Етапи розвитку дошкільної педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра дошкільної освіти

Реферат

На тему: «Етапи розвитку дошкільної педагогіки»

Романченко Анастасія Володимирівна

Кривий Ріг

2014

Зміст

Вступ

1.Стадії розвитку педагогіки

2.Перший етап

3.Другий етап

4.Третій етап

5.Етапи розвитку спеціальної дошкільної педагогіки

6.Сучасні тенденції розвитку дошкільної педагогіки

Висновки

Література

Вступ

Починаючи з найдавніших часів, людство накопичувало досвід виховання і навчання дітей. Становлення і розвиток дошкільної педагогіки як науки має певні етапи. Умовно їх можна розділити слідующим чином.

Перший етап - становлення дошкільної педагогіки як науки пов'язано з ім'ям Я.А. Коменського, великого чеського педагога XVII в., який науково оформив і обгрунтував ідеї виховання та розвитку дітей від народження до зрілості. народний педагогіка дошкільний психологічний

Другий етап у розвитку дошкільної педагогіки пов'язаний з іменами Ф. Фребеля, К. Ушинського, А. Симонович, Л. Шлегер, М. Монтессорі (XIX - початок XX в.).

Третій етап у розвітку дошкільної педагогіки Розпочався в XX в., В Радянській Россії.

1. Стадії розвитку педагогіки

Розвиток педагогіки охоплює такі стадії: народна педагогіка - духовна педагогіка - світська педагогіка .

Народна педагогіка

Вперше цей термін ввів український педагог Олександр Духнович (1803-1865) в підручнику " Народная педагогией в пользу училищ и учителей сельских "

Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання .

Його використовують для позначення емпіричних педагогічних знань без належності до конкретної етнічної спільності. В 60-і роки XX століття в педагогічну науку запроваджено термін "етпнопедагогіка " (Г Волков) - галузь педагогіки, що досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасної науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

До особливостей етнопедагогіки відносяться:

- Зосередженість на особистості з її проблемами, в різних аспектах життєдіяльності;

- Залучення підростаючого покоління до праці, виховання працьовитості;

- Облік у навчально-виховній роботі з дітьми їх вікових та індивідуальних особливостей, дотримання принципу природно відповідності;

- Продумана підготовка дітей до спілкування з ровесниками, молодшими і старшими людьми, шанобливе ставлення до батьків;

- Налаштованість на засвоєння молодими людьми моральних знань, норм і правил поведінки;

- Повага до сім'ї, її цінностей, високий авторитет батьків.

Надбання етнопедагогіки використовуються сучасною українською національної школою в організації навчально-виховного процесу .

Українська народна педагогіка є складовою народознавства (українознавства) і одночасно одним із засобів реалізації на практиці, тобто є основою вітчизняної педагогіки народознавства

Педагогіка народознавства - напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурне но-історичних, художніх досягнень батьків, дідів і прадідів.

Народознавство у вузькому сенсі (етнографія) є наукою про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди У широкому сенсі - це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також твори народного і професійного мистецтва, що відображають багатогранність життя народу, нації.

Важливими складовими народної педагогіки є:

а) сімейна педагогіка - сукупність знань і досвіду створення і збереження сім'ї, трудових, моральних, художніх, сімейних та інших традицій. Вона сприяє формуванню у дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін ..;

б) педагогічна деонтологія (грец. deon-потрібно, необхідно) - народна вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів - перед учнями, вихователів - перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання ними педагогічних функцій;

в) педагогіка народного календаря - сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів

Своєрідним феноменом народної педагогіки в Україні козацька педагогіка - знання та досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Джерелами народної педагогіки є фольклорні твори, етнографічні матеріали, народні звичаї, традиції, свята, іграшки та ін.

Духовна педагогіка

Зародження її пов'язане із затвердженням важливої ??ролі релігії церкви у формуванні та духовного життя особистості .

Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду виховання і навчання особистості засобами релігії .

Найбільший розвиток отримала вона в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, направляла виховання в релігійне русло .У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебе (початковій школі для хлопчиків), в школах брахманів (жерців) в Індії вихованню я мало яскраво виражений теологічний характер суті збагатили розвиток тогочасної духовної педагогіки християнські теологи Квінт-Септімій-Флоренс Тертуліан (160-222), Августин (Блаженний) Авр Елій (354-430 ), Фома Аквінський (1225-1274274).

Протягом тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінною основою життєдіяльності багатьох людей, які знаходять у ній універсальний систему реалізації свого духовного Я, захисту від негативних оголошеннь світу Вимагаючи від віруючої людини постійної відповідальності за свої думки і вчинки, релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу цим обумовлена наверненість релігійним Дж Ерелі соціального буття людства, чимало місця в них педагогічної теорії та практики.

Світська педагогіка

Своїм корінням вона іде стародавнього світу .Перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї було зроблено в древніх Китаї, Індії, Греції та Римі . Тодішні філософ ФСК трактати містять перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості і держави , мети, змісту і правил виховної діяльності.

У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, має власні закони і закономірності . Правда, педагогічні закономірності мають специфічні особливості .

Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху вчительської діяльності. Для цього вчитель повинен не тільки глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні.

Розкриваючи об'єктивні закономірності виховання і навчання, педагогіка, будучи водночас і прикладною наукою, окреслює шляхи практичного застосування теоретичних положень. Справжня майстерність, високе мистецтво вчителя завжди спираються на наукові знання В свою чергу, на підставі узагальнення досвіду передових вчителів педагогічна наука формулює правила виховання і навчання.

Українська національна педагогіка відроджується на принципах демократії і гуманізму .У ній намітилися нові напрями:

- Педагогіка співробітництва (передбачає спільну діяльність учителя і учня, заснованої на взаєморозумінні, єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання та виховання)

- Особистісно орієнтована педагогіка (покликана максимально наблизити зміст і методику навчально-виховного процесу до інтересів, схильностей, потреб і життєвих цілей особистості школяра);

- Педагогіка життєтворчості (проголошує необхідність творчого підходу до організації навчально-пізнавальної і поза навчальної діяльності школярів);

- Педагогіка толерантності (спирається на терпимість до чужих думок і вірувань)

Бурхливий розвиток людської цивілізації, вказаний поняттям "глобалізація ", супроводжується виникненням нових гуманітарних проблем, що стосуються освітньо-виховної сфери, потребує посиленої уваги педагогічної думки до нових реалій буття людства, оптимального поєднання традицій і новаторства.

Джерелами розвитку педагогіки є педагогічна спадщина минулого (чимало положень педагогів минулого і нині злободенними), сучасні педагогічні дослідження (збагачують педагогічну думку новими ідеями) передовий педагогічний досвід (дозволяє з'ясувати закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози.

2.Перший етап

Перший етап датується XVII-XVIII ст. становлення дошкільної педагогіки як науки пов'язано з ім'ям Я.А. Коменського, великого чеського педагога XVII в., який науково оформив і обґрунтував ідеї виховання та розвитку дітей від народження до зрілості.

Основні праці Я.А. Коменського: «Велика дидактика», де він обґрунтував принципи навчання (наочність, доступність та ін.); «Материнських школа », до якої включені програма і методичні рекомендації з навчання маленьких дітей. Крім того, Я.А. Коменський створив «Світ чуттєвих речей в картинках» як методичний посібник до програми.

Вагомий вклад у розвиток педагогічної думки вніс Ж.-Ж. Руссо, французький просвітитель і педагог, який в творі «Еміль, або Про виховання » обґрунтував принципи виховання дітей, заснованих на гуманізмі. Руссо представив вікову періодизацію, розпрацював вимоги до розвитку самостійності дітей. На думку

Ж.-Ж. Руссо, виховання дитини має бути природним.

І. Песталоцці, швейцарський педагог, створив теорію елементарної

освіти, яка передбачає гармонійний розвиток дитини, навчання дітей рахунку, вимірюванню, розвитку мовлення.

3.Другий етап

Другий етап у розвитку дошкільної педагогіки пов'язаний з іменами Ф. Фребеля, К. Ушинського, А. Симонович, Л. Шлегер, М. Монтессорі (XIX - початок XX в.).

Ф. Фребель, німецький психолог-педагог, розумів розвиток дитини як процес розкриття божественної сутності через мова, гру, ізо- діяльність, трудову діяльність. Основні педагогічні праці Ф. Фребеля - «Виховання людини», «Дитячий сад», в яких автор визначає мету виховання як розвиток природних здібностей, розробляє систему рухливих ігор, а також дарів, тобто посібників для розвитку будівельних навичок і знайомства з геометричними формами.

М. Монтессорі, італійський педіатр, педагог, вважала, що дитині необхідно створювати умови для самовиховання, саморозвитку. В праці «Будинок дитини» автор обґрунтувала зміст роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку, за допомогою використання різноманітного дидактичного матеріалу. В даний час педагогіка М. Монтессорі переживає друге народження, широко використовується в дошкільвих установах за кордоном і в нашій країні.

У Росії «батьком» вітчизняної педагогіки вважається К.Д. Ушинський. Його праці «Людина як виховання», «Рідне слово», «Дитячий світ» висловлюють ідею народності виховання: на думку К.Д. Ушинського, система виховання в країні повинна відображати потребності і особливості суспільства і народ повинен брати активну участь в системі освіти. К.Д. Ушинський відводив велике місце у вихованні дошкільнят рідної мови і знайомству з навколишнім світом, пропонував використовувати художню літературу і працю у вихованні маленьких дітей.

Є. Водовозова, учениця К.Д. Ушинського, розуміла розвиток дошколярів як розвиток спостережливості, допитливості у дітей в процесі ознайомлення з навколишнім світом. перший фундаментальних ний труд з дошкільної педагогіки в Росії - «Умственное и нравственное воспитание детей от первого появления сознания до школьного возраста »- належить Е. Водовозовії. Під моральним вихованням Є. Водовозова розуміла процес формування моральних звичок, волі, характеру дитини в різних видах діяльності.

А. Симонович відкрила перший дитячий сад в Санкт-Петербурзі (1863 р), розробила систему занять по ознайомленню з працею дорослих, побутом російського народу і навколишньою природою. Це називалося «родиноведением». А. Симонович заснувала перший журнал - «Дитячий сад »(1866 г.), прагнула встановити наступність між дитячим садом і школою. У праці «Дитячий сад» А. Симонович узагальнила свій педагогічний досвід.

Л. Шлегер керувала дитячим садом в Москві. Вона вважається вітчизняним педагогом і методистом. Під її керівництвом дитячий сад був лабораторією, де вперше опробувалася нова методика виховання дошкільнят, заснована на повазі особистості. Педагогічний досвід Шлегер узагальнила в книгах: «Материал для бесед с маленькими детьми», «Практика работы в детском саду». Шлегер Л. була прихильницею вільного виховання. Вона вважала, що діяльність вихователя полягає в організації обстановки, наданні матеріалів для розвитку дитини.

4.Третій етап

Третій етап у розвитку дошкільної педагогіки розпочався в XX в., В радянській Росії. Велику роль у створенні дошкільної педагогіки зіграла Н.К. Крупська, яка стверджувала, що дитяче розвиток здійснюється не сам по собі, а вирішальним чином залежить від умов великого чеського педагога XVII в., який науково оформив і обґрунтував ідеї виховання та розвитку дітей від народження до зрілості.

Основні праці Я.А. Коменського: «Велика дидактика», де він обґрунтував принципи навчання (наочність, доступність та ін.); «Материнська школа », до якої включені програма і методичні рекомендації з навчання маленьких дітей. Крім того, Я.А. Коменський створив «Світ чуттєвих речей в картинках» як методичний посібник до програми.

Вагомий вклад у розвиток педагогічної думки вніс Ж.-Ж. Руссо, французький просвітитель і педагог, який в творі «Еміль, або Про виховання »обґрунтував принципи виховання дітей, заснованих ним на гуманізмі. Руссо представив вікову періодизацію, розпрацював вимоги до розвитку самостійності дітей. На думку Ж.-Ж. Руссо, виховання дитини має бути природним.

І. Песталоцці, швейцарський педагог, створив теорію елементарної

освіти, яка передбачає гармонійний розвиток дитини, навчання дітей рахунку, вимірюванню, розвитку мовлення. основна педагогічна праця - «Книга для матерів», де автор визначає, як і чому вчити маленьких дітей.

5.Етапи розвитку спеціальної дошкільної педагогіки

У Стародавній Греції було виділено суперечливе ставлення до людського життя: з одного боку, визнавалася цінність життя, а з іншого боку, діти з вродженим розумовим або фізичною вадою знищувалися.

Християнське віровчення, закликаючи до милосердя, співчуття і наданню посильної допомоги людям з психофізичними вадами, довгий час не визнавало цінності дитячої особистості.

Ставлення держави і суспільства до дітей з розумовими та фізичними вадами змінювалося протягом століть: від негативного до позитивного. Тільки з кінця XVIII до початку XX ст. діти з порушеннями слуху, зору, інтелекту отримали можливість навчання.

Держава створює паралельну освітню систему для дітей, які не в змозі впоратися із загальноосвітньою програмою. Система спеціальної освіти інтенсивно розвивається і диференціюється.

На початку 70-х рр. акцентується увага на рівності прав осіб з відхиленнями у розвитку та норми. Прийнята декларація ООН «Про права розумово відсталих», «Про права інвалідів». Провідною тенденцією розвитку системи освіти дітей з обмеженими можливостями стає інтеграція.

6.Сучасні тенденції розвитку дошкільної педагогіки

Сучасні тенденції розвитку дошкільної педагогіки можна позначити таким чином.

1. Дошкільна педагогіка - педагогіка розвитку. Автор цього напрямки В. Кудрявцев проголосив тезу «Перехід від педагогікі повсякденності до педагогіки розвитку ». Під його керівництвом розроблений проект розвиваючого дошкільного обратання. В основі проекту лежить ідея навчання,

відмітними рисами якого є те, що дитина засвоює культуру і одночасно породжує нові її форми. Проект спирається на принцип міждисциплінарного підходу, компліментарності забезпечення розвитку дитини. проект враховує, що дошкільна щабель - вихідна ланка в системі безперервної освіти. В основі

проекту лежить розвиваюча програма, спрямована на розвиток культури спілкування, культури пізнання, культури рухів.

2. Педагогіка особистісно-орієнтованої взаємодії з дітьми була розроблена С.А. Козловою, Т.С. Комаровою, Р.Н. Чумічевою. Автори пропонують через різні види діяльності реалізовувати особистісно-орієнтовану модель спілкування з дітьми, що спирається на індивідуальні, вікові особливості дітей, повагу їх особистості, створення ситуації успіху, вміння зробити дитину суб'єктом свого розвитку, преобладаня партнерських відносин.

3. Гуманітарний підхід до вивчення дитини-дошкільника здійснюють фахівці з РГПУ ім. А.І. Герцена (А.Г. Гогоберідзе), який ґрунтується на визнанні самоцінності дошкільного дитинства як етапу входження дитини у світ культури.

Проблема розвитку активності, самостійності, самодіяльності дитини виходить на одне з перших місць і є вираженням суб'єктно-об'єктного підходу. єдність гуманітарного, культурологічного та суб'єктно-суб'єктного підходу розкриває механізми освоєння дошкільнятами культурного досвіду.

Міністерство освіти і науки Російської Федерації утвердило 23 листопада 2009 Федеральні державні вимоги до структури основної загальноосвітньої програми дошкільної освіти. Даний документ покликаний істотно перебудувати систему дошкільної освіти в країні.

Висновки

Дошкільна педагогіка, залишаючись порівняно молодою наукою, має свою історію. Дошкільна педагогіка проходить в даний час третій етап розвитку, що характеризується акцентами на особистісно-орієнтованій взаємодії з дітьми. При цьому сучасна дошкільна педагогіка базується на педагогічній спадщині минулого як зарубіжної, так і вітчизняної педагогіки.

Література

1. В. Г. Крысько. Психология и педагогика. Вопросы - ответы. Структурные схемы

2. Дошкольная педагогика. Автор. Турченко В.И. Издательство. Флинта, 2012 г. ISBN. 978-5-9765-0906-1,97.

3. Фадина Г.В. Специальная дошкольная педагогика: Учебно-методическое пособие для студентов педагогических факультетов / Г. В. Фадина

Размещено на Allbest.ru