Розвиток уяви та творчих здібностей у молодших школярів за допомогою казки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1.1 Казка як літературний жанр

1.2 Класифікація казок

1.3 Формування уявлень про загальнолюдські цінності засобами української народної казки

2. Розвиток уяви та творчих здібностей у молодших школярів за допомогою казки

2.1 Розвиток творчої уяви у процесі роботи над казками

2.2 Методика і форми роботи над казкою, які сприяють розвитку уяви та творчості

2.3 Використання української народної казки в системі чинників виховання творчої активності школярів

Висновки

Список використаної літератури

казка школяр творчий виховання

Вступ

З покоління в покоління казки передавалися з вуст у вуста, доповнюючись різними подробицями, якимись деталями, але при цьому вони не втратили своєї простоти і мудрості.

Казки і притчі більш живі, більш справжні, в них небагато слів, але вони виразні і зрозумілі. Усі народи світу мають свої казки, байки, легенди і міфи, а причина полягає в тому, що це більш доступна для розуміння форма. Як правило, казки побудовані на поетичних порівняннях, що у свою чергу робить грубі, примітивні речі м'якими та добрими. Таким чином,казка зайняла своє гідне місце серед філософської прози.

У мудрих казках міститься багато цікавого і повчального для кожного з нас. На всі випадки життя, про любов і ненависть, добро і зло, спостереження над усіма нами і влучно підмічені висновки, що відображають, здається, саму суть предмета чи явища - казки в декількох рядках концентрують у собі не лише все людство, а й, здається, весь всесвіт.

Казки, скоріше, заграють з нашою душею, проникають у саме серце. Слухаючи казку тільки вухами, немає ніякої можливості зрозуміти її - казка повинна бути зрозуміла серцем, також як, наприклад, афоризми. Коли нам розповідають казку, ми уважні, але не напружені.

Навіть якщо кілька слів пролетіли повз нас, все одно сенс казки чи притчі залишається цілісним. Саме відчуття, настрій, аромат казки робить її доступним до розуміння. І це розуміння не залежить від слів. Краса казки полягає в тому, що вона не ділить людський розум на питання і відповідь. Вона просто дає людям натяк на те, яким все має бути. Притчі і казки - це непрямі вказівки, натяки, які проникають в серця подібно до насіння. У певний час, у певний сезон, вони проростуть і дадуть сходи.

Чому ж цей малий літературний жанр так зворушує серця народів по всій землі? Давайте сьогодні знову замислимося над таємницею концентрованої думки, мислителі не просто так приходять на планету Земля. Вони залишають свій реальний слід. Це справжня цінність.

1.1 Казка як літературний жанр

Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідав важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття.

Мабуть, жоден з видів народної творчості не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людства уже на ранніх щаблях його історичного розвитку і про тісний зв'язок їх з життям народу. Звичайно, кожна казка, як, до речі, й твори інших жанрів фольклору, певний елемент нової дійсності засвоювала не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче «зливається із старим в одне органічне ціле».

Будучи здавна одним з провідних і визначальних жанрів усної народної творчості, істотно впливаючи на процес формування різних видів та жанрів фольклору, на його загальну поетику, на характер жанрової системи тощо, казка разом з тим відіграла важливу роль і в розвитку писемної традиції людства. Ще в античному світі казка як пізнавальне і художнє джерело використовувалась істориками, поетами.

Велике значення мали народні казки для становлення та розвитку багатьох жанрів художньої літератури (передусім пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії тощо). На щедрому, життєдайному грунті казкової традиції у всіх народів світу започаткувався та розвинувся і такий характерний вид професіональної художньої творчості, як дитяча література.

За своєю природою казка є досить характерним жанром фольклору; вона щільно примикає до інших різновидів народної оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.

Проте казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального фольклору. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення «достовірності» чи «імовірності» того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну «вигадку», яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.

У сиву давнину форми усної поезії були ще слабо диференційовані, до того ж і сама народна творчість тоді досить щільно перепліталась з різноманітними побутовими та ідеологічними чинниками. Ймовірно, що й казка була у ті далекі від нас часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.

Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилось і на казці, про що свідчать однотипні у казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо у пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами.

До того ж казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку, щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.

Крім того, у порівнянні з іншими жанрами фольклору казка надзвичайно сильно виявляє схильність до взаємодії з писемною традицією, що не могло не позначитись на її характері й особливостях розвитку. Можна сміливо твердити: з появою писемності казкова творчість дістала характерне, якісно нове джерело для свого збагачення, поширення й функціональних виявів.

Усе це й склало той специфічний грунт, на якому народна казка в міру культурного поступу людства дедалі більше зростала вшир і вглиб, у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась, переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як з погляду генетичного, так і типологічного, щедрим потоком вливалась у культурну скарбницю кожного народу як її неоціненне надбання і водночас активно запліднювала казкову традицію інших народів, проте й сама часто-густо зазнавала при цьому неабияких впливів.

Тривалість розвитку, тісний зв'язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою широких верств трудового народу, змінність функцій, активні міжнародні взаємодії, різнохарактерність зв'язку народної оповідальної творчості з писемною традицією спричинились до появи у фольклорі народів світу казок найрізноманітніших форм і видів (казок про тварин, фантастичних, пригодницьких, побутових казок -- у тому числі сатиричних, гумористичних,-- казок типу притч, байок та ін.). При цьому кожна з таких груп (чи циклів) народної оповідальної творчості відзначається своїми, притаманними лише їй особливостями побудови художнього образу, характерними прийомами типізації дійсності, засобами композиції тощо. Таким чином, природно постає питання про рамки й загальні особливості казки як специфічного виду (чи жанру) народної оповідальної творчості.

З погляду жанрових особливостей казка є досить характерним художнім утвором. Завдяки своїй специфічній природі, своєрідній універсальності охоплення життєвих явищ казка як жанр за тривалий період свого розвитку помітно розрослася (причому - за різними ознаками та по багатьох лініях), давши початок відмінним між собою щодо жанрових ознак художнім різновидам, які, проте, ніколи остаточно не поривають із своєю природною жанрово-генетичною основою і фактично є органічною складовою частиною того широкого поняття, що звичайно у фольклористиці пов'язується з терміном «казка». Як бачимо, казка виходить за межі традиційного для науки про народну творчість поняття жанру; скоріше це - окремий, специфічний масив, який об'єднує в собі різнохарактерний щодо художніх, композиційних та загалом жанрових особливостей матеріал. На це неодноразово вказувало багато дослідників різного часу. Між тим до складу казок входять різноманітні за поетичною природою твори. Різноманітність художніх форм казки як її суттєва жанрова ознака ще раніше впала в око й О. Никифорову. «Казка, як надто складний і багатий вид поезії,- відзначав він,- живе не в одній єдиній формі, а в багатьох».

Звідси зрозумілі й ті величезні труднощі, які щоразу постають перед дослідниками при класифікації зразків народної творчості, особливо казки. Адже систематизацію творів того або іншого жанру бажано й необхідно було б здійснювати за єдиним принципом, на основі певного критерію відбору та оцінки фольклорного матеріалу, з урахуванням якоїсь більш-менш постійної, визначальної жанрової ознаки, інакше класифікація фактично втрачає наукове значення. Тим часом народна творчість протягом багатовікової історії свого розвитку зазнала таких доконечних змін, такого ґрунтовного переосмислення, що відшукати якусь визначальну, головну рису певного жанру, характерну для всіх часів його розвитку та різноманітних умов конкретного побутування, фактично буває дуже важко, а то й неможливо. Ось чому, класифікуючи, наприклад, українську народну пісенну творчість, дослідники змушені вдаватись до різних критеріїв її добору та оцінки, що є найбільш доцільним і цілковито виправданим на сучасному етапі розробки даної проблеми.

Отже, казка стала складовою частиною духовної культури народу, казкові принципи осмислення і зображення світу і людини універсальні і впізнавані в мистецтві. Історія авторської казки в цілому відображає особливості літературного процесу, а також своєрідність літературно-фольклорного взаємодії в різні історико-культурні періоди.

В області казки взаємодія фольклору і літератури було найбільш тісним, довгим і плідним. Казка як вид народного епічної творчості жила не тільки в традиційному, природному побутування чи існувала у вигляді текстів, що фіксують усну традицію, але і входила в російську літературу на рівних правах - у вигляді літературної казки.

Питання про жанр літературної казки і на сьогоднішній день залишається в літературознавстві не до кінця з'ясованим, а існуючі визначення носять скоріше характер описовий, ніж термінологічний.

Безумовно, вихідним положенням є те, що літературна казка виростає з казки фольклорної.

1.2 Класифікація казок

За тематикою, образами, художніми особливостями, рівнем застосування фантастики казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин, чарівні (фантастичні) та соціально-побутові. Для дітей молодшого шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.

Казки про тварин виникли дуже давно. Як і дитячі пісні, календарна поезія, вони значною мірою пов'язані з хліборобською працею, життям і побутом людей. Тема їх - здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі за обсягом, казки цієї групи лаконічно і дотепно розповідають про звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Так, Вовк - найчастіше сильний, жорстокий, проте незграбний і не дуже розумний; Ведмідь - сильний, працьовитий, настирливий, добрий, вайлуватий; Лисиця - гарна й розумна, проте хижа, підступна, жорстока й брехлива; Заєць - полохливий, знедолений, проте часом винахідливий і спритний; Їжак - чемний, працьовитий, розумний, гарний сім'янин; Півень, Кіт - сміливі, хоробрі, винахідливі і справедливі.

Глибоку характеристику цієї групи казок дав І.Я.Франко у творі «Байка про байку». У дотепній формі діалогу з малятами він не лише визначив зміст і специфіку цієї групи казок, а й обґрунтував доцільність їх застосування для навчання і виховання дітей молодшого віку: «…не тим цікава байка, - зазначає І.Я.Франко, - що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду…».

Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин.

Цьому, як зазначає І.Франко, сприяє висока художність казок, яка допомагає просто й дохідливо показати дітям правду життя: «Гола, повна правда життя, - пише він, - то тяжка страва. Старші можуть заживати її, вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлю вати в ріденькому стані, в образках, в байках.

І вони так приймають її. А потім ще одно. Вони люблять звірів, чують себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють їх: от тим-то й оповідання про звірів їм так цікаві, особливо коли звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди».

У ряді казок цієї групи виразно звучать мотиви соціального життя. Не лише побут і праця, а й взаємовідносини людей різних класів у суспільстві показує народ у казках про тварин. Такою є казка «Пан Коцький», яка дотепно висміює низькопоклонство, підлабузництво, надмірну яка дотепно висміює низькопоклонство, підлабузництво, надмірну полохливість, що можуть знайти вияв як у побутових, так і в суспільних стосунках. Казка відзначається дотепністю й гумором, у ній знайшов відображення здоровий народний глузд та глибокий оптимізм. Сюжет розвивається жваво, динамічно, розкриття характерів досягається через зображення діяльності персонажів, їхніх стосунків між собою.

Чарівні, або фантастичні, казки - це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова, суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок - перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів, справедливості.

Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів краси, справедливості, людяності, волелюбства, мудрості, майстерності.

Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення.

Так, Царівна-жаба перетворюється на красуню; Кривенька качечка - на гарну й працьовиту дівчину, а потім знову на пташку; Снігуронька, зліплена з снігу, оживає. Герої - це велетні, красені або навпаки, маленькі на зріст, зовні нічим не привабливі, проте дуже сильні й умілі люди. Фізична сила героїв зображена часто в гіперболізованому вигляді:

Котигорошко один піднімає камінь, який несила підняти й громаді, з коренем вириває дуба, підкидає догори булаву, що літає кілька діб; Вернигора відвертає гори; Крутивус вусом може відвернути воду («Котигорошко»). Позитивні персонажі чарівних казок за дуже короткий час здобувають перемогу над ворогами, будують чудові палаци, мости й цілі міста, змінюють навколишній світ, долають величезні відстані. Водночас, вони виконують звичайну буденну роботу: вирощують і печуть хліб, шиють одяг, виготовляють прикраси, виховують дітей, ловлять рибу - і все це роблять із великою любов'ю та майстерністю. На відміну від позитивних образів, злі сили уособлені здебільшого у фантастичних образах потвор: це Змій з багатьма головами, Кощій Безсмертний, Баба-Яга та ін.

У фантастичних казках діє також чарівне ототожнення персонажів, яке допомагає або ж, навпаки, шкодить їм. Обов'язковим атрибутом героя-воїна є чудодійна зброя і бойовий кінь, наділений фантастичними можливостями.

Гребінець у казці може перетворитися на лісові хащі, клубочок ниток - на високу гору, хустка - на річку або море. Саме в казках ми зустрічаємо розповіді про чоботи-скороходи й килим-літак, скатертину-самобранку, баранця, що розсипається грішми, дубинку, що б'є некмітливу або підступну людину.

Сили природи теж допомагають людині у її справедливих ділах і боротьбі: яблуня годує цілющими яблуками, вода заліковує бойові рани, звірі допомагають долати ворогів.

Сюжети чарівних казок розвиваються швидко, динамічно. Найчастіше в основі сюжету лежить змалювання подорожі героя чи героїні в пошуках правди й справедливості. Дія може відбуватися не лише у звичайних умовах, а й у підземному, підводному царствах, на небі. Чарівні казки здебільшого досить великі за обсягом. Мова чарівних казок багата на засоби художньої виразності. Їй властиві постійні стилістичні звороти («Швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться», «Стали вони жити-поживати та добра наживати»), традиційні зачини і кінцівки («В тридев'ятім царстві, в тридесятім господарстві…», «І я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не попало»), лаконічні описи природи та портретні характеристики, образні порівняння, гіперболи. Чарівні казки широко популярні серед школярів молодшого шкільного віку («Телесик», «Царівна-жаба», «Котигорошко», «Золотий черевичок», «Летючий корабель»,«Ох» та ін.)

Вони навчають їх любити Батьківщину, виховують на кращих народних ідеалах, розвивають творче мислення, сприяють естетичному вихованню.

Так, казка про Телесика - це глибоко поетична казка про сімейні радості й печалі, про взаємовідносини матері й дитини, про небезпеки, які підстерігають малу, недосвідчену людину в житті. Мова твору лірична, сповнена пісеньок, віршованих звертань, повторів, пестливих слів. Казка виховує у дітей любов і повагу до батьків, уміння цінити звичайну повсякденну радість життя, навчає обережності, винахідливості, застерігає від зла.

Серед соціально-побутових казок умовно можна виділити дві групи: власне побутові й соціально-побутові.

Побутові казки розповідають про позитивні якості людського характеру, засуджують неробство, базікання, нечесність. Вони змальовують родинні відносини, побут, працю людей, їхні звичаї, умови життя. Побутові казки - це здебільшого гумористичні твори, герої яких часто потрапляють у кумедні ситуації.

Прикладом побутової казки може бути «Язиката Хвиська», сама назва якої свідчить про те, яка вада характеру головного персонажу заслуговує на засудження. Хвеська - жінка бідного, але кмітливого й дотепного селянина, потрапляє в трагікомічну ситуацію завдяки своєму базіканню.

Незважаючи на те, що чоловік виставляє Хвиську на загальне посміховисько, цілком зрозуміло, що це лише їй на користь. Казка не позбавлена соціальних мотивів. В основі сюжету лежить зображення не лише конфліктної ситуації, яка виникає в родині Хвеськи, а й споконвічного конфлікту між багатими і бідними. Крім того, казка вчить бережно ставитися до слова, цінувати, якщо воно сказане влучно й розумно, засуджує хвальковитість і непотрібне базікання.

Соціально-побутові казки майже позбавлені фантастики, близькі до оповідань, новел, анекдотів. Характеру казковості їм надає дотепна вигадка, карикатурне зображення реальних явищ.

Персонажі, що діють у соціально-побутових казках, розмежовані на дві групи: позитивні - селяни, робітники, бідні наймити, їхні діти; негативні - представники експлуататорських класів, служителі релігійного культу. Народ у цих творах висміює експлуататорів, зображає їх людьми пихатими, нетямущими, аморальними, скупими і зажерливими. Це багатії, попи, урядники та ін. Водночас, позитивні герої казок наділені кращими людськими якостями: доброта, порядність, розум, співчутливість.

Окрему групу соціально-побутових казок складають казки, в яких діють алегоричні персонажі - Правда, Кривда, Щастя, Доля, Злидні. На відміну від сатирично-гумористичних казок, вони мають більщ ліричний склад. Їм властивий навіть певний трагізм. Прикладом може бути казка «Названий батько», основна думка якої - утвердження соціальної справедливості.

Названий батько, в образі якого мандрує по землі Правда, карає жадібних багатіїв і винагороджує благородного бідняка, що в ім'я людського життя здатен на самопожертву.

Знайомство молодших школярів з казками різних типів збагачує їхній розум, розвиває творче мислення, уявлення, мову, готує до сприймання курсу літератури в старших класах.

І, звичайно, велику подяку ми повинні скласти тим, хто записував народні казки, обробляв їх, готував до друку, - словом, усім, хто доніс до нас ці дивовижні перли мусті.

В Україні збирання та видання народних казок фактично почалося з минулого сторіччя. Як і в інших європейських країнах, важку відповідальну працю по збиранню і вивченню народної творчості взяли на себе письменники, передові діячі культури. Серед них: І.Рудченко, П.Чубинський, І.Манжура, Б.Грінченко, В.Гнатюк та ін. Великої популярності зазнали казки, що вийшли з-під пера Лесі Українки, Марка Вовчка, С.Руданського, І.Франка, М.Коцюбинського. Фольклор і в наш час наснажує митців, котрі працюють в літературі для дітей.

Чисті, вічно свіжі фольклорні джерела, як чарівна вода з казкового горнятка, наповнюють силою кожну творчу людину, дарують радість і дорослим, і дітям, переконують нас у тому, що творчість народу воістину безсмертна!

2. Розвиток уяви та творчих здібностей у молодших школярів за допомогою казки

2.1 Розвиток творчої уяви у процесі роботи над казками

Найбагатшим джерелом розвитку фантазії дитини є казка. До аналізу казок все частіше звертаються психологи, кажучи про те, що казки впливають на розвиток особистості та поведінки. Вченими доведено, що читання казок необхідно для розвитку мислення дитини. Казка вчить дитину думати, оцінювати вчинки героїв, тренує пам'ять і увагу, розвиває мову. А головне, казка виступає своєрідним тренінгом життєвих вмінь для дитини, яка осягає навколишній світ.

Існує безліч прийомів роботи з казкою, які можуть використовувати вчителеві для розвитку уяви дітей. Серед них: "перебріхування" казки, придумування казки навпаки, вигадування продовження казки, зміна кінця казки. Можна складати казки разом з дітьми.

Казка для дитини - це не просто казка, не тільки літературний твір, не просто гра, це - життя, це - прийнятне і співзвучне можливостей дитини засіб матеріалізації хвилюючих його відносин і обставин, конституція вдач і звід законів буття, правил співжиття та норм делікатності, категорій добра і зла, багатополярності й відносності соціальних оцінок.

Казка - це дивовижне за силою психологічного впливу засіб роботи з внутрішнім світом дитини, потужний інструмент розвитку.

Казка в певній мірі задовольняє три природні психологічні потреби дитини:

· Потреба в автономності (незалежності). У кожній казці герой діє самостійно, покладаючись на свої сили.

· Потреба в компетентності (силі, всемогутності). Герой виявляється здатним подолати самі неймовірні перешкоди, виявляється переможцем, досягає успіху.

· Потреба в активності. Герой завжди знаходиться в дії.

Метафоричність і символізм казки дозволяють розвивати уяву дитини, оскільки фантастичний казковий світ, сповнений чудесами, таємницями і чарами, завжди приваблює його. Дитина з радістю занурюється в уявний нереальний світ, активно діє в ньому, творчо перетворює його. Але при цьому сприймає все, що відбувається в ньому як реальність. Цього вимагає його внутрішній світ.

Діти дуже люблять слухати неймовірні історії й казки, розширюють їх пізнання і кругозір, показують, що крім реального існує чарівний світ пригод і перемог. Саме через казки, звернені до серця дитини і не піддані впливу сучасної цивілізації з її відданістю до доцільності і вигоді, учегь отримує глибокі знання про людину, її проблеми і способи їх вирішення. Навіть коли дійові особи казки здаються неправдоподібними, справжні казки все ж виконані величезного життєствердного сенсу. Згадаймо, як у реальному житті люди стикаються з добром і злом. Форма сприйняття цих понять для дорослого не є подібною. Думки дитини в такій формі існувати не можуть, їм необхідна гра уяви, образність. У казках це виходить дуже легко. Чому образ зла менш правдивий, ніж відповідне необразне поняття? Наше поняття про добро постає в казці у вигляді богатиря, лицаря, принца »втілює силу і хоробрість, у вигляді доброї чарівниці або феї, завжди готової прийти на допомогу. У старовинних казках і історіях розповідається про внутрішні емоційних переживаннях, почуттях героїв, а не про зовнішні події і розгортається в них дійство часто суперечить звичайній реальності. Але це тільки на перший погляд. Наприклад, пам'ятаєте, махнула царівна, тікає від злого чарівника, рукою, і вишикується повітряний міст через річку. Якби йшлося, що царівна нарубали купу дров, притягла купу цегли і працювала місяць, щоб створити собі шлях для порятунку, то казка аби правдиво і науково описала зовнішні факти. «Таких мостів ніколи не буває!» - Скаже дорослий. Але якщо згадати, що в казці розповідається про внутрішні переживання, то можна зрозуміти її правдиве зміст буквально.

Нерідко можна зустріти учня з багатою фантазією, але з повним невмінням використовувати її для розв'язання конкретного завдання. Така дитина довго не може зосередиться на об'єкті дії; його все відволікає, починаючи щось робити, він легко переключається на інше, не закінчуючи першої дії. Наприклад, починаючи складати казку, він придумує одну фантастичну історію за одною, пов'язуючи їх чисто зовнішніми асоціативними зв'язками. У результаті відбувається сумбурне нагромадження одних подій на інші. При цьому дитина може забути і про головного героя казки і про первісному задумі. Тому виховання цілеспрямованості поведінки необхідно, як умова розвитку творчої уяви. Дуже важливо заздалегідь обговорити з дитиною, яким повинен бути кінцевий результат його творчості. При творі казок спочатку придумати сприятливий кінець для позитивного героя, а потім вже обговорювати з дитиною інтригу негативного героя та можливі способи перемоги позитивного. Таким чином, сама казка виникає лише на останньому етапі роботи. Щоб учень не втратив інтересу до тексту казки (все, що має статися, йому вже відомо), можна на етапі створення тексту разом писати книгу "Авторських казок". Дитина при цьому може придумувати текст і записувати. У образотворчої або конструкторської діяльності цілеспрямованість буде розвиватися в ситуаціях, коли дитині будуть заздалегідь задані вимоги до бажаного малюнка або конструкції. Тривалість роботи дитини над своїм твором може свідчити про розвиток цілеспрямованості. Діти повинні вміти самостійно і не відволікаючись працювати над одним малюнком або конструкцією протягом декількох хвилин.

Размещено на Allbest.ru