Український ринок вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємництва

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Український ринок вищої освіти»

Виконав:

Студент ФЕП-312

Київ 2014



Зміст

1. Сутність та складові маркетингу освітніх послуг

2. Дослідження проблем взаємозв'язку між ринком освітніх послуг і ринком праці в Україні

3. Сегментація та механізм взаємодії замовників та споживачів на ринку освітніх послуг

Висновки

Список літератури



1. Сутність та складові маркетингу освітніх послуг

Ринок освітніх послуг -- це система соціально-економічних відносин між навчальними закладами і споживачами з метою продажу та купівлі освітніх послуг. Підвищення ефективності його функціонування передбачає впровадження маркетингового підходу у сфері освітніх послуг.

Маркетинг в освіті є важливою функцією менеджменту, він забезпечує регулювання ринку освітніх послуг. Формуючи і реалізуючи стратегію приросту цінності людини, маркетинг освітніх послуг тісно пов'язаний з розвитком персоналу організації.

Ф. Котлер і К. Фокс під маркетингом освітніх послуг мають на увазі дослідження, планування, здійснення і контроль за ретельно сформованими програмами, задумами, щоб викликати добровільний облік цінностями з цільовими ринками з метою досягнення прагнень навчальних закладів [16].

На думку Т. Э. Оболенської, для навчальних закладів маркетинг -- це розробка, реалізація і оцінка освітніх послуг шляхом установлення відносин обміну між освітніми установами та споживачами освітніх послуг з метою гармонізації інтересів та задоволення потреб школярів, учнів, студентів і слухачів [13]. Маркетинг освітніх послуг сприяє кожному навчальному закладу посісти своє місце на ринку освітніх послуг, здійснювати підготовку кадрів відповідно до потреб ринку праці.

Маркетинг освітніх послуг забезпечує найбільш продуктивне задоволення потреб: особистості -- в освіті; навчального закладу -- у конкурентоспроможності на ринку і матеріальному добробуті його працівників; організацій -- в розвитку персоналу; суспільства -- у розширеному відтворенні трудового й освітнього потенціалу країни.

Ринок освітніх послуг, як всякий інший ринок, передбачає наявність специфічного продукту чи послуги (у даному випадку -- передачу знань, вмінь і навичок особистості); ціни навчання; напрямів розподілу та просування цих послуг на ринок.

Як відзначають Д. П. Богиня і О. А. Грішнова, послуга професійної освіти є товаром особливого роду та зберігає риси суспільного блага. Тому потреба у послугах освіти як суспільного блага виражається через механізм суспільного вибору у вигляді прийняття рішення щодо вступу до конкретного навчального закладу, на той чи інший факультет, взагалі обрання відповідного престижного і привабливого рівня освіти [8]. Попит населення на послуги освіти може стримуватися правилами прийому до навчальних закладів, рівнем вимог до якості знань абітурієнтів, а також деформуватися ажіотажним попитом населення на окремі професії та спеціальності чи політикою держави стосовно підтримки осіб, які навчаються. маркетинг освітній послуга споживач

І. Л. Решетнікова і В. М. Смирнова вважають, що освітні послуги -- це досить специфічний «товар». Вони володіють високою споживчою вартістю, оскільки збільшують інтелектуальний потенціал особистості, майбутніх робітників чи фахівців [15]. На розвинутих ринках зазначене знаходить своє відображення у високій вартості послуг кваліфікованої робочої сили, правомірності високих цін на освітні послуги. Для освітніх послуг характерна тривалість періоду їх надання, відстроченість виявлення результативності освітніх послуг і залежність ефективності роботи випускників навчальних закладів від умов їх праці та життя.

До особливостей освітніх послуг слід віднести й те, що навчальні заклади повинні здійснювати подальший супровід своїх послуг серед персоналу організацій, на їх обсяг впливає місце розташування навчальних закладів, місця проживання потенціальних учнів, студентів чи слухачів тощо.

Особливістю надання освітніх послуг є творча співпраця між викладачем та особою, яка навчається. Маркетинг освітніх послуг відрізняється тим, що в процесі надання освіти особистість одержує додаткові знання, розширяє свій кругозір, може змінити свої цінності і погляди, перебуваючи тривалий час у контакті з викладачами, особа може проникнутися їх ідеалами.

Концепція маркетингу освітніх послуг передбачає, що головне завдання освітніх установ -- визначити потреби та інтереси споживачів, пристосуватися до того, щоб задовольняти їх, чим зберігаються та збільшується благополуччя споживачів освітніх послуг і забезпечуються довгострокові вигоди самого навчального закладу [13].

Той навчальний заклад, який сприймає таку філософію, суттєво змінюється. Він вже орієнтується не тільки на чисельність студентів (учнів чи слухачів), викладачів і розміри навчально-матеріальної бази, а на визначені характеристики та обсяги потреб ринку праці, попиту споживачів на освітні послуги. Такий підхід до визначення концепції маркетингу освітніх послуг обумовлений особливостями ринку освітніх послуг. Цей ринок найтісніше пов'язаний, з одного боку, з ринком праці, а з іншого -- з ринком науково-технічної продукції і ринком інвестицій.

Для з'ясування сутності маркетингу освітніх послуг та його прояву на ринку освітніх послуг слід проаналізувати комплекс його елементів, суб'єктів і об'єктів. І. Л. Решетникова та В. М. Смирнова до елементів і аспектів маркетингу освітніх послуг, насамперед, відносять суб'єктів маркетингових відносин й функції цих суб'єктів на ринку, сферу дії та об'єкти маркетингу освітніх послуг, його цільову орієнтацію і проблемний зміст [15].

До складу учасників ринкових відносин, суб'єктів маркетингу освітніх послуг входять поряд з навчальними закладами і споживачі послуг (окремі особистості, організації), широке коло посередників (включаючи центри зайнятості, кадрові агентства, органи виконавчої влади, ліцензування і акредитації навчальних закладів тощо), а також різні громадські організації та структури, що мають відношення до просування освітніх послуг до споживача на ринку.

З точки зору маркетингу освітніх послуг, до функцій навчальних закладів входить формування пропозиції, надання самих освітніх послуг клієнтам, просування освітніх і супутніх послуг на ринку. В цьому зв'язку навчальні заклади та їх клієнти являються найбільш активними суб'єктами маркетингової діяльності.

Посередницькі структури на ринку освітніх послуг включають центри зайнятості, кадрові агентства, освітні і страхові фонди, асоціації навчальних закладів та роботодавців, засобів масової комунікації. Вони сприяють раціональному просуванню освітніх послуг на ринку, можуть здійснювати функції з інформування, консультування, участі у ліцензуванні і акредитації навчальних закладів, організації продажу освітніх послуг та фінансової підтримки системи загальної й професійної освіти.

Об'єктами маркетингу у системі освіти поряд з освітніми послугами є місця розташування навчальних закладів, їх навчально-матеріальна база, громадський престиж і привабливість професій чи спеціальностей серед різних груп населення, рейтинг викладачів, рівень наукових досліджень в навчальних закладах, навчально-методичне забезпечення навчального процесу, широкий комплекс супутніх послуг.

Маркетингова орієнтація управління навчальним закладом передбачає наступне:

· надаються лише ті освітні послуги, що відповідають чи будуть відповідати потребам ринку праці, попиту населення на освітні послуги;

· асортимент освітніх послуг досить широкий та постійно оновлюється з урахуванням попиту ринку праці і населення;

· ціни на освітні послуги формуються під впливом активності конкурентів, обсягів та динаміки платоспроможного попиту населення;

· комунікативна діяльність проводиться активно, направлена на конкретні цільові групи споживачів освітніх послуг, враховує можливості посередників;

· стратегічні рішення щодо управління навчальним закладом приймаються висококваліфікованими і компетентними керівниками;

· науково-педагогічні дослідження здійснюються як у сфері підготовки кадрів навчального закладу, так і в сфері ринку праці та освітніх послуг;

· організаційна структура навчального закладу включає кадрове агентство, що здійснює маркетингові дослідження і розробки, працевлаштування своїх випускників, забезпечує зв'язок з роботодавцями.

Перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки обумовив такі зміни на ринку освітніх послуг:

· навчальні заклади одержали більшу самостійність стосовно вибору професій та спеціальностей, прийому абітурієнтів;

· поряд з державними з'явилося багато недержавних навчальних закладів;

· уряд зменшив обсяги державного замовлення для державних навчальних закладів, що викликало в них виникнення платної форми навчання;

· прибуток став суттєвим джерелом розвитку навчальних закладів;

· значним джерелом одержання прибутку стала оплата навчання студентами, учнями і слухачами за навчання;

· серед навчальних закладів виникла конкуренція за залучення абітурієнтів та слухачів;

· для одержання перемоги у конкурентній боротьбі перед навчальними закладами постала проблема розробки і реалізації маркетингових конкурентних стратегій.

Стратегія маркетингу освіти, як вважають В. Афанасьєв та В. Черкасов, повинна починатися аналізом попиту потенційних клієнтів, конкурентів, фактичного стану портфелю замовлень. Тільки за таких умов можна конкретизувати цільові групи, стає можливим підійти до носіїв витрат на освітні послуги [7].

Основними напрямами дій у сфері маркетингу освітніх послуг є: одержання інформації, аналіз ситуації, аналіз конкуренції, одержання внутрішньої інформації (оперативні і статистичні дані, бухгалтерський облік навчального закладу), отримання зовнішньої інформації, дослідження ринку.

Для маркетингу освітніх послуг особливе значення має аналіз цільових груп або поведінки споживачів. Для того, щоб можна було продати освітні послуги, суб'єктам освітніх послуг необхідно мати деталізовані дані про адресатів, з якими при цьому повинен бути встановлений контакт. Метою аналізу є з'ясування конкретних умов визначеної цільової групи, за яких потенційні споживачі зацікавляться освітніми послугами.

Фінансування маркетингових освітніх заходів залежить від обраного поля діяльності навчального закладу, нормативних стратегій, що розроблені на основі портфелю наявності, і керівної лінії щодо визначених цілей.

Передумовою для ефективного маркетингу освітніх послуг є чітка сегментація ринку. Тільки тоді для маркетингу освітніх послуг оперативно можуть бути розроблені власні інструменти. Серед них виділяються наступні: формування попиту, організація комунікації, забезпечення збуту; організація взаємного виконання зобов'язань.

Однак, не дивлячись на важливість і актуальність маркетингу освітніх послуг, на теперішній час він ще не одержав належного розвитку. Багато українських навчальних закладів не має підрозділів маркетингу або відділів зв'язків із громадськістю. Здійснення маркетингової діяльності навчального закладу зводиться в основному до роботи приймальної комісії та обмежується часом рекламної компанії.

2. Дослідження проблем взаємозв'язку між ринком освітніх послуг і ринком праці в Україні

Сьогодні значною є невідповідність потреби ринку праці у фахівцях із вищою освітою обсягам їх підготовки, оскільки поширення вищої освіти орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні спеціальності.

Наслідком є зростання безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, збільшення соціального напруження в суспільстві. Масовими у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівнів акредитації є випуски фахівців за спеціальностями «Бухгалтерський облік», «Правознавство», тоді як ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами. Зараз навантаження на одну вакансію бухгалтера в середньому по Україні становить понад 20 осіб.

Проблема невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції на регіональних ринках ускладнюється регіональними диспропорціями. Не менш важливою причиною дисбалансу на ринку праці є особисті фактори, зокрема такі, як низький рівень поінформованості студентів та випускників вищих навчальних закладів про вимоги на ринку праці та вибір «престижних» спеціальностей без урахування реальних можливостей працевлаштування після закінчення навчання.

Зв'язок між ринком праці і ринком знань, попитом і пропозицією щодо фахових знань дозволив сформувати наступну схему, що зображена на рис. 1.

Представлена схема на рис. 1 ілюструє взаємозв'язок попиту на знання та їхню пропозицію на ринку праці. Права частина схеми відображає процес визначення кількості осіб, які повинні володіти необхідними знаннями, щоб підготуватись до тієї чи іншої професії навчаючись на будь-якому освітньому рівні. Ідеал освітньої системи полягає в тому, що виступаючи за рівні можливості для усіх, вона в першу чергу заохочує найбільш талановитих і заповзятливих індивідів.



Рис. 1 - Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці в Україні

Ліва частина схеми відображає пропозицію на знання, що виявляється у вигляді переваги кількості стартових місць, рівні знань та їх якості. Оскільки схильності родин та інтереси працедавців не збігаються, виникає дисбаланс на ринку знань і ринку праці. Число осіб, які прагнуть отримати відповідні знання не відповідає числу місць у системі вищої освіти, так само як і число майбутніх працівників не відповідає числу робочих місць.

Знання складаються з реальної кваліфікації (фактичні знання й уміння, необхідні для виконання робіт) і формальної кваліфікації (сертифікати, дипломи, ступені, титули, необхідні для кар'єри). В цьому випадку відповідність знань між ноу-хау, придбаними через навчання і вимогами до роботи не є відповідністю між ієрархіями сертифікатів про освіту і ієрархіями соціального стану. При цьому зростає роль елітних знань, які одержуються найчастіше в приватних навчальних закладах як країни так і за кордоном.

Окремо необхідно зупинитись на виробниках знань - навчальних закладах приватної форми власності. Вони займають цю нішу, реагуючи своєю пропозицією на деякі специфічні різновиди попиту на знання. Наявність такого попиту на особливі знання визначається цілим рядом факторів. По-перше, у процесі переходу до ринкової економіки формується порівняно нечисленний соціальний прошарок багатих людей, що в змозі оплачувати дорогі освітні послуги. До того ж «приватна школа» з високою платнею здобуває елітарний характер, стає закритою для дітей з інших верств населення, дитина захищається від «шкідливих впливів» і навколишньої агресії. Елітарність може добре послужити й у майбутньому, коли треба буде використовувати особисті зв'язки, корені яких у спільному навчанні в елітарних навчальних закладах.

По-друге, більш масовий попит на знання не настільки елітарних «приватних шкіл» обумовлений прагненням батьків забезпечити своїм дітям більш високий рівень освіти в порівнянні зі звичайними нормами і стандартами в знанні іноземних мов.

По-третє, приватна школа може виникати як спосіб реалізації оригінальних педагогічних концепцій і модернізації самої технології процесу навчання й отримання нових знань. В усіх цих випадках помітне розкріпачення ринкових механізмів там, де попит і пропозиція на знання, приведена у відповідність до рівноваги і відбувається під взаємодією безпосередньо часто інтересів виробників знань та їх споживачів. Проте у визначеній мірі державне регулювання потрібне і для названого сектору ринку знань. Все це ускладнює взаємодію ринку знань і ринку праці.

В першому наближенні ринок знань складається як з ринку його індивідуальних споживачів (ринок загальних знань), ринку споживачів знань, які можуть їх застосувати на практиці (ринок прикладних знань), і ринку власне знань. У свою чергу, ринок власне знань складається з наступних сегментів: ринок органів управління знаннями, ринок освітніх і наукових програм, ринок державних освітніх стандартів, ринок освітніх установ тощо.

Особливості формування ринку знань визначаються також і його взаємодією з іншими ринками. Формування і функціонування ринку знань підкоряється, звичайно, загальним законам ринкової економіки, проте володіє поряд специфічними особливостями.

Серед них виділяються наступні:

– високий динамізм знань;

– територіальна сегментація і локальний характер;

– значна швидкість обороту знань;

– висока чутливість знань до ринкової кон'юнктури;

– індивідуальність їх виробництва і застосування і т.п.

Ринкові відносини з приводу виробництва знань мають свою специфіку, пов'язану з державним втручанням і їх регулюванням, а також з обмеженнями на приватнопідприємницьку діяльність. Саме тут зберігається значний їх неринковий сектор.

Важливо відзначити і ту обставину, що у виробництві знань існують об'єктивні перешкоди для формування ринку знань на принципах «чистої» конкуренції. До їхнього числа варто віднести:

– унікальність і великомасштабність сфери освіти;

– диференціацію навчальних закладів, обумовлену творчим змістом діяльності професорсько-викладацького персоналу у цій сфері;

– широке поширення асоціацій користувачів знань, суспільства в цілому.

Разом з тим соціально-економічна криза в країні вкрай погіршує бюджетне фінансування сфери знань і нормальне функціонування навчальних закладів як виробників знань. Виникає реальна небезпека зниження освітнього потенціалу країни з далеко потенційно небезпечними наслідками. У цих умовах підвищується роль прогнозування попиту на знання як новий товар сфери маркетингу, вивчення економічних механізмів функціонування і розвитку сфери знань, збагнення особливостей ринку знань і можливостей оптимального поєднання ринкових механізмів з державною політикою в сфері знань.

3. Сегментація та механізм взаємодії замовників та споживачів на ринку освітніх послуг

В епоху глобалізації та формування економіки знань посилення інтеграції ринків освітніх послуг і праці є найважливішим чинником успішного соціально-економічного розвитку. Бізнес та освіта перестають бути самодостатніми і все більше залежать один від одного. Знання є безперечним фактором успіху функціонування будь-якої господарчої системи як на мікро-, макро-, так і на глобальному рівні. Однією з основних умов успішного розвитку підприємств стає постійне вдосконалення та модифікація людського потенціалу засобами системи освіти. Тому для вирішення кадрових, соціально-економічних та регіональних проблем реального й фінансового секторів економіки необхідні розвиток і модернізація існуючої системи підготовки кадрів, пошук нових технологій інтеграції навчальних закладів і підприємств.

Питанням розвитку освітніх послуг відповідно до вимог ринку праці останнім часом приділяється значна увага. Однією з проблем ефективного функціонування механізму кадрового забезпечення економіки є розрізненість інтересів бізнесу, держави та навчальних закладів. Це призводить до відокремлення ринку освітніх послуг від ринку праці. У підготовці кадрів навчальні заклади орієнтується на запити абітурієнтів і їх батьків, а не роботодавців. Розбіжність рейтингу популярності спеціальностей із розподілом гарантованого працевлаштування призводить до того, що абітурієнти при виборі навчального закладу мало враховують фактор подальшого його працевлаштування. Через відсутність науково обгрунтованих прогнозних оцінок потреб у фахівцях на ближню і дальню перспективу попит на фахівців конкретних спеціальностей є невизначеним. У даному випадку з'являється ситуація незбалансованості попиту і пропозиції на ринку праці: надлишкова пропозиція одних професій та нестача інших.

Ринок освітніх послуг не може повністю задовольнити попит роботодавців та оперативно реагувати на зміни, що відбуваються на ринку праці. Звідси - різні оцінки якості підготовки в навчальних закладах, з одного боку, та роботодавців - з іншого [9]. Підвищення якості підготовки кваліфікованих фахівців промислової галузі має ґрунтуватися на формуванні дієвого механізму узгодженості визначення поточної потреби підприємств у кадрах відповідно до професій та спеціальностей. Ринок освітніх послуг можна розглядати в двох аспектах: як самостійний елемент та як частину ринку праці. Схема механізму взаємодії виробників, замовників та споживачів освітніх послуг наведена на рис. 2 [10].

Рис. 2 - Механізм взаємодії замовників та споживачів на ринку освітніх послуг

Економічний механізм можна розглядати як ринковий, що поєднує саморегулювання діяльності суб'єктів господарювання з регулювальними функціями держави.

Зацікавленість роботодавця, що є непрямим споживачем освітніх послуг, повинна перш за все впливати на підготовку фахівців, оскільки саме від нього залежить їх подальше працевлаштування. Однак сьогодні роботодавець є досить пасивним і фактично не бере участі в замовленні спеціалістів та підвищенні якості освітніх послуг, що, безумовно, впливає на обмежене врахування його потреб та інтересів при підготовці фахівців [10].

Існує необхідність регулювання взаємодії трьох основних партнерів у сфері освіти шляхом створення ефективного механізму управління якістю освітніх послуг, основні інструменти якого подані на рис. 3.

Рис. 3 - Інструменти економічного механізму управління якістю освітніх послуг

Відповідність стандартам і нормативам є для споживачів доказом високої якості освітньої послуги, що надається і має документальне підтвердження. У системі вищої освіти оцінка відповідності вимогам здійснюється шляхом акредитації навчального закладу (видача акредитаційного сертифіката). До стандартів якості в системі вищої освіти відносять: державні стандарти вищої освіти, освітньо-професійну програму підготовки фахівця, освітньо-кваліфікаційні характеристики. Виконання умов технічних регламентів і стандартів для системи освіти є обов'язковими.

Вживані на даний момент процедури оцінки якості є непрозорими для безпосередніх споживачів (абітурієнти, роботодавці, студенти) освітніх послуг, а відповідно вони не можуть повною мірою оцінити рівень якості і можливий ступінь задоволення своїх потреб. Важливим напрямом удосконалення якості освітніх послуг є оптимізація нормативно-правової бази.

Для реалізації цього напрямку доцільно застосувати практику європейських ВНЗ, а також великих компаній із сертифікації систем менеджменту якості. Отримання сертифіката якості у відповідних організаціях із забезпечення якості є добровільною. Проведення такої процедури дає вищим навчальним закладам низку переваг порівняно з іншими ВНЗ: визнання на внутрішньому й міжнародному рівнях освітніх програм; формування довіри споживачів до якості послуг; стимулювання впровадження інноваційних форм освітньої діяльності; підвищення якості нормативно-методичної документації із покращання управління якістю.

У європейських країнах акредитація здійснюється недержавними органами за участі громадськості, а також регіональними асоціаціями, які створюються самими університетами й коледжами. Отримання акредитації таких органів автоматично приводить до визнання дипломів, що видаються навчальними закладами, і свідчить про високу якість освітніх послуг, що надаються. Результати акредитацій часто виражаються у вигляді рейтингу навчальних закладів, які є сигналами для роботодавців і потенційних абітурієнтів. Важливим чинником, що забезпечує якість освітньої послуги, є рівень фінансування вищих навчальних закладів. Для України характерне збереження прямого фінансування ВНЗ за зазначеними ними спеціальностями (фактично «планування від досягнутого» за контрольними цифрами прийому). Відповідно до Розпорядження КМУ «Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015 року» від 27 серпня 2010 р. № 1728-р пріоритетними напрямами розвитку освіти є:

· визначення механізму економічного стимулювання участі роботодавців в організації професійно-практичної підготовки студентів вищих навчальних закладів. Регулювання відносин між роботодавцями та вищими навчальними закладами здійснюється на підставі Розпорядження КМУ «Про підвищення рівня працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 27.08.2010 р. № 1726-р, Наказу МОН, молоді та спорту України «Про затвердження типового положення про підрозділ вищого навчального закладу щодо сприяння працевлаштуванню студентів і випускників вищих навчальних закладів» від 27.04.2011 р. № 404;

· забезпечення розвитку прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах та створення умов для подальшого впровадження їх результатів у виробництво шляхом розвитку наукових парків, технопарків, бізнес-інкубаторів та інших інноваційних структур. На даний момент регулюється Постановами КМУ «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» від 27.08.2010 р. № 796, «Про затвердження Порядку реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва» від 21.05.2009 р. № 510, «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні» від 02.02.2011 р. № 389;

· забезпечення розвитку державного й приватного партнерства у сфері освіти, спрямованих на розширення та вдосконалення навчальної, лабораторної, матеріальної бази провідних університетів. На наш погляд, доцільним було б використання досвіду Великобританії, де для стимулювання підприємств, що проводять професійне навчання (або виділяють кошти на підготовку кадрів у системі освіти), існують податкові пільги. Ця схема передбачає встановлення фіксованого податку на професійне навчання кадрів від фонду заробітної плати. Сума витрат на підготовку кадрів повертається підприємству державою при наданні рахунків. Якщо сума коштів на підготовку буде меншою за фіксований податок, різниця повертається до бюджету [13].

У рамках реалізації затвердженого плану заходів, вироблення нових підходів до встановлення механізму формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців для всіх сфер економіки відповідно до поточних і перспективних потреб ринку праці Мінекономрозвитку розроблено Закон України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» від 20.11.2012 р. № 5499-VI [14]. Державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) формується з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях на ринку праці. Для складання середньострокового прогнозу та уточнення його показників використовується показник соціально-економічного розвитку країни. Інформація для розрахунку цього показника надається державним комітетом статистики України та спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань та спільним представницьким органом сторони роботодавців. З метою підвищення якості освітніх послуг необхідне впровадження інноваційних форм організації навчального процесу на основі підприємницького підходу, метою якого є можливість комерціалізації результатів наукової діяльності [11]. В Україні поки трансфер технологій не належить до видів діяльності навчальних закладів. Значний досвід у цій сфері накопичений у Великобританії. Для підтримки інноваційної діяльності і стимулювання комерціалізації знань створений Інноваційний фонд вищої освіти (ІФВО 2). Його учасниками стали Департамент освіти і навиків (аналог Міністерства освіти), Департамент торгівлі і промисловості (аналог Міністерства торгівлі і промисловості), а також Фінансова рада вищої освіти (ФСВОА) - агентство, відповідальне за розподіл державного фінансування в області вищої освіти. ІФВО передбачає різні обсяги фінансування діяльності в галузі «передачі знань» в університетах зі світовим ім'ям, що мають величезну науково-дослідну базу (тип 1) і менш відомих навчальних закладів або організацій, діяльність яких спрямована на підготовку професіоналів-практиків або роботу з підприємствами (тип 2), а також тих, хто працює з добровільними організаціями й суспільним сектором (тип 3). До основних напрямів діяльності відносять: формування коопераційних зв'язків між академічною освітою і бізнесом, включаючи семінари для студентів і підприємців - початківців, залучення студентів до створення власних підприємств тощо.

У структурі потреб підприємств у працівниках за даними 2012 р. (рис. 4) спостерігалася така тенденція [19]: найбільшу потребу у кваліфікованих працівниках відчували галузь промисловості (13,8 тис. осіб, що у відсотках до загальної потреби ринку праці становить 28,4%), у державному управлінні цей показник відповідно становив 7,6 тис. осіб (15,64%), у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 5,2 тис. осіб (10,7%), у галузі охорони здоров'я та соціальної допомоги - 4,7 тис. осіб (9,67%).

Аналіз структури підготовки фахівців на ринку освітніх послуг дозволяє стверджувати, що найбільшу питому вагу в структурі підготовки фахівців: на початок 2012/2013 навчального року займають такі категорії: медицина - 2,62%, економіка, комерція та підприємництво - 2,6%, інженерія - 2,34% (рис. 5). Проведений аналіз підтверджує відсутність узгодженості між напрямами та обсягами підготовки фахівців, методикою надання інформації щодо стану ринку освітніх послуг та реальними потребами ринку праці, у результаті чого ринок освітніх послуг не готовий повністю задовольнити попит роботодавців та оперативно реагувати на зміни, що відбуваються на ринку праці.



Рис. 4 - Потреби підприємств у працівниках за видами економічної діяльності у відсотках (на кінець 2012 р.)

На жаль, діючий механізм взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці є неефективним. Передусім це стосується державного замовлення на підготовку кадрів, обсяги та структура якого не відповідають сучасному стану та перспективам розвитку ринку праці. Ця ситуація має соціальні наслідки, викликає необхідність здійснення професійної перепідготовки випускників, що несе за собою додаткові витрати держбюджету. Відсутність своєчасного моніторингу кількісної та якісної потреби підприємств у фахівцях та орієнтація більшості навчальних закладів на платоспроможний попит населення призводять до дисбалансу на ринку праці України.



Рис. 5 - Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за галузями знань у відсотках (на початок 2012-2013 навчального року)

З метою врахування рекомендацій бізнесу, а також приведенню якості освіти та компетентності кадрів у відповідність вимогам роботодавців необхідне законодавче закріплення взаємодії бізнес-структур і системи вищої і професійно-технічної освіти.

Необхідною умовою розроблення концептуальних основ регулювання взаємодії ринків є теоретико-методологічне обґрунтування цієї діяльності. Вихідними підставами є такі положення:

1. Процес взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг об'єктивно обумовлений.

2. Взаємодія ринків не може ґрунтуватися на механізмі саморегуляції через диверсифікацію ринкових структур, суперечливість інтересів його суб'єктів і наявність комплексу факторів, що перешкоджають досягненню збалансованості їх стратегій.

3. Процес взаємодії спочатку має асиметричний характер, оскільки він зміщений у бік ринку праці, стосовно якого ринок освітніх послуг розглядається як вторинний, такий, що забезпечує функціонування економічного розвитку.

4. Регулювання взаємодії ринків повинно забезпечувати узгодження й збалансованість їх розвитку в інтересах суспільства і держави.

Одним із показників якості отримуваного результату є сам диплом, цінність якого полягає в прискоренні кар'єрного росту. У цьому випадку контроль якості освітньої послуги найефективніше здійснюють самі учасники програми - підтримка контингенту студентів буде залежати від цікавості до програми підготовки, висока якість матеріалів і самих занять [9].

Керована система (об'єкт управління - якість освітньої послуги) включає систему елементів, що поєднує процеси формування якості послуг (освітній, допоміжний, управлінської діяльності) і параметри якості як самої освітньої послуги, так і процесів її надання.



Висновки

Сьогодні значною є невідповідність потреби ринку праці у фахівцях із вищою освітою обсягам їх підготовки, оскільки поширення вищої освіти орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні спеціальності.

Наслідком є зростання безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, збільшення соціального напруження в суспільстві. Масовими у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівнів акредитації є випуски фахівців за спеціальностями «Бухгалтерський облік», «Правознавство», тоді як ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами. Зараз навантаження на одну вакансію бухгалтера в середньому по Україні становить понад 20 осіб.

Проблема невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції на регіональних ринках ускладнюється регіональними диспропорціями. Не менш важливою причиною дисбалансу на ринку праці є особисті фактори, зокрема такі, як низький рівень поінформованості студентів та випускників вищих навчальних закладів про вимоги на ринку праці та вибір «престижних» спеціальностей без урахування реальних можливостей працевлаштування після закінчення навчання.

Разом з тим соціально-економічна криза в країні вкрай погіршує бюджетне фінансування сфери знань і нормальне функціонування навчальних закладів як виробників знань. Виникає реальна небезпека зниження освітнього потенціалу країни з далеко потенційно небезпечними наслідками. У цих умовах підвищується роль прогнозування попиту на знання як новий товар сфери маркетингу, вивчення економічних механізмів функціонування і розвитку сфери знань, збагнення особливостей ринку знань і можливостей оптимального поєднання ринкових механізмів з державною політикою в сфері знань.

Економічний розвиток країни значною мірою залежить від наявності освіченої і кваліфікованої робочої сили та технологічних удосконалень, що підвищують продуктивність праці.

Аналіз особливостей функціонування ринків праці та освітніх послуг свідчить про недосконалість існуючого механізму їх взаємодії, неможливість самоналаштування відносин, гармонізації відносин між учасниками, що ґрунтується на узгодженні та балансі стратегій, а отже, актуалізує необхідність розроблення ефективного економічного механізму їх регулювання.

Одним із напрямків регулювання взаємодії ринків освітніх послуг та праці є удосконалення економічного механізму управління якістю освітніх послуг. Дієвими інструментами економічного механізму регулювання інтересів партнерів у системі освіти повинні стати підвищення якості освіти шляхом прогнозування структури спеціальностей, дослідження вимог ринку праці до компетенції випускників, фінансування навчальних закладів за результатами діяльності, аудиту якості освітніх послуг.



Список використаної літератури:

1. Зборовский Г.Е. Образование: научные подходы к исследованию / Г.Е. Зборовский // Социс. - №6. - С. 21 - 29.

2. Сокурянская Л.Г. Студенчество на пути к другому обществу: ценностный дискурс перехода. - Харьков: Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, 2006. - 576 с.

3. Грішнова О.А. Людський розвиток: навч. посіб. / О.А. Грішнова. - К. : КНЕУ, 2006. - 308 с.

4. Нечаєв В.Я. Новые подходы к социологии образования / В.Я. Нечаев // Социс. - 1999. - № 11. - С. 84 - 91.

5. Одегов Ю.Г. Рынок труда (практическая макроэкономика труда): учебник / Ю.Г. Одегов, Г.Г. Руденко, Н.К. Лунева. - М. : Альфа-Пресс. - 2007. - 900 с.

6. Лукашенко М.А. Образование в условиях рынка: концепция учебного заведения: монографія / М.А. Лукашенко. - М. - Высшая школа, КноРус. - 2002. - 285 с.

7. Кожухар В.М. К определения содержания образовательной услуги // Маркетинг в России и за рубежом. - 2005. - №3 / Режим доступа: http://www.mavriz.ru/articles/2005/3/3744.html

8. Закон України "Про освіту" / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=106012&key=kkMMfBEvM6xUZJdgZiMWddbAHdlWQsFggkRbI1c

9. Радаев В.В. Социология рынков: к формированию нового направления / В.В. Радаев - М. : ГУ ВШЭ. - 2003. - 328 с.

10. Горбач Л.М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг: навч. посіб. / Л.М. Горбач, О.Б. Каун. - К.: Кондор, 2006. - 2006. - 436 с.

11. Вищі навчальні заклади / Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/ control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/vuz_u.html

12. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2003/2004 навчального року. - К.: Державний комітет статистики. - 2004. - 105 с.

13. Зиятдинова Ф.Г. Образование и наука в трансформируемом обществе // Социс. - 1998. - № 11. - 66 - 72.

14. Інформаційна записка. Аналіз попиту та пропозиції на професії на ринку праці у 2007-2008рр. за освітньо-кваліфікаційними рівнями магістр та спеціаліст / Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/

15. Доповідь "Про соціально-економічне становище України" за січень-липень 2009 року / Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

16. Гонта Л. Трудный рынок // Профиль. - 15 августа 2009. - № 29-30 (98-99). - С.44 - 46

17. Корсак К.В. Реформи в освіті: Узагальнення закордонного досвіду. -- hnp://park.kiev.ua/osvita/eduintb/korsak/kk -- reform 17.html

18. Костенко О.А. Высшее учебное заведение как субъект рыночных отношений. -- http://www.marketing.spb.ni/conf/9/39.htm

19. Медведева В.М., Mіщечко Г.Г. Інформаційний бізнес у сфері освіти, культури і мистецтва. -- К., 2000. -- 96 с.

20. Образование -- все образуется? Сегодняшняя ситуация в образование в оценке профессионалов. -- http://www.art.uralinfo.ru/literat /Ural /Ural_7_99/Ural_07_99_10.htm

21. Пііщулин С. Экоанализ. Современные методы маркетинга в области образования: динамика, перспективы. -- htip://www.ug.ru /ug_pril/ol /97/34/t4_l.

22. Шуклина Е.А. Теоретико-методологические основания социологического изучения самообразования / Е.А. Шуклина // Социс. - 2000. - №6. - С. 29 - 38.

Размещено на Allbest.ru