Соціальна педагогіка як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окрім того, соціальна педагогіка як наука продовжує переживати період свого становлення, отже, викликає особливий інтерес і потребує певного осмислення напрацьованого й прогнозування розвитку на майбутнє. Спробуємо це зробити в нашій статті.

Насамперед, зауважимо, що на сьогодні соціальна педагогіка як наука тісно взаємодіє й інтегрується з різними іншими науками соціальної сфери психології, культури, мистецтва, медицини, соціального захисту, соціального права тощо. З галузі науки вона поступово переростає в міжпредметну наукову галузь, у якій відокремлюються фундаментальні й прикладні аспекти.

Структурно вона має загальні й часткові розділи. До загальних відносяться історія соціальної педагогіки, методологія соціальної педагогіки й порівняльна соціальна педагогіка. Вони містять загальні знання, які проявляються на всіх рівнях і у всіх соціально-педагогічних процесах, видах соціально-педагогічної діяльності й типах соціально-педагогічних систем інших дисциплін соціальної педагогіки.

Історія соціальної педагогіки вивчає періоди й етапи її розвитку, видатні персоналії, загальні питання історії соціальної педагогіки й соціально-педагогічні дослідження в історичному контексті. Методологія розкриває методо логічні основи соціальної педагогіки, особливості науково-дослідної й науково-освітньої діяльності, зокрема, щодо шляхів отримання і способів використання отриманих знань, логіки й методів соціально-педагогічного пошуку.

Порівняльна педагогіка відображає розвиток соціальної педагогіки в різних регіонах світу, ступінь і специфіку наукової розробленості соціально-педагогічних проблем, підготовку спеціалістів соціальної сфери за рубежем.

Структуру соціальної педагогіки як наукової дисципліни, перелік основ них напрямків наукових досліджень представлено в паспорті спеціальності.

Усі теми наукових досліджень вивчаються, колегіально розглядаються і про ходять за визначеним порядком затвердження та реєстрацію. У такий спосіб забезпечується координація наукових досліджень і вектори розвитку науки в контексті найбільш актуальної проблематики.

Будь-яка наукова дисципліна розвивається протирічно відносно її складових і з різною динамікою прирощення наукового знання. Ці протиріччя ви являються, найчастіше, на рівні підміни основних понять і заміщення змісту.

Подібне відбувається і в соціальній педагогіці. Прикладом цього може бути наукова дискусія щодо відношення соціальної педагогіки до соціальної ро боти. У її ході виявляються полярні позиції: одні стверджують, що соціальна педагогіка це частина соціальної роботи; інші що соціальна педагогіка й соціальна робота одне й те ж, а різниця між ними полягає тільки у сфері застосування: соціальний педагог працює в освітніх закладах, а соціальний працівник у системі соціального захисту. Існує також точка зору, згідно з якою професії "соціальний педагог" і "соціальний працівник" є похідними від загальної професії "соціальна робота”; що соціальна педагогіка орієнтована роботу з дітьми й молоддю, а соціальна робота на клієнтів усіх інших вікових категорій.

Науковці лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання АПН України відстоюють позицію, яка полягає в тому, що:

1) соціальна педагогіка це теоретична основа соціальної роботи. Адже для того, щоб надати адекватну і кваліфіковану допомогу людині, яка її потребує, необхідно об'єктивно знати про її індивідуальні потреби й можливості, про найближче середовище та його потенції, про закономірності й особливості застосування тих чи інших методів, реалізацію соціально-педагогічних технологій тощо;

2) соціальна педагогіка орієнтована на оптимізацію умов соціалізації:

осіб різних вікових категорій і соціальних груп у різних соціальних ситуація;

соціальна педагогіка виховання наука

Адже сам процес соціалізації завжди відбувається в полікультурному середовищі (у сім'ї батьків і дітей; у школі школярів різних класів і педагогів;

за місцем проживання друзів, сусідів; у вуличному середовищі ровесників, друзів, знайомих, незнайомих і т.п.) у процесі як спеціально організованих впливів, так і таких, що виникають стихійно.

Не менш дискусійними є твердження й про те, що існує принципова різни ця між соціальною педагогікою й соціальною роботою в характері впливів на людей і в умовах реалізації цих впливів. Однак, практика доводить, що і ті, й інші у своїх впливах спираються на психолого-педагогічні знання, які дозволяють реалізувати індивідуальний підхід у досягненні поставлених цілей.

Узагальнення напрацьованого в останні десятиліття дозволяє стверджувати, що у своєму розвитку соціальна педагогіка як наука пройшла вже три етапи: емпіричний на рубежі 8090х рр. ХХ ст. пошук шляхів вирішення соціальних проблем через удосконалення соціального середовища, що спричинило підвищений інтерес до виховної проблематики в педагогічній науці, до появи в теорії виховання соціально-педагогічної проблематики, яка, здебільшого, визначалась у контексті "соціального виховання" й розкривалась у суміжних педагогічних дослідженнях з дошкільного, сімейного, морального, релігійного виховання та ін., спрямованих на підвищення виховного потенціалу середовища. У цей період створювався науковий фундамент, в основу якого покладено дисертаційні роботи, монографії, наукові статті, матеріали науково-практичних конференцій, де визначалися теоретичні положення й методологічні позиції здійснення соціально-педагогічних досліджень; розроблялося наукове й методичне обґрунтування професії "соціальний педагог”, як педагога широкого профілю, який володіє основами юридичних, медичних і психологічних знань; науково-практичний період 19912003 рр. визначення концептуальних підходів до розвитку практики соціальної сфери на основі педагогічно доцільного змісту і спрямованості; виявлення фактів, тенденцій, закономірностей у соціальній роботі й соціально-педагогічній практиці; визначення методологічних і теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної науки й пошук взаємозв'язків соціальної педагогіки з соціальною філософією, соціальною психологією, соціологією, правом; означення поля перспектив них наукових досліджень; обґрунтування функціональних обов'язків соціальних працівників і соціальних педагогів у різних соціальних інституціях зарубіжного досвіду з різними категоріями населення; науково-теоретичний період 20032005 рр. екстенсивний роз виток соціально-педагогічної науки і практики, обговорення їх проблем і до -сягнень на науково-практичних конференціях і методологічних семінарах різних рівнів; уточнення наукового й категоріального апарату соціальної педагогіки; поява значної кількості навчальних посібників, рекомендованих МОіН

України, для студентів вищих навчальних закладів; вивчення можливостей використання зарубіжного досвіду в організації соціально-педагогічної роботи з різними групами ризику сімей і дітей; визначення принципів організації комплексних соціально-педагогічних досліджень, а саме: проблемного структурування, проектного моделювання, регіональності; опори на позитивний досвід практичної роботи й науковий потенціал дослідницьких лабораторій і центрів; формування нової проблематики соціально-педагогічних досліджень, актуальної для сучасної соціокультурної ситуації; широке залучення до наукової роботи провідних фахівців-практиків з Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді, з громадських організацій, які працюють в інтересах дітей; фундаментальний розпочатий з 2006 року прогностично орієнтований на здійснення фундаментальних досліджень зі спеціальності 13.00.05 "Соціальна педагогіка”; розробку концепцій, теорій, технологій соціальної педагогіки в різних типах соціальних середовищ; розширення проблематики наукових досліджень, зокрема дослідження процесу й результату соціалізації особливості в різних виховних середовищах; осмислення й узагальнення попередньо виробленого й накопиченого соціально-педагогічного знання; становлення, розвиток і зміцнення наукових шкіл; тісний зв'язок із соціально педагогічною практикою на основі спеціальних тематичних замовлень щодо здійснення наукових досліджень; набуття характеру міждисциплінарної науки; технологізацію соціально-педагогічної діяльності; професіоналізацію й інтеграцію зусиль усіх секторів соціальної сфери й підвищення культури соціального педагога; прогнозування тенденцій і проблем соціалізації особистості на перспективу, моделювання педагогічних умов поліпшення соціальної ситуації; інформаційного забезпечення наукових досліджень і розвиток соціальної педагогіки в освітній і практичній парадигмах; вироблення чіткої методології, науково-теоретичних і науково-методичних основ соціальної педагогіки.

У подальшому перспективному розвитку соціальної педагогіки, на наш погляд, необхідним є виявлення й обґрунтування взаємозалежностей між різними факторами та явищами соціальної педагогіки, визначення пріоритетних напрямків її розвитку й вироблення теоретичних положень, які могли б бути провідними в подальших наукових дослідженнях.

З огляду на це, ми йдемо шляхом розробки проблем, які є нагальними для сучасного соціуму, виникають у результаті протиріччя між потребами й реальним станом соціальної й особистісної життєдіяльності та проблем взаємодії особистості в різних соціумах. Тим самим прагнемо вирішити кілька завдань, а саме: реалізувати на практиці провідну роль соціальної педагогіки як науки й забезпечити в майбутньому науковий характер практичної діяльності, привести у відповідність з соціальними потребами систему підготовки соціальних педагогів.

Досягнення поставлених цілей можливе на основі реалізації сукупності дослідницьких функцій, зокрема, діагностичної, аналітичної, описової, пояс нювальної й прогностичної в процесі дослідження практичної соціально-педагогічної діяльності, розвитку категоріально-термінологічного апарату соціальної педагогіки й формування її власних методологічних, теоретико-методологічних і теоретичних основ, структурування процесуальної, функціональної, науково-змістовної й науково-організаційної структур, подальшої розробки технологій і методів наукового дослідження.

Досягнення таких цілей і вирішення поставлених завдань потребують значних ресурсів, насамперед, високого наукового потенціалу тих співробітників, які працюють над розвитком соціальної педагогіки як науки, достатнього інформаційного забезпечення наукових досліджень, типізації наукових проблем. Щодо останнього, то на сьогодні існує підхід до типізації наукових проблем, запропонований В.М. Полянським ще в 1997 році (вони можуть бути використані і в соціальній педагогіці). Він виокремлює 4 типи проблем і їх комбінацій залежно від тих вимог до інформації, якої потребують різні групи користувачів для успішного виконання наукової і практичної діяльності, а саме:

інформаційні (орієнтовані на пошук і генерацію раніше опублікованих наукових ідей і праць з метою їх узагальнення, виявлення тенденцій і напрямків наукових досліджень у контексті актуальної проблеми), концептуальні (орієнтовані на виявлення взаємозалежностей між різними факторами та явища ми соціальної педагогіки, визначення провідних орієнтирів у її розвитку, формування базових теоретичних положень), кваліметричні (полягають у пошуку адекватних способів діагностики й вимірювання, визначення ефективності та якості соціально-педагогічної діяльності й оцінки дієвості соціально-педагогічних технологій), організаційно-методичні (виявляються в труднощах отримання наукових результатів наявними на сьогодні засобами й метода ми досліджень).

Усвідомлення цих проблем і їх специфіки відкриває можливості для по дальшого розвитку соціальної педагогіки як науки.

Размещено на Allbest.ru