Виховання дружби у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Виховання дружби у дітей дошкільного віку

Зміст

дружба дитина колектив гра

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми виховання дружби у дітей дошкільного віку

1.1 Проблема виховання дружніх відносин у нормативно-правових та програмно-методичних документах

1.2 Стосунки з однолітками як чинник формування уявлень про соціальний і предметний світ

1.3 Формування дружніх відносин у дитячому колективі

1.4 Становлення взаємин дітей у грі

Розділ 2. Експериментальне вивчення впливу вправ, завдань та ігор у різних видах діяльності на формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

2.2 Реалізація розвивальної методики формування взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор у різних видах діяльності дітей

2.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Об'єкт дослідження - формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку.

Предмет дослідження - розвивальна методика формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань та ігор у різних видах діяльності дітей.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити розвивальну методику формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор і різних видах діяльності дошкільників у межах розробленої логіко-структурної моделі.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що застосування у роботі з дітьми 5-6 року життя вправ, завдань, ігор у різних видах діяльності сприятиме позитивній динаміці формування дружніх взаємин між дітьми за умови дотримання відповідного методичного забезпечення у межах розробленої структурно-логічної моделі, яка передбачає:

· організацію різних видів взаємодії (дитини з дорослим, дитини з однолітками у малих, а потім більших групах) у межах спеціально створеного педагогічного середовища;

· поступове включення вправ, завдань, ігор до різних видів діяльності дітей;

· створення умов для якісно вищого рівня формування дружніх взаємин у дітей дошкільного віку.

Відповідно до мети і гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати психологічні і педагогічні аспекти формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку; виявити особливості, уточнити критерії, показники, рівні та чинники дружніх відносин дітей дошкільного віку;

2. З'ясувати сутність, види, особливості вправ, завдань, ігор та їх місце у процесі формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку.

3. Розробити логіко-структурну модель розвивальної методики формування дружніх взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор та експериментально її перевірити.

4. Розробити методичні рекомендації щодо застосування вправ, завдань, ігор у процесі формування дружніх взаємин між дошкільниками в умовах дошкільного закладу.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

· аналіз нормативно-правових, програмно-методичних, психологічних та педагогічних джерел;

· педагогічний експеримент;

· бесіда та спостереження;

· методи математичної обробки експериментальних даних.

Проблема формування в дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму - актуальна сьогодні як в теорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини, характеризуються дружнім співробітництвом, взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою.

Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Актуальною ця проблема є і тому, що дуже значущою для дитини поряд із взаєминами з рідними є дружба з однолітками. Важливо усвідомлювати: між прийняттям дитини колективом однолітків та підтриманням відносин з одним або кількома з них велика відмінність. Поява друга у 5-6 років - важливий етап міжособистісного розвитку. Відсутність друга може загальмувати розвиток здатності у вихованця встановлювати справжні близькі взаємини в дорослому житті, викликає в нього почуття самотності, тривогу, сум.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми виховання дружби у дітей дошкільного віку

1.1 Проблема виховання дружніх відносин у нормативно-правових та програмно-методичних документах

Виховання громадянина завжди було в епіцентрі уваги педагогічної науки і практики. Останнім часом воно набуває нового звучання у зв'язку із пріоритетністю проблеми виховання незалежної особистості, здатної до самореалізації в змінному соціумі. Відображенням полярності уявлень про особисте та державне є дискусії про пріоритети сучасного виховання, головним чином щодо його спрямування. Але ж виховання суспільно значущих якостей - не данина часу і не виконання «держзамовлення», а неодмінна складова формування особистості! І Базовий компонент дошкільної освіти трактує виховання як залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, формування ціннісного ставлення до дійсності.

Базовий компонент передбачає та висуває такі вимоги до засвоєння дитиною старшого дошкільного віку таких критеріїв як дружба, товаришування та байдужість чи неприязнь.

Дружба. Розуміє, що друг - це той, хто пов'язаний з іншими взаємною довірою, відданістю, любов'ю. вибірково ставиться до дітей, дорослих. Ініціює дружні стосунки. Надає перевагу тому, хто проявляє доброзичливість, увагу, готовий до співпереживання, співробітництва. Підтримує дружнє ставлення до себе, що ґрунтується на симпатії, справедливості та інших цінностях. Дотримується й домагається демократичних стосунків у дружбі, не підтримує авторитарних тенденцій, розширює коло дружніх стосунків, підтримує дружбу дітей різної статевої належності, національності, прагне подружитися з молодшими й старшими дітьми, дорослими людьми.

Товаришування. Розуміє, що товариш - це близька за спільністю поглядів, уподобань людина. Прагне до певного сталого кола товаришів. Залучає їх до спільної діяльності, підтримує ініціативу в спілкуванні, дотримується демократичних стосунків, виявляє відповідальність, зважає на індивідуальність. Підтримує спроби познайомитися, шукає спільні інтереси, приводи для наступних зустрічей.

Байдужість, неприязнь. Дитини знає тих, хто байдуже чи неприязно ставиться до неї, усвідомлює відповідальне власне ставлення до інших. Розуміє причини цього. Усуває з власного спілкування, поведінки, зовнішності все те, що спричиняє байдуже або недружнє ставлення до інших. Ініціює спроби зробити стосунки взаємноприйнятними, коректними, толерантними.

Сучасний розвиток педагогічної думки в Україні характеризується пошуком нових підходів до побудови освітньо-виховного процесу. Законом України «Про освіту», державними національними програмами «Освіта» та «Діти України» визначено, що особливої ваги набуває єдність виховних вимог до дитини протягом тривалого періоду становлення особистості, починаючи з раннього дитинства. Це потребує формування в дитини сталих тенденцій у поведінці, здатності до самостійного критичного мислення, до засвоєння нового знання, соціальної та моральної зрілості.

Сьогодні дедалі очевидніше, як важливо формувати в дітей відкритість до світу людей як потребу особистості, навички соціальної поведінки; розвивати усвідомлене ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми, формувати готовність до сприймання соціальної інформації.

На цьому й наголошує прийнята в 2008 році Базова програма розвитку дитини «Я у світі», яка зазначає, що ціннісна вартість соціальності дошкільника зростає або падає залежно від його вміння дружити,товаришувати. Уявлення дитини про дружбу з віком істотно змінюється. Вихователь має час від часу запитувати в дитини: «Хто твій найкращий друг?» або «Чому ти вважаєш Надійку своєю кращою подругою?». Відповіді на ці запитання,по-перше ,допомагають педагогові зрозуміти ,наскільки міцна прихильність дитини до певного однолітка, по-друге, виявити у взаєминах дітей проблеми, які слід допомогти розв'язати.

Уявлення про дружбу розвивається у дошкільників поступово. Для одних дітей друг - це той, з ким вони зараз грають. Інші вже розуміють дружбу як відносини, що виходять за рамки короткотривалої взаємодії. А загалом для більшості старших дошкільників друзі - це товариші по іграх, яких вони бачать частіше за інших (сусіди, одногрупники), які діляться іграшками, ласощами тощо. До друзів дошкільники здебільшого відносять «хороших» однолітків, з якими «цікаво», «весело». А взагалі у дошкільному віці дружні відносини досить нестабільні, вони легко встановлюються і так само легко припиняються.

Виникає питання, чи варто в такому разі приділяти серйозну увагу встановленню, підтримці й розвитку дружніх взаємин? Відповідаємо: не тільки варто, а й необхідно, оскільки саме в дошкільному віці закладаються підвалини цих відносин, дитина починає усвідомлювати, навіщо потрібні друзі і кого так можна назвати. Заслуговують на підтримку та схвалення педагога прояви прихильності, симпатії, відданості, навіть закоханості. На їх основі у майбутньому базуватимуться більш глибокі інтимні стосунки між представниками однієї (товариські, дружні) та різних (кохання, любов) статей.

Важливо усвідомити: дружба в дошкільному віці може бути досить міцною, її паростки слід усіляко підтримувати. Вона виконує кілька важливих функцій: друзі дають відчуття безпеки, є еталоном, з яким дитина себе порівнює, партнерами по заняттях та іграх. Вони запобігають самотності, є посередниками в незнайомому оточенні, дають змогу відчути власну компетентність та значущість для інших.

Що ж відрізняє дружбу від інших міжособистісних відносин і прихильностей? Передусім дружба є почуттям самооцінним, вона -- сама по собі благо. Якщо в ділових стосунках людина використовує іншого як засіб для досягнення певної мети, то друзі допомагають один одному, що й знайшло своє відображення у словах: «Не в службу, а в дружбу». Дружба - не послуга, за неї не дякують, зазначав Г.Р. Державін.

Дружба -- індивідуально-вибіркова й грунтується на взаємній симпатії. Це відрізняє її від близькості, характерної для кревнородинних відносин, і від товариськості, де відносини формуються колективом, необхідністю виконувати спільну справу. «Серцями схожі ми: він - ніби другий я», - писав О.С. Пушкін.

Нарешті, дружба, як уже зазначалося, є ставленням глибоким і інтимним. Дружба, що має підґрунтям товариські стосунки, звичайно ж, передбачає взаємодопомогу, готовність до самопожертви. Разом із тим вона передбачає й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов. Довіра була визначена Ж. Лабрюйєром як перша передумова дружби. Підкреслював цю особливість дружби й В.Г. Бєлінський, котрий вважав, що там, де немає цілковитої відвертості, цілковитої довірливості, де приховується хоч малість яка-небудь, там немає й не може бути дружби.

Загальні підходи до формування соціальної компетентності дитини визначаються принципами гуманізації виховання - олюдненні вихованих стосунків, визнанні цінності дитини як особистості, її значущості суспільстві, заснованої на усвідомленні своїх зв'язків з оточуючими людьми і в цілому - місця в людстві. Такий підхід відповідає загальній меті виховання - формуванню цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культури у творчій життєдіяльності, саморозвиток і моральну саморегуляцію поведінки.

1.2 Стосунки з однолітками як чинник формування уявлень про соціальний і предметний світ

Завдання навчально-виховного процесу в сучасних умовах полягає не стільки в накопиченні навчальної інформації, а насамперед у засвоєнні культурно-історичного досвіду побудови людських стосунків та на цій основі збагачення власної соціальної практики дітей, яка є невід'ємною частиною процесу соціалізації та повноцінного розвитку особистості. Повноцінне засвоєння культурних навичок можливе лише через засвоєння культури людських взаємин. Одна з найбільш насичених, довірливих та продуктивних форм стосунків між людьми - стосунки між однолітками.

Прикро констатувати консервативну, не зважаючи на проголошення особистісно-орієнтованої парадигми освіти, акцентованість педагогів на засвоєння дітьми навчальної інформації, виконання програми за будь-яких умов. Така акцентованість частково пояснюється зорієнтованістю на старі цінності - ЗУНи, а не на особистість дитини, яка навчається, тим більше не на забезпечення психологічного комфорту для дитячої спільноти групи. Лише невелика кількість вихователів залишається переконливими прибічниками демократичних стосунків дітей. Приблизно третину складає група педагогів, які мають тверде переконання, що дитячим стосункам не місце на заняттях, якщо вони й трапляються, то повинні бути абсолютно підконтрольними вихователеві. За таких умов група виявляється жорстко керованою. Зазначимо, що сучасна теорія виховання та навчання дітей, на відміну від реалій життя, пішла далеко вперед і розуміє значущість дитячої субкультури, дитячих стосунків у становленні особистості дитини, усвідомлює цей процес як своє пріоритетне завдання. Науковці наполягають на необхідності розглядати освітній простір сучасного освітнього закладу як площину, на якій повинно відбуватися формування стосунків однолітків у дитячому співтоваристві. Засвоєння необхідної навчальної інформації у пізнавальній діяльності повинно сприяти усвідомленню й прийняттю загальнолюдських цінностей, збереженню й розквіту особистісного потенціалу кожної дитини, її проникненню у культурні, національні традиції найближчого соціуму, зміцненню дружніх зв'язків дітей, їх налаштованості один до одного, вміння й прагнення грати та діяти разом, тобто становленню дитячого співтовариства ровесників.

Важливість стосунків між однолітками та їх соціалізуючі функції важко переоцінити. Насамперед група однолітків відіграє вагому роль у залученні дітей до культури певного суспільства. Унаслідок ідентифікації себе з групою та некритичного сприйняття домінуючих у ній поглядів, норм відбувається засвоєння певних норм, правил, цінностей, формуються особисті погляди. Нерідко буває, що діти наслідують негативні взірці. "Дитину як підмінили", - говорять про таке дорослі. Засвоєння статеворольової поведінки - ще одна з важливих соціалізуючих функцій стосунків однолітків. Це відбувається завдяки зразкам поведінки, очікуваних від хлопчиків та дівчаток, які є правильними, на погляд, однолітків, а також негативних реакцій стосовно несхвальної поведінки.

Взаємини однолітків впливають на формування образу "Я" дитини, розвиток самосвідомості, самовизначення, самореалізації та самоствердження. Уже в середньому дошкільному віці дитина починає ототожнювати себе з групою однолітків, ураховуючи схвальне чи несхвальне ставлення членів групи до її будь-якої особливості, властивостей, що мають прояв у вчинках. Стосунки між однолітками дозволяють дитині відчути (не відчути) свою значущість, упевненість у собі. Саме в групі однолітків дитина може розраховувати на високу оцінку особистих якостей, вчинків, визнання своєї гідності.

Ровесництво - це складне поліструктурне, поліфункціональне соціальне утворення, що відображає закономірності існування та розвитку спілкування, взаємодії, стосунків у представників певної вікової групи. Зазначимо, що ровесницькі стосунки - це не випадкова група дітей одного віку, а соціальне об'єднання однолітків, для яких характерні спільність інтересів, потреб, тобто не вікова однорідність є головною їх характеристикою. Це об'єднання існує за визначеними законами й правилами. Ключовим словом для визначення такої єдності є слово "разом". Тобто стосунки однолітків є такими, що формуються та розвиваються тільки у процесі спільної діяльності.

Л.С. Виготський підкреслював, що без спільної діяльності неможливе існування соціальної групи, а отже, неможливе формування та функціонування дитячого співтовариства. Дійсно, спільна діяльність народжує стосунки у групі, опосередковує процес входження індивіда до соціальної спільності, в ній реалізуються та перетворюються самі стосунки. Він визначає спільну діяльність як особливий простір, на основі якого виникають міжособистісні стосунки. Вона, на думку Л.С. Виготського, розвиває та зміцнює стосунки дітей. А процес входження дитини в будь-яку соціальну групу передбачає орієнтацію на спільну діяльність, усвідомлення її структури та включення до неї як співучасника.

Якщо мета спільної діяльності виявиться соціальне значущою для усіх учасників дитячої групи, то взаємини однолітків здебільшого базуються на принципах взаємодопомоги та "співучасті". Отже, в дитячих об'єднаннях спільна діяльність виконує функцію опосередкування дитячих міжособистісних стосунків та є організованою формою дитячої активності, що спрямована на відтворення ними суспільно-історичного досвіду.

Стосунки в дитячому співтоваристві, на думку Л.С. Виготського, мають три якісні рівні зв'язків між дітьми, а саме: функціонально-рольові, емоційно-оцінні та особистісно-змістові.

Функціонально-рольові стосунки представлені у вигляді ролей, норм, цінностей, які визначають притаманні особливості певної культури спільної діяльності та її технології. Ці стосунки є тим матеріалом, на основі чого відбувається процес соціалізації дитини. Такі стосунки зафіксовані у специфічних для цієї культури сферах соціальної життєдіяльності дітей: трудовій (у формах самообслуговування); навчальній (на заняттях з оволодіння новими навичками та вміннями) та ігровій.

Функціонально-рольові стосунки, пов'язані з навчанням та працею, засвоюються у дитячій групі під безпосереднім керівництвом і контролем з боку дорослого, який санкціонує певні взірці поведінки, наприклад, "черговий повинен бути охайним і уважним", "на заняттях не можна розмовляти з сусідом" тощо.

Функціонально-рольові стосунки на підґрунті гри (особливо рольової) переважно самодіяльні, тобто складаються поза безпосереднім впливом дорослого. Цей вплив, однак, може мати прихований прояв, коли, наприклад, граючи в школу, діти копіюють дії, жести, інтонації учителя. Саме в ігрових ситуаціях виникають і вирішуються основні конфлікти дитячого життя: у що грати, кого приймати в гру, хто буде головним. Як наслідок, ці стосунки можуть зна-ходити своє відображення в емоційно-оцінних стосунках, які мають прояв в емоційних перевагах - симпатії та анти-патії, дружніх взаєминах. Цей тип стосунків виникає досить рано, та спочатку може бути обумовлений чи тільки зовнішніми ознаками (подобаються кудряві діти), чи оцінкою дорослого, чи попереднім досвідом спілкування з конкретною дитиною - негативним чи позитивним (Л.І. Божович, О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, С.М. Соловейчик).

Емоційно-оцінні стосунки певним чином впливають на спілкування та взаємодію дітей у групі: вони є регуляторами ігрових ситуацій, коли конфлікти з приводу сценарію та розподілу перших ролей у грі вирішуються дитиною на користь друга та виявляються у прагненні поступитись. У конкретних ситуаціях спільної діяльності дітей з іншими головна функція емоційно-оцінних стосунків - здійснення корекції поведінки однолітків у відповідності з відомими нормами спільної діяльності. Якщо одноліток дотримується цих норм, то він оцінюється позитивно, коли відходить від них, тоді виникають так звані "скарги дорослому", обумовлені бажанням підтвердити норму.

Особистісно-змістові стосунки - це такі стосунки, у яких мотив одного суб'єкта та дієвого з ним іншого суб'єкта набуває особистісного змісту: "значення для мене". У спільній діяльності як в особливому соціальному просторі відбувається рівневі структурування цілісної картини особистісних стосунків у групі ровесників. Предметний план спільної діяльності представлено функціонально-рольовими стосунками, які пов'язані із запитаннями: де відбуваються стосунки (у грі, у навчанні, у праці, навколо тієї чи тієї діяльності) та що вони відображають (норми, зразки, відповідну "технологію" діяльності, права й обов'язки її учасників). Інструментальний план спільної діяльності пов'язаний з емоційно-оцінними стосунками та відповідає на запитання: які ці стосунки і як вони функціонують. Ці стосунки мають прояв, наприклад, у виборі партнерів у спільній діяльності. Мотиваційний план спільної діяльності представлено особистісно-змістовими стосунками, що дають відповіді на запитання: для чого, заради яких цінностей здійснюється спільна діяльність.

На підставі багатьох досліджень стає можливим виокремити стадії розвитку спільної діяльності в дитячій групі: від емоційної спільності в діаді "дорослий - дитина", у стадії, що передує співробітництву з однолітками до спільних дій з партнером по грі з елементами співробітництва та реальними партнерськими стосунками в кооперативній взаємодії (Я.Л. Коломінський, І.С. Кон, М.І. Лісіна).

Залученість у дитячу групу - це подія у житті кожної дитини. Індивідуальний розвиток кожної дитини протікає яскравіше, активніше, якщо вона впевнена, що її вислухають, що вона знайде зацікавленого співрозмовника, що її приймуть у її міркуваннях такою, якою вона є. Саме в такій обстановці й народжується особистісна культура, внутрішня самодисципліна, створюється ґрунт для саморозвитку, нормальної соціалізації дитини, що можна визначити як умову для нормального навчально-виховного процесу в цілому.

Усередині такої групи виникають емоційно сприятливі умови для порівняння й оцінки своїх знань, умінь, можливостей з можливостями, і вміннями й знаннями свого друга. Саме виникнення такої ситуації обумовлює різкий стрибок у розвитку самосвідомості. Цей стрибок дозволяє дитині самій ставити мету своїх дій, шукати можливі рішення, відчувати волю вибору знань і практичних можливостей та виявляти самостійність при вирішенні своїх проблем. Отже, в середині дошкільного віку дитина вже має необхідні передумови для того, щоб прожити стан ровесництва.

Відомо, що спілкування є необхідною умовою формування, існування й розвитку особистості. Соціальна психологія визначає процес спілкування як складну взаємодію людей, у якій здійснюється обмін думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також задовольняються потреби особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, незалежності тощо.

Перевагою інформації, яку діти передають один одному, є її спільність інтересів. Діти розповідають про те, що їм взаємно цікаво, і це також підвищує активність сприйняття. Специфіка спілкування дошкільників з однолітками багато чим відрізняється від спілкування з дорослими. У контактах з дітьми відсутні жорсткі норми та правила, яких необхідно дотримуватись у спілкуванні з дорослими. Спілкування з однолітками ширше за призначенням та функціями. Дорослий може виступати лише арбітром вирішення складних моментів, які виникають між дітьми. Основна потреба в спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке в дошкільному віці здебільшого набуває ситуативного характеру. Необхідною умовою спілкування є сформованість комунікативно-мовленнєвої компетентності, завдяки якій дошкільник вільно виявляє свої бажання, наміри, а також пояснює смисл своїх дій, вчинків за допомогою вербальних і невербальних засобів. Розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності сприяє спрямованість дитини на комунікацію, потреба та прагнення зрозуміти інших і бути зрозумілим для тих, хто їх оточує, примушує будувати та перебудовувати свої мовленнєві вислови. Можна стверджувати, що достатній рівень розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності сприяє успішному результату спілкування - взаєморозумінню.

Звісно, комунікативно-мовленнєва компетентність не може існувати та мати розвиток без соціального досвіду, який передбачає стійкість мотивів спілкування з однолітками, ініціативність, здатність до співчуття, активність при взаємодії, спрямованість на партнера, готовність до реакції у відповідь.

Найважливішою ознакою дитячого співтовариства є його налаштованість на постійне зіставлення досягнень окремих його членів, змагання, що надає різноманітні можливості для побудови нових відносин із собою та з іншими, допомагаючи дитині зрозуміти себе, своє призначення, дозволяючи відчути ризик і спробувати власні сили.

Стосунки людей завжди мають широку гаму різноманітних почуттів. Діти дошкільного віку дуже емоційні та безпосередні. Коли вони спілкуються з дорослими, то розраховують на розуміння, терпіння, підтримку, любов тощо. У ровесницьких стосунках позиція дитини змінюється, оскільки діти виступають як рівноправні партнери, кожен висуває іншому рівні вимоги, сам намагається відповідати загальному рівню взаємин.

Дитяче товариство є школою формування соціальних відчуттів і особистісних якостей. Воно надає можливість дитині багаторазово, в різних життєвих ситуаціях спостерігати прояви почуттів з боку інших дітей, відчути на собі ці прояви та самому виражати почуття у ставленні до однолітків, оскільки однакові соціальні почуття мають досить різне наповнення та різні прояви в стосунках "дитина-дорослий" та "дитина-дитина". Наприклад, співчуття проявляється у ставленні до однолітків не так, як до дорослої людини: дитина краще розуміє почуття однолітка, вони їй ближче, більш зрозумілі. А переживання дорослих діти можуть або не помічати, або не знати, як на них реагувати.

Стосунки з однолітками активізують певні особистісні якості дитини. Залежно від мікроклімату в дитячому товаристві виникає потреба в тій чи тій якості, що допомагає дитині адаптуватись у середовищі однолітків і відчувати емоційне благополуччя.

Гнучкість у стосунках, уміння пристосовуватись до ситуації - позитивна якість, воно виявляє повагу до оточуючих, забезпечує реалізацію потреби в позитивній оцінці, сприяє розвитку відчуття впевненості в собі, розкутості тощо. Але є, безумовно, й недоліки. Так, дитяче товариство може активізувати й негативні якості, стимулювати прояви агресії, хитрість, корисність тощо.

Ровесницькі стосунки є практикою соціальної поведінки. Діти не тільки дізнаються щось один про одного та один від одного, не тільки відчувають різні почуття. Вони постійно взаємодіють, здійснюють вчинки, накопичують досвід суспільної поведінки. У середовищі однолітків установлюються сприятливі стосунки, зароджується перша симпатія один до одного. Діти навчаються дружити та засвоюють способи поведінки, які відповідають дружнім стосункам (взаємодопомога, підтримка, спілкування, турбота тощо). Відтак, ровесницькі стосунки є "полігоном" для перевірки та закріплення засвоєних норм. Стосунки з однолітками сприяють формуванню життєвої позиції, без якої неможлива повноцінна участь дитини в суспільному житті.

Ровесницькі стосунки, дружба однолітків у старшому дошкільному віці, за визначенням І.С. Копа, мають різні, досить автономні аспекти, на підставі яких вони можуть класифікуватись, оцінюватись, описуватись. А саме:

1. Поведінкові характеристики стосунків: коло людей, з яких відбираються друзі; рівень селективності такого відбору; переважні форми спілкування (діади, тріади або великі компанії); ступінь стійкості таких утворень тощо.

2. Когнітивні аспекти дитячих стосунків складають уявлення про дружні стосунки, характерні для конкретного віку; поняття, за допомогою яких описуються друзі та взаємини з ними; рівень взаєморозуміння, доступний на певному етапі розвитку, тощо.

3. Емоційні аспекти: для цього віку характерна тональність дружніх стосунків; рівень розвитку емпатії тощо.

4. Комунікативні характеристики пов'язані з рівнем міжособистісної компетенції індивіда; доступним йому спектром рольової взаємодії та відповідними комунікативними навичками (умінням зав'язувати знайомство, переходити від нижчих рівнів спілкування до вищих тощо).

5. Ціннісно-нормативні аспекти пов'язані з розвитком самосвідомості: типом особистісних потреб, які задовольняються дружніми стосунками дітей; моральним кодексом та основними цінностями дружніх стосунків дітей.

І.С.Кон зауважує, що вже навіть у шестирічному віці дитина виявляє усвідомлену потребу в спілкуванні саме з однолітками, які вже не заміняють ні дорослі, ні іграшки. Характерною відповіддю шестирічного хлопчика на ініціативу матері замінити собою відсутніх товаришів: "Мені потрібна дитина, а ти не дитина".

Дитяче товариство живе за своїми власними законами та має свою специфіку, пов'язану зі змістом відповідної субкультури, носієм якої воно виступає. В.Т. Кудрявцев визначає дитячу субкультуру як "особливу систему наявних у дитячому середовищі уявлень про світ, цінностей тощо, яка частково стихійно складається всередині пануючої культурної традиції певного суспільства й посідає в ній відносно автономне місце".

І.С. Кон розуміє під дитячою субкультурою автономну соціокультурну реальність, своєрідну субкультуру, що володіє своєю власною мовою, структурою, функціями, традиціями. Він визначає три головні підсистеми цієї культури: 1) дитяча гра; 2) дитячий фольклор і взагалі художня творчість; 3) спілкування, комунікативна поведінка дітей.

І. Котова і Є. ІІІиянов визначають дитячу субкультуру як "культурний простір та коло спілкування дітей, що допомагає їм адаптуватись у соціумі і створювати свої автономні норми й форми поведінки".

Зміст дитячої субкультури дуже багатогранний, він охоплює усі сфери дитячого життя. Важливість функцій, які виконує дитяча субкультура, важко переоцінити. Насамперед це соціалізуюча функція. Основним агентом соціалізації виступає група однолітків - вона впливає на засвоєння соціальних законів, трансформацію традицій. Саме у групі однолітків відбувається формування дитини як особистості за допомогою традиційних культурних засобів (ігрові правила, дитячий кодекс стосунків, фольклор), примушує дитину підпорядковуватися груповим нормам, навчитися контролювати власну поведінку, вирішувати конфліктні ситуації тощо. Також виділяють інші, дуже важливі функції дитячої субкультури - психотерапевтична, прогностична та культуроохоронна. Найголовніший зміст дитячої субкультури полягає у тому, що вона надає дитині особливий психологічний простір, у якому вона набуває соціального досвіду в групі рівних.

За В.В. Абраменковою, дитяча субкультура - «це той світ, який дитяче співтовариство створювало для себе протягом усього соціогенезу». До його складу входять: традиційні народні ігри (хороводи, рухливі ігри, військово-спортивні змагання тощо); дитячий фольклор (лічилки, дражнилки, заклички, казки, страшилки, загадки); дитячий правовий кодекс (знаки власності, стягнення боргів, обміни, право старшинства та право опіки в різновікових групах); дитячий гумор (потішки, анекдоти, розіграші, підсмикалки); дитяча магія та міфотворчість (ворожіння проти везучого, заклик сил природи для виконання бажання, фантастичні історії-нісенітниці); дитяче філософствування (запитання на кшталт «чому?», розмірковування про життя та смерть тощо); дитяча словотворчість (етимологія, мовленнєві перевертні, неологізми); естетичні уявлення дітей (складання букетів та плетіння вінків, малюнки та ліпка, «таємниці»); надання прізвиськ одноліткам і дорослим; релігійні уявлення (дитячі молитви та обряди). Спільна дитяча гра - велика складова ровесницьких стосунків. За визначенням С.Ф.Русової, дитяча гра - це не тільки забавка, оскільки є «ядром всього внутрішнього світу переживань дитини».

Завдяки моделюванню соціальних ролей гра дозволяє дитині пройти три етапи процесу соціалізації у стосунках з однолітками: імітація, коли діти копіюють поведінку дорослих, не завжди до кінця розуміючи її; рольові ігри, де діти виконують ролі дорослих, проектують їх на себе, тим самим вчаться дорослому способу мислення; взаємна ігрова узгодженість, утворення так званих «колективів гравців», виникнення яких випадає саме на старший дошкільний і молодший шкільний вік.

Наголосимо, що така взаємна узгодженість серед дітей встановлюється не тільки в ігровій діяльності. Вона також починає активно реалізовуватись у будь-якій сфері діяльності дітей. Такі «колективи гравців» починають набувати характерних для міцної єдності рис, таких як: спільність вимог, загальна мета, відчуття «Ми», Спільна діяльність за формулою «поряд, але не разом» починає замінюватись позицією «Один за всіх, і всі за одного!» Тобто постійне виконання чітких правил у колективній грі є процесом підготовки дошкільнят до виконання дорослої гри в реальному суспільстві.

Стосунки однолітків у дошкільному віці - це багатоаспектна, поліфункціональна система соціальних взаємин однолітків, яка базується на ціннісних стосунках, вироблених у межах дитячої субкультури, закладена на ранніх етапах соціалізації первинними інститутами (сім'я, дошкільний заклад), що отримує подальший розвиток в умовах шкільного середовища.

Специфіка соціального життя дитини дошкільного віку, яка перебуває одночасно у двох світах (дорослих та дітей), потребує врахування значущості для дитини кожної із систем стосунків та механізми їх взаємодії, усвідомлення особливостей міжособистісної взаємодії дошкільнят у різних системах стосунків.

Зазначені системи стосунків дітей дошкільного віку «дитина-діти» та «дитина-дорослий» не перетинаються між собою, існують паралельно. Результати гри суттєво не впливають на стосунки дитини з батьками, а стосунки з батьками, також, не визначають стосунки в середині дитячого колективу. Водночас вплив сімейної, національної традиції на формування у дітей життєвих цінностей та настанов у цьому віці надзвичайний, хоча може здійснюватись опосередковано.

1.3 Формування дружніх відносин у дитячому колективі

Соціальний розвиток дитини великою мірою визначається родиною та дошкільним закладом. Контакт з людьми, які оточують малого, передбачає зацікавленість партнером, уміння налагоджувати взаємодію, виявляючи при цьому ініціативу, або конкретно припиняти спілкування. Дитину оточують різні люди. Чи вміє вона диференціювати їх за ознакою статі, віку, прихильності? Зважаючи на те, що Базовий компонент акцентує на вихованні соціальних навичок дошкільнят як на важливому складнику педагогічного впливу, спинимося на проблемі взаємин однолітків в умовах дошкільного закладу. Перебуваючи тривалий час поза родиною, дитина має будувати взаємини з товаришами з огляду і на ознаку прихильності. Важко однозначно пояснити, чому діти одним одноліткам надають перевагу, інших - не помічають.

Дитина - це жива людина. Це аж ніяк не орнамент нашого життя, це окреме повнокровне й багате життя. За силою емоцій, за тривожністю і глибиною вражень, за чистотою і красою вольових напружень дитяче життя незрівнянно багатше за життя дорослих. (А.С. Макаренко) [33]

Усі, хто готуються бути корисними громадянами, повинні спочатку навчитися бути людьми. (М.І. Пирогов). [33]

Головне завдання виховання - це вироблення характеру. Людину ми найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить в зносинах людей міх собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага.

Формування - це складний процес становлення людини як особистості, що відбувається в результаті розвитку і виховання, цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю. Хоча про завершеність можна говорити лише умовно. [33] Вихователі дошкільного закладу спільно з батьками можуть успішно формувати в дітей позитивні навички поведінки і якості, які визначають характер їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.

Відтак першим соціальним інститутом, що відповідає за соціальну зрілість дітей дошкільного віку, має бути дошкільний заклад з його виховною, консультативною та просвітницькою функціями. Саме специфіка дитячого садка, як зазначає, О.Л. Кононко, сприяє полегшенню процесу входження зростаючої особистості в широкий світ реальних соціальних відносин, прищепленню навичок практичного життя, її індивідуалізації та соціалізації. Неабияку роль у цій роботі відіграють дорослі, а саме: батьки, вихователі. Найближчі дорослі створюють певний виховний простір, який відповідає умовам духовності, захисту, раціонального дозування позитивних та негативних переживань, що давало б дитині відчуття впевненості в собі та людях, які оточують. Дорослий презентує для дитини суспільство, займає центральне місце в духовному світі дитини, виступає носієм знань, умінь, моральних цінностей, а з іншого боку - безпосереднім організатором виховного процесу. [28]

В різних вікових групах взаємини дружби мають особливі риси, вивчення яких важливе для складання ефективних виховних програм. Мабуть, про початки дружби в цьому розумінні можна говорити вже з появою вибірковості в дитячому спілкуванні. Психолог Л.В. Артемова дійшла висновку, що у чотирирічних дітей уже існує поділ однолітків на вузьке й ширше коло спілкування.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.

Підготовка дитини до життя серед дорослих починається з його вміння будувати свої відносини з однолітками: спочатку в дошкільному закладі, а потім в школі.

Малюк прийшов до дитячого садка. Для нього це подія, яка змінює його спосіб життя, ставить перед необхідністю спілкування з новими людьми - дорослими та дітьми. В дитячому садку дитина отримує можливість стати самостійною. Якщо вдома вона була позбавлена групи однолітків, то тут знаходиться серед таких, як вона сама.

Діти двох-трьох років краще контактують з дорослими, ніж один з одним. Вони ще не вміють регулювати свої бажання і потреби, керуючись загальними інтересами, ні попросити, ні домовитись, ні поступитись вони ще не вміють, поняття дозволеного та недозволеного ще не засвоєно ними. Тільки, коли дитина починає усвідомлювати, що поруч з ним такіж діти, як вона, що свої бажання доводиться узгоджувати з бажаннями інших, з'являється моральна основа для засвоєння необхідних форм спілкування. Маленьких дітей, які не вміють домовлятися між собою, слід стимулювати до об'єднання з іншими дітьми. Цьому сприяє і гарна іграшка і цікава книга.

Дитяча дружба безпосередня й не рефлективна. Вона пов'язана передусім з груповою діяльністю (ігровою). Тому у менших дошкільнят (3-5 років) моральні якості при оцінці однолітків посідають друге місце після якостей, що сприяють успіхові ігрової діяльності. Як правило, сама оцінка якостей ровесників дається в цьому віці за ставленням до себе. З віком у дитини розвивається здатність оцінювати моральні якості товаришів за ставленням до інших, колективу в цілому.

Дітям молодшого дошкільного віку слід допомогати налагоджувати стосунки з однолітками. Значення такого спілкування дуже велике: це спілкування рівних між собою, де не повинно бути жорсткої регламентації та обмеження. Діти мають бути вільними у стосунках між собою - усе це сприяє розкриттю самобутності кожного малюка, допомагає пізнанню своїх ровесників, а через них кращому пізнанню самих себе. Ділової мети у таких стосунках, як правило, немає. Діти придивляються один до одного, посміхаються, простягають ручки, обнімаються, цілуються, можуть, захопившись, міцно стиснути або навіть вкусити. Втім навіть у такому вигляді варто підтримувати “дружбу” дітей, а ще краще - допомогти вибудувати елементарну ігрову взаємодію. Емоційна нестабільність дитини в цьому віці часто заважає встановленню тривалих позитивних контактів, тому навіть короткочасні, протягом 10-15 хвилин, такі контакти важливі для набуття необхідного позитивного досвіду спілкування.

Дорослим варто бути уважними до характеру взаємин між дітьми. Варто культивувати і підтримувати прояви симпатії та прихильності, запобігаючи емоційній та фізичній агресії. Беручи до уваги специфіку віку, радимо вихователям та батькам узяти на замітку декілька специфічних порад, які допоможуть дещо знизити емоційну напругу у стосунках між дітьми під час прогулянки (де найчастіше і виникають конфлікти). Ось деякі з них:

- у своїх розмовах налаштовуйте дітей на приємні стосунки з однолітками, розповідайте їм про ровесників, про їхню хорошу поведінку та добре ставлення до оточуючих; перед виходом на прогулянку обговоріть з дітьми, у які ігри і як вони будуть гратися на вулиці;

- спробуйте взяти побільше однотипних іграшок, щоб за бажанням вистачило на всіх дітей групи. Якщо ж трапиться так, що одна іграшка буде потрібна всім, організуйте розумну почерговість у користуванні нею;

- запропонуйте малюкам самостійно вибрати іграшку, якою вони зможуть поділитися зі своїми друзями;

- активно включайтесь у дитячі ігри та спілкування, пропонуйте свої варіанти розгортання сюжету, показуйте конкретні способи поведінки: як можна вдвох везти візочок, як поділити іграшковий посуд, хто може бути мамою, а хто лікарем тощо;

- якщо все-таки конфлікт розгорівся, не потрібно шукати винуватця, щоб розібратися з ним та змусити того просити вибачення. Краще заспокойте малюків та переключіть їхню увагу на щось інше. Образа швидко забудеться, і вже через деякий час вони будуть мирно гратися.

Якщо дитина не може мирно співіснувати в дитячому товаристві навіть упродовж короткого часу, доцільно деякий час уникати такого спілкування, зосередивши увагу на спільних з дитиною діяльності та іграх, демонструючи зразки партнерських взаємин. Приблизно із 24 місяців життя майже всі діти стають здатними встановлювати короткочасні контакти один з одним.

Якщо вік немовляти можна назвати віком підготоки до процесів формування ціннісного ставлення дитини до себе, то ранній вік з повним правом - грунтом, фундаментом, основою, на яких у подальшому виростає й зміцнюється ціннісне ставлення до себе в різних проявах і зокрема, самоповага. Трирічна дитина, яка зростає в умовах симпатії, прихильності, ділового співробітництва, має належний віку досвід успіхів та невдач у предметно-практичній діяльності, володіє достатніми для віку знаннями про себе, має всі підстави пишатися собою, радіти за себе та переживати почуття вдоволеності собою.

Знаходячись постійно серед ровесників, дитина звикає до колективного життя. Спільні справи, клопоти приносять їй задоволення, спонукають до спілкування. Перші дитячі симпатії… Вони проявляються досить рано, їх основою є емоційний мотив: трьохрічний малюк бажає гратися із сусідом, тому що бачить у нього цікаву іграшку; погладжує по щічці дитину, яка плаче, намагаючись її заспокоїти: жаліє її. Поки що це епізодичні прояви симпатії, які здебільшого залежать від настрою дітей та зовнішніх захоплюючих факторів.

Виховне значеня дружніх відносин досить велике. Спілкуючись, діти практично закріплюють і засвоюють, що означає чинити добре чи погано. Виручити, допомогти, поспівчувати, заспокоїти, проявити уважність, поділитися, поступитись своїм інтересом заради друга - добре. Хитрувати, ображати, приховувати, відступати від правил, жалітися, бути жадібним - викликає засудження.

Потяг до дружби з'являється у 6-7-літніх дітей, вони вперше свідомо вибирають товариша. Мотивація цього вибору розвивається від несвідомого загального потягу до спільної діяльності (обмін іграшками), від ігрових («подобається гратися разом») до ділових мотивів («дружу, бо вона вміє цікаво розказувати», «гарно будуємо разом»). Старшому дошкільнику властиве моральне мотивування вибору друга («він добрий», «справедливий», «вона завжди всім допомагає, її всі люблять» та ін.). У цей період діти починають виявляти почуття взаємної відповідальності, турботи одне про одного, про спільні інтереси, ініціативу в наданні допомоги. Одночасно з вибірковими стосунками дружби між дітьми, які виховуються разом, існують і стосунки товаришування - відповідальності за спільну справу, уваги одне до одного, чуйності, єдності інтересів. (Дошк. пед.-ка)

Дітей старшого дошкільного віку слід об'єднувати навколо справи, яка їх зацікавить, сприятиме виявленню почуття задоволення, доброти, сердечності. Великі можливості для таких справ існують в ігровій та трудовій діяльності.

В цікавому житті, наповненому подіями, спілкування дітей набуває особливого змісту. Дуже важливо в процесі спілкування дітей допомагати їм встановлювати контакти з однолітками: вміння без крику та сварок домовлятися, ввічливо звертатись з проханням; якщо необхідно, поступатись іграшками, спокійно розмовляти, не порушувати хід гри гучним втручанням.

До кінця дошкільного періоду дитина повинна вміти поводити себе по відношенню до інших дітей, керуючись правилами: хочеш, щоб з тобою дружили - намагайся не сваритися, проявляй турботу про свого друга, не залишай його в біді; якщо до тебе в дім прийшов товариш, вияви гостинність, будь уважним, не будь жадібним, умій запропонувати іграшки, запропонуй цікаву згу чи заняття; в групі ровесників поводь себе стримано, не будь нав'язливим, не намагайся заволодіти тими іграшками, які тобі не призначені, умій ввічливо звернутись до ровесників з проханням, не диктуй їм своїх умов.

Дошкільня чітко й одразу назве своїх друзів, з деякими ваганнями - тих, до кого ставиться неприязно, і з великими труднощами тих, хто йому байдужий. Інколи останніх плутають з друзями, подекуди називають серед тих, кого не люблять. Майже половина дітей прагне контактувати і з тими, й з іншими. Основна мета контактів - спільна діяльність. Таким чином, поки наявний соціальний досвід ще не закріпив остаточно неприязність та байдужість у стосунках між дітьми, існує можливість поліпшити їх на краще.

Різні ознаки прихильності чи неприязні між вихованцями певною мірою відомі педагогам. Проте на практиці, в щоденному спілкуванні вони недостатньо розкривають дітям переваги дружніх взаємин, лише інколи засуджують вияви неприязні і майже завжди залишають поза увагою байдужість у стосунках між дітьми, існує можливість поліпшити їх на краще.

Можна було б припустити, що батьки компетентніші в питаннях взаємин своїх малят, бо краще знають і розуміють власних синів і доньок. Виявляється, що батьки гірше обізнані з тим, як їхні діти ставляться до однолітків, ніж вихователі. У кращому разі родина знає, що в сина чи доньки є друзі, а хто ці діти, конкретно відомо лише половині батьків.

Оскільки соціалізація дошкільнят неможлива без спілкування, зрозумілий наш інтерес до встановлення між ними взаємин. Найяскравіший приклад диференціювання однолітків за названими ознаками - прихильне ставлення до представників своєї статі. Саме переважно за цією ознакою виникають угруповання для спільної діяльності. Здебільшого вони утворюються в повсякденному житті й не потребують від педагогів особливої підготовки, ані педагогічної майстерності для їх створення порівняно зі спеціально організованими заняттями. А дітям для налагодження активної взаємодії з іншими дітьми, уникнення конфліктів чи запобігання їм, оволодіння мімічними та мовленнєвими засобами спілкування треба докласти значно більше зусиль, ніж на будь-яку іншу діяльність (на заняття, зокрема). Застосовувати ж ці комунікативні вміння треба щодня. Коло спілкування дедалі розширюватиметься, а з переходом до школи - ще й змінюватиметься. Дитині і там, у класі, треба знайти своє місце.

Якщо контакти часто порушуються і в малого немає друзів чи тих, до кого він ставиться прихильно, якщо він щодня скаржиться на своїх однокласників, батьки і вихователі повинні сприймати це як тривожний сигнал про відхилення від норми.

Варто сказати, що конфлікти накладають свій відбиток на розвиток особистості: порушується тривалість і змістовність спілкування, виникають негативні емоції, звужується коло приємної взаємодії. Проте конфлікти, як не парадоксально це звучить, водночас і збагачують дітей соціальним досвідом. Позбавляти малят можливості набути такий досвід і недоцільно і нереально.

Основним показником мирного спілкування дітей у групі педагоги, як правило, вважають уміння вихованців гратися разом, не створювати конфліктних ситуацій. Це зовнішній бік справи заспокоює, бо не потребує нагального втручання: адже в групу дитина вступає з власної волі, отже вірогідність виникнення конфліктів зменшується. Тож спробуємо придивитися до таких взаємин пильніше.

На перший погляд, ці симпатичні дівчатка-подружки, які завжди тримаються разом, мають радувати вихователя: між ними мир і злагода, непорозуміння виникають дуже рідко. В різних видах діяльності вони мають спільні інтереси. Вихователі їх часто ставлять за приклад іншим дітям. Тісні контакти між дівчатками закріплюють і батьки, які знають про взаємини доньок і схвалюють їх, і вихователі (не пропонують подружкам навіть інколи змінити партнера на прогулянці, в танці, у виконанні доручень чи в сусідстві за столом). Аж ось сигнал тривоги: дівчатка не бажають приймати до «групи» нікого третього. Отже, очевидна нетерпимість у ставленні до тих, хто не належить до угруповання, інколи з проявами агресивності, не бажанням ділитися роллю, місцем, іграшкою. Сторожкість та неприязне ставлення до тих, хто прагне долучитися до їхнього товариства, зростають.

Тож чи сформовані в дівчаток комунікативні вміння, тобто чи сформовані в них внутрішня потреба брати до уваги інших, чи навчені ці діти тактовно відмовляти, переконувати, доброзичливо наполягати? Ці питання потребують відповіді. Та насамперед маємо визначити причини, а після цього варто було б подумати про планування корекційних впливів. У чому причина недоброзичливого ставлення дівчаток до своїх однолітків?

Подружки дорожать своїм товариством і не хочуть будь-яких змін, короткочасних чи тимчасових:

- в якоїсь з дівчаток виникає страх перед можливістю виявитися третьою зайвою, коли в подружки виникають з іншою дитиною;

- «ревниве» ставлення пояснюються невмінням будувати взаємини з однолітками різної ознаки прихильності, у цьому товаристві виникає можливість і нагода проявити свої вміння, ініціативу й упевнитися, що саме цей партнер підтримає.

Спостерігаючи за розвитком таких взаємин, педагог може визначити основні чинники, що будуть підґрунтям для подальшої роботи, бо формування дружніх стосунків з однолітками, розширення кола спілкування на доброзичливій основі - це шлях гуманізації взаємин.

Зауважимо, що групова взаємодія має як переваги, так і недоліки. Для динамічно колективної дії часто об'єднуються досить багато партнерів (переважно хлопчиків). Як у таких угрупованнях почувається кожна окрема дитина? Чи їй там затишно, спокійно, комфортно? Характерно, що коли стосунки дітей загострюються, то їм на допомогу кидається вихователь, а коли все тихо, спокійно, то начебто і немає підстав для тривоги та втручання. А спробуємо замислитися, чи так уже рідко буває, що діти, які виконують другорядні ролі, змушені прислухатися до всіх зауважень, вказівок (інколи зверхніх та дратівливих) кожного з партнерів і весь час поступатися то іграшкою, то місцем, роллю, то думкою, то позицією.