Моральне виховання української молоді в процесі співпраці школи, греко-католицької церкви і громадськості (Галичина, кін. ХІХ – 30-і роки ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральне виховання української молоді в процесі співпраці школи, греко-католицької церкви і громадськості (Галичина, кін. ХІХ - 30-і роки ХХ ст.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми та ступінь наукової розробки теми. Новi соцiально-полiтичнi умови, окрiм економiчних реформ, у нашiй державi привели до трансформації суспільної свідомості. Демократичні процеси створили відповідні можливості для національно-культурного відродження української нації, котре тісно пов» язане з її духовним оновленням. В останнi роки стала помiтною тенденцiя до бiльш активного зацiкавлення релiгiйним життям, що зумовило збiльшення кiлькостi храмових споруд, вiдродження чернечих спiльнот та ін. Релігійна сфера стала предметом особливої уваги у зв» язку з підготовкою світової громадськості до відзначення другого тисячоліття виникнення християнства як вагомого чинника становлення етичних цінностей європейської і світової цивілізації. Усi цi фактори i задекларована у Конституцiї України стаття про свободу совiстi є характерними ознаками процесу формування в суспільствi цивiлiзованого ставлення до релiгiї. Звернення до релiгiї, як скарбницi духовної культури людства й оберегу нацiональної самобутностi українського народу, в сучасних умовах переоцiнки вартостей i трансформацiї iєрархiї цiнностей, є логiчним i закономiрним явищем. Тiльки адекватне, а не скептичне чи гiпертрофоване сприйняття релiгiї з одного боку та її вiдповiдність нагальним соцiально-культурним потребам з іншого, забезпечить функцiонування i розвиток останньої як духовно збагачуючого чинника у всiх сферах суспiльного життя. Особливого такту, виваженостi, компетентностi і толерантності вимагає вирiшення питання про визначення ролi, мiсця, механiзмiв дiї релiгiї в освiтньо-виховнiй сферi як середовищi формування нового поколiння української нацiї. Демократичні перетворення і зміни, що відбулися останніми роками у нашому суспільстві, спонукали і уможливили наукові дослідження, пов» язані з проблемою оцінки ролі та внеску греко-католицької Церкви в процес національно-культурного відродження українського населення Галичини кін.ХІХ - поч. ХХст.

Дослідження цієї проблеми проводили як теологи, психологи, так і філософи, історики, політологи й педагоги. Формування української освіти на різних землях у період кін. ХVІІІ - поч. ХХст. було центральною проблемою ряду докторських робіт вітчизняних педагогів - дослідників. Серед них виділяються своєю значущістю роботи М. Євтуха, В. Кеміня, В. Лугового., В. Майбороди. Грунтовні дослідження становлення і розвитку українського шкільництва та педагогічної думки Галичини провели Б. Ступарик (докторська дисертація), М. Барна, Д. Герцюк, І. Курляк, С. Лаба, В. Моцюк, (кандидатські дисертації). У їх роботах детально вивчені вітчизняна педагогічна думка, розробка освітньої політики, становлення системи освіти, формування змісту й культурно-оосвітніх традицій українських навчальних закладів, роль товариств і передової громадськості у боротьбі за рідномовну школу та окремі аспекти, пов» язані з участю Церкви у цих процесах.

Деякі відомості про виховну діяльність чернечих спільнот у контексті становлення і розвитку українського суспільного дошкільного виховання подані у роботі З. Нагачевської. Історико-педагогічні аспекти діяльності Католицької Акції української молоді, одного із тогочасних товариств релігійного спрямування розглянуті, у праці І. Андрухіва. Проблеми морально-релігійного виховання особистості на засадах православ» я розглядались у дослідженнях Т.Ільїної і О. Каневської. Процес морального розвитку людини, обгрунтований в святоотцівській педагогіці IV - ХІст. видатними представниками патристики, розглянув В. Карагодін.

Аналізу даної проблеми присвячені, окрім дисертаційних, чимало інших наукових праць (монографій, статей, брошур тощо). Так, наприклад, засадничі ідеї християнства в контексті кризи сучасної педагогічної науки були розглянуті А. Вихрущем. Дослідженням ролі і місця християнства в українському вихованні займається О. Вишневський. Наукове обґрунтування релігії як чинника духовного оновлення сучасного суспільства здійснене в роботах багатьох інших дослідників: С. Гладкого, В.Іванишина, Г. Косухи, В. Палія, М. Рибачука. Питаннями формування основ християнської моралі у процесі духовного відродження сучасної України займалися Я. Войценко, М. Литвин, В. Малахов.

Незважаючи на наявність досить широкого спектру різносторонніх наукових праць, присвячених предмету вивчення, досі не було цілісного, об'єктивного, комплексного історико-педагогічного дослідження, яке розглядало б різні напрямки співпраці школи, Церкви і громадськості в аспекті морального виховання української молоді. Це і зумовило вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з проблематикою наукових досліджень кафедри педагогіки Львівського державного університету ім. Івана Франка.

Об'єкт дослідження - теорія і практика морального виховання української молоді на засадах християнського світогляду (Галичина, кін. XIX - 30_ті роки XX ст.).

Предмет дослідження - зміст, форми, методи та засоби морального виховання українських дітей і молоді у процесі співпраці навчально-виховних закладів під опікою чернечих чинів, греко-католицької Церкви та громадських організацій релігійного спрямування (Галичина, кін. XIX - 30_ті роки XX ст.).

Мета дослідження: розкрити основні ідеї, зміст, форми, методи та засоби морально-релігійного виховання української молоді у процесі співпраці греко-католицької Церкви з різними освітніми закладами й громадськими організаціям; висвітлити провідну роль духовенства у цьому процесі; вказати шляхи творчого використання позитивних надбань у сучасних умовах.

Завдання дослідження: 1) розкрити основні положення теорії морально-релігійного виховання, розробленої представниками греко-католицької Церкви; 2) періодизувати освітньо-виховну та опікунську діяльність українського духовенства; 3) узагальнити практичний внесок представників греко-католицької Церкви; 4) проаналізувати форми, методи та засоби морально-релігійного виховання, що використовувались у практиці роботи освітньо-виховних закладів, утримуваних релігійними чинами, а також у процесі діяльності громадських організацій; 5) виділити прогресивні надбання, що можуть бути творчо використані в сучасних умовах співпраці школи, Церкви і громадськості.

Теоретична основа дослідження - педагогічні праці, в яких висвітлюються: теоретичні засади і механізми морального виховання (О. Духнович, М. Стельмахович, К. Ушинський); сутність і зміст морально-релігійного виховання (Г. Ващенко, Є. Жарський, Я._А. Коменський, І. Огієнко та ін.); джерела з історії греко-католицької Церкви та українського чернецтва (М. Ваврик, А. Великий, С. Цьорох); педагогічна спадщина представників українського духовенства (І. Бартошевський, Ю. Дзерович, М. Конрад, Й. Сліпий, А. Шептицький та ін.); сучасні історико-педагогічні дослідження (В. Галузинський, М.Євтух, В. Кемінь, В. Майборода, Б. Ступарик та ін.); праці сучасних педагогів-науковців, присвячені розгляду теоретичних і практичних аспектів організації виховного процесу на засадах християнського світогляду (І. Андрухів, А. Вихрущ, О. Вишневський, Т.Ільїна, О. Каневська, В. Карагодін та ін.); окремі дослідження у галузі соціальної педагогіки (Л. Коваль, Н. Лисенко).

Основні методи дослідження:

- теоретичний аналіз педагогічних фактів і явищ, а також змісту шкільної документації (навчальних планів, програм, підручників і посібників);

- порівняльний аналіз досліджуваних фактів і явищ у різні періоди;

- статистичний аналіз даних про діяльність освітньо-виховних інституцій і громадських організацій;

- реферування та анотування друкованих першоджерел, неопублікованих матеріалів (архівні документи) та інших видань (періодика, брошури, монографії, автореферати, дисертації тощо);

- класифікація, узагальнення та систематизація досліджуваних матеріалів та отриманих даних;

- бібліографічний метод.

Основні джерела дослідження. Вагому джерельну базу дослідження складають фонди ЦДІАУ у Львові (178,179,364,376,408), державних архівів Львівської (ф. 1,7,110,350) і Тернопільської (ф. 161) областей. У процесі дослідження було опрацьовано 55 - архівних справ з них 26 польською мовою. Автором вивчалися матеріали Центральної наукової бібліотеки НАНУ ім. В. Вернадського, Державної парламентської бібліотеки України, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАНУ, наукових бібліотек Тернопільської області, інституту філософії НАНУ ім. Г. Сковороди, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Львівського державного університету ім. І. Франка, Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, Львівської Богословської Академії, бібліотеки діаспорної літератури м. Львова.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у цілісному відображенні основних положень теорії морально-релігійного виховання, розроблених українським духовенством у Галичині в кінці ХІХ - на поч. ХХст.; розширенні історико-педагогічних відомостей про систему, зміст, традиційні та специфічні форми, методи і засоби морально-релігійного виховання української молоді греко-католицьким духовенством; поглибленні відомостей про соціально-педагогічний досвід співпраці школи, Церкви і громадськості, в тому числі опікунської діяльності маловідомих чернечих чинів; введенні в науковий обіг нових історико-педагогічних фактів.

Теоретичну значущість становить історично об'єктивне висвітлення ролі греко-католицької Церкви у процесі морально-релігійного виховання української молоді Галичини (кін. ХІХ - 30-і роки ХХ ст.); розкриття основних засад теорії морально-релігійного виховання, обґрунтованої духовенством та накреслені шляхи практичної реалізації цих положень у практиці роботи виховних інституцій різного рівня і громадських організацій.

Практичне значення роботи полягає у визначенні та узагальненні позитивних надбань історико-педагогічного досвіду морального виховання української молоді у сфері співпраці школи, Церкви і громадськості та в показі шляхів їх творчого використання в сучасних умовах. Матеріали дослідження можуть бути застосовані у процесі викладання курсу «Історія педагогіки України», окремих тем із курсу «Соціальна педагогіка», спецкурсів «Теорія та методика морального виховання української молоді», «Християнська етика» тощо для студентів педагогічних відділень класичних та педагогічних університетів, педагогічних коледжів, училищ, для слухачів факультетів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, а також для підготовки катехитів і вчителів християнської етики. Крім того результати дослідження можуть бути творчо використані для розв'язання окремих соціальних проблем та організації позаурочної та позашкільної виховної роботи у середніх школах, спрямованої на моральне виховання учнів.

Вірогідність результатів і основних висновків дисертаційного дослідження забезпечується значним обсягом джерельної бази (архівних документів, періодичних і діаспорних видань), ґрунтовним вивченням історичних, філософських, політологічних та педагогічних аспектів поставленої проблеми, використанням різноманітних методів досліджень, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження, і позитивними наслідками апробації результатів.

Особистий внесок автора полягає в об'єктивному трактуванні історико-педагогічних фактів і явищ, пов'язаних із процесами становлення теорії і практики морально-релігійного виховання української молоді Галичини (кін. ХІХ -30-і роки ХХст.) під опікою греко-католицької Церкви, у висвітленні ряду досі невідомих аспектів освітньої, виховної, опікунської та громадської діяльності українського духовенства, зокрема, чернецтва.

Апробація результатів дослідження проводилася шляхом публікації наукових праць, виступів на міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях, зокрема таких, як «Опікунська педагогіка в світлі сучасної філософської орієнтації і педагогічної практики» (Жешув, Республіка Польща, 1997), «Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ ст.» (Київ, 1997), «Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХ ст.» (Івано-Франківськ, 1997), «Нові технології навчання: проблеми, пошуки, знахідки» (Вузлове - Львів, 1997), «Можливості і бар'єри реформ вищої освіти» (Казімеж Дольний, Республіка Польща, 1998) та ін.

З теми дисертації опубліковано 6 статей, 7 матеріалів науково-практичних конференцій. Впровадження результатів дослідження відбувалося під час читання окремих тем нормативного курсу «Основи педагогіки середньої і вищої школи» та спецкурсу «Основи соціальної педагогіки» у Львівському державному університеті ім. І. Франка, нормативних курсів «Педагогіка» та «Історія педагогіки України» і спецкурсу «Розвиток освіти на Буковині» в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича та в процесі викладання педагогіки на катехитичних курсах у Львові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається і з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 232 стор. машинопису (основний текст займає 193 стор.; список використаної літератури містить 321 джерело; 26 додатків).

Основний зміст дисертаційного дослідження

релігійний духовенство виховання церква

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вибір його хронологічних і територіальних рамок, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання, методичні засоби, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, описано методи і джерельну базу дослідження, висвітлено апробацію і впровадження основних результатів дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні основи процесу виховання української молоді на засадах християнської моралі (Галичина, кін. ХІХ - поч. ХХ ст.)» - висвітлено основні положення теорії морального виховання, розробленої українським греко-католицьким духовенством краю. Ним були теоретично обґрунтовані мета, основні завдання, принципи, форми, засоби та методи морально-релігійного виховання, котре базувалося на засадах християнської моралі. Конкретизація мети виховання, проведена духовенством, привела до виділення трьох рівноправних її складових: індивідуальної, суспільної й релігійної. Завдяки наявності останньої, дві попередні складові, а отже й уся виховна мета, наповнюється новим духовним змістом та ідеалами. Першочерговим і найвищим виховним завданням стає моральна досконалість особистості. Фундаментальні особливості релігійної складової та їх пріоритетність серед переліку завдань усіх виховних напрямків є тими факторами, що зумовлюють базовий і основоположний характер морально-релігійного виховання. Тому, на думку духовенства, моральне виховання є стрижневим і домінантним напрямком усього процесу національного виховання.

Проведений духовенством аналіз різноманітних підходів показав, що єдино прийнятним світоглядним фундаментом виховних теорій є християнське вчення. Такий вибір обгрунтовується його історичною традиційністю та відповідністю менталітету українського народу.

Основна мета християнського виховання базується на ідеї спасіння душі. Через це виховання людини, котра складається з тіла і безсмертної душі зводиться, у першу чергу, до розвитку духовних сил особистості. Таке духовне збагачення, удосконалення і зростання людини досягається моральним вихованням. Теорія ж морального виховання покликана сформувати християнський світогляд і відповідні риси характеру, а також залучити людину до конкретних дій, активної доброчинної діяльності. Ця теорія повинна була лягти в основу роботи усіх виховних суспільних інституцій: родини, дошкілля, середньої, фахової і вищої школи. Розглядаючи особливості виховного процесу у цих інституціях, духовенство також проаналізувало проблеми і суперечності, що можуть призвести до деструктивного впливу на розвиток особистості.

У педагогічному процесі використовувалися такі принципи морально-релігійного виховання: гуманізації, демократизації, народності, природовідповідності, опори на позитивне, культуровідповідності, індивідуалізації, єдності вимог різних виховних інституцій.

Значна увага духовенства приділяється вимогам до професійних якостей педагога, а також перших вихователів дитини - її батьків чи опікунів. Це покладає на них обов'язок виконання своїх особливих специфічних функцій.

Визначне місце у процесі морально-релігійного виховання підростаючого покоління займає школа. Тому духовенство обгрунтувало ряд вимог щодо виховного процесу у ній. Наприклад: віросповідність школи, неприпустимість коедукації в середній школі, участь у виховному процесі всього педагогічного колективу, висока виховна вартість змісту освіти, необхідність розбудови системи національної освіти на релігійних засадах.

Специфіка процесу релігійного виховання, що пов» язана з його надприродною сутністю, обумовила оригінальність технології виховання та психолого-педагогічного інструментарію, необхідного для її реалізації. Останнє, зокрема, передбачає, окрім типових (урок, дискусії, лекції тощо) і такі нетипові форми виховання, як Богослужіння, реколєкції, екзорти; специфічні методи («розважання», розповіді, бесіди, проповіді, сповідь, іспит совісті) і своєрідні засоби (молитва, релігійні свята й традиції, духовна література і музика, хоровий церковний спів, сакральне мистецтво).

Основною формою морально-релігійного виховання учнівської молоді виступали уроки релігії. Їх зміст, пов'язані з ними обов'язкові релігійні практики й шкільні організації такого ж спрямування, володіли значним виховним потенціалом. Окрім уроків релігії, завдання морального виховання учнів ефективно вирішувалися і в процесі викладання інших навчальних предметів таких, як рідна мова й література, історія, природознавство, пропедевтика філософії, географія, фізика та ін. Таким чином, усі шкільні навчальні предмети в той час більшою чи меншою мірою були покликані вирішувати завдання морально-релігійного виховання. Їх зміст сприяв формуванню християнського світогляду та заохочував до доброчинної діяльності. Отже, весь освітньо-виховний процес базувався на засадах християнського світогляду. Разом з тим навчання у школах, які перебували під опікою чернечих згромаджень, носило світський характер, котрий проявлявся у святкуванні державних й національних свят, утвердженні культурно-освітніх традицій, різнобічному спрямуванні змісту навчання і виховного процесу, адекватності навчальних планів, підручників і програм таким же освітнім документам для державних шкіл.

Другий розділ - «Практика морального виховання української молоді в освітньо-виховних інституціях під опікою чернечих чинів» - присвячений показу втілення обґрунтованих духовенством теоретичних положень у практику роботи освітньо-виховних установ, котрі знаходилися під опікою українського чернецтва. Освітньо-виховна діяльність чернечих чинів має глибоке історичне коріння і була притаманна майже усім українським монашим об'єднанням. У досліджуваний період на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині, освітньо-виховною діяльністю займалися такі чернечі згромадження, як сс. Василіянки, сс. Служебниці, сс. Студитки, сс. Йосафатки, сс. Йосифітки, оо. Редемптористи, оо. Студити, сс. Мироносиці, сс. Милосердя, сс. Пресвятої Родини. Поряд із деякими специфічними завданнями, така праця виступала характерним і провідним напрямком діяльності усіх цих об» єднань. Великий педагогічний досвід чернецтва відобразився, зокрема, у створенні ними власної приватної національної системи освіти. Ця мережа освітньо-виховних установ була представлена різнорівневими закладами, починаючи від захоронок, сиротинців, початкових і фахових шкіл (в тому числі вчительських і захоронкарських семінарій) і закінчуючи гімназіями та ліцеями.

До складу дошкільної ланки, що найбільшою мірою була покликана розв'язувати опікунсько-виховні завдання, входили заклади двох категорій. Це - установи інтернатного типу, якими виступали сиротинці, та заклади неповного дня - захоронки. Ширша мережа останніх пояснюється насамперед матеріальною кризою, у якій перебувало в той час українське чернецтво. Створення сиротинців і підтримка їх існування вимагали значних фінансових коштів, що надавалися переважно із пожертв Митрополита, духовенства та благодійних фондів і товариств.

Матеріальна криза, що ускладнювала планове створення захоронок і сиротинців, зумовила, однак, їх стихійну появу. Незважаючи на це, сиротинці та захоронки, що знаходились під опікою чернецтва, досягли вагомих результатів у виховній роботі з дітьми. З цією метою сс. Василіянки спеціально організували свою захоронкарську семінарію для підготовки виховниць дошкільних установ.

Наприкінці аналізованого періоду, завдяки старанням сестер Василіянок, функціонувало 16 навчальних закладів (5 початкових шкіл, 3 гімназії, 3 ліцеї, 4 вчительські семінарії, 1 фахова школа). Сестри Служебниці, які найбільшу увагу приділяли дошкільному вихованню українських дітей, у цей час організували близько 80 сиротинців і захоронок, кількість вихованців у них сягала більше 4 000 осіб. Значним був внесок і решти українських чернечих згромаджень.

Церква на чолі з Митрополичим Ординаріатом виступала ініціатором співпраці чернечих згромаджень і світських товариств освітньо-виховного спрямування. Вона надавала матеріальну допомогу організаціям «Українська Захоронка», «Рідна школа», «Товариство Вакаційних Осель» для створення освітньо-виховних установ, підтримувала їх функціонування, вирішувала проблему забезпечення цих закладів кваліфікованими кадрами. У своїй діяльності сестри намагалися використовувати найновіші досягнення як вітчизняної, так і зарубіжної теорії і практики. Так, ними вивчалися і втілювалися у життя розробки В. Ферстера, Ф. Фребеля і М. Монтессорі.

В опікунських установах чернечих згромаджень перебували діти-сироти різних типів. Це - природні сироти та напівсироти, соціальні сироти (діти, що стали такими при живих батьках, внаслідок їх розлучення, зникнення, ув'язнення або моральної деградації) і психологічні сироти (педагогічно занедбані діти, позбавлені належної опіки внаслідок небажання батьків займатися їх вихованням). З усіх названих груп сиріт найбільший відсоток складали природні та соціальні сироти, що було зумовлене наслідками війни.

Навчально-виховні заклади, що забезпечували початкову, середню й фахову освіту, підпорядковувалися державній шкільній владі і користувалися у своїй діяльності обов'язковими навчальними планами та програмами. Завдяки виконанню школами ряду умов (уніфіковані навчальні плани і програми, високий науково-методичний рівень професорсько-викладацького складу і відповідна матеріально-технічна база тощо), вони систематично (за винятком короткотривалих періодів становлення чи перебудови) здобували право прилюдності, котре надавалося рескриптом Міністерства Віросповідань і Освіти. Присвоєння права прилюдності нашим рідномовним освітнім закладам в умовах напруженої польсько-української конфронтації було переконливим свідченням високого рівня їх діяльності.

Виховний процес, що опирався на засади християнської моралі й був пройнятий національним духом, створював відповідні передумови для формування нового молодого покоління української нації. Він був зорієнтований на самопізнання і самовдосконалення особистості. Постулатами виховного процесу були такі:

1) постійний самоконтроль і самоаналіз власної поведінки, окремих вчинків, емоцій, почуттів і бажань є передумовою духовного зростання;

2) викорінення негативних рис, звичок, нахилів, формування сили волі, позитивних якостей особистості, ціннісних орієнтацій, християнського світогляду є тривалим процесом, що продовжується усе життя;

3) лише шляхом самопізнання можна зрозуміти своє призначення у житті.

Поряд із домінуючим морально-релігійним вишколом у згаданих закладах вирішувалися завдання розумового, естетичного, економічного, громадсько-державного, трудового та фізичного виховання підопічних, що в кінцевому результаті виявилося у їх різнобічному та гармонійному розвитку. Найбільш ефективними формами морально-релігійного збагачення виступали обов'язкові релігійні практики, уроки релігії та участь у діяльності молодіжних товариств такого ж спрямування. Розумове та естетичне виховання учнів здійснювалося, насамперед, у таких організаційних формах, як самодіяльні гуртки, котрі виступали організаторами й координаторами різнобічної позаурочної та позашкільної виховної роботи.

У третьому розділі - «Громадські організації релігійного спрямування як чинник морального виховання української молоді» - проаналізовано процес співпраці Церкви і громадськості.

Всупереч складним політичним умовам, що склалися на поч. ХХст. у Галичині, значно пожвавлюється культурно-просвітня діяльність громадських і церковних організацій. Намагаючись підняти рівень національної свідомості й духовної культури української нації, прогресивна громадськість та духовенство засновують різноманітні самодіяльні об» єднання і товариства. Висунувши гасло духовного оновлення, Церква розгортає широкомасштабну освітньо-виховну, громадсько-культурну й благочинну діяльність. Моральне удосконалення українського народу греко-католицьке духовенство тісно пов'язувало із утвердженням його національних основ, тобто розглядало ці два аспекти як невіддільні складові одного процесу - культурного відродження й духовного зростання нації. Формами такого розвитку стали молодіжні об» єднання та товариства, діяльність яких обумовлювалася засадами християнської моралі і національними вартостями, а також потребами українського народу в матеріальній і моральній підтримці та опіці дітей і молоді.

Ідея створення молодіжних християнських об» єднань була запозичена із Заходу. Найпершими серед організацій релігійного спрямування на українських землях розпочали свою апостольську працю Марійські Дружини (далі - МД). Початки їх діяльності на західноукраїнських землях датуються ХVІІ століттям.

Імпульсом до активного створення аналогічних товариств, швидкого зростання кількості їх членів стала розпочата у 1931 р. Католицька Акція (далі - КА). Нова одноіменна організація, що з» являється на українських землях як наслідок закликів духовенства, стає центром інтеграції існуючих релігійних об» єднань. Власне Католицька Акція виступала ініціатором створення Українських Католицьких Союзів (УКС) як своїх нижчих підрозділів.

Деякі з товариств (КА, УКС) залучали до членства широке коло бажаючих, інші (МД) дотримувались так званого «принципу еліти», що передбачав жорсткий відбір учасників. Критеріями такого відбору були активність, працьовитість, високий рівень духовності, національної свідомості. Учасниками Марійських Дружин здебільшого була представники учнівської й студентської молоді, тому існували ці організації безпосередньо при різних навчально-виховних закладах (інститутах, гімназіях, вчительських семінаріях, фахових і вищих школах). Католицька Акція і Українські Католицькі Союзи об'єднували представників різних вікових груп як молодого покоління, так і дорослого населення. Психолого-педагогічні особливості вікового розвитку учасників цих організацій зумовили деякі специфічні відмінності у виконуваних ними завданнях. Культивування масових форм роботи сприяло залученню до товариств широкого загалу та створенню нових підрозділів і споріднених організацій. Велика кількість членів, широка різнопланова діяльність товариств є свідченням їх значної популярності. Згідно статистичних даних, у 1938 р. до складу лише Марійських Дружин входило 268 організацій із загальною кількістю 22 355 осіб. У їх числі були Марійська Дружина студенток університету (48 осіб) та 53 найбільш масові організації учнів середніх шкіл (4 307 осіб).

Охоплюючи широкі верстви населення краю як у соціальному, так і віковому аспекті, товариства ставили собі за мету морально-релігійний вишкіл, піднесення рівня освіченості, вихованості й громадянської зрілості не лише своїх членів, а й всієї громадськості та розгортання широкої харитативної діяльності.

Чітка структура організацій, підпорядкованість вищим підрозділам, демократичний стиль роботи створювали відповідні передумови для ефективної творчої праці. Оригінальні форми й методи роботи товариств забезпечували зростання інтелекту, формування християнського світогляду та всебічний гармонійний розвиток учасників. Тісний взаємозв'язок організацій з Церквою, наставництво видатних духовних осіб зумовили чітке дотримання у їх діяльності християнських моральних норм.

У роботі розглянуто організаційну структуру та зміст діяльності релігійних товариств. Детально аналізується зміст роботи секцій Марійських Дружин, кожна з яких мала свої специфічні функції. Так, наприклад, євхаристійна секція займалася проведенням і популяризацією релігійних практик, а також духовною опікою над дітьми. Члени рефератно-пресової секції поширювали релігійну літературу, створювали читальні та бібліотеки, засновували і підтримували періодичні видання. У завдання членів добродійної секції входило відвідування убогих родин, надання їм матеріальної та моральної допомоги, організація безкоштовного харчування для старців і ув'язнених, пошук можливостей працевлаштування безробітних, розміщення сиріт у притулках, організація курсів неграмотних і т.ін. Відвідуванням хворих у лічницях, збором для них грошей, відповідних харчів, налагоджуванням їх листування з ріднею займалися члени шпитальної секції. Широкий обсяг завдань ставили перед собою і учасники харитативної секції. Вони дбали про підтримку убогої шкільної молоді, сиріт, закладали, так звані, «порадні матерів», шпиталі, притулки, садочки, ясла, створювали різного роду бурси, фахові майстерні, порадні для вибору професій, надавали лікарську та грошову допомогу.

Свою специфіку і розгалужену організаційну структуру мала також і Католицька Акція. Товариство діяло на основі злагодженої співпраці різноманітних «апостольств». Серед них слід відзначити вступне, апостольство духовного милосердя, групи харитативної діяльності, філантропічної допомоги, апостольство вишколу світських провідників та ін.

Надзвичайно високої оцінки заслуговує харитативна праця товариств. Акції благодійництва, жертовності та милосердя були наявні у роботі всіх підрозділів молодіжних об» єднань. Надання матеріальної та моральної підтримки, турбота про соціально скривджених, в» язнів, хворих, сиріт, перестарілих були характерними ознаками діяльності релігійних організацій.

Не менш цінним аспектом роботи цих товариств була співпраця з аналогічними зарубіжними об» єднаннями. Делегування представників організацій на різноманітні міжнародні форуми виступало одним із засобів світової репрезентації усього українського молодіжного руху.

Наслідком роботи товариств було формування національної свідомості, високого рівня громадської і моральної зрілості, що проявлялися, зокрема, в жертовності українського народу на різні освітньо-виховні інституції і соціальні потреби убогих, немічних, перестарілих. У результаті праці організацій утвердився престиж меценатської і філантропічної діяльності, альтруїзму, причому не тільки серед духовенства, народного вчительства, гімназійної та університетської професури, але й серед міщан і навіть неграмотних селян. У міру своїх можливостей усі вони здійснювали пожертви на рідну школу, опіку і підтримку українських дітей.

Висновки

І. Видатні представники Церкви: А. Шептицький, Ю. Дзерович, Й. Сліпий, І. Бартошевський, І. Назарко, М. Конрад, В. Лициняк, О. Лещук, Г. Костельник та ін. розгорнули активну освітньо-виховну, культурно-організаційну й харитативну діяльність.

Педагогічна праця духовенства здійснювалася паралельно в теоретичній і практичній площинах. Ними було теоретично обґрунтовано засадничі ідеї морально-релігійного виховання української молоді. Основними постулатами цієї теорії виступали такі:

- християнське вчення є світоглядним підґрунтям теорії морально-релігійного виховання;

- моральне виховання повинно виступати стрижнем і пронизувати собою систему національного виховання, наповнювати її особливим духовним змістом, формувати нові ідеали;

- морально-релігійне виховання має пріоритетне значення серед усіх інших напрямків;

- весь виховний процес, і в першу чергу його мета й завдання, володіють надприродним змістом, котрий полягає в тому, що кожна людина має своє неземне призначення;

- постійна, наполеглива і ґрунтовна праця над духовним самовдосконаленням є одним із засобів морально-релігійного вишколу;

- окрім самовдосконалення, задля перспективи вічного життя особистість зобов'язана до ушляхетнення свого земного існування з огляду його корисності для суспільства, нації і Церкви;

- морально-релігійне виховання повинно базуватися на самовихованні, сприяти розвитку власної творчої активності та ініціативи;

- при домінуючому значенні самовиховання морально-релігійний вишкіл повинен здійснюватися протягом усього життя людини, починаючи від наймолодшого віку;

- окрім виховання окремих особистісних рис, формування світогляду та утвердження переконань, морально-релігійний вишкіл обов'язково передбачає вироблення в людині потреби до самореалізації шляхом здійснення широкої і багатосторонньої доброчинної діяльності;

- морально-релігійним вихованням зобов'язані займатися, передусім, батьки, а також катехити, вчителі та виховники; вони повинні пробуджувати у дитини перші релігійні почуття, привчати до найпростіших релігійних практик, формувати відповідні якості і риси;

- ефективна реалізація завдань морально-релігійного виховання є неможливою без наявності певних педагогічних умов, спеціальних технологій, що базуються на специфічних методах, принципах, формах і засобах;

- високу результативність виховного процесу забезпечить гармонійне поєднання традиційних методів, форм і засобів виховання з нетрадиційними, які мають надприродне забарвлення і характер;

- реалізувати завдання морально-релігійного виховання на практиці, виступати організатором такого процесу може лише відповідно кваліфікований спеціаліст, що однаковою мірою відзначається як ґрунтовними теологічними, так і психолого-педагогічними знаннями, а також володіє елементами педагогічної майстерності;

- морально-релігійний вишкіл дітей повинен здійснюватися без жодного тиску і примусу;

- результати релігійного виховання дітей не можуть виступати предметом їх диференціації в процесі оцінювання знань;

- усі виховні інституції (родина, школа, Церква і самодіяльні організації) повинні тісно співпрацювати між собою у процесі морально-релігійного виховання дітей та молоді.

ІІ. Активну й плідну організаційно-культурну, доброчинну й освітньо-виховну роботу проводило українське чернецтво. Його чисельність упродовж досліджуваного періоду значно зросла. Їх опікунсько-виховна праця зумовила появу на українських землях, зокрема в Галичині, цілої мережі рідномовних дошкільних установ.

Завдяки діяльності багаточислених молодіжних організацій релігійного спрямування, розгортання ними широкої виховної, культурно-просвітньої та харитативної роботи, українське населення краю отримувало надзвичайно потрібну і цінну підтримку, моральну й матеріальну опіку.

Внаслідок планомірного систематичного впливу духовенства у випускників освітньо-виховних установ, котрі працювали під опікою українського чернецтва, та учасників організацій релігійного спрямування сформувався високий рівень національної свідомості, патріотизму, готовності віддати своє життя за український народ, державу і віру.

Узагальнюючи діяльність духовенства, слід виділити два напрямки його роботи. Перший - освітньо-виховна праця в різних суспільних інституціях (школах, сиротинцях, дошкільних установах) і другий - громадсько-виховна діяльність в організаціях (КА, УКС, МД). Кожен із цих напрямків можна умовно періодизувати.

1. Освітньо-виховна діяльність в інституціях. Опираючись на кількісні та якісні показники діяльності духовенства в цьому напрямку, можна виділити три основні етапи. Перший етап (1892-1906 рр.) - період становлення приватного українського дошкілля під опікою чернечих чинів. Другий етап (1906-1932 рр.) - розбудова системи опікунсько-виховних установ, утримуваних чернецтвом шляхом створення середніх шкіл і вчительських семінарій. Третій етап (1932-1939 рр.) - завершення формування системи приватної української освіти під опікою чернечих чинів. Таким чином, можна зробити висновок, що впродовж періоду з кін.ХІХ - до 30_х років ХХ ст., завдяки активній праці чернечих згромаджень, відбувалося поетапне формування системи приватного українського шкільництва і це становлення здійснювалося по висхідній лінії.

2. Громадсько-виховна діяльність у самодіяльних організаціях релігійного спрямування. У цьому аспекті працю духовенства можна умовно поділити на два великі етапи. Перший етап (кін. ХІХ - 20-і роки ХХ ст.) - період заснування перших громадських релігійних організацій) Марійських Дружин, які діяли при українських гімназіях, інститутах, вчительських семінаріях. Другий етап (20-і - 30-і роки ХХ ст.) - період розширення мережі громадських організацій під опікою Церкви (поява КА і УКС).

Розглядаючи значний педагогічний доробок українського духовенства в галузі морального виховання української молоді, слід зазначити і деякі недоліки. Це, перш за все, памяттєво-механістичні методи вивчення предметів релігійного циклу, які вдосконалювалися повільними темпами. Відсутність єдиного органу, котрий здійснював би управлінські функції у галузі дошкільного виховання. Підвищенню ефективності освітньо-виховної діяльності українського чернецтва та зростання її обсягів значною мірою сприяло б налагодження тісної співпраці між самими згромадженнями.

ІІІ. На обґрунтованих духовенством теоретичних засадах морально-релігійного вишколу базувалася практика освітньо-виховної роботи духовенства, зокрема чернецтва. Це чітко простежується у всіх ланках створеної ним власної приватної національної освітньо-виховної системи. Завдання морально-релігійного виховання були пріоритетними напрямками роботи як захоронок, інтернатів, сиротинців, початкових й фахових шкіл, так і гімназій та ліцеїв. Незважаючи на це, у всіх згаданих закладах виховний процес носив світський характер. Однак, усі напрямки різнобічного розвитку особистості базувались на засадах християнського виховання, основними ідеями якого виступали служба Богові та Україні, матеріальна та моральна допомога немічним, убогим, перестарілим тощо.

Сповідь, бесіди, проповіді, розважання, іспит совісті, а також деякі релігійні практики були особливо ефективними шляхами впливу на свідомість, волю, почуття і поведінку учнів задля реалізації певної виховної мети, тому вони виступають методами морального виховання. У практиці роботи молодіжних організацій релігійного спрямування (МД, КА, УКС) використовувался такі методи морального виховання, як пряме й опосередковане навчання вартостей, прикладу (яким, зокрема, виступав отець - провідник) та ін.

Засобами морально-релігійного виховання, тобто тими факторами, за допомогою яких здійснюється та інтенсифікується виховний процес, виступають: молитва, зміст предметів релігійного циклу, духовна література й музика, спів, сакральне мистецтво, праця, спілкування та ін. Серед широкого спектру засобів, що використовувались у діяльності вище згаданих товариств, слід відзначити бібліотеки, видавництва, католицьку літературу, реферати, мистецьку творчість, матеріальні фонди і т. ін.

Форми роботи, які використовувались духовенством, можна поділити на три групи: 1) специфічні форми релігійного виховання; 2) традиційні форми морального виховання; 3) форми співпраці з різними інституціями в аспекті національного виховання української молоді.

ІV. Такий досвід повинен бути творчо використаний у сучасних умовах відокремлення школи від Церкви. Можливими шляхами є такі:

1. Задля підвищення ефективності вивчення предмета «Християнська етика» доцільно було б розширити його, взявши до уваги зміст предметів релігійного циклу, що викладалися у середніх школах Галичини кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

2. Ґрунтовний психолого-педагогічний вишкіл викладачів християнської етики, як одна із передумов успішного перебігу освітньо-виховного процесу, також повинен відбуватися з врахуванням історичного досвіду.

3. Створення різноманітних молодіжних організацій релігійного спрямування (МД, КА, УКС) могло б стати ще одним кроком на шляху до налагодження між усіма згаданими виховними чинниками і особливо родиною та Церквою партнерських, дружніх взаємовідносин.

4. Підтримка Церквою молодіжного руху та опіка над ним сприяла б духовному й культурному збагаченню українських дітей.

5. В умовах розвитку закладів альтернативної освіти Церква могла б створити власну приватну національну освітньо-виховну систему. Одним із напрямків функціонування цих закладів виступала б підтримка і розвиток обдарованої молоді.

6. Створення мережі дошкільних закладів під опікою чернечих згромаджень сприяло б утвердженню національних вартостей та ідеалів серед найменших представників українського народу.

7. Налагодження співробітництва між Церквою і громадськістю дало б змогу розв'язати ряд виховних і соціальних проблем. Це. насамперед, гармонійне поєднання матеріальної (з боку держави) і моральної (з боку Церкви) опіки над убогими, хворими, немічними, перестарілими й одинокими людьми, соціальна підтримка і ресоціалізація різних суспільних прошарків, організація дешевих кухонь, притулків для сиріт, бездомних, створення шпиталів, доброчинних фондів і установ. Займатися організацією і координацією такої роботи повинен, на нашу думку, спільний керівний орган, котрий здійснював би контролюючі функції та надавав би конкретну адресну допомогу.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях

Мищишин І.Я. Католицька Акція як організація морального самовиховання української молоді (Галичина, поч. ХХст.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія педагогіка. - Тернопіль. - 1999. - № 1.-С. 105-107.

Мищишин І.Я. Лаба С.Б. Традиції морального виховання української молоді в Галичині (кін.ХІХ - 30-і роки ХХст.) // Наукові записки. Зб. наук. стат. Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.:НПУ, 1999. - № 1.-С. 118-125.

Мищишин І.Я. Особливості навчально-виховного процесу у Львівській фаховій школі сестер Василіянок (поч. ХХст.) // Педагогіка і психологія професійної освіти.-Львів. - 1998. - № 1.-С. 94-97.

4. Мищишин І.Я. Основні напрями виховання в гімназіях сестер Василіянок (Галичина, поч. ХХст.) // Освітянин.-Тернопіль. - 1998. - № 7.-С. 27-29.

Мищишин І.Я. Християнська етика як філософська основа для формування і реалізації нових технологій навчання // Педагогіка і психологія професійної освіти.-Львів. - 1997. - № 3-4.-ч. 1.-С. 37-41.

Мищишин І.Я. Діяльність релігійних згромаджень у галузі дошкільного виховання українських дітей, Галичина (кін.ХІХ - поч. ХХст.) // Сучасне українське виховання.:Матер. наук.-практ. конф. «Українська національно-демократична педагогіка в контексті завдань сучасного виховання».-Львів, 1997.-С. 32-36.

Клос Є.С., Курляк І.Є., Мищишин І.Я. Львівська гімназія сестер Василіянок як національний освітньо-виховний осередок // Сучасне українське виховання.:Матер. наук.-практ. конф.» Українська національно-демократична педагогіка в контексті завдань сучасного виховання».-Львів, 1997.-С. 14-17.

Мищишин І.Я. Роль Марійських Дружин у процесі морального виховання української молоді // Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ - ХХст.:Зб стат.і доп. Всеукр. наук.-практ. конф. - Коломия, 1997.-С. 162-163.

Мищишин І.Я. Курляк І.Є. До проблеми національного виховання дітей-сиріт (історико-педагогічний аспект) // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІст. Матер. міжнарод. наук.-практ. конф. ч. 1. - Київ-Чернівці: Київський військовий гуманітарний інститут, 1997.-С. 337-341.

Myszczyszyn I. Wybrane aspekty dzіalаlnosci edukacyjnej i wychowawczej zakonu siostr Bazylianek w Galicji (kon.w.XIX - 1_a pol. w.XX) // Lubelski rocznik pedagogiczny.-T. XVIII.-Lublin: wydawnictwo UMCS, 1998.-S.241-247.

Myszczyszyn I. Kurlak I. Dzialalnosc Druzyn Marijskich jako wazny czynnik narodowego wychowania mlodziezy ukrainskiej w Galicji (kon.XIX - pocz. XX w.) // Edukacja mlodego pokolenia polakow i ukraincow w kontekscie integracji europejskiej. Nadzieje i zagrozenia / Pod red. R. Kuchy i E. Klosa.-Lublin.: UMCS, 1998.-S.321-327.

Myszczyszyn I. Specyfika rozwoju osobowosci ucznia a zasady etyki chrzescianskiej //Uniwersyteckie ksztalcenie nauczycieli a psychopedagogiczne czynniki rozwoju ucznia. Pod red. M. Ochmanskiego. - Lublin.: UMCS, 1998.-S.275 - 278.

Klos E., Myszczyszyn I. Praktyka pedagogiczna opieki nad sierotami w dzialalnosci ukrainskich greko-katolickich zgromadzen klastornych w Galicji wschodniej (1905-1939) //Pedagogika opiekuncza wobec wspolczesnej orientacji i praktyki pedagogicznej. T.1. Rzeszow: wyd. Centrum Doskonalenia Pedagogicznego, 1999.-S.143-149

Размещено на Allbest.ru