Наукові засади комунікативного методу навчання іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОГО МЕТОДУ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Складність та динамічність розвитку й функціонування сфери сучасної мовної освіти вимагає не тільки досконалого володіння учителем окремими інноваційними технологіями навчання, але й розуміння сутності закономірностей, що покладені в їх основу. Вчитель має чітко усвідомлювати наукові засади тих методів, які він застосовує. Проте далеко не завжди спостерігається чітке усвідомлення теоретичної бази лінгводидактики та суміжних з нею наук. Відсутність побідних знань стає перепоною на шляху оволодіння вчителем ґрунтовної професійної компетенції.

Аналізуючи тенденції розвитку теорії та практики навчання іноземних мов у другій половині ХХ ст., Д. Девідсон та О.Д. Мітрофонов зазначають: «З 50-х по 80-ті в світі суттєво змінились методичні орієнтації, що знайшло відображення у провідних термінах методики, у цільових настановах до навчання: «навчання мови» змінилось на «вивчення мови як засобу навчання», на зміну йому прийшло «навчання спілкуванню іноземною мовою» або «навчання іншомовного спілкування» [4, с. 3]. Саме з цього часу комунікативний підхід вважається провідним методом навчання іноземної мови.

Комунікативний підхід передбачає засвоєння іноземної мови безпосередньо у функції спілкування. Одним з ключових понять комунікативного підходу у вітчизняній та зарубіжній теорії навчання іноземних мов виступає комунікативна компетенція, яка відображає здатність людини до спілкування.

Комунікативна компетенція передбачає знання відомостей про мову, наявність вмінь співвідносити мовні засоби із задачами та умовами спілкування, розуміння відносин між комунікантами, вміння організовувати мовленнєве спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки. З часом, в складі комунікативної компетенції почали виділяти такі її компоненти, як лінгвістична, соціолінгвістична, соціокультурна, дискурсивна, стратегічна та міжкультурна компетенція [5].

Аналізуючи лінгвістичну основу комунікативного методу, слід зазначити, що саме дані соціолінгвістики, яка підкреслювала необхідність вивчення мовлення в соціальному та ситуативному контекстах, стали важливою передумовою комунікативного методу, хоча й не єдиною. Предметом вивчення соціолінгвістики є соціальне значення мовної системи та вживання мови. В більш широкому розумінні соціолінгвістика шукає відповіді на запитання: хто, що говорить, як і з ким, якою мовою, за яких обставин, з якими намірами та наслідками, тобто вивчає фактичне використання мови в конкретних ситуаціях. Важливу роль в розвитку соціолінгвістики відіграли представники лондонської лінгвістичної школи (Дж.Р. Ферс, П. Стревенс, М.А. Хеллідей), які довели, що, по-перше, мова є багатоваріантною, по-друге, конкретна ситуація формує характер висловлювання та впливає на вибір мовних засобів, по- третє, задачею дослідників є аналіз типових ситуацій, які дозволяють зробити теоретичні та практичні висновки [3]. Одним з головних принципів дослідження мови, які були запропоновані соціолінгвістами, був принцип нерозривної єдності мовної форми та її функціонального використання в мовленнєвих та немовленнєвих контекстах. Концепцію Дж.Р. Ферса та інших англійських лінгвістів використав американський лінгвіст Д. Хаймс. Методологічна орієнтація Д. Хаймса та інших представників американської соціолінгвістики передбачає зміну основних постулатів лінгвістичного підходу до аналізу мовної системи. Таким чином, в центрі уваги дослідника повинна знаходитись не структура або система мови, а структура мовлення. Першим пунктом аналізу повинен слугувати не мовний код, а мовленнєвий колектив або соціальний контекст. Д. Хаймс стверджував примат мовлення над мовою, функції над структурою, контексту над повідомленням, хоча при цьому вважалось, що слід враховувати й взаємозв'язок цих категорій. Таким чином, соціолінгвістика стала однією з причин виникнення комунікативно-орієнтованого методу, адже вона довела значення мови як засобу здійснення соціальної взаємодії.

Аналіз лінгвістичних передумов комунікативного методу вимагає звернення до таких напрямів в сучасному мовознавстві, як прагматика, теорія мовленнєвих актів та дискурсивний аналіз. Прагматика сприяє уточненню цілей навчання, адже вона розглядає мову не як систему мовних форм, а як аспект людських дій. Розробка категорій дейксису, пресупозицій, імплікатур в лінгвістичній прагматиці відіграє важливу роль для розуміння змісту висловлювання [6]. Аналіз висловлювання з урахуванням цих категорій демонструє залежність їх синтаксичного та семантичного оформлення від мовленнєвої інтенції того, хто говорить. Якщо граматичне значення передбачає наявність у лінгвістичного знака певної структури, то комунікативне значення має на увазі просторово-часовий зв'язок в рамках контексту даного висловлювання в конкретній ситуації. Саме тому, прагматикою вважається вивчення мови та її явищ в контексті їх комунікативного використання з урахуванням лінгвістичних та екстралінгвістичних особливостей мовленнєвої ситуації.

Великий інтерес для дослідників мають відрізки мовлення, які мають деяку смислову єдність та без яких неможливо здійснити мовленнєвий задум. Такий підхід до дослідження функціональної природи мови отримав розповсюдження в рамках теорії мовленнєвих актів. Ця теорія як один з розділів прагматики, підрозділяє предмет свого дослідження, повсякденну мову, на мовленнєві висловлювання, які є закономірними, ситуативно обумовленими реченнями, за допомогою яких той, хто говорить, висловлює те, що він прагне сказати, та одночасно те, як висловлювання повинно розумітись. Таким чином, теорія являє собою намагання описати мовленнєві акти у вигляді базових одиниць комунікації, які виражають різні мовленнєві наміри - обіцянки, прохання, накази тощо. Засновником теорії мовленнєвих актів виступив англійський лінгвіст Дж. Остін [3]. Згідно з даною теорією мовленнєвий акт співвідноситься зі способом вербалізації наміру того, хто говорить, та має здатність відображати соціальний, психологічний та лінгвістичний аспекти мови. Орієнтація комунікативного методу на мовленнєві акти призводить до зміщення акцентів в навчанні мови від структури до комунікативних функцій, а задачею навчання стає засвоєння учнями засобів, важливих для спілкування [6].

Запропоновані комунікативним методом вимоги посилити практичну спрямованість навчання співпадають з загальною настановою лінгвістичної прагматики, в особливості теорії мовленнєвих актів, яка підкреслює необхідність знати, які мовленнєві дії та в якій ситуації спілкування можуть здійснюватися за допомогою тих чи інших засобів [5].

Слід зазначити, що важливу роль у становленні та розвитку комунікативного методу відіграла лінгвістика тексту. В протилежність структуральній лінгвістиці або генеративній граматиці, які вважали речення вищою одиницею лінгвістичного аналізу, з середини 60-х років ХХ ст. дослідники, що займались даною проблемою, прийшли до висновку, що вищою одиницею мови є саме текст, а не речення. Дискурсивний аналіз тексту є досить актуальним для комунікативного методу. Сприйняття мовлення або його утворення пов'язано з розумінням та передачею смислу, а воно повинно базуватися на дискурсі - багаторівневому утворенні, яке демонструє здібність людини до розумового процесу, та, яке підтверджує одночасно наявність у неї уявлень про мовленнєві та немовленнєві засоби та правила їх застосування [3]. Лінгвістика тексту дозволила краще зрозуміти смислову структуру тексту на основі об'єктивного аналізу мовних засобів. Дані лінгвістики тексту використовуються також для відбору навчальних текстів.

Отже, лінгвістичними основами комунікативного методу є соціолінгвістика, прагматика, теорія мовленнєвих актів та лінгвістика тексту, кожна з яких зробила свій значний внесок у розвиток комунікативного методу. комунікативний навчання іноземний мова

Усвідомлення дослідниками недостатньої ефективності методів навчання, основою яких була теорія біхевіоризму, яка до того ж була підвернена критиці за її однобічність, призвело до того, що в другій половині 60-х років ХХ ст. виникли навчальні теорії, які виступали проти уявлення про людину як про «чорний ящик», яким можна маніпулювати за допомогою зовнішніх стимулів. Наукові пошуки призвели до висновку щодо більшої перспективності когнітивної психології, яку також називають «психологією переробки інформації» [7]. З метою виявлення складності процесу пізнання, когнітивна психологія досліджує проблему, пов'язану з тим, як люди набувають та виражають знання про навколишній світ, як вони організовують та використовують ці знання. Здібність користуватись мовою під час говоріння, слухання, читання та письма виступає, на думку психологів, одним з аспектів цього складного когнітивного вміння. На відміну від біхевіоризму, когнітивна теорія встановлює певну роль знання інформації по відношенню до поведінки людини та сприяє подальшому розвитку психології та таких її напрямів, як соціальна психологія та психолінгвістика, дані яких також використовувались для становлення комунікативного методу. Соціальна психологія вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, обумовлені фактом їх належності до різних соціальних та етнічних груп. В особливості, такий аспект соціальної психології, як теорія ролей та питання аналізу мови в соціально-психологічному аспекті, запропонував цікаві дані, які використали розробники комунікативного методу. Мета психолінгвістики - опис та роз'яснення особливостей функціонування мови як психологічного феномену (включаючи оволодіння та користування як рідною, так і іноземною) з урахуванням складної взаємодії зовнішніх та внутрішніх факторів [7]. Дані цих наук знайшли своє відображення в комунікативній методиці, в особливості, в виділенні нею двох груп факторів (learner factors - teacher factors). Опозиція «teaching-learning» має важливе значення для комунікативного методу. В даній опозиції «навчання» («learning») - діяльність самих учнів в засвоєнні мови протиставляється навчанню («teaching») - повідомленню їм нових знань в процесі уроку [5]. Оскільки традиційне навчання недостатньо враховує роль пізнавальної активності учнів, в комунікативному методі навчання повинно організовуватись таким чином, щоб стимулювати самостійне оволодіння учнем іншомовним кодом. Проблема «teaching» - «learning» вирішується в рамках комунікативного методу не запереченням одного з компонентів, а пошуком їх більш раціонального співвідношення. Акцент, зроблений на даній опозиції «teaching» - «learning», та змінення співвідношення цих понять в комунікативному методі стимулюють увагу до фактору учня, змушують сприймати його як активну, готову для взаємодії особистість, що створює нові стимули для удосконалення прийомів навчання іноземної мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вишневский Е.И. Аппарат упражнений в свете разных подходов к обучению иностранным язикам / Е.И. Вишневский // Иностранные языки в школе. - 1983. - № 6.

2. Гальскова Н.Д. Теория и методика обучения иностранным языкам: Лингводидактика и методика : Учеб. пособие для студ. Лингв. Ун-тов и фак. Ин. яз. высш. пед. учеб. заведений / Н.Д. Гальскова, Н.И. Гез. - М. - : Издательский центр «Академия», 2004. - 336 с.

3. Гез Н.И. История зарубежной методики преподавания иностранных языков: учеб. пособие для студ. лингв. ун-тов и фак. ин. яз. высш. пед. учеб. заведений / Н.И. Гез, Г.М. Фролова. - М. : Издательский центр «Академия», 2008. - 256 с.

4. Дэвидсон Д. Функционирование русского языка: методический аспект / Д. Дэвидсон, О.Д. Митрофанов // Русский язык и литература в общении народов мира: проблемы функционирования и преподавания. - М., 1990.

5. Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению /Е.И. Пассов. - М. : Просвещение, 1991. - 223 с.

6. Пассов Е.И. Сорок лет спустя или сто и одна методическая идея / Е.И. Пассов. - М. : ГЛОССА-ПРЕСС, 2006. - 240 с.

7. Беляев Б.В. Очерки по психологии обучения иностранным языкам / Б. В. Беляев - М. : Просвещение, 1963. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru