиренко, В.Жаворонков, В.Журавльов, А.Лукашенко, О.Лукашонок, М.Рибакова, Є.Тонков, А.Шкіль та ін.).

У процесі дослідження було використано методи: теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація у процесі вивчення конфліктологічної та педагогічної літератури, з'ясування теоретичних питань з метою визначення основних понять, порівняння та зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему; емпіричні: діагностичні (анкетування, опитування, інтерв'ю, тестування, бесіда, діалог), обсерваційні (спостереження, метод самооцінки) для виявлення особистісних і міжособистісних характеристик схильності до конфліктної поведінки, здібностей до запобігання і розв'язання конфліктів; прогностичні (узагальнення незалежних характеристик, експертні оцінки); методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.

Наукова новизна і теоретичне значення здобутих результатів дослідження полягають у тому, що в ньому вперше на основі узагальнення провідних тенденцій розвитку теорії конфлікту в філософії, соціології, психології виявлено й схарактеризовано специфіку педагогічних конфліктів, їх типи, причини виникнення у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу; розкрито зміст, форми і методи організаційно-педагогічної діяльності із запобігання й розв'язання педагогічних конфліктів; науково обґрунтовано й експериментально перевірено систему забезпечення конфліктологічної підготовки студентів. На основі аналізу наукових джерел уточнено: сутність конфлікту, його функції, роль і значення для розвитку особистості, її адаптації в суспільстві; сутність, структуру, критерії і показники готовності майбутнього вчителя до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів. Подальшого розвитку набули дефініції “конфлікт”, “педагогічний конфлікт”.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці й апробації автором спецкурсу “Основи педагогічної конфліктології” та науково-методичних матеріалів “Профілактика конфліктів у вищому навчальному закладі”, які можуть використовуватися у професійній підготовці майбутніх учителів у педагогічних вищих навчальних закладах, у системі післядипломної освіти й підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Теоретичні положення і практичні напрацювання проведеного дослідження доцільно використовувати при підготовці підручників, навчальних посібників з педагогіки, педагогічної конфліктології, професійної педагогічної освіти, під час написання курсових та дипломних робіт студентами вищих педагогічних навчальних закладів. Висновки й рекомендації, викладені в дисертації, впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 01/450 від 15.06.2005 р.), Української інженерно-педагогічної академії (довідка № 107-01-02 від 08.06.2005 р.).

Особистий внесок автора у працях, написаних у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми, науковій обробці результатів; визначенні провідних ідей і положень досліджуваної проблеми; розкритті теоретичних основ педагогіки конфліктів, науковому обґрунтуванні їх запобігання і розв'язання.

Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічною обґрунтованістю вихідних положень; критичним аналізом стану досліджуваної проблеми в теорії й педагогічній практиці; використанням широкої джерельної бази; застосуванням комплексу взаємопов'язаних методів наукового пізнання, адекватних меті, об'єкту, предмету і завданням дослідження; експериментальною перевіркою гіпотези; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів, який дозволив установити, що виявлені шляхи підготовки студентів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів сприяють ефективності формування конфліктологічної компетенції майбутніх учителів.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр загальної педагогіки, теорії та методики професійної освіти, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Матеріали дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004), “Гуманізм та освіта” (Вінниця, 2004), “Динаміка наукових досліджень 2005” (Дніпропетровськ, 2005), “Освіта і доля нації” (Харків, 2005).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в 12 публікаціях (8 одноосібних): у 7 статтях (5 з яких опубліковані у провідних фахових виданнях), 2 брошурах науково-методичних матеріалів, 3 статтях збірників матеріалів конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (336 найменувань), 11 таблиць (на 15 сторінках), додатків (на 7 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 195 сторінок, з них основного тексту - 159 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукового опрацювання обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення здобутих результатів, сформульовано висновки про апробацію результатів, визначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі - “Конфлікт як предмет міждисциплінарного дослідження” - проведено аналіз історії становлення і розвитку вчення про конфлікт, його філософсько-соціологічну та психологічну традиції; на основі даних сучасних літературних джерел розкрито питання сутності конфлікту, схарактеризовано поняття педагогічного конфлікту.

Аналіз сучасних психолого-педагогічних, конфліктологічних джерел (А.Анцупов, І.Ващенко, Н.Гришина, В.Журавльов, Г.Ложкін, Є.Тонков, А.Шипілов та ін.) свідчить, що відносно нова наука про конфлікти (конфліктологія) у своєму становленні використовує знання про конфлікт, що накопичено багатьма науками (філософія, політологія, історія, мистецтвознавство, соціологія, соціобіологія, правознавство, математика, психологія, педагогіка, воєнні науки тощо).

З'ясовано, що інтерес до суперечностей у процесі виховання почав формуватися ще з 20-30-х років минулого століття і віднайшов свій прояв у низці праць Л.Виготського, О.Залужного, А.Макаренка, у 50-60-х роках - Б.Лихачова, В.Сухомлинського та інших авторів. Проте педагогіка конфліктів (педагогічна конфліктологія) як наука почала своє становлення на рубежі ХХІ століття.

Розгляд ґенези загальної теорії конфлікту як джерела і передумови розробки підходів, які відбивають специфіку педагогіки конфліктів, свідчить про те, що вчення про конфлікт має тривалу історію. Так, конфліктологічні погляди пройшли еволюційний шлях від зародження і становлення вчення про конфлікт у часи античності (Геракліт, Платон, Демокрит, Аристотель), середньовіччя (Аврелій Августин, Фома Аквінський), епохи Відродження (М.Кузанський, Н.Копернік, Д.Бруно, Н.Макіавеллі), Нового часу й епохи Просвітництва (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, А.Сміт). Подальшого розвитку вчення про конфлікт отримало в першій половині ХІХ століття (І.Кант, Г.Гегель, Л.Фейєрбах), другій половині ХІХ і на початку ХХ сторіччя (К.Маркс, Ф.Енгельс, О.Конт, В.Вундт, Г.Зіммель, П.Сорокін, З.Фрейд). Статус самостійної наукової галузі конфліктологія отримала лише у другій половині ХХ століття - періоду активного розвитку конфліктологічної теорії й практики (Р.Дарендорф, Л.Козер, К.Боулдінг, М.Шериф, М.Дойч, К.Левін, Л.Томпсон, Р.Фишер, У.Юрі та ін.).

Доведено, що на сьогодні немає загальновизнаного поняття конфлікту. У науковій літературі конфлікти характеризуються за різними аспектами, зокрема: внутрішньоособистісний та інтерактивний антагонізми; уявлення про реакції людей на певні невідповідності; змагання, конкуренція, протидія, боротьба (внутрішня та зовнішня); зіткнення, протилежність, суперечності, несумісність поглядів, настанов, мотивів, цілей, інтересів; засіб самоствердження або нанесення шкоди іншим чи, навпаки, шлях урегулювання взаємин тощо.

Спільним у різних трактуваннях конфлікту є наявність інваріантних ознак конфлікту (Н.Гришина): біполярність як протистояння двох начал; активність, спрямована на подолання суперечності; наявність суб'єктів як носіїв конфлікту, а також гострих негативних емоційних переживань суб'єктів конфліктного протиборства, що активно впливають на його протікання.

Виявлення інваріантних ознак конфлікту дозволило визначити педагогічний конфлікт як найбільш гострий спосіб розвитку і подолання значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педагогічного процесу, зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв'язання і гармонізації.

У другому розділі - “Навчально-виховне середовище як фактор виникнення конфліктів” - проаналізовано роль конфліктів у формуванні навчально-виховного середовища вищого навчального закладу, причини їх виникнення, здійснено класифікацію конфліктів.

Аналіз сучасних психолого-педагогічних джерел (Н.Голованова, В.Кукушин, Є.Макагон, І.Цимбалюк, В.Ягупов та ін.) дозволив визначити навчально-виховне середовище вищого навчального закладу як сукупність матеріальних і духовних умов, факторів, відносин, що створюються в закладі, так чи інакше впливають на формування людини, на її розвиток, виховання, освіту, соціалізацію як особистості, сприяють спільному розв'язанню проблем і співучасті в діяльності, спрямованої на реалізацію можливостей учасників педагогічного процесу, виявлення їхньої творчої індивідуальності.

У дослідженні навчально-виховне середовище розглядається в широкому розумінні як макросередовище, що охоплює всю суспільно-педагогічну систему вищого навчального закладу, й у вузькому значенні як мікросередовище, котре включає безпосереднє оточення людини (наприклад, навчальна група для студента). Основу створення середовища і його функціональну природу визначає взаємодія людей, однією з провідних форм якої є конфлікт. Джерелом і головними причинами конфліктів у системі вищої освіти є розбіжності й суперечності, що природно існують, а також постійно виникають і розв'язуються в ході освітнього процесу.

З'ясовано, що специфічною характеристикою, яка визначає “обличчя” конфлікту у вищому навчальному закладі, є його виникнення між певними суб'єктами соціально-педагогічного процесу. Залежно від рівня взаємодії виділяють конфлікти: вертикальні (“адміністрація - викладачі”, “викладач - студенти” тощо) і горизонтальні (“викладач - викладач”, “студент - студент” тощо).

Найпоширенішим типом конфлікту у ВНЗ є педагогічний конфлікт, який виникає у взаємодії учасників навчально-виховного процесу (викладачів, студентів) унаслідок наявності відмінностей у поглядах, ціннісних орієнтаціях, взаємних очікуваннях, нетактовності у спілкуванні, а також недостатньої конфліктологічної культури в багатьох людей. Маючи часто деструктивні функції, педагогічні конфлікти знижують ефективність педагогічного процесу та якість підготовки студентів. З іншого боку, педагогічні конфлікти, прищеплюючи конфліктні форми поведінки, “закладаючи” конфліктний потенціал у майбутніх учителів, безперечно збільшують рівень конфліктогенності загальноосвітнього навчального закладу - місця професійної діяльності майбутнього педагога.

Отже, необхідна свідома цілеспрямована діяльність з розробки системи заходів, орієнтованих на запобігання і розв'язання конфліктів у вищій школі.

У третьому розділі - “Організаційно-педагогічна діяльність із запобігання й подолання конфліктів у ВНЗ” - досліджено питання організації педагогічної діяльності, спрямованої на запобігання й подолання конфліктів у вищому навчальному закладі.

У дисертації зазначається, що діяльність із запобігання й подолання конфліктів у вищому навчальному закладі має включати два основні складники: врегулювання конфліктів і здійснення конфліктологічної підготовки учасників педагогічного процесу, що забезпечує зниження конфліктогенності навчально-виховного середовища вищої школи й тим самим сприяє підвищенню ефективності педагогічного процесу освітнього закладу.

З'ясовано, що діяльність з урегулювання конфліктів - це свідомий цілеспрямований вплив на процес конфлікту на всіх етапах його виникнення, розвитку та завершення з метою запобігання деструктивним конфліктам і адекватного розв'язання конструктивних конфліктів. Основними компонентами структури діяльності з урегулювання конфліктів є:

* діагностика взаємин і конфліктів, тобто визначення сутності, типу, особливостей конфлікту. Методами діагностики конфліктів виступають такі: індивідуальна бесіда, спостереження, опитування, тестування, соціометрія, вивчення документів, ретроспективний аналіз конфлікту тощо;

* запобігання (профілактика) конфліктів - організація взаємодії людей, що виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними. Запобігання конфліктам у вищих навчальних закладах може здійснюватися управлінськими (організаційними) методами (дотримання службової й загальнолюдської етики, врахування та розумне задоволення очікувань людей, компетентна розстановка кадрів й оцінка результатів діяльності робітників, запобігання стресам і підтримання фізичного та психічного здоров'я людей) і методами внутрішньоособистісної та міжособистісної психокорекції (оволодіння прийомами і навичками безконфліктного спілкування; позбавлення схильності до застосування конфліктогенів, аутотренінг, самоаналіз, індивідуально-психологічне консультування, посередницька діяльність психолога тощо);

* розв'язання (подолання) конфлікту - спільна діяльність його учасників, спрямована на припинення протидії усунення проблеми, що призвела до зіткнення. Найбільш поширеними методами розв'язання конфліктів є метод картографії (візуалізації конфлікту шляхом складання його карти) і переговори, як правило, за участю третьої сторони (арбітра, посередника, помічника тощо).

У дисертації наголошується, що найважливішим чинником ефективної діяльності із запобігання й подолання міжособистісних конфліктів у педагогічному процесі вищої школи є відповідна конфліктологічна підготовка студентів, мета якої - формування їх конфліктологічної компетенції.

Конфліктологічна компетенція студента в дослідженні визначена як інтегроване особистісне утворення, яке відображає його теоретичну і практичну готовність до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів. Структура конфліктологічної компетенції включає свідомі або інтуїтивні знання про конфлікти, їх значення, функції, наслідки, а також усвідомлення важливості та володіння вміннями здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів у взаємодії й спілкуванні.

З метою формування конфліктологічної компетенції майбутніх учителів проаналізовано зміст навчальних програм і встановлено, що цілеспрямована конфліктологічна підготовка студентів у педагогічному вищому навчальному закладі не проводиться. Виявлено й обґрунтовано науково-методичну систему забезпечення конфліктологічної підготовки студентів, що включає визначення шляхів, засобів, форм і методів роботи, спрямованих на формування конфліктологічної компетенції майбутніх учителів.

Основними шляхами формування готовності студентів до здійснення діяльності із запобігання і розв'язання конфліктів визначено інтеграцію психолого-педагогічних та конфліктологічних знань за рахунок доповнення психолого-педагогічних курсів відповідними питаннями з проблем конфліктології, а також уведення розробленого спецкурсу ”Основи педагогічної конфліктології”, подання сукупності спеціальних цільових завдань до проведення педагогічної практики.

Так, для поліпшення змісту теоретичної підготовки студентів з проблем конфліктів психолого-педагогічні дисципліни (курси “Педагогіка” - розділи “Теорія виховання” і “Дидактика”, “Основи педагогічної майстерності”, “Загальна психологія”, “Вікова і педагогічна психологія”) доповнили питаннями про роль конфліктів як фактора розвитку особистості; про зміст, функції, стилі спілкування, його значення у виникненні конфліктів; про особистісні властивості, що зумовлюють конфліктність чи безконфліктність людини.

Як засіб цілеспрямованого формування конфліктологічної компетенції студентів проведення спецкурсу ”Основи педагогічної конфліктології” передбачало, по-перше, виключення дублювання навчальної інформації, яку студенти отримували при вивченні дисциплін психолого-педагогічного циклу; по-друге, використання різноманітних форм і методів навчання, орієнтованих на активізацію навчально-пізнавальних дій, розвиток самостійності, творчості студентів, а саме:

* лекцій та семінарів у формі діалогу з аудиторією, наведення цікавих фактів і статистичних даних, інтелектуальних розминок, сократичних бесід, “мозкової атаки”, “круглого столу” тощо, що сприяло формуванню пізнавального інтересу до питань урегулювання конфліктів у педагогічній діяльності;

* ділових і рольових ігор для моделювання майбутньої професійної діяльності, програвання можливих конфліктних ситуацій у взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами;

* тренінгових та тестових методик (розвитку емпатії, самокорекції поведінки, самооцінки конфліктності, раціональної поведінки й спілкування в конфлікті тощо), що сприяло розвитку в студентів навичок ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті, формуванню в них умінь управляти своєю поведінкою у складних і критичних ситуаціях соціальної взаємодії;

* аналізу інцидентів і конфліктів, що реально виникали в студентів у різних життєвих обставинах, а також розв'язання спеціально розроблених педагогічних ситуацій і завдань, які стосувалися різного роду міжособистісних взаємин у педагогічному процесі й у вирішенні яких студент ставився в різні позиції (вчителя, учня, студента, викладача, спостерігача тощо), що спрямовувало майбутніх учителів на самостійний пошук оптимальних способів поведінки педагога у взаєминах з іншими учасниками педагогічного процесу, забезпечувало оволодіння ними конфліктологічними вміннями.

Як важливій ланці формування в студентів готовності до здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів значна увага приділялася педагогічній практиці, перед проходженням якої майбутні вчителі отримували цільові завдання (проведення спостереження за взаємодією вчителя з учнями, учнів між собою; виявлення особливостей спілкування лідерів і аутсайдерів серед учнів; складання психолого-педагогічної характеристики учня з урахуванням особливостей його взаємодії й спілкування з оточенням; анкетування вчителів з метою вивчення стилів спілкування, їх впливу на психолого-емоційний клімат у класі; фіксування під час відвідувань уроків “емпатійних” і “неемпатійних” реплік учителя, “конфліктогенних зон” у класі; проведення бесід з учнями з урахуванням розв'язання завдань організації безконфліктного спілкування тощо).

З метою підтвердження висунутої гіпотези організовано експериментальну роботу. Провідним методом дослідження виступав педагогічний експеримент, в який було залучено студентів юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Експеримент проходив у природних умовах педагогічного процесу. Підготовка майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів відбувалася таким чином, щоб, не порушуючи традиційної навчальної програми, знайомити студентів з питаннями конфліктології, формувати теоретичні знання і практичні вміння майбутніх учителів з питань конфліктологічної теорії та практики.

На констатувальному етапі експерименту визначено вихідний стан готовності студентів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів. З цією метою було проведено опитування, анкетування бесіди зі 248 студентами, у процесі чого зафіксовано необізнаність студентів щодо конструктивного обходження з конфліктами. Так, переважна більшість студентів не володіла знаннями про сутність конфліктів, їх функції, недооцінювала роль конфліктів у житті людини, вважаючи, що конфлікт - це лише негативне явище, якого треба обов'язково уникати (81,9 %). Лише 4,8 % студентів відповіли, що в будь-якому конфлікті є щось позитивне, він створює умови для пізнання нового. Переважна більшість студентів (89,9 %) відчували труднощі в конкретизації понять “запобігання”, “подолання” конфліктів, не мали чітких уявлень про методи врегулювання конфліктів. 70,1 % опитаних не вважали вивчення проблем конфліктології у ВНЗ актуальним.

Формувальним етапом експерименту було охоплено дві експериментальні групи: Е₁ (n=22 студенти), Е₂ (n=24 студенти) й одну контрольну групу К (n=22 студенти). Цілеспрямована підготовка майбутніх учителів до діяльності із запобігання й подолання конфліктів передбачала варіативну побудову роботи: в експериментальній групі Е₁ здійснювалася перевірка ефективності цілеспрямованої конфліктологічної підготовки студентів у процесі вивчення навчальних дисциплін психолого-педагогічного циклу, а також проходження педагогічних практик, участі у громадській діяльності; в експериментальній групі Е₂, окрім вище зазначеної роботи, викладався спецкурс “Основи педагогічної конфліктології”, основними завданнями якого були систематизація й узагальнення конфліктологічних знань і вмінь; у контрольній групі К процес конфліктологічної підготовки відбувався стихійно.

З метою виявлення зрушень, які відбувалися в студентів щодо конфліктологічної компетенції, на підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, спостережень за навчальною діяльністю студентів у процесі індивідуальних аудиторних і позааудиторних занять, самооцінок студентів, експертних оцінок визначені основні критерії, показники, які відображають суттєві характеристики конфліктологічної компетенції майбутніх учителів. Так, спільними для здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів є сформованість конфліктологічних знань і конфліктологічних умінь - комунікативних (уміння ведення діалогу, орієнтуючись на правила безконфліктного спілкування, особливості й емоційний стан співбесідника), рефлексивних (аналіз і корекція власної поведінки). Конструктивне розв'язання конфлікту потребує також розвиненості вмінь - діагностичних (адекватний аналіз конфліктної ситуації, чітке визначення вихідних параметрів конфлікту, його причин, учасників, їх особливостей, мотивів, намірів), прогностичних (обґрунтований прогноз розвитку подій у конфлікті), регулятивних (спроможність вжити ефективні методи розв'язання конфлікту).

Для визначення динаміки сформованості конфліктологічної компетенції використовувалися методи бесіди, спостереження, тестування, експертних оцінок конфліктологічних показників у відповідно заданих навчально-виховних ситуаціях.

Залежно від прояву сукупності показників конфліктологічна компетенція диференціювалася на рівні:

? високий рівень - характеризується тим, що студенти усвідомлюють необхідність запобігання й подолання конфліктів у ВНЗ, мають чіткі уявлення про сутність конфлікту, його функції, позитивні й негативні наслідки, знають про роль і значення спілкування у взаємодії людей; досконало володіють уміннями, що перешкоджають виникненню конфлікту та сприяють його розв'язанню, передусім, вдало організовують спілкування з іншими людьми. Педагогічним діям притаманні нестандартність, самокритичність, виявлення витримки, терпіння;

? достатній рівень - передбачає ситуативність в усвідомленні студентами доцільності організації діяльності із запобігання і розв'язання конфліктів. Майбутні вчителі мають необхідні конфліктологічні знання, частково володіють конфліктологічними вміннями. Розв'язуючи певні педагогічні ситуації та конфлікти, вони переважно діють за аналогією, копіюючи способи дій інших. Як правило, виявляють витримку, терпіння;

? інтуїтивний рівень - студенти не усвідомлюють необхідності організації цілеспрямованої діяльності із запобігання і подолання конфліктів, мають низький рівень якості знань. Володіють деякими вміннями організації безконфліктної взаємодії, що базуються на життєвому досвіді. Пошук способів розв'язання конфліктних ситуацій здійснюється методом випробувань і помилок, здебільше студенти діють інтуїтивно. Часто виявляють невміння керувати своєю поведінкою, нетерпіння.

Аналіз змін, що відбулися в навчально-виховному середовищі навчальних груп, передбачав вивчення динаміки взаємин студентів на основі виявлення статусної структури навчальних груп і визначення: рівня благополуччя взаємин (відношення кількості студентів, що належать до сприятливих соціометричних категорій, до загальної кількості студентів групи); взаємності виборів (відношення кількості взаємних виборів до загальної кількості виборів у групі).

Результати експерименту свідчать про ефективність проведеної роботи, що представлено в таблиці (с.15). Так, за допомогою спеціально складеного тесту встановлено зростання кількості студентів, що найбільш повно виявили конфліктологічні знання. У ході розв'язання педагогічних ситуацій і завдань, які пропонувались для самостійного аналізу, в студентів експериментальних груп зафіксовано сформованість конфліктологічних умінь. Значні позитивні зрушення відбулися у групі Е2, що зумовлено тією практичною роботою, що проводилась з метою закріплення теоретичних знань і набуття досвіду діяльності під час занять зі спецкурсу із застосуванням різних форм і методів роботи з майбутніми вчителями (бесіди, рольові ігри, проведення семінарів, конференцій тощо). Особливо корисними були тренінгові вправи, спрямовані на розвиток у студентів умінь ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті, умінь правильно оцінювати конфлікт, приймати адекватні рішення щодо запобігання й розв'язання конфлікту. Не менш важливу роль відігравала організація педагогічних практик студентів, спрямована на застосування конфліктологічних знань у професійній діяльності.

Таблиця. Дані про конфліктологічну підготовку студентів (приріст у %)

В експериментальній групі Е1 студентам бракувало досвіду управління своїми емоціями і поведінкою в конфліктних ситуаціях, визначення способів конструктивного регулювання конфлікту, шляхів розвитку подальших подій у конфліктній ситуації. У студентів контрольної групи К помітних зрушень у сформованості конфліктологічних умінь не відбулося. При розв'язанні конфліктних ситуацій вони спиралися, як правило, на інтуїтивні уявлення про підходи, способи, методи обходження з конфліктами.

Виявлені зміни в експериментальних групах підтверджуються також свідченнями викладачів, що працювали з цими студентами і відмічали такі риси, як зростання відповідальності в навчальній і позанавчальній діяльності, більшу вимогливість до себе, толерантність у взаємодії й спілкуванні, відсутність серйозних зіткнень у стосунках “студент-студент”, “студент-викладач”. Це пояснюється ефективністю роботи, орієнтованої на формування конфліктологічної компетенції майбутніх учителів.

Для перевірки одержаних результатів дослідження використано метод математичної статистики (критерій ²), завдяки якому підтверджено їх вірогідність. Проведений експеримент підтверджує доцільність включення у процес навчання студентів лекційних, семінарсько-практичних занять, занять зі спецкурсу, а також цільових завдань до педагогічних практик з метою закріплення теоретичного знання й апробації практичних умінь.

Отримані дані щодо динаміки рівнів готовності майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів у ході констатувального й контрольного етапів експерименту підтвердили висунуту в дослідженні гіпотезу.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів дає підстави зробити такі висновки.

1. Аналіз науково-педагогічної, конфліктологічної літератури, простеження становлення та розвитку уявлень про конфлікт, аналіз сучасних концепцій соціального конфлікту свідчить, що поняття конфлікту не належить якійсь одній галузі науки чи практики. Як інтегральна категорія конфлікт характеризується різними ознаками (зіткнення, боротьба, конкуренція, протиборство, протилежність, наявність суперечностей, несумісність цілей, мотивів, інтересів, цінностей, позицій, думок, дій тощо). Загальними характеристиками виступають: біполярність, активність, носії конфлікту та їхній психологічний стан.

1.1. Установлено, що функції конфлікту мають подвійний характер - деструктивний (погіршує соціально-психологічний клімат, знижує ефективність індивідуальної та спільної діяльності, призводить до руйнування міжособистісних стосунків, викликає хвороби тощо) та конструктивний (висвітлення нерозв'язаних проблем, усунення суперечностей у стосунках, послаблення психічної напруженості, сприяння розвитку особистості й згуртуванню колективу, поліпшення якості діяльності тощо).

1.2. З'ясовано, що структура конфлікту включає конфліктну ситуацію, сторони конфлікту, його предмет, умови протікання, стратегії і тактики поведінки сторін. Динаміка конфлікту має такі складники: виникнення об'єктивної проблемної ситуації, усвідомлення її сторонами взаємодії, спроби сторін розв'язати ситуацію неконфліктними способами, власне конфлікт, завершення конфлікту.

2. Під специфічним педагогічним кутом зору розкрито сутність педагогічного конфлікту як способу розвитку і подолання суперечностей, які природно і штучно виникають під час взаємодії учасників педагогічного процесу, зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв'язання. Окрім конфлікту, суперечності можуть усуватися шляхом співробітництва, компромісу, поступки, уникання.

Педагогічні конфлікти через гостроту їх протікання, важко керовані емоції, як правило, мають деструктивні наслідки, руйнують систему моральних норм і цінностей у вищій школі, значно знижуючи якість професійної підготовки майбутнього вчителя і негативно впливаючи на його подальшу педагогічну діяльність.

Педагогічні конфлікти класифікуються за сукупністю характерних ознак: кількість учасників (внутрішньоособистісний, міжособистісний, особистісно-груповий, міжгруповий), їхній вік; причини зіткнення; ступінь напруженості; тривалість; наслідки конфлікту тощо.

3. Визначено, що факторами виникнення конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу є комплекс об'єктивних (недостатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, неоптимальні умови функціонування й управління навчальним закладом, слабка розробленість нормативних процедур розв'язання соціальних суперечностей тощо) і суб'єктивних (конфліктність людини, внутрішньоособистісні конфлікти, професійна деформація педагогів, психологічна несумісність, низький рівень спілкування, відмінності у поглядах, ціннісних орієнтаціях, відсутність відповідної конфліктологічної підготовки тощо) причин.

4. Установлено, що організаційно-педагогічна діяльність із запобігання й розв'язання конфліктів у ВНЗ має включати два основні складники: врегулювання конфліктів (тобто їх діагностика, запобігання, подолання) і здійснення конфліктологічної підготовки учасників педагогічного процесу.

5. Теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено систему забезпечення конфліктологічної підготовки майбутніх учителів у двох варіантах: група Е₁ - у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін, подання цільових завдань до педагогічної практики, участі у громадській діяльності; група Е₂ - окрім зазначеного, додатково введено спецкурс.

5.1. Виявлено помітні позитивні зміни у професійній підготовці майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів: приріст високого рівня конфліктологічної компетенції в групах Е₁ і Е₂ склав 9,1 і 20,8 % відповідно; достатнього рівня - 27,3 (група Е₁) і 16,7 % (група Е₂). У контрольній групі помітних зрушень не відбулося.

5.2. Зафіксовано конкретні відмінності у сформованості конфліктологічної компетенції студентів експериментальних груп: у групі Е₂ забезпечено поглиблення знань про сутність конфлікту, його причини, типи, структуру й динаміку, способи запобігання й подолання; удосконалення практичних конфліктологічних умінь здійснення діагностики конфліктів, безконфліктного спілкування, запобігання й ефективного розв'язання конфлікту, прогнозування поведінки людей, розвитку подій у конфлікті, саморефлексії; у групі Е₁ здійснено достатню теоретичну підготовку студентів, проте не забезпечено всебічну практичну готовність майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання й подолання конфліктів.

5.3. Виявлено позитивні зміни в навчально-виховному мікросередовищі - у характері взаємин студентів експериментальних груп. Приріст рівня благополуччя взаємин склав 20,8 і 9,1 %; взаємності виборів - 7,4 і 4,3 % у групах Е₁ і Е₂ відповідно. Проведення експериментальної роботи сприяло покращенню статусної структури студентських груп, зменшенню кількості студентів, які належали до несприятливих соціометричних категорій.

6. Розроблено й апробовано спецкурс “Основи педагогічної конфліктології”, методичні рекомендації для студентів та викладачів вищих педагогічних закладів щодо запобігання і розв'язання конфліктів у педагогічному процесі.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів питань теорії та практики педагогічної конфліктології. Подальшого дослідження потребують такі напрями, як забезпечення індивідуального підходу до конфліктологічної підготовки студентів, урахування специфіки роботи зі студентами різних факультетів, виявлення шляхів організації самостійної роботи щодо підвищення конфліктологічної компетенції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Антонов Г.В. Конфлікт як предмет дослідження: педагогічний аспект // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2004. - Вип.13. - С.20-27.

2. Антонов Г.В. Типологія соціально-педагогічних конфліктів // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2005. - Вип.22. - С.5-11.

3. Антонов Г.В. Управління педагогічними конфліктами: методи діагностики конфліктів // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. - Харків: ХНПУ, 2005. - Вип.23. - С.3-13.

4. Антонов Г.В. Компоненти організаційно-педагогічної діяльності із запобігання і подолання конфліктів у педагогічному вищому навчальному закладі // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Зб. наук. пр. - Луганськ: СНУ, 2005. - Вип.3 - С.72-80.

5. Антонов Г.В., Іонова О.М. Суперечності освітнього процесу як причини появи конфліктів // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ХДПУ, 2004. - Вип.15. - С.22-31.

Публікації в інших виданнях

6. Антонов Г.В. Конфліктологія як інтегрована галузь наукових знань про конфлікт // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків: НУВС, 2005. - Вип.30. - С.394-398.

Матеріали конференцій

10. Антонов Г.В. Роль конфліктів у формуванні навчально-виховного середовища вищого навчального закладу // Гуманізм та освіта: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. - Вінниця: ВДПУ, 2004. - С. 22-24.

12. Антонов Г.В. Діагностика взаємин як найважливіша складова процесу врегулювання конфліктів у вищій освіті // Динаміка наукових досліджень - 2005: Матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - Т.36. - С.3-4.

АНОТАЦІЇ

Антонов Г.В. Педагогічні засади запобігання і розв'язання конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Харківський національний педагогічний університеті імені Г.С.Сковороди, Харків, 2006.

Дисертаційна праця становить теоретико-експериментальне дослідження проблеми запобігання і розв'язання конфліктів у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу.

На основі аналізу теоретичних джерел розглянуто сутність конфлікту, його структуру та динаміку протікання; визначено особливості, причини і типи педагогічних конфліктів; узагальнено форми й методи діагностики, запобігання і подолання конфліктів у ВНЗ. Розкрито сутність, структуру, критерії та показники конфліктологічної компетенції студентів (готовності майбутніх учителів до здійснення діяльності із запобігання і розв'язання конфліктів). Теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено систему забезпечення конфліктологічної підготовки студентів, спрямовану на забезпечення єдності засвоєння теоретичних знань з практикою, яка відбиває різний характер взаємодії студента з навчально-виховним середовищем. Доведено, що включення у процес навчання студентів лекційних, семінарсько-практичних занять, занять зі спецкурсу, а також цільових завдань до педагогічних практик сприяє сформованості конфліктологічних знань і вмінь (діагностичних, регулятивних, комунікативних, прогностичних, рефлексивних), позитивним змінам у навчально-виховному мікросередовищі (характері взаємин студентів навчальних груп).