Виховання учнів за допомогою традицій рідного краю

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1 Естетичне виховання в традиціях рідного краю

1.1 Законодавство України про естетичне виховання

1.2 Естетичне виховання в інших країнах

1.3 Українська етнопедагогіка

Розділ 2 Формування в учнів естетичних почуттів, художнє мислення та здібності

Розділ 3 Виховання учнів за допомогою традицій рідного краю

Висновки

Література



Вступ

естетичний виховання мистецтво природний

Актуальність питання: Цінність освіти в сучасному суспільстві неухильно зростає. Від рівня компетентності людини залежить її кар'єрний ріст, становище в соціумі, добробут родини. Навчання та виховання молоді - важливе державне завдання, відповідальне громадські справи. Ще Платон писав: «... найважливішим у навчанні ми визнаємо належне виховання». Сутність виховання полягає в такій взаємодії, що вихователь навмисно прагне вплинути на учня: «чим людина як людина може і має бути» (К. Д. Ушинський). Тобто виховання є одним з видів діяльності з перетворення людини або групи людей. Це практико-перетворююча діяльність, спрямована на зміну психічного стану, світогляду та свідомості, знання і способу діяльності, особистості та ціннісних орієнтації воспитуемого. Свою специфіку виховання виявляє у визначенні мети і позиції вихователя по відношенню до вихованця. При цьому вихователь враховує єдність природного, генетичної, психологічної та соціальної суті учня, а також його вік і умови життя.

Естетичне виховання - це цілеспрямований процес формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Це відношення з виникненням людського суспільства розвивалося разом з ним, втілюючись у сфері матеріальної і духовної діяльності людей. Воно пов'язане зі сприйняттям і розумінням ними прекрасного в дійсності, насолодою ним, естетичною творчістю людини.

Естетичне і художнє виховання в дошкільних установах здійснюється за єдиною програмою. У загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах та середніх спеціальних навчальних закладах естетичне виховання є частиною навчально-виховного процесу, проводиться у зв'язку з вивченням всіх навчальних предметів, особливо літератури, у загальноосвітніх школах також на уроках образотворчого мистецтва (1-й - 6-й класи), співу і музики (1-й - 7-й класи ).

Поглибленому вивченню художньої літератури і мистецтва сприяють факультативні курси. Велику роботу з розвитку творчих здібностей і обдарувань у галузі літератури, музики, співу, хореографії, театру, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва та інші ведуть дитячі позашкільні заклади. Проблеми естетичного виховання дітей розглядаються науково-дослідними педагогічними інститутами. Все вище зазначене об'єктивно створює сприятливі умови для естетичного виховання дітей.

Отже, сучасні загальноосвітні школи та позашкільні навчальні заклади мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

Об'єкт - виховання учнів

Предметом роботи - є виховання учнів на основі традицій рідного краю.

Метою даної роботи - є визначення впливу національних традицій на учнів, та на їх естетичне виховання.

Завдання роботи:

1. Розглянути сучасне естетичне виховання в традиціях рідного краю.

2.Аналізувати культуру почуттів, загальні та художні здібності художньо-образного мислення.

3. З'ясувати завдання для виховання учнів з допомогою традицій рідного краю, спонукати розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини.

Структура роботи: курсова робота складається з 24 сторінок, вступу, 3х розділів, висновків, та літератури.



РОЗДІЛ 1. Естетиччне виховання в традиціях рідного краю

1.1 Законодавство України про естетичне виховання

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.09.99 р. № 1697 "Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства" (п.п.35, 36) та постанови Президії Академії педагогічних наук України від 19.01.2000 р. N 1-7/1-3 "Про хід виконання заходів АПН України щодо науково-методичного забезпечення художньо-естетичного та морального виховання дітей і молоді"НАКАЗУЮ:

Затвердити Концепцію художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах та Комплексну програму художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах.

Міністерству освіти Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій:

Довести зміст і завдання Концепції та Комплексної програми до відома ректорів (директорів) обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, керівників загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Забезпечити реалізацію Комплексної програми у навчально-виховному процесі загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Опублікувати Концепцію та Комплексну програму в "Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України".

Контроль за виконанням наказу покласти назаступників Міністра Огнев'юка В.О., Десятова Т.М. та віце-президента Академії педагогічних наук України Савченко О.Я.

Глобалізація як провідна ознака сучасності та соціокультурні процеси в Україні, що формуються на грунті багатовікових вітчизняних традицій і в загальному контексті європейської та світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання школярів. Нові тенденції розвитку культури інформаційного суспільства, пов'язані з глобальним поширенням мас-медіа, не можуть не впливати на систему освіти та виховання, яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби. Естетичне ставлення школярів до світу, до різних видів мистецтва формується переважно під впливом стихійних факторів соціального оточення, зокрема засобів масової інформації, особливо телебачення, дисципліни художньо-естетичного циклу - музичне та образотворче мистецтво - посідають занадто скромне місце в загальноосвітніх навчальних закладах. Тому шкільна освіта у відриві від усієї системи позаурочної та позашкільної виховної роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекс культуротворчих функцій, притаманних мистецтву.

Сьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється багатьма голосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характерне прийняття культурної різноманітності, "консенсусної або соціальної раціональності", яка виникає в результаті обговорення різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив. Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність.

Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють філософську множинність поглядів щодо функціонування мистецтва в соціумі, можна перерахувати такі основні функції: естетична, інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча, аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці духовно-творчу функцію, яка тісно пов'язана з світоглядно-виховною.

Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку. У початковій школі в галузі "Мистецтво" виділено змістові лінії, що охоплюють основні види мистецтв - музичне, візуальне (образотворче), хореографічне, театральне, екранне. В основній школі виділяються музична, візуальна (образотворча), мистецько-синтетична (хореографічне, театральне та екранні мистецтва) і культурологічна змістові лінії. Концептуальні засади формування змісту мистецької освіти в старшій школі зумовлені загальною інтегральною педагогічною стратегією, профільною диференціацією змісту освіти, компаративним підходом до опанування цінностей вітчизняної та зарубіжної художньої культури як складових єдиної духовної спадщини людства.

1.2 Естетичне виховання інших країн

Найважливіша складова виховання людини - її внутрішнє удосконалення - обіймає важливе місце у філософсько-естетичних вченнях Сходу та Заходу. У цьому відношенні нам імпонує досвід Японії, де традиційна національна культура та сучасність органічно входять у систему сучасного естетичного виховання. Формування естетичної свідомості у країні відбувається не тільки завдяки цілеспрямованому вихованню та освіті, а й в контексті некерованого впливу оточення на людину. Так, у праці “Хагакуре” Ямамото Цунетомо через короткі оповідання та притчі в одинадцяти книгах викладені правила поведінки самурая. Він наголошує на важливості трьох зовнішніх проявів людини: зовнішнього вигляду, мови та манери письма . У 1966 році у проекті “Програма формування бажаного образу японця” було сформульовано риси ідеального громадянина, зміст яких носив традиційно національний характер [13.с31].

У 1937 році шкільним вчителем Макигуті Цунесабуро було створено “Товариство для виховання з метою створення цінностей”, яке продовжує своє існування і в наш час. Філософською основою товариства стали погляди його засновника, який вважав, що мета життя людини - прагнення щастя, шлях до якого супроводжується створенням цінностей. Акумулюючи їх, людина й досягає щастя. Ікеда Дайсаку, третій президент товариства, послідовник Макигуті, уточнив зміст найважливіших цінностей, першою з яких була названа користь та вигода, другою - прагнення справжньої краси для задоволення духовних потреб, та третьою - доброта для задоволення альтруїстських намірів розділити красу з іншими. Його погляди являють собою своєрідний синтез традиційних японських ідей у сфері культурних цінностей та критично переосмисленого й адаптованого в японському дусі американського прагматизму. Це знайшло своє вираження в тому, що в загальноприйнятій тріаді “істина - добро - краса” місце істини зайняла користь.Система естетичного виховання Японії не відірвана від реалій сучасного життя, має практичний характер, але зберігає при цьому традиційний контекст і тому дає потрібний ефект - створення гідного культурного рівня життя особистості [13.с31].

Скарбниця народної педагогіки містить перевірені віками національні виховні традиції, культурно-освітні цінності. Саме мудрість народної педагогіки викликає у сучасної молоді почуття захопленості і поваги. Тож саме в родинному вихованні закладаються основи людяності, корінь духовності, фундамент особистості. [4.с31].

1.3 Українська етнопедагогіка

Українська етнопедагогіка -- цілісна система знань, ідей, форм і методів роботи з дітьми. Вони грунтуються на таких принципах, як природовідповідність, народність виховання і самодіяльність учнів у процесі навчання й виховання, а також гуманізм, зв'язок виховання з життям народу, виховання в праці, урахування вікових, індивідуальних та генетичних особливостей учнів, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва і самостійності учнів, практичне оволодіння культурно-історичним досвідом рідного народу, повна і глибока довіра до дитини та віра в її сили й можливості. Вони покликані формувати поведінку дитини, її практичний досвід.

Родинна педагогіка

Способи розробити, описати родинну педагогіку як частину соціальної педагогіки в XVI--ХVІІІст. були зроблені Ф.Рабле, Ж.-Ж.Руссо ("Еміль, або про виховання", 1762), Песталоцці ("Лінгард і Гертруда", 1795). Вони проводили багато спостережень над батьками, радили їм. Нині велику цінність становить "Книга для батьків" А.Макаренка, "Батьківська педагогіка" В.Сухомлинського, книга Л. і Б. Нікітіних "Мы, наши дети и внуки". Багато виховних поглядів висвітлює "Народна педагогіка" М.Стельмаховича /1985/ та художня література: "Десятикласники" О.Копиленка, "Бригантина" О.Гончара та інші. У 70--80 рр. була розроблена програма "Школа і сім'я" про педагогічну пропаганду серед батьків і всі 14 напрямів виховання в сім'ї. Суть концепції: сім'я вчиться у держави виховувати, школяр через сім'ю мусить бути передовим. Однак сімейна, родинна педагогіка грунтується на особистому прикладі батьків, індивідуальному підході та взаємодії школи і сім'ї. Ось її основні розділи:

1. Особистий приклад батьків. Народна педагогіка: який батько, такий син; яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Батьки впливають позитивно і негативно. Наслідуючи батьків, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, оцінки. Батькам не слід моралізувати навколо політики, релігії, висловлювати своє невдоволення навколишнім життям, бо дитина чуйно вловлює їхню справжню позицію, поділяє її.

2. Конфліктні ситуації в сім'ї -- причина розвитку позитивних і негативних рис. Розлучення батьків призводить до занедбаності дитини, почуття безсилля, роздвоєння душі, часто -- комплексу неповноцінності. Мати не повинна виховувати ненависті до батька, який пішов із сім'ї.

3. Створення умов для навчання дитини -- це першооснова. Матеріально-навчальна база у школі є запорукою успіхів. Потрібно стимулювати всі здібності дитини, контролювати домашні завдання, привчати до самостійності.

4. Самообслуговування і трудова допомога батькам -- методи сімейного виховання. Функції дітей повинні зростати від прибирання до приготування їжі, програми дій на дачі. Дбати про свій одяг. Придбання нового -- свято в сім'ї. А. С. Макаренко: діти повинні брати участь у розподілі грошей, мати свої кишенькові гроші, це привчає до економії, самостійності.

5. Запобігання негативним впливам підліткового мікросередовища. Не вседозволеність та ранні сексуальні стосунки, а виховання порядності, незалежності від поведінки друзів. Особлива роль матері, її особистого прикладу.

Робота школи з батьками

1. Батьківська конференція (щороку), збори: виступ директора, голови батьківського колективу, вибори батьківського комітету, членів шкільної ради.

2. Шкільна рада. Батьки вносять пропозиції, критика злободенних питань школи, сім'ї, допомога їм.

3. Батьківський комітет під керівництвом голови разом із директором, поділяються на сектори (навчальний, матеріальної допомоги сім'ям, допомоги школі в культурно-масовій роботі, трудової допомоги, ремонт). У кожному класі обирається активна трійка, яка допомагає класному керівникові.

4. Дворічний університет -- педагогічна пропаганда, семінари, конференції і лекторії, школа молодих батьків, батьківські збори один раз на чверть у класі.

У вселюдськім житті тільки той народ береперемогу, який має найкращу школу.

Українська педагогіка виросла з виховних традицій слов'янського світу, її генетичну основу становить народна педагогіка Київської Русі. Своїм корінням вона сягає сивої давнини - дородового суспільства, в якому формувалися традиції громадського виховання і особливої ролі літніх людей в ньому.

Материнського роду, де на перший план у вихованні виступає жінка - мати. Патріархального ладу, коли в вихованні посилюються роль чоловіка. Періоду класового розташування і закріплення головних виховних функцій за сім'єю.

Усі ці моменти розвитку етнопедагогіки знайшли своє відображення в традиційних формах і засобах, а також у вітчизняній педагогічній термінології. Кожному етапу розвитку людського суспільства притаманна передача набутого позитивного досвіду поколінням прийдешнім, без чого немислимий поступ народу, саме його існування.

Аналізуючи різноманітні підходи до виховання молодого покоління, можна виділити те спільне, що притаманне кожному з них: виховні зусилля тільки тоді матимуть вплив на формування особистості, коли базуватимуться на міцному національному підґрунті. Тому так важливо не втратити той багатовіковий досвід народного генія, що втілений у здобутках народної педагогіки та педагогічних поглядах видатних синів України.

Видатний вітчизняний педагог К.Д.Ушинський перший висунув і обґрунтував важливе положення педагогічної теорії - вимогу народності виховання, ввів у науковий обіг термін “народна педагогіка” . Він доводив,що виховання не може бути ізольованим від історичного життя народу, прагнув зробити таку систему освіти, в якій би віддзеркалювався самий дух народів, його яскрава неповторність особливості національної культури.

Висновки до розділу 1:

В цьому розділі розглядались українське законодавство, про естетичне виховання учнів, естетичне виховання інших народів, думки відомих людей про педагогіку і виховання учнів та напрями виховання в сім'ї.



РОЗДІЛ 2. Формування в учнів естетичних почуттів, художнє мислення та здібності

Естетичне виховання дітей формує вчитель початкових класів. Саме він закладає фундамент всебічного розвитку особистості, навчає своїх вихованців бачити прекрасне у навколишньому житті, у вчинках людей. Багатство духовної культури людини завжди визначається тими цінностями, які вона засвоює і осмислює, глибиною здобутих знань, умінням активно використовувати і застосовувати їх на практиці.

Уроки читання збагачують дитину знаннями, які пробуджують її почуття, викликають у неї бажання стати кращою, зробити щось добре, допомагають усвідомити кращі людські риси:любов до природи, чесність, скромність, працьовитість, виховують моральні якості, культуру поведінки, формують особистість. Але зустріч із справді прекрасним приносить не лише почуття милування і заспокоєння.

Краса - це заклик жити та діяти, ставати кращими, добрішими. Формування ж будь - якого світогляду не може вважатися завершеним, якщо не сформовані естетичні погляди. Без естетичного ставлення світогляд не може бути справжньо цілісним, спроможним об'єктивно і у всій повноті охопити дійсність.

"Як не можливо собі уявити людське суспільство без історії його культурного і художнього розвитку, точно так не можливо уявити собі культурної людини без розвинутих естетичних почуттів "[6.с31].

Важливо, щоб учні знайшли, зрозуміли, усвідомили у собі людську красу, пережили почуття захоплення красивим, людяним у самих собі.

Вивчаючи різні за змістом і характеромтвори, вчителі використовують метод зіставлення тапорівняння, вчать дітей відрізняти красиве від потворного, змістовне від безглуздого, виховувати в них високий художній смак, любов до свого народу, ненависть до ворогів, повагу до старших, доброту, чуйність, співчуття чужій біді.

Формуючи моральні та естетичні якості молодших школярів, слід не лише викликати в них позитивні емоції під час переживання образного змісту твору, а й робити все для того, щоб високими почуттями вони керувались і в своєму житті. Успішне розв'язання цієї важливої моральної проблеми потребує пильної уваги вчителя початкових класів до розвитку естетичних знань учнів у взаємозв'язку з естетичними почуттями з перших днів шкільного життя.

Має рацію видатний письменник Л.Леонов, який закликає в своїй статті «В зелений наступ,товариші!» прищеплювати дітям любов до природи, уміння слухати і бачити її - адже «треба знати мову природи, безліч її таємниць, таких привабливих, таких поетичних, овіяних чарівною загадкою». Не можна не погодитись з пропозицією Л.Леонова: "Нехай на прогулянках пізнає малеча принадність весняних паростків, почує голоси пернатих. Треба навчити дітей розпізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатство щедрого світу, в якому живуть, світу щирого, відкритого всією душею».

Наприкінці 40-х і, початку 50-х років Д.Б. Ліхачєв в своїй книзі " Теорія естетичного виховання школярів" розмірковує: «діти у яких розвинуте естетичне почуття здатні оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити за законами краси»[9.с31].

Так само широко, цікаво і захопливо може бути відкритий світ ліній, форм і кольорів, що оточує дитину в повсякденному житті: поєднання їх в одязі, забарвлення художніх іграшок, форми посуду. Усе це збагачує духовний світ. Цілеспрямований педагогічний впливу має провідну роль в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як не керований, стихійний і спонтанний процес.

Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток зазвичай зумовлений прагненням до розваги, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть формуватися невірні поняття про життя, цінність, ідеали.

Тільки цілеспрямований естетичний вплив, залучення дітей до різноманітної художньої, творчої діяльності здатні розвинути їхні естетичні почуття, забезпечити глибоке осягнення естетичних явищ, піднятись до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особистості.

Дослідження І.П. Павлова в галузі діяльності кори великих півкуль головного мозку розкриває фізіологічну основу людського мислення, як абстрактно - логічного, так і художнього. І.П.Павлов довів, що нормальне людське мислення протікає за нерозривною участю 1 і 2 сигнальних систем, тобто конкретних образів, створених внаслідок безпосереднього впливу на органи чуття явищ дійсності і здатності абстрагувати, робити узагальнення.

Надзвичайно цінним є також положення І.П. Павлова про взаємодію образу і слова в мислительному процесі. Вивчення особливостей цієї взаємодії в художників дає основу для вивчення зв'язків між ідеями і образними уявленнями в художньому мисленні, а також асоціацій образів уяви і пам'яті, взаємного стимулювання «образності» і «узагальнень» у процесі творчості.

Існує безліч визначень поняття "естетичне виховання", але розглянувши лише деякі із них, уже можна виділити основні положення, що говорять про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованого впливу на особистість.

По-друге, це формування можливості сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її.

По-третє, завданням естетичного виховання є формування естетичних смаків і почуттів особистості.

По -четверте - розвиток спроможності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Так В.О.Сухомлинський писав: «Про багато важливих і необхідних речей дізнаються наші вихованці в школі: про елементарні частинки і гравітацію, про таємниці живої речовини і озброєння спартанських воїнів. Але як мало вони знають про людину, як слабо розкриваються для самопізнання і самовиховання гуманітарнізнання таких предметів як читання,мова»[25.с32].

Він вважав, що байдуже ставлення до духовного світу дитини не припустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення, веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найвищої втрати людини. Щоб ці втрати звести до мінімуму, потрібно турбуватися передусім про виховання людської душі, формування естетичних почуттів.

На думку В.О. Сухомлинського дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності. «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе у не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті - решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї». «Уже те що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, - приховує в собі і добро, і зло: все залежить від того що ти бачиш і як бачиш».

Непорушним педагогічним переконанням В.О. Сухомлинського була істина: "Чуйність і лагідність - та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті. Зло в дитячому серці породжується тільки грубістю та байдужістю дорослих".

Педагогіка є сплавом ідей і гуманності, як слушно зазначив Василь Олександрович: "... це ідея людяності, помножена на доброту кожного вчинку, як живої особистості, як неповторного людського серця з його радощами і горем"[10.с31].

Морально-ціннісний досвід, що нагромаджується в дитинстві утверджується у свідомості дитини із пізнанням перших найважливіших життєвих істин. Проте, багато що маленькій дитині ще неможливо розтлумачити: прекрасні слова про благородство не завжди сприймаються нею, але відчути серцем красу людяності здатні навіть малюки.

З перших днів створення "Школи радості" В.О. Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, прикрощі, незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добріше стає її серце. Чуйність до радощів і горя інших формується лише в дитинстві, бо у цьому віці серце особливо відкрите до людських страждань, горя, туги, самотності.

Дитина легко уявляє себе на місці іншої людини. Учити відчувати - це найважче, що є у вихованні. В.О.Сухомлинський переконаний, що дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли робить щось для її щастя, радості, душевного спокою[11.с31].

Серед природи він терпляче вчив своїх вихованців дивуватися, думати, передавати словом красу навколишнього світу. "Без переживання краси, розум дитини не може збагнути потаємних граней її змісту. А переживання краси неможливе без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім'я якої казка"[10.с31].

Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В.О. Сухомлинський писав: "Без людських емоцій ніколи не було, не має і бути не може формування естетичних почуттів" [10.с31].

Педагог висунув оригінальні положення щодо організації таких видів дитячої творчості, як складання оповідань, віршів, загадок, казок.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. Естетичні почуття займають особливе місце в духовному житті дітей, впливають на закріплення їхніх моральних поглядів: Казка - зазначає В.О.Сухомлинський, - невіддільна від краси. Вона сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем [11.с31].

Аналіз емоційності естетичних суджень свідчить про те, що учні вибирають ті репродукції, які викликають у них позитивні почуття, зокрема почуття прекрасного.

К.Д.Ушинський називав слово - дивним педагогом, який "навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом". Він справедливо вважав неповноцінним дитинство, позбавлене радощів живого спілкування з рідної природи. Вчений закликав учителів дбайливо готувати учнів до сприймання краси природи, розширювати коло знань на основі чуттєвого досвіду, розвивати естетичні почуття. Головне завдання К.Д.Ушинський вбачав у тому, щоб навчати дітей прекрасному. Важливе місце педагог відводив формуванню у дітей високих моральних якостей. Лише той твір, підкреслював К.Д.Ушинський, можна назвати моральним, який спонукає дитину полюбити хороший вчинок, думку, висловлену у цьому творі.

Серед моральних рис, які підкреслюють гідність людини, у творах великого педагога поряд з почуттям любові до природи, присутні ще й такі, як чесність, скромність, душевна щирість [12.с31]

Естетичне виховання служить формуванню спроможності активного естетичного відношення учнів до творів мистецтва, а також стимулює участь в утворенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості по законам краси.

Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання, частина естетичного, частина важлива, вагома, що охоплює тільки одну сферу людської діяльності.

Художнє виховання - процес цілеспрямованого впливу засобів мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і уподобання, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і спроможність по можливості творити у мистецтві [8.с31].

Естетичне ж виховання значно ширше, воно включає як художню творчість, так і естетику побуту, праці, відносин.

Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності. Всебічний розвиток особистості є кінцева мета і одне із основних завдань естетичного виховання. Головне -виховати, розвинути такі якості, що дозволять особистості не тільки досягнути успіху в будь - якій діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

К.Д.Ушинський вважає: " Кінцева ціль естетичного виховання - гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва "[12.с31].

Ця мета також відбиває і особливість естетичного виховання, як частини всього педагогічного процесу.

Я.А. Коменський пише, що виховання гармонійної особистості - головна мета всіх педагогічних зусиль. Філософія його педагогіки - утвердження гуманізму та оптимізму, глибокої віри у великі можливості дитини.

Він прагнув розкрити, якою є природа людської думки, як людина доходить до істини, як взаємопов'язані між собою педагогічні явища, як формуються естетичні почуття. Його книга «Відчинені двері мов» за своєю популярністю поступалася лише Біблії. Звертаючись до сучасників і майбутніх послідовників, Я.А. Коменський пише, що школа має бути «майстернею гуманності», де молоді люди формуватимуть риси гуманності, розвиватимуть естетичні почуття. Я.А. Коменський важливу роль відводив створенню педагогічно доцільного середовища, яке б стимулювало самостійну, пізнавальну діяльність учнів. Тому навколишнє життя має стати джерелом різноманітних відчуттів. Дитина повинна дізнатися, що таке вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг, лід, залізо, дерево із власних спостережень, а не з чужих слів, щоб слух поєднувався із зором, а слово - з діяльністю рук. Він вважав, що для розвитку мислення учнів необхідна максимальна віддача розумових сил. (Це можна зіставити з одним із принципів розвивального навчання за Л.В. Занковим, який вважав що «навчання молодших учнів має бути на високому рівні труднощів»).

Таке випадкове знайомство з шедеврами мистецтва виключає один із головних елементів естетичного відношення - насолодження.

Із естетичним насолодженням тісно пов'язана загальна спроможність до глибокого переживання. " Виникнення гами піднесених почуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування із прекрасним; почуття відрази при зустрічі із потворним; почуття гумору,сарказму в момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, - все це ознаки естетичного виховання», - відмічає Н.Й.Волошина [18.с32].

Вчитель повинен сформувати такі якості учня, які дозволили б йому дати самостійну, критичну оцінку будь - якому твору, висловили судження про нього.

Дитина навчається всебічно розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті. Увага дитини під час сприймання природних явищ мимоволі розпорошується внаслідок одночасної дії багатьох подразників. І, звичайно, найскладніші для неї - естетичні емоції, пов'язані з людськими стосунками в процесі праці,навчання [20.с32].

Більшість дослідників виділяють наступні категорії естетичного виховання: естетичне сприймання, естетичний ідеал, естетичну оцінку.

Найважливішим елементом естетичного виховання є естетичне сприймання. Сприймання - початковий етап спілкування змистецтвом і красою дійсності. Від його повноти, яскравості, глибини залежать всі наступні естетичні переживання, формування художньо - естетичних ідеалів і смаків [21.с32].

Спроможність людини відокремлювати в явищах дійсності і мистецтві процеси, властивості, якості, які розвивають естетичні почуття.

У житті, естетичні переживання перебувають у тонких, різноманітних взаємовідносинах.

Емоційний відгук, є основою естетичного почуття. Воно являє собою " соціально - обумовлене, суб'єктивно - емоційне переживання, яке породжене оціночним відношенням людини до естетичного явища чи предмету ".

Розвиток культури сприйняття є початком естетичного відношення до світу. Залежно від змісту, яскравості, естетичні явища здатні викликати у дитини почуття духовної насолоди чи відрази, жаху, страху, сміху [11.с31].

Відчуваючи такі емоції неодноразово, в дитини формується естетична потреба, що становить стійку потребу в спілкуванні із художньо - естетичними цінностями, які викликають глибокі переживання [23.с32].

Естетичні почуття формуються у людини протягом багатьох років, особливо в період становлення особистості.

Естетичне почуття, що виникає під впливом дії людини, її ставлення до праці та побуту, до всього життя, наближається до більш високого поняття - до поняття «прекрасного», як вищого морального ідеалу. [26.с32]

Естетичні почуття слід виховувати в молодшому шкільному віці. Адже естетична інформація в дитячому віці служить основою уподобань людини. В школі дитина має можливість систематично знайомитися з явищами мистецтва. Учителеві не важко акцентувати увагу учня на естетичних явищах життя і мистецтва.

Таким чином, поступово в учнів формується система понять, що характеризують його особисті уподобання, симпатії.

Уся система естетичного виховання націлена на загальний розвиток дитини як в естетичному плані, так і в духовному, моральному і інтелектуальному. Це досягається шляхом вирішення наступних завдань: оволодіння учнями знань художньо - естетичної культури, розвитку можливості до художньо - естетичної творчості і розвитку естетичних психологічних якостей учнів, що виражені естетичним сприйманням, почуттям, оцінкою, уподобанням та іншими категоріями естетичного виховання [24.с32].

Естетичне почуття включає емоційне ставлення до полярних проявів у житті та мистецтві, прекрасного і потворного [17.с32].

Естетичне почуття завжди характеризується творчими прагненнями. (Воно викликає бажання діяти. А.С.Макаренко чудово показав, як він виховував у дітей бажання «бачити кращий завтрашній день і прагнути до нього в радісному спільному напруженні, в наполегливій веселій мрії» [2.с31].

Таким чином, формування естетичних почуттів у молодших школярів починається із сприймання і розуміння краси, оцінки прекрасного у мистецтві.

Розвинути здатність захоплюватись красою природи, яскравою картиною, виховати прагнення особистої досконалості - означає пробудити ті духовні цінності у почуттях і свідомості, які стануть чіткими орієнтирами на шляху до справедливості, співчуття, сприймання всього талановитого і творчого.

Висновки до розділу 2:

В цьому розділі ми ознайомились з думками різних філософів та викладачів щодо питання естетичного виховання.



РОЗДІЛ 3. Виховання учнів за допомогою традицій рідного краю

Традиції - це філософське, соціально-психологічне і педагогічне явище. Вони усталено відображають наступність соціального досвіду українського народу, є формою функціонування суспільних відносин і взаємин між людьми певної національності, забезпечують їх закріплення, розвиток і передачу новим поколінням у процесі загальноприйнятих видів суспільної діяльності.

На активність виникнення і розвитку традицій значний вплив має конкретна історична епоха чи її період. Вони актуалізують свою, відповідну до потреб часу, систему звичаїв, обрядів, норм, свят, ритуалів, яка є продуктом суспільних відносин людей і невід'ємним компонентом національної культури на всіх етапах її розвитку.

Традиції формуються в залежності від системи господарювання та соціальної культури суспільства. Отже, традиції, звичаї, обряди та свята - необхідний елемент соціального і особистого життя людини. Не можна не погодитися з тим, що зневажливе ставлення до національних надбань, характерне для недалекого минулого нашої історії, нехтування національно-культурними традиціями українського народу призвели до втрати національної самосвідомості громадян, почуття причетності до певного народу, національності, природного прагнення людини до самовираження, самовиховання, самовдосконалення.

Феномен народно-традиційної культури полягає насамперед у тому, що через неї здійснювався і здійснюється генетичний теоретико-культурний зв'язок поколінь у часі і просторі, віковічні традиції, завжди були кровоносними артеріями в національному організмі, де одночасно проходить процес синтезу старих і новоутворених традиційних елементів, що узвичаювалися в повсякденному житті і ставали основою для подальшого поступу.

Педагогічна теорія і шкільна практика знаходяться сьогодні на якісно новому рівні свого розвитку, який передусім характеризується новою концепцією освіти, оновленою парадигмою виховання, етнізацією змісту педагогічного процесу. Основним фактором етнізацїї в сучасних умовах трансформації суспільства виступає система традицій українського народу.

Під вихованням на національно-культурних традиціях розуміємо процес відтворення у наступних поколіннях тих кращих якостей і рис, що були вироблені й перевірені українським народом упродовж всього періоду свого існування.

Педагогічна сутність їх у спрямуванні молодого покоління на особистісно й суспільно корисний шлях самовдосконалення і самотворення, у формуванні його ціннісних пріоритетів. Отже, традиції надійно захищають національну самобутність, сприяють усвідомленню кожного невід'ємною частиною свого народу. Виховні національні традиції вивчаються в загальнокультурних зв'язках, їх неможливо здійснити без національної етнопедагогіки, рідної мови, історії, фольклору, національного світобачення.

Таким чином, традиції підтримують сили в історико-етнічному організмі певного народу, забезпечують передачу народних надбань в освіті та вихованні як національної пам'яті, своєрідного педагогічного коду народу.

Тому, на наш погляд відомі в науці цивілізаційний та формаційний підходи щодо педагогічної теорії і практики не забезпечують у дослідженні їх повноти і багатовимірності. Звідси витікає, що соціально-культурний напрям, який їх об'єднує, в нашу цивілізаційну епоху має бути доповнений традицієзнавчим.

Функціонування педагогічної теорії і практики протікає у безлічі традицій. Саме традиції забезпечують збереження національної сутності народу, найвищих вартостей в культурі, людського в людині й природного в природі.

Національні традиції сприяють розвитку вселюдської культури. Національні культури вбирають у себе прогресивні традиції" і акумулюють енергію для їх передачі на новому рівні культурного буття народу. Таким чином, традицієзнавчий підхід забезпечує повсякчасну трансляцію соціокультурного досвіду, його єдність з прогресивними інноваційними процесами, конструктивне спрямування в майбутнє. Невизнання цього підходу в науковому й культурному поступі породжує таке аномальне явище, як національний нігілізм, веде до деградації духовності й громадянськості в людині, байдужого ставлення до власної історії, втрати спадкоємності поколінь, відмови від рідного, материнського, своєї мови і Батьківщини.

Національно-культурні традиції українського народу зберігають національну пам'ять, застерігають проти того, чого не слід робити в навчанні та вихованні.

Традицієзнавчий підхід у педагогіці збагачує зміст виховання згідно з віковічними настановами і вимогами, спрямовує процес виховання до певної благородної мети й добра, на користь усіх народів. Ми не можемоі не здатні заперечити, що в кожній країні найголовнішим педагогом є народ, який сотні років нагромаджує педагогічний досвід і формує правила виховання, зберігання їх у традиціях.

У зв'язку з цим важливо бути гранично уважним та тактовним у всьому, що стосується національних інтересів та національних почуттів, виходячи з того, що національна ідея - не омертвіла уніфікація життя різних національностей, а повнокровна та динамічна їх єдність у багатоманітності.

Необхідність теоретичного обґрунтування національних основ виховного процесу переконливо доведена в працях класиків педагогіки, діячів української культури і відомих філософів минулого, передусім, - М.Бердяєва, Г.Ващенка, В.Винниченка, М.Грушевського, Б.Грінченка, М.Драгоманова, С.Русової, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського, Д.Яворницького та ін. Проте зміст, форми, методи виховання учнів старших класів на традиціях рідного народу залишаються недостатньо розкритими в педагогічній теорії і практиці.

Цілісна система виховання школярів на національно-культурних традиціях у педагогічній літературі висвітлена вкрай недостатньо. З даної проблеми останнім часом з'явилося чимало праць істориків і філософів, але вони, як правило, носять щодо педагогіки опосередкований, загальний характер (К. Булашев, Я. Володимирський, О. Забужко, М. Жулинський, В.Іванишин, С. Павлюк, М. Попович, В. Сверстюк, О. Субтельний, В. Шинкарук, В. Яремчук та ін.).

У даний час дещо краще розкриті питання патріотичного, екологічного та естетичного виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу (П. Ігнатенко, Н. Косарєва, В. Пошгужний, Г. Шевченко).

Слід зазначити, що стосовно цієї проблеми накопичений значний фактичний матеріал з досвіду окремих педагогічних колективів національних шкіл і учителів, який потребує свого узагальнення, наукового пояснення, проникнення в сутність емпіричного викладу педагогічних явищ і процесів.

Причини, що гальмують процес виховання школярів на національно-культурних традиціях українського народу, мають соціально-економічний, загальнопедагогічний і організаційно-методичний характер.

Це:

по-перше, неповна визначеність мети, цінностей, ідеалів, прикладів і зразків у виховній роботі; недостатня етнізація і формалізм у змісті, формах і видах виховної діяльності, особливо позаурочної;

по-друге, недосконалість навчальних планів і програм, відсутність підручників нового покоління, неврахування регіональної специфіки традицій, народних промислів, декоративно-ужиткового мистецтва;

по-третє, недостатня навчально-матеріальна база, які традиційних загальноосвітніх шкіл, так і освітньо-виховних закладів нового типу;

по-четверте, невідповідність навчальних планів вузу запитам різних типів сучасної загальноосвітньої школи, що виявляється в недостатній кваліфікації педагогічних кадрів, зокрема, щодо виховання школярів на національно-культурних традиціях народу.



Висновки

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Використання національних традицій у виховному процесі правомірно розглядати в якості ефективного підходу до розв'язання проблеми вдосконалення виховання у сучасних умовах школи. Дуже важливим фактором при використанні українських національних традицій у вихованні учнів були такі методи, форми і прийоми роботи: бесіди, спостереження, розповіді, конкурси, свята, розваги, екскурсії.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури.

На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики -- в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру -- все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Література

1. Маркс К. і Енгельс Ф., Про мистецтво. (Збірник, 3 вид.)

2. Макаренко А.С. твір (2 видавництво)

3. МОН України академія педагогічних наук України наказ: 25.02.2004 N 151/11

4. Воропай О. Звичаї нашого народу. К.:Оберіг.1993.

5. Павлюк С.П.Укр.. народознавство.-Л.:Фенікс,1994.

6. Білецький Ч.З. Українське мистецтво.- К.Рад.школа,1980.-187с.

7. Иванова Е.Ф., Заика Е.В. Сохранение материала в памяти//Вопросы психологии.-1984.-№3.-С. 112-117.

8. Лутаенко В.С. Естетика мислення //.-К.: Мистецтво, 1974.- 215с.

9. Ліхачов Д.Б. Теорія естетичного виховання школярів.-М.:Знання,1987.-231с.

10. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. - Т.4. - С.435.

11. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. - Т.2. - С.217.

12. Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2т.-Т.1.-С.124

13. Цунетомоя. “Хагакуре”. - http//www.oriental.ru/txt/hagakure.

14. Плющ Л.Д. Робота над текстом у початкових класах.-К.:Рад.школа,1995.-231с.

15. Харламов Б.Д. Как активизировать учение школьников.-М. Педагогика,1897.-231с.

16. Я.А.КоменськийПедагогичні роздуми.- М.: Педагогика.

17. Виготський А.С. Розвиток вищих психічних функцій //.-М., 1960.-С.258- 300.

18. Волошина Н.Й. З теоретичних засад естетичного виховання // Педагогіка і психологія.-1996.-№3.-С 9-18.

19. Корепина Й. Работа с илюстрациями на уроках чтения //Нач. школа.- 1990.-№2.- С. 25-29.

20. Кушаев П.А.Основы эстетического воспитания.- М. Педагогика,1985.-250с.

21. Кабалевський Д.Б. Прекрасне пробуджує добре // .- К.:Музична Україна.,1978.- 115с.

22. Крутецкий П.Л. Эстетическое воспитание.- М.Знание,1987.-234с.

23. Жорнува О. Художнє виховання в контексті культуротворчості //Рідна школа.-1998.-№6.-С.17

24. Исупова Л.С. Как прекрасен этот мир //Начальная школа.-1996.-№2.- С.4-6.

25 В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в 5т. - Т.З. - С.533

26 С.Павлюк Світогляд українського народу. 1942 - 241 с.

Размещено на Allbest.ru