Естетичне в структурі педагогічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Естетичне в структурі педагогічної діяльності

Полянська К.В

Естетичне відношення до дійсності є важливою характеристикою вихованості людини, її загальної і професійної культури. Саме спектр відносин дозволяє судити про домінуючих в свідомості людини цінності, ідеали, настанови, смаки; через відношення стає зрозумілим і цілком відчутним спектр естетичних інтересів особи, мотивів включення її в різноманітні види діяльності. Відношення дозволяє зрозуміти і те, як людина відноситься до самої себе, якою бачить себе і чого прагне.

Таке естетичне відношення до дійсності надзвичайно важливе, перш за все, для педагога, який розробляє стратегію і зміст виховання школяра, формує його етично-естетичного відношення до дійсності. Відношення реально відображає саме те, що стало об'єктом стійкого інтересу людини, наскільки цей об'єкт залучений в орбіту її практичної діяльності. «Залучаючи об'єкт до сфери естетичного відношення, суб'єкт (особа) не зачіпає онтологічних основ його буття, але, вбачаючи в ньому багатство можливих перетворень, по-новому упорядковує і завершує його в своїй уяві з позицій естетичного ідеалу. Навіть, коли об'єктом естетичного відношення виступає власне «Я» суб'єкта, воно протистоїть останньому як відношення «Я інший», тобто предмет, що підлягає естетичному перетворенню і оцінці.

У сучасних зарубіжних педагогічних дослідженнях звертається увага на виявлення доцільних форм, методику, технологію та практику естетичного виховання, становлення особистості у її найрізноманітніших естетичних проявах. З новаторських позицій трактується взаємозв'язок між «естетичним», «емоційним», «творчим», «індивідуалізованим» вихованням, розкриваються естетико-виховні можливості всіх навчальних дисциплін, зовнішнього середовища. Досягнення цілей естетичного виховання також пов'язуються з особистістю вчителя, його професійною майстерністю.

Проте в літературі не склалося ще єдиного уявлення про засоби, методи, методику, технологію та практику естетичного виховання. «Метод, на думку С.Кудрявцевої фактично означає спосіб досягнення мети. Оскільки мета естетичного виховання розвиток естетичної свідомості, естетичних відчуттів, спонукає до естетичної діяльності, то, природнометоди естетичного виховання це різні способи впливів на особу, які найкращим чином розвивають і естетичну свідомість, і відчуття, і поведінку, і сприйняття людей в їх нерозривній єдності»[1,с.23]. Визначаються характерні для естетичного виховання методи: а) переконання; б) залучення в естетичну діяльність; в) організація естетичної ситуації, яка виховує; г) стимулювання; д) самовиховання і самовдосконалення[14]. Названі методи широко використовуються у вищих навчальних закладах, але при цьому слід враховувати специфічні умови реалізації цих методів в естетичному вихованні. Останні реалізуються в практиці певними засобами та технологіями. «Засоби складають наочну основу практики. Разом з тим практичний процес і його засоби взаємно обумовлені. Засоби реалізуються лише в процесі їх свідомого використання. В ньому вони стають дієвими і діючими»[2,с.104].

Серед зарубіжних технологій сучасного естетичного виховання, які досліджує М.Лещенко, теорії, що мають особливу актуальність для української педагогічної науки. Зокрема, професор Сассекського університету (Великобританія) Пітер Еббс вважає, що найбільш фундаментальною властивістю особистості є естетичне почуття. Оперуючи поняттям «естетичний розум» (властивість збалансованої психіки, сформована у гармонійному навчальному процесі), британський естет визначає, що будь-яка художня діяльність ґрунтується на двох джерелах біологічному і культурологічному. То ж якщо студент співає, танцює, малює, займається самодіяльною художньою творчістю, він реалізує внутрішній чуттєвий імпульс через культурні форми, вже набуті людством, своєрідно трансформуючи їх. Кожен окремий вид мистецтва (музика, живопис, театр, хореографія, поезія) має власне естетичне поле, використання якого у добре збалансованому навчальному плані, програмі, педагогічній системі забезпечує гармонійне виховання творчої особистості.

Шляхами, засобами здійснення процесу естетичного виховання є, поперше, «праця, у сфері якої формуються основні, у тому числі і естетичні потреби людини. Певним чином організований трудовий процес здатний надати виключно сильну естетичну дію. По-друге, планомірна, цілеспрямована естетична дія може відбуватися через наочне середовище»[1,с.22].

Природа, що є одним з найсильніших чинників стихійної естетичної дії, нерідко включається також в систему естетичного виховання, яка організовується та керується людиною. Естетична дія на людину має велику виховну силу. До засобів естетичного виховання відноситься практична художньо-естетична діяльність. Не дивлячись на те, що вона бере участь у здійсненні естетичного виховання, вона відіграє виняткову роль в справі формування естетичного відношення людини до світу. Засоби естетичного виховання можуть використовуватися окремо і в поєднанні один з одним. Згруповані, вони необхідні для цілеспрямованої організації естетичних впливів, визначення організаційних форм естетичного виховання, оскільки використання тих або інших засобів в поєднанні з методами, знаходить свій безпосередній вираз в організаційних формах естетичного виховання.

До найбільш поширених форм естетичного виховання слід віднести такі: гуртки художньої самодіяльності; культпоходи у театри, кіно, на виставки, в музеї; народні університети культури; факультети громадських професій; факультети естетичних знань; клуби любителів мистецтва; кіностудії; студентські театри естрадних мініатюр (СТЕМ); художні студії; студентські клуби тощо.

Для сучасного етапу естетичного виховання у вищих закладах освіти характерний та важливий розвиток різних видів художньої діяльності. Однією з форм естетичного виховання є науково-дослідницька творча робота студентів, яка була спрямована насамперед на розкриття краси людської думки, естетики мислення.

Викладач може і повинен передавати студенту не лише суму знань, а відповідальність дослідника, пристрасність, захопленість, цілеспрямованість. Від викладача «потрібна сукупність суспільних і людських якостей активність і неослабний інтерес до суспільного життя, мистецтва. Переконаність і зрілість мислення... принциповість і пристрасність здатність мріяти і педантична методичність, тверезість розуму, молодість душі...»[12].

Практика вузівської роботи естетичного виховання в навчальновиховному процесі базується на: інтеграції дисциплін (предмет + мистецтвознавство); клубні і студійні форми поза аудиторної роботи; науководослідній діяльності; навчальних заняттях з професійно-орієнтованих і соціально-гуманітарних дисциплін; опанування дисциплінами за вибором вищого навчального закладу; театр, екскурсії, вечори та ін.

Одним із результатів естетичного виховання студентів є сформованість їх потребо-мотиваційної сфери. Естетичні потреби виступають як психологічний механізм функціонування смакових переваг особистості, її емоцій та інтересів. Вони виявляються в різноманітних видах діяльності людини: в ігровій, навчальній, пізнавальній, суспільній, трудовій та ін., додаючи діяльності активний, творчий характер, високий якісний рівень, естетичну значимість.

Адже в студентів не тільки різний рівень інтересів і потреб в мистецтві, глибина розуміння художньої творчості та ін., у них різні потребо-мотиваційні запити і стимули їхнього виникнення. Одні потреби виникають тоді, коли вже є система цінностей і не вистачає лише окремих її ланок, що шукає студент. Інші запити викликані прагненням до новизни. Одні студенти зв'язують свої погреби з процесом сприйняття твору мистецтва, пізнанням їхньої цінності; другі виявляють потребу в спілкуванні з мистецтвом, як засобом розваги; треті виявляють потребу використання знань мистецтва для збагачення практичної діяльності. Саме тому доцільно розглядати естетичне виховання на вузівському етапі як можливість розширення діапазону естетичних знань, осмислення, узагальнення, систематизації і закріплення їх, формування потреби творчо реалізувати себе в різних видах естетичної діяльності.

Проте, прагнення студентів, майбутніх учителів знайти своє місце в житті, вирішити ряд прагматичних завдань явно веде їх від естетичних інтересів, пов'язаних із пізнанням мистецтва. Цим і пояснюється доцільність визначити як результат естетичного виховання студентів педагогічних ВНЗ, сформованість потребо-мотиваційної сфери особистості майбутнього вчителя. Таким чином, інтерес і потреба природно знаходяться в контексті інших естетичних категорій, пов'язаних з естетичною діяльністю й естетичною свідомістю.

Естетична діяльність, з одного боку, ширше художньої (оскільки остання є окремий випадок першої), з другого художня діяльність ширше естетичної, остання виступає як приватний прояв, як одна із сторін першої, бо художня творчість виходить далеко за межі творчості тільки по законах краси.

Позахудожні (такі, що виходять за межі мистецтва) проблеми естетичного освоєння світу в сфері побуту, людської поведінки, наукової творчості, спорту, естетичні аспекти карнавалів, обрядів, етикету, кулінарії тощо все це предмет практичної естетики.

В ту частину проблемного поля, яка є предметом практичної естетики входять такі ще мало розроблені проблеми, як естетична організація природного середовища, естетизація «другої (рукотворної) природи», соціальні форми поведінки людей, краса людських відносин (в цьому значенні естетика виступає як етика майбутнього), побут. В науковій праці, спорті, в творчих процесах в різних сферах діяльності, в іграх, в святкуваннях і масових діях є свій естетичний аспект, який ще недостатньо вивчається естетикою, але входить в сферу її предмету.

Естетичне виховання направлене на формування цілісної творчої особи, охоплює інтелектуальну, емоційну, вольову, ціннісно-орієнтаційну її сторони. Воно пронизує всі сфери життєдіяльності людини: і глибину його мислення і тонкість відчуттів, і характер вибірковості, і установки. Естетичне навчання дає естетичні знання. В процесі естетичного виховання майбутнього педагога не просто засвоюється як визначене знання, а стає як би частиною його самого. При цьому особа формується під сукупною дією: 1) естетичної теорії; 2) природного і суспільного світу; 3) витворів мистецтва і 4) естетичної діяльності, що охоплює сприйняття естетичних і художніх цінностей та творчість по законах краси і по інших естетичних законах.

Найбільш дієво естетичне виховання майбутніх педагогів протікає в «ігровій ситуації»: відчуття і думки людини відточуються в обстановці безкорисливості, за умов посиленої внутрішньої роботи свідомості, що не припускає негайні практичні дії в даній обстановці, а готує людину до життя, до поведінки в широкому спектрі наступних реальних ситуацій.

Естетичне виховання одночасно вирішує і компенсаторні задачі, відволікаючи людину від сумних життєвих переживань і готуючи її до боротьби за поліпшення світу і свого місця в ньому. Цей тип виховання вирішує і освітньо-евристичне завдання, допомагаючи особі духовно збагатитися новими знаннями і естетичним досвідом. Крім того, функціональними особливостями естетичного виховання є артистизм відточення і вдосконалення відчуттів, смаків людини, її зовнішності та поведінки; ціннісно-орієнтаційний ефект набуття особою здатності оцінювати явища дійсності і мистецтва, вибудовувати ієрархічно організовану систему цінностей і вибирати напрям діяльності відповідно до цієї системи; креативність пробудження в людині художника, розвиток потреби і здібності творчого сприйняття світу і мистецтва, творчого характеру діяльності.

Велике місце посідає естетичне виховання в роботі поза аудиторією. В вищих навчальних закладах проводяться бесіди, літературно-художні вечори, концерти та інші форми роботи і т.д. Виховний вплив цієї роботи пов'язаний з наслідуванням та емпатією, тобто перенесенням переживань цієї героїки і моральних ідеалів на себе, що, поза сумнівом, породжує прагнення слідувати їм в своїй поведінці.

Майбутній педагог потребує сьогодні розуміння того, що є естетичним відношенням особи до дійсності, яка його структура, основні компоненти, механізми формування. Педагогу потрібно ясно і чітко представляти специфічні можливості різних виховних чинників, що забезпечують формування естетичного відношення школяра до дійсності. Саме тому сьогодні в принципово нових соціокультурних умовах необхідно реально поглянути на той потенціал, яким володіють сім'я, клубний колектив, середовище школи, особа вчителя у формуванні етично-естетичного відношення школярів до навколишньої дійсності.

Школа створює умови для творчої самореалізації особи, формування її власного етично-естетичного вигляду, естетизації середовища свого буття. Ці обставини значною мірою актуалізують пошук шляхів і способів вдосконалення культивованої педагогами методики роботи зі школярами, подолання педагогічних стереотипів, що склалися.

Серед серйозних і достатньо традиційних причин низької ефективності етично-естетичного виховання школярів обмеження цього процесу рамками тільки художньої освіти і виховання. На жаль, багато педагогів зводять задачі естетичного розвитку вихованців тільки до освоєння цінностей мистецтва, залученню до художньої творчості, залишаючи поза увагою не менше дієві чинники естетизуючої дії природу явища соціальної дійсності, праці. Такий підхід, нарешті, веде до вихолощення суті процесу естетичного виховання молоді, його невиправданому звуженню, збіднює духовний вплив більш широкого і значущого спектру етично-естетичних цінностей явищ, предметів, процесів дійсності на свідомість, поведінку і творчість підростаючих поколінь.

Естетичне відношення має ціннісну природу, а предметом естетичного відношення виступають різноманітні цінності. Проте цінності не первинні, як відзначав С.Рубінштейн, вони похідні від співвідношення світу і людини. Питання про естетичні цінності це і питання про джерела естетичної дії, серед яких природа, праця, суспільні явища, мистецтво, сама людина. Прояв естетичного прекрасного і потворного, комічного і трагічного в кожному з них є специфічним, але разом з тим, механізм його впливу на особу єдиний. Кажучи про естетичні цінності, ми не будемо диференціювати їх залежно від джерела естетичної дії обмежимося лише загальною їх характеристикою в структурі естетичного відношення особи до дійсності[3,с.159-214].

Естетичні цінності відносяться до цінностей соціальних, оскільки обумовлені суспільним існуванням людини. Вони рухомі, мінливі, знаходяться під визначаючим впливом інтересів людей. Відображені і «перероблені» в свідомості, цінності стають духовними утвореннями, що орієнтують людину на певну діяльність, вчинки. Це і є ціннісні орієнтації.

Важливим чинником прояву естетичного кредо майбутнього педагога є соціальне життя, що вимагає часто від вчителя відкритої і чесної демонстрації його життєвої позиції. Майбутній педагог тоді досягне вершин мистецтва в своєму спілкуванні з дітьми коли сам здатний на чесний громадянський вчинок. Однієї освіти, одних знань, одних правил, методик і циркулярів недостатньо. Майбутній педагог знаходиться в ситуації постійної оцінки вчинків, моральності дітей і дорослих, оцінки різних явищ і процесів в навколишній соціальній дійсності.

Спочатку сам соціальний статус педагога наділяє внутрішньою витонченістю і красою, оскільки він «ретранслятор досягнень людської культури поколінь молоді, що вступають в життя»; «творець людських душ»; «диригент у відносинах дитини і різноманітної дійсності», що складаються; він «будівельник майбутнього суспільства»... В цьому нескінченно довгому переліку можливих соціальних проявів майбутній педагог генетично приречений на естетичне начало: творення особи, що наділена соціально цінними, суспільно схвалюваними властивостями, формування духовного вигляду цілих поколінь майбутніх громадян, мудре і терпляче формування в дітях кращих людських якостей. В цьому і криється початкова естетична природа педагогічної діяльності. Її краса в особливій натхненності, в тому, що вона творить саму Людину майбутнього, вона орієнтована в моделюванні завтрашнього дня суспільства, системи відносин між людьми в майбутньому, вона несе в собі як професійну задачу, методичне вирощення не тільки соціально типових якостей і властивостей, але і творення індивідуально цінної, суспільно корисної в особі дитини, того, що може забезпечити йому в його майбутньому житті творчу самореалізацію, принести емоційну задоволеність і суспільну користь.

На думку А.Іліаді всю педагогічну діяльність можна розглядати як естетичну за своїм характером, як істинно творчу, пов'язану з творенням особи, дитини по законах краси, гармонії. Саме тому багато видатних представників вчительської професії відзначали її спорідненість з мистецтвом, творчістю, а деякі стверджували, що педагогіка більшою мірою мистецтво, ніж наука. Але при цьому практично всі сходилися в одному: без особи педагога немає і не може бути дійсного виховання. Отже, особа педагога є найважливішою субстанцією в становленні людини, отриманні нею всієї палітри людських якостей.

Наявність істинних, високохудожніх і естетично виразних образів вчителя виявляється важливим і дуже необхідним орієнтиром для майбутніх педагогів в професійному будівництві самих себе, в моделюванні образу власного Я, в освоєнні важкої і відповідальної Місії становлення в людині людського. Присутність в свідомості майбутнього педагога такого еталонного і привабливого образу виявляється могутнім стимулом самовдосконалення, що визначає мету, мотиви, домінуючі настанови особи, впливає на зміст і характер діяльності, забезпечує формування і засвоєння необхідних знань, умінь, навиків, а у результаті професійного досвіду і вигляду майбутніх педагогів. Серед найтиповіших якостей, які повинні виховувати в собі майбутні педагоги виявилися: інтелігентність; освіта; гуманізм; любов до дітей; любов до своєї професії; громадянська позиція; соціальна активність; тактовність; уважність; ерудиція; широта кругозору; товариськість; особиста чарівність, краса; цілеспрямованість; зібраність; оптимізм; почуття гумору; принциповість; чесність, правдивість; проникливість; справедливість; творчість; воля, завзятість; уміння управляти собою; вірність; доброзичливість; уміння прощати; безкорисливість; прямота; відвертість; переконливість; уміння захопити; уміння переконувати; знання предмету; простота; природність; доступність; зацікавленість в успіхах вихованця; пошана до дитини; організаторські здібності; патріотизм та інші[4,с.169].

Абсолютно очевидно, що цей перелік може бути істотно ширшим, якщо деталізувати професійно необхідні вчителю якості залежно від змісту і характеру діяльності, яку він виконує. Разом з тим, вже в наведеному переліку респонденти згадують якості ідеального педагога, які педагогічний ВНЗ цілеспрямовано не формує, не відстежує, не розвиває. Основним параметром в університетській оцінці ступеня професійної підготовленості вчителя було і залишається знання предмету, наявність деяких практичних умінь в його викладанні. А як же бути з особовим розвитком вчителя, яке опиняється у фокусі уваги його колег, його вихованців; по якому реально оцінюється фахівець, на основі якого будується до нього відношення оточуючих, і в першу чергу дітей, що кінець кінцем зумовлює успішність виконання покладеної на нього соціальної Місії.

Як бачимо з цього переліку, естетичне в особі вчителя має і достатньо могутній, інтенсивний зовнішній прояв, що визначається ступенем розвитку його загальної культури, етично-естетичним кредо, що складається. Зовнішній імідж вчителя важливий не сам по собі, він, безперечно, виявляється дієвим чинником формування естетичних смаків і орієнтації його вихованців. Виховують не тільки слова вчителя, не тільки голос, інтонація, не тільки система способів прямої педагогічної дії на особу дитини, але не менш сильний і дієвий вплив має і зовнішній естетичний вигляд педагога, його звички, манери, способи спілкування з людьми, його поза, міміка, погляд, жест положення рук в процесі спілкування з іншими людьми.

Список використаних джерел

естетичний виховання навчальний

1. Кудрявцева С.П. Пути и методы эстетического воспитания. // Современные проблемы теории эстетического воспитания и критика буржуазных концепций. М., 1973. С.23.

2. Воронович Б.А. Философский анализ структуры практики. М.: Мысль, 1972, 279с.

3. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М.: Политиздат, 1986. 223с.

4. Репринцев А.В, Эстетическое отношение личности к действительности: сущность, структура, формирование. Курск: Изд-во Курск, гос. пед. ун-та, 2000. 182с.

5. Бабічев О.І. Швирко В.М. Мистецтво та становлення особистості студента (естетичний аспект): Методичний посібник. Луганськ: Альма-матер, 2005, 124с.

6. Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава, 1994. 187с.

Размещено на Allbest.ru