Усна народна творчість у роботі з дітьми

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток зв'язного мовлення - провідний принцип навчання рідної мови. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності дитини. Актуальним завданням навчання дошкільників українській мові є забезпечення зв'язку між навчанням дітей українського мовлення та розвитком їхніх комунікативних умінь. Актуальність проблеми полягає в тому, що у роботі з розвитку зв'язного мовлення дошкільників метою повинно стати не тільки засвоєння дітьми певного обсягу мовленнєво-комунікативних умінь, а також вміння застосовувати їх на практиці, у комунікативно-мовленнєвій діяльності.

Проблема розвитку зв'язного мовлення має достатнє теоретичне та методичне забезпечення. У дослідженнях вітчизняних психологів та педагогів (Д.Б.Ельконін, Г.М.Лєушина, Ф.О.Сохін, О.С.Ушакова, А.М.Богуш, Т.Г.Постоян, С.В.Ласунова, Л.І.Фесенко та ін.), визначено зміст роботи з розвитку мовлення дітей в умовах організованого навчання та виховання. У ньому передбачено формування в дошкільників практичних мовленнєвих навичок, удосконалення комунікативних форм і функцій, елементарного усвідомлення мовних та мовленнєвих явищ, засвоєння найважливіших етичних норм спілкування тощо.

Важливе місце в системі засобів розвитку зв'язного мовлення у дошкільників посідає фольклор. Його вплив на мовну освіту дітей було розкрито в роботах видатних учених, педагогів, письменників (О.В.Духнович, С.Ф.Русова, Г.С.Сковорода, І.І.Срезнєвський, Є.І.Тихеєва, К.Д.Ушинський, І.Я.Франко та ін.). Питання щодо використання творів українського фольклору в процесі навчання дітей рідної мови розглядалося й сучасними науковцями (А.М.Богуш, Н.І.Луцан, В.І.Кононенко, Н.В.Лисенко, та ін.) .Аналіз фольклорних жанрів засвідчив, що їм притаманна низка специфічних рис, які надзвичайно приваблюють дитину, а саме: невеличкий об'єм тексту, доступність змісту, захоплюючий ігровий сюжет, використання художньо-зображувальних засобів мови. Фольклорні твори відзначаються барвистістю, виразністю, ритмічністю, легкістю для запам'ятання. Це дозволило вважати, що за своїми художньо-специфічними рисами фольклор може слугувати ефективним засобом розвитку зв'язного мовлення дітей, збагатити їхнє мовлення образними виразами, текстами жанрів фольклору. Водночас, як у науковій, так і методичній літературі не була піднята проблема комплексного дослідження розвитку зв'язного мовлення у дошкільників засобами фольклору. Це й обумовило вибір теми курсової роботи «Вплив усної народної творчості на розвиток зв'язного мовлення дітей дошкільного віку».

Об'єкт дослідження - мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - процес розвитку зв'язного мовлення у дошкільників засобами усної народної творчості.

Гіпотеза дослідження- існує зв'язок між розвитком зв'язного мовлення дітей дошкільного віку і їхнім ознайомленням з усною народною творчістю.

Мета дослідження - з'ясувати роль і місце усної народної творчості в розвитку зв'язного мовлення у дошкільників, розробити й експериментально перевірити методику використання усної народної творчості в роботі з розвитку зв'язного мовлення дошкільників.

Завдання дослідження:

1. Розкрити жанрову специфіку усної народної творчості

2.Проаналізувати методи усної народної творчості у роботі з дітьми.

3. Провести дослідницьку діяльність визначення особливостей використання усної народної творчості в роботі з розвитку зв'язного мовлення дошкільників.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз наукової і методичної літератури з проблеми дослідження; емпіричні: цілеспрямоване спостереження за мовленням дітей, аналіз навчально-виховної документації, педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий), кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Наукова новизна дослідження: зроблено комплексний аналіз впливу фольклору на розвиток зв'язного мовлення дітей дошкільного віку.

Теоретична значущість дослідження полягає в уточненні понять "зв'язне мовлення", "мовленнєво-комунікативні уміння", виявленні місця фольклорних жанрів у розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку; розкритті особливостей засвоєння дітьми мовленнєвих умінь засобами фольклору.

Практична значущість дослідження обумовлено тим, що розроблено методику використання фольклорних жанрів у розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку, Дослідні матеріали можуть бути використані в процесі лекційних занять зі студентами дошкільного факультету вищих педагогічних закладів.

Розділ 1. Роль усної народної творчості для розвитку мовлення дітей дошкільного віку

1.1 Питання використання усної народної творчості в роботі з дітьми в працях відомих класиків педагогічної думки

Джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість,що бере витоки з народних традицій та своїми коренями сягає в давнє минуле. Усна народна творчість має свої, тільки їй притаманні певні особливості: усна народна форма творення, побутування, варіантність, традиційність, колективність, індивідуальність, імпровізаційність. Завдяки їй забезпечується нерозривний взаємозв'язок між минулим і сучасним, вона є скарбницею сталих народних звичаїв та стимулятором їх подальшого розвитку. За жанровою характеристикою усну народну творчість поділяють на прозовий, поетичний та ігровий фольклор.

До прозового фольклору відносять художню (казки) і документальну (легенди, перекази, оповідки, народні оповідання) прозу. До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови: приказки, примовки, прислів'я, загадки, прикмети, скоромовки, пісні, заклички, мирилки, дражнилки тощо. До ігрового фольклору належать народні, хороводні драматичні ігри з текстом і діалогом. З усіх вищезгаданих скарбів усної народної творчості важливе місце в розвитку мовлення дітей належить казкам, прислів'ям, приказкам, загадкам, скоромовкам, потішкам, закличкам.

Зазначимо, що в працях відомих класиків педагогічної думки простежується питання використання усної народної творчості в роботі з дітьми. Так, Г. Сковорода вважав, що до рідної мови слід ставитись так, як до особистого життя. Він наголошував, що рідну мову треба шанувати, вивчати. Г. Сковорода засуджував верхівку суспільства, яка зневажливо ставилась до свого народу, його мови та звичаїв. Вірші, байки, пісні автора були пройняті духом українського народу. Ідеї та думки Г. Сковороди стосовно навчання дітей рідної мови є актуальними й у наш час .

Видатні українські письменники Т. Шевченко, М. Вовчок, Леся Українка високо цінували прислів'я та приказки, наводили їх у своїх творах, радили записувати та зберігати ці краплини народної мудрості для виховання майбутніх поколінь.

Так, у педагогічному творі Т. Шевченка «Південноросійський буквар» було вміщено значну добірку українського фольклору .

О. Духнович, представник культурно-освітнього руху на Закарпатті, у своїх працях великого значення надає рідній мові. Усі його твори були написані тільки народною мовою. Деякі з них стали навіть народними піснями. Він відстоював думку про те, що мову в дітей доцільно розвивати на основі вивчення українського фольклору, який широко був представлений у створених О. Духновичем шкільних підручниках.

Особливе місце фольклор посідає в абетках, книгах і календарях народного читання. Відомий учений наголошував на тому, що дитина, вивчаючи народні пісні, збагачує не тільки свій словниковий запас, а й пізнає «дух народу» .

Український майстер красного письменства, педагог-просвітитель, вчений, діяч освіти та культури І. Франко називав прислів'я та приказки багатим і важким скарбом у скарбівні нашої мови, її коштовними перлинами. Значну роль у розвитку мовлення дітей він також відводив байкам, які називав «старе народне добро» .

Він вважав, що байки виховують основні риси людської гідності: чесність, доброзичливість та щирість. І. Франко писав, що байки змушують дитину «прислухатися її таємної мови, чути себе близькими до неї...» .Серед жанрового розмаїття він особливо виділяв казку. На його думку, казка зачаровує дитину рідним словом, народними образами, красою української мови.

Так, усім відома казка І. Франка «Коли ще звірі говорили». Відомий педагог-просвітитель звертав увагу на те, що саме через фольклор дитина вивчає народну словесність, опановує рідним словом. Казка є мудрим наставником, вона навчає дітей, виховує в них кращі риси характеру, допомагає оцінити добрі й погані вчинки людей, вчить співчувати добру або засуджувати зло. Мова казки чітка проста, лаконічна.

Відома українська громадська, культурно-освітницька діячка і педагог С. Русова вважала, що рідна мова - це величезний засіб загального розвитку дитини. На її думку, дитину завжди повинна оточувати усна народна творчість: казки, легенди, народні пісні, вірші народних поетів.

Великого значення вона надавала казкам, які, за словами вченої, сприяли вихованню особливої любові до дорослих, оповідачів. С. Русова рекомендує самим вихователям зібрати народний фольклор і «розкладати по добах» .Вона розглядає рідне слово як джерело неповторного та національного світобачення, як систему, в якій фіксуються особливості сприймання й відображення дійсності, зокрема її художньо-образного мислення.

Саме тому провідне місце в розвитку мовлення дитини посідає фольклор. За С. Русовою, народний фольклор (казки, приказки, загадки, приказки, легенди) - усе це багатий матеріал, що утворить у серці дитини пошану до рідної мови, народної творчості. С. Русовою було розроблено методичні вказівки щодо організації художньо-мовленнєвої діяльності, які є актуальними й на сучасному етапі.

У педагогічній спадщині видатного педагога В. Сухомлинського є багато цінних методичних порад стосовно розвитку та навчання дітей рідної мови. Відомий учений вважав, що мова - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру та традиції. Він влучними виразами підкреслював красу й особливість рідного слова, порівнюючи його з ароматом квітки. Великого значення вчений надавав народним прислів'ям, називаючи їх «педагогічними мініатюрами». Чудодійним методом розвитку мови називав В.Сухомлинський казку, завдяки якій дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем.

Сучасні науковці (А. Богуш, Н. Лисенко, М. Стельмахович) також відводять значне місце використанню фольклору під час навчання дітей рідної мови. Так, М. Стельмахович уперше в сучасній етнопедагогіці виокремлює таку її галузь, як народна дидактика.

Відомий російський педагог-класик К. Ушинський підкреслював, що усна народна творчість має величезну силу в процесі розвитку мовлення дітей. Вчений сам написав для дітей і зібрав багато творів усної народної творчості. Він зазначав, що такі народні твори, як казки, приказки, прислів'я, загадки, скоромовки, приваблюють дітей змістом і формою.

Так, прислів'я вчений назвав “животворними проявами” рідного слова, а загадку - “картинним описом предмета”, що розвиває розум, спостережливість, збагачує словник дітей.

Кожна приказка, на його думку, містить у собі влучну думку й цим сприяє розумовому розвиткові дитини. Мова, стверджував він, це найкраща характеристика народу. К. Ушинський наголошував на тому, що до рідного слова треба залучати дітей ще з раннього віку.

Послідовницею К. Ушинського в питаннях розвитку мови дітей дошкільного віку була Є. Водовозова. Вона радить, починаючи з раннього віку, використовувати з метою розвитку рідної мови загадки, прислів'я, казки, байки. Ці малі жанри народного фольклору викликають у дітей інтерес до народного слова, розвивають гостроту розуму, швидкість думки, красу соковитого народного слова.

Вищезгадана проблема хвилювала й відомого письменника М.Рильського. Він порівнював народне слово з діамантом, який потрібно доглядати та шліфувати. Влучно охарактеризував прислів'я та приказки М. Гоголь: «Струмені самородного джерела народної поезії пробиваються в прислів'ях наших, де видно незвичайну повноту народного розуму, який зумів зробити своїм знаряддям іронію, насмішку, дотепність, влучність живописного споглядання» .

1.2 Загальна характеристика народної творчості

Народна творчість - це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної діяльності і свідомості, зокрема філософія, мораль, релігія, політична, правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Характер виробничих відносин визначає загальний рівень соціальної свідомості, у тому числі творчої діяльності народу.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу - поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об'єднує основне - пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення матеріалу, засобів вираження.

Народна творчість виникла у нелегкому тривалому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла значну роль у походженні мистецтва.

Продуктом праці була й мова, народжена необхідністю спілкування людей в колективних виробничих діях.

В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вухо, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тільки вправно працювати інструментами, а й за допомогою них, відображати побачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність.

Мистецтво, що виникло внаслідок трудової діяльності, нерозривно пов'язано з життям народу, воно було тільки народним. Із класовим розшаруванням виникло мистецтво панівних класів, змінилися його зв'язки з життям народу. Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості, інтереси якої розходилися з інтересами народу.

Це є дуже складний і тривалий процес формування окремих видів, родів і жанрів образно уявляється таким чином: мистецтво - могутній стовбур вічного живого дерева, від якого починають відгалужуватись гілки, від них відростають дрібніші пагінці, галузочки з квітами, листям, пуп'янками і т.д.

Види мистецтва - це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя і як вона пізнає, відображає. У межах кожного виду відображаються родові, жанрові і типові різновидності. Види мистецтва не ізольовані, доповнюють один одного, широко розкриваючи людське життя.

Усна народна творчість багата та різноманітна. Існує декілька видів усної народної творчості. Це казки, прислів'я, приказки, пісні, загадки, байки, народні балади, думи, народні романси, анекдоти тощо.

Усі жанри усної народної творчості дуже цікаві для вивчення та їхнього охарактеризування, але наразі хочу представити характеристику лише трьом жанрам творчості нашого народу.

1.3 Прислів'я та приказки

Приказка - жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Прислів'я - жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.

Прислів'я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів'я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка - лише натяк на висновок. Приказка може перетворитись на прислів'я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості.

Тематика прислів'їв і приказок різноманітна, зміст їхній невичерпно багатий. Це своєрідно крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудов,час,про рослини, тварин, господарську працю, взаємини між людьми.

Українських народних прислів'їв та приказок зібрано сотні тисяч. Одним з перших збирачів народної афористики були літописці Київської Русі, а також автори славетних творів художньої літератури, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів'їв та приказок започаткував видатний поет другої половини XVII ст. Климентій Зинов'їв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка «Приповісті Посполиті» стала першою солідною публікацією цього безсмертного матеріалу.

Українські народні прислів'я і приказки, влучні народні поетичні вислови -- один з найпоширеніших і найдійовіших жанрів усної народної поетичної творчості. Це образні шедеври, створені народом, перевірені життєвим досвідом багатьох поколінь і відшліфовані протягом віків. У них у гранично стислих утворах народної мудрості вкладено глибокий зміст, вдало сформульовано великий досвід народу в різних сферах його життєдіяльності.

Час виникнення багатьох прислів'їв і приказок сміливо можна віднести до сивої давнини. Уже в перших писемних пам'ятках Київської Русі -- літописах -- зустрічаємо записи народних афоризмів. Є вони і в «Слові о полку Ігоревім» і в житіях та інших творах стародавньої літератури.

Люди здавна фіксували свої спостереження як над явищами природи, так і над різними сферами життєдіяльності в коротких влучних висловах, які, як на крилах, перелітали із століття в століття, від покоління до покоління. В них з безодні часів дійшли до нас і своєрідне тлумачення явищ природи, і знання життя, і радість, і страждання людське, сміх і сльози, любов і гнів, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінивство, краса і потворність. Народ -- творець прислів'їв і приказок -- споконвіку використовував їх у боротьбі проти гнобителів, проти різного роду суспільних вад і пороків. Із жодного жанру усної народної творчості не можна так зрозуміти народне життя, як із народних прислів'їв і приказок. Вони містять у собі поради та повчання і мають велике суспільне значення.

Українські народні прислів'я та приказки живуть активним і безперервним життям. Постійно народжуються нові і зникають старі, що віджили свій вік і не мають у сучасному суспільстві основи для існування.

Немає, напевне, такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими образними поетичними шедеврами. На Гуцульщині побутує дуже багато прислів'їв і приказок, влучних, дотепних висловів. Талановиті гуцули створюють нові, які приживаются і збагачують невичерпну скарбницю цього цікавого дійового жанру фольклору.

1.4 Казка. Види та специфіка казок

Казка -- малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.

Жанр усної народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-розважального, чарівно-фантастичного, героїчного або побутового змісту з установкою на вигадку.

Перші записи українських народних казок були здійснені І. Срезневським у 1829 р., М. Костомаровим у 1843 році, І. Головацьким в альманасі «Вінок русинам на обжинки» у 1847 р. Дослідження цього жанру розпочав Й.Бодянський книгою «Наськіукраїнські казки» в 1835 році. Казки збирали, систематизовували, досліджували М.Максимович, П.Куліш, Д.Мордовець, К.Шейковський, М.Драгоманов, П.Чубинський та ін. У 1857 році П. Куліш видає «Записки о Южной Руси», казки є складовою частиною цієї книги.

Основні види українського казкового епосу. Умовно український казковий епос поділяють на казки про тварин, чарівні та соціально-побутові. Існують також новелістичні, гумористичні казки, казки-легенди, казки-анекдоти, казки-притчі. Провести межу між різними видами казок досить важко. У казках про тварин часто наявний чарівний елемент, одухотворення предметів і явищ навколишнього світу, в багатьох чарівних казках діють тварини, наявна пригода, повчання, мораль. У чарівних казках дія відбувається у вигаданому світі, в соціально-побутових - усе неймовірне відбувається в реальному світі, елемент чарівного поданий у таких казках як своєрідний художній прийом, що допомагає повніше розкрити деякі явища дійсності, розвиток суспільного життя.

Учені багатьох країн прагнуть проникнути в таємницю схожості сюжетів, персонажів казок різних країн світу. Серед теорій, які вони пропонують, найбільш популярна - міфологічна (автори: брати Грімм, О.Афанасьєв, Ф.Буслаєв). Усі казки розвинулись з прадавнього міфу, переказу про явища природи, про різні події, про богів. Інша теорія - міграційна: казки «мандрують» по світу (автори: Т.Бенфей, C.Ольденбург). В.Пропп стверджував, що казка - це твір історичний, оскільки вона неодмінно відображає певний етап життя народу, який її склав.

Національна специфіка казок. Казка фіксує національні традиції. Мотиви, теми, образи, мова казок як невід'ємної складової частини усної народної творчості представляють самостійний світ, особливий для кожного народу, що впродовж історії розвивався у певних суспільно-економічних умовах.

У центрі казки завжди перебуває герой-добротворець і антигерой-злотворець. Герой-добротворець визволяє рідну землю від зміїв, чужоземців, рятує красуню; антигерой засуджується, проганяється, гине. Образу жінки, дівчини-героїні притаманні вірність коханому, материнському обов'язку, готовність до самопожертви заради дітей, чоловіка.

Краса героя казки описується, як правило, кількома штрихами: «Такий гарний, що ну», «Що на світі такого нема». Традиційним засобом є протиставлення: герой у казці постає спочатку в потворному вигляді, а потім красенем / красунею («Царівна-жаба», «Про ужа-царевича та його вірну жону»).

Розглядаючи казку як глибоку i мудру книгу життя, звернемо увагу на національні особливості дiалогу. Досить часто вiн дуже лаконiчний, його треба вмiти прочитати. Запитання, яким зустрiчають героя, звучить переважно так: «Чи по волi прийшов, чи по неволi?» Герой вiдповiдає: «Добрий козак усе по волi ходить». Дане питання, швидше, не з сфери етикету, воно є своєрiдним паролем, пiсля якого уже конкретизується справа, з якою приходять до предкiв, пращурiв.

Казка обрамляється традиційними висловами, початковими та фінальними формулами-кліше: «Сказала б казки - не вмію, сказала б приказки - не смію, сказала б небилиці - так багато плутаниці», «Живуть і хліб жують, і постолом добро возять», «Жив собі», «Був собі», «В якомусь царстві, в якомусь государстві був собі”, „І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло», «От вам казка, а мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам грошей мішок...».

З одного боку, казка ритмічна, насичена зміною одних дій іншими, які проявляються в русі персонажів, їх діалогах, з іншого - в казці досить часто знаходимо повтори подій, окремих висловів, що вказує на повільність оповіді. У ній відсутні великі описи природи, інтер'єру.

Казці притаманний своєрідний гумор. Наприклад, у кумулятивній казці «Дід, баба і курочка-дрібушечка» - дрібничка постає таким чудом, що вже згодом про неї говорять як про важливу подію.

Для композиції казки характерні:

· єдиний початок (анафоризація),

· триразове повторення певних подій (ретардація),

· градація дії - наростання ефекту. Художній рівень казки залежить від рівня майстерності записувача, бо фольклорний твір позначений імпровізацією.

Дослідники відзначають, що в жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак - особливість часово-просторових зв'язків. Час, вік у казці - поняття умовні. Герой, як правило, сталого віку: це дитина, юнак (хлопець, парубок), доросла людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років, а перехід з одного вікового стану в інший: «і коли чоловік постарів...», «і виріс із нього красивий парубок...» тощо. Герой проводить у дорозі три, п'ять, сім, дев'ять, дванадцять, але за ці роки він не змінюється, навпаки, повертається додому таким, яким покинув свою оселю.

Час відлічується лише дією героя, простір - теж величина умовна. У казці ми не знайдемо детальних описів природи, житла, оточення. Все це фон, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться в центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на два виміри - цей світ і той світ - реальність і «тридев'яте царство». Між цими вимірами досить плинна межа: змій з'являється із потойбіччя і викрадає царівну, у своє володіння за мить, а героєві доводиться подолати шлях довжиною у кілька років. Простір і час нерозривно зв'язані між собою. Реалізовується простір у вигляді порогу, воріт, річки, мосту, лісу, берега моря.

Дім у казці - це не просто житло, центр «свого» світу із цілим арсеналом компонентів. Через вікно вищі сили передають добрий знак у вигляді білого голуба або яскравого промінчика сонця. Героям казки слід бути обережним, адже через вікно може потрапити і злий дух.

Двері й поріг оберігають добробут хатини, не дозволяючи зовнішнім силам проникнути всередину, і таким чином відмежовують будинок від «чужого» простору. Щоб подолати кордон між двома світами, героєві необхідно дотримуватись певних настанов: «Приїзжає у десяте царство, дивиться - стоїть хатка. Він до тієї хатки сотворив молитву, святий Юрій і відчинив”.

Персонажі у казках можуть бути рухомі й нерухомі. До нерухомих, належать наприклад, батьки головного героя або Баба-Яга, котрі упродовж казкової розповіді перебувають у закритому мікросвіті - хатинці,

Подамо зразок аналізу елементів символіки казки «Ох». Піч, на якій сидить ледачий син у казці «Ох», - це найбільш сакралізоване місце в хаті, місце помешкання духу померлих предків, домовика, а процес, яким пересипається -грається син, - це їжа духів. Вигук «цур-пек», що зустрічається в казці - це залишки замовляння, зверненого до прадавніх вогняного й підземного богів. Зелений колір у казці - колір смерті, поховальних ритуалів.

Три роки (три світи) батько ходить у підземне царство (світ померлих, світ предків) і не впізнає сина. Одноокість - риса помешканця «того світу».

Літературна казка. У письмовій формі казка відома в Індії, Персії вже понад десять століть. У Європі казка на літературному просторі з'явилась значно пізніше. Її батьківщиною вважається Франція ХVІІ ст. Слухачами та читачами були переважно освічені дорослі, зокрема дами, молодь, яка потребувала зразків поведінки, прийнятої в суспільстві.

Принципове розуміння дитячої казки з'являється на початку ХVІІ ст. Довгий час вважали, що казка є шкідливою для духовного здоров'я дітей, уяву яких слід скеровувати, а мораль - виховувати. Утвердженню казки як засобу соціокультурної комунікації для культу дитини сприяли німецькі брати Грім, педагогічні ідеї Ж.-Ж.Руссо, Д. Локка.

В українській літературі казки для дітей у віршованій формі першим почав писати Б.Грінченко. Над літературною казкою працював І.Франко. Автор «Фарбованого лиса», «Лиса Микити» звертався до казки як до художнього та дослідницького матеріалу, зокрема продовжив започатковану на західноєвропейському ґрунті тему витівок хитрого лиса.

1.5 Особливості методики ознайомлення дітей дошкільного віку з усною народною творчістю

1.5.1 Методика охзнайомлення з казкою

Сприймання та розуміння дітьми українських народних казок залежить від уміння розповідати казку дорослим, від особистості та стилю оповідача.

Однією з вимог до розповідача є емоційність. А.І.Нікіфоров виділяє три основні види емоційного розповідання казки: театралізація - розігрування та показ казки вихователем (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри); декламування - своєрідна гра інтонацій, слів - повторів, пісень, віршиків; ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією.

Казки дітям читають, розповідаютьу супроводі наочності на заняттях з художньої літератури та впродовж дня у вільний від занять час. У ранньому та молодшому віці на початкових етапах навчання дітей української мови вступна бесіда проводиться рідною мовою дітей,а казка розповідається українською в супроводі наочності. Після розповідання казки педагог стимулює дітей повторити окремі образні вирази, слова. Діти повторюють зачини, кінцівки, заучують пісню Колобка, Івасика - Телесика, Кози - Дерези. При цьому вихователь стежить за правильною вимовою слів.

Наприклад, розповідання української народної казки «Дід та баба» дітям третього року життя. Вихователь розповідає казку українською мовою в супроводі наочності після того, як діти слухали цю казку російською мовою. На початку заняття вихователь показує персонажів (дід, баба, курка, яйце) до знайомої казки, діти їх упізнають,називають. Потім вихователь говорить: «Діти, український народ також склав казку про курочку та золоте яйце. Я вам зараз розповім її на українській мові. Українська народна казка «Дід та баба»

- Жиди собі дід та баба і була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко (показує діда,бабу,яєчко). Дід бив - не розбив, баба била - не розбила ( імітує рухи). Мишка бігла, хвостиком зачепила,яєчко покотилося та й розбилося (показує). Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудакне: -«Не плач, діду, не плач, бабо, знесу вам яйцене посте, а золоте».

Після розповіді вихователь стимулює дітей повторити окремі фрази : «дід бив - не розбив; не плач, діду, не плач, бабо» та ін.

У старшому дошкільному віці після розповідання казки проводиться бесіда за її змістом у супроводі ілюстрацій, дітей залучають до драматизації знайомих казок. Коли діти знатимуть п'ять - десять казок, вихователь може провести тематичні заняття «Подорожє у країну казок», «Свято казки», «У нас у гостях казка», «На гостинах у казки».

1.5.2 Методика ознайомлення з прислів'ями та приказками

Вихователь знайомить дітей з приказками та прислів'ями. Враховуючи мовленнєвий досвід дітей, педагог застосовує тематичний принцип добору приказок та прислів'їв до художніх текстів, мовленнєвих занять, мовних ситуацій, адже найважливішою цінністю їх є доцільність використання. Програма «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» , розроблена А. Богуш, орієнтує вже в молодшій групі збагачувати словник дітей прислів'ями та приказками (добре роби,добре і буде; аби день до вечора; хочеш їсти калачі, то не лежи на печі; у страха очі великі; правди не сховаєш).

Ця робота продовжується і в середній групі. До активного словника дітей вводять прислів'я,приказки ( сонце світить, а не гріє; без вітру і трава не шелестить;що сіре, то й вовк;не радій чужому горю).

У старшій групі перед вихователями стоять такі завдання: «Стимулювати та активізувати вживання дітьми образних виразів, засвоєних у попередніх групах. Продовжувати збагачувати словник прислів'ями, приказками (з добрими людьми завжди згоди можна знайти; я з тобою -- як риба з водою; з добрим дружись, а лихих стережись; без верби і калини нема України; хліб-сіль їж, а правду ріж; от вам Лука: рукавиці в кишені, а він їх шука; стукотить, гуркотить, комар з неба летить)

У старшому дошкільному віці активний словник дітей поповнюється новими прислів'ями та приказками. Вихователі намагаються активізувати вживання образних виразів, засвоєних у попередніх групах, дітей навчають усвідомлювати значення та вживання приказок, прислів'їв.

Програмні завдання свідчать, що дітей протягом дошкільного віку знайомлять із прислів'ями та приказками не тільки прямого значення, наприклад, «З добрими людьми завжди згоди можна дійти», а й переносного -- «Стукотить, гуркотить, комар з дуба летить».

Як зазначалося вище, використовується тематичний принцип добору прислів'їв і приказок, що дає можливість зробити образні висловлювання більш наочними для дітей, усвідомити їх значення завдяки доречному використанню в тексті. Художній аналіз твору, що передує читанню або розповіданню, використовується для оцінки вчинків героїв, розуміння основної ідеї або назви оповідання, казки. Наприклад, після розповіді української казки «Дідова дочка і бабина дочка» вихователь пропонує пояснити на матеріалі казки значення прислів'я «Яке частування, таке й дякування», допомагає побудувати зв'язну аргументовану відповідь.

Ефективним є й такий прийом навчання, як художній аналіз прислів'їв та приказок.Вихователь пояснює етимологію вислову, якщо це доступно розумінню дітей і співвідноситься із заняттям або життєвою ситуацією. Добір фразеологізмів приказок і прислів'їв до сюжетного малюнка поглиблює сприйняття зображення, усвідомлення змісту, дає змогу дитині зіставити малюнок зі змістом словесного виразу.

Старші дошкільники вже можуть складати невеликі за обсягом оповідання, казки. Вони пригадують історії, що трапилися з ними і які відповідали б змісту прислів'я чи приказки. Наприклад, вихователь пропонує дітям: «Складіть невеличку казку, в якій можна було б сказати.., або пригадайте випадок, до якого підійшло б таке прислів'я…».

На наступних етапах навчання, коли мовний досвід дітей збагатиться, розшириться запас образних висловлювань приказок , прислів'їв, коли у дошкільнят сформується потреба у наданні своїм висловлюванням яскравості, точності, виразності, вихователь може використати такі вправи: «Я почну, а ви продовжіть», «Хто знає більше прислів'їв?». Крім того, педагог пропонує дітям вправу на добір приказок відповідно до назви, змісту казки чи оповідання («Вгадай, про кого йдеться у казці (приказці) тощо)». Вихователь називає приказку, що характеризує когось із казкових героїв, а діти мають відгадати, про кого йдеться. Наприклад, про кого можна так сказати: «Тільки й діла зробила, що рукава закотила», «Стук-грюк, аби з рук».

Процес ознайомлення дітей зі значенням прислів'їв і приказок розпочинається в дошкільному віці, тому діти відчувають багато труднощів. Отже, вихователь має пам'ятати: кількість і якість засвоєних дитиною образних висловів зумовлюються доречністю їх вживання, оскільки дитині ці вирази стають зрозумілими із самої ситуації, в якій було вжито складне слово чи вислів.

Розділ 2. Емпіричне дослідження

2.1 Аналіз результатів дослідження

Дослідження проводилось на базі Новослобідського НВК в дошкільному навчальному закладі з дітьми старшого дошкільного віку.

Під час констатуювального експерименту нами було визначено рівень звя'язного мовлення дітей, їх знання казок, прислів'їв та приказок.

Для визначення рівня знань казок було проведено заняття «Ми до тебе, казко, в гості завітали» під час якого були використані такі завдання:

1. «Відгадайте казкові загадки»

2. «Чи знаєте ви пісні та притчі героїв казок?»

3. «Скільки героїв-назвіть»

4. «Яка кінцівка у казці?»

5. «Відгадайте загадку і скажіть, в якій казці відгадка є головним героєм?»

6. «З якої казки ці герої?»

7. «Чи уважні ви читачі?»

Результати констатувального експерименту щодо орієнтування дітей у народних казках

№	Прізвище та ім'я дитини	Кількість вірних відповідей	Рівень розвитку знань дітей
1	Басіладзе Дарія	2	Н
2	Биков Данило	6	В
3	Биков Максим	0	Н
4	Бондаренко Кирил	5	В
5	Ворона Антон	5	В
6	Жердєв Денис	2	Н
7	Кагітін Богдан	2	Н
8	Колосова Марія	1	Н
9	Красілова Вікторія	4	С
10	Кривілло Олексій	3	С
11	Пєрфіллєва Марія	3	С
12	Полієнко Максим	3	С
13	Собецький Михайло	1	Н
14	Андрєєв Матвій	4	С
15	Гудімова Аліна	1	Н

Оцінка результатів: дав правильну змістовну відповідь на 5-6 питань високий рівень, відповів на 3-4 - середній, відповів 0-2 - низький.

Всього брало участь 15 дітей.

3 дитини - високий рівень ( (100/15) х 3 = 20 % )

5 дітей - середній рівень ((100/15) х5 = 33%)

7 дітей - низький рівень ((100/15) х7 = 47%)

Можна зробити висновок, що високий рівень розвитку знань дітей, щодо орієнтування у народних казках - 20 %, середній - 33%, низький - 47%.

Результати дослідження представлені у стовпчиковій діаграмі

Для визначення рівня знань прислів'їв та приказок нами було проведено дидактичні ігри «Продовжи прислів'я» та «Поясни значення приказки».

Результати констатувального експерименту щодо орієнтування дітей у народних прислів'ях та приказках

№	Прізвище та ім'я дитини	Кількість вірних відповідей	Рівень розвитку знань дітей
1	Басіладзе Дарія	1	Н
2	Биков Данило	4	В
3	Биков Максим	0	Н
4	Бондаренко Кирил	5	В
5	Ворона Антон	3	С
6	Жердєв Денис	1	Н
7	Кагітін Богдан	0	Н
8	Колосова Марія	1	Н
9	Красілова Вікторія	3	С
10	Кривілло Олексій	2	С
11	Пєрфіллєва Марія	2	С
12	Полієнко Максим	1	Н
13	Собецький Михайло	0	Н
14	Андрєєв Матвій	3	С
15	Гудімова Аліна	2	С

Оцінка результатів: дав правильну змістовну відповідь,назвав 4-5 приказок - високий рівень, 2 -3 - середній, 0-1 - низький.

Всього брало участь 15 дітей.

2 дитини - високий рівень ( (100/15) х 2 =13 % )

6 дітей - середній рівень ((100/15) х6 =40 %)

7 дітей - низький рівень ((100/15) х7 =47 %)

Можна зробити висновок, що високий рівень розвитку знань дітей, щодо народних прислів'їв та приказок - 13 %, середній - 40%, низький - 47%.

Результати дослідження представлені у стовпчиковій діаграмі



Отже,після даного дослідження виходить,що знання з усної народної творчості діти мають,але здебільшого середнього та низького рівня.Якщо порівнювати знання казок зі знаннями прислів'їв, то переважає орієнтування у казці,але лише на 7 %.

2.2 Формувальний експеримент по розвитку зв'язного мовлення засобами усної народної творчості

Формувальний експеримент з дітьми даної групи проводився на протязі двох тижнів. Було проведено різні види діяльністі з використанням народних казок, прислів'їв та приказок. Це такі заняття, як «Коза-дереза», «Мандруймо в казку», «Хліб - усьому голова», «Бублики для Пана Коцького». Окрім занять для мовленнєвого розвитку дітей проводились такі дидактичні ігри: «Знайди усіх героїв казки», «На кого з казкових героїв хочеш бути схожим?», «Відгадай прислів'я»

Дуже часто нами були використані прислів'я та приказки під час режимних процесів. Наприклад, під час гімнастики - «Хто ранок починає з зарядки, у того здоров'я в порядку», під час сніданку та обіду - «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий борщик та малий горщик», «Так їсть - аж за вухами лящить» , під час прогулянки - «Любиш їздити - люби і саночки возити», «Питає лютий, чи добре взутий», «Якби знав, де впаду, то й соломки підстелив» під час трудової діяльності - «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй», під час спостережень - «Багато снігу - багато хліба», «Зимою сонце крізь плач сміється».

На занятті «Коза - Дереза» діти познайомились з казкою «Коза - Дереза» . Для виклику інтересу була використана іграшка кози та загадка про неї. Читання супроводжувалося наочним матеріалом до казки. Після ознайомлення дітей з казкою було проведено бесіду по змісту казки,разом з дітьми підібрали прислів'я та приказки, що підходять до даного твору. Також,щоб надати дітям більше позитивних емоцій, ми розіграли ситуацію «Як Коза вибачається у Зайчика», а в кінці заняття потупали ногами,як кізки.

Під час заняття «Мандруймо в казку» дітей було ознайомлено з новою народною казкою «Лисичка та рак». На початку діти згадали вже знайомі їм казки,сказали,яка їм найбільше подобається. Для зацікавлення дітей були використані загадки, за якими діти самі відгадали, про кого вони почують казку. Під час читання казки, щоб дітям було цікавіше та краще запам'ятовувалося, були продемонстровані ілюстрації до твору. Після читання з дітьми була проведена бесіда по змісту казки,а для остаточного її закріплення діти зробили переказ казки. Під кінець заняття ми провели порівняння казки «Лисичка та Рак» з казками «Їжак та Заєць», «Коза - Дереза».В самому кінці була дана диференційована оцінка, щодо уважності та активності дітей на занятті.

Під час заняття «Хліб - усьому голова» ми повідомили дітям про цікаву подорож,загадали загадку про хліб, що і зацікавило дітей до активної участі на занятті. Діти називали, який хліб на запах,на смак. Також разом з дітьми згадали звідки береться хліб,скільки праці та часу потрібно для його виготовлення.На прикінці заняття дітям було повідомлене прислів'я «Хліб -усьому голова»,а також діти розповіли ті прислів'я про хліб, які вони знають.

2.3 Порівняльний аналіз отриманих результатів

Для перевірки знань дітей та їх остаточного закріплення нами було проведено заняття «Дорогою улюблених казок», під час якого були використані такі завдання:

1. Назвати свою улюблену казку

2. Назвати казку за загадкою

3. За ілюстраціями назвати казку,охарактеризувати її персонажів

4. Підібрати прислів'я або приказку до казки,її героїв.

5. Назвати,у яких казках зустрічається лисичка

Результати контрольного експерименту щодо орієнтування дітей у народних казках

№	Прізвище та ім'я дитини	Кількість вірних відповідей	Рівень розвитку знань дітей
1	Басіладзе Дарія	3	С
2	Биков Данило	6	В
3	Биков Максим	1	Н
4	Бондаренко Кирил	6	В
5	Ворона Антон	5	В
6	Жердєв Денис	2	Н
7	Кагітін Богдан	4	С
8	Колосова Марія	3	С
9	Красілова Вікторія	5	В
10	Кривілло Олексій	4	С
11	Пєрфіллєва Марія	4	С
12	Полієнко Максим	3	С
13	Собецький Михайло	2	Н
14	Андрєєв Матвій	5	В
15	Гудімова Аліна	2	Н

Оцінка результатів: дав правильну змістовну відповідь,на 5 - 6 питань - високий рівень, 3 - 4 - середній, 0-2 - низький.

Всього брало участь 15 дітей.

5 дитей - високий рівень ( (100/15) х 2 =33 % )

6 дітей - середній рівень ((100/15) х6 =40 %)

4 дітини - низький рівень ((100/15) х7 =27 %)

Можна зробити висновок, що високий рівень розвитку знань дітей, щодо орієнтування в народних казках - 33 %, середній - 40%, низький - 27%.

Результати представлені в стовпчиковій діаграмі

Результати контрольного експерименту щодо орієнтування дітей у народних прислів'ях та приказках

№	Прізвище та ім'я дитини	Кількість вірних відповідей	Рівень розвитку знань дітей
1	Басіладзе Дарія	2	С
2	Биков Данило	5	В
3	Биков Максим	1	Н
4	Бондаренко Кирил	5	В
5	Ворона Антон	4	В
6	Жердєв Денис	1	Н
7	Кагітін Богдан	3	С
8	Колосова Марія	3	С
9	Красілова Вікторія	3	С
10	Кривілло Олексій	2	С
11	Пєрфіллєва Марія	2	С
12	Полієнко Максим	2	С
13	Собецький Михайло	1	Н
14	Андрєєв Матвій	3	С
15	Гудімова Аліна	1	Н

Оцінка результатів: дав правильну змістовну відповідь,назвав 4-5 приказок - високий рівень, 2 -3 - середній, 0-1 - низький.

Всього брало участь 15 дітей.

3 дитини - високий рівень ( (100/15) х 3 =20 % )

8 дітей - середній рівень ((100/15) х 8 =53 %)

4 дітей - низький рівень ((100/15) х 4 =27 %)

Можна зробити висновок, що високий рівень розвитку знань дітей, щодо народних прислів'їв та приказок - 20 %, середній - 53%, низький - 27%.

Результати представлені в стовпчиковій діаграмі

Отже, порівняємо отримані нами дані на початку дослідження і в кінці. Якщо порівняти дані по рівню знань дітей народних казок, то показник високого рівня збільшився на 13%, показник середнього рівня на 7%, низького рівня зменшився на 20%.



Тепер порівняємо дані по рівню знань дітей народних прислів'їв та приказок.Показник високого рівня збільшився на 7%, показник середнього рівня на 13%, показник низького рівня зменшився на 20%.

Отже, рівень зв'язного мовлення дітей підвищився, а це означає, що усна народна творчість являється ефективним засобом розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку.

Висновки

Результати опрацювання певної літератури та інших джерел інформації з питання "Вплив усної народної творчості на розвиток мовлення дітей дошкільного віку" дозволяють мені зробити певні висновки.

1. Казки, підпорядковані загальним закономірностям творів народного епосу, містять етнічні характеристики. Видатні педагоги довели, що в естетичному та етичному вихованні дітей надзвичайно велику роль відіграє національний фактор, суть якого полягає у врахуванні умов життя, історії, культури, звичаїв, побуту, світогляду того народу, тієї нації, де народилася дитина і які знайшли своє відображення в народних казках. В казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь.

Прислів'я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів'я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка - лише натяк на висновок.

Українські народні прислів'я і приказки, влучні народні поетичні вислови -- один з найпоширеніших і найдійовіших жанрів усної народної поетичної творчості. Це образні шедеври, створені народом, перевірені життєвим досвідом багатьох поколінь і відшліфовані протягом віків. У них у гранично стислих утворах народної мудрості вкладено глибокий зміст, вдало сформульовано великий досвід народу в різних сферах його життєдіяльності.

2.. У дошкільному віці народна творчість справляє значний вплив на особистість дитини. Усну народну творчість доречно починати використовувати вже з молодшої групи дитячого садка, тому що казковий епос має велике значення у формування особистості дошкільника і в його подальшому розвитку, а також служить джерелом його залучення до національно-культурних традицій українського народу.

Не менш цікаво дітям знайомитися з приказками та прислів'ями, які містять у собі поради та повчання і мають велике суспільне значення.

Програмні завдання свідчать, що дітей протягом дошкільного віку знайомлять із прислів'ями та приказками не тільки прямого значення, наприклад, «З добрими людьми завжди згоди можна дійти», а й переносного -- «Стукотить, гуркотить, комар з дуба летить». Використовується тематичний принцип добору прислів'їв і приказок, що дає можливість зробити образні висловлювання більш наочними для дітей, усвідомити їх значення завдяки доречному використанню в тексті.

3. У ході роботи над курсовою я з'ясувала, що питанням виховання та навчання дітей за допомогою народної творчості займалися безліч відомих педагогів, письменників та навіть психологів. Вони довели, що казка допомагає розвивати мовлення дітей, вчить їх бути добрими, чуйними не силоміць, а через висновки самої дитини. За допомогою народної творчості психологи допомагають дітям вирішити особисті проблеми у спілкуванні з друзями, родичами, знайти вихід із складних ситуацій. І наприкінці хочеться сказати що усна народна творчість - є джерелом розвитку художньої літератури. Вона бере витоки з народних традицій та своїми коренями сягає в давнє минуле. Усна народна творчість має свої, тільки їй притаманні певні особливості: усна народна форма творення, побутування, варіантність, традиційність, колективність, індивідуальність, імпровізаційність. Завдяки їй забезпечується нерозривний взаємозв'язок між минулим і сучасним, вона є скарбницею сталих народних звичаїв та стимулятором їх подальшого розвитку.

народний творчість фольклорний мовлення дошкільник

Література

1. Базова програма розвитку дитини дощкільного віку «Я у Світі».-К.: Світич, 2008.

2. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Підручник для студентів вищих навчальних закладів факультетів дошкільної освіти. - К.: Видавничий дім „Слово”, 2006. - 304 с.

3. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: Вища школа, 2002. - 407 с.

4. Богуш А.М. Методика навчання дітей української мови в дошкільному закладі. - К.: Вища школа, 1993.

5. Грушевський М. Історія української літератури. Т. 1. К.- Львів, 1923.

6. Дзюбишина-Мельник. Н.Я. Розвиток українського мовлення у дошкільників. -К., 1991.

7. Закон України про дошкільну освіту. - Київ // Дошк. виховання. 2001.

8. Золотий колосок. Збірник фольклорних і літературних творів. Частина І. - К.: Освіта, 1994.

9. Лаповик М., Лаповик З. Українська усна народна творчість. - К., 2001.

10. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки.

Размещено на Allbest.ru