Педагогічна діяльність В.І. Вернадського у вищих закладах освіти (кінець ХІХ - початок ХХ століття)

Розгляд тенденцій розвитку вищої освіти ХІХ-ХХ століття. Виявлення чинників формування світогляду та педагогічних поглядів В.І. Вернадського. Актуалізація його концепції розбудови вищої освіти. Аналіз досвіду його діяльності у вищих закладах освіти.

Рубрика Педагогика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 23.02.2014
Размер файла 40,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

УДК 378 (092)

Педагогічна діяльність В.І. Вернадського у вищих закладах освіти (кінець ХІХ- початок ХХ століття)

13.00.01- загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Машкіна Світлана Вікторівна

Харків 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка.

Захист дисертації відбудеться 12.04.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.04 при Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Автореферат розісланий 08.03.2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

освіта педагогічний вернадський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Освітньо-виховна галузь, перебуваючи у стадії реформування, гостро потребує виявлення і запровадження інноваційних, глобально-перспективних ідей, оскільки “домінантою виховного процесу має стати освоєння... фундаментальних цінностей людства”. Вектор наших наукових пошуків у зв'язку з цим звернений до історико-педагогічного періоду кінця ХІХ- початку ХХ століття, що характеризується активними соціально-економічними і культурними перетвореннями, особливо інтенсивними в системі вітчизняної вищої школи. “Правильно організована вища школа, - на думку В.І.Вернадського,- шлях до освіченого народу, основа широкого і мирного розвитку людства.” Прогресивними педагогами того часу були поставлені й розв'язані нагальні проблеми вищої освіти, які в сучасних умовах актуалізуються.

Провідне місце у плеяді найталановитіших педагогів і громадських діячів вищої освіти визначеного періоду належить Володимиру Івановичу Вернадському. В.І.Вернадський - геніальний український учений-природодослідник, глибокий і оригінальний філософ, відомий політичний і культурний діяч, разом з тим - педагог вищої школи, якій він віддав понад тридцять років свого життя. Педагогічна діяльність В.І.Вернадського викликає особливий інтерес у сучасних умовах з огляду на неминущу значущість його провідних ідей і творчого досвіду та колосальну силу передбачень основних тенденцій розвитку освіти. Явищем світової культури і предметом національної гордості стало новаторське осмислення ним ролі освіти як головного чинника побудови прийдешньої ноосферної цивілізації.

Ступінь наукової розробки проблеми. Наукова спадщина В.І.Вернадського досить ґрунтовно розкрита в радянській та сучасній історіографії, чого не можна сказати про його педагогічну діяльність, яка представлена лише окремими фрагментами: у біографічній літературі вона частково висвітлена в контексті життєвого і творчого шляху вченого-педагога (Г.П.Аксенов, Р.К.Баландін, Л.І.Гумілевський, Б.Л.Личков, І.І.Мочалов, А.Є.Ферсман); у працях дослідників світогляду подається загальна характеристика його просвітницьких ідей (В.О.Глуховцева, М.С.Бастракова, Н.І.Цициліна); у роботах з історії вищої освіти показана роль ученого в еволюції вищої школи. Безпосередній педагогічній діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти, переважно науковому її аспекту, присвячено лише окремі публікації (О.М.Апанович, В.Г.Єна, А.В.Лещенко, В.С.Неаполітанська, В.С.Урусов, В.М.Федоров). Певну цінність для обґрунтування змісту педагогічної діяльності В.І.Вернадського становлять праці, у яких розглядаються його науково-філософські позиції, генеза суспільно-політичних поглядів (Т.Г.Грушевицька, Б.М.Кедров, С.Р.Микулинський, І.Ф.Овчинников, В.А.Росов); гуманістичні основи наукової творчості (А.Д.Акименко, А.В.Биховський, В.А.Кутирев, А.А.Опосов, С.Г.Семенова, Л.В.Фесенкова); соціально-етичні та естетичні ідеали вченого (Л.Н.Гордієнко, Г.Г.Квасов, Ю.В.Сафрошкін). Останнім часом великий інтерес учених і педагогів-практиків (А.Б.Буровський, Н.Мойсєєв, А.Урсул) викликає заснована В.І.Вернадським теорія ноосфери, яка використовується для розробки методологічних засад нової філософії освіти та сучасної парадигми виховання. Зацікавленість у вивченні творчої діяльності В.І.Вернадського зростає, загострюється суперечність між соціально-педагогічними запитами на освітні та культурні цінності, створені В.І.Вернадським, і недостатньо дослідженим, науково не обґрунтованим змістом його педагогічної діяльності.

Таким чином, відсутність цілісних досліджень педагогічної діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти і водночас необхідність включення до культурно-освітнього обігу і практичного використання його теоретичних педагогічних ідей і досвіду, потреби реформування та модернізації вітчизняної системи вищої освіти зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Педагогічна діяльність В.І.Вернадського у вищих закладах освіти (кінець ХІХ- початок ХХ століття)”.

Об'єкт дослідження - розвиток вищої освіти кінця ХІХ- початку ХХ століття.

Предмет дослідження - зміст педагогічної діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти (кінець ХІХ- початок ХХ століття).

Мета дослідження - на широкому тлі розвитку вищої освіти кінця ХІХ- початку ХХ століття здійснити цілісний науковий аналіз змісту педагогічної діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти, обгрунтувати можливості використання ідей та досвіду його концепції на сучасному етапі розвитку національної системи вищої освіти.

Головною концептуальною ідеєю дослідження є осмислення освітніх проблем сучасності крізь призму аналізу діяльності конкретно-історичної особистості, яка завдяки власним можливостям досягла вершин педагогічної творчості і геніально передбачила вирішальне значення навчання і виховання в сучасних умовах та в розбудові ноосферної, найвищого рівня цивілізації людства.

У відповідності до мети були поставлені такі завдання:

установити тенденції розвитку вищої освіти кінця ХІХ- початку ХХ століття, виявити чинники формування світогляду та педагогічних поглядів В.І.Вернадського;

теоретично обґрунтувати зміст і основні напрями педагогічної діяльності вченого, її періодизацію;

з'ясувати й актуалізувати його концепцію розбудови вищої освіти;

виявити і систематизувати ідеї В.І.Вернадського щодо функціонування вищої школи;

науково узагальнити досвід його діяльності у вищих закладах освіти;

обґрунтувати можливості використання провідних ідей та досвіду В.І.Вернадського в сучасних умовах реформування національної системи вищої освіти.

Хронологічні межі дослідження - кінець ХІХ- початок ХХ століття - зумовлені періодом активної творчої діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти (1890-1925рр.). Нижня межа визначається початком педагогічної діяльності вченого, що збігається з етапом соціально-економічної нестабільності в країні, реакційної політики самодержавства щодо розвитку вищої освіти. Верхня хронологічна межа обґрунтовується майже повним відходом В.І.Вернадського від діяльності у вищій школі, спричинене трансформацією соціально-політичних відносин, певною ідеологічною та науковою ізоляцією, до якої потрапив учений за умов радянської дійсності.

Джерельну базу дослідження склали науково-філософські праці В.І.Вернадського, його публіцистичні статті, листи, щоденникові записи, лекції та виступи педагогічного спрямування; матеріали і документи Архіву Російської Академії наук (АРАН, фонд 518) - м.Москва, Центрального історичного архіву Російської Федерації (ЦДІА РФ, фонд 733) - м.Москва, архіву університету ім. М.В.Ломоносова - м.Москва, Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України, фонд 304) - м.Київ, Центральної наукової бібліотеки ім. В.І.Вернадського - м.Київ, Наукового архіву Полтавського краєзнавчого музею; спогади сучасників В.І.Вернадського, його учнів і послідовників (Л.В.Васильєвої, А.П.Виноградова, І.М.Гревса, О.О.Корнілова, Б.Л.Личкова, А.Є.Ферсмана, А.М.Фокіна, А.Д.Шаховської, О.М.Шубнікової та ін.); біографії вченого і наукові публікації дослідників його життя та творчості, автореферати, дисертаційні дослідження; монографії та публікації в періодичних виданнях з історії вищої школи. Дослідження спадщини В.І.Вернадського, її соціально-педагогічна оцінка здійснювалися в контексті найновіших здобутків педагогіки і завдань реформування національної системи освіти.

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання; ідеї загального і особливого у своїй конкретній цілісності; науковий плюралізм в оцінці педагогічних теорій і концепцій; аксіологічний підхід до цілісного вивчення явища; філософські світоглядні та загальнонаукові положення щодо діалектичного взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ і процесів, часу і простору. В основу історико-педагогічного пошуку покладено принципи науковості, історизму, системності, об'єктивності, культуровідповідності, єдності теорії і практики, гармонії національних і вселюдських цінностей. Дослідження ґрунтується на антропоцентричних ідеях нової філософії освіти та сучасної парадигми виховання, що розкривають значення людини як неповторної унікальності і найвищої цінності.

Теоретичну основу дослідження становлять філософські вчення про соборну єдність людства, глобальне призначення освіти й науки (В.С.Соловйов, К.Е.Ціолковський, О.Л.Чижевський); положення історичної науки про роль особистості у суспільному процесі (М.С.Грушевський, І.Крип'якевич, О.Субтельний, Д.І.Яворницький); теоретичні підходи дослідників історії педагогіки до висвітлення педагогічних персоналій (В.Є.Гмурман, Ф.Ф.Корольов, Б.Н.Мітюров, В.З.Смаль, О.В.Сухомлинська, М.Д.Ярмаченко); висновки й узагальнення істориків педагогіки щодо становлення й розвитку системи вищої освіти в Україні (А.М.Алексюк, Л.П.Вовк, Н.М.Дем'яненко, В.К.Майборода); ідеї філософії освіти та оновленої парадигми виховання (А.М.Бойко, І.А.Зязюн, В.С.Лутай, Х.Тхагапсоев).

Методи дослідження: історико-педагогічні (ретроспективний, логіко-системний, зіставно-порівняльний аналіз праць ученого, мемуарної, епістолярної літератури та архівних матеріалів; хронологічно-структурний аналіз, що дозволив розглядати його діяльність у динаміці, змінах і часовій послідовності); психологічні (біографічний, контент-аналіз, інтеракція з метою з'ясування особливостей педагогічної постаті, обґрунтування змісту, методів і форм професійної діяльності В.І.Вернадського); соціологічні (відбір, класифікація та періодизація фактів з його життя та діяльності, наукова актуалізація окремих положень авторської педагогічної концепції), загальнонаукові (аналіз та синтез досвіду педагогічної діяльності вченого з позицій потреб сучасної теорії і практики). Основним методом, з огляду на високу актуальність спадщини педагога, вважаємо науковий діалог минулого з сучасністю.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

здійснено цілісний науковий аналіз педагогічної діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти; теоретично обґрунтовано її зміст і головні напрями (науковий, організаційний, громадський); виявлено основні періоди педагогічної діяльності (І. - Московський (1890-1911), ІІ. - Петербурзький (1911-1917), ІІІ. - Український (1917-1921), ІV. - Французький (1922-1925));

з'ясовано і актуалізовано авторську концепцію вищої школи, представлену системою наукових поглядів на мету, завдання, принципи та організаційно-змістовні засади її функціонування; виявлено провідні ідеї педагога щодо поєднання наукового, освітньо-виховного і культурно-просвітницького компонентів у структурі вищої школи; ствердження вселюдських аксіологічних орієнтирів у навчально-виховному процесі; українізації вищої школи як засобу її інтернаціоналізації; утвердження університетського типу устрою вищої школи; запровадження автономії, колегіальності, студентського самоврядування та регіоналізації в управлінні нею; забезпечення свободи наукової творчості викладачів і студентів; усвідомлення планетарного призначення науки та освіти; піднесення педагогічної свідомості суспільства;

узагальнено досвід практичної діяльності В.І.Вернадського на університетських кафедрах, у державних структурах реформування вищих закладів освіти та громадських інституціях, розглянутий у контексті становлення вищої школи та еволюції громадсько-педагогічної думки на рубежі століть;

виявлено й охарактеризовано основні чинники формування педагогічних поглядів ученого (високодуховна атмосфера сім'ї, академічне середовище ліберально-демократичного спрямування, ґрунтовна освіта, блискучий склад університетських педагогів, піднесення суспільно-політичного руху, самостійні наукові пошуки). У науковий обіг введено нові архівні матеріали, що стосуються педагогічної діяльності вченого;

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

науково актуалізовано концептуальне положення В.І.Вернадського щодо вирішальної ролі вищої школи, освіти і науки у побудові ноосферного цивілізаційного ладу людства та у формування загальнолюдської інноваційної системи світоглядних і моральних цінностей, “організації народу, який навчається”;

набули подальшої конкретизації ідеї взаємозалежності природи, суспільства і людини, її відповідальності за збереження цілісності світу, з'ясовано їх місце у структурі педагогічного знання;

визначено й охарактеризовано основоположні принципи розбудови вищої школи як компонента планетарної освітньої системи (гуманізації, інтернаціоналізації, фундаменталізації, модернізації загальної доступності, інтеграції, децентралізації);

установлено тенденції політичного, соціально-економічного, громадсько-педагогічного характеру у розвитку вищої освіти означеного періоду.

обґрунтовано напрями впровадження новаторських ідей та досвіду вченого в сучасних умовах реформування національної системи вищої освіти.

Практичне значення дисертації визначається тим, що результати дослідження, узагальнений фактичний матеріал можуть бути використані в подальшому реформуванні та модернізації системи національної освіти, при написанні праць з історії педагогіки, підручників і навчальних посібників, при розробці нормативних і елективних спецкурсів та спецсемінарів з педагогіки, при проведенні культурно-просвітницької роботи зі студентами та в післядипломній освіті вчителів.

Узагальнені й актуалізовані провідні ідеї та досвід практичної діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти застосовуються нами в системі багаторівневої підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Розроблено й читається спецкурс “Педагогічні ідеї В.І.Вернадського в університетській освіті”. Результати дослідження можуть стати базою для подальших наукових розробок з теорії та історії педагогіки.

Вірогідність результатів та наукова обґрунтованість дослідження забезпечена зіставно-порівняльними даними архівних і літературних джерел, методолого-теоретичними позиціями автора, застосуванням системи наукових методів, впровадженням результатів дослідження в практику діяльності сучасної вищої школи.

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка (“Трансформування вищої педагогічної освіти в Україні”) і затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол №7 від 26.10.2000р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на засіданнях ученої ради та кафедри педагогіки, аспірантських методологічних семінарах Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка, на Всеукраїнській науковій конференції (Полтава, 1998), міжнародній конференції (Рівне, 1999), Всеукраїнській науково-практичній конференції (Полтава, 2000). Матеріали дослідження впроваджено в практику наукової роботи Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка (довідка №14 від 15.12.1999р.) та Полтавського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників ім. М.В.Остроградського (довідка №3 від 22.09.2000р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 10 одноосібних наукових публікаціях, з них 6 статей опубліковано в провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків (10), списку використаної літератури (234 позиції) і архівних матеріалів (73). Загальний обсяг дисертації - 225 сторінок, список використаних джерел включає 307 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та його хронологічні межі, аргументовано її актуальність і доцільність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Формування педагогічної позиції В.І.Вернадського” - проаналізовано головні тенденції розвитку вищої освіти в кінці ХІХ- на початку ХХ століття, виявлено чинники становлення світогляду та поглядів вченого, розроблено періодизацію педагогічної діяльності вченого та з'ясовано концепцію вищої освіти.

Педагогічна діяльність В.І.Вернадського охоплює 90-ті рр. ХІХ - 20-ті рр. ХХ століття, що є складним і суперечливим етапом в історії вищої школи. На цей відрізок історичного часу припадає три революції, складні події громадянської війни, боротьба політичних партій за владу, політизація громадського устрою суспільства. Різні уряди - консервативні та ліберальні (за часів самодержавства), демократичні (за Центральної Ради, гетьманської Української держави, Директорії), радикальні (за радянської влади) - традиційно надавали великого значення питанням управління вищою школою, оскільки утримання і зміцнення влади залежало від освітнього фактору, що визначав успішність реалізації її програмових цілей.

Аналіз архівних джерел, наукових публікацій істориків педагогіки, праць В.І.Вернадського дозволив виділити такі провідні тенденції розвитку вищої освіти досліджуваного періоду:

прагнення держави за допомогою трансформації системи освіти впливати на перетворення суспільства в політично вигідних цілях (для В.І.Вернадського була важливою “робота над майбутнім людства: організація знань”);

посилення протистояння суспільства і влади в питаннях освіти (характер і динаміку освітніх процесів визначав феномен громадсько-педагогічного руху);

альтернативність варіантів перетворень у галузі вищої освіти (учений засуджував прагнення взяти за основу реформ “державний інтерес порядку,” закликав відстоювати інтереси “державної наукової роботи”);

прагнення до піднесення педагогічної свідомості (педагог обґрунтував цю необхідність, адже “країна, яка не працює самостійно в галузі наукової думки... є країна мертва”).

У контексті названих та інших тенденцій відбувалося становлення педагогічних поглядів та освітня діяльність В.І.Вернадського. Вивчення архівних документів, мемуарних та епістолярних матеріалів дає підстави стверджувати, що на зміст педагогічної діяльності, формування новаторських ідей і прогресивних переконань педагога вагомий вплив мали такі чинники:

високодуховна атмосфера сім'ї. Родинні зв'язки і найближче оточення вченого складали представники ліберальних просвітницьких кіл, вони визначали його моральні орієнтири й громадські ідеали;

академічне середовище ліберально-демократичного спрямування. Відчуті на власному досвіді прогресивні і реакційні підходи до організації і змісту навчально-виховного процесу привернули інтерес до проблем академічної освіти, до вивчення вітчизняного та світового досвіду в їх вирішенні;

ґрунтовна освіта, що дала поштовх науковій думці. Умови викладання у Петербурзькому університеті задовольняли потреби усебічного розвитку;

блискучий склад університетських педагогів В.І.Вернадського (Д.І.Менделєєв, А.М.Бекетов, В.В.Докучаєв та ін.), які були прикладом відданого служіння науці, високої викладацької майстерності й громадянського обов'язку та відомі своєю подвижницькою культурно-просвітницькою діяльністю. Їх авторитет позначився на виробленні його політичної і педагогічної платформи;

піднесення на рубежі століть суспільно-політичного руху, активізація громадської педагогічної думки. Підтримка студентських виступів, членство у просвітницьких гуртках, співпраця з культурно-освітніми товариствами, діяльність по лінії земств зумовили зміцнення гуманістичних та демократичних засад його творчості;

самостійні наукові пошуки мислителя-гуманіста, які слід віднести до пріоритетних факторів становлення його своєрідного педагогічного бачення. Унікальність і самобутність творчої індивідуальності педагога є результатом безперервного самовдосконалення, праці душі.

Взяті у своєму синтезі, названі чинники сприяли формуванню світогляду В.І.Вернадського, його становленню як науковця, кристалізації педагогічних поглядів, сміливої наукової думки, що значно випереджала час, високій свідомості і стійкості переконань. Це простежується впродовж усього процесу педагогічної діяльності В.І.Вернадського, у якій можна визначити чотири періоди. І. Московський (1890-1911) - викладач вищої школи, наставник молоді, громадський та політичний діяч. ІІ. Петербурзький (1911-1917) - досвідчений лектор, автор численних публікацій з проблем вищої школи, член Комісії з реформи вищих навчальних закладів, голова Комісії по вчених установах та наукових закладах, заступник міністра освіти Тимчасового уряду. ІІІ. Український (1917-1921) - голова Комісії по заснуванню Української Академії наук, Комісії у справах вищих навчальних закладів України, ректор Таврійського університету. ІV. Французький (1922-1925) - робота на кафедрах Празького Карлового університету та Сорбонни. У наступні роки В.І.Вернадський займався переважно науковою роботою, від педагогічної діяльності у вищих закладах освіти майже повністю відійшов, оскільки процеси демократизації освітньої справи, які він послідовно відстоював, були загальмовані.

Логіко-системний аналіз архівних матеріалів, наукових праць, публіцистичних статей, листів, щоденників В.І.Вернадського дозволив обґрунтувати його концепцію розбудови вищої освіти, виявити погляди вченого на роль і мету вищої школи, яку він трактував у широкому спектрі виконуваних нею завдань як заклад навчально-виховного, наукового, просвітницького, а також державного призначення по збереженню і розвитку наукового потенціалу: вона “здійснює національну роботу першочергової ваги: в ній... кується майбутнє народу” і за її станом визначається рівень економічного, соціального та культурного розвитку країни. Отже, В.І.Вернадський доводив, що вища школа є головним інструментом досягнення ноосферної стадії суспільного розвитку, формування системи світоглядних цінностей, обґрунтування цілісної картини світу, взаємозалежності людини, природи і суспільства. Вища школа, як система, у якій відбувається становлення наукового світогляду і засвоєння загальнолюдської культури, покликана стати могутнім фактором духовного розвитку людства. Виконання вищою школою цієї стратегічної мети В.І.Вернадський розглядав на основі трьох взаємозумовлених концептуальних підходів: 1). Забезпечення свободи наукової думки, уведення досягнень науки в широку практику і побут людини, популяризація наукового знання. Учений був переконаний, що з піднесенням значення науки в державі неминучими стануть процеси демократизації всіх сфер державного устрою; 2). Поширення освіченості, створення “вселенської системи освіти”. Він мріяв про утворення нової форми людської спільноти -“організації народу, який навчається”; 3). Обґрунтування нових наукових підходів до організації освіти, зокрема, провідної ролі університетів у реалізації стратегічних завдань освіти, в оптимізації її мережі, у максимальному використанні потенціалу вищої школи. Усе це дозволило нам виявити основоположні принципи функціонування вищої школи як компонента планетарної освітньої системи: принципи модернізації, гуманізації, інтернаціоналізації, загальної доступності, інтеграції, фундаменталізації та інші.

На створення концепції вищої школи у кінці ХІХ- на початку ХХ століття суттєвий вплив мали В.М.Бехтерев, В.П.Вахтеров, П.Ф.Каптерев, П.Ф.Лесгафт, А.П.Нечаєв, М.І.Пирогов, Л.І.Петражицький, які заклали теоретичні основи моделі вищої освіти, антропоцентричної і гуманістичної за метою та принципами, орієнтованої на потреби особистості й суспільства. В осмисленні В.І.Вернадського концепція вищої школи набуває подальшого розвитку - отримує перспективні теоретико-практичні обриси: він підносить сенс вищої освіти до рівня глобального і планетарного призначення. Споріднені ідеї відзначаємо у філософських пошуках таких відомих антропокосмістів, як М.Ф.Федоров, В.С.Соловйов, К.Е.Ціолковський, О.Л.Чижевський, П.Флор енський, Д.Андреєв.

У другому розділі - “Основні напрями педагогічної діяльності В.І.Вернадського” - обґрунтовано зміст і основні напрями педагогічної діяльності вченого, висвітлено його провідні ідеї щодо функціонування вищої школи, узагальнено досвід їх практичної реалізації.

Педагогічна діяльність В.І.Вернадського розкривається у її змісті, що включає теоретичні та практичні аспекти. Аналіз змісту педагогічної діяльності В.І.Вернадського за трьома основними напрямами - науковим, організаційним та громадським - дозволив структурувати головні ідеї вченого щодо вищої школи і показати практику їх реалізації на особистісному, державному і громадському рівнях.

Науково-педагогічна діяльність В.І.Вернадського пов'язана з періодом його викладання в університетах: Московському (1890-1911рр.), Петербурзькому (1912), Київському (1918), Таврійському (1920), Празькому Карловому (1922), Сорбонні (1923), а також у громадських вищих навчальних закладах. Як показало дослідження, основною рисою педагогічної діяльності вченого є поєднання наукової і освітньо-виховної творчості. Це простежується в усіх видах науково-педагогічної діяльності В.І.Вернадського на університетських кафедрах, зокрема таких: 1) Розробка методології наукового і навчального пізнання. На науковій основі він показав цілісну картину світу в єдності природи, людини і суспільства, розробив теоретико-методологічні основи науково-дослідницької роботи, суттєво удосконалив методи наукового пізнання; 2) Оновлення змісту університетської освіти. Учений вніс зміни в основи курсу мінералогії, розробив нові засади курсу кристалографії, поклав початок нової науки - геохімії, привніс принцип історизму в основу викладання предметів, займався питаннями історії загальнонаукових проблем; 3) Написання підручників і посібників. Їм була властива насиченість великим фактичним матеріалом у поєднанні з детальним аналізом та глибокими узагальненнями, висвітлення теоретичних положень у відповідності до останніх надбань науки, виклад історії проблеми, розгляд всіх наявних підходів до її вирішення і аналіз отриманих результатів, чітко продумана логічна структура, лаконічна мова викладу матеріалу; 4) Лекційне викладання. Лекції вченого вирізняла виключна змістовність, зв'язок із його науково-дослідною роботою, широта і новизна поставлених у них проблем, уміння надавати прогностичного характеру відібраному матеріалу, збуджувати пізнавальний інтерес студентів, захоплювати їх світоглядними і моральними ідеями. Особливо важливим є те, що організація і виклад матеріалу не лише знайомили з принциповими питаннями змісту, але й навчали прийомам самостійного опанування основами знань; 5) Удосконалення навчально-матеріальної бази та технології викладацького процесу: створення нових та налагодження науково-дослідної роботи наявних навчальних кабінетів і лабораторій, упорядкування навчальних приміщень, оснащення їх новими приладами і дослідницьким обладнанням, поповнення бібліотеки науковими виданнями, упорядкування фонду наочних матеріалів, виготовлення дидактичних посібників; 6) Збагачення форм та методики викладання. В.І.Вернадський першим у Росії обґрунтував необхідність уведення до програми підготовки студентів природознавчих відділень мінералогічних екскурсій, розробив методику їх проведення, на практичних заняттях змістив акценти з діяльності викладача на організацію самостійної роботи студентів, переглянув систему оцінювання навчальних досягнень студентів у напрямку її конкретизації та гуманізації; 7) Формування авторської наукової школи. Свідоме зосередження В.І.Вернадським зусиль на розробці методології і засвоєнні методів наукового пізнання, великий талант ученого сприяли утворенню його наукової школи. Методи його керівництва науково-дослідною роботою: активний інтерес і уважне ставлення до роботи самостійно мислячих студентів, забезпечення умов для свободи думки й висловлювань, вимогливий підхід до роботи, абсолютна зосередженість і дисципліна праці; демократичний стиль взаємин у системі “викладач-студент”, використання великого потенціалу особистого прикладу.

Організаційно-педагогічна діяльність В.І.Вернадського була спрямована на конструювання і відстоювання нової моделі організаційного устрою вищих закладів освіти і проведення заходів по її практичному втіленню. В основу діяльності вищої школи ним покладені цілі та принципи, що підпорядковані вирішенню проблем індивідуального зростання окремої людини, соціокультурного розвитку країни, задоволення потреб науки. Ідентифікація архівних і літературних джерел дозволила виділити такі головні ідеї вченого щодо організації вищої освіти: 1). Університетський устрій вищої школи. Переваги його бачив у тому, що такий тип організації вищої освіти утверджує в суспільстві пріоритет наукового знання, дає молоді набагато ширшу світоглядну підготовку, тому категорично заперечував ігнорування загального значення університету, виступав проти заходів, спрямованих на девальвацію сутності вищої освіти, утилітаризацію її функцій; 2). Автономія вищих закладів освіти. Розширення прав університетських рад, передача повноти виконавчої влади обраному правлінню, що забезпечує утвердження свободи наукової творчості, свободи викладання та навчання, унеможливлює ідеологічний диктат в освіті, втручання держави у внутрішнє життя школи. Установлення принципу самоврядування він протиставив державній авторитарності, жорстким урядовим регламентаціям і бюрократичним перепонам, що стримували темпи наукової роботи та позбавляли освітньо-виховний процес необхідного змісту; 3). Розширення мережі вищих закладів освіти та їх ефективний розподіл у відповідності до народонаселення та потреб економічного зростання регіонів. В.І.Вернадський відстоював ідею децентралізації при відкритті науково-освітніх установ, оскільки у стимулюванні національних культурних проявів бачив резерви інтенсифікації наукової роботи. Учений уважав, що уникнути випадковості у розміщенні вищих шкіл можливо шляхом створення відповідних економічних планів та програм, їх державної підтримки. Він схвально ставився до створення будь-яких центрів наукової і навчально-виховної роботи, як за державною, так і за громадською ініціативою; 4). Розширення аспектів діяльності вищих шкіл. Педагог ставив питання про необхідність створення університетів нового типу, що поєднували б завдання наукової і професійної освіти, підтримував ідеї створення педагогічних інститутів при університетах, схвалював відкриття богословських факультетів, сприяв заснуванню народних університетів; 5). Необхідність державної підтримки наукової роботи вищих шкіл та свободи наукової творчості. В.І.Вернадський уважав, що у справі створення та реформування науково-освітніх установ доцільно йти шляхом державної організації, але державна ініціатива та допомога не повинні переходити межу, де починається регулювання та обмеження творчої наукової роботи, яка “жодних рамок не терпить”; 6). Колегіальні форми вирішення питань освіти та науки. Освітньо-виховні питання не можуть цілковито віддаватися на розсуд поставлених на державну службу посадовців, вироблення стратегії реформи має бути винесене на розгляд освітян та науковців із залученням до обговорення широких кіл громадськості. Він неодноразово висловлював пропозиції про скликання з'їзду представників вищих навчальних закладів для підготовки реорганізації вищої освіти і про створення професійних об'єднань.

В.І.Вернадський, обіймаючи посади по управлінню освітою та наукою, а саме - помічника ректора Московського університету (1905), члена Комісії з реформи вищої школи (1917), голови Комісії по вчених установах і наукових закладах (1917), завідувача відділом вищої школи при Міністерстві народної освіти Тимчасового уряду (1917), голови Комісії по вищих учбових закладах і наукових установах України (1918), ректора Таврійського університету (1920), вирішував проблеми вищої освіти на колегіальних засадах, з позицій компетентності та професіоналізму.

Громадська діяльність В.І.Вернадського була зумовлена політизацією університетського питання в кінці ХІХ- на початку ХХ століття і необхідністю у зв'язку з цим активізації громадської думки. Нами виділені такі складові громадсько-педагогічної діяльності В.І.Вернадського: 1) Публіцистична творчість. Проблемам вищої освіти вченим присвячено понад тридцять записок, доповідей, нарисів і статей, що не втратили свого значення до сьогодні. Вони яскраво ілюструють важливі сторінки історії вищої школи. Висловлені в них ідеї та пропозиції -це базова основа для розкриття його педагогічних поглядів, які мають характер перспективної дії та неминуще значення; 2). Уведення освітньої проблематики у зміст політичної діяльності. Перетворення країни в цивілізовану демократичну державу він пов'язував з поширенням загальнолюдських цінностей, чому, на його думку, сприяє цілеспрямована просвіта, саме тому в політичній діяльності головну увагу приділяв проблемам освіти: ним редагований спеціальний розділ програми кадетської партії, основні її положення пропагувалися на сторінках газет та журналів, проводились у Державній Раді; 3) Підтримка громадських культурно-просвітницьких організацій. Учений був активним членом ряду громадських товариств, які проводили лінію на демократизацію освітньої справи, підтримував проекти створення громадських та приватних вищих шкіл, зокрема жіночих, що будувалися за принципами доступності, гуманізму та свободи; 4) Правозахисні дії. В.І.Вернадський ставав на захист заарештованих з політичних міркувань студентів, підтримував акцію протесту професорів Московського університету проти реакційної урядової політики, ініціював утворення професійного об'єднання академічних діячів для протистояння адміністративному свавіллю у вищій школі, в умовах репресій наукової інтелігенції у 30-их роках звертався з листами-протестами до високих інстанцій.

Уся громадсько-педагогічна діяльність В.І.Вернадського була спрямована на реалізацію його інноваційних ідей та вирішення ряду нагальних завдань: 1) Засудження ідеологічно забарвленої політики уряду в галузі освіти. Вузлові моменти критики педагогом урядового курсу були спрямовані проти руйнування основ університетської автономії, обмеження умов для наукової роботи, гальмування доступності вищої освіти, створення перешкод у відкритті нових вищих шкіл. Втручання держави в життя вищих навчальних закладів підривало їх академічне призначення й тим самим зумовило кризовий стан вищої освіти, призвело до зіткнення інтересів держави та громадськості в питаннях освіти; 2) Об'єднання академічних діячів на демократичній платформі. Учений покладав надію на широке обговорення механізмів реформування вищої школи в академічних товариствах та на з'їздах фахівців поза політичними уподобаннями. Основу консолідації академічних сил бачив у гаслах свободи наукової творчості, сповнений віри у те, що вільна наукова думка сприяє активізації наукових процесів; 3) Вирішення проблеми громадського виховання студентської молоді. Він був переконаний, що зростання активних форм вияву студентського невдоволення зумовлене відсутністю законних засобів протесту, намаганням вплинути заходами поліційного порядку, кризою громадянського виховання. На його думку, енергія студентства має скеровуватися “для культурного піднесення особистості та народу” на активізацію життєвої позиції, тому відстоював визнання законності студентських організацій, зібрань, тощо; 4) Підтримка українського культурно-освітнього руху. Національна освітня система, уважав він, повинна враховувати менталітет та виключну роль мови у вихованні. Будь-які обмеження в галузі національно-культурної роботи народу “мають бути скасовані”. В.І.Вернадському притаманне розуміння національного руху як вияву прагнення ствердити торжество демократичних ідей та непорушність загальнолюдських прав і норм; 5) Піднесення педагогічної свідомості. Учений уважав, що вона відображає стан певної освітньої системи. Він уособлював палке подвижницьке служіння розвитку навчально-виховного процесу, всебічної духовної свободи особистості і прагнув “вселенської освіти”, обґрунтовуючи залежність педагогічної свідомості народу від навчання і виховання у вищій школі.

Разом з цим аналіз літературних та архівних джерел не дає підстав для однозначних висновків щодо поглядів В.І.Вернадського на націоналізацію вищої школи, уведення релігійного компонента у зміст вищої освіти.

У третьому розділі - “Реалізація педагогічного потенціалу творчої спадщини В.І.Вернадського в умовах сучасного реформування освітньої галузі” - обґрунтовано можливості використання провідних ідей та досвіду вченого в сучасній практиці вищої школи.

Визначені В.І.Вернадським фактори, що впливають на спрямування освітніх процесів: “1) розвиток знань та їх наукова організація, 2) демократизація громадського та державного життя і 3) поширення єдиної культури на всю земну кулю”, - набувають глобально-передбачувального звучання в сучасному світі. Інтернаціоналізація суспільного життя, розвиток інтеграційних процесів у науці, культурі, освіті, піднесення відповідальності людства за збереження природної рівноваги актуалізують наукові передбачення вченого щодо виключного значення вищої школи в духовному зближенні народів. Реалізація цієї мети вимагає вироблення єдиних принципів побудови освітньої системи, відповідності змісту, методів, технологій освіти формуванню нового світогляду, специфічною рисою якого стане розуміння моральної єдності людини, людства і Всесвіту, утілене в концепцію ноосфери. Таким чином, науково-педагогічна спадщина В.І.Вернадського надзвичайно важлива в обґрунтуванні нової філософії освіти й сучасної парадигми виховання.

Нами виявлено такі перспективні напрями впровадження педагогічних ідей та досвіду В.І.Вернадського: 1) розширення спектра завдань вищих закладів освіти; 2) збагачення змісту, форм і методів навчально-виховного процесу у вузі; 3) утвердження нових організаційно-змістовних засад діяльності вищої школи; 4) піднесення громадської і просвітницької діяльності професорсько-викладацького корпусу і студентських колективів; 5) зміцнення матеріальної бази науково-освітніх установ та інші.

Отже, В.І.Вернадський не лише висунув і активно захищав ті принципи організації вищої освіти, що залишаються досягненням передової педагогічної думки і до сьогодні, але й визначив практичні шляхи розбудови вищої школи, що є неминущими цінностями в сучасних умовах реформування національної системи вищої освіти.

Проведене дослідження дозволило зробити висновки:

1. У дисертації вперше здійснено цілісний науковий аналіз педагогічної діяльності В.І.Вернадського у вищих закладах освіти, обґрунтовано її зміст і основні напрями, розроблено її періодизацію, виявлено авторську концепцію вищої школи, визначено провідні ідеї та узагальнено досвід, що дозволило охарактеризувати й актуалізувати внесок педагога в розвиток університетської освіти та обґрунтувати перспективи використання його педагогічного доробку в сучасних умовах реформування національної системи вищої освіти.

2. Установлено, що формування педагогічних поглядів та освітня діяльність В.І.Вернадського відбувались у контексті суперечностей розвитку вищої освіти кінця ХІХ- початку ХХ століття. Аналіз характеру державної політики у сфері освіти дозволив виділити такі провідні тенденції в її розвитку: прагнення держави за допомогою трансформації системи освіти впливати на перетворення суспільства в політично вигідних цілях, посилення протистояння суспільства і влади в питаннях освіти, альтернативність варіантів перетворень в галузі вищої освіти, прагнення освітян до піднесення педагогічної свідомості.

3. Виявлено, що на формування новаторських, прогресивних переконань, гуманістичних та демократичних поглядів В.І.Вернадського як педагога вищої школи вагомий уплив мали такі основні чинники: високодуховна атмосфера сім'ї, академічне середовище ліберально-демократичного спрямування, ґрунтовна освіта, блискучий склад його університетських учителів, піднесення на рубежі століть суспільно-політичного руху, самостійні наукові пошуки. Узяті у своєму синтезі, вони сприяли формуванню світогляду та кристалізації педагогічних поглядів В.І.Вернадського, що характеризуються значним випередженням часу, науковістю та інноваційністю, глобальною перспективністю, високою моральністю, гуманізмом та демократизмом.

4. Розроблено наукову періодизацію процесу педагогічної діяльності В.І.Вернадського. На основі формально-хронологічних, творчо-біографічних та діяльнісно-географічних критеріїв виділено та проаналізовано її чотири основні етапи: І. - Московський (1890-1911), ІІ. - Петербурзький (1911-1917), ІІІ. - Український (1917-1921), ІV. - Французький (1922-1925).

5. Обґрунтовано зміст і основні напрями педагогічної діяльності В.І.Вернадського: науковий, організаційний, громадський. Науково-педагогічна діяльність ученого (робота викладачем у різних університетах, а також у громадських вищих закладах освіти) виявилась в оновленні змісту університетської освіти, у написанні підручників і посібників, у майстерному лекційному викладанні, в удосконаленні технології викладацького процесу, у збагаченні методики викладання, у формуванні авторської наукової школи. Організаційно-педагогічна діяльність В.І.Вернадського (заміщення ряду адміністративних посад по управлінню наукою та освітою, керівництво науково-дослідними об'єднаннями) полягала в заходах по практичному втіленню демократичних норм та організаційних принципів функціонування вищих закладів освіти. Громадсько-педагогічна діяльність (публіцистична творчість, уведення освітньої проблематики у зміст політичної діяльності, підтримка громадських культурно-просвітницьких організацій, правозахисні дії) була спрямована на висвітлення урядової політики в галузі освіти, на об'єднання академічних діячів на демократичній платформі, на вирішення проблеми громадського виховання студентської молоді, на підтримку національних освітньо-культурних рухів і на піднесення педагогічної свідомості.

6. З'ясовано й охарактеризовано авторську концепцію вищої школи, що представлена системою наукових поглядів на мету, завдання, принципи та організаційно-змістовні засади її функціонування. Доведено, що головним концептуальним положенням педагога є обгрунтування значення вищої школи, навчання і виховання в ній як засобів досягнення ноосферної стадії цивілізаційного розвитку та формування глобальної системи світоглядних цінностей. Учений розглядав призначення вищої школи в широкому спектрі виконуваних нею завдань: наукових, навчально-виховних, просвітницьких, соціальних, державних, перспективних. У відповідності з цим ним сформульовано основоположні принципи функціонування вищої школи як компонента планетарної освітньої системи: принципи модернізації, гуманізації, інтернаціоналізації, загальної доступності, інтеграції, фундаменталізації, децентралізації, безперервності. Виконання вищою школою її стратегічної мети В.І.Вернадський розглядав на основі трьох взаємообумовлених концептуальних підходів: 1) забезпечення свободи наукової думки, популяризація наукового знання; 2) поширення освіченості, створення “вселенської системи освіти”; 3) обґрунтування основ організації освітньої справи.

7. Виявлено і проаналізовано провідні ідеї В.І.Вернадського щодо вдосконалення системи вищої освіти, які структуровані відповідно до напрямів їх практичної реалізації. У науково-педагогічній діяльності чітко простежуються ідеї поєднання наукового, освітньо-виховного та культурно-просвітницького компонентів навчального процесу у вищій школі, утвердження аксіологічних орієнтирів в ньому. Головні ідеї вченого щодо організації освітньої справи: університетський устрій вищої школи, автономія, розширення мережі вищих закладів освіти, українізація вітчизняної вищої школи, розвиток жіночої освіти, професіоналізація вищої освіти, відкриття богословських факультетів, необхідність державної підтримки наукової роботи та забезпечення свободи наукової творчості, колегіальні форми вирішення питань освіти та науки з позицій компетентності та професіоналізму, розвиток студентського самоврядування. Громадська діяльність В.І.Вернадського була підпорядкована популяризації такого ряду ідей: пріоритет інтересів науки та освіти над політизованими вимогами державних органів управління освітою, консолідація академічних сил задля досягнення громадських політичних прав, розуміння національно-освітнього руху як показника прагнень народу до досягнень культури.

8. Узагальнено досвід практичної педагогічної діяльності В.І.Вернадського на університетських кафедрах (Московський, Петербурзький, Київський, Таврійський, Празький Карловий, Паризький університети), у державних структурах реформування вищих закладів освіти (Комісія з реформи вищої школи, Комісія по вчених установах і наукових закладах, відділ вищої школи при Міністерстві освіти Тимчасового уряду, Комісія вищих учбових закладів і наукових установ України), у громадських інституціях (редакціях газет та журналів, кадетській партії, у культурно-освітніх організаціях). Виявлено й охарактеризовано внесок В.І.Вернадського у становлення системи вищої освіти та в еволюцію педагогічної думки на межі століть, що дозволило зробити висновок про цілісність та органічність його педагогічної платформи.

9. Обґрунтовано перспективні напрями використання провідних ідей та досвіду В.І.Вернадського: розширення спектра завдань вищих закладів освіти, збагачення змісту, форм і методів навчально-виховного процесу у вузі, утвердження нових організаційно-змістовних засад діяльності вищої школи, піднесення її культурно-просвітницької діяльності та інші. Не втрачають актуальності поставлені ним проблеми університетського самоврядування, академічних свобод, збереження доступності вищої школи, розширення фінансування науково-освітніх установ, піднесення морального авторитету професорсько-викладацького складу. У роботі актуалізовано передбачення вченого про провідне значення вищої школи в інтернаціоналізації освіти як першого кроку до ноосферизації суспільного буття, які залишаються стратегічною метою вищої школи майбутнього тисячоліття, і з якими пов'язана спрямованість вітчизняної системи освіти на інтеграцію в міжнародне науково-освітнє співтовариство.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Машкіна С.В. Зоря ноосфери В.І.Вернадського: ідеї та досвід діяльності вченого у вищих закладах освіти.- Полтава, 2000.- 159с.

2. Машкіна С.В. Московський період педагогічної діяльності В.І.Вернадського // Збірник наукових праць Полтавського педуніверситету ім. В.Г.Короленка. - Серія “Педагогічні науки”. - Випуск ІІ. - Т.1. -Полтава, 1998. -С. 103-109.

3. Машкіна С.В. Громадсько-педагогічна діяльність В.І.Вернадського // Збірник наукових праць Полтавського педінституту ім. В.Г.Короленка. - Серія “Педагогічні науки”. - Випуск І (5). - Полтава, 1999. - С. 97-104.

4. Машкіна С.В. Науково-педагогічна спадщина В.І.Вернадського: у пошуках нової парадигми освіти // Постметодика. - 2000. - №2(28). - С. 2-6.

5. Машкіна С.В. В.І.Вернадський про завдання і роль університету // Збірник наукових праць Полтавського педуніверситету ім. В.Г.Короленка. - Серія “Педагогічні науки”. - Випуск 2-3. - Полтава, 2000. - С. 256-266.

6. Машкіна С.В. Керівництво науковою роботою студентів у досвіді В.І.Вернадського // Збірник наукових праць Полтавського педуніверситету ім. В.Г.Короленка. - Серія “Педагогічні науки”. - Випуск 6. - Полтава, 2000. - С.175-178.

7. Машкіна С.В. Педагогічна постать В.І.Вернадського // Імідж сучасного педагога. - 2001.- №1. - С.26-32.

8. Машкіна С.В. Педагогічні ідеї В.І.Вернадського в університетській освіті: Програма елективного курсу.- Полтава, 1999.- 22с.

9. Машкіна С.В. В.І.Вернадський про реформу вищої освіти // Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку і вдосконалення. - Рівне, 1999. - С.201-207.

10. Машкіна С.В. Діяльність В.І.Вернадського у галузі освіти // Сьомі Каришинські читання: Всеукраїнська науково-методична конференція “Людина і навколишнє середовище”: Збірник наукових праць. - Полтава, 2000. - С. 151-154.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Питання забезпечення фінансування вищої освіти США. Наявні проблеми у сфері фінансування і доступності вищої освіти. Пропозиції щодо реформування системи фінансування вищої освіти США. Фінансова доступність вищих навчальних закладів для їх студентів.

    статья [23,7 K], добавлен 27.08.2017

  • Історія формування системи вищої освіти в Німеччині. Сучасні принципи побудови вищих навчальних закладів, участь у болонському процесі. Проблеми та перспективи розвитку вищої освіти сьогодні. Доступ громадян до вищої освіти, характеристика кваліфікацій.

    реферат [64,3 K], добавлен 16.11.2014

  • Дослідження сучасних принципів побудови освіти у вищих навчальних закладах Індії. Огляд особливостей економічної, технічної та гуманітарної освіти. Аналіз навчання іноземних студентів, грантів на освіту, які видають ученим і представникам наукової еліти.

    реферат [27,9 K], добавлен 17.01.2012

  • Система вищої освіти Ізраїлю та особливості вступу во вузів. Організація навчання, академічний рік та екзамени. Стипендії, фінансова допомога та пільги по оплаті для нових репатріантів. Оплата за навчання в приватних вищих навчальних закладах держави.

    презентация [4,1 M], добавлен 20.02.2015

  • Навчальний процес у вищих закладах освіти: дидактичні основи та головні аспекти. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти, її завдання, державні складові навчально-методичного забезпечення. Вимоги до організації праці викладача.

    курсовая работа [41,4 K], добавлен 20.01.2011

  • Підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини у зв'язку з науково-технічною та інформаційною революцією. Тенденції розвитку зарубіжної вищої освіти, історичні витоки ступеневої освіти. Особливості національних систем вищої освіти.

    курсовая работа [35,5 K], добавлен 25.10.2011

  • Основні принципи Болонської декларації. Ступеневість та доступність вищої освіти у Великій Британії. Принципи організації вищої освіти у Франції. Цикли університетської освіти у Франції. Ступеневість освіти та кваліфікації у польській вищій освіті.

    реферат [21,4 K], добавлен 29.09.2009

  • Експертна оцінка освіти Італії на рівнях дошкільної, шкільної і вищої системи освіти. Напрями вдосконалення і розвитку системи освіти Італії: негативні і позитивні тенденції. Вплив і значення розвитку італійської освіти для освіти України.

    реферат [14,3 K], добавлен 10.02.2011

  • Рівні підготовки фахівців. Сутність ступеневості вищої освіти. Нормативний, вибірковий компоненти змісту освіти. Складові державного стандарту освіти. Форми навчання: денна, вечірня, заочна. Ознаки громадсько-державної моделі управління освітою в Україні.

    реферат [16,9 K], добавлен 18.01.2011

  • Особливості вищої філософської освіти у Греції. Виділяються типи вищих навчальних закладів та дається їм основні характеристики. Рівень централізації управління освітою в Греції. рекомендації і побажання щодо модернізації філософської освіти на Україні.

    статья [19,1 K], добавлен 31.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.