Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ 20-30 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

13. 00. 01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

КРАВЧЕНКО ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 37.013

Кіровоград - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Херсонському державному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Федяєва Валентина Леонідівна,

Херсонський державний університет,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри педагогіки та психології

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович,

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент

Петренко Оксана Борисівна,

Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри вікової і педагогічної психології

Захист дисертації відбудеться „23” квітня 2009 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий “20” березня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я. Довга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний світ переживає докорінну зміну підходів до питань освіти і виховання. Це зумовлено переорієнтацією освітньої системи на розвиток людини, її особистісних і моральних якостей. Державні документи з питань національної освітньої політики (Закон України „Про освіту”, Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) передбачають знання і розуміння учнями загальнолюдських та національних цінностей, цінностей сімейного життя, формування моральності, самостійності прийняття рішень, збереження репродуктивного, фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я нації. Розв'язання цих завдань актуалізує нагальну потребу підвищення ефективності всіх напрямів виховання, зокрема і статевого, у сучасному навчально-виховному процесі школи, сім'ї та громадськості.

Особлива увага до проблем статевого виховання в Україні сьогодні зумовлена кількома причинами, серед яких найважливішими є: прискорений розвиток дітей (акселерація); незадовільний рівень обізнаності неповнолітніх із питань статевої сфери, низька якість та сумнівні шляхи отримання такої інформації (однолітки, вулиця, засоби масової інформації тощо); поширення серед підлітків практики „вільного кохання”; нівелювання моральних цінностей більшістю неповнолітніх та ін. Сучасні соціально-економічні та політичні перетворення породжують протиріччя між вимогами до статевого виховання молоді й неспроможністю більшості соціальних інститутів (сім'ї, навчальних закладів і т. ін.) повноцінно виконувати свої виховні функції. Тому формування статевої культури особистості сьогодні є проблемою як психолого-педагогічною, так і загальнодержавною. Пошук оптимальних шляхів її розв'язання зумовлює необхідність звернення до вітчизняного історико-педагогічного досвіду щодо теорії і практики статевого виховання школярів.

Характерною особливістю розвитку історико-педагогічного пізнання в Україні на сучасному етапі є зростання наукового інтересу до періоду 20-30 рр. ХХ століття. Це підтверджено розробками вчених (Н. Гупан, Н. Дічек, О. Радул, О. Сухомлинська) та низкою дисертаційних досліджень (В. Виноградова-Бондаренко (2001), Л. Дуднік (2002), В. Лук'янова (2002), М. Крук (2004), С. Мазуренко (2004), Г. Черненко (2005) з проблем розвитку педагогічної науки, освіти та виховання виокремленого періоду.

Кардинальні зміни у соціально-економічному та освітньо-культурному розвитку Української Соціалістичної Радянської Республіки виокремленого періоду, зумовлені встановленням радянської моделі суспільства, утвердженням державності, створенням органів влади нового типу, реформуванням освітньої галузі сприяли проведенню суспільно-економічних та соціокультурних перетворень. У 20-30 рр. ХХ століття „відбувалося реформування системи освіти, зароджувалась нова радянська педагогічна наука зі своїми теоретико-методологічними підходами”, формувалася принципово нова освітня система, в якій головну увагу було приділено розвитку природних сил і здібностей дитини. Саме у контексті цих змін здійснювалося виховання дітей та молоді, зокрема й статеве, що обґрунтовувалося у наукових розвідках і теоретичних розробках означеного періоду. Наукова позиція окремих авторів відома сьогодні як завдяки працям із загальних педагогічних проблем, так і з питань статевого виховання (П. Блонський, Л. Виготський, М. Рубінштейн, Г. Сорохтін). Праці інших учених (Д. Азбукін, К. Веселовська, А. Залкінд, А. Єфімов, А. Лобус, Л. Сосюра) були видрукувані лише у 20-30 рр. і до сьогодні лишались маловідомими, забутими внаслідок ідеологічного впливу на освіту, навчання і виховання молоді у визначений і наступні періоди.

Ступінь наукової розробленості. До перших спроб аналізу проблеми статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття у вітчизняній педагогіці відноситься публікація М. Тимофеєва „Совместное и раздельное обучение в прошлом и настоящем” („Советская педагогика”, 1945), в якій автор розглянув роль статевого виховання на шляху до емансипації та рівноправ'я жінок, виокремив недоліки спільного виховання хлопчиків та дівчаток у навчально-виховній роботі школи зазначеного періоду.

Окреслена проблема частково представлена у дисертаційному дослідженні Е. Черєпової („Нравственная подготовка учащихся к семейной жизни (1917-1977)”, 1978) та у статті Г. Бельської „Некоторые вопросы полового воспитания в истории педагогики” (Советская педагогика, 1980). У названих наукових працях та публікаціях автори відзначили актуальність цієї проблеми у 20-30 рр., виділили підходи до розв'язання завдань статевого виховання у вказаний період.

Серед педагогічних персоналій 20-30 рр. ХХ століття, які розробляли теоретичні основи та шляхи практичної реалізації завдань статевого виховання школярів, вчені виокремили постать П. Блонського. Вивчення його праць здійснив Г. Данильченко, зокрема у дослідженні „Вопросы полового развития и полового воспитания школьников в трудах П. П. Блонского” (1976).

У дисертаційних та наукових працях, що вийшли в Україні після 1991 року (В. Макаров „Формирование нравственных основ семейной жизни у учащейся молодежи”, 1993; В. Кравець „Теорія і практика підготовки учнівської молоді до сімейного життя”, 1997; „Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді”, 2000; О. Петренко „Відображення проблем ґендерної освіти та виховання у радянській педагогічній пресі періоду НЕПу (1921-1929 рр.)”, 2006), розглянуто вітчизняну історико-педагогічну спадщину з проблем статевого виховання з сучасних об'єктивних позицій.

Незважаючи на те, що в історико-педагогічній науці є окремі дослідження з питань статевого виховання школярів у 20-30 рр. ХХ століття, цілісний та системний підхід до проблеми відсутній. Таким чином, вибір теми дисертаційного дослідження „Статеве виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії та практиці 20-30 років ХХ століття” зумовлений:

особливостями розвитку та становлення педагогічної думки у 20-30 рр. ХХ століття, що донині не втратили свого новаційного змісту;

сучасним станом проблем статевого виховання дітей і молоді, що актуалізують необхідність пошуку шляхів подолання негативних явищ, у тому числі через звернення до вітчизняного історико-педагогічного досвіду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою комплексної теми Херсонського державного університету „Підготовка вчителя у системі неперервної педагогічної освіти” (Державний реєстраційний номер 0106U000875). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою університету (протокол № 5 від 02.02.2004), узгоджена в такому формулюванні у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 28.04.2004).

Мета дослідження полягає в об'єктивному аналізі й узагальненні теоретичних надбань та практичного досвіду статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття задля формування статевої культури дітей і молоді в сучасних умовах.

Відповідно до мети сформульовано завдання дослідження:

Здійснити теоретико-методологічний та історико-генетичний аналіз питань статевого виховання школярів;

Узагальнити підходи вітчизняних учених до розв'язання проблем статевого виховання в педагогічній теорії у 20-30 рр. ХХ століття;

Охарактеризувати особливості практичної реалізації статевого виховання школярів у 20-30 рр. ХХ століття;

Визначити науково-практичний досвід статевого виховання школярів у контексті історико-педагогічного дослідження.

Об'єкт дослідження - розвиток вітчизняної педагогічної науки і шкільної практики 20-30 рр. ХХ століття.

Предмет дослідження - наукові ідеї та положення щодо специфіки статевого виховання школярів, їх практичне розв'язання у досліджуваний період.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у роботі використано історико-педагогічні методи дослідження, що дозволили провести науковий аналіз проблеми статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття у вітчизняній педагогічній теорії та практиці: пошуково-бібліографічний метод вивчення опублікованих і архівних матеріалів дав змогу здійснити теоретичний аналіз, синтез, систематизацію і класифікацію історико-педагогічних джерел із досліджуваної проблеми; порівняльно-історичний метод, логічний та хронологічний аналіз дозволили розглянути динаміку розвитку теоретичних основ статевого виховання школярів зазначеного періоду в часовій послідовності відповідно до соціально-економічних та політичних державних перетворень; метод періодизації дав змогу визначити якісно відмінні етапи в історіографічному розгляді проблеми; метод теоретичного моделювання та наукової реконструкції окремих положень проблеми статевого виховання використано для об'єктивної інтерпретації результатів дослідження; методи систематизації та узагальнення вивчених матеріалів сприяли осмисленню результатів і формулюванню висновків.

Джерельну базу дослідження становлять:

- праці з історії становлення і розбудови шкільництва у 20-30 рр. ХХ століття (Н. Гупан, О. Любар, С. Мельничук, О. Радул, О. Сухомлинська);

- наукові розвідки та посібники 20-30 рр. ХХ століття, в яких розглядалися питання статевого виховання школярів (Є. Аркін, І. Арямов, В. Бехтєрєв, П. Блонський, Л. Василевський, Л. Виготський, І. Гельман, Є. Евергєтова, А. Єфімов, А. Залкінд, О. Коллонтай, Н. Крупська, А. Луначарський, А. Макаренко, Б. Райков, Л. Раскін, М. Рубінштейн, І. Симонов, Г. Сорохтін, Л. Сосюра, Б. Шапіро та ін.);

- матеріали педагогічної преси 20-30 рр. ХХ століття („Друг детей”, „Молодая гвардия”, „Народное просвещение”, „На путях к новой школе”, „Педология”, „Путь просвещения”), періодичних видань другої половини ХХ століття („Здоровье”, „Радянська школа”, „Семья и школа”, „Советская педагогика”, „Советское здравоохранение”), сучасних психолого-педагогічних часописів („Вопросы психологии”, „Початкова школа”, „Педагогіка і психологія”, „Рідна школа”, „Шлях освіти”);

- сучасні наукові праці, монографії, дисертаційні дослідження, присвячені висвітленню різноманітних аспектів статевого виховання школярів (Т. Говорун, М. Гриньова, І. Кон, В. Кравець, О. Кузнецова, А. Нагорна, О. Рибалка та ін.);

- матеріали і фонди архівів та наукових бібліотек (Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у м. Києві (ЦДАВОВУ України) (фонди 166, 264), Державного архіву Херсонської області (ДАХО) (фонд 414), Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України ім. В. О. Сухомлинського, Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гончара).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття. Нижня межа - початок 1920-х років - обумовлена збільшенням інтересу до питань статевого розвитку дітей, становленням педологічної науки, в центр якої було поставлено „життєдіяльність дитини у всіх її виявах”. Верхня межа - 1936 років - зумовлена постановою ЦК ВКП (б) „Про педологічні перекручення в системі наркомосів” (1936), що поклала край розвитку вітчизняної педологічної науки, яка приділяла багато уваги питанням статевого виховання дітей.

Наукова новизна і теоретичне значення. У дисертації на основі маловідомих джерел і наукової літератури вперше здійснено цілісний історико-педагогічний аналіз проблем статевого виховання дітей шкільного віку в 20-30 рр. ХХ століття у контексті трансформацій вітчизняної освітньо-виховної системи, за якою ці завдання вирішувалися через соціальне виховання, введення обов'язкового спільного навчання хлопчиків та дівчаток, поєднання навчання і виховання з виробничою працею, проведення заходів щодо соціального захисту дітей, залучення до цієї роботи громадських організацій та дитячих об'єднань.

Отримали поглиблене висвітлення ідеї та основні підходи державних діячів і вітчизняних науковців до проблем статевого виховання школярів. Виявлено, що О. Коллонтай, Н. Крупська, В. Ленін, А. Луначарський віддавали перевагу соціально-класовим чинникам у статевому вихованні, визнавали пріоритетним соціальний аспект. Науковці 20-30 рр. ХХ століття (Д. Азбукін, П. Блонський, Л. Виготський, А. Залкінд, М. Рубінштейн, Л. Сосюра та ін.) у контексті розвитку вітчизняної педологічної науки обґрунтовували теоретичні основи та практичну реалізацію завдань статевого виховання через поєднання як соціального, так і біологічного чинника у формуванні і розвитку особистості.

Подальшого розвитку і конкретизації набули педагогічні положення з питань статевого виховання дітей та молоді в науковій спадщині А. Залкінда. Розкрито ідеї вченого щодо організації статевого виховання школярів на принципах: системності, єдності навчання і виховання, врахування вікових особливостей розвитку дитини.

Систематизовано напрями, форми і методи виховного впливу на формування статевої культури школярів у сім'ї, школі й піонерській організації у досліджуваний період.

Пропоноване дослідження розширює та доповнює сутність визначення проблеми статевого виховання як біологічного, соціального й психолого-педагогічного феномену.

У науковий обіг упроваджено маловідомі документи, матеріали публікацій і досліджень 20-30 рр. ХХ століття з досвіду організації статевого виховання школярів означеного періоду у вітчизняній педагогіці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що узагальнені та систематизовані дані, здобуті в процесі вивчення, можуть стати основою для підготовки нових історико-педагогічних розвідок. Систематизована джерельна база, покладена в основу хрестоматії „Статеве виховання школярів: сторінками історії (20-30 рр. ХХ ст.)”, може бути використана у процесі вивчення студентами курсів „Історія педагогіки”, „Педагогіка”, „Соціальна педагогіка”. Виявлені матеріали, зміст та висновки роботи допоможуть об'єктивно підійти до розв'язання сучасних проблем статевого виховання школярів, а також прислужитися у виданні навчально-методичних посібників, підручників, хрестоматій з історії вітчизняної педагогіки.

Особистий внесок здобувача. В опублікованій у співавторстві з В. Л. Федяєвою хрестоматії авторові належить зібрання та систематизація матеріалів.

Вірогідність і наукова обґрунтованість основних положень та висновків дослідження забезпечена залученням широкого спектру історико-педагогічних матеріалів, використанням архівних джерел; опорою на принципи історизму та науковості; системним аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах; сукупністю використаних методів, що відповідають меті та завданням дослідження.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідались на засіданнях кафедри педагогіки та психології Херсонського державного університету (2003-2008), засіданні школи класного керівника „Сім'я в історико-педагогічному аспекті” (Херсон, 2003), Методологічному семінарі „Виховання дітей та молоді в контексті розвитку громадянського суспільства” (Київ, 2003), ХІ Всеукраїнських педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський і сучасність: особистість в навколишньому середовищі” (Миколаїв, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Профільне навчання: історія, теорія, практика” (Вінниця, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих учених „Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 2005), ХІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях „В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю: проблеми свободи і відповідальності у вихованні особистості” (Полтава, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Історико-педагогічне дослідження: методологія, періодизація, методика” (Херсон, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Удосконалення професійної підготовки вчителя початкових класів засобами дисциплін гуманітарного циклу” (Херсон, 2005), Педагогічних читаннях „Софія Русова - педагог і громадський діяч” (Херсон, 2006), Круглому столі „Українська педагогічна преса у становленні національного шкільництва: на перехресті століть” (Умань, 2006), ХІІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: культурологічні виміри шкільної й педагогічної освіти” (Переяслав-Хмельницький, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір” (Луганськ, 2006), ІІІ Міжнародних й ХV Всеукраїнських педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: ідеї, пошуки, перспективи” (Кіровоград, 2008).

Матеріали дисертаційного дослідження було впроваджено у процес викладання педагогічних дисциплін Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка, Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон), Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини, Херсонського державного університету.

Публікації. За темою дослідження опубліковано 10 публікацій, з них 9 - одноосібні наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - хрестоматія „Статеве виховання школярів: сторінками історії (20-30 рр. ХХ століття)” (у співавторстві).

Обсяг і структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків (6 найменувань), списку використаних джерел (237 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, основна частина викладена на 160 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано ступінь наукової розробленості проблеми; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет роботи; висвітлено методи, джерельну базу дослідження; встановлено хронологічні межі дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів; відображено дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - „Теоретичні засади дослідження” - визначено теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи; проаналізовано наукову та історико-педагогічну літературу, в якій відображено стан розробки означеної проблеми; висвітлено передумови розвитку статевого виховання школярів наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, що вплинули на подальші науково-педагогічні дослідження з проблем статевого виховання.

У дисертаційному дослідженні відзначено, що на сучасному етапі освітніх трансформацій в Україні значне місце належить необхідності формування всебічної та гармонійної особистості. Це актуалізує суспільну потребу у піднесенні статевої моралі дітей і молоді, оскільки нівелювання традиційних моральних цінностей, ранній початок статевого життя серед значної частини неповнолітніх, дитяча проституція, збільшення випадків позашлюбної народжуваності - унеможливлюють існування здорової української нації, а, відтак, і міцної держави.

Установлено, що проблема статевого виховання дітей та молоді турбувала як зарубіжних, так і вітчизняних учених, філософів, педагогів упродовж усієї історії людства: від часів Античності (Платон, Аристотель), епохи Нового Часу та Просвітництва (Я. Коменський, Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо) й протягом освітніх трансформацій ХХ століття (А. Макаренко, В. Сухомлинський). У ході дослідження визначено, що в зарубіжній класичній педагогіці ці питання розглядалися переважно у напрямі дошлюбної підготовки молоді. Класики української педагогіки значну увагу приділяли формуванню культури статевої поведінки школярів. В їх працях, нарисах та публікаціях статеве виховання дітей і молоді розглядалося як органічна складова загального виховного процесу особистості на основі принципів природо- та культуровідповідності.

Розкрито сутність поняття „статеве виховання”, визначено його багатоаспектність та взаємозв'язок із широким колом психолого-педагогічних проблем. Так, „статеве виховання” у сучасній педагогічній науці - це складова частина виховного процесу, що забезпечує здоровий статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі. У самому процесі такого виховання вчені (Д. Ісаєв, В. Каган, Д. Колєсов, А. Хрипкова та ін.) виокремлюють декілька підходів до систематизації його напрямів:

- анатомо-фізіологічний (ознайомлення школярів із будовою людського організму й репродуктивною системою чоловіків та жінок, з особливостями періоду статевого дозрівання);

- медико-гігієнічний (знання, спрямовані на збереження фізичного, психічного та сексуального здоров'я молоді, гігієна підлітків);

- морально-психологічний (формування волі, культури почуттів, засвоєння норм моралі тощо);

- психосексуальний (знання закономірностей психосексуального розвитку людини, норм та правил сексуальної поведінки особистості з представниками протилежної статі);

- юридичний (ознайомлення учнів із правами людини та з відповідальністю перед законом за протиправні дії, знання основ сімейного законодавства).

Виокремлення цих напрямів свідчить, що поняття „статеве виховання” об'єднало в собі вікові традиції історико-педагогічної науки, яка на кожному етапі свого розвитку розглядала питання статевого виховання у тісному взаємозв'язку з соціокультурними перетвореннями.

Саме наприкінці ХІХ - початку ХХ століття проблема статевого виховання дітей і молоді стала предметом окремих наукових досліджень у контексті рефлексології та педології. Особлива увага цим питанням приділяється у 20-30 рр. ХХ століття.

Використання історіографічного підходу дало нам змогу визначити, що теоретичні ідеї та положення учених періоду 20-30 рр. ХХ століття з розв'язання завдань статевого виховання школярів викликали зацікавленість науковців упродовж подальшого розвитку педагогічного знання.

Аналіз засвідчив, що у радянській історико-педагогічній науці проблеми статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття розглядалися як другорядні, переважно в аспекті вивчення окремих питань: крізь розвиток ідеї спільного та роздільного навчання хлопчиків і дівчаток (М. Тимофеєв, 1945); шляхом аналізу постаті П. Блонського та його теоретичних розробок з питань статевого виховання (М. Данильченко, 1976); у контексті вивчення проблем дошлюбної підготовки учнівської молоді (Е. Черєпова, 1976). Безпосередньому аналізу ідей щодо статевого виховання школярів у 20-30 рр. ХХ століття присвячена робота Г. Бельської, яка відзначила, що базовий напрям статевого виховання - моральний - був заданий Н. Крупською, виділила в педагогічній теорії ряд підходів до вирішення означеної проблеми. Характерними рисами вказаних досліджень є абсолютизація марксистського вчення та приниження ролі педологів і педагогів 20-30 рр. ХХ століття.

У сучасній історії педагогіки проблема статевого виховання школярів 20-30-х рр. ХХ століття не ввійшла в предметне поле дослідників. Її окремі складові висвітлено в ході вивчення питань дошлюбної підготовки учнівської молоді (В.Макаров, 1993; В.Кравець, 1997) та аспектів ґендерної освіти і виховання періоду НЕПу (О.Петренко, 2006). У зазначених наукових працях переосмислено традиційний підхід до інтерпретації виховних ідей, теоретичних положень, практики реалізації статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття з сучасних об'єктивних позицій.

За формою написання наукових розвідок нами виділено: монографії, дисертації, бібліографічні покажчики, статті у педагогічних періодичних виданнях.

Аналіз показав, що за досить значного інтересу до вивчення історії розвитку школи і педагогіки 20-30 рр. ХХ століття, сьогодні відсутні цілісні та неупереджені праці, присвячені проблемі статевого виховання школярів у цей період.

Виявлено наукові та суспільні передумови розвитку проблем статевого виховання школярів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ - початку ХХ століття: фрейдизм, складовою якого є теорія дитячої сексуальності (визнавалось, що дитина сексуальна від народження і з перших років життя поступово опановує різні грані сексуальних переживань); нові сімейно-шлюбні стосунки на основі марксистської концепції; феміністичний рух, що призвів до процесів емансипації, широкого включення жінок до суспільно-політичного життя та відкрив нові можливості на ниві освіти й виробництва.

Визначено, що в цей період виходять у світ праці західних учених (О. Вейнінгер „Стать і характер”, 1893; К. Геллер „Статеве питання і школа”, 1908; А. Моль, „Статеве життя дитини”, 1909), які були перекладені російською мовою та значною мірою вплинули на розвиток підходів до проблеми статевого виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії початку ХХ століття.

На основі аналізу матеріалів періодичних видань, нарисів та наукових розвідок початку ХХ століття з'ясовано, що вітчизняні дослідники (А. Віреніус, В. Ільїнський, А. Калмикова, В. Канель, Є. Лозинський, В. Половцева) наголошували на важливості системного підходу у розв'язанні проблеми статевого виховання школярів. Науковці та лікарі кінця ХІХ - початку ХХ століття серед питань статевого виховання виокремили: потребу підвищення морального рівня суспільства; необхідність профілактики дитячого онанізму; визначення віку, з якого слід починати статеве виховання дитини; обсяг необхідних знань про статеве життя. Найбільш гострі дискусії з цих питань розгорнулися на сторінках періодичних видань („Вестник воспитания”, 1903, 1906, 1909; „Русская школа”, 1892 тощо). Переважна більшість дописувачів (А. Калмикова, Є. Лозинський, В. Половцева) вирішальну роль у статевому вихованні дитини відводила природничим наукам та сімейному вихованню.

У ході наукового пошуку виявлено, що означені питання й проблеми статевого виховання школярів набули свого подальшого дослідження і розвитку в 20-30 рр. ХХ століття.

У другому розділі - „Статеве виховання школярів як проблема педагогічної науки 20-30 років ХХ ст.” - розглянуто проблему статевого виховання школярів як складову соціального виховання в УСРР; розкрито погляди відомих науковців і державних діячів щодо змісту та завдань статевого виховання; проаналізовано організаційно-педагогічні підходи та теоретичні положення педології до визначення мети, завдань, змісту, форм і методів означеної проблеми; розглянуто, висвітлено й охарактеризовано особливості реалізації статевого виховання школярів у практичній діяльності школи, сім'ї та піонерської організації.

Аналіз нормативно-правової бази освітньо-виховної системи в Україні 20-30 рр. ХХ століття довів, що шкільна політика зазначеного періоду щодо статевого виховання школярів регламентувалася керівними документами про школу (постанова „Про введення спільного навчання”, 1918; „Декларація про соціальне виховання дітей”, 1920; „Кодекс законів про народну освіту УСРР”, 1922; „Про заходи щодо боротьби з дитячою бездоглядністю”, 1926 тощо).

Встановлено, що загальний характер діяльності системи народної освіти був спрямований на соціальний захист дитинства; ліквідацію дитячої бездоглядності та безпритульності, які були особливо поширені в 20-30 рр. через наслідки громадянської війни та голод 1921-1923 рр.; поєднання виховання й навчання з виробничою працею; виховання між хлопчиками і дівчатками почуття товариськості та рівності.

Під час дослідження виявлено, що для періоду 20-30 рр. ХХ століття характерні різнопланові теоретичні підходи до питань статевого виховання школярів з боку державних діячів, педагогів та вчених-педологів. Керівники радянської держави (О. Коллонтай, Н. Крупська, В. Ленін, А. Луначарський та ін.) розробляли ідею домінування соціально-класових пріоритетів у статевому розвитку і вихованні. Згідно з нею визначальним у статевій поведінці особистості визнавався соціальний аспект, якому мали підкорятися всі біологічні бажання і потяги людини. Така позиція обмежувала розуміння проблеми суто соціальними чинниками, повністю ігнорувала біологічні рушії статевих потреб людини і, відповідно, дитини.

У науковій спадщині провідних педагогів і психологів 20-30 рр. ХХ століття (Є. Аркіна, П. Блонського, Л. Виготського, А. Макаренка, М. Рубінштейна) було визначено мету, завдання, зміст, принципи та методи статевого виховання, які б сприяли дотриманню моральних норм статеворольової поведінки; наголошено на потребі проведення організованого статевого виховання школярів; розглянуто вплив і врахування вікових особливостей у статевому вихованні; обґрунтовано важливість і доцільність проведення статевого виховання в сім'ї з перших днів життя дитини. Більшість науковців відстоювала позицію необхідності спеціальної підготовки педагогічних кадрів і підвищення рівня статевої просвіти дорослих. З цією метою на сторінках педагогічних періодичних видань й у спеціальній літературі висвітлювались поради та рекомендації батькам щодо статевого виховання дитини в сім'ї (Є. Аркін „Про деякі питання виховання дітей”, 1935; А. Макаренко „Книга для батьків: лекції про виховання”, 1937 та ін.).

Теоретичні положення та шляхи практичної реалізації статевого виховання школярів у зазначений період активно розроблялись у педологічній науці. У дослідженнях учених-педологів (Д. Азбукін, І. Арямов, М. Басов, А. Єфімов, А. Залкінд, Б. Райков, Л. Раскін, І. Симонов, Л. Сосюра) питання статевого виховання школярів інтерпретувалися з позиції зростання і розвитку дитини в певному середовищі як фізичному (повітря, сонце, житло), так і соціальному (оточуючі люди, їх вплив на фізичне середовище). За їх переконанням, розв'язання проблем виховання та охорони здоров'я дітей і молоді, у тому числі й питання статевого виховання, мали перебувати у єдності як соціального, так і біологічного впливу на розвиток дитини, акумулювати в собі: санітарно-гігієнічні вимоги до шкільного закладу; особисту, суспільну і професійну гігієну; періодичне психофізичне обстеження дитини та підлітка; фізичну культуру; шкільний режим (дозування розумової, фізичної праці та відпочинку відповідно соціально-біологічному стану дитини та підлітка); норми самообслуговування і трудових процесів; спостереження за статевим розвитком; обстеження соціально-побутових умов життя дітей та форм їхньої самоорганізації; науково-методичну розробку гігієнічного соціально-біологічного виховання та облік його проведення.

Розв'язання цих завдань у 20-30 рр. ХХ століття було покладено на педологічну службу, установи якої створювалися при закладах освіти і науки й діяли до виходу Постанови ЦК ВКП(б) „Про педологічні перекручення в системі наркомосів” (1936).

Розглядаючи питання статевого виховання школярів крізь призму педологічної науки, ми виявили, що найбільш повно теоретичні аспекти цієї проблеми репрезентовані у науковій спадщині вченого-педолога Арона Залкінда („Статеве питання з комуністичної точки зору”, 1924; „Статеве питання в умовах радянської дійсності”, 1926; „Статеве виховання юних піонерів”, 1928 та ін.). На думку вченого, ефективність системи статевого виховання дітей та молоді залежить від дотримання трьох основних принципів:

єдності навчання і виховання (статеве виховання проходить у школі в загальному навчально-виховному процесі);

системності (елементи статевого виховання виступають органічною складовою навчально-виховної роботи);

врахування вікових особливостей дитини (статевий чинник враховується на кожному етапі вікового розвитку дитини разом з іншими факторами виховання).

Учений визначив основні форми статевих відхилень, що найчастіше трапляються у дітей, а саме: ранній початок статевого життя, онанізм, дитячий садизм та мазохізм із статевим забарвленням, ексгібіціонізм, стан підвищеної сексуалізації під впливом м'язово-тактильних відчуттів, надмірний розвиток статевого романтизму, загострений статевий інтерес, гіпосексуальність.

Серед ефективних засобів статевого виховання школярів, зокрема у перехідному віці, А. Залкінд виділив: педагогічне середовище, окремі навчальні (суспільствознавство, природознавство) та суміжні (мистецтво, праця) предмети; дитячий колектив; піонерську організацію; фізичну культуру; спільне виховання хлопчиків та дівчаток. А. Залкінд довів, що проблема подолання сексуального інтересу у дітей та підлітків можлива шляхом сублімації - переключення дитячої енергії у сферу активної творчої діяльності.

Дослідження засвідчило, що на початку 20-х років ХХ століття соціальні чинники та явища (дитяча безпритульність та бездоглядність, що призводили до проституції, раннього початку статевого життя, статевої розпусти, поширення венеричних захворювань тощо) актуалізували потребу практичної реалізації завдань статевого виховання школярів перед громадськістю і школою. Педагоги, педологи та вчителі-практики відстоювали необхідність введення спеціальних програм статевого виховання до навчальних планів шкіл. Проте реалізація цієї ініціативи гальмувалась через складність та особистісно-інтимний характер проблеми, недостатню обізнаність учителів з питань статевої сфери, відсутність підготовлених педагогічних кадрів. Розв'язання проблеми статевого виховання в офіційній педагогіці вбачалося у спільному навчанні та вихованні хлопчиків і дівчаток. Поширеними видами занять з учнівською молоддю щодо формування статевої поведінки були: спільна праця та ігри хлопчиків і дівчаток, участь у революційних та шкільних святах, активне залучення дівчат до органів шкільного самоврядування, диспути про кохання, сім'ю та шлюб при соціалізмі.

У ході дослідження встановлено, що вагомий вплив на статеве виховання школярів у досліджуваний нами період мав комуністичний дитячий рух, який, з моменту свого створення (1922), орієнтувався на формування всебічно розвиненої особистості в умовах побудови соціалістичного суспільства. Його діяльність охоплювала піонерів (10-16 років) та комсомольців (від 16 років). Відповідно до загальної спрямованості дитячого руху норми й правила статевої поведінки піонерів визначалися загальними статутними та програмними документами (Постанова Оргбюро РКП (б) „Про піонерський рух”, 1924; Постанова ЦК ВКП (б) „Про стан та найближчі завдання піонерського руху”, 1928 тощо).

Педагоги, науковці, державні діячі 20-30 рр. ХХ століття (А. Залкінд, Н. Крупська, М. Рубінштейн та ін.) вбачали в дитячому комуністичному русі могутнє джерело формування статевої поведінки школярів. Проте з боку організаторів та керівництва дитячого руху питанням статевого виховання піонерів приділялось недостатньо уваги як через складність проблеми, так і зосередженість головної уваги на ідеологічній складовій діяльності піонерської організації.

У дослідженні визначено, що статеве виховання школярів у сім'ї визначеного періоду проходило в боротьбі між історично усталеною релігійно-християнською традицією (з використанням різноманітних форм, методів, прийомів та засобів народного виховання: обрядовість, традиції, звичаї, фольклор, настанови, научіння, заборони, покарання тощо) та соціалістичними перетвореннями (трансформація моделі сім'ї, антирелігійна пропаганда, емансипація жінки).

З середини 30-х років ХХ століття зміст, завдання, форми і методи виховної роботи з учнями піддаються суттєвому коригуванню з боку держави та органів освіти. Першочерговим стає питання уніфікації освітньо-виховної системи СРСР - школа стає провідним виховним соціальним інститутом, на який держава покладає повну відповідальність за виховання школярів у контексті соціалістичних перетворень, у тому числі і за статеве виховання.

На основі вивчення історико-педагогічної та психолого-педагогічної літератури, архівних джерел, виокремлених теоретичних положень та практики реалізації статевого виховання в 20-30 рр. ХХ століття зроблено загальні висновки, де викладено основні результати дослідження:

1. Проблема статевого виховання дітей і молоді турбувала людство від найдавніших часів і до сьогодення. У педагогічній думці Античності та класичної західної педагогіки мета статевого виховання вбачалась у підготовці хлопчиків та дівчаток до подружнього життя з урахуванням конкретних особливостей певного суспільно-історичного періоду. Науково-технічний прогрес, процеси фемінізації, сексуальна революція ХХ століття призвели до розширення кола питань статевого виховання школярів. На сьогодні статеве виховання - це багатоаспектна проблема, що містить у собі морально-психологічний, анатомо-фізіологічний, медико-гігієнічний, психосексуальний та юридичний компоненти. Процес статевого виховання дітей і молоді передбачає забезпечення їх здорового статевого розвитку, оволодіння моральними нормами поведінки з особами протилежної статі. Центральне поняття виокремленої проблеми - „стать” - є предметом дослідження багатьох наук: філософії, педагогіки, психології, соціології, медицини, фізіології та ін.

2. Установлено, що проблеми статевого виховання школярів у 20-30 рр. ХХ століття досліджувалися й обґрунтовувалися у виступах державних діячів з питань освіти і виховання дітей і молоді, у працях учених: педологів, педагогів та психологів. В офіційній педагогіці зазначеного періоду визнавалася виключна роль соціалізму в ефективному розв'язанні завдань статевого виховання, яке розглядалося на основі марксистсько-ленінської концепції побудови освітньо-виховної системи країни. На думку
Н. Крупської, В. Леніна, А. Луначарського, статеві потреби особистості мають повністю підпорядковуватися потребам колективу. Найефективнішим засобом статевого виховання державні діячі вважали спільне навчання та виховання хлопчиків і дівчаток, що формує у школярів почуття рівності й товариськості.

Значну увагу питанням статевого виховання школярів приділяли вітчизняні педагоги та психологи 20-30 рр. ХХ століття (Є. Аркін, П. Блонський, Л. Виготський, А. Макаренко), які визнавали необхідність спеціальної підготовки педагогічних кадрів для вирішення завдань статевого виховання; наголошували на потребі підвищення рівня статевої просвіти дорослих; підкреслювали важливість взаємодії сім'ї, школи та громадськості у процесі статевого виховання дітей і молоді. Серед ефективних методів, прийомів та засобів впливу на формування культури статевої поведінки школярів науковці виділяли: навчання, працю, творчість, спорт і фізичні вправи, здоровий спосіб життя, соціальні стосунки (юнацьке кохання, дружба, товариськість і т. ін.).

У науковому полі педологічної науки виокремленого періоду, зокрема в працях І. Арямова, А. Єфімова, А. Лобуса, Б. Райкова, І. Симонова, Л. Сосюри, проблема статевого виховання школярів розглядалася як
біо-соціальна.

Провідний теоретик статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття, учений-педолог А. Залкінд у своїх працях розробив та обґрунтував теоретичні засади статевого виховання, як провідну визначив сублімацію (переключення статевої енергії дитини на активну суспільно корисну діяльність, творчість, працю, навчання, спорт тощо). Окремі положення його теорії (небажаність раннього початку статевого життя, необхідність системного проведення статевого виховання у загальному навчально-виховному процесі, врахування вікових особливостей дитини тощо) і сьогодні не втратили своєї актуальності.

3. Доведено, що завдання статевого виховання школярів у 20-30 рр. ХХ століття реалізовувалися сім'єю, школою та громадськими організаціями. У сім'ї виховання культури міжстатевої поведінки хлопчиків та дівчаток визначалося, з одного боку, релігійно-християнською традицією, родинно-побутовою культурою, національно-етнічною обрядовістю, а з іншого - руйнацією патріархальних відносин внаслідок пролетаризації сім'ї, процесів емансипації, піднесення ролі жінки в суспільстві, що істотно змінювало усталені стереотипи статеворольової соціалізації та ідентифікації. З початку 30-х років ХХ століття виховні завдання сім'ї унормовуються шкільною освітою і вихованням.

У шкільному навчально-виховному процесі дівчатка та хлопчики отримували спеціальні знання (фізіологічні особливості організму, елементарні гігієнічні навички, дівчата знайомилися з особливостями вагітності та питаннями охорони материнства) як при вивченні навчальних дисциплін, так і в позакласній роботі (лекції, бесіди, диспути, революційні свята тощо).

У піонерській організації формувалися навички спільної міжстатевої діяльності; закладалися основи рівноправ'я між майбутніми чоловіками та жінками; виховувалося почуття товариськості, відповідальності й колективізму в різноманітних формах виховного впливу: екскурсії, туристичні походи, суспільно корисна діяльність (допомога молодшим і людям похилого віку, виконання громадських доручень). Статеве виховання школярів через піонерський рух здійснювалося у контексті соціалістичних перетворень в умовах надмірної політизації та заідеологізованості.

4. Науково-практичний досвід статевого виховання школярів досліджуваного періоду полягає в тому, що на його основі з позицій сьогодення важливим є спрямування роботи на:

- об'єднання зусиль педагогів, учителів-практиків, батьків щодо розв'язання завдань статевого виховання;

- дотримання норм шлюбно-сімейних стосунків, формування в молоді орієнтації на шлюб, сім'ю та усвідомлене батьківство;

- підвищення рівня загальної моральності у дітей та молоді, зокрема й у статевій поведінці;

- використання в сучасній виховній практиці форм роботи щодо статевого виховання у контексті народно-педагогічної традиції.

Здійснений науковий пошук не претендує на вичерпний аналіз проблеми. Окремим дослідженням може стати розгляд впливу релігійних традицій на статеве виховання дітей і молоді. Цікавим, на наш погляд, було б вивчення впливу статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття на соціалізацію дитини.

Основні положення дослідження відображено у таких публікаціях автора

статевий виховання відхилення освіта

Хрестоматія:

1. Федяєва В., Кравченко Т. Статеве виховання школярів: сторінками історії (20-30 рр. ХХ століття) / В. Федяєва, Т. Кравченко // Хрестоматія. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2007. - 186 с. (зібрано та систематизовано маловідомі наукові матеріали з проблем статевого виховання школярів відповідно до визначеного періоду).

Наукові статті у фахових виданнях:

2. Кравченко Т. В. Статеве виховання як історико-педагогічна проблема / Т. В. Кравченко // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2004. - Вип. ХХХV. - С. 280 - 282.

3. Кравченко Т. В. Теорія і практика статевого виховання в педагогіці В. О. Сухомлинського / Т. В. Кравченко // Науковий вісник МДУ. Педагогічні науки : зб. наук. пр. - Миколаїв : Редакційно-видавничий відділ МДУ, 2004. - Вип. 8. - С. 371 - 374.

4. Кравченко Т. В. Нормативно-правове забезпечення шкільної освіти в Україні 20-30-х років ХХ століття / Т. В. Кравченко // Наукові записки ВДПУ. Серія : Педагогіка і психологія : зб. наук. пр. - Вінниця : ТД „Едельвейс и К”, 2004. - Вип. 11. - С. 137 - 139.

5. Кравченко Т. В. Питання свободи вибору та відповідальності особистості в контексті статевого виховання / Т. В. Кравченко // Збірник наукових праць ПДПУ ім. В.Короленка. - Полтава : Фірма „Техсервіс”, 2005. - Вип. 5 (44). - С. 208 - 212.

6. Кравченко Т. В. Особливості статевого виховання молоді 20-30-х років ХХ століття в Україні в контексті історико-педагогічного дослідження / Т. В. Кравченко // Збірник наукових праць. Педагогічні науки : зб. наук. пр. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2005. - Вип. ХХХХ - С. 320 - 323.

7. Кравченко Т. В. „Статеве питання” на сторінках вітчизняних періодичних видань 20-х років ХХ століття / Т. В. Кравченко // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи : зб. наук. пр. - К. : Міленіум, 2006. - Вип. 17. - С. 176 - 181.

8. Кравченко Т. В. Статеве виховання в Україні у 20-30-ті роки ХХ століття: регіональний аспект / Т. В. Кравченко // Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір : зб. наук. пр. - Луганськ : Альма-матер, 2006. - С. 201 - 206.

9. Кравченко Т. В. Теоретичні положення статевого виховання школярів у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття
/ Т. В. Кравченко // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2006. - Вип. ХХХХІІІ. - С. 44 - 48.

10. Кравченко Т. В. Виховання культури міжстатевих стосунків школярів / Т. В. Кравченко // Школа першого ступеня: теорія і практика : зб. наук. пр. - Тернопіль : Видавництво „Астон”, 2007. - Вип. 21. - С. 222 - 228.

АНОТАЦІЯ

Кравченко Т. В. Статеве виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії та практиці 20-30 років ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. - Кіровоград, 2009.

У дисертації досліджено основні підходи до розв'язання проблеми статевого виховання школярів у 20-30-ті роки ХХ століття на основі аналізу вітчизняного історико-педагогічного досвіду, публікацій та архівних матеріалів означеного періоду. Проаналізовано вплив соціальних та політичних трансформацій на розвиток основних положень статевого виховання.

Розкрито основні ідеї та педагогічні підходи до статевого виховання й досвід його реалізації у практичній діяльності школи, сім'ї, громадських організацій. У дисертаційній роботі визначено та систематизовано шляхи, методи та прийоми статевого виховання школярів у вітчизняній педагогіці 20-30 років ХХ століття.

Ключові слова: стать, статеве виховання, теоретичні основи статевого виховання школярів, вітчизняний історико-педагогічний досвід.

АННОТАЦИЯ

Кравченко Т. В. Половое воспитание школьников в отечественной педагогической теории и практике 20-30 годов ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. - Кировоград, 2009.

Диссертационное исследование посвящено целостному историко-педагогическому анализу проблемы полового воспитания школьников в отечественной педагогической теории и школьной практике 20-30 гг. ХХ века в контексте социального воспитания и образовательных трансформаций указанного периода. В работе осуществлен анализ современного состояния полового воспитания детей и молодежи на основе изучения новейшей психолого-педагогической литературы, а также показана историография обозначенной проблемы; выявлены научные и социально-политические предпосылки, которые повлияли на становление и развитие отечественной системы полового воспитания школьников в 20-30 гг. ХХ века; раскрыты содержание, цели, задачи, формы и методы полового воспитания в указанный период в деятельности семьи, школы, общественных организаций.

В ходе исследования определено, что понятие „половое воспитание” в современной отечественной педагогике - составляющая часть воспитательного процесса, обеспечивающая здоровое половое развитие детей и овладение ими нормами взаимоотношений с представителями противоположного пола. В самом процессе полового воспитания учеными выделены несколько направлений: анатомо-физиологический, медико-гигиенический, морально-психологический, психосексуальный, юридический.

В диссертации проанализированы труды педагогов Античности и классиков зарубежной педагогики относительно проблемы полового воспитания, освещены теоретические основы указанной проблемы в педагогическом наследии классиков украинской педагогики ХХ века.

Проведение историографического анализа засвидетельствовало отсутствие в современной педагогической науке целостного и системного исследования, посвященного половому воспитанию школьников в 20-30 гг. ХХ столетия, несмотря на то ,что отдельные аспекты проблемы были освещены в ряде историко-педагогических исследований (Г. Бельская, М. Данильченко, В. Макаров, В. Кравец, О. Петренко, М. Тимофеев, Э. Черепова и др.).

На основе изучения и анализа научных источников показано, что на становление и развитие отечественной теории полового воспитания (начиная с конца ХІХ века) большое влияние оказали: теория З.Фрейда относительно детской сексуальности с момента рождения человека, марксистская концепция, распространение феминистского движения и идей эмансипации, педагогические произведения западных ученых по проблемам пола и полового воспитания (О. Вейнингер, К. Геллер, А. Моль и др.).

Исследование проблемы показало, что вопросы содержания, задач, целей, путей и средств полового воспитания школьников стали предметом активного изучения со стороны общественных деятелей (А. Коллонтай, Н. Крупская, В. Ленин, А. Луначарский), психологов, педагогов (Е. Аркин, П. Блонский, Л. Выготский, А. Макаренко) и педологов (И. Арямов, А. Залкинд, А. Лобус, Б. Райков, Л. Раскин, И. Симонов и др.) 20-30 гг. ХХ века.

Отдельное внимание уделено освещению реализации задач полового воспитания школьников в указанный период в семье, школе и деятельности пионерской организации.

Запрет педологической науки (1936 г.) привел к прекращению теоретических разработок проблем полового воспитания. Исследованием доказано, что указанные изменения были вызваны сменой политического курса развития СССР, а не объективно-научными предпосылками. Такие действия в итоге привели к игнорированию психосексуальных особенностей мальчиков и девочек в учебно-воспитательном процессе советской школы на протяжении нескольких последующих десятилетий.