Становлення та розвиток середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті

Обґрунтувати періоди і етапи та визначити тенденції становлення та розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті.

Узагальнити досвід формування мережі й реалізації середньої педагогічної освіти: схарактеризувати зміст, форми, методи й засоби підготовки педагогічних кадрів у середніх педагогічних навчальних закладах досліджуваного періоду.

Накреслити перспективи розвитку середньої педагогічної освіти в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є середня педагогічна освіта у ХХ столітті.

Предмет дослідження - теорія і практика становлення та розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті.

Методологічною базою дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності, історизму, доказовості; філософське вчення про сходження від абстрактного до конкретного, діалектичну взаємодію особистості й суспільства; теоретичні висновки щодо взаємозв'язку історії та сучасності, взаємозумовленості явищ і процесів, соціальної детермінованості розвитку освіти; науковий плюралізм в оцінюванні педагогічних ідей. В основу педагогічного пошуку покладено феноменологічний, герменевтичний, парадигмальний, науковий підходи.

Теоретичну основу дослідження становлять концептуальні положення державних документів у галузі освіти: Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Закон України “Про вищу освіту” тощо; прогресивні історико-педагогічні ідеї реформування вітчизняної системи освіти (Я. Звігальський, К. Корнілов, Н. Крупська, А. Луначарський, М. Мединський, М. Пирогов, Я. Ряппо, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.); висновки й узагальнення істориків педагогіки щодо проблеми становлення та розвитку системи вищої й середньої освіти в Україні (М. Євтух, С. Золотухіна, В. Майборода, Ф. Паначин, М. Поташник, О. Сухомлинська, Л. Штефан та інші); концептуальні ідеї щодо шляхів модернізації й перспектив розвитку системи освіти в Україні (В. Андрущенко, Я. Болюбаш, В. Кремінь, О. Савченко, М. Степко та інші).

Для розв'язання поставлених завдань запроваджено такі методи дослідження:

- загальнонаукові (аналіз, синтез, зіставлення, узагальнення, систематизація), застосовані з метою визначення місця й ролі середньої педагогічної освіти в системі підготовки педагогічних кадрів, вивчення умов і досвіду її становлення та розвитку;

- історико-педагогічні (ретроспективний, логіко-системний, хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний аналіз наукової літератури й архівних матеріалів), які дали можливість визначити етапи, показати динаміку та виявити тенденції розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті, а також схарактеризувати зміст, форми та методи професійно-педагогічної підготовки педагогічних працівників у середніх педагогічних навчальних закладах;

- соціологічні (відбір, класифікація та періодизація історичних фактів, опитування письмове і усне, прогнозування), що дало можливість здійснити актуалізацію досвіду становлення середньої педагогічної освіти, визначити та розкрити перспективи її розвитку.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано документи й матеріали Центрального державного історичного архіву м. Києва (ЦДІА) (ф. 707); Державного архіву Харківської області (ДАХО) (ф. 89, 102, 200, 203, 266, 638, 667, 820, 845, 856-858, 925, 1004, 1356, 1431, 1635, 1964, 3851, 3858, 4695, 5639). Досліджувались також фонди відділів рідкісної книги та україністики Центральної наукової бібліотеки АН України імені В.І. Вернадського, Державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка м. Харкова та архівні матеріали Харківського гуманітарно-педагогічного інституту.

Джерелами дослідження стали і законодавчі й директивні акти урядів СРСР та УРСР, матеріали з'їздів, конференцій, нарад, присвячених питанням розвитку та вдосконалення системи вищої та середньої педагогічної освіти; твори вітчизняних педагогів, монографічні та публіцистичні праці з обраної проблематики; дисертаційні дослідження, науково-методичні статті тощо.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХХ століття. Нижню хронологічну межу (1900 р.) визначено активізацією процесу становлення системи середньої педагогічної освіти під впливом революції 1905 року і розвитку капіталістичного способу виробництва на введення загальної освіти, внесенням національного компонента у структуру педагогічної науки в результаті одного з найбільших сплесків самоусвідомлення нації, розвитку педагогічної думки. Верхню хронологічну межу (2000 р.) визначено розвитком педагогіки і школи в Українській державі. Він відзначається створенням національної системи освіти з новими структурою і змістом, осмисленням вітчизняних явищ, феноменів, подій і характеризується трансформаційною кризою педагогічної думки.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

вперше науково обґрунтовано періоди і етапи, визначено тенденції, узагальнено досвід становлення й розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті та накреслено перспективи подальшого розвитку середньої педагогічної освіти в сучасних умовах;

конкретизовано місце й роль середньої педагогічної освіти в системі підготовки педагогічних кадрів в історичній ретроспективі;

набуло подальшого розвитку виявлення факторів та умов становлення й розвитку середньої педагогічної освіти у ХХ столітті.

У науковий обіг уведено значну кількість нового історико-педагогічного матеріалу, що дало можливість відстежити процес становлення й розвитку середньої педагогічної освіти.

Практична значимість отриманих результатів полягає в розробці конкретних рекомендацій щодо вдосконалення системи професійної підготовки педагогічних кадрів; добору і структурування прогресивних змісту, форм, методів і засобів навчально-виховного процесу в педагогічному навчальному закладі; практичних рекомендацій щодо напрямів і змісту професійної підготовки педагогічних кадрів для сучасної національної школи й дошкільного закладу на основі використання широкої історичної бази середньої педагогічної освіти.

Окремі положення й результати дослідження впроваджувались у навчально-виховний процес Красноградського коледжу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 71 від 23.03.2006 р), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-10/90 від 13.03.06 р.), Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 87-02-01 від 21.02.06 р.) і знайшли практичне втілення в розширенні й поглибленні змісту таких навчальних дисциплін, як “Педагогіка” та “Історія педагогіки”, удосконаленні методики їх викладання.

Впровадження отриманих результатів може здійснюватися при атестації й акредитації педагогічних навчальних закладів, при розробці змісту навчальних і виховних аспектів професійної підготовки вчителів.

Урахування особливостей і тенденцій досягнень і хиб системи середніх педагогічних закладів на Харківщині за 1901 - 2000-й роки дасть можливість удосконалювати діяльність і педагогічний процес у навчальних закладах І - ІV рівнів акредитації.

Результати дисертаційного дослідження можуть слугувати основою для рекомендацій щодо створення нових типів середніх і вищих педагогічних закладів, таких, як коледжі, навчально-педагогічні комплекси, ліцеї тощо.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечено чітким методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень, системним аналізом історико-педагогічних явищ і фактів; вивченням та аналізом законодавчих документів, науково-педагогічних праць та архівних матеріалів; застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження; різнобічним аналізом та апробацією матеріалів дисертації.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на Міжнародних, Усеукраїнських та регіональних конференціях: “Ціннісні парадигми освіти в контексті євроінтеграції” (м. Харків, 2005), “Підготовка вчителя в сучасних умовах” (м. Слов'янськ, 2003), регіональній науково-практичній конференції викладачів педагогічних ВНЗ І - ІІ рівнів акредитації (м. Харків, 2003), “Моральні імперативи інтелігенції” (м. Харків, 2006 рік); на щорічних обласних науково-практичних конференціях педагогічних працівників ВНЗ І - ІІ рівнів акредитації, на засіданнях кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 13 наукових працях, серед яких 8 одноосібних статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - в науково-методичному журналі, 4 статті у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (372 найменування, із них 81 - архівні матеріали), 5 додатків на 9 сторінках, 28 таблиць на 10 сторінках.

Повний обсяг дисертації складає 249 стор., основний зміст викладено на 210 сторінках.

середній педагогічний освіта харківщина

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи і хронологічні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, відображено апробацію та впровадження результатів наукового пошуку, визначено зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами і планами.

У першому розділі “Організаційно-педагогічні питання становлення та розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті” визначено роль середньої педагогічної освіти в системі підготовки педагогічних кадрів, фактори й умови, обґрунтовано періоди й етапи становлення та розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті.

Аналіз історико-педагогічної літератури, широкого спектру державних законодавчих й управлінських актів засвідчує творчу, конструктивну й періодично революційну діяльність органів державного управління педагогічною освітою, педагогічних колективів щодо формування мережі середніх педагогічних навчальних закладів, забезпечення оптимальних умов їх функціонування, пошуку шляхів підвищення якості підготовки педагогічних кадрів.

Доведено, що в контексті розвитку вітчизняної освіти в досліджуваний період відбувалося становлення власної, історично зумовленої системи середньої педагогічної освіти, яка у професійній структурі освітнього комплексу має свою специфіку, своєрідну соціокультурну передісторію, свою логіку розвитку.

У процесі дослідження з'ясовано, що на початку ХХ століття, здійснюючи масову підготовку педагогічних кадрів для початкових училищ і народних шкіл, переважно в сільській місцевості, та домашніх учителів жіночі гімназії, духовні семінарії, єпархіальні училища, які мали педагогічні класи, заповнювали абсолютну більшість робочих місць названих категорій педагогічних працівників.

Після 1917 року, коли було проголошено принцип єдиної масової школи, система підготовки педагога мала б стати однотипною, без співвідношення з тим, який ступінь школи буде обслуговувати педагог, але педагогічна школа нижчого типу була збережена. Порушення єдиної основи підготовки педагогічних працівників було викликане не недооцінюванням педагогічної функції тих чи інших педагогів, а міркуваннями практичного характеру, які витікали із загального стану тодішньої держави в даний перехідний період.

Менш складний за своєю організацією і “вимогливий” стосовно обслуговувального його складу спеціалістів, побудований на більш скромній загальноосвітній базі, середній педагогічний навчальний заклад, порівняно з педвузом, був краще пристосований для здійснення масової підготовки педагогічних працівників і в першій половині досліджуваного періоду посів особливе місце серед інших типів професійних навчальних закладів (нижчих і середніх), виконуючи дві головні функції: давати глибоку загальну політехнічну освіту та спеціальні професійно-педагогічні знання й досвід.

Подальший розвиток середньої педагогічної освіти в Україні в цілому і на Харківщині зокрема був пов'язаний з виконанням завдання підготовки кваліфікованих спеціалістів із середньою спеціальною освітою, які мають необхідні теоретичні знання і практичні навички зі спеціальності, а також знання в обсязі середньої загальноосвітньої школи і володіють навичками організації масово-політичної та виховної роботи.

Проведене дослідження дає підстави констатувати, що визначальною щодо ролі й місця середньої педагогічної освіти стала поява Основних напрямів перебудови вищої та середньої спеціальної освіти, в яких наголошувалось на недопустимості необґрунтованого приниження її ролі й відсутності чіткого визначення місця в системі професійної освіти в сучасних умовах. Уперше документально зафіксована думка про необхідність диференціювання підготовки фахівців для закладів освіти стосовно основних видів їхньої майбутньої діяльності сприяла усвідомленню необхідності розробки й затвердження Концепції розвитку безперервної педагогічної освіти як основи державної політики в цій галузі.

У процесі дослідження встановлено, що в кінці другого тисячоліття метою педагогічної освіти було визначено забезпечення фундаментальної, наукової, професійно-практичної підготовки громадян відповідно до вимог, які пред'являє суспільство й освітня галузь до людини.

Під час наукового пошуку було з'ясовано політико-економічні, соціокультурні, організаційно- та науково-педагогічні умови розвитку та вдосконалення системи професійної підготовки педагогічних кадрів, які знайшли відображення на сторінках дисертації, і були притаманні визначеним періодам та етапам (див. табл. 1).

Таблиця 1. Періоди та етапи становлення і розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті

Основою для їх визначення було взято теоретико-історичний аналіз наукових праць видатних діячів науки і просвітництва минулого, таких як, П. Блонський, Н. Крупська, П. Луначарський, А. Макаренко, Д. Менделєєв, М. Пирогов, В. Сухомлинський, С. Шацький, та педагогів-науковців сучасності, зокрема, Ю. Бабанського, М. Козія, Б. Кононенка, Н. Кузьміної, М. Лисенка, К. Платонова та інших, вивчення архівних документів, що ілюстрували підготовку педагогічних кадрів у конкретних історичних умовах.

Отже, історико-педагогічний аналіз розвитку системи середньої педагогічної освіти засвідчив, що її головна мета - забезпечення початкової ланки загальної освіти, дошкільної й позашкільної освіти та виховання педагогічними кадрами успішно вирішувалася протягом усього досліджуваного періоду. Підготовка фахівців відповідала особливостям актуального соціокультурного простору, а практикоорієнтованість, прикладний характер педагогічної освіти, відповідно до практикомісткої діяльності, визначала їх попит суспільством.

Визначено, що на становлення та розвиток середньої педагогічної освіти суттєво впливали концепції міжнародної співпраці, соціально-економічні процеси, що зумовлювали об'єктивну потребу в нових кадрах.

У другому розділі “Досвід реалізації середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті” розглянуто трансформацію мети середньої педагогічної освіти, схарактеризовано зміст, форми, методи і засоби підготовки педагогічних кадрів, визначено тенденції, накреслено перспективи розвитку середньої педагогічної освіти в сучасних умовах.

Так, з'ясовано, що протягом І періоду (1900 - 1930 рр.) - становлення національної середньої педагогічної освіти - для змісту педагогіки характерним було поєднання загальноосвітнього та професійного блоків, останній із яких був представлений двома циклами: дидактики і методики початкового навчання та практики.

У змісті загальнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя-вихователя акцентувалась увага на соціальних процесах й соціалізації дитини, здійсненні творчого пошуку шляхів підготовки соціально активної особистості майбутнього вчителя. В цілому на загальнопедагогічну підготовку зростав вплив ідей “вільного” виховання та національної етнопедагогіки.

Характерною ознакою навчальних планів середніх педагогіпедагогі7альних закладів зазначеного періоду було виникнення українознавчого розділу (циклу), представленого, зокрема, такими дисциплінами як українська мова, історія України, історія української літератури тощо.

У дослідженні встановлено, що типовою формою організації процесу навчання в середніх педагогічних навчальних закладах протягом періоду, який вивчався, була лекція (урок), котра інколи доповнювалася різноманітними формами поєднання індивідуальної й колективної роботи (семінари, самостійна, позааудиторна робота, лабораторно-практичні заняття) та методами, які активізували пошукову, дослідну роботу майбутніх педагогів (підготовка рефератів, доповідей, проведення дослідів тощо).

Разом з тим, матеріали дослідження вказують на той факт, що в кінці періоду, на основі вивчення і використання досвіду зарубіжних країн, зокрема Англії, Німеччини, Америки в педагогічних технікумах була зроблена спроба відмовитись від класно-урочної системи навчання шляхом упровадження Дальтон-плану, методу проектів і бригадно-лабораторного методу, введено екстернат.

Другий період (1930 - 1991 рр.) - розвиток системи середньої педагогічної освіти за радянських часів - почався зі спроби розв'язання проблеми підготовки вчителя якісно нового рівня, здатного проводити шкільні реформи.

Головною метою середньої педагогічної освіти було визначено глибоке вивчення учня і можливостей його навчання та виховання, як творчої особистості. Цей період, по суті, повністю характеризувався процесом уніфікації форм і методів педагогічної освіти та стандартизації її змісту, згортанням національних особливостей усієї системи освіти, включаючи середню педагогічну.

Аналіз навчальних планів і програм педагогічних шкіл та інших навчальних закладів середньої ланки педагогічної освіти початку 30-х років засвідчив зниження уваги до рівня психолого-педагогічної підготовки, формування загальної культури, а натомість посилення уваги до військово-фізкультурної підготовки та патріотичного виховання майбутніх педагогів. Тимчасове зменшення годин на педагогічну практику призвело до усвідомлення пріоритетності практичної підготовки у змісті середньої педагогічної освіти, а сама педагогічна практика протягом періоду все більше набувала системних ознак.

Показово, що навчально-науково-методична робота в середніх навчальних закладах зазначеного періоду характеризувалася прагматичністю і радянським позанаціональним спрямуванням. Національна ж педагогіка зберігалась і відтворювалась переважно в сімейному вихованні.

Тільки на кінець періоду у педагогічній думці став переоцінюватися і, зокрема, критично переосмислюватися розвиток педагогічної думки в Радянському Союзі, що сприяло запровадженню нових підходів у визначенні змісту, форм і методів педагогічної освіти. Однак способи, якими хотіли досягти покращення педагогічної освіти в Україні, зокрема на Харківщині, були не зовсім адекватні порушеним проблемам. Замість того, щоб змінюватися якісно, проводити глибинні перетворення, органи управління освітою й навчальні заклади продовжували здійснювати зміни дискретно, шляхом стихійних нововведень. Це стосується як практики, так і досить широко представлених у науковій педагогічній літературі теорій індивідуалізації та диференціації навчання.

Основними засобами навчання в цей період були ілюстрації, періодичні видання, книга, час від часу виникала можливість звертатися до радіо, а згодом і телебачення. Зміцнення матеріально-технічної бази педагогічних навчальних закладів середньої ланки давало можливість усе більш широко використовувати навчальне приладдя, технічні засоби навчання.

У роботі визначено, що в останнє десятиріччя ХХ століття (ІІІ період - розвиток національної педагогічної школи в Українській незалежній державі) стала очевидною безперспективність традиційного навчання, орієнтованого на передачу знань, умінь і навичок. Декларація особистісної орієнтації освіти зумовила нове трактування мети педагогічної освіти - становлення особистості майбутнього вчителя, тобто його мотиваційної, когнітивної, емоційно-ціннісної, операційної, комунікативної й рефлексивної складових: формування готовності до професійної діяльності в освітньо-виховних закладах різного типу; розвиток готовності до інноваційної діяльності й потреби в постійному саморозвитку (Є. Бєлозерцев, А. Бойко, В. Лозова, А. Піскунов, В. Сластьонін, О. Сухомлинська, Г. Шевченко та інші).

Ставши магістральним, особистісно орієнтоване навчання, разом з тим, наштовхнулося на низку перепон, пов'язаних, насамперед, з недосконалістю і застарілістю змісту педагогічної освіти й технології його реалізації. Зміст педагогічної освіти на рубежі тисячоліть усе ще мав сцієнтистську спрямованість, у значній частині розділів навчальних програм більшості дисциплін майже не було чи були представлені недостатньо аксеологічний, операційно-діяльнісний, інформаційно-комунікативний компоненти, без оволодіння якими неможливо було забезпечити повноцінну готовність випускників до педагогічної діяльності.

Сцієнтистськи зорієнтований зміст педагогічної освіти поєднувався із застосуванням традиційних форм організації навчання: лекцій, семінарів, лабораторних і практичних робіт, практикумів.

Перелік традиційних засобів навчання доповнив відеомагнітофон і комп'ютер, що дало новий імпульс розвитку інформаційному аспекту самостійної пізнавальної діяльності студента, посилило діагностичну, контрольну й оцінну функції освітнього процесу.

Установлено, що у період, який вивчається, поширилось використання і нетрадиційних форм навчальної діяльності, котрі сприяли активізації самостійної пізнавальної, творчої роботи учнів (студентів): дидактична (рольова, імітаційна) і ділова (рольова, імітаційна, організаційно-діяльна) гра, колоквіуми, навчальна дискусія, конференція, “мозкова атака” та багато інших. Завдання модернізації педагогічної освіти активізувало активне впровадження таких організаційних форм навчання як СНТ (О) (студентські наукові товариства (об'єднання), консультації, ІДЗ (індивідуальні дослідницькі завдання) тощо.

У дисертації визначено й ключові тенденції, які характеризують динаміку розвитку середньої педагогічної освіти у ХХ столітті, а саме:

- націоналізація середньої педагогічної освіти;

- розширення змісту та збільшення різноманітності форм профорієнтаційної роботи безпосередньо в середніх педагогічних навчальних закладах;

- зростання впливу регіональних пріоритетів, особливостей і потреб на розвиток середньої педагогічної освіти;

- збільшення частки психолого-педагогічних дисциплін і спеціальних професійно-орієнтованих курсів у загальній кількості академічних годин;

- зміщення акценту у змісті середньої педагогічної освіти на забезпечення оволодіння учнями (студентами) методикою використання психолого-педагогічних знань у викладанні основ наук, які вивчаються у початковій школі;

- залежність прийому на заочну форму навчання учнів (студентів) від потреб регіону у педагогічних кадрах;

- гуманізація педагогічної освіти в середніх педагогічних навчальних закладах, яка сприяла зміні монологічно-авторитарної на особистісно зорієнтовану педагогічну взаємодію;

- екстенсивність середньої педагогічної освіти: зростання кількості різноманітних спеціальностей і спеціалізацій (профілів) підготовки педагогічних працівників для системи дошкільної й загальної шкільної освіти (з однієї спеціальності 1902 року до 30 (8 спеціальностей і 22 спеціалізації));

- тотальна фемінізація педагогічної професії (зменшення відносної кількості чоловіків серед педагогічних працівників шкіл та дошкільних закладів до 1,9 відсотка) та деякі інші.

Удосконалення структури сьогоднішньої системи неповної й базової вищої педагогічної освіти має, з нашого погляду, здійснюватися за такими перспективними напрямами:

- розвиток педагогічних училищ і коледжів як самостійних освітніх установ (при цьому має передбачатись оптимізація мережі й зміцнення навчальних закладів за рахунок горизонтальної інтеграції, створення багатопрофільних коледжів (близько 80 % від загальної кількості навчальних закладів));

- інтеграція педагогічних навчальних закладів (педучилищ і педколеджів) із середніми загальноосвітніми навчальними закладами І - ІІІ ступенів і створення на цій базі освітніх комплексів, які б забезпечували широку профорієнтаційну роботу і професійний відбір майбутніх педагогів;

- інтеграція “молодших вузів” з педагогічними навчальними закладами університетського рівня, створення університетських комплексів (до 20 % від загальної чисельності таких вузів);

- створення філіалів ВНЗ ІІІ - ІV рівня акредитації на базі коледжів, що дозволить зробити повну вищу освіту більш доступною в територіальному (регіональному) аспекті.

Аналіз проблем і досягнень середньої педагогічної освіти в її вчорашньому і нинішньому форматі, безумовно, може і має бути продовженим, оскільки інтенсивний розвиток у західних країнах неуніверситетського сектора вищої освіти підтверджує попередній висновок, що педучилища і коледжі, завдяки своїй чіткій професіонально-практичній спрямованості підготовки фахівців сьогодні є соціально необхідними закладами освіти.

Отже, аналіз теоретичних підходів до осмислення місця і ролі середньої ланки системи педагогічної освіти в підготовці фахівців галузі освіти, вивчення й узагальнення досвіду становлення та розвитку середньої педагогічної освіти на Харківщині у ХХ столітті, зокрема його організаційного, цільового, змістового та методичного аспектів, дав підстави дійти таких висновків: