Основа авторитету батька й матері

Размещено на http://allbest.ru

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут людини

Кафедра соціальної педагогіки та корекційної освіти

Реферат

На тему: «Основа авторитету батька й матері»

Підготувала : cтудентка 4-го курсу

Групи СП(б) 1-11-4.6з

Добригіна Ю.В.

КИЇВ-2015

Зміст

Введення

1. Основні види батьківського авторитету та їх характеристика

2. Фактори, що впливають на формування авторитету батьків

Висновок

Список використаних джерел

Введення

Авторитет батьків важлива складова успішності виховання дітей у сім'ї. Придбання авторитету в очах власної дитини кропітка праця батька і матері. Думка батьків про рідних і близьких, оточуючих людях, колег, поведінка батьків у колі сім'ї та поза ним, вчинки батьків, їхнє ставлення до роботи і до сторонніх людей у повсякденному житті, ставлення батьків один до одного все це складові батьківського авторитету.

Батьківська авторитетність не повинена залежати від певних ситуацій, які можуть вплинути на взаємини з дітьми. Приміром, у батька неприємності на роботі і він компенсує нервові витрати, контролюючи щоденник свого чада, распекая його при цьому точно так, як його самого розпікали на роботі. Авторитету і поваги з боку дитини цей факт йому не додасть, а недовіра, ворожість, образу залишить надовго.

З самого народження людина потрапляє в суспільство.Вона росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних.

Головним соціальним фактором, що впливає на становлення особистості, є сім'я. Сім'ї бувають абсолютно різними. У залежності від складу сім'ї, від відносин у родині до членів сім'ї і взагалі до оточуючих людей людина дивиться на світ позитивно чи негативно, формує свої погляди, будує свої відносини з оточуючими.

Відносини в родині впливають також на те, як людина надалі будуватиме свою кар'єру, по якому шляху вона піде. Сім'я дає людині дуже багато, але може не дати нічого. Є ж і неповні сім'ї, і сім'ї з батьками або дітьми-інвалідами. Само собою, що відносини і виховання в цих сім'ях кардинально відрізняються від виховання у звичайній повній сім'ї. Також відрізняється і виховання у багатодітних сім'ях; в сім'ях, де часті конфлікти між батьками; в сім'ях з різними стилями виховання, тобто скільки сімей, стільки й варіантів виховання особистості.

Крім того, людина може і не стати особистістю, якщо у нього немає власної думки, власних переконань, якщо він підпорядковується всьому, чого від нього хочуть. І в даному випадку теж багато залежить від сім'ї. [1]

Сім'я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього в сім'ї людей матері, батька, бабусі, дідусі, брата, сестри не відноситься до дитині краще, не любить його так і не піклується стільки про нього. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні.

У зв'язку з особливою виховної роллю сім'ї виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і мінімізувати негативні впливи сім'ї на поведінку особистості, що розвивається. Для цього необхідно чітко визначити внутрісімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення. Саме в сім'ї індивід отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться поводитися в різних ситуаціях.

Дуже важливо, щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб він бачив, що у дорослих теорія не розходиться з практикою, в іншому випадку він почне наслідувати негативним прикладам батьків [2].

Ще А.С. Макаренко писав про те, що для малюка перших років життя авторитет батьків не вимагає ніяких доказів, він приймає їх гідними поваги тільки за те, що вони старше і сильніше його. Загрози батьківського авторитету створюються, коли дитині виповнюється 5-6років. У цьому віці діти з жахом починають помічати, як батьки при ньому демонструють взаємне неповага один до одного, до своїх батьків і оточуючим людям. Дитина бачить, як найдорожчі й улюблені йому люди чинять несправедливо і не дуже чесно.

1. Основні види батьківського авторитету та їх характеристика

Існує багато видів батьківського авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно деякі цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинен бути авторитет дійсний.

Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Найбільше таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, то це і є авторитет придушення.

Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить мати нульовою істотою, що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість. З забитих і безвольних дітей виходять потім або сльотаві, нікчемні люди, або самодури, протягом всього свого життя мстящие за пригнічений дитинство. Цей самий дикий сорт авторитету буває тільки у дуже некультурних батьків і останнім часом, на щастя, вимирає.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але пожалуe, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожному кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки й роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей.

Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти. Перед товаришами вони теж виступають не інакше, як з хвалькуватим словом, на кожному кроці повторюючи: мій тато начальник, мій тато письменник, мій тато командир, мій тато знаменитість. У цій атмосфері зарозумілості важливий тато вже не може розібрати, куди йдуть його діти і кого він виховує. Зустрічаються такий авторитет і у матерів: якусь особливу сукню, важливе знайомство, поїздка на курорт все це дає їм підставу для чванства, для відділення від решти людей і від своїх власних дітей.

Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працюю але працюють, як бюрократи. Вони впевнені в тому що діти повинні кожне батьківське слово вислухувати з трепетом, що слово їх це святиня. Свої розпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом.

Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папа помилився що папа людина не твердий. Якщо такий папа сказав: "Завтра буде дощ, гуляти не можна", то хоча б завтра була і гарна погода, все ж вважається, що гуляти не можна. Папі не сподобалася якась кінокартина, він взагалі заборонив дітям ходити в кіно, в тому числі і на хороші картини.

Папа покарав дитину, потім виявилося, що дитина не так вина, як здавалося спочатку, тато ні за що не скасує свого покарання: раз я сказав, так і має бути. На кожен день вистачає для такого тата справи, в кожному русі дитини він бачить порушення порядку та законності і пристає до нього з новими законами і розпорядженнями. Життя дитини, її інтересів, його зростання проходять повз такого тата непомітно, він нічого не бачить, окрім свого бюрократичного начальствования в сім'ї.

Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і набридливу мова. Такі батьки впевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки.

Батьки з усіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти - це не дорослі, що у дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їх зудень і балакучість проходять майже безслідно в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов.

Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: "Значить, ти папу не любиш?" Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: "Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина ..." Така сім'я настільки занурюється в море сентиментальності і ніжних почуттів, що вже нічого іншого не помічає. Повз увагу батьків проходять багато важливих дрібниць сімейного виховання. Дитина все повина робити з любові до батьків.

У цій лінії багато небезпечних місць. Тут виростає сімейний егоїзм. У дітей, звичайно, не вистачає сил на таку любов. Дуже скоро вони помічають, що тата і маму можна як завгодно обдурити, тільки потрібно це робити з ніжним виразом.

Тата і маму можна навіть залякати, варто тільки розсердьтеся і показати, що любов починає проходити. З малих років дитина починає розуміти, що до людей можна підігравати. А так як він не може любити так само сильно і інших людей, то підіграє до них вже без будь-якої любові, з холодним і цинічним розрахунком. Іноді буває, що любов до батьків зберігається надовго, але всі інші люди розглядаються як сторонні і чужі, до них немає симпатії, немає почуття товариства. Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.

Авторитет дружби. Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. Загалом це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все ж залишаються вихованцями.

Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі сім'ї доводиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих сім'ях діти називають батьків Петьком або Маруська, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожному кроці, ні про яке слухняності не може бути й мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги. [3] У чому ж повинен складатися справжній батьківський авторитет у сім'ї?

Головною підставою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх цивільна особа, їх поведінку. Сім'я є велика і відповідальна справа, батьки керують цією справою і відповідають за неї перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей. Якщо батьки це діло роблять чесно, розумно, якщо перед ними поставлені значні і прекрасні цілі, якщо вони самі завжди дають собі повний звіт у своїх діях і вчинках, це означає, що у них є і батьківський авторитет і не потрібно шукати ніяких інших підстав і тим більше не потрібно придумувати нічого штучного.

Як тільки діти починають підростати, вони завжди цікавляться, де працює батько або мати, яке їх суспільне становище. Як можна раніше вони повинні дізнатися, чим живуть, чим цікавляться, з ким поряд стоять їхні батьки. Справу батька чи матері повинен виступати перед дитиною як серйозне, що заслуговує на пошану справу. Заслуги батьків в очах дітей повинні бути перш за все заслугами перед суспільством, дійсною цінністю, а не тільки зовнішністю.

При цьому потрібно завжди пам'ятати, що у кожної людської діяльності є свої напруги і своя гідність. Ні в якому разі батьки не повинні представлятися дітям як рекордсмени у своїй області, як ні з чим не порівнянні генії. Діти повинні бачити і заслуги інших людей, і обов'язково заслуги найближчих товаришів батька і матері. Цивільний авторитет батьків тільки тоді стане на справжню висоту, якщо це не авторитет вискочки або хвалька, а авторитет члена колективу. Якщо вам вдасться виховати свого сина так, що він буде пишатися цілим заводом, на якому батько працює, якщо його будуть радувати успіхи цього заводу, значить, ви виховали його правильно.

Але ви не лише громадянин. Ви ще й батько. І батьківське ваша справа ви повинні виконувати якнайкраще, і в цьому полягають коріння вашого авторитету. І перш за все ви повинні знати, чим живе, цікавиться, що любить, чого не любить, чого хоче і чого не хоче ваша дитина. Ви повинні знати, з ким він дружить, з ким іграми у що грає, що читає, як сприймає прочитане. Коли він вчиться в школі, вам повинно бути відомо, як він ставиться до школи і до вчителів, які у нього труднощі, як він веде себе в класі. Це все ви повинні знати завжди, з найменших років вашої дитини. Ви не повинні несподівано дізнаватися про різні неприємності і конфліктах, ви повинні їх передбачати і попереджувати. [4]

Все це потрібно знати, але це зовсім не означає, що ви можете переслідувати вашого сина постійними і набридливими розпитуваннями, дешевим і настирливим шпигунством. З самого початку ви повинні так поставити справу, щоб діти самі вам розповідали про свої справи, щоб їм хотілося вамрозповісти, щоб вони були зацікавлені у вашому знанні. Іноді ви повинні запросити до себе товаришів сина, навіть пригостити їх чим-небудь, іноді ви самі повинні побувати в тій родині, де є ці товариші, ви повинні при першій можливості познайомитися з цією сім'єю. Для всього цього не потрібно багато часу, для цього потрібно тільки увагу до дітей і до їхнього життя. І якщо у вас буде таке знання і така увага, це не пройде непоміченим для ваших дітей. Діти люблять таке знання і поважають батьків за це.

Авторитет знання необхідно призведе і до авторитету допомоги. У житті кожної дитини буває багато випадків, коли він не знає, як треба вчинити, коли він потребує поради і допомоги. Може бути, він не попросить вас про допомогу, бо не вміє цього зробити, ви самі повинні прийти з допомогою.

Часто ця допомога може бути надана в прямому раді, іноді в жарті, іноді в розпорядженні, іноді навіть у наказі. Якщо ви знаєте життя вашої дитини, ви самі побачите, як вчинити найкращим чином. Часто буває, що цю допомогу потрібно надати особливим способом. Потрібно буває або прийняти участь в дитячій грі, або познайомитися з товаришами дітей, або побувати в школі і поговорити з учителем. Якщо у вашій родині кілька дітей, а це самий щасливий випадок, до справи такої допомоги можуть бути залучені старші брати і сестри.

Батьківська допомога не повинна бути нав'язлива, докучлива, втомлює. У деяких випадках абсолютно необхідно надати дитині самій вибратися зі скрути, потрібно, щоб він звикав долати перешкоди та розв'язувати більш складні питання. Але потрібно завжди бачити, як дитина робить цю операцію, не можна допускати, щоб він заплутався і прийшов у відчай. Іноді навіть потрібно, щоб дитина бачила вашу настороженість, увагу і довіру до його силам.

Авторитет допомоги, обережного і уважного керівництва щасливо доповниться авторитетом знання. Дитина буде відчувати вашу присутність поряд з ним, вашу розумну турботу про нього, вашу страховку, але в той же час він буде знати, що ви від нього дещо вимагаєте, що ви й не збираєтеся все робити за нього, зняти з нього відповідальність. Саме лінія відповідальності є наступною важливою лінією батьківського авторитету. Ні в якому разі дитина не повинна думати, що ваше керівництво сім'єю і їм самим є ваше задоволення або розвага. Він повинен знати, що ви відповідаєте не тільки за себе, але і за нього перед суспільством.

Не потрібно боятися відкрито і твердо сказати синові чи доньці, що вони виховуються, що їм потрібно ще багато чому вчитися, що вони повинні вирости добрими громадянами й гарними людьми, що батьки відповідають за досягнення цієї мети, що вони не бояться цієї відповідальності. У цій лінії відповідальності лежать початку не тільки допомоги, а й вимоги. У деяких випадках ця вимога повинна бути висловлена самій суворій формі, що не допускає заперечень.

Між іншим, треба сказати, що така вимога тільки й може бути зроблено з користю, якщо авторитет відповідальності вже створено в уявленні дитини. Навіть у найменшому віці він повинен відчувати, що його батьки не живуть разом з ним на безлюдному острові. [5]

Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти справжній авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами.

2. Фактори, що впливають на формування авторитету батьків

Виховний вплив авторитет батьків на дітей виявляється найбільш ефективним при наявності певних умов. Авторитет і особистий приклад батьків.

Під авторитетом слід розуміти глибоку повагу дітьми батьків, добровільне і свідоме виконання їх вимог, прагнення наслідувати їх у всьому і прислухатися до їхніх порад. На авторитеті заснована вся сила педагогічного впливу батьків на дітей. Але він не дається від природи, не створюється штучно, не завойовується страхом, погрозами, а виростає з любові і прихильності до батьків.

З розвитком свідомості авторитет закріплюється або поступово знижується і відображається у поведінці дітей. Виховна сила особистого прикладу батьків обумовлена психологічними особливостями дітей дошкільного віку: подражательностью і конкретністю мислення. Діти несвідомо схильні наслідувати і хорошому, і поганого, більше наслідувати приклади, ніж моралей. Тому так важливий вимогливий контроль батьків за своєю поведінкою, яка повинна служити дітям зразком для наслідування.

Позитивний вплив прикладу і авторитету батьків посилюється, якщо немає розбіжностей у словах і вчинках батьків, якщо вимоги, які пред'являються до дітей, єдині, постійні і послідовні. Тільки дружні і узгоджені дії дають необхідний педагогічний ефект. Важливим у створенні авторитету є також шанобливе ставлення батьків до оточуючих людей, прояв до них уваги, потреба надавати допомогу.

Авторитет батьків багато в чому залежить і від ставлення до дітей, від інтересу до їхнього життя, до їх маленьким справах, радощів і смуток. Діти поважають тих батьків, які завжди готові їх вислухати і зрозуміти, прийти на допомогу, які розумно поєднують вимогливість із заохоченням, справедливо оцінюють їхні вчинки, вміють своєчасно врахувати бажання і інтереси, налагодити спілкування, сприяють зміцненню дружніх відносин. Дітям потрібна розумна і вимоглива батьківська любов.

Авторитет батьків підтримується їх педагогічним тактом.

Педагогічний такт це добре розвинене почуття міри в поводженні з дітьми. Він виражається в умінні знайти найбільш близький шлях до почуттів і свідомості дітей, вибрати ефективні виховні заходи впливу на їх особу, враховуючи вікові та індивідуальні особливості, конкретні умови і обставини. Він передбачає дотримання рівноваги в любові і строгості, знання дійсних мотивів вчинків дітей, вірне співвідношення вимогливості з повагою до гідності особистості дитини.

Такт батьків тісно пов'язаний з тактом дітей-з відповідним почуттям міри в поведінці, заснованому на чуйного і уважного ставлення до людей. Спочатку він проявляється як наслідування, викликане прикладом старших, а пізніше стає звичкою вести себе тактовно.

У поняття культурного побуту включаються правильні взаємовідносини між членами сім'ї, повагу один одного, а також розумна організація всього життя сім'ї. При цьому діти вчаться самостійно міркувати і оцінювати факти та явища, а батьки передають їм життєвий досвід, допомагають утвердитися в правильному судженні і ненав'язливо направляють їх думки.

Бесіди з дитиною у вільній та серцевої атмосфері створюють близькість між батьками і дітьми і стають одним із засобів батьківського впливу. Неполадки у вихованні часто виникають там, де спільне життя сім'ї недостатньо організована. Негативно позначаються на характері і моральних якостях дітей і пережитки старого побуту, що збереглися в деяких сім'ях: неправильне ставлення до жінки, алкоголізм, забобони і марновірства. На виховання дітей у сім'ї впливають і зовнішні умови: культура домашньої обстановки, дотримання гігієнічних, загальнокультурних і естетичних вимог. Знання особливостей дітей дозволяє батькам навчитися правильно поводитися з ними, підвищує відповідальність за їхнє виховання і забезпечує єдність і послідовність у вимогах до дітей з боку всіх членів родини.

Висновок

Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини.

Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь. Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, якщо вона не слухається? Ось це саме"не слухається" і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Звідки береться батьківський авторитет, як він організується? Ті батьки, у яких діти "не слухаються", схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це особливий талант. Якщо таланта немає, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

На жаль, зустрічаються батьки, які організовують такий авторитет на хибних підставах. Вони прагнуть до того, щоб діти їх слухали, з цього складається їх мета. А насправді це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою.

Мета може бути тільки одна: правильне виховання. Тільки до цієї однієї мети потрібно прагнути. Дитячий послух може бути тільки одним із шляхів до цієї мети. Якраз ті батьки, які про справжні цілі виховання не думають, домагаються послуху для самого слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійніше. Саме спокій і є їх справжньою метою. На перевірку завжди виходить, що ні спокій, ні послух не зберігаються довго.

Правильне ставлення до авторитету батьків закладається в дитині життям і роботою батьків, їх поведінкою та манерою спілкування. Якщо батьки самі діють чесно і щиро, цінують прекрасне і знають у чому життєві цінності, дають собі повний звіт у своїх діях і вчинках, то це означає, що у них і є той необхідний для правильного виховання дитини авторитет. У них і дитина буде вести себе культурно і ввічливо по відношенню до своїх батьків.

дошкільний батьківський авторитет

Список використаних джерел

1. Азаров Ю.Г. Сімейна педагогіка. М., 1989.

2. Василькова Ю.В. Методика й досвід роботи соціального педагога: Учеб. посібник для студентів вищих пед. навч. заведи. М.: Академія, 2001.

3 .. Кулікова Т.А. Сімейна педагогіка та домашнє виховання: Підручник для студ. середовищ. пед. навчань, закладів. 2 изд., Испр. і доп. М.: Видавничий центр «Академія», 2000. -232 С.

4.Мамнева В.А. Робота з батьками: Посібник для вчителя. З досвіду роботи. -.: Освіта, 1982. 64 с.

5. Соціальна педагогіка: курс лекцій / за ред. М.А. Галагузова. М., 2000. 416 с.

6. Кон, І. С. Дитина і суспільство / І. С. Кон. М., 1988. Мустафаєва, Ф.А. Основи соціальної педагогіки / Ф. А. Мустафаєва. М., 2002. 416 с.

7. Мудрик, А.В. Введення в соціальну педагогіку / О.В. Мудрик. Пенза, 1994. 171 с.

8. Семенов, В. Д. Соціальна педагогіка: історія та сучасність / В.Д. Семенов. Єкатеринбург, 1993. 128 с.

9. Куликова, Т. А. Сімейна педагогіка та домашнє виховання / Т.А. Куликова. М., 1989.

Размещено на Allbest.ru