Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна технологія підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Духовний, економічний та науково-технічний розвиток української держави зумовлює підвищені вимоги до якісного потенціалу професійно компетентного сучасного фахівця, який має займатися генеруванням та впровадженням нових технологічних ідей. У сучасних соціокультурних умовах освіта набуває високого статусу, зростає роль вчителя, його ключової позиції в суспільстві, оскільки через діяльність педагога відбувається становлення громадянина як особистості та фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації.

У Законах України «Про Освіту», «Про вищу освіту», Концепції педагогічної освіти, «Національній доктрині розвитку освіти», Державній програмі «Вчитель» визначається необхідність розвитку освіти на основі прогресивних концепцій і підходів, запровадження інноваційних технологій у підготовку педагогічних працівників. Державними документами передбачено забезпечити технологічну модернізацію вищих педагогічних навчальних закладів шляхом проведення наукових досліджень з проблем педагогічної освіти, оновлення змісту, форм, методів професійної підготовки педагогічних працівників.

Різні аспекти проблеми професійної підготовки вчителя знайшли своє відображення в історії педагогічної думки (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, А.В. Дістервег, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші) та набувають особливої актуальності і розробляються у багатьох напрямах на сучасному етапі: створення професіограми сучасного учителя (О.В. Киричук, В.О. Сластьонін, О.І. Щербаков та інші); становлення професійної майстерності майбутнього вчителя (Є.С. Барбіна, І.А. Зязюн, Г.Ф. Гринченко, Л.І. Рувинський, М.М. Солдатенко та інші), розробка змісту, форм і методів формування педагогічних умінь і навичок (О.О. Абдуліна, C.У. Гончаренко О.А. Дубасенюк, О.П Кондратюк, Н.В. Кузьміна, Н.Г. Ничкало, Л.Ф. Спірін та інші); вивчення та вдосконалення окремих видів індивідуальної діяльності учителя (С.М. Бреус, А.В. Заремба, Б.С. Кобзар, Д.С. Мазоха та інші), науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу у вищій школі (А.М. Алексюк, Д.А.Бєлухін, М.Б.Євтух, В.І. Лозова та інші); підготовка студентів до різних видів професійної діяльності, у тому числі, до індивідуалізації навчання (В.М. Володько, Н.І. Клокар, Л.В. Кондрашова, О.М.Пєхота, Є.С. Рабунський, С.О. Сисоєва, І.Е. Унт та інші) тощо.

Проте система професійно-педагогічної підготовки у вищому навчальному закладі побудована в основному на традиційних технологіях навчання, що не сприяє підвищенню її ефективності та обмежує можливість повною мірою здійснювати індивідуальний підхід. Це призводить до орієнтації на середнього студента, нівелювання особистості, стандартизації майбутньої професійної діяльності.

Перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства передбачає впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання у загальноосвітній та вищій школі, максимальну індивідуалізацію навчального процесу, створення належних умов для саморозвитку особистості, самореалізації її потреб та природних задатків. Тому на етапі оновлення системи національної освіти підготовка сучасного педагога як носія соціокультурного досвіду вимагає нестандартного підходу, нових пошуків, створення інноваційних технологій.

Вирішення означеної проблеми стає можливим завдяки вдосконаленню існуючих технологій навчання (В.І. Бондар, О.Г. Мороз, О.Я. Савченко, Г.К. Селевко, С.О. Сисоєва та інші) та посиленню індивідуального підходу в процесі оволодіння професійними знаннями та уміннями. Індивідуалізація та технологізація освіти у вищому педагогічному закладі має стимулювати рівень інтелектуального розвитку та творчих здібностей майбутніх учителів, сприяти становленню професійно-педагогічних суб'єкт-суб'єктних відносин.

Однак, незважаючи на достатню кількість наукових досліджень, проблема підвищення ефективності процесу професійно-педагогічної підготовки студентів залишається недостатньо розробленою, а тому потребує розробки та впровадження індивідуально орієнтованих технологій у вищих навчальних закладах з метою активізації творчого потенціалу майбутніх учителів.

Таким чином, актуальність нашого дослідження зумовлена:

суперечністю між необхідністю формування творчого вчителя і обмеженістю існуючих засобів його підготовки;

соціальною необхідністю розроблення педагогічної технології підготовки вчителя з орієнтацією на індивідуалізацію процесу навчання учнів;

потребою вищого педагогічного закладу освіти у теоретичному обґрунтуванні і сучасному технологічному забезпеченні індивідуалізації процесу вивчення педагогічних дисциплін.

Актуальність і перспективність використання технологій для підготовки майбутнього висококваліфікованого вчителя, об'єктивна потреба індивідуалізації процесу навчання, а також недостатня теоретична і практична розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження: «Педагогічна технологія підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах комплексної теми «Шляхи вдосконалення фахової підготовки майбутнього вчителя», яка розробляється кафедрою педагогіки Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка, і пов'язана з планом науково-дослідної роботи Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми «Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технологій)» (РК №0197И006397).

Об'єкт дослідження: професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів.

Предмет дослідження: процес підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів під час вивчення педагогічних дисциплін через впровадження педагогічної технології.

Мета дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічну технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів.

Концептуальна ідея дослідження полягає в тому, що підготовка майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів має ґрунтуватися на гуманістичній парадигмі, особистісно-орієнтованому та діяльнісному підходах. Її ефективність буде високою за умови розробки та обґрунтування нових технологій побудови навчального процесу, які сприятимуть розумінню студентами сутності індивідуалізації навчання, розвитку педагогічних знань та умінь, формуванню суб'єкт-суб'єктних відносин у навчальній діяльності.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що професійно-педагогічна підготовка студентів вищих педагогічних закладів освіти до індивідуалізації навчання учнів набуває ефективності за умови:

· усвідомлення студентами сутності індивідуалізації навчання учнів як невід'ємної і важливої умови підвищення ефективності майбутньої професійної діяльності;

· розроблення змісту, форм та методів підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання під час вивчення дисциплін педагогічного циклу;

· обґрунтування та експериментальної перевірки педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів.

Відповідно до предмета, мети і гіпотези визначено завдання дослідження:

1. дослідити історичний аспект та сучасний стан проблеми, що розглядається, у педагогічній теорії і практиці;

2. проаналізувати основні поняття досліджуваної проблеми та довести їх взаємозумовленість;

3. вивчити стан готовності вчителів загальноосвітньої школи та студентів вищих педагогічних навчальних закладів до індивідуалізації навчання учнів з метою систематизації та оновлення змісту, форм і методів технологічної підготовки;

4. розробити модель підготовки майбутнього учителя до індивідуалізації навчання учнів;

5. теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічну технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів у процесі вивчення предметів педагогічного циклу.

Методологічну основу дослідження становлять основні положення теорії пізнання; принципи історизму, об'єктивності, науковості вивчення явищ і процесів; системний підхід як методологічний спосіб пізнання педагогічних фактів, явищ, процесів, згідно з якими людина розглядається як динамічна система, що постійно розвивається, змінюється, набуває нових особистісних та індивідуальних властивостей, які забезпечують широкі можливості соціальної та професійної адаптації; положення особистісно орієнтованого та діяльнісного підходу щодо підготовки майбутніх педагогів до індивідуалізації навчання учнів.

Теоретичну основу дослідження складають концептуальні дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем професійно-педагогічної підготовки учителя (І.А. Зязюн, Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін, О.М. Пєхота Е.С. Рабунський та інші); положення про сутнісну характеристику особистості, закономірності її становлення та розвитку, роль навчання у процесі особистісного становлення (О.О. Бодальов, Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн); про закономірності, принципи, форми і методи дидактичного процесу (А.М. Алексюк, Ю.К. Бабанський, В.І. Бондар, І.Ф. Харламов, М.Д. Ярмаченко); сучасні методологічні положення про технології навчання та інноваційні педагогічні технології (В.П. Безпалько, М.В. Кларін, Н.Г. Ничкало, Г.К. Селевко, С.О. Сисоєва та ін.)

Для перевірки гіпотези та розв'язання визначених завдань було використано комплекс теоретичних і емпіричних методів:

– теоретичні: аналіз, порівняння, класифікація, систематизація та узагальнення експериментальних даних на основі вивчення психолого-педагогічної літератури, досвіду і стану професійної діяльності та підготовки майбутніх учителів, ретроспективного аналізу власного педагогічного досвіду для більш глибокого обґрунтування досліджуваного матеріалу;

– емпіричні: педагогічний експеримент (констатуючий, діагностичний та формуючий); спостереження за навчально-виховним процесом у вищому педагогічному навчальному закладі; анкетування; інтерв'ювання, тестування студентів та вчителів, статистичні методи обробки експериментальних даних для організації та підтвердження результатів експерименту.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у чотири етапи протягом 1991-2002 років.

На першому етапі (1991-1992 рр.) - теоретико-аналітичному - проведено аналіз наукової літератури з теми дослідження в історико-педагогічному контексті, вивчено досвід роботи педагогів-практиків, узагальнено особистий досвід автора; визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження; розроблено програму і методики дослідницької роботи.

На другому етапі (1993-1995 рр.) - дослідно-експериментальному - здійснено констатуючий експеримент щодо вивчення наявного стану підготовки вчителів до індивідуалізації навчання учнів; встановлено наявний рівень готовності студентів у досліджуваній сфері; розроблено модель технологізованої підготовки майбутнього вчителя до цього виду професійно-педагогічної діяльності.

На третьому етапі (1996-2000 рр.) - формуючому - розроблено та впроваджено в практику роботи вищих педагогічних закладів освіти технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів у процесі вивчення дисциплін педагогічного циклу.

На четвертому етапі (2001-2002 рр.) - завершувально - узагальнюючому - обґрунтовано та систематизовано результати формуючого експерименту, які доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки; здійснено апробацію розробленої технології у навчально-виховному процесі вищих педагогічних закладів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася в Житомирському державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, Рівненському міжнародному університеті «РЕГІ» імені академіка Степана Дем'янчука, Коростишівському педагогічному училищі. Всього дослідженням у 1991-2002 роках було охоплено 400 вчителів, 823 студента.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

· вперше розроблено і теоретично обґрунтовано педагогічну технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів;

· доведено доцільність інтеграції змісту підготовки до індивідуалізації навчання зі змістом педагогічних дисциплін на основі технологічного підходу;

· подальшого розвитку набули форми і методи індивідуалізованої професійної підготовки майбутнього учителя у вищих педагогічних навчальних закладах.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:

· проведено теоретичний аналіз проблеми індивідуалізації в історико-педагогічному контексті;

· уточнено сутність та взаємозв'язок понять «індивідуальний підхід», «індивідуальна робота», «індивідуалізація»;

· визначено систему знань і умінь щодо реалізації індивідуалізації навчання учнів та критерії її сформованості у майбутніх учителів;

· теоретично обґрунтовано структуру і зміст педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання у ході вивчення педагогічних дисциплін.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що:

· розроблено та впроваджено методичні рекомендації «Технологія вивчення основ дидактики» для студентів та викладачів вищої школи;

· розроблено, апробовано та методично забезпечено технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів;

· здійснено класифікації методів та творчих завдань різних рівнів складності з курсів «Педагогіка» та «Історія педагогіки»;

· отримані теоретично-педагогічні знання можуть бути використані при викладанні педагогічних дисциплін в умовах ступеневої освіти;

· ідеї та матеріали дослідження можна також використовувати при розробці навчально-методичних рекомендацій з різних навчальних дисциплін.

Проведене дослідження зробило певний внесок у створення нового покоління навчально - методичної літератури з педагогічних навчальних дисциплін, зокрема у підготовку «Практикуму з педагогіки» / За ред. О.А. Дубасенюк та А.В.Іванченка. - К.: ІСДО, 1996. - (авторські - 1,2 авт. арк.), «Історії педагогіки» / За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк. - Житомир, 1999. - (авторські - 0,59 авт. арк.), «Технології загально-педагогічної підготовки майбутніх учителів» / За ред. О.А. Дубасенюк. - Житомир, 2001. - (авторські - 2,6 авт. арк.), що рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники для студентів педагогічних навчальних закладів. Результати дослідження можуть бути використані у вищих педагогічних закладах освіти різних рівнів акредитації при організації і проведенні теоретичних і практичних занять з педагогіки та історії педагогіки, при підготовці курсових та дипломних робіт студентів, розробці методичних та дидактичних матеріалів.

Впровадження результатів дослідження. Основні положення та рекомендації щодо організації вивчення дисциплін педагогічного циклу на основі розробленої педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів впроваджувалися у Житомирському державному педагогічному університеті імені Івана Франка (довідка про впровадження №277 від 3.05.2002 р.), Рівненському міжнародному університеті «РЕГІ» імені академіка Степана Дем'янчука (довідка про впровадження №259 від 27.06.2002 р.), Коростишівському педагогічному училищі (довідка про впровадження №33 від 01.10.2002 р.).

Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає в:

узагальненні теоретичних положень, що характеризують особливості підготовки студентів вищих педагогічних закладів до індивідуалізації навчання учнів; побудові та експериментальній перевірці технологізованої моделі підготовки майбутніх учителів; розробці, теоретичному обґрунтуванні та практичній реалізації педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів; розробці методичного забезпечення навчального процесу з курсів «Педагогіка» та «Історія педагогіки» на основі технологічного підходу.

Вірогідність наукових положень, результатів та основних висновків дисертаційної роботи забезпечувалася методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, використанням методів науково - педагогічного пошуку, адекватних меті, об'єкту, предмету дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного і якісного аналізу отриманих результатів, статистичними методами обробки експериментальних даних.

На захист виносяться:

1. Узагальнююча історико-педагогічна й теоретична характеристика проблеми індивідуалізації, становлення, розвитку та взаємозв'язку основних понять дослідження: «індивідуальний підхід», «індивідуальна робота», «індивідуалізація», «технологія».

2. Модель підготовки майбутнього вчителя до індивідуалізації навчання учнів, порівняльний аналіз компонентів якої дозволив виявити їх взаємозумовленість.

3. Теоретично обґрунтована і експериментально перевірена технологія підготовки майбутніх вчителів до індивідуалізації навчання учнів.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях і методологічних семінарах кафедри педагогіки Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка, доповідалися та отримали схвалення на міжнародних: «Проблемы социологии профессионального образования рабочих» (Санкт-Петербург, 1992); «Використання педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в навчально-виховному процесі школи і вузу» (Рівне, 1993); Духовність і проблеми розвитку особистості» (Житомир, 1999); «Проблеми професійної підготовки педагогічних працівників» (Житомир, 2000); Всеукраїнських: «Соціально-педагогічні проблеми професійної підготовки майбутніх учителів» (Житомир, 1993); «Я. Ряппо й розвиток національної системи освіти України» (Житомир, 1995); «Психолого-педагогічні фактори підвищення професійної майстерності вчителя-вихователя» (Житомир, 1995); «Іван Огієнко й утвердження гуманітарної науки та освіти в Україні» (Житомир, 1997); «Творче, практичне і критичне мислення» (Житомир, 1997); «Нові педагогічні технології у контексті сучасних концепцій змісту освіти» (Луганськ, 1998); «Творча спадщина А.С. Макаренка у контексті сучасної педагогічної науки і практики» (Суми-Харків-Полтава, 1998); міжрегіональних: «Культура педагогічного спілкування як фактор гуманітаризації сучасної освіти» (Суми, 1996); «УІІІ, ІХ, ХІ, ХІІ науково-методичній конференції ЖВІРЕ (Житомир, 1995, 1999, 2000) та обласних: «Проблеми сучасного шкільного уроку та взаємодія психолого-педагогічної науки і передової педагогічної практики в умовах перебудови народної освіти» (Житомир, 1992) - науково-практичних конференціях з проблем підготовки майбутнього вчителя; щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Житомирського державного педагогічного університету (1990-2000 рр.). Методичні рекомендації «Технології вивчення основ дидактики», що розроблені та видані дисертанткою, застосовуються при вивченні педагогічних дисциплін на другому і третьому курсі фізико-математичного, природничого та філологічного факультетів Житомирського педагогічного університету.

Основні результати дослідження висвітлені у 34 публікаціях загальним обсягом 14,93 авт. арк., у тому числі: розділ у 1 монографії; 9 розділів у 5 навчально-методичних посібниках; 4 брошури з методичними рекомендаціями; 5 статей у провідних наукових фахових виданнях; 4 статті у збірниках наукових праць; 15 статей у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (291 найменування, з них 3 іноземною мовою). Робота містить 20 додатків, що займають 39 сторінок, 19 таблиць на 6 сторінках та 13 малюнків на 5 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 243 сторінки, основний її зміст викладено на 181 сторінці.

Основний зміст дисертації

студент учитель індивідуалізація навчальний

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методологічні та теоретичні основи дослідження; розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок автора; висвітлено напрями впровадження та апробації результатів експериментальної роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів» - викладено результати вивчення проблеми індивідуалізації в історичному контексті, визначено і охарактеризовано основні етапи її розвитку; проаналізовано базові поняття дослідження, уточнено їх сутність, зміст, структуру.

Проблема індивідуалізації навчання знайшла своє відображення у численних наукових працях, дисертаційних дослідженнях дидактів, психологів і методистів у різний час і у різних країнах, адже вимога врахування індивідуальних особливостей дитини у чітко організованому процесі навчання є давньою традицією. Вона знаходить відображення у педагогічній теорії як «принцип індивідуального підходу», реалізація якого в історії розвитку педагогічної науки мала свої особливості, здійснювалася за допомогою різноманітних засобів та передбачала певну систематизацію.

Аналіз підходів щодо обґрунтування досліджуваної проблеми в історії педагогічної думки дає можливість виділити два найбільш загальні напрями, у межах яких вона розглядалася протягом багатьох століть: гуманістично-орієнтований (філософи та просвітителі Арістотель, Демокріт, Квінтіліан; Ф. Рабле, М. Монтень, Ж.-Ж. Руссо, К.А. Гельвецій, Дж. Локк; український філософ-просвітитель Г.С. Сковорода, прогресивні педагоги XIX століття Х.Д. Алчевська, М.П. Драгоманов, Н.В. Левицький, М.І. Пирогов, П.О. Куліш; вітчизняні і зарубіжні педагоги XX століття О. Декролі, Дж. Дьюі, П.Ф. Каптєрєв, А.С. Макаренко, М. Монтессорі, О. Музиченко, С.М. Русова, С.Л. Рубінштейн, В.О Сухомлинський, А. Фер'єр, С.Т. Шацький й інші) і науково-дидактичний (видатні педагоги минулого Я.А. Коменський, Й.-Г. Песталоцці, А.-Ф. Дістервег, російські педагоги та психологи К.Д. Ушинський, Л.С. Виготський, Л.В. Занков, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Е.С. Рабунський, сучасні вітчизняні науковці В.М. Галузинський, І.А. Зязюн, О.М.Пєхота, С.О. Сисоєва та ін.). У різні періоди розвитку педагогічної науки визначені напрями існують одночасно, переплітаючись, взаємодіючи і доповнюючи один одного.

На основі узагальнюючого підходу здійснено аналіз конкретних історико-педагогічних періодів, що дозволило більш повно простежити процес зародження, розвитку, обґрунтування і практичного застосування сімейства понять «індивідуальний підхід», «індивідуальна робота», «індивідуалізація».

І. Донауковий період (з часів первісної культури до XVII ст.) - зародження педагогіки й оформлення педагогічних понять, що розглядаються на емпіричному рівні.

ІІ. Період становлення класичної педагогіки (ХVII-XIX ст.) - виділення основних категорій та принципів педагогіки, зокрема принципу природовідповідності.

ІІІ. Період розвитку педагогічної науки (початок XX ст.) - виділення проблеми індивідуального підходу, індивідуальної роботи, індивідуалізації та пошук її вирішення.

ІУ. Інноваційний період (70-90 рр. ХХ ст.) - зародження новаторських підходів у педагогічній науці та спроб нетрадиційного підходу до розв'язання вказаної проблеми - розробок індивідуалізованих технологій.

Аналіз педагогічної літератури засвідчив складність та багатогранність проблеми індивідуалізації, яка розвивалася під впливом історичних та соціально-економічних умов. Це відчутно позначилося на трактуванні досліджуваного поняттєвого простору в контексті різноплановості їх тлумачення.

На сучасному етапі відбувається подальший розвиток досліджуваних понять, який характеризується такими тенденціями: багатогранністю прояву сімейства понять «індивідуальний підхід», «індивідуальна робота», «індивідуалізація»; існуванням, поряд з традиційними, інноваційних підходів до вирішення цієї проблеми; підвищенням уваги вчителів середньої школи до індивідуалізації як ефективного засобу удосконалення процесу навчання в цілому та розвитку кожної конкретної особистості; створенням індивідуалізованих систем навчання у вітчизняній і зарубіжній школі; інтенсифікацією підготовки майбутніх учителів шляхом індивідуалізації навчання у вищих закладах освіти.

Поряд з позитивними зрушеннями в розв'язані даної проблеми існує ряд недоліків: невпорядкованість та розбіжність у тлумаченні досліджуваних понять; відсутність їх чіткого визначення у навчально-методичній літературі; організація навчальної роботи значною частиною педагогів за традиційною технологією, що призводить до нерозуміння їх сутності, гальмує наукову розробку проблеми і потребує подальшого вивчення та впорядкування.

Досліджуючи визначений поняттєвий масив, ми керувалися системним підходом, що потребувало розгляду того чи іншого явища як частини своєї видо-родової макроструктури, яка підпорядкована її закономірностям. Тому, незважаючи на визначальну роль поняття «індивідуалізація» у нашому дослідженні, дійти повного розуміння його сутності можна лише за умови розгляду всього сімейства понять.

Аналіз педагогічної й психологічної літератури та використаний метод контент-аналізу дав можливість умовно виділити три основні підходи, що характеризують змістове наповнення значення поняття «індивідуалізація»: з психолого-педагогічної точки зору - організація навчання, яка заснована на створенні оптимальних умов для виявлення задатків, розвитку здібностей та інтересів кожного учня; з соціальної - цілеспрямований вплив на формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства; з дидактичної - вирішення актуальних проблем школи шляхом створення стратегії, побудови інноваційної системи навчального процесу або особливої форми його організації.

Виділені підходи не протиставляються, а доповнюють один одного, допомагають більш повно зрозуміти сутність та багатозначність дефініції, що розглядається.

З точки зору практичного використання значний інтерес викликає індивідуалізація як особлива організація навчання (система), за якою пізнавальна діяльність для всіх учнів є достатньо складною і привабливою, що потребує розумової напруги, а вибір змісту методів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності, рівень розвитку і навчальні здібності.

Проведений аналіз структурних компонентів індивідуалізації як особливої організації навчання дає підстави дійти висновку, що вона має свої особливості: це - тривала та систематична робота, яка передбачає часткові, тимчасові зміни найближчих завдань і окремих сторін змісту навчально-виховної роботи; постійне вивчення учня; обов'язкове узгодження цілей та змісту навчання відповідно до рівня підготовки учнів; необхідність її реалізації на всіх ступенях освіти; використання різноманітних форм, методів та засобів навчальної роботи.

Разом з тим, у ході застосування індивідуалізації навчання виникає ряд суттєвих проблем: відносний характер (йдеться не про врахування індивідуальних особливостей кожного учня, а про групу схожих учнів); складність розробки типології учнів у навчальній діяльності (виділення типових індивідуальних особливостей, виявлення творчої своєрідності, прогалин у навчанні, встановлення їх причин, умовне віднесення учня до тієї чи іншої групи типології); підбір індивідуальних завдань і зіставлення їх з конкретним учнем.

У реальному навчальному процесі індивідуалізація як особлива форма організації навчання застосовується лише в окремих випадках. Тому, на наш погляд, перспективним і доцільним є врахування переваг індивідуалізації як особливої системи в поєднанні з технологічним підходом у навчанні, що дасть змогу уникнути її певних недоліків.

У другому розділі - «Обґрунтування і впровадження педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів» - на основі аналізу історико-педагогічної літератури та сучасного стану підготовки вчителів загальноосвітніх шкіл викладено результати вивчення проблеми технологічного аспекту підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів, розроблено та теоретично обґрунтовано технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів під час вивчення дисциплін педагогічного циклу, розглянуто специфіку її впровадження у навчальний процес.

Застосування принципу історизму довело, що розвиток педагогічної науки пов'язаний з постійним пошуком більш досконалих систем, методів та форм підготовки майбутніх учителів. Ще з часів Я.А. Коменського зазначалося, що успішне навчання має являти собою чітко організований та керований процес. При цьому більшість дослідників стверджує, що у навчальному процесі у всі часи реалізувалася певна послідовність дій, і тому можна стверджувати, що сучасна педагогічна технологія являє собою синтез надбань педагогічної науки та практики, поєднання традиційних та інноваційних елементів досвіду навчання, створених на основі досягнень науково-технічного прогресу, гуманізації та демократизації суспільства.

Проведене нами дослідження технологічного аспекту проблеми підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання дозволяє також припустити, що найбільш ефективним напрямом удосконалення існуючих технологій є їх творча та особистісно орієнтована спрямованість на розвиток здібностей, активності, самостійності, професійних умінь та навичок.

На основі проведеного семантичного аналізу та застосування системного підходу уточнено зміст поняття «педагогічна технологія», виділено її основні структурні компоненти, сформульовано робоче означення технології індивідуалізації навчання, що розглядається як особлива організація навчального процесу, що має всі ознаки технологізованості при пріоритетному використанні індивідуального підходу, індивідуальних та індивідуалізованих форм.

Виходячи з цього, педагогічну технологію підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів розглядаємо як особливу організацію вивчення педагогічних дисциплін, що має всі ознаки індивідуалізації та технологізації; розвиває позитивну соціальну мотивацію; сприяє формуванню професійних знань, оволодінню способами використання форм, методів, засобів індивідуальної роботи; готує до індивідуалізації навчання у професійно-педагогічній діяльності.

Вивчення сучасного стану підготовки учителів до індивідуалізації навчання учнів здійснювалося на основі аналізу карток передового педагогічного досвіду вчителів різних регіонів України (125 осіб), даних пілотажного опитування вчителів м. Житомира, Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей (147 осіб) та постійної групи вчителів ЗОШ м. Житомира та Житомирської області (128 осіб), діяльність яких вивчалася нами протягом трьох років.

Отримані дані засвідчують, що значна кількість учителів (29,6%) усвідомлює особливу важливість індивідуалізації для підвищення ефективності навчання і постійно використовує її у власній педагогічній діяльності; 53% - підкреслює важливість, але нерегулярно використовує її у навчальному процесі; 17,4% - не вважає індивідуальний підхід провідним принципом і лише епізодично індивідуалізує навчання учнів.

Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновку щодо недостатнього рівня сформованості готовності вчителів загальноосвітніх шкіл до індивідуалізації навчальної діяльності, а саме: нечітке розуміння головних ознак аналізованих нами понять; неточне уявлення про знання та уміння, що необхідні для її здійснення; неповне знання як традиційних, так і нетрадиційних форм, методів, засобів навчання та способів їх впровадження у практичну діяльність, низький рівень сформованості умінь індивідуальної роботи.

Узагальнення отриманої інформації дало можливість обґрунтувати склад та структуру навчальної діяльності, яка стала орієнтовною моделлю підготовки майбутнього вчителя до індивідуалізації навчання учнів і містить такі компоненти: ціле-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, що відображають загальну структуру педагогічної діяльності, та мають специфічні особливості.

Основним стрижнем запропонованої технології, яка реалізувалася у процесі формуючого експерименту, є технологічна карта-схема курсу(теми) і технологічна карта-схема конкретного заняття, особливостями яких є: програма професійно-педагогічного спрямування навчального процесу; орієнтація на поетапне формування знань, умінь та навичок; гнучка система оцінки знань; максимальна самостійність студентів у їх оволодінні, що разом з цільовими орієнтирами та принципами складають структурну модель розробленої технології.

Структурні компоненти зазначеної технології представлені нами на трьох рівнях. На стратегічному рівні відбувається педагогічна інтерпретація державного замовлення і побудова загальної моделі підготовки, що реалізується у педагогічній технології. Виходячи з цього, стратегічну (загальну) мету педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів можна представити як взаємозв'язок дидактичних, розвивальних, виховних, соціальних орієнтирів, спрямованих на формування готовності до професійної діяльності (зокрема, індивідуалізації навчання учнів).

На рівні поетапного цілеутворення стратегічна мета конкретизується на основі зіставлення її з конкретними розділами педагогіки і побудовою навчальної технології, що включає структурні компоненти загальної педагогічної технології і має свої особливості.

Рівень оперативного цілеутворення полягає у формуванні цілей вивчення конкретних навчальних тем, використання традиційних та нетрадиційних форм і методів у вигляді локальних технологій, система яких розроблена нами у ході проведення експерименту. Було застосовано такі методи, як експрес-контроль, мікровикладання, реклама преси, інтерв'ю через роки, моделювання тощо.

Розроблена технологія ґрунтується на положеннях вітчизняних та зарубіжних дослідників (Б. Блум, М.В. Кларін, О.М.Пєхота, Г.К. Селевко, С.О. Сисоєва). Наприклад, проектування предметних технологій відбувається на основі виділення таксономії навчальних цілей, розробленої американськими вченими у когнітивній сфері, яка дозволяє на основі об'єктивного та суб'єктивного контролю суттєво вдосконалювати процес викладання педагогічних дисциплін

Технологічно сформульовані цілі, які самі по собі вже є еталоном, легко трансформуються в еталон-тест, що дає можливість не тільки педагогові, але й кожному студентові завжди чітко уявляти наявний рівень знань, умінь, навичок та перспективи подальшого розвитку.

Використання таксономії дозволило впорядкувати класифікацію традиційних та нетрадиційних методів індивідуалізованого навчання у вищій школі. Відповідно до таксономії цілей у когнітивній сфері розроблено також систему завдань різного рівня складності до кожного заняття.

Зміст педагогічних дисциплін засвоюється на основі логіко-структурних схем, що мають як закінчений, так і незакінчений характер, супроводжуються завданнями, додатковим довідковим матеріалом, представленим у розроблених нами методичних рекомендаціях до проведення практичних занять.

У третьому розділі - «Експериментальна перевірка ефективності розробленої педагогічної технології» - на основі результатів діагностичного дослідження представлена програма впровадження розробленої педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів та проаналізовано результати формуючого експерименту.

Діагностичний експеримент серед студентів ряду вищих педагогічних навчальних закладів, проведений на основі виділеної робочої моделі, адаптованої до вивчення досліджуваної проблеми, дозволив дослідити реальний стан їх підготовки до індивідуалізації навчання учнів у ході викладання дисциплін педагогічного циклу. Недостатнє усвідомлення студентами значення проблеми індивідуалізації проявилося у слабких знаннях сутності понять, нечіткому уявленні про знання і уміння, необхідні для їх реалізації у практичній діяльності, та тенденції щодо завищення рівня самооцінки порівняно з оцінкою у досліджуваній сфері (краще підготовленою себе вважала група студентів, яка мала низьку оцінку викладачів).

Це підтвердило наше припущення про те, що традиційна система навчання у вищому педагогічному закладі не сприяє його індивідуалізації і тим самим недостатньо готує майбутніх учителів до цього виду професійної діяльності та потребує її оновлення. Тому при викладанні дисциплін педагогічного циклу була впроваджена розроблена нами інноваційна технологія, яка стала основою для проведення формуючого експерименту.

У процесі функціонування даної технології відбувається осмислення і засвоєння студентами індивідуалізованого технологічного підходу до навчання, оволодіння технологіями дослідження, конструювання та взаємодії. Крім того, спрямованість процесу навчання на індивідуальний творчий розвиток особистості майбутнього вчителя сприяє зростанню професійної мотивації, а також значною мірою наближує до вирішення проблеми його адаптації у сучасному суспільстві.

Результати лонгітюдного аналізу даних формуючого експерименту підтверджують ефективність запропонованої технології та свідчать про значні позитивні зміни у підготовці до індивідуалізації навчання в експериментальних групах. Кількість студентів з високим рівнем готовності до індивідуалізації навчання значно зросла. Спостерігався перехід від нестійких уявлень про сутність індивідуалізації до її глибокого розуміння: 98% майбутніх учителів визначили важливість індивідуалізації у навчальному процесі.

Студенти експериментальних груп чітко уявляють цілі, форми, методи, засоби індивідуалізації навчання, називають усі необхідні для його реалізації групи умінь, причому оцінка їх сформованості виявилася приблизно на одному рівні. У ході застосування розробленої технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання в експериментальних групах вищого та середнього рівнів сформованості знань і умінь індивідуальної роботи досягли 85,9% (у контрольних - 61,5%).

Про результативність педагогічної технології підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів свідчить також дослідні дані щодо набуття достатнього рівня теоретичних знань, умінь та професійної підготовленості студентів загалом. Ці висновки підтверджують результати поточних експрес-контролів, узагальнюючих контрольних робіт, диференційованих заліків (поточний зріз) та курсових екзаменів з педагогіки (підсумковий зріз). Якість знань студентів контрольних груп після складання диференційованого заліку становила 72,7%, екзамену з педагогіки - 75,8%, студентів експериментальних груп, відповідно, 85,3% та 89,7%.

Таким чином, результати аналізу даних формуючого експерименту підтверджують гіпотезу про можливість підвищення рівня загальної теоретичної і практичної підготовки студентів шляхом створення та впровадження запропонованої технології індивідуалізації вивчення педагогічних дисциплін, яка, в свою чергу, забезпечує ефективну підготовку до індивідуалізації навчання учнів у майбутній професійній діяльності.

У загальних висновках викладено основні результати теоретичної та методичної розробки проблеми технологічної підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів у процесі вивчення предметів педагогічного циклу.

Висновки

Дослідження історичного аспекту проблеми індивідуалізації та технологізації процесу навчання виявило, що ця проблема певним чином розглядалася у працях багатьох видатних педагогів минулого (Я.А. Коменський, А.В.Дістервег, А.С. Макаренко, Л.В. Занков та ін.), та набуває особливої актуальності в умовах сучасної освітньої парадигми (Є.С. Барбіна, І.М. Богданова, О.М.Пєхота, С.Г.Сєлєвко, С.О. Сисоєва та ін.).

Виділення двох найбільш загальних напрямів розгляду проблеми індивідуалізації в історії розвитку педагогічної думки (гуманістично-орієнтованого та науково-дидактичного) дало змогу виявити особливості, шляхи і засоби її реалізації та охарактеризувати конкретні історико-педагогічні періоди.

Пошук нових концептуальних підходів до організації процесу навчання зумовлює появу та поширення індивідуалізованих освітніх технологій у загальноосвітній та вищій школі. Аналіз позитивних зрушень у вирішенні означеної проблеми окреслює питання, що потребують подальшого дослідження.

Контент-аналіз базових понять «індивідуальний підхід», «індивідуальна робота», «індивідуалізація» та логіко-семантичний аналіз поняття «технологія» дав змогу виявити розбіжності у розумінні та тлумаченні їх сутності.

На основі виділення категорійних ознак уточнено зміст та визначення досліджуваних понять, що стало підставою для висновку щодо перспективності їх поєднання у технології індивідуалізованого навчання, яку розглядаємо як особливу організацію процесу, що має ознаки технологізованості, а індивідуальний підхід, індивідуальні та індивідуалізовані форми є пріоритетними. Такий підхід до вивчення проблеми дозволив виділити та проаналізувати структурні компоненти зазначеної технології та накреслити шляхи її використання у професійній підготовці майбутніх учителів.

Аналіз стану підготовки вчителів загальноосвітньої школи та студентів вищих закладів освіти засвідчив, що організація вивчення педагогічних дисциплін у межах навчального процесу не створює належних умов для реалізації та самореалізації потенційних можливостей студентів, що відбивається на ефективності майбутньої професійної діяльності. У професійно-педагогічній підготовці вчителя недостатньо враховується проблема індивідуалізації навчання учнів, що зумовлює необхідність розробки нових технологій навчального процесу з використанням передових концепцій, спрямованих на творчий розвиток особистості студента, яка спроможна у майбутньому створити індивідуалізовані технології.

Проведені констатуючий та діагностичний експерименти підтвердили актуальність проблеми дисертаційного дослідження та необхідність її науково-теоретичного обґрунтування, що сприяло розробці моделі підготовки майбутнього вчителя до індивідуалізації навчання учнів.

Теоретичний аналіз технологічного аспекту зазначеної проблеми у історичній та педагогічній літературі довів доцільність розгляду підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів як педагогічної технології, за допомогою якої створюються умови щодо максимального наближення змісту навчання у вищій школі сучасним вимогам професійної педагогічної діяльності.

Вивчення та врахування вітчизняного і зарубіжного досвіду дозволило побудувати педагогічну технологію, в якій нами виділені основні структурні компоненти: цільові орієнтири, система принципів; особливості змісту; технологічна карта-схема курсу та конкретного заняття; визначені позиції викладача та студента.

Технологічні аспекти у межах запропонованої технології конкретизовано та представлено на рівні підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів (педагогічна технологія); вивчення системи педагогічних дисциплін (навчальна технологія); вдосконалення традиційних та розробки нетрадиційних форм і методів (локальна технологія). Такий підхід дав можливість дотримуватися єдиної логіки побудови технології: від постановки навчальних цілей і конструювання змісту та способів роботи до перевірки ефективності всієї системи, що забезпечує контрольованість, прогнозованість, керованість процесу навчання та сприяє професійному становленню творчої особистості вчителя.

Результати формуючого експерименту дозволили зробити висновок щодо ефективності запропонованої технології та доцільності її використання у практичній підготовці вчителя, а також переконатися, що успішне вирішення завдань індивідуалізації навчання учнів безпосередньо пов'язане з проблемою вдосконалення підготовки вчителів, зокрема її індивідуалізації та технологізації у вищому педагогічному закладі.

Розроблені на основі представленої технології методичні рекомендації для викладачів і студентів вищих навчальних закладів «Технологія вивчення основ дидактики» створюють умови для самореалізації і саморозвитку майбутніх педагогів, дозволяють здійснювати систематичну і цілеспрямовану навчально-пізнавальну і практичну діяльність щодо підвищення власного рівня готовності до впровадження індивідуалізації у практику роботи школи. Все це позитивно вплинуло і на динаміку загального професійного зростання майбутнього вчителя, що було підтверджено у ході проведення формуючого експерименту.

Таким чином, результати дослідження дають підстави вважати, що гіпотеза і вихідна методологія є правильними, визначені завдання реалізовані, мети досягнуто, сукупність одержаних наукових результатів має важливе значення для підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх учителів до індивідуалізації навчання учнів.

Виконане дослідження дало змогу сформулювати рекомендації Міністерству освіти і науки України щодо удосконалення програм з педагогічних дисциплін з урахуванням індивідуалізації навчання студентів, створення підручників та посібників нового типу.

Подальшого вивчення потребує ряд питань, пов'язаних з упорядкуванням поняттєвого апарату, пошуку та апробації форм і методів індивідуалізації.

Основний зміст дослідження відображено у таких публікаціях автора:

1. Єремеєва В.М., Осадча З.А. Формування педагогічних умінь у студентів до індивідуальної роботи // Формування виховних умінь майбутніх педагогів /За ред. О.А. Дубасенюк, А.В.Іванченко. - Житомир: Житомир. держ. пед. ін-т, 1996. - С. 176-186 (0,68 авт. арк.).

2. Єремеєва В.М., Осадча З.А. Методична робота в школі. Виховання дітей в сім'ї. Робота класного керівника з батьками учнів. Індивідуальна робота з учнями // Практикум з педагогіки: Навч. посібник / За заг. ред. О.А. Дубасенюк, А.В.Іванченка. - К.: 1СДО, 1996. - С. 162-173; 367-381; 381-393. (1.2 авт. арк.).

3. Єремеєва В.М., Осадча З.А. Виховання дітей в сім'ї. Робота класного керівника з батьками учнів. Індивідуальна робота з учнями // Технологія вивчення теорії і методики виховання у педагогічному вузі: Навч. метод. посібник /За ред. О.А. Дубасенюк, А.В.Іванченка. - Житомир, 1994. - Ч. ІІ. - С. 220-234; 234-246 (0,82 авт. арк.).

4. Єремеєва В.М., Осадча З.А. Методична робота в школі // Методика вивчення дидактики у педагогічному інституті: Навч.-метод. посібник /За ред. О.А. Дубасенюк, А.В.Іванченка. - Житомир: ЖДПУ, 1994. - С. 75-85 (0.32 авт. арк.).

5. Єремеєва В.М., Осадча З.А. Система виховання дітей та молоді у Древній Греції та Стародавньому Римі. Школа й педагогіка епохи Відродження // Історія педагогіки: Навч. посібник / За ред. О.А. Дубасенюк, М.В. Левківського - Житомир, 1999. - С. 18-28; 39-48 (0,59 авт. арк.).

6. Єремеєва В.М. Технології загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів: Навч. посібник: У 2-х ч. / За ред. О.А. Дубасенюк. - Житомир, 2001. - Ч. І. - С. 80-140 (2,6 авт. арк.).

Размещено на Allbest.ru