Завдання та галузі педагогічної науки
Сутність та завдання педагогіки, її зв'язки з іншими науками та основні галузі: загальна, вікова, порівняльна, соціальна та спеціальна педагогіка, дидактика, теорія виховання. Вікові етапи соціалізації особистості. Методологія педагогічного дослідження.
Рубрика | Педагогика |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 07.06.2012 |
Размер файла | 46,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790-1866) - німецький педагог-демократ. Його називали «учителем німецьких учителів». Народився в м. Зігені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Після закінчення спочатку Герборнського, а потім Тюбінгенського університетів (1811) працював учителем, згодом директором учительських семінарій у Мерсі й Берліні, де викладав математику, педагогіку і німецьку мову, водночас був учителем дослідних початкових шкіл при семінаріях. У 1827-1866 рр. видавав педагогічний журнал «Рейнські листки для виховання і навчання», в якому опублікував понад 400 статей. У 1832-1841 рр. створив у Берліні 4 учительські товариства, 1848 р. був обраний головою «Загальної німецької вчительської спілки». Цього ж року підписав «Записку 23», у якій засуджував конфесійні школи і становість. У 1847 р. за «небезпечне вільнодумство» Дістервега було усунуто з посади директора вчительської семінарії, а в 1850 р. звільнено у відставку. Світогляд формувався під впливом просвітительської філософії та передової літератури Німеччини (Лессінга, Гете, Шиллера та ін.). На його філософських і етичних поглядах позначився і вплив Канта. Послідовник Песталоцці. Обстоював ідею загальнолюдського виховання, тобто єдності любові до всього людства і до свого народу. Головною метою виховання вважав гармонійний розвиток людини на основі принципів природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності. Принцип природовідповідності вважав найважливішим, тобто виховання має здійснюватися відповідно до природного розвитку дітей, враховуючи їх вікові та психологічні особливості в процесі навчання й виховання. Природі людини, на його думку, властиві індивідуальні задатки, які потребують збудження і розвитку. Розвиток і виховання дітей нерозривно пов'язані між собою, виховання має стимулювати природні задатки дітей, але не повинно застосовувати насильства, оскільки це суперечить людській природі. Сутність принципу культуровідповідності полягає у тому, щоб у процесі виховання передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи. Принцип самодіяльності (активності та ініціативності) визначає особистість дітей, сприяє розвиткові їх мислення й волі, які виявляються у вчинках. Підготувати дітей і молодь до вільної діяльності та вільного розвитку, виховати і навчити їх відповідно до вимог сучасності - основне завдання кожної школи. Значне місце у своїй педагогічній системі відводить дидактиці. Виходячи з розуміння процесу виховання як збудження задатків дитини, створює дидактику розвиваючого навчання, яку виклав у вигляді 33 законів і правил навчання у «Посібнику для освіти німецьких вчителів», виокремивши при цьому 4 групи: правила, що стосуються учня (суб'єкта навчання); правила, що стосуються об'єкта навчання - учбового матеріалу; правила відповідно до часу і місця; правила, що стосуються учителя. Головним завданням навчання вважав збудження пізнавальних здібностей учня, розвиток мислення, уваги, пам'яті, водночас підкреслюючи, що розвиток цих здібностей дітей нерозривно пов'язаний із засвоєнням матеріалу.
Костянтин Дмитрович Ушинський (19 лютого (2 березня) 1824, Тула - 22 грудня 1870 (3 січня 1871), Одеса), визначний російський педагог українського походження, один із засновників педагогічної науки в Росії. Ушинський закінчив Новгород-Сіверську гімназію - першу гімназію на Лівобережній Україні. Продовжує навчання в Московському університеті (1840 рік, юридичний факультет). У віці 20 років блискуче завершує навчання. Написав статтю «Про користь педагогічної літератури». Стаття має надзвичайний успіх. Він цікавиться педагогікою. Виходять інші статті: «Три елементи школи», «Про народність у громадському вихованні», «Шкільна реформа в Північній Америці. Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати. З'ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць - "Про народність у громадському вихованні" (1857 р.). К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". 1. За його справедливим твердженням, "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку". 2. А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Він критикував зросійщення українських дітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою. У висновках статті "Рідне слово" сформульовані основні вимоги педагогічне обґрунтованої системи вивчення іноземних мов у співвідношенні з мовою рідною. "Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини... тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну..."2, - радив К. Ушинський. Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.
Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії Російська імперія, що була, - 2 вересня 1970, сел. Павлиш Онуфриевского району Кіровоградської області, Українська РСР) - український радянський педагог. Член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968), кандидат педагогічних наук (1955), заслужений учитель школи Української РСР (1958), Герой Соціалістичної Праці (1968). Народився в родині сільського теслі. Після закінчення школи селянської молоді зробив у Кременчуцький медичний технікум. В 1939 році з відмінністю закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем української мови й літератури в сільських школах Онуфриевского району Кіровоградської області.. У січні 1942 року був важко поранений осколком снаряда під саме серце. Дивом вижив і після виписки з уральського госпіталю з 1942 по 1944 роки працював директором школи селища Ува Удмуртской АРСР. З 1944 року - завідувач Онуфриевским районним відділом народної освіти. З 1948 року до останнього дня свого життя працював директором середньої школи селища Павлиш Онуфриевского району Кіровоградської області України. В 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: "Директор школи - організатор навчально-виховного процесу". На думку Сухомлинського, все залежить від виховання в дитинстві. Якщо дитину не вчити вкладати свої духовні сили в іншу людину, вона не навчиться розуміти, відчувати, оцінювати саму себе, віддаючи свої сили творінню добра для іншої людини; у роки отроцтва такий вихованець наче перестає помічати, що живе серед людей. Сухомлинський прагнув до того, щоб стосунки дитини з іншими людьми і в дома, і в школі будувались на обов'язкові та відповідальності. Осмислення і переживання вихованцем свого обов'язку перед матір'ю, батьком, вчителем - саме з цього повинно починатися пізнання дитиною світу людини.
По-друге, треба навчати створювати і оберігати красу у всіх її багатогранних проявах. Чим більше в людині сил і можливостей для активної діяльності, тим більш важливу роль у формуванні її моральної сутності відіграє створення краси, сердечна турбота про красу, особливо в людських взаєминах, в служінні високим ідеалам.
По-третє, необхідно добитись, щоб основою людської гідності були громадянські думки, почуття, тривоги та громадянська відповідальність.
По-четверте, важливим є культивування і розвиток співчуття і жалю до всього живого, розвиток сердечної чутливості до прекрасного і, звичайно, культивування жалю до людини.
По-п'яте, необхідно розвивати високу інтелектуальну культуру. Сухомлинський твердо переконаний, що однією з найголовніших причин духовної примітивності, емоційної убогості, моральної нестійкості окремих людей в роки отроцтва і ранньої юності є обмеженість, низька культура думок, невміння знаходити задоволення своїх духовних потреб в книзі.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Розвиток педагогіки, як науки. Педагогіка - наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет, завдання і методологія педагогіки. Методи і порядок науково-педагогічного дослідження. Зв’язок педагогіки з іншими науками.
реферат [40,9 K], добавлен 02.02.2009Предмет і завдання педагогіки. Роль вітчизняних педагогів у розвитку педагогічної думки. Емпіричні методи педагогічного дослідження. Вікові етапи розвитку особистості школяра, мета національного виховання. Самовиховання вчителя і професійна майстерність.
шпаргалка [1,2 M], добавлен 01.12.2010Сутність, основні категорії педагогіки - науки, яка вивчає процеси виховання, навчання та розвитку особистості. Виховання, як цілеспрямований та організований процес формування особистості. Вчитель, його функції, соціально-педагогічні якості і вміння.
реферат [19,1 K], добавлен 30.04.2011Предмет педагогіки та її основні категорії. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості. Загальна характеристика логіки і методів науково–педагогічного дослідження.
шпаргалка [53,4 K], добавлен 14.05.2009Становлення педагогіки як наукової дисципліни. Історичний розвиток української педагогіки, стадії її формування. Внесок видатних педагогів і науковців в українську педагогічну думку. Об'єкт, предмет і категорії науки, її структура и основні завдання.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 17.10.2010Поняття про методику викладання світової літератури як науку. Особливості методики викладання літератури як педагогічної дисципліни. Закономірності розвитку літературної освіти. Предмет, мета і завдання цієї галузі педагогіки, зв’язок з іншими науками.
лекция [11,4 K], добавлен 23.03.2014Поняття та предмет методології педагогіки і визначення її основних проблем. Емпіричний, теоретичний і методологічний рівні науково-педагогічного дослідження та його принципи. Мета, послідовність визначення завдань і формулювання гіпотези експерименту.
контрольная работа [31,8 K], добавлен 01.12.2010Предмет педагогіки - сфера суспільної діяльності з виховання людини. Сутність понять "виховання", "навчання" та "освіта". Переорієнтація вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю. Методи педагогіки та форми організації навчання.
контрольная работа [22,7 K], добавлен 03.01.2011Поняття та завдання превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки. Методи превентивної педагогіки. Методи ранньої превенції. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою.
реферат [21,0 K], добавлен 18.12.2007Соціальна педагогіка - підтримка людей в процесі становлення нових умов життя. Науково-технічна структура соціальної педагогіки, її історичний розвиток. Принципи соціальної педагогіки, що випливають із особливостей цілісного навчально-виховного процесу.
контрольная работа [40,3 K], добавлен 26.11.2010