Проблеми морального виховання молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми морального виховання молодших школярів

Зміст

Вступ

Розділ І. Моральне виховання молодших школярів

1.1 Формування моральних цінностей в позакласній виховній роботі

1.2 Проблеми виховання почуття любові до людини у молодших школярів

1.3 Проблеми виховання культури поведінки в молодших школярів

1.3.1 Завдання виховання культури поведінки в молодшому шкільному віці

1.3.2 Зміст роботи з виховання культури поведінки та напрями виховання культури поведінки молодших школярів

1.3.3 Методика роботи з виховання культури поведінки

1.3.4 Причини порушень поведінки молодших школярів

1.4 Відповідальність батьків за виховання дітей

Розділ ІІ. Моральне виховання засобами народної творчості

2.1 Казка як ефективний засіб збагачення морального досвіду школярів

2.2 Українські народні традиції та обрядовість у моральному вихованню молодих школярів

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру. Поняття "мораль" прийшло з Франції до Давнього Риму. У словнику В.Даля воно трактується як "правила для волі і совісті".

Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, Вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства та інших чеснот. Воно характеризується поняттями: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості. У молодшому шкільному віці межа між дітьми-порушниками і дітьми, які дотримуються норм поведінки, пролягає швидше не в площині сформованості настанови совісті, а в площині адаптації до соціальних норм. Молодші школярі, які не мають сформованої настанови совісті, не порушують норм поведінки переважно через самоконтроль і здатність до ефективної емоційної фіксації поведінки.

Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого соціального успадкування. Вирішальною в цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Але цю роль не можна розглядати однобічно, бо біля керма моральності школяра стоїть також учитель початкової школи, який формує якісні та кількісні характеристики моральності учня.

Сучасний розвиток суспільства, соціалізація і інтеграція учнів з відхиленнями у розвитку потребують суттєвого оновлення системи спеціальної освіти, її форм і змісту, введення нових педагогічних підходів і інноваційних технологій, психологічного супроводу навчального процесу.

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів з відхиленнями є позитивні зміни в їх мисленні. У цей період формуються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння та узагальнення.

Сьогодні в нашій країні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах

Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року "Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю") використовує ряд термінів, таких як "діти з особливими освітніми потребами", "молодь з інвалідністю", "діти з тяжкими порушеннями розвитку", "діти з обмеженими можливостями здоров'я".

Усі ці терміни відображають медичну модель, яка "розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я" і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою "корекції" відповідної проблеми особи. Природно, що реакцією суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування, реабілітації та соціальної допомоги, такої як спеціальна освіта та пенсія. Іншими словами - ставиться мета зробити життя людини з особливими потребами до певної міри "нормальним", забезпечивши їй, наприклад, економічні та освітні можливості, виховання моральних якостей, формування ціннісного, морально вихованого громадянина своєї Батьківщини.

Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель "розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості", оскільки вона (проблема) створена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами та виробничі норми, архітектурну безбар'єрність і транспорт. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість.

За цих умов важливим є спеціалізовані навчальні заклади, які надають можливість дітям з особливими потребами здобувати загальну освіту. У державному стандарті освіти виділяються три ступені освіти (початкова, основна і середня школа). В межах кожного ступеня виділено по декілька варіантів залежно від складності структури відхилення в розвитку. Кожен ступінь і варіант освітньої програми мають свою мету і завдання, терміни і умови навчання.

І ступінь навчання (початкова школа)

Мета: здійснення психолого-педагогічної роботи з корекції і компенсації відхилень в розвитку дитини, формування початкової грамотності.

II ступінь навчання (основна школа)

Мета: досягнення загального рівня освіченості на даному ступені за відповідним варіантом, формування особистісних якостей, необхідних для соціальної реабілітації і інтеграції в суспільство.

III ступінь навчання (середня школа)

Мета: досягнення рівня компетентності в освіті, формування способів особистісного і професійного самовизначення, максимальна соціалізація особистості.

Передбачається, що III ступінь для випускників може виконувати додаткову функцію для поглиблення соціалізації і професійної підготовки, тобто як продовження навчання для здобуття професії і оволодіння культурою молодого робітника. Цей ступінь може стати перехідною ланкою між школою і індивідуальною трудовою діяльністю.

Таким чином, концепція державного стандарту освіти для дітей з особливими потребами передбачає зміну змісту спеціальної освіти відповідно до вимог суспільства, його соціально-економічних умов, а головне -- може сприяти розвитку, освіченості учня з урахуванням його потенційних можливостей, максимально повно адаптувати і інтегрувати випускника спеціального (корекційного) закладу в сучасному світі.

Розділ І. Моральне виховання молодших школярів

1.1 Формування моральних цінностей в позакласній виховній роботі

Формування ціннісної моральної та правової практики для найкращого забезпечення інтересів дітей - одна з найважливіших завдань сьогодення. Це означає, що у кожний віковий період дитини необхідно запропонувати максимально повний об'єм матеріальних та інших благ, які необхідні йому для життя та повноцінного розвитку. У дитини, обділеної турботою та увагою, немає іншої можливості для нормального росту та здорового розвитку, тому проблем охорони дитинства на всіх рівнях потрібно приділяти першочергову увагу. Проблема ця умовно розглядається удвох напрямках: соціально - правовому та психолого-педагогічному. Соціально-правовий напрямок включає законодавче забезпечення охорони прав дитини, створення системи соціальних освітніх, культурних та інших навчальних закладів. Психолого-педагогічний напрямок припускає створення сприятливих умов відповідної атмосфери, стилю життя, спілкування в родині та навчальному закладі. На сучасному етапі, коли на перший план виходить активізація людського фактора, як однієї з умов подальшого людського прогресу, гуманізації суспільства придається велике значення. А перед школою постає завдання не просто підготовки відповідального громадянина, але і людини, здатної самостійно оцінювати ситуацію, що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів навколишнього світу. Вирішення цієї проблеми пов'язано з формуванням стійких моральних якостей особистості молодшого школяра. Проблемою дослідження є створення педагогічних умов для морального виховання школярів у процесі навчальної діяльності. Для рішення даної проблеми вчителю потрібно не тільки знання предметів початкових класів і методика їхнього викладання, але і загальна грамотність, відповідність сучасної суспільної формації, знання кола інтересів своїх учнів. Учитель повинний знати особливості і закони засобів масової комунікації, уміти використовувати можливості у своїх дидактичних цілях, щоб направити діяльність на моральне виховання. Захист прав дитини, забезпечення виконання нормативно-законодавчої бази потребує участі кожного педагога. Дуже важливо чітко організувати діяльність усіх структурних підрозділів. Головне у цій роботі - не епізодичність, а система та послідовність. Педагог - головне діюче обличчя усієї роботи. Від його особистої позиції, культури та розуміння питання залежить дотримання прав дітей в освітньому закладі та родині. Мета роботи педагога в позакласній виховній роботі: 1. Створення соціально - педагогічних умов організації життєдіяльності, які допомагають реалізуватися і самореалізуватися. 2. Ознайомити дітей з правилами людини, тобто їх особистими правами, як основою соціалізації, підготовки до дорослого життя. 3. Формувати у дітей моральні уявлення про права людини, гуманістичне ставлення до навколишнього світу. 4. Вчити аналізувати ситуації з власного життя та пригоди казкових персонажів щодо прав дитини. 5. Заохочувати дітей спиратися на свої права в реальному житті, захищати себе, своїх друзів. 6. Виховувати і закріплювати правила культури і поведінки в суспільстві, прояву доброзичливості, чесності в спілкуванні з людьми. 7. Розвивати навички правової поведінки. 8. Формувати навички, що сприяють продуктивній соціалізації та профілактиці шкідливих звичок. 9. Вчити находити вірне рішення ситуацій, не принижуючи гідність інших, виховувати почуття співчування, взаємодопомоги. 10. Закріпити уявлення про міжнародні вимоги до збереження миру на планеті Земля. 11. Повторити правила безпеки життєдіяльності. Реалізація прав дитини включає: - захист від усіх форм жорстокого поводження; - право на охорону здоров'я ; - захист його права на освіту; - право на гру; - право на забезпечення своєї індивідуальності.

Поряд із формуванням ціннісної моральної та правової практики для найкращого забезпечення інтересів дітей постає проблема духовно-морального виховання особистості.

Проблема духовно-морального виховання особистості завжди була однієї з актуальних, а в сучасних умовах вона здобуває особливе значення. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що вихованню духовності було приділено чимало уваги. Багато з цих досліджень були виконані давно, що свідчить про те, що ця проблема завжди вважалася важливою при вихованні кожного громадянина. У короткому словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. "Мораль (латинське тоге5-вдачі) - норми, принципи, правила поведінки людей, а так само, саме людське поводження (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, у яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом, класом, народом, суспільством) В. І. Даль тлумачив слово мораль як "моральне вчення, правила для волі, совісті людини". Він вважав: "Моральний протилежний тілесному, плотський, духовний, щиросердечний. Моральний побут людини важливіше побуту речовинного". "Стосовний до однієї половини духовного побуту, протилежний розумовому, але, що зіставляє загальне з ним духовний початок, до розумового відноситься істина і неправда, до морального - добро і зло…". А що ж говорити про дітей? Ще В. О. Сухомлинський говорив : Що необхідно займатися моральним вихованням дитини, учити "умінню відчувати людину". Василь Олександрович говорив: "Ніхто не учить маленької людини: "Будь байдужим до людей, ламай дерева, зневажай красу, вище всього став своє особисте". Уся справа в одній, і дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину навчають добру - навчають уміло, розумно, наполегливо, вимогливо - в результаті буде добро. Учать злу (дуже рідко, але буває і так), у результаті буде зло. Не навчають ні добру, ні злу - буде зло, тому, що людиною його треба зробити". Сухомлинський вважав, що "непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість сприймаються дитиною лише за умови яскравого прикладу, наочності, очевидності морального змісту того, що він бачить, робить, спостерігає". . Навчальний процес тісно зв'язаний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст утворення збільшилося в обсязі й ускладнилося по своїй внутрішній структурі, у моральному вихованні зростає роль навчального процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, що учні одержують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, чим знання по конкретних навчальних предметах. Моральне виховання - безупинний процес, він починається з народження людини і продовжується все життя, і спрямований на оволодіння людьми правилами і нормами поводження. На перший погляд може показатися, що не можна позначити якісь періоди в цьому єдиному безупинному процесі. І, проте, це можливо і доцільно. Педагогіка зафіксувала, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Дитина, підліток і юнак, наприклад, по-різному відносяться до різних засобів виховання. Знання й облік досягнутого людиною в той чи інший період життя допомагає проектувати у вихованні його подальший ріст. У різні вікові періоди особистого розвитку кількість соціальних інститутів, що приймають участь у формуванні дитини як особистості, різні. У процесі розвитку особистості дитини від народження до трьох років домінує родина. У дошкільному дитинстві до впливу родини додається вплив спілкування з однолітками, іншими дорослими людьми. Коли дитина пішла до школи відкривається новий могутній канал виховного впливу на особистість дитини через однолітків, учителів шкільні навчальні предмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації. З розвитком нових комунікаційних технологій і ростом кількості засобів масових комунікацій, а також відносна воля у виборі і подачі матеріалу збільшило роль цього фактора соціалізації. Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвитку особистості відіграє спілкування з однолітками, друзями, серед яких дитина проводить велику частину свого часу. З часом роль родини в розвитку дитини поступово зменшується і збільшується різнобічність виховних впливів на особистість дитини. Формування морального вигляду протікає в процесі багатогранної діяльності дітей (іграх, навчанні), у різноманітних ситуаціях зі своїми однолітками, з дітьми молодших від себе і з дорослими, проте, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, що припускає визначену систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій. Істотною ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних завдань починається з елементарного рівня і закінчується більш високим. Для досягнення мети, використовуються усі види діяльності, що ускладнюються. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів. Процес морального виховання динамічний і творчий: вчителі постійно вносять у нього свої корективи, спрямовані на його удосконалювання. Ефективність процесу виховання, як говорила Н. К. Крупська, "залежить від знання кожним викладачем того живого матеріалу, з яким він має справу; він повинний знати, що йому необхідно уважно вивчати цього учня і знати його близько". Усі фактори, що обумовлюють моральне становлення, і розвиток особистості школяра, можна розділити на три групи: природні (чи біологічні), соціальні і педагогічні. У взаємодії із середовищем і цілеспрямованими виховними впливами школярі соціалізуються, здобувають необхідний досвід морального поводження. З цього випливає, що суть морально-вихованої особистості складається не тільки в засвоєних нею знаннях, ідеях, досвіді суспільного поводження, але й у сукупності вироблених особистістю відносин до навколишнього світу. При організації процесу морального виховання варто віддати перевагу об'єктивним відносинам, у які включаються учні в різних видах діяльності і спілкування.

1.2 Проблеми виховання почуття любові до людини у школярів

Проблема виховання ціннісного ставлення до людини у школярів складна і багатопланова. Її моральні та етичні аспекти розглядались як у філософській, так і психолого-педагогічній літературі. Філософи (Г. Ї. Ващенко, Ю. М. Завгородній, В. О. Котусенко, Ю. С. Терещенко) вважають ціннісне ставлення до людини важливою передумовою активності особистості в соціальній та культурній творчості. З позицій пріоритету гуманістичних цінностей розглядають духовне оновлення сучасного суспільства І. Д. Геращенко, Д. М. Донцов, В. І. Ковальчук, І. І. Кравченко та ін. Психологи досліджують ціннісне ставлення до людини як складне психічне утворення, крізь призму почуттів, потреб, свідомості, відносин (І. Д. Бех, О. В. Киричук, І. Д. Кульчинська, В. І. Москалець, О. Б. Старовойтенко).

Основою розуміння ціннісною ставлення до людини є філософське вчення про людину та її чільне місце у світі. Людина - унікальне творіння природи, суспільства І самої себе. Вона - "найдивніше з дивних див" - з її неповторністю, багатоманітними біологічними, психологічними рисами.

Ціннісне ставлення до людини ми розглядаємо як синтетичне поняття, що відображає цілісну сукупність морально психологічних якостей індивіда, сутністю яких є спрямованість на людину, ставлення до неї як до вищої життєвої цінності.

Одним з принципів педагогічної діяльності Ш. О. Амонашвілі є любов до людини. Любов до людини - це основа гуманістичної педагогіки. Гуманістичне виховання дітей с опорою на загальнолюдські цінності являється однією з пріоритетних завдань нашого суспільства.

Розвиток духу є головним фактором еволюції людини і людства, сприяє внутрішньому самовдосконаленню людини, гармонії у її душі, формує прагнення до Вищого духовного світу і вічних цінностей. Саме тому нагальною потребою нашої доби є надання переваги духовному вихованню підростаючого покоління.

Проте життя та шкільна практика переконують у тому, що ціннісне ставлення до людини не стало пріоритетним у системі цінностей та відносин людей. Свою апатію і зневіру підлітки демонструють шляхом відмови від виконання завдань, а також небажанням рахуватися з авторитетом вчителів і батьків. Зростає схильність до конфліктів, різко знижується престиж знань. В учнівському середовищі спостерігаються прояви крайнього індивідуалізму та егоїзму, нетерпимості, агресивності.

Е. Фромм однією з основних цінностей вважав любов. Він впевнений, що любов - це мистецтво, і необхідно вчитися любити.

Відомий вітчизняний педагог Іван Огієнко писав про важливість дисциплінувати людську душу, необхідність оволодіння вмінням любити, прощати, творити добро, бути милосердним. За ствердженням професора, "любити-то служити, тобто чинити ближньому чи народові добро". У творах І. Огієнка знаходимо поради, як любити ближнього - любити думкою, словом, ділом. "У кожному ближньому треба бачити свого брата, і служити йому треба як братові", або "Рідний народ - це твій брат, і служити йому, як рідному братові".

На думку українських педагогів та філософів мораль є основою багатого духовного життя людини. Видатний вітчизняний педагог В. О. Сухомлинський писав, що не може бути моралі без елементарної людяності, не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, яка неспроможна до тонких переживань. Безсердечність породжує байдужість до людей, байдужість-- самолюбство, самолюбство-- жорстокість. Дитинство і юність повинні стати школою доброти, чутливості, людяності. Лише в цьому випадку в серці людини буде вся палітра благородних людських почуттів.

Сучасні взірці освіти мають думку, що завдання освітніх закладів не тільки дати знання молоді, а й виховати її. Тільки у співпраці церкви, родини і навчальних закладів можна допомогти підростаючому поколінню пізнати Бога як вічну Любов, Добро, Правду, Справедливість і Милосердя.

Аналіз історичного досвіду свідчить про те, що цінності людської особистості невід'ємні від ідеалів Істини, Добра і Краси; від духовності. Навчити дитину любити, явить йому прикладом, словом та ділом усю висоту, глибину та повноту цього справді Божественного почуття, - така місія духовно-морального виховання.

Таким чином, об'єктом духовно-морального виховання є серце людини, його мета - навчити серце любити. "Любить вообще, - пише протоієрей Іоанн Базаров, - так близко сердцу человека, так естественно для его природы. Но как любить, уметь любить - это задача жизни".

Особливу роль при вихованні почуття любові відіграє моральний ідеал як досконале втілення уявлень про людину. Добрий зразок потрібен людям завжди, але особливо в ньому мають потребу діти. Ідеал служить орієнтиром у житті та поведінці людини, він є найвища ціль, до якої прагнуть люди та яка керує їх діяльністю.

1.3 Проблеми виховання культури поведінки в молодших школярів

1.3.1 Завдання виховання культури поведінки в молодшому шкільному віці

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, ввічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці та у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з раннього віку, то пізніше приходиться заповнювані цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність позитивних елементарних звичок у дітей ускладнює роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер тощо.

Культура поведінки тісно зв'язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня стропа поведінки впливає на внутрішню культуру -- змушує людину бути витриманою, внутрішньо зібраною, уміти володіти собою. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знаннями правил культурної поведінки, навичками їхнього виконання. Особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний, дитина часто може бути нечемною лише в силу незнання того, коли, де і як треба себе поводити. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню, спостерігаючи за поведінкою батьків, дорослих, котрі є для них авторитетом. Однак усвідомлення дитиною своєї поведінки, своїх дій - необхідна умова формування суспільно-корисних навичок і звичок моральних норм поведінки. Тільки за свою поведінку людина може зовсім свідомо відповідати перед суспільством, колективом та іншими людьми, значення якої вона розуміє і може оцінити з погляду суспільної користі і необхідності. Треба відзначити, що в багатьох школярів недостатньо вироблені навички культурної поведінки хоча вони і знайомі з відповідними правилами . Тому в роботі з учнями треба звертати увагу насамперед на вироблення навичок (звичок культурної поведінки. Досягається це систематичним вимаганням від школярів виконання правил. Для цього необхідна гака організація життя в школі, щоб учні постійно накопичували досвід правильних моральних відносин. У роботі з молодшими школярами можливі проведення і спеціальні вправи для планомірного відпрацьовування окремих навичок культурного поведінки. Але вправа -- це не тільки просіє повторення. Для того щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки, необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним переживанням. Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення колективу, товаришів. Повторення тільки тоді стає вправою, коли сама дитина активно прагне до одержання визначеного результату у своїх діях, сама хоче поводитись правильно. Іншими словами, виховання повинне бути зв'язане із самовихованням.

1.3.2 Зміст роботи з виховання культури поведінки та напрями виховання культури поведінки молодших школярів

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурної, поведінки І привчитися свідомо виконувати їх. Конкретних правил позитивної поведінки багато, і познайомити школярів з абсолютно усіма правилами важко, та можливо і не потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти опинилися вперше. Тому дуже важливо вчити школярів не тільки правилам поведінки, але одночасно і

умінню діяти в зв'язку за правилами, знаходити правильну дію поведінки в нових обставинах спираючись на уже відомі правила. Це завдання складне, і щоб успішно розв'язати його необхідно наступне. В роботі з дітьми треба вчити їх виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими вони зустрічаються найчастіше : у школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила обов'язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам'ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба вітатися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди вітається з усіма вчителями, психологом, організатором, технічними працівниками, батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. 1 зовсім не навмисно і не тому, що він не пам'ятає. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого учителя, чи маму тата свого товариша, треба з ним обов'язково привітатися. Чи інший приклад, діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі тощо . Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще й розмовляє з учнем, а він не здогадується запропонувати їй сісти. Це тому, що цей школяр привчений поступатися місцем літнім людям тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно пов'язана і з нормами моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил ввічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманність, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знань, навичок і звичок сприяє надбанню стійкої поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, вдячним, точним - означає придбати такі якості, як ввічливість, точність, вдячність . Усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу. Усю роботу з виховання культури поведінки варто будувати по визначеній програмі. Нижче я додаю таблицю, у якій подасться тематика занять і бесід з виховання культури поведінки молодших школярів.

У кожному класі діти засвоюють всі основні компоненти культури поведінки: особисту гігієну, ввічливість, точність, обов'язковість, культуру мови та ін. Обсяг правил, якими повинні опанувати діти в наступному класі, збільшується. Школярі поступово знайомляться з більш складними і витонченими правилами. По кожному основному розділу роботи вчитель проводить одне заняття, а всього протягом року шість занять, включаючи заключну гру, загальну для всіх початкових класів гру. Спеціальна робота із заздалегідь запланованою темою, проведення організованих занять не означає, що вчитель не проводить повсякденну виховну роботу з учнями з виховання культури поведінки.

Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба діяти вданому випадку.

1.3.3 Методика роботи з виховання культури поведінки

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є навчання школярів виконання правил культурного поведінки і роз'яснення їм відповідних норм моралі. Важливим засобом виховання у молодших школярів культури поведінки є вправи, які включаються у повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, яке опрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як бути ввічливим. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, вчаться поводитись правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти ідуть у театр, на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно за відомими їм правилами. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, відзначає ті пробіли, і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх вчинках, на які можна опиратися в подальшій роботі.

Виконання суспільних доручень вимагає від дітей не лише уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримуватись визначених правил поведінки. Гак, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними вимагає від школярів знань багатьох правил культурної поведінки. Уміння дотримуватись правил у повсякденному житті стає необхідним для дітей.

Тому діти намагаються запам'ятати те, ідо вони вивчають на спеціальних заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя з виховання культури поведінки.

У системі роботи учителя велике значення має і роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культурної поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки. Головна задача етичної освіти -- формувати моральні уявлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариськість та ін. При роз'ясненні правил культурної поведінки необхідно звернути увага дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.

Серед методів роз'яснення правил поведінки ведуче місце повинна зайняти бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.

Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурної поведінки -- використання літературних творів -- розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв, що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурної поведінки. 1 в такий спосіб викликати в учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Варто "Любочка", "Сонечка", "У театрі", "Чому зайнятий телефон", С. Михалкова "Одна рима", "Прогулянка", Ул. Лівшиця "Рукавички", "Нечупара" і ін. Ці вірші можна прочитати в особах, поставити по них невеликі інсценівки. Але слід підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити своє поведінки, а ображаються, замикаються в собі, а іноді починають діяти . на зло вчителю.

Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять. Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота. Під час підготовчого етапу вчитель з'ясовує, що відомо дітям по даній темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і прислів'я, зв'язані з темою занять. Звичайно підготовка до заняття йде в окремих групах у секреті від інших, з метою зберегти новизну виступу для інших учнів. Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв'язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно . заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі учні, не треба боятися дитячих формулювань, які би незграбні вони не були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка. Заняття проводиться два - чотири рази в семестр Воно продовжуються 45 хвилин.

Яке б не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі вправи - основна робота з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному житті молодших школярів; на уроках, під час перерв, у роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала б можливість для вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які вимоги до них ставляться, кожна з них навчає, як слід поводитися в тому чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.

Організація роботи з класом є головним завданням вчителя. Разом з тим проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості та умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться в тісному контакті з батьками. Дітям 6-Ю років властиве активне ставлення до життя, до доброго і поганого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам'ять фіксує прояви добра і зла, щирості і лицемірства, правди і брехні, вірності і зрадливості тощо.

Оскільки діти молодшого шкільного віку ще не розрізняють відтінків у поведінці й вчинках інших педагоги повинні постійно спрямовувати їхню увагу на усвідомлення позитивного і негативного. Найбільше впливає на них все те, що пов'язане з життям таких хлопчиків і дівчаток, як вони самі. Тому особливе місце в моральному вихованні школярів відводиться дитячій книжці. Діти їй довіряють, сприймають усе написане, як свої власні думки, власні почуття. Емоційне ставлення до прочитаного пояснюється відповідністю змісту твору особистим переконанням дітей, ціннісним орієнтаціям, смакам. Дитина здатна повністю ототожнювати себе з героем твору, сприймати, як власні, його переживання, турботи, манери, зовнішність, що часом призводить навіть до втрат нею власного "я" .

"Близькі" теми, сюжети, ситуації, що викликають сильні емоції, учні молодших класів оцінюють дуже високо. Вони вірять образам справжніх, хороших людей: їм потрібен приклад того, як вирости сильним і сміливим. Сила прикладу - одна з головних сил, що визначають розвиток і формування дитини.

Наслідуючи улюбленого героя в повсякденному житті, молодші школярі утверджують у собі вірність переконанням, виявляють співчуття, чуйність.

Дитяча література має яскраво виражений педагогічний характер.

Мета, яку ставить перед собою письменник, - це насамперед виховання високих почуттів; любові до Батьківщини, чуйного ставлення до людей, ненависті до ворогів, уміння цінувати й робити добро.

Твори для дітей можна порівняти із сердечним словом педагога. Доступне й ясне, воно розкриває школяреві смисл вчинків і значення адресованих йому вимог. Бадьоре і впевнене слово мобілізує сили учня, надихає його вірою в самого себе. Змістовне й образне - розширює дитячий світогляд, учить школярів відкривати нове в предметах, явищах, людях. Гнівне і палке - викликає сором і каяття, гаряче бажання спокутувати свою провину. Дотепне і влучне - активізує дитячу думку. Сердечне і чуйне слово примушує вихованців довірливо відкривати свою душу, ділитися почуттями і думками.

І під впливом художніх образів у дітей виникають конкретні уявлення про почуте і прочитане. Вони сприймають не просто текст, окремі слова і речення, що входять до його складу, а реальну дійсність, виражену за допомогою слова.

Твори художньої літератури розкривають перед дитиною систему моральних понять через стосунки героїв з іншими людьми. Завдяки художньому слову учні вчаться розуміти внутрішній світ літературного героя, його почуття, вчинки, ставлення до інших людей і природи.

Особливого значення для формування моральних якостей особистості набувають твори, які розкривають стичні норми поведінки. На їхньому матеріалі школярі вчаться оцінювати вчинки героїв, а через них вчинки товаришів і власну поведінку.

Педагогічне значення літератури для дітей очевидне, і все-таки не слід чекати від неї моментального впливу на юного читача . Шлях цей дуже складний. Потрібен час і тонкий педагогічний вплив, щоб діти подолали межу між моральним знанням і моральним вчинком. Велике значення у вихованні молодших школярів мас гра. Ще К. Д. Ушинський писав про те, що в грі задовольняються фізичні і духовні потреби дитини, формуються розум, воля і серце, а також суспільні відносини та організаторські здібності. А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини. Має те саме значення, яке для дорослого мас діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі".

Гра с відтворенням людської діяльності, правил і норм взаємин між людьми. За великою кількістю ігрових сюжетів криється один і той самий зміст - діяльність людини і її стосунки з іншими людьми в суспільстві. Характер взаємин може бути різним; співробітництва і ворогування; взаємодопомоги і деспотизму, уваги і грубості тощо. Тут все залежить від конкретних соціальних умов, у яких живе дитина.

Гра впливає на всебічний розвиток дитини, формує всі сторони її особистості - розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює комплексне виховання дитини.

Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан, радісні переживання, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових ролей; привчала діяти в колективі, піклуватися про інших гравців, узгоджувати свої дії з ними; формувала почуття колективізму, дружби і товаришування; виховувала позитивні моральні якості особистості: чесність, правдивість, сміливість, ввічливість, рішучість, ініціативність і наполегливість; була неможливою без взаємодопомоги, взаємовиручки.

У молодшому шкільному віці з метою морального виховання використовуються різні види ігор. Ігри - подорожі: "Світить сонце яскраво над рідною країною", "Подорож по рідній країні". Для виховання сміливості, рішучості, хоробрості - гра "Юний космонавт", тощо.

Гра стане важливим засобом морального виховання молодших школярів, якщо педагоги додержуватимуть усіх вимог до неї і умов її організації, продумуватимуть систему виховних впливів на дітей як до початку, так і після закінчення гри. Водночас педагоги - організатори і керівники ігор не повинні занадто опікати дітей, оскільки це призводить до зниження дитячої самостійності, придушення їх ініціативи.

1.3.4 Причини порушень поведінки молодших школярів

Багато дітей у початкових класах уміють виконувати і виконують правила культури поведінки. Вони поводяться гідно в школі, у родині, в громадських місцях. Але хвилює інше. Ще часто в середовищі школярів, навіть молодших, зустрічається брутальність, неохайність, невихованість, недотримання пристойностей, відсутність елементарного смаку в одязі. Це викликає тривогу вчителів, батьків і громадськості.

Часто вчитель привчає дітей до культури поведінки від випадку до випадку. Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації, учитель роз'яснює, демонструй як треба поводитися, організовує вправи, висуває вимоги, контролює поведінку. Якщо діти порушують норму, їм вказують на помилку. Вся ця робота, пов'язана з конкретною ситуацією, яка тільки що виникла, це дає деякий позитивний результат. Стихійність і випадковість можуть призвести до істотних пробілів у вихованні культури поведінки. Одна з причин порушення правил полягає в тому, що діти просто їх не знають. Наприклад, діти не знають, що вважається нечемним подавати першим руку, коли вітаєшся з дорослим, чи непристойно сидіти, коли розмовляєш з дорослим, якщо він стоїть. Усунути цю причину легко. Зміст правил культурної поведінки досить повно і докладно розкрито в багатьох спеціальних книгах, брошурах, статтях, у популярних і педагогічних журналах. Отже, учитель, помітивши, які правила невідомі дітям, а іноді і батькам, повинен розповісти про них.

Деякі правила діти знають, але не вміють їх виконувати. Наприклад, вони знають, що дорослому треба поступитися місцем у транспорті, і поступаються, але часто роблять це нав'язливо і підкреслено. Це означає, що вчитель повинен не тільки розповісти їм ті чи іншім правилі, але і продемонструвати, як треба його виконувати. В інших випадках діти знають правила, але не виконують їх. Наприклад, вони знають, що треба дотримуватись правил гігієни:

чистити зуби, користуватися носовою хустинкою, бути охайним, доглядати за своїм одягом і взуттям.

Але діти не роблять цього, головним чином, через лінь, відсутності вольового зусилля, коли треба змусити себе зробити те, чого не хочеться. Деяких правил діти не виконують, вважаючи їх непотрібними і неважливими. Вони переконані, що багато правил придумали дорослі і змушують їх виконувати, а насправді для життя ці правила не мають ніякого значення. У цьому випадку діти свідомо не дотримують відомих їм норм. Наприклад, у своєму дитячому суспільстві, у колективі однолітків вони не говорять слів ввічливості ("спасибі", "будь ласка" та ін. ), не вважають, що соромно бути брудним і брутальним. Виходить, тільки знання правил поведінки не робить школярів вихованими і культурними. Засвоєння правил поведінки припускає позитивне відношення до них школярів і активне прагнення наслідувати правилам.

Важливо домогтися того, щоб вимоги, зв'язані з виконанням правил культурної поведінки, надходили не тільки від дорослих, але і від самих школярів. Деякі підлітки вважають, що можна буж гарним громадянином, не виконуючи правил культурного поведінки. Під впливом таких "нігілістів" і молодші перестають, виконувати навіть прості правила ввічливості, боячись бути осміяними. Подолання такої думки -- важливе завдання вчителя та учнівських організацій. Починаючи роботу з виховання культури поведінки, вчителю необхідно сформувати суспільну думку в дитячому колективі, що буде регулювати і відповідним чином оцінювати виконання (чи невиконання) простих норм поведінки. Колектив дітей за допомогою дорослих повинен виробити правила, виконання яких вважається необхідним. Тоді вимоги дотримуватись визначених норм будуть надходити не тільки від дорослих, але і від самих дітей, від шкільного колективу.

Одна із серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки лежить у людях, що оточують дитину. Справа в тому, що дорослі далеко не завжди поводять себе зразково в громадських місцях, дома, на вулиці. Вони бувають нервовими і брутальними, безтактними і нечемними, тобто дозволяють собі таке поведінку, яка різко засуджується у дітей.

Отже, виховуючи культуру поведінки, дорослі самі повинні постійно суворо і причепливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дітей. Це одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і інших вихователів дітей. Часто діти не виконують правила культурної поведінки тому, що дорослі не дотримуються єдності в тих вимогах, які пред'являють дітям. Розбіжності у вимогах бувають значними. Не однакові вимоги пред'являють школа і родина. В межах школи не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до учнів, точно так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних поглядах. Так, характер вимог, їхня послідовність і обсяг бувають різними в батька і матері, бабусі і дідуся та інших членів родини. Тому дитина не завжди виконує обов'язкові правила, а пристосовується до вимог різних дорослих. У такому випадку вдома вона може бути ввічливою, а в школі брутальною, і навпаки. Чи бути чемною стосовно батьків і, нетактовною і неуважною стосовно бабусі. Велике значення у вихованні культури поведінки мас особистий приклад батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі, завбачливі, вірні . своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими. Значно складніше виховувати навички і звички культурної поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку не дотримується чистота і порядок.

Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа знаходять спільну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.

1.4 Відповідальність батьків за виховання дітей

Педагогічна творчість В. О. Сухомлинського багатогранна І невичерпно багата. Учений-педагог, полум'яний публіцист ставить у своїх творах проблеми морального і естетичного виховання, розумового розвитку, проблеми всебічного гармонійною розвитку і громадянського виховання.

Водночас В. О. Сухомлинського все життя хвилювали й проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. "Всі шкільні проблеми стоять і перед СІМ'ЄЮ, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання сягають своїм корінням у сім'ю". В. О. Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.

"Батьківська педагогіка" Сухомлинського - це захоплююча і хвилююча розповідь про найважливіший, священний обов'язок батьків щодо своїх дітей, це пристрасний гімн благородній душі дитини, її сподіванням, устремлінням, людському сімейному щастю. Водночас це гірка правда про те, як батьківська нерозсудливість, сліпа потворна любов до дітей, духовне зубожіння та інші вади сімейного життя призводять до трагічних наслідків - спотворення душі дитини, появи антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької психології, дитячої злочинності.

В. О. Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, вій глибоко розумів душу дитини. ЇЇ переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, між особових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімату соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють.

Будучи глибоко переконаним у тому, що дитина - це дзеркало сім'ї, в якому відбивається духовний світ батька та матері, В. О. Сухомлинський, вивчав у першу чергу, інтелектуальну і моральну атмосферу родин своїх вихованців. Невтомна дослідницька робота, спрямована на пізнання особливостей фізичного розвитку, духовного і морального світу малят, допомагала знаходити відповіді на питання, чому та чи інша дитина схвильована, нервова, неврівноважена, чому обмежені її інтелектуальні можливості та інтереси, де криються корені морального неблагополуччя.

Деякі батьки вважають, що їхня влада щодо дітей повинна проявлятися, головним чином, у формуванні заборон. Але це неправильно. Якщо дитина чує самі тільки заборони, це сковує II, робить несміливою, пасивною. Вимоги батьків повинні виражатися не тільки в заборонах, а, головним чином, у спонуканні дитини до певних позитивних дій.

Отже, авторитет батьків залежить від багатьох умов, однією з яких є правильне, уміле використання батьківської влади. Батьківська влада - це не тільки право, а й мистецтво.

Червоною ниткою через усе проходить думка про мудрість материнської і батьківської любові, про гармонію доброти і вимогливості, ласки і суворості.

Гам, де немає мудрості батьківського виховання, любов матері і батька до дітей нівечить дітей. С багато різновидів цієї любові, основні з них - це

1) любов замилування; 2) любов деспотична; 3) любов відкупу,

Любов замилування. Мати і батько радіють кожному крокові дитини, не замислюючись над тим, який це крок і до чого він може привести. Як наслідок, сини і дочки "сідають на шию" батьків, перетворюються в маленьких тиранів.

Любов замилування розбещує душу дитини насамперед тим, що вона не знає впину своїм бажанням. Принципом її життя стає девіз дикуна, негідника і хулігана: все. що я бажаю, мені дозволяється, ні до кого мені діла немає, головне - моє бажання. Дитина, яка виховується у дусі замилування, не знає, що в людському співжитті є поняття "можна", "не можна", "треба". їй здається, що все можна.