Превентивне виховання: суть, форми, методи
Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки. Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями. Становлення превентивної педагогіки в Україні. Об'єкт та предмет превентивної педагогіки. Класифікація методів індивідуальної роботи.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.05.2012 |
| Размер файла | 38,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- 1. Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки
- 1.1 Місце превентивної педагогіки в системі наук
- 1.2 Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями
- 1.3 Становлення і розвиток превентивної педагогіки як науки
- 1.4 Становлення превентивної педагогіки в Україні
- 2. Превентивне виховання
- 2.1 Мета курсу “Превентивна педагогіка”
- 2.2 Об'єктом превентивної педагогіки
- 2.3 Предмет превентивної педагогіки
- 2.4 Завдання превентивної педагогіки
- 2.5 Функції превентивного виховання
- 2.6 Здійснення превентивного виховання на трьох рівнях
- 2.7 Принципи побудови системи превентивного виховання
- 2.8 Очікувані результати
- 3. Форми роботи
- 4.1 Методи превентивної педагогіки
- 4.2 Методи ранньої превенції
- 4.3 Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою
- Висновок
- Література
1. Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки
Превенція - дії з метою профілактики, пом'якшення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізичним або емоційним порушенням, виникненню соціологічних проблем.
Превентивна педагогіка - (від лат. prеventus - попереджувальний) - педагогіка, яка вивчає причини формування і розвитку відхилень у поведінці людини і методи їх попередження, подолання, виправлення.
Превентивна педагогіка виникає на межі наук, але її найбільше значення полягає в тому, що вона виступає їх координаційним центром. Профілактикою займаються психологи, юристи, соціологи, медики. Але саме педагогічний аспект попередження асоціальних явищ у поведінці індивіда є визначаючим. Педагогізація профілактичної діяльності проявляється в тому, що адміністративно-правові заходи превентивного впливу все більше наповнюються виховним змістом і акцент роботи з молоддю переноситься на особистість, а не відчуження від неї.
Превентивна педагогіка ставить за мету виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості, а також зміна й вдосконалення особистих якостей правопорушників та створення умов для розвитку потенційних можливостей таких осіб, активне залучення їх до участі в суспільному житті.
Необхідно знати:
1) причини та форми прояву асоціальної поведінки підлітків та молоді;
2) зміст та форми соціально-профілактичної роботи і, зокрема, педагогічної;
3) способи та прийоми навіювання й переконання;
4) наслідки впливу можливих звичок та асоціальних форм поведінки на здоров'я та життєдіяльність особистості;
5) основи здорового способу життя:
6) теоретичні засади, специфіку, види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи з правопорушниками;
7) вимоги до фахівця, який займається превенцією негативних явищ у житті суспільства.
Необхідно вміти:
1) володіти психокорекційними прийомами впливу на особистість;
2) організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи;
3) здійснювати соціально-позитивну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних закладах, клубах, секціях, гуртках;
4) пропагувати здоровий спосіб життя;
5) виявляти групи ризику серед підлітків та молоді;
6) володіти способами та формами профілактичної роботи з різними соціальними групами;
7) надавати допомогу особам, які потребують соціальної адаптації;
8) здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з правопорушниками.
1.1 Місце превентивної педагогіки в системі наук
Найбільш тісний контакт превентивної педагогіки з юридичними і психолого-педагогічними науками. Юридична, в свою чергу, - з кримінологією, яка вивчає злочинність, особистість правопорушника, причини і умови злочинності, а також шляхи і способи профілактики і подолання таких асоціальних явищ у поведінці осіб. А також: з криміналістикою, кримінальним правом, виправно - (виховно) - трудовим правом, кримінальним процесом.
Спостерігається зв'язок з:
превентивне виховання асоціальне відхилення
історією педагогіки (етапи становлення і розвитку проблеми попередження відхилень у моральному розвитку неповнолітніх, а також вклад вчених А.Я. Герда, К.Д. Ушинського, П.Ф. Лесгафта, В.П. Кащенко, П.П. Блонського, М.С. Погребинського, А.С. Макаренка).
дошкільною педагогікою (виявлення відхилень у ранньому віці індивіда та закономірності цього процесу);
зв'язок з виховно-трудовою педагогікою полягає в спільному розробленні педагогічних заходів ресоціалізації і реадаптації, а також у дослідженні закономірностей морального розвитку:
дефектологією (з'ясування етимології мотивів, особливостей прояву і заходів попередження відхилень у поведінці серед дітей і підлітків з явно вираженими відхиленнями);
педагогікою вищої школи (розроблення проблеми морально-правового виховання студентської молоді, профілактики алкоголізму, наркоманії, проституції);
психологією (використання даних загальної, вікової, соціальної психології, а також вивчення етапів і механізмів антисуспільної деформації особистості молодої людини, при визначенні поглядів, цінностей, мотивів поведінки);
філософією (дослідження природи і сутності соціальних відхилень, зв'язок з іншими явищами суспільства, з'ясування детермінант, закономірностей, тенденцій розвитку);
соціологією (використання інформаційних даних, тенденцій у розвитку суспільства);
медициною (знання основ наркоманії, алкоголізму, сексології, сексопатології).
1.2 Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями
Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями представлені біологічним та соціологічним напрямками.
Засновником біологічного напрямку вважається італійський психіатр Ч. Ломброзо (1835-1909). Його вчення є суперечливим, однак впливовим на подальший хід розвитку наукових ідей. Він створив теорію вродженого злочинця і типів злочинців, намагався пояснити природу злочинності на основі анатомічних і антропологічних, біологічних і психіатричних особливостей особи.
У 20-х роках ХІХ ст. виникає кримінально-біологічна школа, яка поєднує схильність до правопорушень із спадковістю. Її представники: Е. Феррі, Р. Гарофалл та ін. Всі вони розділяли позицію Ч. Ломброзо.
Великого поширення набула психоаналітична школа австрійського лікаря-психіатра З. Фрейда (1856-1939), яка розглядала злочинність як результат дефективного розвитку особистості. Суть теорії полягала в тому, що людина з народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, переляку - з моральними установками особистості.
Основна теза теорії психопатологічних причин - „правопорушник - завжди психопатична або розумово відстала особистість”.
Спадкова теорія - причиною правопорушень вважається схильність до антисоціальної поведінки, яка передається на хромосомному рівні. Різновидностями цієї теорії є: - теорія „сімейного дерева”, представники якої намагаються доказати наявність спадкової схильності до правопорушень через вивчення ряду поколінь правопорушника; - теорія близнюків об'єднує правопорушення із генетичними факторами і доказує спадкову схильність до нього.
Суттєвою рисою соціологічного напрямку є те, що при поясненні причин асоціальних відхилень його представники основну увагу приділяють екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Такими дослідженнями займались засновник соціальної статистики А. Кеттле, французький соціолог і криміналіст Г. Тард.
Цей напрямок очолює теорія диференціального зв'язку, створена Е. Сатерлендом, якою наголошується, що асоціальна поведінка виникає в результаті взаємодії людей (поведінці вчаться).
Теорія соціальної дезорганізації також надає основного значення соціальним факторам. Завдяки їй робиться спроба піднятися від мікрогрупи до більших соціальних інститутів - соціально-психологічних, соціально-культурних, соціально-економічних протиріч. Засновником цієї теорії вважається Е. Дюркгейм (1858-1917).
П. Вест радить вживати заходи для обмеження народжуваності, але ненасильницьким шляхом. А. Дойч пропонує з цього приводу „стерилізацію" для обмеження народжуваності.
Вчені Елеонора і Шелдон Глюк, обстеживши 500 неповнолітніх з делінквентною поведінкою, дійшли висновку, що більшість із них почали виявляти ознаки відхилень у поведінці в дитячому віці. Взагалі більшість дослідників абсолютизують роль раннього періоду розвитку особистості.
Дослідження К. Хорні доводять вплив невротичного характеру на поведінку індивіда.
„Теорія самоактуалізації” А. Маслоу доводить важливість справи, яка захопить індивід і допоможе самоактуалізуватися.
1.3 Становлення і розвиток превентивної педагогіки як науки
Грецькі філософи Демокріт, Платон, Арістотель були переконані в тому, що виховання шляхом переконань має позитивний вплив на розвиток вихованців, Так, Демокріт вважав, що погане оточення негативно впливає на дитину. Платон відзначав, що вихователь повинен завжди пояснювати дитині позитивність і негативність вчинків, оцінювати їх. Арістотель рекомендував вихователям ураховувати вікові та індивідуальні особливості дитини і дотримуватися “середини" при вихованні.
Цікавими є думки римського педагога М. Квінтіліана, який у своїй книзі „Про виховання оратора" зазначав, що позитивні задатки слід розвивати, а погані звички дітей є результатом неуважності до них педагога.
Слушними є педагогічні ідеї мислителя-гуманіста М. Монтеня. Це, насамперед, думка про вміння вихователя розуміти, поважати, знати вихованця; не вживати до нього насильства, виявляти у відносинах з дитиною витримку, вимогливість і доброту.
Видатний чеський педагог Я.А. Коменський у своїй „Великій дидактиці" звертався до проблеми відхилень у поведінці дітей. Так, він вважав, що діти не народжуються поганими чи добрими, такими вони стають у результаті виховання. Він акцентував увагу на тому, що „ласкаве слово”, вправляння у хороших вчинках, похвала - найкращі методи виховання. Педагог вважав також, що трапляються, хоч дуже рідко, діти, безнадійні у вихованні.
Позитивні ідеї Ж.-Ж. Руссо є актуальними і сьогодні. Це ідея природовідповідності виховання, врахування індивідуальних і вікових особливостей. Ж.-Ж. Руссо запропонував метод „природних наслідків”, який можна використовувати (якщо дитина зламала стільчик, то не слід поспішати дати їй новий стілець - нехай вона відчує, як незручно без нього).
І. Песталоцці стверджував, що виховання повинне починатися з першого дня від народження дитини, а матерів слід навчати методиці виховання. Соціалісти-утопісти Фур'є, Сен-Сімон, Оуен вбачали причинами відхилень у поведінці особистості вади соціального середовища, недоліки в організації суспільства. Р. Оуен розвивав теорію про те, як формується „поганий”, „посередній”, ”найкращий характер” залежно від середовища, виховання, природи дитини.
Цікавими є також погляди Б. Мореля, Ч. Ломброзо, Е. Кречмара щодо причини злочинної поведінки людини. Ломброзо висловлював думку про „природжений тип злочинця”. За його теорією, його можна впізнати за певними зовнішніми ознаками („атлетична фігура”, „низьке скошене чоло”, „великі вуха”). Вчення Ломброзо неодноразово критикувалися.
Концепція Е. Кречмера про те, що відхилення у поведінці можна пояснити спадково-біологічними причинами, а темперамент і характер - типом будови тіла. Ця концепція була визнана методологічно неправильною, оскільки розвиток особистості не зводиться тільки до успадкованих генотипних особливостей. Американські вчені Е. Х'ютонн, У. Шелдон доводили, що поведінка людини, в тому числі протиправна, залежить від показників росту, об'ємом грудини, кольору шкіри та ін. Хоч хибність цієї теорії є очевидною (адже правопорушники є і невисокі, худі, із слабко розвиненою грудною кліткою), дослідники продовжують пошуки існування злочинного типу особистості.
Суть ідей австрійського психіатра З. Фрейда полягає в тому, що будь-який вчинок особистості зумовлений конфліктом між „Я” і „воно”, тобто між свідомим і несвідомим. Оскільки підсвідоме (інстинкти, імпульси, потяги), на думку Фрейда - природжене, а розвиток особистості закінчується у 6-7 років, то роль виховання, середовища, соціальних умов зводиться до нуля. Сучасні неофрейдисти дотримуються основної лінії фрейдизму - зумовленість поведінки людини таємничими імпульсами, інстинктами.
Деякі вчені пояснюють відхилення у поведінці неповнолітніх, виходячи з врахування закономірностей людської психіки. Такі ідеї є різновидами „теорії фрустрації”. Прихильники теорії вважають, що фрустрації найчастіше призводить до агресії, до різноманітних форм негативної поведінки. Але в останні роки з'явилися дослідники, які звертають увагу на середовище та його вплив на особистість.
Так, американський психотерапевт Д. Легман довів негативність впливів популярних у США коміксів, радіо - і телепередач, у яких є насильство, стрілянина, вбивство та ін., на формування особистості. Він стверджує, що американські діти, які тисячу разів відчували переживання, пов'язані з насильством, переконані у нормальному його виправданні.
На сьогодні серед основних соціальних факторів, які негативно впливають на формування особистості, дослідниками визначаються: - популяризація правопорушень засобами масової інформації (Е. Шур); - незадовільні матеріально-побутові умови як фактор, який впливає на формування асоціального типу особистості; - неналежне сімейне виховання й вплив соціальних інститутів (школа, громадськість і т.д.).
1.4 Становлення превентивної педагогіки в Україні
У вітчизняній літературі ще з часів Київської Русі знаходимо думки щодо запобігання відхилень у поведінці. Це насамперед „Повчання" Володимира Мономаха, в якому визначаються основні засоби запобігання лінощам, привчання до праці, тактовне і гуманне ставлення до оточуючих. „Домострой” включає 164 правила поведінки, які слід засвоїти з дитинства.
Проблему відхилень у поведінці дітей з ХVІІІ ст. досліджували багато вчених, зокрема І. Бецкой, М. Новиков, О. Радищев.Г. Сковорода вважав, що моральні вади та інші відхилення в поведінці людини породжуються суспільними умовами, неправильним вихованням, неосвіченістю. У правильному вихованні дитини з перших днів її життя філософ вбачає основу профілактики відхилень та протиправних дій.
Певний внесок у розвиток теорії відхилень у формуванні особистості дитини у другій половині ХІХ ст. внесли такі вчені, як М.О. Добролюбов, Д.І. Писарєв, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський, О.М. Острогорський.
Цікавими є погляди М.І. Пирогова, який вимагає від вихователів шанобливо ставитися до вихованців, ураховувати всі обставини здійснення поганих вчинків і призначати відповідне покарання. К.Д. Ушинський серед засобів морального виховання відзначав приклад, педагогічний такт, похвалу, покарання.
О. Духнович розумів, що на формування поведінки дитини впливають природні нахили і навколишнє середовище. Він рекомендував нешаблонні підходи до фізично слабких дітей та дітей із затримками у психічному розвитку; покарання до дітей, вважав він, треба застосовувати тактовно, обережно. Але в окремих випадках вчений допускав можливість фізичних покарань, що суперечило його гуманістичним поглядам.
Сьогодні інтенсивно вивчається наукова спадщина А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинського та інших основоположників сучасної педагогіки.
2. Превентивне виховання
Комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді, на їх допомогу і захист.
Будучи детермінована об'єктивними і суб'єктивними факторами, превентивна діяльність є самостійним спеціалізованим видом загального педагогічного процесу, має свою мету, принципи, зміст, форми і методи та використовує елементи правоохоронної, правової, медико-оздоровчої роботи. Превентивне виховання має бути цілеспрямованою системою заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, освітнього, інформаційно-освітнього та організаційного характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних установок, запобігання вживанню наркотичних речовин, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків. Воно є пріоритетним напрямом діяльності держави, всіх виховних інституцій і здійснюється в інтересах особистості та суспільства.
Превентивна робота проводиться з усіма дітьми, починаючи від дошкільного періоду, з метою попередження відхилень у поведінці, особливо з тими, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки. Превентивність має бути складовою будь-якої соціально-педагогічної дії, оскільки превентивний процес суттєво посилює позитивний потенціал суб'єктів взаємодії.
2.1 Мета курсу “Превентивна педагогіка”
Розроблення теоретичного проекту наукової системи попередження соціальних відхилень серед молоді, неповнолітніх.
Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних впливів соціального оточення. Вона може розглядатися поліаспектно.
Педагогічний аспект превентивної діяльності полягає у сформованості такої позиції особистості, яка конкретизується культурою цінностей, само актуалізацією, свідомим вибором моделей про соціальної поведінки.
Соціальний зміст передбачає об'єднання зусиль суб'єктів превентивної діяльності на міжгалузевому рівні, спрямованих на узгоджену і своєчасну реалізацію попереджувальних заходів: нейтралізацію і поступове усунення детермінант, що викликають негативні прояви.
Психологічний аспект превентивної діяльності передбачає диференційований індивідуально-психологічний, статево-віковий підходи до виявлення генезису деструктивних проявів у поведінці особистості й розробку науково обґрунтованих програм соціалізації та корекції девіацій.
Правовий аспект полягає в охороні й захисті прав особистості, формуванні правової культури.
2.2 Об'єктом превентивної педагогіки
Сукупність існуючих явищ маргінального характеру, поширених серед молоді.
Суб'єкти-об'єкти превентивного виховання:
· діти дошкільного віку, учні загальноосвітніх шкіл, ПТУ, середніх спеціальних навчальних закладів, студенти;
· неповнолітні, які перебувають на обліку (шкільному, кримінальному, наркологічному);
· неповнолітні, соціалізація яких відбувається під впливом негативних явищ (групи ризику);
· неповнолітні, які перебувають у закладах соціальної реабілітації місцях позбавлення волі або повернулися з них;
· неповнолітні, які не мають умов сімейного виховання й опіки (сироти; неповнолітні з алкоголе- та наркозалежних родин; діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі);
· молоді сім'ї, які потребують консультативної допомоги з догляду за дітьми; - сім'ї, які мають дітей з хибними проявами у поведінці;
· з наркозалежністю чи протиправними вчинками; - педагогічні колективи навчально-виховних, позашкільних культурно-освітніх і інших закладів;
· працівники служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції й інших правових установ, медичних закладів;
· працівники засобів масової інформації;
· трудові колективи, громадські, благодійні організації, релігійні конфесії;
· центри превентивного виховання.
2.3 Предмет превентивної педагогіки
1) причини, умови і фактори соціальних відхилень серед неповнолітніх, молоді;
2) сутність і закономірності соціальних відхилень;
3) шляхи, способи попередження та подолання відхилень у поведінці.
2.4 Завдання превентивної педагогіки
1) наукове вивчення детермінант, умов і факторів, які сприяють тією чи іншою мірою відхиленням у поведінці;
2) науковий аналіз природи асоціальної поведінки, її тенденцій і закономірностей;
3) дослідження соціально-психологічних механізмів деформації особистості на різних етапах розвитку;
4) розроблення комплексної системи заходів, форм і методів ранньої профілактики відхилень у поведінці та їх попередження;
5) наукове прогнозування соціальних відхилень, створення науково обґрунтованих прогностичних моделей типової особистості правопорушника, об'єктів і суб'єктів профілактики, що допомагає керувати її процесом.
Основні завдання превентивного виховання дітей і молоді:
· створити умови для формування позитивних якостей особистості в процесі різноманітних видів трудової, навчальної, позашкільної й іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів;
· забезпечити соціально-психологічну діяльність, педагогічно зорієнтовану на протидію втягуванню дітей і молоді в негативні ситуації;
· надавати комплексну психолого-педагогічну та медико-соціальну допомогу тим неповнолітнім, які її потребують;
· забезпечити адекватну соціальну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;
· стимулювати неповнолітніх до здорового способу життя і позитивної соціальної орієнтації, сприяти валеологізації навчально-виховного процесу, навчанню з раннього віку навичкам охорони власного життя і здоров'я;
· сприяти виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів при підготовці спеціалістів (педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників), батьків та ін., об'єднанню зусиль різних суб'єктів превентивної роботи.
2.5 Функції превентивного виховання
Діагностично-прогностична функція полягає в аналітичній роботі зі з'ясування причин і умов відхилень у поведінці дітей та молоді; у передбаченні тенденцій їхнього розвитку; у виявленні шляхів і способів превентивного втручання в соціальну ситуацію розвитку особистості.
Корекційно-реабілітаційна функція ставить за мету узгодження виховного процесу з реальними умовами соціалізації дитини і пов'язана із втручанням у негативну ситуацію її розвитку на рівні знань, емоцій, поведінки, використання оптимальної коригувальної допомоги, перевиховання та подолання негативних проявів у поведінці, налагодження стосунків для позитивного способу життя.
Освітньо-консультативна функція передбачає використання сучасних технологій надання оптимальної освітньої, консультативної інформації; попередження і нейтралізацію надмірної інформації про види і форми негативних явищ.
Організаційно-методична функція ставить за мету опрацювання і реалізацію міжгалузевих науково-дослідних проектів із проблем превентивного виховання; дослідження соціально-гігієнічних та медико-біологічних факторів розвитку схильності неповнолітніх до негативної поведінки та розробку заходів щодо їі профілактики; відпрацювання медико-біологічних, соціально-педагогічних та психолого-педагогічних технологій на базі дошкільних, позашкільних закладів, шкіл, ПТУ, медичних та правоохоронних служб, установ реабілітації неповнолітніх та молоді.
Інтегрaтивно-просвітницька функція передбачає збір, аналіз, адаптацію узагальнення та впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду превентивної практики, інтеграцію у світовий превентивний процес у роботі з дітьми І молоддю.
2.6 Здійснення превентивного виховання на трьох рівнях
· раннє, або первинне, превентивне виховання (соціально-педагогічна профілактика);
· вторинне превентивне виховання (превентивна допомога і корекція);
· третинне превентивне виховання (адаптація, реабілітація і ре соціалізація).
2.6.1 Соціально-педагогічна профілактика (первинна профілактика) - вид превентивної роботи, спрямований на здійснення освітньо-профілактичних заходів та інших педагогічних моделей впливу на особистість з метою попередження різних видів небезпечної поведінки на ранніх стадіях відхилень. Вона ґрунтується на позитивній педагогічній діяльності, мета якої - своєчасне виявлення та виправлення несприятливих інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, у їхній поведінці, стані здоров'я. Соціально-педагогічна профілактика здійснюється за місцем проживання, навчання, оздоровлення та дозвілля неповнолітніх.
Зміст соціально-педагогічної профілактики: взаємодія у формуванні знань, умінь, установок та мотивів свідомого вибору про соціальних моделей поведінки; підготовка та розповсюдження превентивної інформації через друковану продукцію, засоби масової інформації, спілкування на рівні міжособистісних стосунків, інші форми соціально-педагогічної роботи; створення на базі Центру превентивного виховання умов для виявлення і підтримки соціальних ініціатив.
2.6.2 Превентивна допомога і корекція - вид психолого-педагогічної та медико-соціальної діяльності, що полягає у допомозі окремим категоріям групам ризику (зменшення шкоди, допомога з метою самодопомоги). Це передбачає психолого-педагогічний та соціально-терапевтичний вплив на особистість з тим, щоб вона сама навчилась допомагати собі, розв`язуючи багато чисельні проблеми, що провокують на деструктивну поведінку. На цьому рівні є доцільними:
· реалізація програм превентивного виховання з "групами ризику" із залученням державних, громадських, конфесійних організацій, волонтерів;
· патронажна робота з "групами ризику", неповнолітніми із дисфункціональних сімей по усуненню соціально-психологічних передумов деструктивної поведінки;
· організація різноманітних форм превентивної освіти за місцем проживання, проведення дозвілля, у зонах відпочинку.
2.6.3 Адаптація. реабілітація та ресоціалізація полягає в реконструкції соціокультурного оточення для різних категорій дітей і молоді, допомозі в спілкуванні, працевлаштуванні та навчанні з метою відновлення втрачених соціальних зв'язків або адаптації в соціальній життєдіяльності. Необхідними заходами такої роботи є:
· науково-методичне забезпечення превентивної соціально-терапевтичної роботи у створених притулках та інших спеціалізованих закладах;
· співпраця і науково-методична підтримка роботи центрів соціальної адаптації, анонімних наркологічних кабінетів, діагностично-консультативних центрів, служб "Телефонів довіри", інших закладів, до функцій яких входить вирішення проблем негативної поведінки дітей і молоді;
· науково-методичне сприяння організації і розвитку терапевтичних співтовариств взаємопідтримки неповнолітніх;
· адаптація і впровадження в систему превентивної роботи вітчизняного і світового досвіду соціальної адаптації та реабілітації.
2.7 Принципи побудови системи превентивного виховання
· принцип комплексності забезпечує реалізацію концепції превентивного виховання у поєднанні з діяльністю інших суб'єктів профілактичної роботи;
· принцип системності передбачає узгодженість, послідовність і взаємозв'язок усіх рівнів профілактичної діяльності та погодження відомчих програм з програмами інших. суб'єктів цієї діяльності зі стратегічних питань;
· принцип науковості забезпечує науковість аналізу ситуацій, доцільність вибору форм, методів, прийомів реалізації програм фахівцями відповідних галузей знань;.
· принцип інтегрованості передбачає зближення і поглиблення взаємодії вітчизняних і зарубіжних превентивних програм;
· принцип мобільності дає можливість оперативно модифікувати завдання, форми і методи превентивного виховання залежно від умов і змінювати сфери впливу;
· принцип наступності означає розгортання превентивних програм з використанням набутого досвіду;
· принцип конкретності зумовлює включення до превентивних програм чітко сформульованих заходів, строків виконання, визначення відповідальних за їх реалізацію;
· принцип реалістичності передбачає соціальний зміст превентивного виховання, який полягає в оптимізації форм і методів, спрямованих на розвиток адаптаційних якостей цільових груп;
· принцип етичності забезпечує моральні основи превентивної діяльності, відображає її гуманний характер, опору на позитивний потенціал особистості, збереження конфіденційності, поваги та інших дійових умов взаємодії з цільовими групами превентивного виховання.
2.8 Очікувані результати
Створення в Україні пропонованої оптимальної структурної системи превентивного виховання сприятиме:
· активізації діяльності українських науковців, спеціалістів, консультантів, практичних працівників у дослідженні і вирішенні проблем превентивного виховання;
· залученню освітніх, медичних, соціальних та правоохоронних закладів до вирішення проблем попередження правопорушень і злочинності, координації зусиль суб'єктів превентивної діяльності;
· посиленню тенденції до зниження вживання наркотиків, алкоголю, тютюну, ВІЛ - інфікованості, формуванню у молодого покоління здорового способу життя;
· зміні установок і моделей поведінки неповнолітніх груп ризику;
· соціально-психологічній адаптації неповнолітніх, які мають життєві проблеми;
· збільшенню кількості волонтерів та осіб, які пройшли реабілітацію, для здійснення превентивної роботи.
Форми та методи роботи
Методи роботи
Робота базується на активних методах соціально-психологічного навчання і підкреслює важливість активного способу пізнання, тобто методу, що спонукає тих, кого навчають, приймати усвідомлене рішення та робити вільний вибір на основі отриманих знань.
3. Форми роботи
Превентивна робота:
1. Зустрічі з фахівцями
2. Анкетування
3. М/о класних керівників
4. Батьківські збори
5. Рольові ігри
6. Виставки учнівських робіт
7. Спортивні змагання
8. Тренінги
9. Бесіди
10. Виховні години
11. Диспут
12. Круглий стіл
4.1 Методи превентивної педагогіки
До „відхиляючого" індивіда, можуть застосовуватися різні форми й методи впливу. Соціальний контроль може здійснюватися правовими органами, які використають примусові міри; різноманітними соціальними інститутами й організаціями, де за відхилену від норм поведінку передбачені економічні або організаційні санкції; виражатися у формі суспільної думки й остракізму.
Методи дослідження, які використовуються превентивною педагогікою:
- педагогічні (вивчення педагогічної документації, створення педагогічних ситуацій);
- соціологічні (тестування, спостереження);
- кримінологічні (кримінальна статистика);
- математичні (моделювання, математичне опрацювання статистичних даних);
- медичні (методи діагностики).
Як методичний інструментарій проведеної превентивної педагогічної діяльності залежно від напрямку й бажаних результатів можуть використаються інструктажі, групові й індивідуальні бесіди, спостереження, опитування, анкетування, біографічний метод, хронометраж, соціометрія, самооцінка, психолого-медичне обстеження й ін. Методом педагогічної профілактики відхиляючої поведінки можуть бути і способи спільної превентивної діяльності вихователів і вихованців по викорінюванню негативних проявів, формуванню позитивних норм поведінки.
Одним з основних методом реалізації діагностичної й відбудовної функцій процесу профілактики й перевиховання є перепереконання, що застосовується в тісному зв'язку з методами переконання й самопереконання. Метод переконання припускає цілеспрямований вплив на внутрішній мир і поводження важкого підлітка з метою відновлення, розвитку й закріплення позитивних і подолання його негативних особистісних властивостей й якостей. Він доповнює інші методи педагогічної профілактики й перевиховання, поєднує їхньої можливості в рішенні завдань по викорінюванню негативних і формуванню позитивних особистісних властивостей й якостей у важких дітей і підлітків.
У практиці превентивної діяльності переконання доповнюється методом переучування. Переучування призначається для зміни негативного життєвого досвіду, відновлення здорових соціальних потреб і звичок.
При реалізації виправної й компенсаторної функцій превентивної діяльності застосовується метод розриву небажаних контактів важких вихованців.
Метод критики й самокритики застосовується вихователями ри усуненні негативних особистісних якостей, розвитку в дітей і підлітків високого почуття відповідальності за свою поведінку. У превентивній виховній діяльності критика й самокритика не обмежуються тільки перерахуванням і визнанням недоліків у важких вихованців. Основну увагу педагоги приділяють розкриттю причин негативних якостей, пошуку педагогічних шляхів для їхнього усунення й оперативному вживанню профілактичних заходів для їхнього запобігання. Він може реалізовуватися за допомогою прийомів гумору, тактичного осуду, самоосуду, переорієнтації свідомості й самоусвідомлення й ін.
У превентивній діяльності застосовується метод опосередкованого педагогічного впливу та багато інших.
Не менш важливим аспектом превентивної діяльності педагога-вихователя виступає відбір моделей, спостереження за якими буде сприяти зміні негативних форм поводження учнів. Дуже важливо, щоб модель була одного віку з вихованцями, мала знаки престижу (повага з боку педагогів, авторитет в однолітків), а демонструємі нею форми поведінки були доступні. Коли учні будуть виконувати самостійно складну моделюєму поведінку, їм буде потрібна допомога з боку педагога.
4.2 Методи ранньої превенції
Методи формування суспільної свідомості.
1. Фронтальна бесіда застосовується при розгляді поведінки окремого учня в колективі й поза навчальним закладом, щодо морально-етичних й правових норм поведінки. Наприклад, ставлення до окремих учнів неформальної групи всього колективу або про необхідність нормалізації поведінки когось з учнів.
2. Лекція як метод виховання має епізодичний характер, може належати до певної навчальної дисципліни та проводитись як масовий захід. Наприклад, проведення лекції на профілактичну тематику, а саме: попередження тютюнокуріння, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин чи про стан правопорушень і злочинів, здійснюваними неповнолітніми.
3. Дискусія в групі як метод формування свідомості особистості - це вільний, живий обмін думками, колективне обговорення теми. Наприклад, при оцінці якого-небудь явища чи події, або ж конкретної поведінки учня.
4. Позитивний приклад ґрунтується на природній схильності підлітка, юнака до наслідування і дає позитивні результати. Наприклад, зустрічі з цікавими людьми, ветеранами Великої Вітчизняної війни, зірками спорту, естради.
Методи формування досвіду поведінки.
1. Вимога - педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків вихованців, якщо вони мають негативний характер. Наприклад, звернення керівника групи чи майстра виробничого навчання припинити негативну поведінку окремими учнями, виконати поставлене завдання.
2. Громадська думка як вимога до колективу полягає в оцінці громадою дій і вчинків з метою спонукання учнів до зміни на краще в його поглядах, навиках і звичках поведінки; може бути виражена самою учнівською спільнотою, органами самоврядування, педагогами. Наприклад, формування ставлення до колективу, неформальних об'єднань у межах групи й поза ним, до моральних норм та проявів поведінки учнів.
3. Доручення - учням дають завдання, виконання якого вимагає відповідних позитивних дій і вчинків. Наприклад, здійснювати навчальну опіку над учнями, яким важко дається виконання пізнавальних і практичних задач.
Методи стимулювання діяльності і поведінки.
1. Творче суперництво - виникає як бажання підлітків до самоутвердження. Наприклад, поділивши групу учнів на підгрупи згідно їх неформального поділу, зорієнтувати їх навчальну й поза навчальну діяльність на досягнення позитивних, суспільно значущих цілей.
2. Заохочення - діяльність колективу оцінюється позитивно і це стає стимулом до її самоорганізації й вдосконалення діяльності. Наприклад, відмічення позитивних досягнень колективу в ставленні до інших учнівських груп, до окремих учнів.
3. Покарання як педагогічний метод має місце з метою припинити або попередити негативну діяльність колективу. Наприклад, за негативну поведінку щодо окремих учнів, позитивне сприйняття колективом негативних дій підлітків чи неформальних об'єднань у межах колективу чи поза ним.
4. Превентивне прогнозування й планування.
Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).
Мета превентивного прогнозування - вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.
В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи:
а) екстраполяція - проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних дій в минулому і теперішньому;
б) експертна оцінка - врахування думки наукових і практичних працівників;
в) моделювання - розроблення математичних моделей функціонування яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об'єктами.
Превентивне планування (програмування) - розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).
Існують такі види планування:
- за масштабом - регіональні, місцеві, на окремому об'єкті;
- за складом і роллю учасників - комплексне, територіальне, відомче, міжвідомче;
- за направленістю - територіальне, галузеве;
- за термінами - довго-, середньо - і короткострокові.
4.3 Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою
Методи соціальної роботи:
- методи соціальної діагностики (інтерв'ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);
- методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія, група підтримки);
- методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).
Психологічні методи:
- психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);
- психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);
- методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);
- методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія, сімейна психотерапія).
Соціально-педагогічні методи:
- методи як елемент соціального виховання (метод мотивації, репродукування);
- методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);
- методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).
Педагогічні методи:
- організаційні (педагогічний експеримент);
- педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний експеримент);
- навчання (словесні - бесіда, лекція, дискусія, наочні - ілюстрація, демонстрація, робота з підручником, практичні - вправа, гра, проблемна ситуація);
- виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).
Висновок
Професійний інтерес педагогів і психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх досить високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі відхиляючої поведінки. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції й профілактиці девіантної поведінки. За останні роки було виконано психологами й педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці й попередженню педагогічної занедбаності й правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамовой Г.С., Алемаскина М.А., Антонян Ю.М., Беличевой С.А., Бехтерева В.М. Глоточкина А.Д., Дубровиной И.В., Знакова В.В., Іванова Е.Я., Игошева К.Е., Ісаєва Д.Д., Ісаєва Д.Н., Ковальова А.Г., Кону И.С., Кондрашенко В.Т., Личко А.Е., Миньковского Г.М., Невського И.А., Пирожкова В.Ф., Платонова К.К., Потанина Г.М., Фельдштейна Д.И. й ін.
Однак існуюча практика профілактики не повною мірою вирішує завдання по попередженню девіантної поведінки підлітків.
Слід зазначити, що в нас є свої традиції превентивної теорії й практики. Так, в 30-і роки особливо успішно розвивався соціально-педагогічний напрямок соціальної й корекційно-реабілітаційної роботи, представлене такими талановитими педагогами, як А.С. Макаренко й С.Т. Шацкий. У своїй блискучій дослідно-експериментальній роботі вони, по суті справи, заклали й розвили основні принципи, методи й зміст соціальної педагогіки, соціальної роботи з дітьми й підлітками, у тому числі й важковиховуваними, де найважливішим фактором виховної й корекційно-реабілітаційної роботи виступає створена й організована педагогом середовище, що виховує. При цьому С.Т. Шацкий створював таке середовище у відкритому соціумі за місцем проживання, а А.С. Макаренко - у дитячої колонії.
Література
1. Превентивна педагогіка: Навчальний посібник. Кондрашова Л.В. - К.: Вища школа, 2005.
2. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/Навчально-методичний посібник. - К., 1996.
3. В.М. Оржеховська, О.І. Пилипенко Превентивна педагогіка. Навчальний посібник. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. - 2007
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття та завдання превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки. Методи превентивної педагогіки. Методи ранньої превенції. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою.
реферат [21,0 K], добавлен 18.12.2007Розвиток педагогіки, як науки. Педагогіка - наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет, завдання і методологія педагогіки. Методи і порядок науково-педагогічного дослідження. Зв’язок педагогіки з іншими науками.
реферат [40,9 K], добавлен 02.02.2009Предмет педагогіки - сфера суспільної діяльності з виховання людини. Сутність понять "виховання", "навчання" та "освіта". Переорієнтація вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю. Методи педагогіки та форми організації навчання.
контрольная работа [22,7 K], добавлен 03.01.2011Поняття процесу, становлення та розвиток системи виховання дітей засобами народної педагогіки. Методика вивчення ставлення молодших школярів до здобутків рідного народу. Виховні можливості козацької педагогіки як невід’ємної частини народної педагогіки.
курсовая работа [87,3 K], добавлен 27.10.2013Становлення педагогіки як наукової дисципліни. Історичний розвиток української педагогіки, стадії її формування. Внесок видатних педагогів і науковців в українську педагогічну думку. Об'єкт, предмет і категорії науки, її структура и основні завдання.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 17.10.2010Предмет і завдання педагогіки. Роль вітчизняних педагогів у розвитку педагогічної думки. Емпіричні методи педагогічного дослідження. Вікові етапи розвитку особистості школяра, мета національного виховання. Самовиховання вчителя і професійна майстерність.
шпаргалка [1,2 M], добавлен 01.12.2010Становлення соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності в Україні. Прогноз розвитку соціальної педагогіки як наукової дисципліни. Шкільна дезадаптація при депресивних станах у дітей і підлітків. Корекція рольових позицій дитини в родині.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 09.04.2010Сутність, основні категорії педагогіки - науки, яка вивчає процеси виховання, навчання та розвитку особистості. Виховання, як цілеспрямований та організований процес формування особистості. Вчитель, його функції, соціально-педагогічні якості і вміння.
реферат [19,1 K], добавлен 30.04.2011Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки. Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства. Актуалізація, трансформація та перспективи соціальної педагогіки в умовах глобалізації культури людства інформаційної доби.
диссертация [546,9 K], добавлен 05.12.2013Питання виховання гуманної поведінки дітей старшого дошкільного віку. Обґрунтування необхідності використання засобів народної педагогіки. Взаємодія вихователів дошкільних навчальних закладів з батьками дітей у вихованні гуманної поведінки дошкільників.
статья [28,0 K], добавлен 13.11.2017
