Формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса)

імені К. Д. Ушинського

УДК 378.094

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Ісаєнко Максим Миколайович

Одеса 2002

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку української державності, соціально-економічні та політичні перетворення, курс на демократизацію суспільства потребують підвищення ефективності роботи і поліпшення взаємодії всіх гілок влади, зокрема органів внутрішніх справ.

Організація роботи органів внутрішніх справ в умовах розбудови в Україні правової демократичної держави вимагає переходу від виконання репресивних функцій до функцій соціально-правового партнерства з населенням. Натомість далеко не кожний працівник міліції є взірцем ввічливості й тактовності, високої культури під час звернення до громадян, чуйності та уважності, неупередженого ставлення до осіб, які схибили на життєвому шляху. Відсутність самокритики, невміння правильно оцінити прорахунки і своєчасно усунути наявні недоліки подекуди призводять до небажаних, а то й невиправних наслідків. Негативне ставлення до органів внутрішніх справ у цілому гальмує недостатньо сформовані вміння офіцерів міліції адекватно сприймати ту чи іншу людину, розуміти її приховані та явні мотиви поведінки, легко встановлювати неформальні контакти, переконувати опонента.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті передбачає реформування змісту професійної підготовки, зокрема формування світоглядної, правової, моральної, політичної культури майбутніх працівників міліції.

Міністерство внутрішніх справ України спрямовує свої зусилля на покращання діяльності міліції, більш якісний відбір кандидатів у правоохоронні органи, удосконалення професійної підготовки майбутніх спеціалістів міліцейських професій.

Підвищення престижу професії працівника міліції залежить від належного рівня комунікативної культури, яка необхідна в організації регулярного вивчення громадської думки щодо вироблення заходів із метою зміцнення довіри до міліції, підтримки її діяльності, виявленні причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень. Мовна підготовленість працівника міліції набуває сьогодні чи не найважливішого значення, адже мова - це фактично професійна зброя юриста, і оволодіння цією зброєю є нагальною потребою майбутніх правоохоронців.

За цих обставин належне науково-методичне та інформаційне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ потребує докорінного покращання і насамперед у напрямку поліпшення системи підготовки кадрів. У контексті цього на особливу увагу заслуговує проблема формування комунікативних умінь у курсантів закладів освіти МВС - майбутніх працівників міліції.

Водночас теорія і практика навчання у вищих закладах освіти системи МВС засвідчує недооцінку комунікативних умінь у підготовці майбутніх працівників міліції до професійної діяльності. Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що дотепер не існує чіткого тлумачення поняття “комунікативні вміння працівників МВС”; не виявлено структуру і підстави щодо класифікації цих умінь; не визначено критерії і показники рівнів їх сформованості. До того ж відсутні і методичні рекомендації на допомогу курсантам і викладачам вищих закладів освіти системи МВС щодо оволодіння ними комунікативними вміннями.

Актуальність проблеми, її теоретична та практична нерозробленість у педагогіці вищої школи для спеціалізованих навчальних закладів зумовили вибір теми - “Формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах комплексної теми Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ “Підготовка курсантів до запобігання й розкриття правопорушень і злочинів у суспільстві” (№ 0100U001896). Досліджувалася проблема комунікативних умінь та підготовка курсантів - майбутніх працівників міліції до означеного аспекту правоохоронної діяльності.

Об'єкт дослідження - професійно-комунікативна підготовка майбутніх працівників міліції.

Предмет дослідження - процес формування комунікативних умінь курсантів закладів освіти системи МВС - майбутніх працівників міліції.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати ефективність дидактичного забезпечення та педагогічних умов формування комунікативних умінь у майбутніх працівників міліції.

Основна ідея та теоретичні положення дослідження передбачають оптимізацію навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі системи МВС, тобто орієнтовані на пошук можливостей покращання якості його результатів у межах чинних нормативних документів, навчальних планів та програм.

Гіпотеза дослідження. Ми припустили, що формування комунікативних умінь у курсантів буде успішним, якщо воно здійснюватиметься за таких педагогічних умов:

цілеспрямована підготовка курсантів до оволодіння комунікативними вміннями з використанням спецкурсу, різноманітних форм навчальної діяльності;

залучення курсантів до спілкування, наближеного до реальних умов правоохоронної діяльності, що передбачає активне використання комунікативних умінь для різноманітних ситуацій службової діяльності працівника міліції;

розвиток творчого потенціалу курсантів у процесі науково-дослідної роботи;

критеріальний підхід до діагностики сформованості комунікативних умінь курсантів, який дозволяє своєчасно їх вивчити, визначити оптимальні шляхи та засоби формування й коригування комунікативних умінь.

Завдання дослідження:

1. Уточнити сутність та визначити структуру феномена “комунікативні вміння курсантів” вищого навчального закладу МВС.

2. Вивчити стан підготовки співробітників міліції та курсантів до правоохоронної діяльності, пов'язаної з різними аспектами комунікації.

3. Розробити критерії, показники та виявити рівні сформованості комунікативних умінь курсантів у правоохоронній діяльності.

4. Визначити та обґрунтувати педагогічні умови ефективного формування комунікативних умінь курсантів.

5. Розробити і експериментально апробувати методику формування комунікативних умінь курсантів - майбутніх працівників міліції.

Методологічними засадами дослідження виступили діалектичний погляд на будь-який процес розвитку (зокрема, на процес професійного становлення молодого спеціаліста); філософське положення про взаємозв'язок об'єктивних і суб'єктивних факторів під час розвитку особистості, що є рушійною силою будь-якого руху і розвитку, про творчу і дієву сутність особистості.

Теоретичними засадами дослідження стали праці з теорії педагогічної освіти (Кузьміна Н. В., Сластьонін В. О., Щербаков О. І., Хмелюк Р. І. та ін.), психологічної теорії особистості (Ананьєв Б. Г., Брунер Дж., Виготський Л. С., Леонтьєв О. О., Платонов К. К. та ін.).

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувались різноманітні методи: для з'ясування стану розробленості проблеми формування комунікативних умінь було вивчено і проаналізовано педагогічну, психологічну, філософську та лінгвістичну літературу вітчизняних і зарубіжних авторів. Для вивчення реального становища сформованості комунікативних умінь застосовано анкетування, бесіди, вивчення практичної діяльності курсантів і офіцерів міліції, самооцінка, метод незалежних характеристик, рейтинг. Для узагальнення результатів експериментальної роботи використовувався метод математичної статистики - кореляційний аналіз.

Дослідно-експериментальна робота проводилась у три етапи.

На першому етапі (1995 - 1997 рр.) вивчалася спеціальна психолого-педагогічна література з означеної проблеми, розроблялась методологія і методика дослідження, визначався вихідний рівень професійних комунікативних умінь у випускників та курсантів вузів системи Міністерства внутрішніх справ, їхня задоволеність діяльністю, аналізувались труднощі і суперечності, що виникали у процесі становлення міліціонера-професіонала. Було виявлено сутність поняття “професійні комунікативні вміння” працівника міліції та визначено його структуру.

На другому етапі (1997 - 1999 рр.) проводився діагностичний експеримент щодо виявлення рівнів розвитку професійних комунікативних умінь курсантів. У процесі навчання з курсантами здійснювалася робота з розвитку їхніх комунікативних здібностей, емоційної регуляції діяльності, розвитку навичок професійного мовлення.

На третьому етапі (1999 - 2001 рр.) було проведено формуючий експеримент, який полягав у цілеспрямованому розвитку професійних комунікативних умінь майбутніх працівників міліції, а також апробовувалися, аналізувались та узагальнювались результати, одержані у процесі формуючого експерименту, формулювались висновки дослідження.

База дослідження. Дослідницько-експериментальна робота проводилася на базі Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ. Всього в дослідженні брало участь 400 осіб. У формуючому експерименті було задіяно 200 курсантів.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження: уточнено, науково обґрунтовано та вперше визначено сутність і структуру феномена “комунікативні вміння” працівника міліції; розкрито принципи і теоретичні позиції формування комунікативних умінь курсантів - майбутніх працівників міліції; визначено та експериментально апробовано педагогічні умови ефективного формування комунікативних умінь курсантів у професійній правоохоронній діяльності.

Практична значущість дослідження полягає в розробці методики формування комунікативних умінь курсантів - майбутніх працівників міліції; системи педагогічних ситуацій і задач експериментальної правоохоронної спрямованості, що можуть бути використані як у практиці вищих закладів освіти МВС, так і у правоохоронній діяльності співробітників ОВС; програми спецкурсу “Основи професійно-ділової комунікації”.

Результати дослідження впроваджені в навчально-виховний процес Херсонського факультету Запорізького юридичного інституту МВС України (довідка про впровадження від 27 жовтня 2001 р.) та Кіровоградської філії Національного університету внутрішніх справ (довідка про впровадження від 17 жовтня 2001 р.).

Достовірність результатів дослідження забезпечувалась опорою на вихідні методологічні позиції; достатнім масивом випробуваних і репрезентативністю вибірки; застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних поставленій меті та завданням; тривалим характером дослідно-експериментальної роботи, яка включала традиційну схему організації, що давало можливість дублювати та повторювати експеримент; використанням методів математичної статистики для обробки одержаних даних, зокрема кореляційного аналізу.

Апробація основних положень, висновків і результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на VI Всеукраїнській науково-методичній конференції “Нові інформаційні технології навчання в навчальних закладах України” (Одеса, 1998); науково-методичній конференції “Шляхи активізації пізнавальної діяльності тих, хто навчається, у процесі підготовки військових фахівців” (Одеса, 1998); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної підготовки спеціаліста технічного профілю” (Черкаси, 1999); Міжвузівському круглому столі “Особистісно орієнтований процес навчання і виховання майбутніх фахівців у вищій школі” (Одеса, 2001); обговорювались на семінарах молодих учених Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ та Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) імені К.Д. Ушинського впродовж 1997 - 2001 років. Практичні рекомендації, що випливають із матеріалів проведеного дослідження, використовуються на кафедрах українознавства та мовної підготовки, адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, у правоохоронній діяльності практичних органів внутрішніх справ. Основні положення і результати дослідження відображено в 11 публікаціях, з них 5 - у фахових виданнях України.

Структура дисертації: дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг - 210 сторінок, з них основного тексту - 170 сторінок. У роботі вміщено 19 таблиць, які займають 11 самостійних сторінок тексту. У списку використаних джерел 219 найменувань.

Основний зміст роботи

комунікативне уміння курсант мвс

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, методи наукового пошуку, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження; викладено методологічні та теоретичні засади дослідження; визначено наукову новизну і практичну значущість результатів; подано дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади формування комунікативних умінь у майбутніх працівників міліції” проаналізовано стан досліджуваної проблеми в літературі, уточнено сутність понять “комунікативні вміння”, “професійна діяльність” та співвідношення між ними; показано роль і місце комунікативних умінь у професійній діяльності працівників міліції, специфіку спілкування курсантів у навчально-виховному процесі закладу освіти МВС; визначено структуру комунікативних умінь працівника міліції та критерії і показники сформованості комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС.

До проблеми формування умінь зверталося багато вчених. Так, у роботах низки вчених (Ашмарин Б., Бойко Е., Гур'янов Е., Мілерян Е., Петровський А., Пуні А., Рудик П.) розроблено теоретичні положення щодо психологічного аспекту цього питання. Педагогічні засади цієї проблеми одержали обґрунтування у працях А. Боброва, С. Висоцької, В. Краєвського, Н. Лошкарьової, В. Онищука, А. Усової, В. Шубинського, якими встановлено, що вміння - це спроможність виконувати складні комплексні дії відповідно до засвоєних знань, навичок і практичного досвіду; обґрунтовано співвідношення умінь і навичок; класифіковано вміння; окреслено шляхи практичного вирішення проблеми.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив виокремити різні підходи до класифікації комунікативних умінь. З-поміж них: уміння швидко й правильно орієнтуватись у мінливих умовах спілкування; правильно планувати та здійснювати систему комунікації, зокрема її найважливішу ланку - мовленнєвий вплив; швидко й точно знаходити адекватно змісту акту спілкування комунікативні засоби, що відповідають водночас і творчій індивідуальності, і ситуації мовлення, а також індивідуальним особливостям об'єкта впливу (співрозмовника); постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні; вміння чітко й емоційно виражати свої думки й почуття.

Процес формування умінь працівника міліції як основи професійної майстерності повинен здійснюватись у діяльності, що, по можливості, моделює службу працівника міліції і в ході якої курсанти будуть поставлені перед необхідністю вирішувати різноманітні службові завдання. При цьому необхідна спеціальна система знань, що тісно пов'язана з практикою і може забезпечити свідомі дії співробітника органів внутрішніх справ, оскільки вони спрямовані на використання всього, що може сприяти виконанню службових обов'язків.

Проблема формування комунікативних умінь у майбутніх спеціалістів системи МВС вимагає розгляду низки супутніх понять, як-от: діяльність, види професійної діяльності, готовність студентів (курсантів) до професійної діяльності.

Професійна діяльність визначається вченими як специфічна людська форма цілеспрямованої активності в конкретній трудовій галузі, обумовленої потребами життєдіяльності в суспільстві, що спрямована на реалізацію цих потреб, зміст якої складає доцільна його зміна і перетворення.

Під правоохоронною діяльністю ми розуміємо вид трудової діяльності в соціокультурній сфері, що обумовлена потребами правового захисту життєдіяльності людини в конкретному мікро- чи макросередовищі, спрямованої на здійснення правоохоронних функцій прокурорського нагляду, судопровадження, попередження, розкриття та розслідування злочинів, протипожежної безпеки, безпеки дорожнього руху і т. ін.

Комунікативна діяльність працівників міліції - це складна, багатопланова діяльність щодо встановлення та розвитку контактів із представниками різних вікових, професійних, культурних, етнічних груп, а також з особами, психічний стан яких непередбачуваний (потерпілі, підозрювані, свідки), що відбувається за несприятливих умов та обставин, породжена виконанням службового обов'язку в боротьбі зі злочинністю, захисту від протиправних посягань на життя та здоров'я, прав та свобод громадян, державного устрою та громадського порядку; містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.

Отже, працівник міліції повинен мати добре розвинену комунікативну компетентність, під якою ми розуміємо здатність правоохоронців використовувати мову в спілкуванні з різними верствами населення, здатність творчо, цілеспрямовано, доречно встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми засобами української мови з урахуванням конкретної службової ситуації та комунікативної спрямованості. Комунікативна компетентність має складну структуру і визначається певною системою наукових знань і практичних умінь.

Правоохоронна діяльність працівників міліції вимагає з-поміж різних професійних умінь наявності в них і комунікативних умінь, що формуються під впливом навчально-виховного процесу у вузі. Саме комунікативні вміння є запорукою якісного виконання своїх службових обов'язків під час різноманітних контактів із населенням.

Службова діяльність курсанта є основним складником у системі формування комунікативних умінь майбутнього офіцера міліції. Виконання службових обов'язків закріплює навички взаємного спілкування між начальниками і підлеглими, старшими і молодшими, вимагає дотримуватися субординації. Кожен курсант, перебуваючи в різних видах нарядів, по черзі виконує ролі то начальника, то підлеглого, то старшого, то молодшого. У них формуються вміння здійснювати нормативно фіксовані форми службового спілкування, розпоряджатися підлеглими, організовувати спільну діяльність, здійснювати чіткі та лаконічні доповіді. Водночас стереотипність заходів, їх циклічна повторюваність, сувора регламентація наказами і законами життєдіяльності, жорсткий розпорядок дня, постійний часовий дефіцит спричиняють стан психологічної напруженості та емоційні стреси, які не завжди позитивно розв'язуються у сфері взаємного спілкування.

Під комунікативними вміннями ми розуміємо спроможність виконання складних комплексних мовленнєвих дій, що забезпечують здійснення правоохоронної діяльності, в основі якої лежить спілкування (комунікація). Комунікативні вміння правоохоронців - це нестандартні, творчі мовленнєві дії, що стимулюють майбутніх працівників міліції до прийняття рішень та їх творчої реалізації в різних ситуаціях спілкування (комунікації) у професійній правоохоронній діяльності.

Аналіз наукової літератури дозволив виявити не тільки розмаїття трактувань понять “уміння”, “професійне спілкування”, але й необхідність більш докладного вивчення феномена “комунікативні вміння” як важливого показника готовності майбутніх працівників міліції до виконання своїх професійних обов'язків. З огляду на важливість цього аспекту в роботі правоохоронця, у дисертації розкрито компоненти комунікативних умінь, визначено показники, критерії та рівні їх сформованості в курсантів вищих закладів освіти МВС. При визначенні компонентів (когнітивно-інформаційний, емоційно-виразний, гностичний, оцінний) і показників комунікативних умінь ми орієнтувалися на структуру цього явища, обґрунтовану аналізом психолого-педагогічної літератури, вимог і вказівок відомчих інструкцій і наказів, спостереженнями за практичною діяльністю працівників міліції, власним досвідом практичної правоохоронної діяльності.

Показниками когнітивно-інформаційного компонента виступили: змістовність мовлення (уміння грамотно, зрозуміло, лаконічно сформулювати свою думку; уміння висловлюватись експромтно); багатство професійного словника (уміння за допомогою мовленнєвих засобів здійснити нормативно закріплені види мовленнєвої діяльності (віддання наказу, подання команд, доповідь тощо), уміння вести спілкування на професійну тему у формі монологу, діалогу, полілогу); аргументованість і доказовість (уміння відповідно до субординації та вимог статуту виражати основні мовленнєві функції (підтвердити, заперечити, висловити сумнів, схвалити, погодитися, дізнатися, відмовити, запросити); уміння висловлюватися логічно, зв'язно і цілісно.

Показниками емоційно-виразного компонента було визначено: мовленнєві засоби виразності (уміння будувати мовлення відповідно до граматичних, орфоепічних, синтаксичних норм державної мови; уміння говорити без опори на письмовий текст), немовні засоби виразності (уміння використовувати паралінгвістичні та екстралінгвістичні засоби спілкування; уміння використовувати кінетичні та проксемічні засоби спілкування), формули мовленнєвого етикету (уміння застосовувати етикетні мовні формули відповідно до ситуації; уміння обирати тональність формул етикету).

Показниками гностичного компонента виступили: моделювання стилю спілкування (уміння обирати стиль спілкування відповідно до ситуації; уміння в мовленнєвих діях досягати бажаної комунікативної мети, долати психологічні бар'єри у спілкуванні), контактність (уміння психологічно стимулювати комунікативну активність партнерів; уміння психологічно правильно, ситуативно обумовлено, відповідно до субординації вступати у спілкування), аналіз якості спілкування (уміння прогнозувати реакції партнерів на власні комунікативні дії; уміння аналізувати результат спілкування та важливість отриманої інформації).

Показниками оцінного компонента виступили: адекватність мовлення ситуації (уміння адекватно ситуації професійного спілкування обирати засоби комунікативного впливу; уміння координувати дії та висловлювання учасників спілкування відповідно до ситуації); регулювання (корекція) мовлення (уміння виявляти емоційний стан партнерів зі спілкування та відповідно до цього будувати свої комунікативні дії; уміння прогнозувати можливі шляхи розвитку ситуації спілкування); самоконтроль і самооцінка (уміння мобілізувати психофізичний апарат на спілкування в ситуаціях, які справляють стресовий вплив на особистість; уміння емоційно налаштовуватися на ситуацію спілкування під час профілактично-виховної, роз'яснювальної роботи, відпочинку тощо).

Оцінка кожного з показників здійснювалася методом експертної оцінки за трибальною системою: бал “3” (уважали найвищим рівнем комунікативних умінь) виставляли, якщо показник був виражений яскраво і виділявся в усіх діях працівників міліції; бал “2” (достатній рівень комунікативних умінь) - якщо показник може бути зафіксований, але присутній не в усіх діях працівників міліції; бал “1” (низький рівень комунікативних умінь) - якщо прояв показника був відсутнім.

У другому розділі “Експериментальне дослідження формування комунікативних умінь майбутніх працівників міліції” висвітлено стан сформованості комунікативних умінь у працівників міліції і курсантів; визначено педагогічні умови формування комунікативних умінь у курсантів у навчально-виховному процесі; подано результати експериментальних досліджень процесу формування комунікативних умінь у курсантів - майбутніх працівників міліції.

Започатковуючи дослідження, нами насамперед було здійснено пошуково-розвідувальний експеримент, з метою вивчення стану сформованості кожного зі структурних компонентів комунікативних умінь у практичних працівників міліції. Методами дослідження стану комунікативних умінь у співробітників органів внутрішніх справ на цьому етапі були опитування, анкетування, бесіда, вивчення документації, аналіз письмових робіт, самооцінка, спостереження за мовленнєвою діяльністю працівників міліції.

Результати пошуково-розвідувального експерименту дозволили встановити, що у практичній діяльності працівників міліції високий рівень комунікативних умінь у професійній діяльності зустрічається досить рідко (6,7% із загальної кількості працівників міліції, які взяли участь на цьому етапі дослідження). Достатній рівень сформованості комунікативних умінь спостерігався у 17,6 %. Більш типовим для означеної сфери юридично-правових дій працівників міліції є низький рівень комунікативних умінь (75,7 %). Певною мірою на процес становлення комунікативних умінь справляють вплив такі фактори, як вислуга років та юридична спеціалізація здобутої освіти. Проте при зіставленні даних високого і низького рівнів комунікативних умінь, одержаних за цими факторами, з'ясувалося, що фактор вислуги років і фактор спеціалізації не відіграють вирішального значення у формуванні комунікативних умінь співробітників міліції у комунікативній сфері правоохоронної діяльності.

Пошуково-розвідувальний експеримент засвідчив необхідність уже під час навчання в міліцейському вузі формувати комунікативні вміння у майбутніх працівників міліції для успішного виконання ними професійної правоохоронної діяльності.

Метою констатуючого етапу дослідження було визначення рівнів сформованості комунікативних умінь у курсантів.

За результатами діагностичного зрізу в ЕГ високий рівень розвитку когнітивно-інформаційного компонента засвідчили лише 1% курсантів (у КГ - 2%), достатній - 27% (у КГ - 28%), низький - 72% (у КГ - 70%); високий рівень розвитку емоційно-виразного компонента не було виявлено в обох групах, достатній рівень розвитку засвідчили лише 12% курсантів ЕГ (у КГ - 15%), низький - 88% (у КГ - 85%); високий рівень розвитку гностичного компонента не було виявлено в обох групах, достатній рівень розвитку засвідчили 19,5% курсантів (у КГ - 20,5%), низький - 80,5% (у КГ - 79,5 %); високий рівень розвитку оцінного компонента не було виявлено ні в експериментальній, ні в контрольній групах, достатній рівень розвитку засвідчили 19,5% курсантів (у КГ - 19,5 %), низький - 80,5% (у КГ - 80,5 %).

Формуючий експеримент проводився у три етапи [початковий (ІІІ - ІV семестри), проміжний (V - VІ семестри) та підсумковий (VІІ - VІІІ семестри)].

На початковому етапі формуючого експерименту нами було розроблено спецкурс “Основи професійно-ділової комунікації”, який читався в експериментальній групі протягом двох семестрів. Спецкурс передбачав озброєння курсантів психолого-педагогічними знаннями, що забезпечували ефективний перебіг комунікативного процесу. Формування комунікативної компетентності як процесу цілеспрямованого та організованого оволодіння комунікативними вміннями було побудоване на інтеграції знань соціальної психології, педагогіки та мовознавства.

Завдання спецкурсу - сприяти формуванню в майбутніх фахівців комунікативних умінь. Організовуючи лекції, семінари, практичні заняття, самостійну роботу, “круглі столи”, конференції, тематичні вечори, ми поряд із традиційними методами впроваджували активні методи навчання (проблемне читання лекцій, створення проблемних ситуацій на практичних заняттях, ділові ігри, тренінги, вправи, тестування).

Здобуті на цьому етапі комунікативні вміння закріплювалися на практиці під час чергувань, нарядів та залучення курсантів до заходів з охорони громадського порядку. У процесі виконання службових обов'язків формувалися навички службових взаємин між начальниками і підлеглими, старшими і молодшими, у курсантів закріплювалися вміння здійснювати нормативно фіксовані форми службового спілкування, розпоряджатися підлеглими, організовувати спільну діяльність, здійснювати чіткі та лаконічні доповіді.

На другому (проміжному) етапі формуючого експерименту комунікативні вміння формувалися на заняттях гуртка “Українське виразне мовлення”. Відомо, що будь-які вміння й навички формуються лише в конкретній діяльності, адекватній тій, яка складає сутність майбутньої професії. У зв'язку з цим, нами було розроблено програму гуртка “Українське виразне мовлення”. Його завданнями були:

формування вміння вести спілкування на професійну тему у формі монологу, діалогу, полілогу залежно від ситуації та вікової категорії населення;

розвиток самоконтролю та самооцінки своєї професійно-мовленнєвої діяльності;

навчання курсантів умінь моделювати стилі спілкування з різними групами населення та відповідно до ситуації спілкування;

оволодіння мовними і немовними засобами виразності.

Заняття гуртка відбувалися один раз на тиждень у чітко визначені дні. Тривалість гурткової роботи складала 2 години.

У процесі роботи гуртка для курсантів постійно створювалися пошукові ситуації, завдяки яким посилювалася значущість засвоюваного матеріалу. Наприклад, міні-гра “Судові дебати” сприяла розвитку конструктивного гностичного мислення, підвищенню пізнавальної активності майбутніх працівників міліції.

На проміжному етапі формою закріплення здобутих комунікативних умінь на практиці стала навчальна ознайомлювальна практика по лінії дільничних інспекторів міліції, яка завершує навчання на ІІІ курсі. Під час проходження практики курсанти не тільки знайомилися з порядком здійснення прийому громадян та розгляду скарг, пропозицій і заяв громадян, взаємодією підрозділів міліції з громадськими формуваннями, а й брали участь у профілактичній роботі щодо правопорушень у сфері сімейно-побутових відносин. При цьому здійснювалося закріплення теоретичних знань і вдосконалювалися одержані комунікативні вміння.

На підсумковому етапі формуючого експерименту комунікативні вміння формувалися під час науково-дослідної роботи курсантів. На цьому етапі курсантам експериментальної групи було запропоновано самим обрати сферу свого наукового пошуку. За орієнтир їм було запропоновано звернутися до найбільш гострих та дискусійних моментів комунікації в суспільстві, у сфері правоохоронної діяльності, у міжособистісних відносинах. У керівництві науково-дослідницькою роботою найбільший ефект було досягнуто системою групових консультацій, у процесі яких відбувалося цілеспрямоване та систематичне формування науково-дослідницьких умінь. Курсанти самостійно вивчали та обирали матеріал, формулювали та готували оригінальні теми рефератів наукових доповідей, з якими виступали в контрольній групі та інших взводах, на щорічному конкурсі курсантських наукових робіт, який було започатковано в 1997 році до 75-річчя від дня заснування Одеського інституту внутрішніх справ, а також на всеукраїнських студентських наукових конференціях. Наприклад, курсанти готували доповіді на такі теми: “Людська гідність як підґрунтя морально-етичних та правових взаємин у сучасному демократичному суспільстві”, “Морально-етична націленість працівників ОВС при спілкуванні з населенням як чинник формування іміджу правоохоронця”, “Спілкування працівників ОВС із громадськістю та засобами масової інформації”, “Співвідношення правил паблік рилейшнз і принципів діяльності органів внутрішніх справ”. Висновки, яких доходили курсанти у процесі виконання своїх досліджень, допомагали їм по-новому зрозуміти призначення та зміст комунікативних умінь, і тим самим краще підготуватися до майбутньої правоохоронної діяльності.

На підсумковому етапі формою закріплення здобутих комунікативних умінь на практиці стало стажування на посаді дільничного інспектора міліції, яке завершує навчання на ІV курсі. Програма стажування передбачала роботу в районних відділах внутрішніх справ протягом шести тижнів. У процесі її проходження курсанти кожної групи - контрольної і експериментальної - виконували широке коло завдань дільничних інспекторів міліції, зумовлене його повноваженнями. Під час стажування особлива увага зверталася на проведення педагогічно-виховної роботи в сім'ях. Означена робота мала такі аспекти: роз'яснення законодавства України, зокрема про шлюб та сім'ю; запобігання насильству в сім'ї; важливість дотримання правил суспільного співжиття, законності та поваги до людей; виконання обов'язків членами сім'ї один до одного; неприпустимість вчинення правопорушень на ґрунті сімейно-побутових відносин; суспільну небезпеку наркоманії, пияцтва та СНІДу; шляхи уникнення конфліктних ситуацій в сімейних відносинах. У районному відділі внутрішніх справ після ознайомлення з завданнями, які вирішуються підрозділом міліції, курсанти складали індивідуальний план проходження стажування, за якими працювали впродовж стажування.

Відповідно до розробленої методики дослідження кожний напрямок діяльності (особливо нас цікавила профілактична та адміністративна робота) оцінювався методом компетентних суддів. У перебігу аналізу давалася оцінка проведених заходів, визначалися недоліки та давалися рекомендації для їх усунення.

Аналіз одержаних даних засвідчив, що на підсумковому етапі експерименту в ЕГ високого рівня розвитку когнітивно-інформаційного компонента досягли вже 18% курсантів (було 1%), достатнього - 74,5% (було 27%), на низькому рівні залишилося - 7,5% (було 72%); високий рівень розвитку емоційно-виразного компонента був характерний для 12% курсантів ЕГ (до експерименту високий рівень не було виявлено), достатній - було зафіксовано в 78% (було 12%), на низькому рівні залишилося 10% курсантів (було 88%); високий рівень розвитку гностичного компонента було виявлено в 9,1% курсантів ЕГ (до експерименту високий рівень був відсутній), достатній - 81,2% (було 19,5%), на низькому рівні залишилося 9,7% (було 80,5%); високого рівня розвитку оцінного компонента досягли 8,8% курсантів ЕГ (до експерименту не було виявлено), достатнього - 81,2% (було 19,5%), на низькому рівні залишилося 10% (було 80,5%).

Незначні позитивні зміни відбулись і в рівнях сформованості комунікативних умінь у курсантів КГ. Так, високого рівня розвитку когнітивно-інформаційного компонента досягли 11% курсантів (було 2%), достатнього - 39,2% (було 28%), на низькому рівні залишилося 49,8% (було 70%); високий рівень розвитку емоційно-виразного компонента спостерігався в 6% курсантів (до експерименту високий рівень був відсутній), на достатньому рівні перебували 30% (було 15%), на низькому залишилося - 64% (було 85%); на високому рівні розвитку гностичного компонента стало 4,8% курсантів (до експерименту високого рівня не було виявлено), достатньому - 30,2% (було 20,5%), на низькому рівні залишилося 65% (було 79,5%); високий рівень розвитку оцінного компонента було виявлено в 4,6% курсантів (до експерименту високий рівень був відсутній), на достатньому рівні - 29,5% (було 19,5%), на низькому рівні - 65,9% (було 80,5%).

Отже, якщо на констатуючому етапі дослідження високий рівень прояву комунікативних умінь було зафіксовано лише у 0,2 % курсантів ЕГ (0,5 % в КГ), достатній - у 19,5 % (20,8 % в КГ), а низький - у 80,3 % (78,7 % в КГ), то на підсумковому етапі дослідження високий рівень сформованості комунікативних умінь було виявлено у 12 % курсантів ЕГ (6,6 % в КГ), достатній - у 78,7% (32,2 % в КГ), на низькому рівні залишилося лише 9,3% курсантів ЕГ (61,2 % в КГ).

Одержані результати підтвердили ефективність запропонованої методики та педагогічних умов формування в майбутніх працівників міліції комунікативних умінь. Цілеспрямоване педагогічне керування цим процесом позитивно вплинуло на рівень сформованості та прояву комунікативних умінь у курсантів - майбутніх працівників міліції. Переважна більшість респондентів експериментальної групи у процесі навчання досягла високого і достатнього рівнів з кожного з виділених компонентів комунікативних умінь.

Основні результати дослідження подано у висновках, основні з них такі:

У дисертаційному дослідженні подано теоретичне узагальнення та вирішення проблеми формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС - майбутніх працівників міліції; розроблено й експериментально апробовано педагогічні умови формування комунікативних умінь у курсантів.

1. Під правоохоронною діяльністю ми розуміємо вид трудової діяльності в соціокультурній сфері, що обумовлена потребами правового захисту життєдіяльності людини в конкретному мікро- чи макросередовищі, спрямованої на здійснення правоохоронних функцій прокурорського нагляду, судопровадження, попередження, розкриття та розслідування злочинів, протипожежної безпеки, безпеки дорожнього руху і т. ін.

2. Комунікативна діяльність працівників міліції - це складна, багатопланова діяльність щодо встановлення та розвитку контактів із представниками різних вікових, професійних, культурних, етнічних груп, а також з особами, психічний стан яких непередбачуваний (потерпілі, підозрювані, свідки), що відбувається за несприятливих умов та обставин, породжена виконанням службового обов'язку в боротьбі зі злочинністю, захисту від протиправних посягань на життя та здоров'я, прав та свобод громадян, державного устрою та громадського порядку; містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.

3. У діяльності міліціонера, як особи, яка провадить дізнання по порушених нею кримінальних справах про злочини у ході здійснення таких слідчих заходів по розкриттю злочинів, основне місце посідає професійне спілкування з особами, причетними до означених подій. Спілкування дозволяє виявити осіб, що становлять оперативний інтерес для органів внутрішніх справ, факт злочину, предмети і документи, що зберегли сліди злочину, свідків і т. ін. Ефективність спілкування здебільшого залежить від уміння працівника міліції будувати свої взаємовідносини з громадянами.

4. Комунікативні вміння курсантів - це нестандартні, творчі мовленнєві дії, що стимулюють майбутніх працівників міліції до прийняття рішень та їх творчої реалізації в різних ситуаціях спілкування (комунікації) у професійній правоохоронній діяльності.

5. У дослідженні було визначено компоненти комунікативних умінь та їх показники. З-поміж них: когнітивно-інформаційний компонент із показниками: змістовність мовлення; багатство професійного словника; аргументованість і доказовість. Емоційно-виразний компонент із показниками: мовленнєві засоби виразності; немовні засоби виразності; формули мовленнєвого етикету; гностичний компонент із показниками: моделювання стилю спілкування; контактність, аналіз якості спілкування. Оцінний компонент із показниками: адекватність мовлення ситуації; регулювання (корекція) мовлення; самоконтроль та самооцінка. До кожного показника було визначено низку комунікативних умінь. На основі виділених критеріїв і показників було охарактеризовано рівні сформованості комунікативних умінь: високий, достатній і низький.

6. Започатковуючи формуючий експеримент нами було виокремлено такі педагогічні умови формування комунікативних умінь: цілеспрямована підготовка курсантів до оволодіння комунікативними вміннями у процесі спецкурсу, з різноманітними формами навчальної роботи; залучення курсантів до спілкування, наближеного до реальних умов правоохоронної діяльності, що передбачає активне використання комунікативних умінь для ситуацій службової діяльності працівника міліції; розвиток творчого потенціалу курсантів у процесі науково-дослідної роботи; критеріальний підхід до діагностики сформованості комунікативних умінь курсантів, який дозволив своєчасно їх вивчити, визначити оптимальні шляхи та засоби формування комунікативних умінь.

7. Означені умови реалізовувалися поетапно. На першому (початковому) етапі курсантам читався спецкурс (лекційні та практичні заняття); сформовані комунікативні вміння закріплювалися на практиці під час чергувань, нарядів та залучення курсантів до заходів з охорони громадського порядку. На другому (проміжному) етапі курсанти були задіяні в роботу гуртка. Сформовані комунікативні вміння закріплювалися під час навчальної ознайомлювальної практики в органах міліції. На третьому (підсумковому) етапі курсанти брали участь у науково-дослідній роботі, сформовані комунікативні вміння закріплювалися на практиці під час стажування на посаді дільничного інспектора в районних відділах внутрішніх справ.

8. Як засвідчили результати формуючого експерименту, в ЕГ відбулися відчутні позитивні зміни в рівнях сформованості комунікативних умінь. Якщо на констатуючому етапі дослідження високий рівень прояву комунікативних умінь було зафіксовано лише у 0,2 % курсантів експериментальної групи, достатній - у 19,5 %, а низький - у 80,3 %, то на підсумковому етапі дослідження високий рівень сформованості комунікативних умінь було виявлено у 12 % курсантів ЕГ, достатній - у 78,7%, на низькому рівні залишилося лише 9,3% курсантів ЕГ. У КГ ці показники відчутних позитивних змін не зазнали.

9. Ефективність експериментальної методики обчислювалася методом лінійного кореляційного аналізу. Так, обчислене значення коефіцієнта кореляції більше табличного (для 0,01), тобто кореляція між явищами, що вивчалися, є статистично значущою, істотною, реальною. Кореляційна залежність виділених компонентів комунікативних умінь засвідчує адекватний вибір показників означених компонентів.

Проведене дослідження дає можливість на якісно новому рівні вирішувати питання формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС - майбутніх працівників міліції. Водночас його результати не вичерпують усієї повноти їх висвітлення та не претендують на всебічне розкриття означеної проблеми. Перспективу подальшого дослідження ми вбачаємо у вивченні проблеми підготовки курсантів вищих закладів освіти МВС до ведення пропаганди правових знань серед різних верств населення.

Зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора

1. Ісаєнко М.М. Роль культури мовлення у формуванні комунікативних умінь курсантів вузів МВС // Наука і освіта. - 1998. - № 4 - 5. - С. 109 - 111.

2. Ісаєнко М.М. Освітньо-виховні можливості ігрових методів навчання у вузі // Зб. наук. праць Херсонського державного педагогічного інституту. Педагогічні науки. - Вип. ІІ. - Херсон, 1998. - С. 87 - 88.

3. Ісаєнко М.М. Деякі аспекти комунікації у тлумаченні “нової риторики” // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (Зб. наук. праць). - 1998. - Вип. 10 - 11. - С. 117 - 123.

4. Ісаєнко М.М. Культура мови як компонент професійно-комунікативної компетентності працівника міліції // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (Зб. наук. праць). - 1999. - Вип. 6 - 7. - С. 106 - 112.

5. Ісаєнко М.М. Роль та місце мовленнєво-комунікативних умінь у професійній діяльності працівника міліції // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (Зб. наук. праць). - 2000. - Вип. 11. - С. 70 - 74.

6. Ісаєнко М.М., Франчук Н.В. Удосконалення мовної підготовки. Методичні поради до вивчення курсу. - Одеса: НДРВВ ОІВС, 1999. - 31 с.

7. Ісаєнко М.М., Ярмакі Х.П. Практичні рекомендації працівникам підрозділів паспортної, реєстраційної та міграційної роботи ОВС щодо написання власних імен та прізвищ. - Одеса: НДРВВ ОІВС, 1999. - 19 с.

8. Ісаєнко М.М., Франчук Н.В. Ділова українська мова. Програма курсу та плани практичних занять. - Одеса: НДРВВ ОІВС, 1999. - 30 с.

9. Ісаєнко М.М. Визначення поняття “комунікативна компетентність” курсантів // Нові інформаційні технології навчання в учбових закладах України. Статті за матеріалами доповідей шостої української наук.-метод. конф. - Одеса, 1998. - С. 64 - 65.

10. Ісаєнко М.М. Психолого-педагогічні умови формування комунікативних умінь курсантів вузу МВС // Шляхи активізації пізнавальної діяльності тих, хто навчається, в процесі підготовки військових фахівців. Матеріали наук.-метод. конференції. - Одеса: Одеський інститут сухопутних військ, 1999. - С. 75 - 77.

11. Ісаєнко М.М. Дидактичні можливості викладання спецкурсу “Основи професійно-ділової комунікації” // Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю (матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.). - Черкаси: Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МВС України, 1999. - С. 26 - 29.

Анотація

Ісаєнко М. М. Формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти МВС. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) імені К. Д. Ушинського, Одеса, 2002.

У дисертаційному дослідженні подано теоретичне узагальнення та практичне вирішення проблеми формування комунікативних умінь у курсантів вищих закладів освіти системи МВС - майбутніх працівників міліції. Доведено, що ефективність правоохоронної діяльності здебільшого залежить від уміння працівника міліції будувати спілкування з громадянами. Було розроблено й експериментально апробовано педагогічні умови формування комунікативних умінь курсантів. Визначено та охарактеризовано компоненти комунікативних умінь та їх показники.

Ключові слова: спілкування, правоохоронна діяльність, комунікативна діяльність працівника міліції, комунікативні вміння курсантів.

Аннотация

Исаенко М. Н. Формирование коммуникативных умений в курсантов высших учебных заведений МВД. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Южно-Украинский государственный педагогический университет (г. Одесса) имени К. Д. Ушинского, Одесса, 2002.

В диссертационном исследовании представлено теоретическое обобщение и практическое решение проблемы формирования коммуникативных умений у курсантов высших учебных заведений МВД - будущих работников милиции. В первом разделе проанализировано состояние исследуемой проблемы в литературе, уточнена сущность понятий "коммуникативные умения", "профессиональная деятельность" и соотношение между ними; показана роль и место коммуникативных умений в профессиональной деятельности работников милиции, специфика общения курсантов в учебно-воспитательном процессе учебного заведения МВД; определена структура коммуникативных умений работника милиции, критерии и показатели сформированности коммуникативных умений у курсантов вузов МВД. Процесс формирования умений работника милиции как основы профессионального мастерства должен осуществляться в деятельности, которая, по возможности, моделирует службу работника милиции и во время которой курсанты будут поставлены перед необходимостью решать разнообразные служебные задачи. При этом необходима специальная система знаний, тесно связанная с практикой и обеспечивающая сознательные действия сотрудника органов внутренних дел, поскольку они направлены на использование всего, что может оказывать содействие выполнению служебных обязанностей.

Под коммуникативными умениями курсанта мы понимаем нестандартные, творческие речевые действия, которые стимулируют будущих работников милиции к принятию решений и их творческой реализации в различных ситуациях общения (коммуникации) в профессиональной правоохранительной деятельности.

Анализ научной литературы позволил выявить не только разнообразие трактовок понятий “умение”, “профессиональное общение”, но и необходимость подробного изучения феномена “коммуникативные умения” как важного показателя готовности будущих работников милиции к выполнению профессиональных обязанностей. Учитывая важность этого аспекта в роботе работника милиции, в диссертации раскрыты компоненты коммуникативных умений, определены показатели, критерии и уровни их сформированности у курсантов вузов МВД. При определении компонентов (когнитивно-информационный, эмоционально-выразительный, гностический, оценочный) и показателей коммуникативных умений мы ориентировались на структуру этого явления, обоснованную анализом психолого-педагогической литературы, требований и указаний ведомственных инструкций и приказов, наблюдениями за практической деятельностью работников милиции, собственным опытом практической правоохранительной деятельности.

Во втором разделе показано состояние сформированности коммуникативных умений у работников милиции и курсантов; определены педагогические условия формирования коммуникативных умений у курсантов в учебно-воспитательном процессе; представлены результаты экспериментальных исследований процесса формирования коммуникативных умений у курсантов - будущих работников милиции.

На начальном этапе эксперимента нами был разработан спецкурс “Основы профессионально-деловой коммуникации”, предусматривающий вооружение курсантов психолого-педагогическими знаниями, которые обеспечивают эффективность коммуникативного процесса. Полученные на этом этапе коммуникативные умения закреплялись на практике во время дежурств, нарядов и привлечения курсантов к мероприятиям по охране общественного порядка.

На втором (промежуточном) этапе эксперимента коммуникативные умения формировались на занятиях кружка “Украинская выразительная речь”, т. к. любые умения формируются лишь в конкретной деятельности, адекватной той, что составляет сущность будущей профессии. Формой закрепления полученных умений на практике стала учебная ознакомительная практика по линии участковых инспекторов милиции. При этом осуществлялось закрепление теоретических знаний и усовершенствовались полученные коммуникативные умения.

На итоговом этапе эксперимента коммуникативные умения формировались во время научно-исследовательской работы курсантов. На этом этапе формой закрепления полученных коммуникативных умений на практике стала стажировка на должности участкового инспектора милиции.

Полученные результаты подтвердили эффективность предложенной методики и педагогических условий формирования у будущих работников милиции коммуникативных умений. Целенаправленное педагогическое управление этим процессом положительно повлияло на уровень сформированности и проявления коммуникативных умений у курсантов - будущих работников милиции. Подавляющее большинство респондентов экспериментальной группы в процессе обучения достигло высокого и достаточного уровней по каждому из выделенных компонентов коммуникативных умений.

Ключевые слова: общение, правоохранительная деятельность, коммуникативная деятельность работника милиции, коммуникативные умения курсантов.

Summary

Isaenko M.M. Formation of communicative skills of cadets of high educational establishments of Ministry of internal affairs. - Manuscript.