Основи дидактики. Навчання в початковій освітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет і завдання дидактики, її основні категорії

Дидактика - галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти.

Основне призначення дидактики полягає в науковому обгрунтуванні навчальної діяльності та розробці ефективних форм, методів і засобів її здійснення.

Дидактика відповідає на питання: чого навчати (зміст освіти), як навчати (принципи та методи навчання), де, коли, і в яких організаційних умовах навчати (форми навчання).

Предметом дидактики є:

1) визначення мети і завдань навчання, без чого неможливе повноцінне навчання; дидактика навчання школа мотивація

2) окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства. Це дасть змогу підібрати науковий матеріал, який учні мають засвоїти, та певні практичні уміння і навички, якими вони повинні оволодіти за час навчання в школі;

3) виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

4) обгрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання;

5) вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання. Дидактика покликана ознайомити вчителів зі способами і шляхами навчання учнів, за допомогою яких можна досягти цілей процесу навчання;

6) забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які може використовувати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання.

Перед дидактикою стоять такі основні завдання:

·обґрунтувати і конкретизувати принципи організації навчання, обґрунтувати шляхи і засоби розвитку пізнавальної самостійності, активності, ініціативи учнів;

·визначити критерії відбору і способи конструювання основних компонентів змісту освіти у зв'язку із значним перевантаженням навчальних програм і підручників надто складним і другорядним матеріалом;

·дослідити функції і структуру методів та форм навчання;

·обґрунтувати міжпредметні і внутріпредметні зв'язки з метою актуалізації опорних знань, їх систематизації, формування навчальних і практичних навичок;

·забезпечити сбалансованість соціальних і особистісних цілей в процесі навчання;

·розробити нові освітні технології.

Дидактичні категорії - найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

До основних категорій дидактики належать навчання, освіта, самоосвіта, викладання, учіння, навчальна діяльність, дидактичні закономірності, принципи, процес навчання і його компоненти (цілі, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати навчання), знання, навички, уміння, пізнавальна активність, мотивація учіння, пізнавальні інтереси і потреби, об'єкт і суб'єкт пізнання.

2. Основні функції та рушійні сили процесу навчання

Основними функціями процесу навчання є освітня, розвивальна і виховна.

Освітня функція передбачає засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

Розвивальна функція виявляється у розвитку мислення учнів, формуванні волі, емоційно-почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Виховна функція спрямована на формування наукового світогляду учнів, шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.

Освітня, розвивальна та виховна функції реалізуються через такі чинники:

- використання змісту навчального матеріалу -- для реалізації цих функцій учитель використовує основний матеріал навчальних дисциплін, доповнюючи його цілою додатковою інформацією;

- добір форм, методів і прийомів навчання -- здійснюється з таким розрахунком, щоб вони заохочували до самостійного здобування знань;

- забезпечення порядку і дисципліни на уроці -- повноцінне навчання можливе лише за умови високої дисципліни;

- використання оцінок - аналіз відповідей і мотивація оцінок, які виставляє учитель.

- особа вчителя, його поведінка, ставлення до учнів-- ерудований, тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливає на їх навчальні результати і поведінку.

Рушійними силами розвитку індивіда в процесі навчання є такі суперечності:

- між вимогами щодо рівня розвитку і наявним у індивіда рівнем, засобами, мотивами;

- між прагненнями учня задовольнити свої органічні потреби і нездатністю зробити це самостійно в доцільній формі;

- між рівнем підготовки і поставленою метою, яку треба досягти не тому, що вона має безпосереднє значення і самоцінність для учня, а у зв'язку з іншими мотивами (престижність, вплив авторитету, почуття відповідальності тощо);

- між тим, що знає та вміє учень, і метою, яка виникає перед ним сама або поставлена ззовні.

Основною суперечністю, що характеризує процес навчання загалом, є суперечність між вимогами суспільства щодо підготовки молодого покоління і фактичним її рівнем.

У навчальному процесі вчитель може створювати штучні суперечності (розв'язки їх уже відомі науці, вчителеві, але не дітям). Їх можна назвати проблемними ситуаціями. Вони становлять основу проблемного навчання.

Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч -- зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних та неістотних.

Найбільше уваги вимагають внутрішні протиріччя. Вони збуджують внутрішні психічні сили, які виступають рушієм навчальної діяльності школярів. Провідною рушійною силою процесу навчання є результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь та навичок, з іншого боку.

3. Викладання та учіння, їх характеристика, компоненти

Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів - викладання й учіння.

Викладання - діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Головною фігурою у процесі викладання є вчитель, викладач, з ініціативи якого відбувається навчальна взаємодія з учнями.

Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками.

У широкому значенні учіння полягає в оволодінні учнями соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано - через систему завдань. Результативність цього процесу залежить від стилю спілкування учителя з учнем, впливу навколишнього середовища.

Структурно процес навчання утворюють такі компоненти:

- цільовий (формування мети вивчення матеріалу на уроці, навчального предмета та освітньої мети навчального закладу);

- стимулюючо-мотиваційний (спонукання учнів (студентів) до активної пізнавальної діяльності, формування в них відповідної мотивації);

- змістовий (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного заняття);

- операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання);

- контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь та навичок);

-оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня чи студента, причин неуспішності і їх усунення).

Реалізація кожного компонента і їх сукупності передбачає свідому, цілеспрямовану взаємодію викладача і учня

4. Взаємозв'язок закономірностей, принципів і правил навчання

Закономірності і принципи - це системотвірні дидактичні категорії, які відображають цілісність педагогічного процесу. Вони тісно зв'язані з основними компонентами навчального процесу: цілями і завданнями навчання, змістом і формами його реалізації, методами і засобами, стимулюванням і результативністю навчання.

Закономірності - суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами).

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання -- діяльністю вчителя, діяльністю учня та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. Основні вимоги до діяльності учителя, що витікають із закономірностей, є принципами.

Дидактичні принципи-- це вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Принципи характеризують способи використання законів і закономірностей відповідно до визначення мети. Структура дидактичних принципів обумовлена структурою законів і закономірностей навчання.

Правило -- це опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі. Правило розкриває окремі сторони застосування того чи іншого принципу навчання. Це конкретна вказівка вчителю на те, як потрібно діяти в типовій ситуації навчання. Співвідношення закономірностей, принципів і правил навчання :

Закономірності

Принципи

Правила

Схема показує, що правила витікають з принципів навчання, є засобом їх реалізації. У правилах закріплюється практичний досвід навчання.

Правила наказують вчителю виконувати в тій чи іншій ситуації певні дії, орієнтують його на дотримання певних вимог, але, як це буде зроблено, цілком і повністю залежить від учителя. Правила випливають з принципів навчання. Принципи реалізуються через правила навчання, які є засіб реалізації принципів. Правила не тільки автоматично слідують з принципів, але є узагальненням практичного досвіду багатьох поколінь вчителів.

Принципу доступності відповідають правила: від легкого до важкого; від загального до конкретного; від відомого до невідомого

Принципу свідомості і активності відповідає правило: часто використовуйте запитання «чому?»

Принципу міцності відповідає правило: повторення та закріплення вивченого здійснюйте так, щоб активізувати не тільки пам'ять, але й мислення та почуття учнів.

Принципу наочності відповідає правило: слідкуйте за тим, щоб спостереження учнів були систематизовані та приведені у відповідність до причини та наслідку незалежно від порядку, у якому вони здійснювалися.

5. Зміст освіти в сучасній початковій школі, його компоненти. Державний стандарт початкової загальної освіти

Зміст освіти - система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

Зміст освіти - це та частина культури і соціального досвіду суспільства, яка використовується у навчальному процесі для виховання і розвитку освіти.

До сучасного змісту освіти входять 4 компоненти: 1) Досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; 2) Досвід виконання відомих способів діяльності, зафіксований у формі умінь діяти за зразком; 3) Досвід творої діяльності, зафіксований у формі умінь і навичок діяти у формі нових навичок; 4) Досвід ставлень до навколишньої дійсності, зафіксований у формі ціннісних орієнтацій.

Головне в змісті освіти -- науковість і системність знань, їх цінність для соціального становлення людини, гуманізація і демократизація шкільної освіти. Важливими є доступність, науковість, наступність і перспективність змісту освіти, практичне значення, а також індивідуалізація, диференціація навчання.

Державний стандарт загальної середньої освіти -- звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти.

Державний стандарт складається з:

- Базового навчального плану початкової загальної;

- загальної характеристики інваріантної та варіативної складових змісту початкової загальної освіти;

- державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. У результативній складовій кожної освітньої галузі Державного стандарту визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи, які відповідають змісту і структурі предметних компетентностей.

Протягом навчання у початковій школі учні повинні оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій. На основі цього Державного стандарту Міністерство освіти і науки розробляє навчальні програми, відповідно до яких здійснюється підготовка варіативних програм і підручників.

Затверджено 20 квітня 2011 р, введений у дію 1 вересня 2012 року.



6. Мотивація навчальної діяльності молодших школярів

Ефективність учбової діяльності залежить від мотивів, які спонукають учня до активності і визначають її спрямованість. Будучи невід'ємним компонентом учіння, мотивація чинить вплив як на перебіг, так і на ефективність діяльності школярів.

Як свідчить практика, якщо в учня відсутній потяг до знань і він не проявляє інтелектуальної активності, то похвалитися хорошими результатами своєї учбової діяльності він не зможе. У школі можна створити оптимальні умови для навчання, оснастити навчальний процес необхідними технічними засобами, навчальний матеріал викладатиме досвідчений учитель, але все це не забезпечить належної успішності, якщо в учня не сформована учбова мотивація. До неї входить низка спонукань, які постійно змінюються і вступають у нові взаємовідношення (потреби і сенс учіння для учня, його мотиви, цілі, інтереси, емоції тощо). Її утворюють спонукальні стимули, якими є потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, ідеали та ін. В учбовій діяльності школяра вона виконує спонукальну, організуючу і смислоутворюючу функції. Особливо важливою є остання функція, оскільки у мотиваційній сфері особистості вона визначає суб'єктивну і об'єктивну значущість учіння і надає йому особистісного смислу.

Мотивація учіння відіграє важливу роль у становленні особистості, адже без неї неможлива ефективна учбова діяльність та розвиток здатності і потреби до самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти. Саме у молодшому шкільному віці закладається основа для подальшого учіння школяра і часто від бажання вчитися у початковій школі залежить і прагнення до учіння у середніх та старших класах.

Мотивація має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивними характеристиками вважають:

1) загальне позитивне ставлення дітей цього віку до школи;

2) широту їхніх інтересів (їх цікавить багато явищ життя);

3) допитливість, що є виявом розумової активності.

Негативні сторони мотивації учіння молодших школярів: недостатня дієвість мотивів, бо самі собою вони довго не підтримують навчальну діяльність; нестійкість - мотиви швидко задовольняються, і без підтримки вчителя можуть згаснути і більше не відновитися; мала усвідомленість, що виявляється у невмінні школярів назвати, що і чому їм подобається в даному предметі.

Справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати їх у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

7. Педагогічні функції засобів навчання

Засіб навчання - це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань.

2. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, організмів і окремих органів та ін.).

3. Графічні засоби (картини, малюнки, карти, схеми).

4. Технічні засоби навчання (навчальні кінофільми, телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).

5. Підручники і навчальні посібники.

6. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

7. Комп'ютери.

Підручник -- це особлива дидактична система, яка не тільки розкриває зміст навчання, а й є специфічною моделлю процесу навчання. Це означає, що підручник має двоєдину суть. З одного боку, для переважної більшості учнів він є джерелом знань, носієм змісту навчання, з іншого, він є засобом навчання, який володіє матеріальною формою, повґязаною зі змістом навчання, з процесом засвоєння цього змісту.

Слово вчителя, поряд з підручником, є тим засобом навчання, який крім інформаційної і комунікативної функції виконує організаційну. Вона полягає в тому, що за допомогою слова учитель спрямовує увагу учнів, організовує їх мислення, сприяє формуванню уявлень, переконань, розвиває емоції і почуття.

Засоби наочності. Наочність -- один з найважливіших дидактичних принципів. Використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про обґєкти вивчення, сприяють цілісному сприйманню цього обґєкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів. Використання різних засобів наочності так, щоб один вид доповнював інший та поєднувався зі словом учителя і підручником, дає дуже високий ефект засвоєння навчального матеріалу.

Технічні засоби навчання. Кодо-, епі- і діапроекції мають значні зображувальні можливості, легко керовані і тому дуже зручні для використання у навчанні. Особливо великі можливості аудіо-, кіно- та відео техніки. Сучасний навчальний процес важко уявити без їх застосування, оскільки вони дають можливість показати процес перебігу явища вивчення, виділити предмет вивчення і предґявити його для засвоєння. Використовуючи названі засоби так, щоб один доповнював інший, можна досягнути високого результату навчання.



8. Урок - основний елемент класно-урочної системи навчання

Урок - це цілісна за змістом і структурою форма організації навчання за якої заняття проводить вчитель з групою учнів, постійного складу, одного віку і рівня підготовки впродовж певного часу і згідно розкладу.

Ознаки уроку: цілісність( наявність теми); керівна роль вчителя; постійний склад учнів одного віку і одного рівня підготовки ; уроки проводяться за розкладом; урок має визначену тривалість ( 1 клас - 35 хв, 2, 3,4 клас - 40 хв.)

Серед основних вимог до уроку розрізняють: загальнопедагогічні, дидактичні, психологічні, санітарно-гігієнічні.

Загальнопедагогічні вимоги передбачають визначення вчителем мети і завдань уроку та шляхів їхньої реалізації; забезпечення заняття необхідними навчальними засобами; врахування особливостей учнів.

Дидактичні вимоги. Полягають у раціональному використанні часу на уроці ; чіткої постановки цілей і завдань уроку, правильного підбору форм навчання; реалізація дидактичних принципів; забезпечення між предметних зв'язків )

Психологічні вимоги. Спрямовані на врахування психологічних особливостей кожного учня; позитивний психологічний стан вчителя і учнів; пед.. етика і психологічний такт вчителя.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Передбачають відповідні освітленість класу, забезпечення чистим повітрям, належний температурний режим, раціональний розклад уроків, режим навчальної діяльності. Висота парт повинна відповідати віку дітей.

Типологія уроків В. Онищука грунтується на дидактичній меті і має такий вигляд: уроки засвоєння нових знань; засвоєння навичок і умінь; комплексного засвоєння знань; узагальнення і систематизації знань; перевірки, оцінки і корекції ЗУН; комбіновані уроки. Основою для класифікації є цілі уроку та місце уроку в їх системі.

Структура уроку - це склад, послідовність та логічна взаємодія елементів, які становлять його модель. Кожен урок має мікро- і макроструктури.

При підготовці вчителя до уроку виділяють попередню і безпосередню підготовку.

9. Нетрадиційні уроки. Шляхи вдосконалення сучасного уроку

Нетрадиційні уроки - це імпровізоване, але добре продумане заняття, яке має своєрідну структуру. Вони цінні своєю оригінальністю і розвивальними та виховними ефектами. Урок, проведений нестандартно, стимулює творчість учителя і його вихованців, створює сприятливі умови для співробітництва учнів один з одним і з вчителем. До таких уроків слід готуватись ретельно, а тому проводяться не так вже й часто.

Типи: 1) урок-вистава;2) урок-змагання;3) урок-естафета;4) урок взаємного навчання;5) урок із груповою формою роботи;6) урок, який проводять самі учні;7) урок-«наукове дослідження» ; 8) урок творчості;9) урок конкурсів;10) урок-вікторина;11) урок фантазії;12) урок-конференція; 13) урк-семінар;14) урок-рольова гра;15) урок-експериментал. дослідж;16) урок-«гонка-марафон»; 17) урок-ода; 18) урок-диспут (урок-діалог);19) інтегрований урок;20) урок-подорож;21) урок-казка;22) театралізований урок;23) урок-гра у формі інтерв'ю, прес-конференції, суду тощо; 24) урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач (КВК, «Полі чудес», «Що? Де? Коли?»).

Одним з найефективніших засобів, що поєднує навчальну, розвиваючу і виховну функції, є дидактична гра. До участі в такій грі обов'язково залучаються всі учні класу. Суттєвою ознакою дидактичної гри є наявність чітко визначеної мети навчання й відповідного педагогічного результату. Основними структурними компонентами дидактичної гри є ігровий задум, правила гри, ігрові дії, пізнавальний зміст (дидактичні завдання), обладнання та результати гри.

Основні шляхи вдосконалення сучасного уроку наступні:

1. Посилення цілеспрямованості діяльності вчителя і учнів на уроці.

2. Здійснення організаційної чіткості кожного уроку від першої до останньої хвилини.

3. Підвищення пізнавальної самостійності і творчої активності учнів.

4.Оптимізація учбово-виховного процесу. Необхідно вибирати оптимальні варіанти поєднання різних методів, прийомів засобів навчання, які ведуть найкоротшим шляхом до досягнення мети уроку.

5. Інтенсифікація учбово-виховного процесу на уроці. Чим більше учбово-пізнавальних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вище інтенсивність учбової праці.

6.Вдосконалення типології і структури уроку. Урок є складним педагогічним об'єктом. Як і всякі складні об'єкти уроки можуть бути розділений на типи по різних ознаках.

10. Аналіз та самоаналіз уроку

Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки. Очевидно, що дуже важливо приділяти багато уваги самоаналізу як окремого уроку, і всієї діяльності вчителя у цілому з метою управління процесом навчання.

Виділяють такі основні типи аналізу уроку.

1. Повний: проводиться з метою контролю за якістю навчально-виховного процесу та вивчення стилю діяльності вчителя, досвіду його роботи.

2. Короткий: проводиться з метою загальної оцінки діяльності вчителя, визначення його науково-теоретичного рівня.

3. Комплексний: передбачає всебічний розгляд усіх аспектів уроку в єдності прояву змісту, видів, методів і засобів організації навчально-виховного процесу. Застосовують переважно при одночасному аналізі кількох уроків.

4. Аспектний: передбачає розгляд лише окремих сторін діяльності вчителя й учнів на уроці -- виховної, дидактичної, санітарно-гігієнічної, психологічної та ін. Використовують переважно для виявлення недоліків або з'ясування ефективності педагогічних прийомів у діяльності вчителя.

Самоаналіз уроку -- це умовне розкладання проведеного уроку на його складові з глибоким проникненням в їх сутність, задачі з метою оцінити кінцевий результат своєї діяльності шляхом порівняння запланованого з здійсненими з урахуванням успіхів учнів.

Підвищення кваліфікації вчителя великою мірою залежить від рівня володіння вміннями аналізувати власну діяльність і діяльність своїх колег. Аналіз і самоаналіз уроку мають бути направлені на зіставлення висунутих освітніх, виховних і розвивають цілей з досягнутим результатом.

Мета аналізу може бути різною, але головним є те, що вона спрямована підвищення ефективності процесу навчання.

Основні вимоги до самоаналізу: місце уроку, що розбирається, у системі уроків з досліджуваної темі, обґрунтування освітньої й виховної цілей уроку й виконання наміченого плану уроку, характеристика класу й мотивація відбору навчального матеріалу для даного уроку, психологічна й педагогічна оцінка системи навчальних завдань і вправ, виконаних учнями на уроці, оцінка розвитку самостійного мислення учнів на уроці.

СКЛАДОВІ АНАЛІЗУ УРОКУ

1.Оцінка загальної структури уроку. 2. Реалізація дидактичної мети уроку. 3.Здійснення розвитку учнів у процесі навчання. 4. Виховання в процесі уроку.

5. Дотримання основних принципів дидактики. 6. Вибір методів навчання.

7.Робота вчителя на уроці. 8. Робота учнів на уроці. 9.Гігієнічні умови уроку.

10. Висновки.

11. Види навчання

Навчання поділяють на :пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, комп'ютерне навчання. Ці основні види можуть поєднуватись, утворюючи нові види навчання: пояснювально-проблемне, проблемно-програмоване, проблемно-комп'ютерне та ін.

Пояснювально-ілюстративне навчання

Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні "звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити.

Проблемне навчання

Воно передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання ґрунтується на чітких алгоритмах, що містять послідовність взаємопов'язаних етапів. Проблемний вид навчання забезпечує самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед його недоліків - значні затрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.



Програмоване навчання

Основним його принципом є передавання змісту навчального матеріалу невеликими логічно завершеними частинами. Часто навчальну інформацію учні отримують не від вчителя, а з програмованого посібника , комп'ютера. Позитивним у програмованому навчанні є виокремлення основного, істотного в навчальному матеріалі; забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; логічна послідовність у засвоєнні знань; можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; змога індивідуалізувати навчання. До вад програмованого навчання належать такі: діти мало спілкуєються з педагогом; зниження розвивального і виховного потенціалу навчання.

Комп'ютерне навчання

Основою комп'ютерного навчання є створення навчальних програм, виокремлення алгоритмів, системи послідовних дій, які необхідні для повноцінного засвоєння знань і вмінь. Ефективність навчальних програм і комп'ютерного навчання повністю залежить від якості алгоритмів управління розумовою діяльністю. ффУ сучасній дидактиці виокремлюють й інші види навчання: контекстне; навчання на основі поетапного формування розумових дій і понять; навчання на основі змістового узагальнення та ін.

12. Розвивальне і проблемне навчання у сучасній початковій школі

Навчальна діяльність учня полягає не просто в опануванні знань, а й у здійсненні інтелектуальної пошукової діяльності (постановці проблемних питань, розв'язанні суперечливих, проблемних ситуацій, творчому формулюванні власних суджень). Учень не лише поповнює багаж знань, а й розширює свої пізнавальні можливості, розвивається як особистість.

Проблемно-розвивальне навчання -- система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії учителя та учнів, вибору і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішування навчальних проблем.

Суть його полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається із створення проблемної ситуації, продовжуючись у розв'язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Система методів проблемно-розвивального навчання ґрунтується на принципах

v цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності),

v бінарності (складається з діяльності викладача й учнів) та

v проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєнні).

Її формують показовий, діалогічний, евристичний, дослідницький, програмований методи.

Показовий метод. Мета - пояснення учням суті нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми. Учитель пояснює навчальний матеріал, формулює проблему, що виникла, способи її вирішення вченими. Учні залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності вирішення проблеми.

Діалогічний метод. Мета - спонукання учнів до участі в постановці, вирішенні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії. Виклад навчального матеріалу відбувається у формі бесіди-повідомлення. Вказуючи на суперечності між фактами, явищами, учитель створює проблемні ситуації, спонукаючи учнів до участі в постановці проблеми, висуненні припущень, доведенні гіпотези.

Евристичний метод. Мета - організація самостійної роботи учнів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань. Учитель викладає навч. матеріал у формі евристичної бесіди, дискусії чи дидактичної гри, поєднуючи часткове пояснення нового матеріалу з постановкою проблемних питань. Це спонукає учнів до самостійної пошукової діяльності, , постановки й вирішення навчальних проблем.

Дослідницький метод. Мета - самостійне засвоєння учнями нових понять, способів інтелектуальних і практичних дій.Учитель разом з учнями створює проблемну ситуацію, спонукає їх до самостійної практичної роботи зі збирання та систематизації фактів.

Програмований метод. Суть - поетапний поділ навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового матеріалу частинами. Викладач створює проблемну ситуацію на основі постановки запитань і проблемних завдань.

13. Диференціація навчання. Види диференціації

Диференціація навчання - це створення таких умов, за яких кожен учень міг би повноцінно оволодівати змістом навчального матеріалу, гармонійно розвивався відповідно до своїх індивідуальних можливостей, схильностей, інтересів. Диференціація може здійснюватись між школами в межах шкільної системи, класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах класу з урахуванням одного чи кількох критеріїв -- мети, методів, змісту освіти тощо.

Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть бути стать, вік, розумові здібності, успіхи в навчанні, пізнавальні інтереси тощо.

Нині розрізняють зовнішню(профільну ) і внутрішню(рівневу)диференціацію.

Зовнішня диференціація (профільна) -- це така організація навчально-виховного процесу, при якій врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється у спеціально організованих класах, групах, школах. Тобто комплектування цих шкіл, класів, груп учнями здійснюється на основі певних критеріїв. Такими критеріями є задатки, нахили, здібності, майбутній професійний інтерес. Нині зовнішня диференціація проявляється у широкій мережі гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл, класів з поглибленим вивченням предметів, профільних класів, класів з випереджальним розвитком.

Диференціація за здібностями передбачає розподіл учнів за навчальними групами, класами ,в яких частина предметів вивчається поглиблено.

Внутрішня диференціація -- врахування індивідуальних відмінностей учнів (особливостей памґяті, мислення, уяви, нахилів, здібностей, інтересів тощо) в умовах звичайного класу, групи. Особливістю внутрішньої диференціації навчання є її спрямованість не лише на учнів, які відчувають труднощі в навчанні, а й на обдарованих дітей. За внутрішньої диференціації навчання застосовуються технології різнорівневого навчання, за якими кожному учневі відводиться час, необхідний для засвоєння ним навчального матеріалу.

Однорівнева внутрішня диференціація навчання здійснюється використанням різноманітних форм і методів навчання, які спрямовані на досягнення школярами з різними індивідуально-типологічними особливостями одного й того самого рівня володіння програмним матеріалом. Цей вид диференціації є найпоширенішим. Реалізується він через використання різнорівневих завдань для учнів, у тому числі домашніх, інструктивних карток для лабораторних і практичних робіт із різною дозою допомоги вчителя.

Багаторівнева внутрішня диференціація навчання характеризує таку форму організації навчального процесу, за якої учні, навчаючися за однією програмою, мають право й можливість засвоювати її на різних освітніх рівнях.

Внутрішня диференціація поділяється: 1) за здібностями 2) за недостатністю здібностей: 3) за майбутньою професією: 4) за інтересами учнів: 5) за талантами дітей:

14. Можливості застосування інтерактивних технологій навчання у початковій школі

Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання, розуміють, що вони роблять. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, який ніколи не “замикає” навчальний процес на собі. Головним у процесі навчання є зв'язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор і спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку. Структура таких уроків складається з п'яти етапів.

І. Мотивація

Мета етапу: сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація допомагає викликати в учнів інтерес до теми уроку, налаштувати їх на ефективний процес пізнання, викликати зацікавленість, психологічно підготувати учнів до сприйняття теми уроку.

З інтерактивних вправ можуть бути використані такі: «Вилучи зайве», «Роз'єднай слова», , «Мікрофон», «Задом наперед», «Скринька скарг».

II. Оголошення, подання теми та очікуваних навчальних результатів.

Мета: забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти і що від них очікує вчитель.

Доречно використати такі інтерактивні вправи: «Морський бій», «Загадкові будиночки», «Мікрофон».

III. Актуалізація опорних знань.

Мета етапу: дати учням достатньо інформації, щоб потім на її основі виконувати практичні завдання.

Під час повідомлення необхідної інформації доречними будуть такі інтерактивні вправи: «Мозковий штурм», «Морський бій».

IV . Інтерактивна вправа.

Мета етапу: практично засвоїти навчальний матеріал; досягти поставленої мети уроку.

Серед центральних інтерактивних вправ доцільними є: «Система позначок "Допомога"», «Читання з передбаченням», «Добре - погано», «Навчаючи - вчуся».

V. Рефлексія

Мета етапу: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності : її зміст , тип, способи, проблеми, шляхи їх розв'язання, отримані результати тощо.

На етапі рефлексії доцільними є інтерактивні вправи: «Незакінчені речення», «Інтерв'ю», «Тестування».

15. Проблема відставання учнів у навчанні

Загалом приблизно 12,5% учнів мають труднощі у навчанні.

На означення цього явища вживають поняття “неуспішність” і “відставання”.

Неуспішність -- невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

Відставання -- невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

Неуспішність і відставання взаємозв'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона є результатом процесу відставання. Загалом неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з багатьох предметів тривалий час, частковому або стійкому відставанні з кількох складних предметів.

Відставання учня у навчанні визначають на підставі його невміння усвідомити суть, трудність завдання, намітити план його вирішення, пасивності й неуважності на уроці, коли відбувається пошук рішення, байдужості до результатів своєї навчальної діяльності, нездатності адекватно оцінити свою роботу, відсутності самоконтролю у навчанні. Часто такий учень не може пояснити мету виконуваного ним завдання, хаотично, не дотримуючись правил, діє під час його виконання, не знає, як перевірити одержаний результат, не може відтворити визначення понять; не розуміє тексту.

Причини відставання у навчанні зводять до таких груп:

-- біопсихічні (спадкові особливості, задатки, здібності, особливості характеру);

-- недоліки фізичного ma психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, нерозвинуті навички навчальної праці);

-- недостатній рівень вихованості (немає інтересу до навчання, почуття обов'язку, слабка сила волі, недисциплінованість);

-- недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

-- негативний вплив сім'ї (погані матеріальні умови життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Подоланню дидактичних причин неуспішності сприяють:

-- педагогічна профілактика -- пошуки оптимальних педагогічних систем, методів і форм навчання, нових педагогічних технологій.

-- педагогічна діагностика -- систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід з учнями, батьками,);

-- педагогічна терапія -- заходи з метою подолання відставань у навчанні (проведення додаткових занять, організація класів вирівнювання);

-- виховний вплив -- налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками.

Размещено на Allbest.ru