Культура педагогічної взаємодії вчителя з сім'єю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра психології і педагогіки

Курсова робота

з педагогіки

на тему: « Культура педагогічної взаємодії вчителя з сім'єю »

Студентки

групи МЛа 07-10

Пищик Яни Юріївни

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

доцент Кудіна В.В.

Київ - 2013



ВСТУП

Актуальність даного дослідження полягає у тому, що проблема взаємодії школи і сім'ї була й залишається в центрі уваги. Сучасний вчитель, який навчає та який виховує школярів, поруч із батьками, стає дуже важливим дорослим у житті дитини. Саме тому від вміння вчителя взаємодіяти з родиною учня великою мірою залежить ефективність формування особистості самого учня.

Співдружність школи з сім'єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об'єктивна необхідність взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов'язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Об'єкт дослідження - взаємодія школи та сім'ї у вихованні учнів.

Предмет дослідження - культура педагогічної взаємодії вчителя з сім'єю. школа сім'я виховання

Мета - розкрити особливості спільної роботи вчителя та сім'ї у вихованні учнів.

Завдання:

- З'ясувати теоретичні проблеми педагогічної взаємодії школи

та сім'ї

- Розкрити завдання та зміст виховання дітей у сім'ї

- Охарактеризувати форми та методи взаємодії вчителя та сім'ї

- Визначити шляхи оптимізації педагогічної взаємодії вчителя з сім'єю

Методи дослідження:

- Аналіз наукової літератури вітчизняних і зарубіжних дослідників даної проблеми у педагогіці та психології

- Узагальнення передового педагогічного досвіду

- Метод аналізу та синтезу опрацьованої інформації



РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОДІЯ ШКОЛИ ТА СІМ'Ї ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПОБЛЕМА

1.1 Поняття сімейного виховання. Завдання та зміст виховання дітей у сім'ї

Традиційно головним інститутом виховання є сім'я, родина. Те, що дитина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом усього наступного життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і всього життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. У ній закладаються основи особистості дитини, і до надходження в школу він уже більш ніж наполовину сформувалася як особистість. Сімейне виховання - перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Сімейне виховання - це система виховання і навчання, що складається в умовах конкретної сім'ї силами батьків і родичів.

Одночасно сімейне виховання сприймається як складова частина контрольованої соціалізації людини у сучасному цивілізованому суспільстві. Воно відбувається в нерозривному зв'язку з іншими видами соціального виховання ? шкільним й суспільним [ 9; 114].

Серед кола дослідників сімейного і родинного виховання варто відзначити Мирослава Гнатовича Стельмаховича, який по суті наново увів у педагогічний обіг терміни даної теми.

Дослідник відзначає, що ідеал родинного виховання -- здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. М.Г. Стельмахович досліджує процес виховання та його принципи. Він пише, що «родинне виховання» -- процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків. Процес родинного виховання -- це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей. «Вченим досліджені компоненти родинного виховання, до яких він відносить: мету, завдання, зміст, принципи, методи, прийми і організаційні форми виховання» [16;98].

В.О.Сухомлинський вважав сім'ю головною структурною одиницею, що закладає основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формує її характер.

"Сім'я - це найменша клітина нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. Вона пов'язана кровними і родинними відносинами і об'єднує подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два-три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки " [17;65] .

Сьогодні родинне виховання перебуває на новій стадії розвитку. Так у Державній національній програмі «Освіта» одним із пунктів основних шляхів реформування виховання є організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків [6]. Саме батьки -- найперші вихователі -- мають найбільший, найсильніший вплив на своїх дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо відзначав, що кожний наступний вихователь виявляє на дитину менший вплив, ніж попередній. Батьки є тими попередніми по відношенню до останніх: вихователя дитсадка, учителя початкових класів і вчителів-предметників, -- яким самою природою надано перевагу. З перших днів народження, коли дитина ще безпомічна і потребує елементарного догляду, вона засвоює батьківські інтонації, сприймає емоційну атмосферу сім'ї, навчається слухати й чути, відгукується на ласку, цінує красу. Не знімається відповідальність за виховання і не знижується потреба в сімейному вихованні і в наступні (юнацькі, підліткові) роки, роки змужніння. Тому забезпечення ефективності сімейного виховання, його змістового й організаційного аспектів є вічною і надзвичайно відповідальною проблемою людства.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Основними завданнями сімейного виховання є:

* виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;

* створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

* засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших;

* забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

* виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

* залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

* включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

* формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

* статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім'ї;

* розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве. У міру сил батьки та близькі в родині дають знання про природу, суспільство, виробництво, професії , техніку ; формують досвід творчої діяльності; виробляють деякі інтелектуальні навички; нарешті, виховують ставлення до світу, людей, професій, життя. Привести у відповідність моральні норми з педагогічними ідеалами ? означає правильно визначити гармонію між метою, змістом і засобами виховання в сім'ї.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Родинне виховання, завжди досягає свого повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне виховання. “Родина і школа - дві могутні сили виховання“, - писав М. Стельмахович. Родинне виховання повинно духовно збагачувати дитину, формувати її як особистість, впливати на її розвиток, пробуджувати добрі почуття, сприяти виробленню морально-етичних норм співжиття у суспільстві, формувати майбутнього громадянина незалежної держави України.

Історико-педагогічний досвід переконує в тому, що співпраця сім'ї та школи - надзвичайно важливий чинник становлення й розвитку особистості, запорука ефективності виховних впливів, гарант міцності сформованих ідеалів й переконань. Така взаємодія може стати силою, яка захистить становлення особистості дитини від згубного впливу негативних явищ у суспільстві.

1.2 Особливості взаємодії школи та сім'ї

Сім'я та школа завжди були і залишаються природним середовищем первинної соціалізації дитини. Здобуті в сім'ї навички різноманітної діяльності зберігаються на все життя. Теорія сімейного виховання ґрунтується на особистому прикладі батьків, індивідуальному підході до дитини, на взаємодії батьків і педагогів. Проблема зв'язку сім'ї та школи неодноразово ставала об'єктом дослідження педагогів, психологів, філософів.

Школа і сім'я - два суспільних інститути, на яких покладено обов'язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості , необхідно зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання школяра. Важливого значення даній проблемі надавали відомі педагоги: Януш Корчак, А.Макаренко, В.Сухомлинський, М.Стельмахович та інші дослідники.

В.О.Сухомлинський створив цілісне вчення про зв'язок школи з сім'єю, їхню невичерпну і багатогранну працю. На його думку, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Видатний педагог наголошував : " Немає хреста важчого, ніж хрест вихователя. Немає в світі більш виснажливої роботи, ніж бути батьками " [17; 203].

На єдності виховних задач сім'ї і школи наполягав К.Д.Ушинський, який вважав, що шкільне виховання має бути логічним продовженням домашнього: родина закладає основи моральної самосвідомості, школа створює умови для реалізації внутрішнього потенціалу дитини, закладеного природою і сім'єю.

На думку С.Шацького сім'я володіє достатнім арсеналом педагогічного впливу на дитину, однак його правильне використання можливе за умови керівництва школи. У зв'язку з цим взаємодія сім'ї і школи, спрямована на визначення спільних завдань, визначення методів спільної роботи. Успішність взаємодії сім'ї і школи залежить від інтересу педагогів до проблем сім'ї, знання побуту родини, інформації про поведінку дитини у сім'ї.

Шляхи взаємодії сім'ї і школи „через дитину” досліджував А.С.Макаренко, який віддавав пріоритет школі, що не лише виховує дитину, а й допомагає батькам у вихованні дитини. На думку педагога зусилля родини мають бути спрямовані на оволодіння новими виховними методами і створення сприятливої виховної атмосфери у сім'ї.

Ми поділяємо думку В.О.Сухомлинського, який вважав, що всі шкільні проблеми і труднощі росту, які виникають в процесі виховання дітей стосуються не лише навчального закладу, а беруть свій початок у сім'ї. То ж досягти успіху у вихованні підростаючого покоління можливо лише спільними зусиллями сім'ї і школи [ 13;104].

Співдружність школи з сім'єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об'єктивна необхідність взаємодії школи і сім'ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов'язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Взаємини школи із сім'ями учнів регламентуються насамперед державними документами. В Законі України «Про освіту» вказано на основі прав і обов'язків батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього закону називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу [6]. Без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів.

Взаємодія сім'ї і школи забезпечує якість і гуманістичну спрямованість сучасного виховання у своїй єдності, зацікавленості і взаємообумовленості. В основі такої взаємодії сучасної сім'ї і школи лежить довіра і повага, взаємопідтримка і взаємодопомога усіх учасників виховного процесу. Сім'я і школа мають однаковий вплив на особистість дитини, до якої ставляться як до найвищої цінності, де школі відводиться організаційна роль (забезпечення змісту, напрямів виховного впливу, активне залучення батьків до спільної виховної діяльності,акумулювання і ознайомлення з передовим педагогічним досвідом, координування спільних зусиль усіх суб'єктів виховного процесу).

Схвалення заслуговує аналіз педагога Н.Щуркової „хибних тез”, що пропагуються у популярній літературі з приводу взаємодії сім'ї і школи, спрямованих на розмежування впливу основних суб'єктів виховання, серед яких:

- педагоги не зобов'язані працювати з батьками, оскільки ця діяльність залишається не оплачуваною, а закон передбачає недоторканість сім'ї і невтручання у сімейні стосунки;

- стосунки у сім'ї будуються на основі любові, у школі ? соціальної норми. Перебирання на себе функцій одного з інститутів , може призвести до духовної неповноцінності особистості дитини, однобічного розвитку і непідготовленості до виконання соціальних ролей” [20; 108].

- школа не надає послуг, не продає товар, не обслуговує батьків, а є соціальним інститутом, який долучає дітей до духовних і матеріальних цінностей.

Натомість Н. Щуркова пропонує: укладати угоду між батьками і педагогами стосовно будь-яких аспектів взаємодії; приймати до уваги усі пропозиції щодо виховання дітей; реагувати на відгуки; створювати можливості для взаємодопомоги у контексті „школа-сім'ї” і „сім'я-школі”; намічати справи до яких можуть залучатися усі суб'єкти виховного процесу „школа-сім'я-діти”

У сучасних умовах дефіциту спілкування, високої зайнятості батьків, демократизації суспільних відносин, впровадження передових технології, надзвичайно гостро постає проблема розробки і впровадження курсів підвищення педагогічної культури батьків, ознайомлення їх з сучасними методиками виховання дітей.



РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНА ВЗАЄМОДІЯ ВЧИТЕЛЯ З СІМЄ'Ю

2.1 Психолого-педагогічні особливості встановлення контактів з сім'єю

Педагогічна взаємодія ? складний процес, що складається з різних компонентів, найголовніші з яких - дидактичний , виховний і соціально-педагогічний . В основі педагогічної взаємодії лежить співпраця , котра є початком соціального життя людей .

Перш ніж перейти до характеристики основних форм і методів роботи вчителів з батьками учнів, необхідно зупинитися на виявленні деяких психолого-педагогічних правил їх взаємодії і способах встановлення контактів з родиною.

Встановлення контактів з батьками, з родиною учнів - найбільш вагоме завдання в роботі педагога.

Контакт між учителем і батьками можливий тоді, коли й ті й інші усвідомлюють, що в них спільна мета - добре виховання й освіта дітей, яку можливо досягти тільки загальними зусиллями. Для цього вчителю необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами та мінусами, а також стурбований їхньою долею, як і батьки.

Основним засобом установлення контакту з батьками для вчителя є він сам, вірніше, його педагогічний такт , що включає в себе професійні знання, уміння їх подавати та любов до дітей. Тому вчителю необхідно керуватись такими правилам взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.

Перше правило. В основі роботи класного керівника з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків.

Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі класного керівника, тому що це може бути джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних «повинні», «зобов'язані» зникає. Єдина правильна норма взаємин учителів і батьків ? взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і в учителів, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку.

Друге правило. Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні.

Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання навчального закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.

Третє правило. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини.

Класний керівник - особа офіційна. Але за родом своєї діяльності він нерідко він стає вільним чи мимовільним свідком відносин, приховуваних від чужих. Хороший класний керівник у родині не чужий. У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою би не була родина, якими би вихователями не були батьки, учитель повинен бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження добра, допомоги батькам у вихованні.

Четверте правило. Життєстверджуюче налаштування у вирішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.

Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликають негативних емоцій і розгубленості педагога.

Вчитель і батьки учня -- дві сторони, разом і взаємно відповідальні за виховання дитини перед суспільством. Вчитель як професіонал зобов'язаний активно шукати педагогічні контакти з батьками учнів.

Педагогічна мораль засуджує вчителя, який не бажає встановлювати контакти з батьками учнів. Причини такої його орієнтації можуть бути різні. Наприклад, надмірна упевненість в своїх педагогічних можливостях («обійдемося і без батьків»), невіра в батьків як помічників в справі виховання («що вони там розуміють»), байдужість до своєї справи взагалі («до чого мені все це»), відсутність свідомості і почуття моральної відповідальності перед батьками учнів («яке їм діло до моєї роботи») та інші.

Принципом, що визначає основний напрям в діяльності і поведінці вчителя, в його відносинах з батьками учнів, є вимога: турбота про організацію педагогічної співпраці з батьками учнів.

Зміст цього принципу розкривається в сукупності моральних норм, а саме:

- відчувати моральну відповідальність перед батьками учнів за навчання і виховання їх дітей;

- активно і постійно шукати педагогічні контакти з батьками (а не тільки тоді, коли необхідна їх допомога);

- не ображати батьківських почуттів недбалою і необгрунтованою оцінкою здібностей дітей і їх поведінки;

- сприяти підвищенню авторитету батьків в очах дітей, уміти бачити і показувати дітям найбільш цінні якості їх батьків і самому цінити ці якості;

- тактовно і обґрунтовано ставити необхідні вимоги до батьків учнів, не перекладаючи при цьому на них своїх обов'язків;

- нести певну відповідальність за педагогічні погляди батьків учнів і прагнути до їх вдосконалення;

- терпляче вислухувати критичні зауваження батьків на адресу вчителя, рахуватися з ними.

2.2 Форми та методи взаємодії вчителя і сім'ї

Форми взаємодії класного керівника з батьками - це способи організації виробництва їхньої спільної прикладної діяльності і спілкування.

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи. Наведемо основні з них:

- Відвідування батьків удома

Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довіри і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

- Запрошення батьків до школи

У разі необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довіри. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

При спілкуванні з батьками вчитель має так будувати бесіду, щоби батьки переконались, що вони мають справу із професіоналом, який любить і вміє вчити та виховувати дітей.

Тому при підготовці до бесіди з батьками вчитель повинен добре обміркувати:

· мету;

· зміст бесіди;

· манеру поведінки, стиль мови, одягу, зачіски.

Кожна деталь повинна сприяти створенню образу дійсного фахівця.

Може бути два варіанти такого спілкування:

· з ініціативи вчителя;

· з ініціативи батьків. (див.додаток Б)

- День відкритих дверей для батьків у школі

Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять кожної чверті, в інших -- щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування.

- Класні батьківські збори.

Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. Їх проводять 1--2 рази на чверть. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. Доповідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

На сучасному етапі існують такі нетрадиційні форми взаємодії школи і батьків:

- педагогічний десант - виступи педагогів на підприємствах, в установах, де працюють батьки, у мікрорайонах, на літніх майданчиках;

- батьківські університети - це заклади, які розраховані на постійний склад слухачів, де систематично проводяться лекції і практичні заняття;

- батьківські педагогічні конференції - форма роботи з батьками, яка передбачає доповіді педагогів та батьків з актуальних проблем сімейного виховання, відповіді на запитання й обмін досвідом родинного виховання з певної проблеми;

- консультації - форма роботи з батьками, яка передбачає надання фахівцями допомоги батькам з різних проблем родинного виховання;

закріплюють знання і вміння батьків, отриманих на консультаціях,тренінги спілкування. Тренінгові заняття проводяться з батьками з метою поширення комунікативних можливостей батьків, зміцнення позитивних якостей учасників, розуміння інших людей, пошуку оптимальних шляхів спілкування з дитиною на основі повного її прийняття, методів виховання дитини; тренінги включають лекції, семінари, консультації, практикуми, рольові ігри;

- лекція - послідовний монологічний виклад узагальнених знань. Наприклад: «Як спілкуватися з дитиною?»; «Культура любини в конфліктній ситуації»;-

- семінар - активна форма просвіти батьків, яка передбачає попередню самостійну роботу батьків і вчителів (вивчення літератури, досвіду, підготовка виступів,доповідей, тез, питань). Наприклад: «Круглий стіл «Я - Українець»; «А у нас в родині так…»; «Як показати свою незгоду»

- практикум - це форма вироблення у батьків педагогічних умінь з виховання дітей, ефективному вирішенню будь-яких педагогічних ситуацій;

- рольові ігри - колективна творча діяльність з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь батьків. Темами рольових ігор із батьками можуть бути такі: «Ранок у вашому домі», «Дитина прийшла зі школи», «Сімейна нарада».

Але такі фактори як:

- значна віддаленість місць проживання батьків від шкіл;

- зайнятість батьків в сфері суспільного і домашнього виробництва;

- відсутність постійного складу батьківської аудиторії;

- узагальненість педагогічного матеріалу і, відповідно, й слабка його інформативність;

- відірваність від конкретних проблем в кожній окремій родині;

- різний рівень сформованості педагогічної культури слухачів

змушують переосмислити ефективність використання масових форм взаємодії школи та сім'ї, зокрема у роботі вчителя з батьками учнів.

За нашими переконаннями, шляхами оптимізації взаємодії вчителя і сім'ї є відмова від проведення колективних, масових форм співпраці з батьками, поступово зменшувати увагу на важливості проведення щомісячних, загальношкільних,класних батьківських зборів. Тому що, урізноманітнення форм і змісту їх проведення, надзвичайно мало дають конкретному батькові, матері необхідної інформації. Під час таких заходів даремно втрачається час як самих батьків, так і вчителів, знецінюється і дискредитується ідея педагогічної освіти дорослих. Ми вважаємо, що в співпраці вчителя з батьками учнів більша увага має приділятися індивідуальному підходу, що передбачає не тільки врахування особливостей окремих сімей, але й підвищення педагогічної культури та інтересу до виховання своїх дітей на такому рівні, що характеризується складанням індивідуальних сімейних програм. Ми віримо,що в недалекому майбутньому вчителі в співпраці з батьками зможуть розробляти таку програму сімейного виховання, яка відповідала б соціальним очікуванням суспільства, інтересам дитини і специфічним умовам родинних відносин.



ВИСНОВКИ

У даній роботі було розглянуто наступну проблему ? культура педагогічної взаємодії вчителя з сім'єю. Результати теоретичного опрацювання літературних джерел та аналізу передового педагогічного досвіду говорять про те, співпраця школи та сім'ї є важливою на всіх етапах шкільного життя учнів. Від узгодженості їх дій залежить ефективність процесу виховання.

Педагогічна освіченість батьків - невід'ємний елемент взаємодії вчителя і сім'ї. Ця праця дарує успіх, якщо вона, будучи систематичної і науково обгрунтованої, органічно входить у загальну педагогічну діяльність класного керівника. Виховна робота школи неспроможна будуватися не враховуючи те, що індивідуальність дитини формується у ній.Вчителі, вихователі повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на всебічний розвиток дитини, надавати допомогу батькам: у керівництві навчально-виховною роботою дітей у домашніх умовах; у визначенні методів і прийомів виховання, формування у них позитивного ставлення до школи, навчання дітей, їх участі у суспільній і трудовій діяльності; спонукати батьків до педагогічної самоосвіти, залучати їх до навчально-виховної діяльності у школі; за необхідністю коректувати виховні зусилля сім'ї, нейтралізувати негативні її впливи.

У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори . Тому в сучасні педагогічній практиці набувають поширення нетрадиційні форми співпраці школи та сім'ї. Серед них можна виділити такі форми та методи взаємодії як педагогічний десант, батьківські університети, лекції, семінари, практикуми, рольові ігри, які спрямовані на підвищення педагогічної освіченості батьків.

Однак у взаємодії з батьками вчителям варто використовувати і інші форми роботи з батьками в школі. Шляхами оптимізації ефективної педагогічної взаємодії вчителя з сім'єю є застосування індивідуального підходу, який допоможе батькам більш свідомо та відповідально підійти до проблеми виховання школярів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Байрамова М. Родинне виховання у школі // Директор школи. - 2003. - № 35. - С. 12-13.

2. Виготський Л.С. Психологія розвитку: Навчальний посібник /Л.С. Виготський/ -М.: Академія 2006.-512с.

3. Державна національна програма «Освіта» (“Україна XXI століття”) :Київ, 1994.-61с.

4. Дереклєєва Н. Взаємодія класного керівника з батьками // психолог. - 2002. - № 12. - С. 13-15.

5. Діти - батьки - сім'я: Випуск 1. - К.: Наук. світ, 2004. - 79 с.

6. Закон України «Про освіту» Київ -2002.

7. Ковальчук З.Я. Психолого-педагогічні особливості взаємодії педагогів і батьків 2012.

8. Кулик Л.А. Сімейне виховання: Навчальний посібник /Л.А. Кулик/ - М.: Просвітництво 2003.-175с.

9. Лесгафт П.Ф. Сімейне виховання та її значення: Навчальний посібник /П.Ф.Лесгафт/ - М.: Просвітництво 1992.-200с.

10. Макаренко О.С. Мета виховання: Навчальний посібник /О.С.Макаренко/ - М.: Педагогіка 1984.-380с.

11. Ольшанская Н.А. Техника педагогического общения/Н.А.Ольшанская/Начальная школа.-2005.-74с.

12. Постовий В.Г., Невмержицький О.А. Сім'я і школа: проблеми виховання дітей:

Посібник / Постовий Віктор Григорович, Невмержицький О.А. // НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. -С. 425.

13. Рацул А.Б. В.О.Сухомлинський про сімейно-шкільне та родинне виховання // Наукові записки. -Випуск 78 (1). -Серія: Педагогічні науки. -Кіровоград: РВВ КДПУ ім.В.Винниченка, 2008. -С.103-106.

14. Рибальченко І.М. Взаємодія з батьками. - Х.: Вид. група „Основа”, 2007. - 208 с

15. Сім'я і школа // Завуч. - 2004. - № 22 . - Спецвипуск.

16. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка./М.Г.Стельмахович/ -К.: ІСДО 1996. -288с.

17. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка/В.О.Сухомлинський/ Вибрані твори в 5-и томах.-Т.І.-К.:Радянська школа, 1986.-654с.

18. Шкільна І.М. Взаємодія сім'ї і школи у формуванні базових гуманістичних цінностей старших підлітків 2012.

19. Шленська І. Співпраця сім'ї та школи у вихованні дітей // Завуч. - 2005. - № 32. - С. 14-15.

20. ЩурковаН.Е. Школа и семья: педагогический альянс: методическое

пособие / Н. Е.Щуркова/ -М.: Педагогическое общество России, 2004. -112 с.

Размещено на Allbest.ru