Педагогічна технологія А.С. Макаренка в контексті сучасної педагогіки

На основі антропології, на наш погляд, можна погодити суперечності між методологічними підходами (парадигмами), які ґрунтуються на біологічній чи соціальній основі. Суперечності, пов'язані, наприклад, із пізнанням людини і світу на ідеалістичній основі, нині тлумачиться як теологізм, який ґрунтується на позиції - людина розвивається за "внутрішньою програмою", що закладена в її теологічній чи біологічній природі, а виховання є лише допоміжним засобом для її реалізації та матеріалістичній (або соціальній) - процес виховання переважно пов'язується із соціальними обставинами життя, пріоритетною є "соціальна програма" формування особистості - "зовнішня програма", може врегулювати етика як частина філософії. Синтезуючими є і такі моральні категорії, як духовність, моральні цінності, що є предметом вивчення аксіології, та моральний ідеал, які вживаються як в істинно духовній (теолого-релігійній) сфері, так і в світській (просоціальній), що реалізує культурологічний підхід. Він зумовлений об'єктивним зв'язком людини з культурою як системою цінностей, складовою якої є вона сама. Як відомо, культурологічному аспекту в процесі розвитку особистості А.С. Макаренко надавав особливого значення, вважаючи, що "...головний метод педагогічного впливу - це підвищення культури особистості [вихователя...]". Цей процес у досвіді педагога був важливою складовою його виховної системи, що ґрунтувалася на передачі, засвоєнні та подальшому розвитку культурно-історичного досвіду. Але він був прихильником такої організації виховного процесу, в ході якого педагогічні досягнення характеризувалися б удосконаленням системи особистості в цілому, тобто мається на увазі синтез її природної (внутрішньої) і соціальної (зовнішньої) підструктур.

Морально-ціннісний аспект педагогічної спадщини А.С. Макаренка дуже багатий. Як відомо, саме на ньому акцентують увагу зарубіжні макаренкознавці, обґрунтовуючи його як аксіологічний напрям у розвитку макаренкознавства. Щодо морального ідеалу і програмування у відповідності з ним освітньо-виховних цілей у Макаренка були певні погляди. Він застерігав від прогнозування абстрактного ідеалу типу "гармонійна особистість", "борець, повний ініціативи", "людини-комуніста" тощо, які не обґрунтовані чітко і сприймаються як загальний шаблон. Від педагога-теоретика, вважав він, вимагається не розв'язання проблеми ідеалу, а розв'язання проблеми шляхів досягнення цього ідеалу. Це означає, що педагогіка повинна опрацювати найскладніше питання про мету виховання та про метод наближення до цієї мети. Цілі ж виховання, вважав він, повинні бути виражені в реальних якостях людей. На наш погляд, це є вагомий акцент, на якому потрібно зосереджуватися й представникам сучасної педагогіки в процесі розв'язання проблем, пов'язаних із вихованням людини-громадянина, людини-патріота, людини-гуманіста тощо.

На синтезі людинознавчих наук (педагогічна антропологія) акцентував увагу К.Д. Ушинський, вважаючи, що ніде "однобічний напрям знань і мислення не є такий шкідливий, як у педагогічній практиці".

Для теорії виховання, освіти і навчання суть методології полягає також у розумінні і розгляді основоположних і системотвірних проблем виховання як суспільного явища і явища педагогічної діяльності крізь призму принципів діалектики. Саме вона всебічно охоплює процеси пізнання світу в усій його системній багатоманітності, випливає із цієї єдності, взаємозв'язку, взаємозалежності, передбачаючи тим самим єдність виховання і життя, цілісність особистості і виховного процесу. Ці особливості враховував у своїй діяльності А.С. Макаренко, розглядаючи педагогічні явища в розвитку і постійному русі. Він по-новому підійшов до розв'язання питання про джерела розвитку особистості й колективу. Педагог розробляє продуктивну ідею створення перспективних ліній, яка допомагає органічно погоджувати цілі суспільства, колективу й особистості. На нинішньому етапі цей підхід посилюється еволюцйно-синергетичною парадигмою, яка зафіксувала себе як теорія самоорганізації (за Г. Хакеном - кооперованість процесів для відкритих систем будь-якої природи). Сутність її полягає в тому, щоб не нав'язувати людині шляхи її особистісного розвитку, а надати їй якомога більше можливостей для саморозвитку в межах соціокультурних норм, сприяти її власним тенденціям розвитку. Можливості самореалізації творчого потенціалу людини вивчає акмеологія (від грецьк. achme - пік, вершина, найвищий рівень чого-небудь). А.С. Макаренко - педагог, який сам є взірцем творчої самореалізації, на цій основі грунтуються і організаційні форми його методики.

На основі технічної методології будується технологія педагогічного системотворення, розробляються прийоми та техніка наукових досліджень.

У другому розділі "Теоретичні засади педагогічної технології А.С. Макаренка" розкрито проблему технології виховного процесу, яка тривалий час піддавалася критичним судженням. Вона і нині є суперечливою. Це пояснюється тим, що нерідко ототожнюються поняття "технологія", "техніка", "технізація". А педагогічний процес, який значною мірою ґрунтується на педагогічній майстерності, не сприймається за аналогією з технічним. макаренко педагогічний досвід колектив

Існує багато різних обґрунтувань педагогічної технології. У педагогічній теорії ця проблема вважається досить складною. Складність її полягає насамперед у тому, що важко визначити певну межу між поняттями "педагогічна система", "педагогічна технологія" та "методика організації навчально-виховного процесу", особливо педагогам-практикам.

У контексті обґрунтування сучасної педагогічної системи як упорядкованої множини взаємопов'язаних та взаємозумовлених цілісних структурних та функціональних компонентів, що становлять єдине ціле, поєднаних спільними цілями, мотивами та освітньо-виховними завданнями, педагогічна технологія у нашому дослідженні сприймається як її інтегрований логічно обґрунтований механізм, що впорядковує педагогічну систему. Система характеризується насамперед непорушною цілісністю, на чому в свій час особливо акцентував А.С. Макаренко, вважаючи, що порушена у своїй органічній цілісності система стає хворою. Привертаючи увагу педагогів до цієї характерної якості, він зважав на неприпустимість критики системи і її виправлення. Це можливе, за його судженнями, тільки на основі системи індуктивної логіки. Саме цю функцію повинна реалізувати педагогічна технологія на основі чіткого програмування освітньо-виховних цілей, що, завдяки певній ієрархічності, таксономічності, конструктивності, системності, коригованості, ефективності, прогресивності спроможні виступати в ролі певних системотвірних педагогічних операцій. Методика ж синтезує сукупність методів (засобів), за допомогою яких здійснюється ефективна реалізація цих цілей. Ось чому всі погляди А.С. Макаренка щодо розвитку педагогіки як науки супроводжуються турботою про єдність цілей і засобів виховання, оскільки вона забезпечує науково обґрунтований системний підхід до педагогічного процесу. Він вважав виховним той засіб, який веде до цілі, а теорія повинна своєю "технічною стороною повернутися до практиків". Каркасні основи макаренківської системи в дисертації узагальнено в такій моделі: генеративно-програмуюча - система цілей, методологічна, теоретико-наукова підсистема, методично-технічна (педагогічна техніка) - система способів і засобів, організаційно-регулятивна підсистема, що коригує систему умов і реалізаційних сил, самореалізаційна - система результативності. У А.С. Макаренка програмування цілей відбувається як жива діалектика руху, причому неперервного, суперечливого, що видозмінюється й розвивається. Формулюючи цілі виховання, педагог орієнтувався на гуманістичний образ людини у світовій культурі, у чому великий вплив на нього зробив Максим Горький. Проголошуючи максимальні цілі виховання, А.С. Макаренко відкрито заявляв, що в людини не повинно бути ніяких недоліків. Тобто він був прихильником прогресу як однієї з ідеальних цілей виховного процесу. Функція технології - системотвірна. Її можна спроектувати на основі такої логічно взаємопов'язаної низки компонентів: технологія програмування (проектування, моделювання, конструювання систем, певних цілей) процес системотворення (програмовані цілі, аналіз, синтез, систематизація, комплекс тощо) проект системи реалізація освітньо-виховних цілей способи реалізації (форми, методи, організаційні засоби або методика навчання та виховання) педагогічна майстерність педагогічна творчість (нововведення в систему на основі індуктивно-дедуктивного підходу). Отже, технологія - це конструктивний процес педагогічної діяльності, що, в свою чергу, характеризує і її процесуальний компонент. Він обумовлює результат, що програмується, і сам процес реалізації, що досягається процесуально.

Механізми програмування системи педагогічного впливу А.С. Макаренка також відповідають сучасним підходам до педагогічної технології. Якщо в реальних процесах, пов'язаних із виробничою діяльністю, під механізмами ми розуміємо різні пристрої або деталі, ланки, за допомогою яких здійснюється певний рух, то в нашому розумінні механізм - це системотвірні засоби, сукупність яких забезпечує ієрархію та динаміку компонентів системи, їх цілісність та прогресію. Механізми технології виховання пов'язані з органічною системою (людиною), тому вони повинні сприяти її інтенсивному розвитку та засвоєнню історико-культурного досвіду, синтезувати психолого-педагогічні впливи освітньо-виховного процесу. Провідними технологічними механізмами педагогічної системи вважаються процеси програмування цілей розвитку та виховання особистості, проектування педагогічних систем та окремих явищ і процесів, ієрархія як характерна ознака педагогічної технології, педагогічна техніка, форми, методи та способи організації педагогічної діяльності тощо. На цій основі змодельована вся педагогічна система А.С. Макаренка, центральний компонент якої - мета виховання, що передбачала програму людської особистості: "людину соціальну" - стандартизований зразок - і індивідуальний коректив до неї. Тобто педагог не випускав з поля зору "людину природну". Він програмує цілі індивідуальні і загальні, спрямовані на виховання загальних типових якостей особистості (самопочуття людини в колективі або певному соціальному середовищі, суспільстві; характер її колективних зв'язків і реакцій; дисциплінованість; готовність до дії і гальмування, відчуття такту і орієнтування; принциповість та емоційне перспективне прагнення; система знань і уявлень) та індивідуальних якостей, що відповідають природі людини (її здібності, схильності, талант, характер тощо). Важливим механізмом педагогічної технології А.С. Макаренка є система перспективних ліній, що ґрунтується на основі ієрархічного прогнозування перспектив від близьких до далеких як загальних, так і індивідуальних. Цей процес нині можна тлумачити як перспективну прогресію, що розвивається в просторі і часі. Вирішального значення він надавав педагогічній техніці. Згідно з його поглядами і сучасними тлумаченнями, вона забезпечує педагога певною майстерністю, оперативністю, доцільністю, вправністю в організації педагогічної діяльності тощо. Він розробив і реалізував відповідну інструментовку виховного процесу, яка згодом чітко визначилася у логіку паралельної дії. Паралелізм, вважав А.С. Макаренко, може бути виражений лише у співвідношенні праці і інтересу дітей. Те, що не виражено в дитячому інтересі, зрозуміло, не буде паралельне життю дитини, видам її діяльності. Педагог вважав, що "паралельність", тобто відповідність, а не механічне "злиття" (чи уподібнення одне одному), необхідно забезпечити на всіх головних ланках зв'язку явищ і процесів у педагогіці: школи і суспільства, педагогіки і політики, навчання і виховання, колективу і особистості тощо.

Не менш важливим механізмом технології А.С. Макаренка є "педагогічна операція" як одна із провідних ланок у взаємодії багатогранних аспектів виховного процесу цілісної системи. Ґрунтуючись на принципі "паралельності" виховання й життя, знання й поведінки, колективу й особистості, "педагогічна операція" ніби втілює в собі весь зміст виховної системи А.С. Макаренка. Вона характеризується одночасно властивістю цілісності і бінарності, становить синтез чітко визначеного (технологічного) і невизначеного (творчого), чуттєвого і раціонального, пізнавального і діяльнісного, засвоєного на власному досвіді. Як педагогічна проблема детальніше вона обґрунтована в дослідженнях Л.І. Гриценко, С.Ю. Карсакової, А.А. Фролова.

Отже, цілі виховання та шляхи їх реалізації, які випливають одна із одної (ієрархія), пронизують усю педагогічну систему А.С. Макаренка. Тобто, організація виховного процесу, його досвід повністю ґрунтується на технологічній основі.

У третьому розділі "Провідні чинники педагогічної технології А.С. Макаренка" увага акцентована на аспектах педагогічного досвіду А.С. Макаренка, які вважаються фундаментальними для будь-якої педагогічної системи: народна основа, опора на природу дитини в процесі її самореалізації, інтеграції природовідповідних та соціокультурних чинників виховання.

Рис.2.1. Програмування виховних цілей за технологією А.С. Макаренка

Найпростіша логіка аналізу - починати з першоджерела - суті виховання. В етнопедагогіці вона полягає в передачі досвіду старших поколінь молодшим, а класична педагогіка розширює цей аспект, що характеризує життєвий досвід, до рівня соціального. Але за будь-яких обставин здійснюється процес взаємодії і взаємовпливу старших і молодших поколінь, відбувається суб'єктно-об'єктний взаємозв'язок, у процесі якого і реалізується передача, засвоєння і наступний розвиток набутого досвіду. Уже в самій суті виховання закладено один із природовідповідних принципів - принцип різновіковості, який передбачає об'єднання осіб різного віку: різновікова сім'я, трудові об'єднання, об'єднання дітей чи молоді в навчальних закладах, виховних колективах тощо. На основі цього принципу і побудована виховна система А.С. Макаренка.

Життєву педагогіку А.С. Макаренка розкрито в реальному вигляді. Народний стиль властивий насамперед його творам художнього циклу. На основі конкретної родини, конкретної багатодітної сім'ї (сім'ї Вєткіна) він здійснив свій педагогічний винахід - моделювання структури дитячого колективу за різновіковим принципом. У процесі досліджень натрапляємо на цілу низку епізодів, які характеризують А.С. Макаренка як прихильника істинно народного побуту, взаємовідносин, звичаїв та обрядів, народних традицій, ігор тощо. На сторінках книг педагога безліч приказок, прислів'їв та народних пісень. На народній основі ґрунтується його управлінська система. Мова його творів близька до народнопобутової, хоча він багато уваги приділяв удосконаленню мовлення своїх вихованців. Обґрунтовуючи проблему реалізації принципу народності в педагогічній спадщині А.С. Макаренка, ми спиралися на педагогічні погляди К.Д. Ушинського, які він висвітлив у статті "Про народність у громадському вихованні". Реалізацію цього принципу він вбачав у природовідповідному процесі, для якого характерна узагальнююча якість - типізувати національні риси (психофізіологічний аспект), що забезпечується спадковістю - перша природа, і в соціальних якостях, характерні співжиттю народу (навички, набуті в процесі життя, переконань і звичок, на яких педагог робить особливий акцент), - друга природа. Саме на такій основі ми характеризуємо цей аспект педагогічної системи А.С. Макаренка, а різні форми народного самовираження, етнічного побуту, ритуально-обрядовий, фольклорний та розважально-ігровий характер стилю вираження як систему впливових засобів у процесі різнобічної діяльності його колективу. Отже, хоча А.С. Макаренко жив у середовищі, стосунки якого ґрунтувалися на інтернаціональному принципі, це не перешкодило йому зберегти в своїх творах і національну самобутність. На це звертав увагу Г.Б. Волков, дослідник аспектів народної педагогіки в досвіді А.С. Макаренка. Він вважав, що в процесі перечитування Макаренка "мимоволі звертаєшся до Київської і Новгородської Русі, до "Слова о полку Ігоревім" і "Поученій Володимира Мономаха", до Запорізької Січі і до Григорія Сковороди, і до Ушинського з Пироговим, що гарно трудилися в Україні". Г.Б. Волков акцентує увагу на тому, що " в Макаренка великий національний і інтернаціональний досвід", що "...він кров від крові, плоть від плоті українських трудящих", і що його творчість інтернаціональна саме тому, що вона національна. А загальнолюдська тому, що народна...".

Людина - природовідповідна система. Відштовхуючись від цієї істини, проектував систему виховання і А.С. Макаренко, який був прихильником індивідуального впливу на особистість, і не спонтанного впливу, а індивідуалізації, яка ґрунтується на психолого-педагогічному вивченні кожної дитини. Наприклад, дослідження його спадщини свідчать, що ще в 1922 році А.С. Макаренко організував кабінет психологічних спостережень та експерименту. Внаслідок уважного вивчення своїх вихованців А.С. Макаренко дійшов висновку, що таємниця педагогічного успіху полягає насамперед у здатності вихователя всебічно й глибоко вивчати ті тенденції, що властиві вихованцям, уміло використовувати їх у процесі досягнення виховних цілей. Суть справи, за Макаренком, зводилася не до заперечення особливостей, притаманних дитинству і отроцтву, а до визнання необхідності ретельного виділення чинників, похідних від чинників основних, і обміну впливів навколишніх обставин на утворення попередніх і модифікацію наступних. Як відомо, він розробляє програму вивчення вихованців, пропонує вихователям занотовувати спостереження у відповідних щоденниках, які є не звичайною фіксацією фактів, а стимулом до спільної роботи з вихованцем з метою надання йому відповідної допомоги.

Педагогічна діяльність А.С. Макаренка була пов'язана з критикою ним різних психолого-педагогічних теорій і концепцій розвитку особистості дитини, які він вважав помилковими тлумаченнями щодо її виховання. Особливо різкій критиці було піддано теорію "вільного виховання", яка мала досить сильний вплив на теорію і практику виховання дисципліни в 20-ті роки в Україні. Після її зародження в зарубіжній педагогіці наприкінці XIX - поч. XX ст. і широкого розповсюдження не лише в країнах Західної Європи (Жан-Жак Руссо, Е .Кей, Г. Шаррельман, Ф. Гансбург, М. Монтесорі та ін.), але і в Росії та Україні (Л. Толстой, У. Горбунов-Посадов, А. Зеленко, С. Шацький, В. Чехов, К. Вентцель, Я. Чепіга, С. Русова, О. Музиченко та ін.) ця теорія відзначалася надзвичайним індивідуалізмом та надмірною ідеалізацією природи дитини. Водночас необхідно відзначити, що теорія "вільного виховання" на певному етапі зіграла позитивну роль у боротьбі зі старою школою, з авторитарною теорією дисципліни, в боротьбі з дисципліною муштри, із застосуванням у школах фізичних покарань. На противагу авторитарному вихованню прихильники цієї течії висували принцип вільного розвитку духовних і фізичних сил дитини. Ця теорія серйозно гальмувала розвиток педагогічної теорії в цілому і теорії дисципліни зокрема, оскільки значною мірою заперечувала шкільну організацію виховної діяльності, дисципліну в усіх її проявах, будь-які засоби дисциплінування дітей, відкидала покарання, єдині правила, вимоги тощо. Ця проблема, як і проблема психолого-педагогічного вивчення учнів, не втрачає актуальності і понині і характеризується суперечливими поглядами.

Власні погляди склалися в А.С. Макаренка і щодо педоцентричної концепції, яка виникла під впливом "вільного виховання". Це була індивідуалістична теорія "непротивлення" природним нахилам дитини, згідно з якою вона, як писав А.С. Макаренко, розглядалася як істота, досконала за своєю природою, а роль педагога зводилася до того, щоб відкинути перешкоди на шляху особистості, яка саморозвивається. А.С. Макаренко піддав критиці ці твердження, вважаючи, що в умовах чистої природи виростає лише те, що природно мало вирости - "звичайний польовий бур'ян". Одночасно він засуджував і погляди, які виникли під впливом "вільного виховання" на дисципліну як на "самоорганізацію". Маніпулюючи терміном "свідома дисципліна", теоретики "вільного виховання" заперечували наявність соціального досвіду, метод практичного набуття або виправлення в процесі виховання певних навичок поведінки. За їх переконаннями, дисципліна, як писав А.С. Макаренко, повинна виростати "з чистої свідомості, із голої інтелектуальної переконаності, з ідей". Він переконався, що однією свідомістю дисципліна визначатися не може, оскільки вона є результатом усього виховного процесу. Він був прихильником інтеграції природних і соціокультурних чинників виховання. Ці його погляди поділяє переважна більшість сучасних педагогів, вважаючи соціальне середовище також природним чинником, який синтезує узагальнений тип людини певної нації, держави, етнічного регіону, її способів світосприйняття, життя, ментальності тощо. Основоположними для соціального співжиття є процеси передачі, засвоєння та розвитоку соціокультурного досвіду. Саме про це йдеться в Основному Законі нашої держави - Конституції, в якій зафіксовано, що головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодшому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які об'єднують у собі національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, економічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Як засвідчує аналіз педагогічної спадщини А.С. Макаренка, формування досвіду є центральною ланкою його педагогічної технології; він дійшов висновку, що "усякий досвід, поганий чи хороший," - це система. Ми зробили спробу схематично відтворити динаміку процесу формування соціально-історичного досвіду як системи за педагогічною технологією А.С. Макаренка. На наш погляд, вона повністю співвідноситься з аспектами сучасних педагогічних досліджень.

У четвертому розділі "Використання педагогічної системи А.С. Макаренка в процесі підготовки майбутнього вчителя" зроблено спробу проаналізувати процес становлення А.С. Макаренка як педагога з урахуванням впливових чинників дореволюційного періоду. Він мав вирішальне значення у формуванні соціальних та педагогічних поглядів Макаренка, його досвіду як цілісної педагогічної системи. Розкрито аспекти соціально-педагогічного синтезу його педагогічної системи в процесі загальнопедагогічної підготовки, а також уперше зроблено спробу розширити історичні етапи періодизації розвитку макаренкознавства (В.М. Коротов та А.А. Фролов), і подати її в контексті розвитку історії педагогіки в Україні. Характеризуючи складові педагогічного досвіду А.С. Макаренка, ми зверталися до того періоду його життя, коли цей досвід формувався. Як зовнішня, так і внутрішня перебудова людини пов'язані із соціальними змінами, які ґрунтуються на процесах державотворення, досить складні. А тому А.С. Макаренко, як і будь-яка інша людина, не міг увійти в нову соціальну структуру із такими поглядами, переконаннями, а відповідно, і практичним досвідом, які чітко відповідали б новій системі, властивому їй стилю життя, практичним формам соціальної та педагогічної діяльності як професійної сфери. Теоретичний, зокрема порівняльний аналіз, дозволяє стверджувати, що об'єктивне обґрунтування сутнісної основи педагогічних поглядів та практичного досвіду А.С. Макаренка можливе шляхом вивчення дореволюційної педагогіки, на основі якої вони формувалися. Дослідження вчених та архівні матеріали засвідчують, що А.С. Макаренко був добре знайомий із працями істориків Ключевського, Маслова, Леніна; логіку знав за підручниками Челпанова, Мінто і Троїцького; з філософією обізнаний за творами Локка, Шопенгауера, Штірнера, Ніцше і Бергсона; дуже сумлінно вивчав твори російського вченого Соловйова; про Гегеля знав з популяризацій; захоплювався літературними творами Шекспіра, Пушкіна, Горького, Достоєвського, Гамсуна, Толстого, негативно ставився до Діккенса. Аналогії підтверджують, що він добре був обізнаний із працями американського вченого Гуго Мюнстерберга. Про це свідчать багато аналогій, досліджених нами у його працях. Особливу увагу привертає одна із них: як відомо, за авторський твір "Криза сучасної педагогіки" під час навчання в Полтавському педагогічному інституті А.С. Макаренко був нагороджений золотою медаллю. Ця назва аналогічна назві розділу І книги Гуго Мюнстерберга "Психология и учитель" (Гарвардський університет, 1909), "Конфликт в современной педагогике". Вони ж дозволяють стверджувати, що досвід А.С. Макаренка - педагогічна система, яка ґрунтується на теоретико-методологічній та практичній засадах, що мали місце у світовій педагогічній класиці. Систематизувавши погляди вчених про інтеграцію як важливий системотвірний компонент процесу загальнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя (О.А. Абдуліна, В.П. Безпалько, І.В. Кузьмін, Х. Сантулов та ін.), ми обґрунтовуємо процес підготовки сучасного вчителя як інтегровану систему, яка, по-перше, синтезується зі структурою особистості вчителя, що слугує орієнтиром в умовах загальнопедагогічної підготовки, соціальним та природним навколишнім світом (зовнішня наукова інтеграція), а, по-друге, йому характерний внутрішній міжпредметний синтез(внутрішньонаукова інтеграція). Ми дійшли висновку, що системотвірними інтеграційними зв'язками процесу підготовки майбутнього вчителя є методологічний (зовнішній або міжнауковий синтез), теоретичний (мононауковий), міждисциплінарний та технологічний синтези.

Рис. 3.1. Динаміка процесу формування соціально-історичного досвіду за технологією А.С. Макаренка

Вони передбачають реалізацію зовнішніх цілей у процесі підготовки вчителя - соціальних на основі розвитку внутрішньої природи - індивідуальної програми діяльності студента. В такий спосіб прогнозуємо технологічний каркас педагога як ерудованого методолога (оволодіння фундаментальними науковими знаннями), компетентного теоретика (розуміння та моделювання педагогічних концепцій на чіткій методолого-теоретичній основі) і технолога як організатора педагогічної діяльності, що ґрунтується на програмуванні цілей розвитку і виховання особистості та їх реалізації. Забезпечити такий рівень може глибоке вивчення студентом дисциплін філософсько-природничого та соціально-педагогічного циклу, що сприятиме баченню ним кожної педагогічної проблеми на антропологічній основі і забезпечить певний рівень сформованості педагогічного мислення; вивчення експериментальної педагогіки, яка ґрунтується на загальних методах експериментальних досліджень і, синтезуючись із проективною педагогікою, забезпечить педагога уміннями та навичками ставити завдання, діагностувати, експериментувати, обґрунтовувати, узагальнювати і на цій основі моделювати навчально-виховний процес як педагогічну систему, враховуючи при цьому різні варіанти інтегрування систем та їх окремих компонентів, синтезувати методологічні, теоретико-методичні та технологічні знання. Зовнішній і внутрішній синтези, взаємодіючи між собою, інтегруються, в свою чергу, із горизонтальним - рух у певному ієрархічному порядку від цілі до цілі (за А.С. Макаренком, від перспективи до перспективи) у певному просторі і часі та вертикальним, завдяки якому здійснюється взаємозв'язок цілей та засобів їх реалізації. Більш детально ми проілюстрували цей процес наочно (див. таблицю 4.2). Ґрунтовніше цю концепцію подано в тексті дисертації.

Етапи розвитку і впровадження ідей А.С. Макаренка в Україні ми інтерпретували так: перший етап (20-30-ті роки) характеризується як вихідний період, що має багату історію, уславлену іменами, пов'язаними зі спадщиною А.С. Макаренка. Це період перших спроб, помилок, нових пошуків і, нарешті, відомого усьому світу експерименту - макаренківської системи формування особистості, який розвивався в оточенні схвалення і суперечливих поглядів прихильників і супротивників, котрі сприяли інтенсивному розвитку нової системи. Одні - активною співучастю, інші - гальмуванням нестандартних підходів педагога, що ще більше стимулювало його до активних дій. "Декларація Наркомосвіти УРСР про соціальне виховання дітей", прийнята 1 липня 1920 року, пропаганди ідей і досвіду педагога. У цей період особливо акцентувалася увага на визначальній ролі праці в навчально-виховному процесі, оскільки вважалося, що лише в праці на користь суспільства можливе справжнє виховання. Водночас педагоги цього періоду особливу увагу звертали на естетику праці, яка можлива, як передбачав Антон Семенович, у колективній діяльності.

Етап утвердження досвіду А.С. Макаренка в педагогічній теорії і практиці (1959 - 1974 рр.) характеризується суперечливими поглядами, що виникли навколо його педагогічних ідей. Вони були пов'язані зі спробами розкрити в педагогічній діяльності педагога окремі недоліки в гуманістичному спрямуванні його педагогічної системи, опорі на свідомість і творчу активність дітей, перебільшенні ролі колективної організації діяльності і дисципліни, недооцінці методу переконання і індивідуального впливу, недостатній увазі колективу до кожної окремої дитини. Ці погляди зіткнулися з опором прихильників макаренківської системи. Незважаючи на те, що в 1958 р. припинилася діяльність лабораторії з вивчення педагогічної спадщини А.С. Макаренка (відкрита у складі АПН РСФСР в 1944 р.), продовжувався процес активного творчого застосування його досвіду в педагогічній практиці, зокрема в умовах інтернатського руху в Україні.

1975-1988 рр. - етап прогресу в розвитку макаренкознавства в Україні, який характеризується пошуками нових шляхів теоретичних розробок і практичного застосування макаренківської технології. Він пов'язаний із процесом реформи школи. Помітну роль у підвищенні ефективності виховного впливу шкільного колективу відіграли шкільні традиції, особливо ті, які передбачали моральне вдосконалення школярів. Творча спадщина А.С. Макаренка впроваджується і як педагогічна система, і як окремі її аспекти. Школа стала виховним центром організації різнобічної діяльності школярів у мікрорайоні. Особливо популярною стала організація різновікових об'єднань у мікрорайоні школи. На цій основі ґрунтувалася клубна підсистема шкільного колективу, організаторська, трудова, спортивно-оздоровча, об'єднання інтелектуально-пізнавального, пошуково-краєзнавчого характеру, групи дітей за суміжними професіями тощо.

Кульмінаційний етап у розвитку педагогічної спадщини А.С. Макаренка та період нових педагогічних досліджень (1989-1998 рр.) має триаспектну характеристику: по-перше, він зарекомендував себе в історії макаренкознавства як "Вибух" (за Азаровим); по-друге, його можна характеризувати як етап "затишшя" в розвитку макаренкознавчої науки і, по-третє, - як період інтенсивного піднесення, який ми назвали "Перечитуємо Макаренка…". Він увінчався дослідженнями макаренкознавців, які розкрили нові сторінки життя і педагогічної спадщини педагога, відбулася інтеграція педагогічних поглядів вітчизняних педагогів та представників зарубіжної педагогіки, яких об'єднала Марбурзька лабораторія (Німеччина), на базі якої діяла Міжнародна Асоціація макаренкознавців, яку очолював доктор Гетц Хілліг (нині Асоціацію очолює кандидат філософських наук Т.Ф. Корабльова - Росія), та відзначенням світовою громадськістю 110-ї та 115-ї річниці від дня народження А.С. Макаренка. Цей період пов'язується з новим етапом розвитку педагогічної науки в Україні, який характеризується як рух до демократизації та гуманізації народної освіти, відродження національної школи, розвитку різних типів навчальних закладів. Це етап інтенсивного пошуку ефективних форм організації навчально-виховного процесу в ринкових умовах, з одного боку, і значного спаду творчої ініціативи в педагогічній науці і практиці, з другого.

Таблиця 4.2. Інтеґрація ідей А.С. Макаренка в процесі загальнопедагогічної підготовки вчителя

Це пов'язано із кризовими умовами, які виникли в процесі соціально-економічних реформ; спалахом безпритульщини серед дітей та підлітків, як наслідок їхньої дезадаптації; моральною деградацією молоді, яка породжена трудовою незайнятістю, зниженням етичної культури та звуженням бази для різнобічного розвитку школярів та молоді.

П'ятий розділ - "Технологія впровадження творчої спадщини А.С. Макаренка в умовах сучасного загальноосвітнього закладу" повністю присвячено проблемі технології організації діяльності шкільного колективу з урахуванням ідей та практичного досвіду А.С. Макаренка, запропоновано варіанти її впровадження в умовах колективу сучасного загальноосвітнього закладу. Перший варіант - це творчий розвиток системи Макаренка в умовах традиційної структури освітньо-виховного закладу, базисним компонентом якої є клас; другий - безпосереднє впровадження педагогічної системи А.С. Макаренка в умовах шкільного колективу, структура якого змодельована за різновіковим принципом. Ми обґрунтували експериментально досліджений і апробований досвід освітньо-виховних закладів (Качківська та Вапнярська ЗОШ №2 Вінницької обл., Володимирецький колегіум Рівненської обл.) з проблем моделювання та організації різнобічної діяльності шкільного колективу з урахуванням ідей А.С. Макаренка. Крім цього, було систематизовано провідні завдання, які повинна розв'язувати школа, проектована А.С. Макаренком: природовідповідне навчання і виховання; наступність у педагогічній теорії й практиці; творчий підхід до реалізації засобів виховання, наявність новаторства в навчально-виховному процесі, системно-особистісний та технологічний підходи до розв'язання педагогічних проблем; досягнення цілісності в процесі розвитку і виховання людини; програмування навчально-виховних цілей як визначальний аспект педагогічної технології; комплексність як важливий синтетичний механізм впливу на особистість з урахуванням її структурних компонентів - інтелектуальної, емоційно-оцінювальної та вольової сфери; виховання в дитини "господарської позиції" щодо навколишнього світу; організація навчального закладу з урахуванням економічного прогресу держави; особистісна орієнтація в процесі виховання; гуманістичний та прогностичний характер педагогіки А.С. Макаренка тощо. Проаналізували також різні підходи до моделювання колективу сучасного навчального закладу, які полягають: у виході передової педагогічної думки на світову арену; у пошуках специфічно національних культурних ресурсів народу; у застосуванні найбільш прогресивного досвіду теорії і практики радянської педагогіки; у зміні типу школи, або її орієнтації на господарські і соціально-політичні зміни (А.А. Фролов, В.М. Розін, І.Г. Єрмаков, Л.В. Сохань, та ін.). Ми дійшли висновку, що педагогічні прогнози А.С. Макаренка щодо цілей, які має розв'язувати загальноосвітній заклад, аналогічні прогресивним ідеям світової педагогічної думки і значною мірою перегукуються із завданнями, які нині розв'язує сучасний заклад. На цій основі ми запропонували третій варіант - інтегрований підхід до моделювання сучасного навчального закладу, який ґрунтується на антропологічній основі (синтезує знання про людину), прогресивних вітчизняних та світових педагогічних технологіях, тобто розв'язує педагогічні проблеми на методологічній, теоретичній, організаційній, методичній та технологічній засадах як класичний варіант моделі навчально-виховного закладу з орієнтацією на творчо сформовану особистість. Така модель закладу, на наш погляд, спонукатиме педагога до систематичного самовдосконалення, постійної орієнтації на довершеність, до творчості, систематичного програмування освітньо-виховних цілей на суто науковій основі, до прогресу. Він програмуватиме і реалізуватиме освітньо-виховні цілі у цілісній системі, яка відповідає вихованню та розвитку дитини в міцній єдності з її природою, життям школи та суспільства, у взаємозв'язку з простором і часом (інтеграція у світову цивілізацію та прогресія в майбутнє, за Макаренком, - рух за віддаленою в часі перспективою як індивідуальною, так і загальною), з орієнтацією в процесі своєї діяльності і розвитку на довершеність, досконалість, універсальність, ідеальне. Освітньо-виховні цілі в умовах такого закладу передбачають забезпечення школяра знаннями, вміннями і навичками та спроможністю до різних видів діяльності (загальноосвітній аспект) щодо навколишнього світу (природи), суспільства і самого себе, а також сформованістю в дитини прагнення (потреби) до різних видів розвитку в цьому ж контексті (виховний аспект). Це орієнтація на особистість, яка розвивається на основі ідеалів неперервності і взаємозв'язку, погодженості і гармонії, досконалості і прогресу, збереження (самозбереження), толерантності і єдності, яка бажає реалізувати свою життєву місію, користуючись своїми знаннями і відповідною підготовкою. Таким чином, ми виходимо на рівень сформованості людини, яка спроможна і бажає сприяти інтенсивному розвитку природи, людства і самої себе.

У загальних висновках та рекомендаціях викладено результати дослідження:

1. У дисертаційному дослідженні обґрунтовано педагогічну технологію А.С. Макаренка у світлі сучасних філософсько-антропологічних, психологічних і педагогічних теорій та практичного досвіду на всіх рівнях їх розвитку: методологічному, теоретичному, організаційно-методичному та технологічному. Передбачено можливі варіанти її інтегрування в контекст сучасної педагогічної науки і практики.

Обґрунтовуючи погляди А.С. Макаренка на методолого-теоретичному рівні, дійшли висновку, що вони в нього сформувалися ще в дорадянський період і інтегрують провідні ідеї світової класики. З'ясовано, що основними компонентами його педагогічних поглядів є синтез, цілісна система, проектування особистості, програмування тощо. Як відомо, на їх основі обґрунтовуються сучасні тлумачення педагогічної технології. Поняття "синтез" є основним для антропологічного методологічного підходу (синтез людинознавчих наук), що забезпечує педагогічну науку спроможністю цілісного пізнання зовнішнього світу і людини як природної та соціальної істоти. Історичний та порівняльний аналіз засвідчує, що А.С. Макаренко поділяв позиції антропологів-синтезистів (одна із педагогічних течій початку XX ст.). На цій основі грунтується і його ідея щодо "синтетичної педагогіки" як такої, що передбачає синтез виховних впливів на людину, яка, в свою чергу, сприймалася ним як цілісна система. За Макаренком, справжня педагогіка - та, яка "повторює педагогіку всього світу".

Проблеми, пов'язані з колективом, перспективними лініями, єдністю цілей і засобів виховання, також ґрунтуються на філософській основі. Вони інтегруються з такими аспектами, як органічна цілісність світу (природи і суспільства), ідеями єдиного природного закону, що діє і в природі, і в людині, і в державі, та розвитку в просторі і часі, природною диференціацією тощо. Тобто педагогічна антропологія спонукає нас до обґрунтування педагогіки як науки, що інтегрує знання про людину (синтез знань) і передбачає систему впливів на людину з метою створення умов для її соціальної та індивідуальної самореалізації на основі її генетичного та соціокультурного досвіду.

2. Поняття "педагогічна технологія" в сучасних умовах набуло значної актуальності. У дисертаційному дослідженні ми зосередили увагу на таких її важливих функціях, як конструктивна, - системотвірна, з якої випливає і процесуальна - реалізація цілей виховання.

Каркасними основами педагогічної системи А.С. Макаренка є прогнозування кінцевого результату - проектування сформованої особистості, програмування виховних цілей, забезпечення погодженості між цілями і засобами освітньо-виховного процесу, педагогічна система як непорушна цілісність, ієрархічна послідовність цілей у певній прогресії тощо. Оскільки ці поняття є опорними в сучасних тлумаченнях педагогічної технології, то А.С. Макаренка можна вважати основоположником технологічного підходу до процесу виховання (переважна кількість тлумачень пов'язана із процесом навчання).

3. Структурно-особистісний підхід був і залишається провідним у контексті педагогічної науки. Тому ідея проектування особистості і процес реалізації цього проекту, за Макаренком, також відповідають педагогічній логіці сучасних обґрунтувань цього процесу. Пропонований ним проект особистості синтезує природовідповідний і соціальний чинники виховання в їх єдності і цілісності. Це ще більше підтверджує, що педагог перебував на методологічних позиціях синтезу людини із природним і соціокультурним середовищем.

4. А.С. Макаренко програмує соціальні (програма-стандарт, "зовнішня людина") та індивідуальні (індивідуальний коректив, "внутрішня людина") цілі виховання, пропонує ідею диференційованого виховання. Він доходить висновку, що педагогіка повинна опрацювати найскладніше питання - про мету виховання та про метод наближення до цієї мети. Антон Семенович вважав, що коли вона інтерпретується з утвердженням того, що повинно бути, ігноруючи наявне, то педагогічний процес обов'язково приречений на омертвіння. Отже, логіка моделювання його педагогічного процесу ґрунтується на програмуванні цілей виховання та перевірці рівня їх реалізації досвідом. А весь виховний процес, за А.С. Макаренком, спрямований на організацію виховання таким чином, щоб наші досягнення характеризувалися вдосконаленням особистості як системи в цілому. Звідси випливає і його висновок про єдність цілей і засобів виховання. Отже, він підходить до розв'язання цієї проблеми з оптимістичною міркою. Її можна враховувати і на сучасному етапі розвитку педагогічної науки.

5. Вважаючи А.С. Макаренка педагогом тоталітарного режиму, окремі педагоги характеризують його педагогічну спадщину як невластиву для нинішніх освітньо-виховних реформ, що ґрунтуються на національній основі. У дослідженні акцентується увага на цій суперечності. А.С. Макаренко у своїх творах спеціально не зосереджував увагу на засобах народного та національного виховання. Вони використовуються в його творах як життєво необхідні в процесі діяльності створених ним навчально-виховних закладів: принцип народності реалізує себе через спосіб організації діяльності колективу - різновікове об'єднання (загін), що створене за аналогією сімейних стосунків (сім'ї Вєткіна); принцип різновіковості забезпечує передачу позитивного досвіду старшого покоління молодшому, що, за народною педагогікою, вважається суттю виховання. У його творах подано багато зразків народного побуту, традицій, звичаїв, обрядів тощо. Такий спосіб пропаганди засобів народної педагогіки не втрачає актуальності і понині.

6. Інтеграція А.С. Макаренком провідних педагогічних ідей сприяла тому, що він став новатором в усіх сферах педагогічної діяльності: освітній - диференціації навчання за природними здібностями дітей; виховній - програмування розвитку особистості з опорою на її індивідуальні особливості (педагогічна технологія); трудовій - організація колективних, групових та індивідуальних форм виробництва (синтез виробничої діяльності різних економічних формацій). Організація різних форм самофінансування закладу як вищого рівня трудової діяльності - один із результатів експерименту А.С. Макаренка. Він дав йому можливість значно випередити процес розвитку сучасної педагогічної науки і практики. Пропоновані ним форми характерні і для нинішніх ринково-економічних відносин, в умовах яких розвивається сучасна педагогічна наука і практика.

7. Досвід А.С. Макаренка успішно інтегрується з аспектами загально-педагогічної підготовки особистості сучасного вчителя на всіх рівнях соціально-педагогічного синтезу: методологічному (інтегруються ідеї про педагогіку "як насамперед практично цілеспрямовану науку"; педагогічні погляди щодо "педагогічної логіки", "логіки педагогічної доцільності", про "взаємодію цілей, засобів і результатів виховання"; діяльнісний і системно-процесуальний підхід до виховання тощо); теоретичному (теоретичні погляди про "паралельну дію", діалектичну єдність індивідуальних та суспільних цілей, біфуркаційний (подвійний) механізм розвитку цілісного виховного процесу, діяльність педагогічного закладу в цілому, виховуючий колектив, первинний колектив у загальній структурі, типи виховних впливів, виховання громадянина-господаря тощо); технологічному (ідеї про процесуальний аспект виховання, його просторово-часову характеристику, педагогічну операцію, педагогічну техніку, методику перспективної та паралельної дії тощо).

8. Паралельно з розвитком педагогічної науки удосконалюється і колектив сучасного навчально-виховного закладу. Як зазначено в документах Міністерства освіти і науки України про загальноосвітній навчальний заклад, його головним завданням є забезпечення реалізації прав громадянина на загальну середню освіту, формування і розвиток соціальної зрілості, творчої особистості з усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної самосвідомості, підготовленої до професійного самовизначення, а також створення умов для оволодіння системою наукових знань про природу, людину і суспільство. Цей рівень може забезпечити синтез прогресивних ідей світової педагогіки в умовах діяльності сучасного загальноосвітнього закладу. До світової класики належить і педагогічна система А.С. Макаренка. Його проект "Школи майбутнього" характеризується гуманістичною спрямованістю, демократизмом, прогресивністю, життєтворчою організаційною структурою, він був прихильником "Школи життя". Таку школу нині моделюють представники педагогічної науки і практики. В умовах сучасного загальноосвітнього закладу ефективно реалізуються погляди А.С. Макаренка щодо структури і методики організації колективу на всіх напрямах його діяльності: навчально-пізнавальній, організаційній, клубній, трудовій, спортивно-оздоровчій. Це доведено конкретним фактологічним матеріалом. Висновки дисертації підтверджують, що теоретичні погляди і практичний досвід А.С. Макаренка успішно реалізуються в умовах будь-якого сучасного навчально-виховного закладу.

Звичайно, наше дослідження не претендує на вичерпну характеристику проблем, пов'язаних із педагогічною системою А.С. Макаренка. На нашу думку, доцільно продовжити ті аспекти дослідження, що пов'язані із дорадянським періодом педагогічної діяльності А.С. Макаренка щодо процесу формування його педагогічних поглядів, переконань, які стали основою обґрунтованого ним теоретичного та практичного досвіду.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Карпенчук С.Г. Педагогічна технологія А.С. Макаренка і сучасність. Монографія /Рівненський державний гуманітарний університет. - Рівне, 2000. - 340 с.

2. Карпенчук С.Г., Окса М.М. На зорі макаренкознавства: Монографія. -Мелітополь, 2001. - 97 с. (Теоретична розробка та обґрунтування проблеми, систематизація та упорядкування матеріалів).

Навчальні посібники:

3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. - К.:Вища шк., 1997. - 304 с.

4.Карпенчук С.Г. Самовиховання особистості: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 216 с.

5. Карпенчук С.Г., Процюк В.К. Години спілкування з проблем морально-етичного самоформування особистості. - Рівне, 1998. - 143 с. (Розробка технології морально-етичного самовдосконалення особистості, теоретичне та методичне упорядкування матеріалу).

6. Програма для педагогічних інститутів: Методика виховної роботи для спеціальності "Методика виховної роботи " /Укл. С.Г. Карпенчук:. - К., 1993. - 32 с.

7. Пріоритетні напрями та основні види діяльності педагогів-кураторів, наставників-консультантів у студентських академічних групах: Метод. реком. /Упоряд.: Т.Д. Дем'янюк, С.Г. Карпенчук, Г.Й. Шенгера. - Рівне, 1995. - 40 с. (Розроблено напрям, пов'язаний із самоудосконаленням майбутнього вчителя на основі програми "Я - студент").

8. Карпенчук С.Г. Методичні рекомендації по впровадженню в практику роботи сучасної школи методики А.С. Макаренка. - Вінниця, 1987. - 25 с.

9. Карпенчук С.Г. Самовиховання - процес самоформування особистості: В 3-х частинах. (Самопізнання. Самооцінка. Саморегуляція). - Рівне, 1995. - 56 с.