Дидактичні умови оптимізації різнопланової діяльності молодших школярів в урочний та позаурочний час

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлення до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як центральна частина виховного процесу.

До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі методи базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини - конкретних дій та вчинків. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім - до управління діяльністю вихованців. Для досягнення цілеспрямованого педагогічного впливу на учнів педагог має володіти методами організації їх діяльності. Вони дають змогу спиратися на безпосередню участь дитини у повсякденній діяльності, її стосунки з оточенням, емоційну сферу спілкування, втілюючись у будь-якому виді діяльності, такі методи є джерелом досвіду, формування мотивів поведінки у дітей. початковий школа різноплановий виховання

Як правило, найдієвішим засобом закріплення знань, умінь і навичок є їх застосування. Застосування знань, умінь і навичок-оволодіння вмінням використовувати у конкретній практичній діяльності засвоєний абстрактний навчальний матеріал.

Дитина за своєю природою є дуже допитливою, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі. При умові вірного направлення вчителя і акцент уваги на ці якості.

Організація різнопланової діяльності молодших школярів обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі цієї ж діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньо колективних відносин призводять його до певних рішень, вчинків, ліній поведінки, на основі чого формують складніші акти поведінки, риси особистості.

Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної, самостійної та різнопланової діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; прагнення вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Вивчення різнопланової діяльності молодших школярів набуло особливого значення у зв'язку з розширенням комунікативних функцій у всіх сферах життєдіяльності сучасної людини, особливо в галузі безпосереднього масового обміну інформацією, радіо, телебачення, художньої літератури.

Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на себе.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби. Педагог покликаний відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

Важливим пріоритетом зазначеної проблеми є орієнтація на формування різнопланової діяльності молодших школярів. Чимало праць присвятили цьому питанню (Есипов Б.П., Пидкасистий П. І., Савченко О. Я., Г. І. Щукіна та інші педагоги ).

Але, на мою думку, недостатньо висвітлено проблему формування різнопланової діяльності молодших школярів. Тому обрана тема курсової роботи є актуальною.

Тема: обумовлена необхідністю якісного покращення організації різнопланової навчальної діяльності молодших школярів, формування і вдосконалення навичок різнопланової роботи і розвитку самостійності, як якості особистості оптимального вибору робіт, і їх співставлення із метою вдосконалення навчального процесу в початковій школі.

Об'єкт: різнопланова діяльність молодших школярів.

Предмет: дидактичні умови оптимізації різнопланової діяльності молодших школярів в урочний та позаурочний час.

Мета: визначення найбільш оптимальної організації умов різнопланової діяльності учнів початкової школи.

Завдання:

- вивчити зміст і особливості різнопланової діяльності учнів початкової школи;

- визначити психолого-педагогічні умови оптимального використання різнопланової роботи молодших школярів;

- вивчити шляхи вдосконалення різнопланової, навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів та теоретично їх обґрунтувати.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН ШКОЛЯРІВ

1.1 Стан досліджуваної проблеми у гуманітарних науках. Історико-педагогічні підходи щодо сутності процесу взаємодії учнів у зарубіжній і вітчизняній педагогічній науці

Особливостями молодших школярів можна вважати високий рівень значущості для них гри та навчання; в колективі слабо виражений поділ відносин на ділові та міжособистісні, високий авторитет вчителя як носія колективних норм і цінностей. У початкових класах відбувається багато конфліктів, які виникають найчастіше на ґрунті порушення дисциплінарних вимог до ігор. Вони зазвичай відкриті для дорослих, і дорослі можуть втручатися в них.

Емоційно-смисловою домінантою спілкування дитячого типу є зміст основних сфер життєдіяльності молодших школярів, якими є пізнання, діяльність і гра. Домінанта визначає зміст і характер спілкування молодших школярів з усіма категоріями партнерів.

У старших групах дитячого саду між дітьми існує вже досить складна система спілкування. Але в першому навчальному півріччі в класі відбувається своєрідне згортання спілкування в порівнянні зі старшою групою дитячого саду. Це пояснюється появою нового виду діяльності - навчання, переходом дитини в нову соціальну ситуацію. Ці обставини вимагають певного періоду адаптації дитини, одним з аспектів якої є поступове освоєння нових соціальних відносин в умовах нового колективу. Дитині необхідно зрозуміти і засвоїти норми нового для нього виду спілкування - спілкування у процесі навчальної діяльності, які відрізняються від норм спілкування, освоєних ними в дитячому саду. Крім того, відбувається дуже суттєва зміна складу оточуючих його людей, що вимагає від дитини певних зусиль для того, щоб визначити своє ставлення до людей і встановити з ними контакти.

Потреба в емоційному контакті реалізується школярами у сферах відносин з дорослими, з однолітками, рідше з хлопцями старшого чи молодшого віку.

З дорослими учні 1-3 класів спілкуються переважно в сім'ї (з батьками, родичами) і в школі (з вчителем, провідним клас). Інтенсивність спілкування з дорослими у дітей цього віку різна в залежності від змісту та форм організації життєдіяльності, стилю спілкування дорослих з дітьми, ініціативності дорослих. У молодшому шкільному віці, на відміну від наступних віків, зміст спілкування з дорослими охоплює всі сфери життєдіяльності.

Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчитель, який стає центром його життя. Характер взаємин з учителем позначається на настрої дитини, зумовлює виникнення її позитивно чи негативно забарвлених емоційних переживань, що, зрештою, й визначає особливості ставлення школяра до учбової діяльності.

О.І.Киричук вважає, що до закінчення молодшого шкільного віку збільшується значення взаємин з однолітками. Тепер для молодших школярів стає значущою не тільки оцінка дорослого, а й думка товаришів. Відносини із ровесниками поступово набувають для молодшого школяра більшої цінності, він гостріше переживає за оцінку товаришами своїх дій, прагне домогтися їх схвалення і тим самим зайняти певне місце в групі однокласників. Якщо в перших класах вибір партнера по спілкуванню визначається для дитини в основному оцінками учителя, успіхами в навчанні, то до четвертого класу з'являється нова мотивація міжособистісних виборів, зв'язана з оцінкою особистісних якостей.

Збільшується час спілкування з оточуючими людьми та змінюється зміст спілкування, його теми і мотиви. Наприклад, з'являється ділове спілкування з батьками, пов'язане з учбовою діяльністю. Спілкування школяра з людьми, включеними в цю діяльність, ускладнюється за формою і змістом.

У вітчизняній історико-педагогічній науці проблема виховання особистості й колективу розроблялася, переважно, в контексті дитиноцентричних ідей вільного виховання та в руслі педологічної науки і була предметом посиленого інтересу вчених і педагогів на початку ХХ ст. та в перші роки розбудови радянської влади. Праці багатьох дослідників: А. Готалова-Готліба, Г. Гринька, О. Залужного, Я. Мамонтова, О. Музиченка, О. Попова, В. Протопопова, С. Русової, І. Соколянського, Я. Чепіги та інших містять теоретичне обґрунтування інноваційних ідей зарубіжної реформаторської педагогіки, що були пов'язані з вирішенням проблем виховання особистості й колективу.

Сутність технології процесу взаємодії та міжособистісного виховання - це формування особистості у процесі роботи на користь інших людей, в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на моральних та соціальних засадах.

Витоки даної технології - в педагогічній діяльності А.С.Макаренка. Розробив і втілив її в практику І.П.Іванов у 50-60 рр. XX століття , відроджена в 94-ті роки цього ж століття.

1.2 Розвиток пізнавальної активності учнів початкових класів у навчальному процесі, як складова частина різностороннього розвитку дитини

Сьогодні з-поміж важливих завдань, що постають перед системою освіти, особливої актуальності набуває проблема розумового виховання молодшого школяра. Одним із центральних питань розумового виховання є розвиток пізнавальної активності.

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності. З одного боку, під час навчального процесу учні здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, і з другого - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо використовувати не лише запас знань, а й шукати нове, задовольняти свої потреби в пізнанні.

Велике значення для розвитку пізнавальної активності має розвиток психічних процесів - пам'яті, уваги, уяви. Саме ці процеси, за даними психологів, - основа для розвитку продуктивного мислення і творчих здібностей учнів.

З метою розвитку пізнавальної активності учнів необхідно:

? на кожному уроці застосовувати пізнавальні завдання;

? загальнопізнавальні вміння формувати в чіткій послідовності та системі, починаючи з найпростішого. Цю роботу проводити не епізодично, а на кожному уроці;

? кожне вміння формувати поетапно. Це означає : створення мотиваційної готовності учнів до виконання певного виду діяльності, засвоєння зразка дій, первинне застосування вмінь виконувати тренувальні вправи;

? розвивати прийоми розумової діяльності (аналіз, порівняння, абстрагування, узагальнення), які лежать в основі пізнавальних умінь.

В умовах демократизації та національного відродження система освіти повинна забезпечити якісно новий рівень загальноосвітньої, професійної підготовки. Уже в початкових класах змінюються пріоритети цілей навчання: на перший план висувається його пізнавальна функція, культ активності, самостійності, нестандартності думки, який забезпечує розвиток інтелекту дитини. Головне завдання вчителя - домогтися того, щоб кожен урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів дітей. Зацікавленість є ефективним засобом успішного навчання, необхідною умовою досягнення позитивних наслідків.

Лише коли дитина зацікавиться матеріалом, у неї виникне бажання дізнатися про нього більше. Ефективне навчання неможливе без пошуків шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів, адже діти повинні не тільки засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями, міркувати. А добитися цього можна лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність. До них належать: дидактичні ігри, ігрові ситуації, мовні цікавинки, завдання творчого характеру, нестандартні завдання.

Розвитку активності учнів в початкових класах має приділятися особлива увага ще й тому, що саме в цих класах формуються основні інтелектуальні вміння.

Умовами формування пізнавальних інтересів молодшого школяра є :

а) розуміння дитиною змісту і значення матеріалу;

б) новизна у змісті навчання;

в) використання оптимальної системи тренувальних, творчих, пізнавальних та інших завдань;

г) практична спрямованість матеріалу;

д) самостійність дітей у їхній діяльності;

е) висока ефективність кожного уроку;

є ) глибоке знання вчителем предмета, інтерес до нього,

уміння зацікавити ним дітей.

Мова - джерело пізнання світу. Сформувати духовно багату, соціально активну особистість можна тільки в тому разі, якщо вона оволодіє мовою як засобом спілкування, пізнання, самовираження, самоствердження в колективі.

Якщо на уроках української мови систематично використовувати спеціально організовані вправи і завдання та методично їх обґрунтовувати при вивченні граматичного матеріалу, то розвиток пізнавальної активності молодшого школяра значно зросте.

Сучасне розвивальне навчання - це модель, покликана вдосконалювати розумові процеси учня з урахуванням можливостей кожної дитини. Це навчання, головною ознакою якого є принцип симфонізму, а не уніфікації. Навчально-виховний процес у сучасній школі більше не може вкладатися у схему «вчитель - учить, а учень - вчиться». Для успішного існування освітнього поля важливо формувати пізнавальну самостійність дитини, створити умови, за яких інтелектуальна пасивність учнів стане неможливою.

Ефективність розвивального навчання проявляється перш за все в активізації навчальної діяльності школярів.

Активізація навчальної діяльності учнів виражається головним чином в тому, що головними в роботі із засвоєння нових знань стають творча переробка у свідомості учнів отриманої інформації й вирішення поставлених перед ними пізнавальних завдань.

Тісний зв'язок теорії і практики в навчанні дозріває в умовах активізації пізнавальної діяльності. Закріплення, збагачення й систематизація знань здійснюється в процесі їх підсвідомого застосування. Багаторазові переходи від теорії до практики і навпаки є однією з вимог успішного засвоєння знань, умовами, у яких учні не тільки продуктивно й раціонально оволодіють знаннями, усвідомлять їх, набудуть необхідних навичок і вмінь застосувати їх у нових ситуаціях, а й розвинуть свої здібності, зреалізують свій творчий потенціал, закладуть основи поступового переходу до самостійного навчання й регулювання своєї розумової діяльності.

Пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини - індивідуальністю. Найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований процес. Якщо він відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання й засвоєння матеріалу.

Індивідуального підходу потребують усі діти. Не можна орієнтуватися на якогось середнього учня і через це обмежувати пізнавальну діяльність школяра, який має порівняно низький ступінь логічного мислення.

Індивідуалізація навчання має задовольнити дві основні вимоги: запобігання відставанню слабо встигаючих і забезпечення розвитку інтересів, нахилів, здібностей усіх учнів відповідно до їхніх якостей, особливостей психіки.

Насамперед потрібно індивідуалізувати пізнавальну діяльність школярів на уроці, виконання домашніх завдань та позакласної роботи. Найлегше це робити під час закріплення навчального матеріалу і його практичного застосування; важче - коли діти опановують нові знання.

Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятимуть тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою для вчителя й однокласників. Забезпечити умови, щоб учень був суб'єктом навчальної діяльності, зобов'язаний кожний учитель.

Передумови цього такі:

? треба створити належні умови, щоб кожний школяр зробив стільки кроків, скільки може: не можна всіх навчити однаково;

? від полювання за помилками перейти до їх профілактики;

? створити комфортні умови для кожної дитини (вчитися без страху, охоче, із задоволенням);

? виходити на режим вільної поведінки, і таким чином, формувати й вільну особистість.

На думку Л.М. Толстого, знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллями думки, а не пам'яті. В умовах перебудови школи для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школяра.

У навчальному процесі вчитель постає , насамперед, як організатор і керівник діяльності дітей. Він створює умови, за яких школярі можуть найбільш раціонально і продуктивно розвивати пізнавальні процеси. Урок є основною ланкою процесу формування пізнавальної активності молодших школярів. На ньому з окремих «цеглинок» складаються не лише знання, а й почуття, переживання, уміння міркувати, логічно мислити, уявляти, уважно слухати. Основна умова розвитку пізнавальної активності - щоб на кожному уроці якомога частіше лунало «чому?».

Розвиток пізнавальних процесів допомагає створювати сприятливі умови для індивідуального зростання дитини на основі свободи її духовного вибору. А саме:

? активізують пізнавальну діяльність;

? розкривають дитину як особистість;

? дисциплінують мислення;

? навчають правильності думки;

? дають можливість виявлятися психічним процесам та визначати їх рівень та якість;

? навчають умінням об'єктивно оцінювати себе, будувати стосунки з іншими, жити за певними правилами. Формування пізнавальної активності, самостійності школярів різного віку сприяють їх всебічному розвитку в будь-якій діяльності, благополучному положенню в колективі.

Особливо важливим для навчальної діяльності являється пізнавальний інтерес. Ні фізична праця, ні навчальна діяльність не досягнуть своїх високих рівнів розвитку без особистого ставлення до діяльності. Інтерес - важливий поштовх до будь-якої діяльності, його можна вважати початковою формою суб'єктивних проявів, оскільки він виражає вибірковий характер ставлення і до діяльності, і до предметів, і до явищ навколишньої дійсності.

Інтерес у навчально-пізнавальній діяльності - рушійна сила навчання і учіння. Байдужий учитель не здатен підняти своїх учнів на активне, творче досягнення поставлених перед ними навчальних цілей. Байдужий учень схожий на робота, механізм заучування, обділений людськими якостями. Усі питання навчання стикаються з інтересом. Не існує такої проблеми в навчально-пізнавальній діяльності, яку б можна було успішно розв'язати без опори на інтерес, і тоді, коли він виступає як засіб, що спирається на привабливі сторони вивченого явища, і тоді, коли він виступає у вигляді внутрішнього мотиву даної діяльності або даного навчального дійства, що суттєво виражено у ставленні школяра до навчальної діяльності. І, звичайно, тоді, коли інтерес представляє собою вже достатньо стійке особистісне утворення школяра, яке підкріплює його діяльнісну активність, сприяє розвитку його самостійного навчання.

Не є випадковим і те, що проблема інтересу у навчанні пройшла через століття і утвердилась як важливий фактор не тільки плідного навчання, а й всебічного розвитку учнів.

У сучасній дидактиці та педагогіці накопичено значний фонд досліджень в галузі формування пізнавальної активності молодших школярів. За останні роки звернення теорії навчання до діяльності, а також до особистості учня відкриває значні перспективи для розвитку цієї проблеми в теорії і практиці навчання:

? виявляються доповнення різних видів діяльності, для того, щоб розкривати та приводити в дію потенціал учнів, викликати інтерес до знань, життя залежно від потреб кожного.

Тут багато невикористаних практикою резервів як у співвідношенні різних видів діяльності з пізнанням, так і в їх взаємодії;

? виявляється вплив взаємозв'язку обов'язкового навчання та вільної позакласної діяльності;

? особлива увага звертається на взаємозв'язок діяльності вчителя й учнів з метою формування й розвитку між суб'єктних відносин, які сприяють становленню суб'єктивної позиції школярів та збагачують діяльність учителя.

Імперативність вимоги учителя («читай», «розв'язуй», «вивчай») категоричність його судження без залучення учнів до активного обговорення складних питань, без стимулювання їх роздумів та оцінок не сприяють формуванню пізнавальної допитливості, самостійності у навчанні, пізнавального інтересу. Активну пізнавальну діяльність учнів у процесі навчання можна забезпечити, створивши відповідні зовнішні і внутрішні умови. До зовнішніх умов належить організація уроку, його зміст, методи роботи вчителя тощо.

Створення внутрішніх умов пов'язане, насамперед, з формуванням навчальних мотивів, самостійності, виробленням і використанням способів спостереження тощо.

Розвиток пізнавальних процесів є необхідним для сприйняття краси і витонченості суджень, чіткого, вичерпного, лаконічного висловлення думок; для формування вмінь абстрагувати, зосереджуватися на структурі своєї думки, для розвитку інтуїції.

Для дітей школа є часом зростання, відкриттів, гри, усвідомлення себе, своїх можливостей. Розвиток пізнавальної активності дітей допомагає розширити межі контактування зі світом, стати більш сильними, впевненими, мудрими, здатними до творчого мислення, робити свідомий вибір, знаходити оптимальні шляхи вирішення будь-яких проблем.

РОЗДІЛ 2.

ЕФЕКТИВНІ ПРИЙОМИ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ РІЗНОПЛАНОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЇХ ВЗАЄМИН

2.1 Позанавчальний час в системі виховання колективних засад учнів

Нові завдання шкільної освіти в Україні, які спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці.

Головною метою виховання має бути формування повновартісної, індивідуально вираженої, всебічно розвинутої особистості.

Ідея формування й розвитку особистості трактується як процес становлення людини-одиниці, яка поєднує в собі риси національного, загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного. Завдяки цьому, кожна людина реалізовує своє природне право бути оригінальною, неординарною індивідуальністю, бути самим собою, мати свій особистісний вияв.

На формування й розвиток особистості впливає ряд факторів: рідна (материнська) мова, фольклор, спадковість, родина, громада, дитячий садок, школа, природа, праця, гра й творчість дітей, дитячі та молодіжні об'єднання, навколишнє середовище, преса, книги, кіно, радіо, телебачення, театр, мистецтво, побут, державний устрій, церква, віра, надія, любов, серед яких на чільному місці стоїть виховання. ("Камінь шліфують, а людину виховують"). Під вихованням розуміється певний цілеспрямований систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, розумної і порядної людини.

Урок навіть найвдаліший має один недолік: він спресований в часі і не допускає відволікань, навіть коли група гостро цікавиться будь-яким питанням. Інша справа - позакласне заняття, в якому вчитель не пов'язаний жорсткими тимчасовими і плановими мірками. В обов'язки вчителя можуть бути включені: керівництво гуртками творчості, клубом за інтересами, факультативом і т.п. Ця діяльність є продовженням цілеспрямованої роботи на уроках і здібностей школяра, формування його особистості.

Будучи органічно пов'язаної з навчальною діяльністю, позакласна робота на відміну від неї будується за принципом добровільності, а її створення має відповідати особистим інтересам школяра. Такий підхід дає змогу всебічно враховувати їх запити, індивідуальні нахили, диференціювати тематику занять. Разом з тим слід враховувати, що, хоча самодіяльність і активність учнів в позакласній роботі більше, ніж на уроках, не можна виходити тільки з їх бажань. Учитель повинен виконувати свою спрямовуючу роль тому, що краще знає, що знадобитися дітям у самостійному житті.

Окремо слід сказати про широкі можливості вчителя у формуванні у школярів інтересу до винахідницької та раціоналізаторської діяльності, науковому, технічної творчості. Саме в позакласній роботі можна успішно розвивати в них ті якості, без яких творча особистість може не відбутися.

Важко переоцінювати у зв'язку з цим роль таких перевірених багаторічною практикою форм позакласної роботи, як олімпіади, виставки творчих робіт, різні конкурси професійної майстерності, огляди досягнень науки і т. д.

На сучасному етапі розвитку освіти позакласна робота актуалізується, набуваючи значимість.

- Організація взаємозв'язку урочної і позаурочної роботи підвищує ефективність педагогічного процесу, створює умови для його інтенсифікації.

- Позакласна робота як одна з фаз процесу навчання дозволяє не тільки продуктивно здійснювати підготовку учнів до життя, але і включати учнів у життя.

- Позакласна робота сприяє розвитку пізнавальних інтересів не тільки за предметом, а й в інших сферах позакласної діяльності.

- Дуже важливий соціальний чинник позакласної роботи. Вона володіє значними можливостями для розвитку неформальних відносин, індивідуальних здібностей, дає простір дитячої винахідливості та фантазії. Позакласна робота може служити засобом попередження і подолання асоціальної діяльності.

Організація взаємозв'язку урочної і позаурочної роботи підвищує ефективність педагогічного процесу, створює умови для його інтенсифікації. Позакласна робота як одна з фаз процесу навчання дозволяє не тільки продуктивно здійснювати підготовку учнів до життя, але і включати учнів у життя.

Позакласна робота сприяє розвитку творчих можливостей не тільки за предметом, а й в інших сферах позакласної діяльності.

Дуже важливий, на мій погляд, соціальний фактор позакласної роботи. По-перше, вона володіє значними можливостями для розвитку неформальних відносин, індивідуальних здібностей. По-друге, дає простір дитячої винахідливості та фантазії. І тому може служити засобом попередження і подолання асоціальної діяльності підлітків.

Позакласна робота повинна бути спрямована на зміцнення знань, умінь і навичок учнів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підвищення їхньої культури, а також на моральне і естетичне виховання.

Час підготовки стає часом співтворчості, єднання душ, впізнавання себе і своїх можливостей.

Участь школярів у різних позакласних заходах розвиває не тільки їх пізнавальні інтереси, а й сприяє формуванню моральних цінностей підростаючого покоління.

Навчальний процес, додаткова освіта та позаурочна робота, побудовані на принципах безперервності та інтеграції, гуманізації, гуманітаризації, в кінцевому підсумку, повинні вирішити одну із суміжних завдань сучасної педагогіки - виховання духовно багатої особистості.

Думаю доречно було б і обговорити питання, що стосується форм позакласної роботи. Форми організації виховної (позакласної) роботи поділяють на колективні, групові (гурткові) й індивідуальні.

До колективних форм виховної роботи належать конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, розважальні вечори і ранки, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, конкурси, фестивалі, олімпіади тощо.

Конференція - важливий засіб формування особистісного ставлення учнів до науково-популярної літератури, зразків різних видів мистецтва, розвитку їхніх літературно-естетичних смаків, пізнавальних потреб й інтересів до художньо-естетичної діяльності.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячуються різноманітним питанням внутрішнього та міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо.

Зустрічі з відомими людьми влаштовують переважно для середнього та старшого шкільного віку з метою ознайомлення з історичним минулим і новинками науки і техніки, поезією, мистецтвом.

Ранки-зустрічі організовують переважно для учнів молодшого шкільного віку; вони охоплюють ігри, вистави, забави, пісні, танці.

Колективні свята організовують як дні, тижні, місячники поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги. На такі свята запрошують письменників, художників, композиторів, визначних діячів та ін.

Фестивалі, конкурси, олімпіади проводять з метою розвитку обдарувань учнів, виявлення їхніх талантів, формування у них умінь художньо-естетичної діяльності.

Групові форми виховної роботи - огляди новин, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, екскурсії, походи, змагання, конкурси, вікторини та ін.

Огляди новин поділяють на загальні й тематичні. Огляд загальних новин - короткі повідомлення учнів про найважливіші події, що відбуваються у світі, державі. Огляд тематичних новин присвячується висвітленню проблем, органічно пов'язаних між собою та орієнтованих на конкретну тематику.

Зміст, структура годин класного керівника визначається із урахуванням особливостей колективу учнів. Їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін.

Етична бесіда - це форма виховної роботи, спрямована на формування в учнів знань, умінь і звичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

Обговорення книг, конференції організовуються також як форма діяльності окремої групи (класу, гуртка). Вони влаштовуються з метою пропагування зразків художньої та науково-популярної літератури, різних видів мистецтва серед учнів, обміну думками щодо конкретних робіт, активізації їхньої самостійності в оцінних судженнях, поглядах.

Під час обговорення радіо і телепередач, художніх фільмів створюються сприятливі умови для відвертої розмови, з'ясування позиції кожного учня.

На виставках експонують кращі роботи учнів, зразки гурткової роботи.

Сьогодні набувають популярності форми виховної роботи, які проводяться за інтерактивними методами: брейн-ринги, КВК.

2.2 Діагностика рівня розвитку взаємовідносин підлітків у колективі

Суттєвою особливістю діагностики є орієнтація на норму. Норма - кількісна межа, в якій знаходиться найбільш типова частина групи, яку досліджують. Статистичні норми стосовно до особистості визначають вузькі спеціалісти (соціологи, фізіологи, психологи). Статистика підсилює докази, які отримані при порівнянні з нормою, показує достовірність прояву певної ознаки. Завдання практичного психолога є значно простішим. Як практик він не визначає ці норми, а використовує готові дані.

Відповідним етапом діагностики є аналіз отриманих даних, при якому слід враховувати перекручення, що виникають внаслідок:

- складності прояву певних рис;

- можливості маскування ;

- пристосування до позитивних соціальних норм;

- потреба мати бажані результати.

При аналізі даних, крім врахування фактору перекручування, практичний психолог має враховувати принцип розвитку особистості в діяльності. Це дає можливість здійснювати різнопланову корекцію різних якостей особистості. Як відмічав С.Л. Рубінштейн, людині властиві різноплановість та різнопластовість. Щоб розкрити все багатство внутрішнього світу людини і виявити особливості її психіки, потрібно розглянути сукупність систем, які утворюють особистість і які є основою її якостей.

“Відповідно системному підходу» ,- підкреслив Б.Ф. Ломов, “будь-яке явище виникає і існує в межах певної системи явищ”. Системність діагностичної роботи психолога забезпечується тим, що :

- психолог розглядає особистість учня як складну систему, яка має різні прояви (від власної внутрішньої активності індивіда, до активності діяльності в різних групах, що впливають на його особистість);

- психолог використовує діагностичний інструментарій, який теж підпорядковується логіці системного підходу і направлений на виявлення всіх сторін і якостей учня, щоб допомогти його розвитку.

Є.І. Рогов виділив 5 рівнів діагностичної роботи з учнями :

1. Психофізіологічний рівень виявляє сформованість компонентів, які є складовими фізіологічної та психофізіологічної основи суб`єкта.

2. Індивідуально-психологічний рівень виявляє розвиток основних психологічних систем суб`єкта.

3. Особистісний рівень виявляє специфічні особливості суб`єкта, його відміну від інших суб`єктів, що знаходяться на даному етапі розвитку.

4. Мікрогруповий рівень виявляє особливості взаємодії суб`єкта з іншими.

5. Соціальний рівень виявляє форми взаємодії суб`єкта з широкими спеціальними групами та суспільства в цілому.

Таким чином, психолого-педагогічна діагностика комплексна, систематична та прогностична. Психолого-педагогічна діагностика має своє коло методів, тобто способів вивчення особистості, до них відносяться :

- загальнонаукові методи (спостереження);

- психодіагностичні (анкетування, тести);

- педагогічні методи (аналіз шкільної документації, вивчення результатів діяльності ).

Шкільна методика - це коротка, багатофункціональна процедура, як в індивідуальному, так і в груповому використанні, легка в обробці даних і однозначна ( по можливості) в оцінюванні отриманих даних.

Методики соціометричного типу:

Шкільний клас починає своє життя як формалізований утвір. Учні опиняються в певному класі, як правило, поза своєю волею. Однак, ставши членами однієї контактної групи, знайомлячись один з одним у процесі спільної діяльності й розваг, вони починають будувати свої взаємини значною мірою вибірково, керуючись певними симпатіями та антипатіями. В результаті в рамках формальної структури, створеної під керівництвом педагога виникають неформальні угруповання (мікрогрупи) на чолі зі своїми власними, неформальними лідерами. Стосунки між такими угруповуваннями можуть бути різними - від цілком лояльних до ворожнечих.

Соціометрія є загальним методом вимірювання соціальних явищ. На практиці ж за цим терміном закріпилось вужче значення, яке обмежується дослідженнями соціальної(неформальної) структури малих груп і колективів. Початок застосуванню цього методу поклав ще на початку 30-х років американський дослідник Дж. Морено. Правомірність застосування цього методу для пізнання психічної індивідуальності шкільного класу випливає з тієї обставини, що останній за своєю природою є певною соціальною групою. Соціометричний метод дає змогу охарактеризувати психічну індивідуальність шкільного класу за параметром його соціальної (неформальної) структури, виявити характерні для нього особливості міжособистісних взаємин, наявні в класі угруповання, найбільш і найменш популярних членів групи тощо.

Є різні варіанти соціометричного методу, але всі вони побудовані на одному спільному принципі: випробуваним пропонують обрати від одного до трьох дітей (учнів, студентів), з якими він чи вона хотіли б сидіти за однією партою, спільно виконувати трудове завдання, гратися, сидіти за одним обіднім столом тощо. В усіх випадках запитання слід формулювати в позитивному плані, тобто пропонувати для вибору тих ровесників, у товаристві яких даний учень хотів би перебувати в 1-у, 2-у, 3-ю чергу ( а не тих, чиє товариство видається найменш прийнятним ).

Подавши результати соціометричного обстеження, можна легко побачити, наскільки щільною чи дифузною є структура соціальної взаємодії в класі. Мабуть, оптимальним був би такий стан, коли всі учні розташувались би в межах першого або другого кільця. Це свідчило б про наявність соціальної рівноваги в класі, але звичайно так не буває. Як показує соціограма, два учені виявляються ізольованими від решти. Наявність у класі лідерів є природним і цілком імовірним, але ті, хто насолоджується цим статусом, дістають його часто за рахунок знехтування інших. Учитель має це враховувати й докладати зусиль, аби «засвітити» й заохотити сильні сторони та можливості лідерства також в інших учнів.

2.3 Створення виховуючих ситуацій

Виховуючі ситуації -- спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів та студентів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків.

Ситуація стає виховуючою тоді, коли набуває виховного спрямування. Чим привабливіша, складніша, проблемніша вона для учня, тим більше зусиль він затратить на її аналіз, тим кращим буде результат. Виховуючі ситуації сприяють формуванню в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільні рішення, узгоджувати з ними власні дії.

Такі ситуації є різноманітними за своїми особливостями: вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події), уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події), конфліктні (в їх основі -- гострі моменти, психологічні зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової ситуації, що спонукають учнів та студентську молодь до певних дій, моральних вчинків).

Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на творчі та гальмуючі.

Творчі прийоми передбачають виявлення педагогом доброти, уваги та піклування, які сприятимуть пробудженню й активізації прихованих гуманних почуттів учня, зміцненню його впевненості у своїх силах, залученню до цікавої діяльності. Гальмуючі прийоми постають як паралельна педагогічна дія, осуд, наказ, ласкавий докір, натяк, удавана байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух емоцій.

Вияв доброти, уважності і піклування. Їх використання особливо важливе в індивідуальній виховній роботі. Доброта, увага і піклування, допомога дорослих, товаришів породжує у дитини почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги і довіри. Нерідко в деяких вихованців бувають складні взаємини з батьками, вони не відчувають родинного тепла, піклування про себе. Якщо педагог зуміє роз'яснити таким батькам і вони змінять ставлення до дітей, це позитивно позначиться на їх самопочутті, а також на поведінці в усіх сферах життєдіяльності.

Вияв уміння. Кожна дитина, маючи певні нахили, уподобання, інколи звертається до вчителя за консультацією з питань, що її найбільш цікавлять, чи просто шукає цікавого співрозмовника. І якщо педагог виявить свою компетентність, умілість у галузі, до якої небайдужий школяр, це викличе у нього захоплення, підвищить авторитет педагога.

Активізація прихованих почуттів. Кожна дитина, будучи небайдужою до свого становища в колективі, ставлення до себе дорослих і ровесників, переживає це по-своєму, нерідко приховуючи свої думки і почуття. Спостереження за поведінкою учнів, спілкування з ними, їх батьками допомагають з'ясувати, що особливо важливе для них. Знаючи про це, педагог повинен подбати про створення такої ситуації, яка б активізувала ці думки і почуття, зробила їх провідними, сприяла формуванню позитивних рис, достойної поведінки особистості.

Зміцнення впевненості у своїх силах. Майже кожна дитина часто виявляє невпевненість у своїх силах, заздалегідь будучи певною, що у неї нічого не вийде. Вони часто байдужі до зауважень учителів, почуваються неповноцінними, стають пасивними. Це ставить перед педагогом завдання мобілізувати здібності учня, зміцнити його впевненість у власних силах. Для цього створюють педагогічну ситуацію, в якій він міг би виявити себе, переконатись у своїх здібностях, продемонструвати товаришам свої успіхи. Упевнившись у собі, відчувши інтерес до себе і повагу товаришів, учень поступово починає виявляти почуття гідності, у нього з'являється бажання інакше поводитись, стати іншим.

Залучення учня до цікавої діяльності. Така діяльність повинна захопити учня, нейтралізувати схильність чи потяг до недостойних вчинків, збудити прагнення до корисних справ. Важливо, щоб природне прагнення дітей до діяльності, бажання виявити себе, дати вихід своїй енергії мали позитивне спрямування. Тому в школі повинні працювати різні гуртки (предметні, спортивні, художні, технічні).

Паралельна педагогічна дія. Вона передбачає непрямий вплив на вихованця через колектив, у процесі якого негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки безпосередньому звертанню до учня, а організацією впливу на нього колективу. З цією метою педагог висловлює претензії до колективу, вимагаючи від нього відповідальності за поведінку кожного з його учасників. Колектив відповідно оцінює поведінку того, хто скомпрометував себе, і він змушений відповідно скоригувати свою поведінку.

Осуд. Учнівський колектив та, особливо, колектив студентів далеко неоднорідний за своїм складом. У ньому бувають діти зі складними характерами і неадекватною поведінкою. Педагог повинен добре знати таких дітей, причини і мотиви їх вчинків і відповідно реагувати на них. Дієвим у такому разі буває осуд дій і вчинків, поглядів і переконань на зборах учнів або віч-на-віч. Пережиті при цьому почуття змушують у майбутньому стримувати себе і не допускати подібного, зобов'язують поводитися відповідально. Як і в інших ситуаціях, тут теж особливо важливими є такт і почуття міри, щоб не спровокувати відчуженості, самозамкнутості, обізленості молодої людини.

Удавана байдужість. Сутність її полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці вдає, що не помітив недостойного вчинку і продовжує свої дії, наче нічого не сталося. Учень, здивувавшись, що на його вчинок не зреаговано, почуває незручність і недоречність своєї поведінки.

Вибух. Використовують цей прийом для перевиховання учнів або студентів, на підставі глибокого знання їх індивідуальних особливостей, володіння належною педагогічною технікою його застосування. Мета його полягає у несподіваному створенні таких педагогічних обставин, за яких швидко і докорінно перебудовується особистість. Він постав як миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки дитини у процесі бурхливих емоційних переживань. Цей педагогічний прийом запровадив А. Макаренко, який зазначав: «Під вибухом я зовсім не розумію такого положення, щоб під людину підкласти динаміт, підпалити і самому тікати; не чекаючи, поки людина злетить у повітря. Я маю на увазі раптову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі її прагнення».

Такі психологічні зміни можуть відбутися тільки за педагогічних обставин, здатних викликати в учня сильні почуття. Для цього педагогу необхідно добре знати вихованця, щоб вплинути на головне почуття (радість, смуток, сором, гнів тощо), під впливом якого він по-новому оцінюватиме себе, усвідомить необхідність поводитись інакше.

Размещено на Allbest.ru