Професія вчителя - складові педагогічної майстерності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Вчитель -актор

2. Педагогічне спілкування

3. Пантоміміка і міміка

4. Педагогічна майстерність

5. Складові педагогічної майстерності

Висновок

Використана література

Вступ

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством. Лекції у студентському житті становлять лише момент, але цього досить для того щоб залишити в їхній пам'яті глибокі сліди. Тому значення особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.

1. Вчитель -актор

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блискучими лекторами, М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв, Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатома вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.

2. Педагогічне спілкування

Розглянемо спілкування, як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладачів і студентів під час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції, пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

На етапі управління спілкування необхідно вміння підтримувати ініціативу студентів організувати діалогічне спілкування.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А.Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.

3. Пантоміміка і міміка

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі , '' Порожні очі - дзеркало порожньої душі".

4. Педагогічна майстерність

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона хаарктеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керуваати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі, для педагога - студенти).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

- культура спілкування викладача зі студентами,

- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям,

- оволодіння увагою аудиторії,

- виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога),

- володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.

5. Складові педагогічної майстерності

Головна складова -- духовність учителя.

До того, як говорити про які-небудь механічні дії вчителя на шляху оволодіння педагогічною майстерністю, передусім варто зазначити: якщо людина хоче стати вчителем, Майстром, то в неї має бути саме цей дух -- дух учителювання. Тобто -- бажання вчити. Бажання спілкуватися з дітьми. І якщо найголовнішими ліками в цьому складному житті для людини, головною радістю її існування може стати спілкування з дітьми, тоді є в ній цей дух, дух учителя. Отже, вона зможе стати Майстром. Якщо такого вчительського духу в неї немає, то жодні поради з неї не зроблять Майстра.

«Іскра, що запалює творчість, закладена в самому зерні духу». Так писав великий Микола Костянтинович Реріх.

Духовність учителя привносить в урок особливий дух, уникає штучності в його атмосфері, дає учням задоволення від процесу навчання і, як наслідок, успішність у навчанні.

1. Ґрунтовне знання свого предмета.

Справді, учитель, який знає свій предмет, зали шається у виграші порівняно з учителем, який у ньому «плаває». Але, що таке «знає»?

Безумовно, учитель мусить володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов'язаний навчитися інтегрувати знання як у самому предметі (внутрішня інтеграція), так і багато знати з близьких предметів (зовнішня інтеграція). Він має знати різноманітні історичні дані, цікаві факти, приклади сучасного етапу розвитку науки, який навчає учнів, філософію предмета.

2. Розуміння мети і завдання навчання.

Кожна епоха, різні історичні зміни в державі ставлять перед освітою нові завдання. На жаль, досвід спілкування з учителями дає мені право говорити про те, що багато вчителів не завжди знають, навіщо вони навчають своєму предмету. Не розуміючи цього, вони лише передають знання з теми, а відтак, і учні не в змозі збагнути, навіщо вчити даний предмет, що він дає для світосприймання.

3.Уміння володіти технологією добору матеріалу до уроку, до теми.

Часто на уроках викликає подив -- учитель стільки всього розповів учням з теми уроку. Дані так і сиплються на них. А наступного уроку вчитель обурюється: «Стільки всього їм розповів на минулому уроці, а вони, ледарі, не хочуть навіть повторити або вивчити». І так з уроку в урок. Такий учитель, знаючи багато чого зі свого предмета, не здатен навчити учнів. І все тому, що не володіє технологією добору матеріалу до теми, до даного уроку.

4.Знання, розуміння і володіння методами навчання.

Як часто різні комісії заважають нам учити учнів. Приходить комісія, і ти намагаєшся провести урок так, щоб показати активність своїх вихованців. Комісія закінчила роботу, і ти заново розбираєш матеріал, який при комісії вивчав з учнями. Розбирати тими методами, які дають прекрасний результат і які навряд чи зрозуміють інспектори. Адже вони лише за одним уроком «судять» нас. Один раз прийшли, а відтак упродовж багатьох років згадуватимуть . А якщо ти проведеш урок, тому що це вимагає професійний підхід, то потім довго доведеться пояснювати, чому ти сьогодні вибрав, наприклад, репродуктивні методи, а не творчі. Тому на уроках для комісій ми вибираємо «творчі методи» .

А насправді існує певна закономірність, визначена динаміка видозмін методів навчання залежно від мети уроку, відібраного матеріалу уроку і результату, який ми хочемо отримати на даному уроці.

Учитель-Майстер вбачає цю динаміку в варіюванні методів навчання. Тим, хто прагне стати майстром, слід опановувати і цю науку.

5. Розуміння вибору форм навчання.

У нас класно-урочна система навчання. Класич на. Деякі кажуть -- застаріла. Але як багато видів організації форм навчання можна «винайти» у цій системі!

Не потрібно боятися, що учні не зрозуміють, не приймуть. Згадайте, як В.О.Сухомлинський розсунув межі класу і вивів учнів у поле, сад, на природу .

Фронтальна, індивідуальна і групова форми навчан ня. Чи можна дотримуватися лише однієї з них? Зовсім необов'язково. Досвідчені викладачі знають, як здобувати знання, як заощаджувати час для отримання найбільшого ефекту в навчанні. Це не що інше, як уміле сполучення форм навчання.

6.Засоби навчання.

Досвідчений викладач інколи може в запалі вигукнути: «Гадаю, що можу навчати дітей у порожньому класі, без жодних пристосувань. І раптом виникає ситуація, коли технічні засоби навчання, які використовував учитель, відмовили. Як починає бракувати їх. Грамотний підбір засобів навчання, раціональний підхід до їхнього добору -- майстерність учителя. Декому засоби заважають, декому лінь з ними займатися, але все-таки, як добре, коли вони є. Але знову ж, має бути режисура уроку, тісно зв'язана з їх використанням. А це теж майстерність.

7.Уміння чітко уявити собі, яким має бути результат навчання.

Якщо вчитель розуміє, що нема потреби щоуроку домагатися конкретних знань, умінь і навичок, він по-іншому прогнозує результати навчання. Педагогіч на прогностика -- велика справа і, якщо Майстер на вчився все робити не відразу, а поступово, поетапно, планомірно і розмірене, то від його роботи буде користь. Результат і мета навчання мають збігатися. Але кожен урок приносить свій результат. Як же із суми результатів всіх уроків все-таки отримати результат навчання -- задоволення учнів від навчального проце су і, як результат цього, гарні знання?

Це майстерність. І кожен повинен прагнути цього.

8.Мотивація навчання.

Імовірно, багато хто пам'ятає ті часи, коли вчителі вхопилися за цей новітній термін. Але хіба поняття «мотивація» нове для вчителя? Ні. Кожен знає, що налаштованість дітей на навчання -- одна з основних складових його успішності.

Для чого учень вчиться? Це одночасно складне і просте запитання. І від того, чи зможе вчитель із са мого початку свого спілкування з класом їх зацікави ти, залежить відсотків 20 успіху. Інші 80 % він добирає на наступних уроках, залучаючи дітей до тієї чи іншої діяльності.

Безумовно, якщо класи профільні -- за певним на прямком у навчанні, а твій предмет один з основних, то ніби й проблем нема. Ніби. Якщо ж це звичайний клас, то створення обстановки, у якій учні будуть учи тися на кожнім уроці, -- це одна з основних складових майстерності вчителя. Учитель -- Майстер настрою. Майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність.

9.Артистизм.

Про це дуже багато пишуть, тому й наявні певні непорозуміння. Мені здається, що артистизм учителя трохи відрізняється від артистизму в звичайному ро зумінні цього слова.

Артистизм учителя полягає не в ефектному піднесенні «себе», виконанні своєї «ролі» учителя, а в справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні. Інтелектуальному. Артистизм учителя -- це глибинна людяність у всіх її проявах. Не “роль” завчена і зіграна, а постійний стан розуміння необхідності виконання визначеної мети. Артистизм вчителя в палкому бажанні навчити їх певним навчальним

10. Режисура уроку.

Кожен учитель -- режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет (червона нитка в спектаклі), він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці, підкоряючи всю свою діяльність з учнями конкретній меті. При цьому на кожнім уроці буде підкоряти своїй режисурі всі прагнення.

Пригадаймо критичну ситуацію, у якій виявляється кожен учитель під час підготовки і проведення відкритого уроку, коли він чітко відбирає матеріал уроку, планує діяльність учнів, з огляду на те, скільки часу йому знадобиться на виконання тієї чи іншої діяльності, Він --режисер уроку. І захоплюєшся Майстром тоді, ця режисура вдалася.

11. Імпровізація.

Імпровізація - одна з основних якостей учительської майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладу. Є чітко поставлена мета уроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є, діти. Зі своєю сьогоднішньою налаштованістю на навчання своєю сьогоднішньою налаштованістю на сприйняття тебе -- вчителя. І якщо ти не зумієш імпровізувати, інтерпретувати задумане, то урок не відбудеться.

12.Знання реальних можливостей дітей і вміння розвивати їхні здібності.

Кожен урок учитель проводить у новому класі, і в кожному класі -- різні учні. Є обдаровані, є ті, що захоплюються твоїм предметом, є байдужі, є такі, які, на перший погляд, не в змозі його опанувати, але люблять тебе, є такі, що вірять і довіряють тобі, є й інші. Різні діти, різна частота їхньої налаштованості на твою особистість. Дуже важливо вірити в здібності кожного учня. Знати їх, вірити і бачити, як кожен просувається по шляху віри в тебе і пізнання твого предмета.

13.Уміння дочекатися успіху в навчанні від кожного учня.

Майстер має бути терплячим і вірити в учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує твій предмет. І якщо вчитель зміг дочекатися результатів навчання, здавалося б, від найменш здібного учня, тактовно ставився до цього учня, допомагав своєю віру в його сили, “не помічав” промахів і вмів підтримувати перші пpомені зацікавленості учня, то настане мить радості Майстра --це відбудеться, учень матиме успіхи в навчанні І не важливі, якими будуть ці успіхи -- значними чи не значними, важливо, що учень «прозрів», повірив у свої здібності. А що буде потім . все не передбачиш. Можливо, учень сягне таких щаблів, що лише тримайся! Терпіння Майстра має бути безмежним!!!

Кожен учень має отримувати задоволення від кожного уроку

Це не лише радість від отриманих ним знань, умінь і навичок. Це втіха і від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків.

Моральне здоров'я. Воно розвивається під впли вом відкритих і чесних стосунків між учителем і учнем, між учнем і учнями. Учитель-гуманіст, учитель-високо-моральна людина. Адже не виховують нотації, наставляння і моралі. Виховує сама поведінка вчителя на уроці.

Духовність. Хіба це лише ставлення до Бога? Звичайно, ні. Дух дитини має зароджуватися в школі. Дух того, що вона є неповторне й унікальне створіння на Землі. Дух того, що вона всім своїм життям несе людям добро, радість, нові відкриття. Що вона може це робити! Що лише вона і ніхто більше не зробить того, що їй у цьому житті призначено зробити! Дух того, що вона найдосконаліше створіння Природи. Дух того, що всі її найкращі справи залишаться людям. Дух того, що віра в усе це -- єдина віра в житті всього людства. Микола Реріх писав: «Скажіть учням і друзям, нехай прагнуть знань; нехай наполегливо вчаться; нехай пізнають з розплющеними очима; нехай вчаться постійно, бо цьому кінця немає. Це просте твердження у багатьох викликає жах. Але Ми з тими, хто скаже -- у нескінченності світло і безліч століть сяють, як нитка перлів. Навчаючись, не втратимо.

Духовність уроку -- це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просу вання по шляху знання твого предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

Людина живе порівняннями, аналізом навколишнього життя. Отож, показуйте на уроках усе це, наводьте приклади з життя вчених та розказуйте, як саме було зроблено відкриття. Не шкодуйте часу на все це, тоді й духовне здоров'я засобами твого предмета обов'язково буде розвиватися. Скільки прекрасних прикладів можна навести! Візьмімо хоча б два з життя Марі? і П'єра Кюрі. У перший період їхньої спільної наукової діяльності П'єрові Кюрі, уже відомому молодому фізику Франції, було присуджено одну із найпочесніших нагород країни «Орден Почесного легіону». П'єр, ро зуміючи, що ця нагорода нічого істотного в його прак тичну діяльність не привнесе, відмовляється від неї, пояснюючи це тим, що тепер йому потрібні не стільки нагороди, скільки гроші на оснащення його лабораторії. Коли Марія і П'єр Кюрі зробили відкриття в га лузі очищення радіоактивних речовин, кілька бізнесменів США запропонували їм за їхню технологію величезні гроші. Проте подружжя, знаходячись, як завжди і як усі вчені в дуже скрутному матеріальному становищі, відмовилося від привабливої пропозиції і на знак протесту проти нього опублікувало дану техно логію в багатьох журналах світу. І таких прикладів, що стосуються життя вчених, безліч.

Чи можна говорити про те, що подібні «відволікання» на уроці не входять у навчальну програму, що вони не формують конкретних знань, не роблять професіоналів у галузі науки? Так, можна. Але якою людиною виросте нинішній учень, який не знає, що люди, великі люди, ставали такими саме тому, що чинили не так, як всі. Діяли морально, високоморально, незважаючи на всі негаразди.

Тому, коли ми говоримо про навчальну мету уроку, то маємо на увазі, що на кожному уроці ставиться своя певна мета. Коли ми говоримо про виховну і розвиваючу мету, то розуміємо, що вона може стосуватися не одного уроку, а переходити з уроку в урок, і вчителеві їх ставити стає все складніше і незвичніше.

Коли учням повідомляють мету уроку і повідомляють у такому вигляді, як записано в нашому поурочному план»? Безумовно, підходи бувають різними. Іноді, вчитель на початку уроку ставить перед учнями певне завдання, яке пропонує виконати разом. Іноді порушує проблемне питання, після вирішення якого повідомляє мету уроку. Іноді він повідомляє її після повторення пройденого. У роботі вчителя не може бути стандартних, усталених вимог -- коли і в якій формі ставити мету уроку.

Говорячи про формування нових знань, ми маємо на увазі, що можна досягти їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні, на рівні застосування в простих ситуаціях і на творчому рівні. Тому, залежно від того, чого ми прагнемо досягти на уроці, його освітня мета буде звучати по-різному. Наприклад: «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися розуміння і відтворення його на репродуктивному рівні». Це одна мета. По ставивши її, учитель усіма силами буде домагатися саме цього. Більш широка мета: «Ознайомити учнів з таким-то та таким-то матеріалом, домогтися його ро зуміння, репродуктивного відтворення і творчого використання». Це вже складніша мета. Усе залежить від рівня підготовки класу і від складності матеріалу викладання.

Безумовно, найкраще розподіляти мету навчання таким чином, щоб на кожнім уроці, по-перше, їх досягати, по-друге, щоб з уроку в урок розширювати поставлену мету. Наприклад, на першому уроці з теми «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися його розуміння і репродуктивного відтворення». На другому -- «Закріпити отримані знання і досягти їхнього творчого використання» тощо. Не потрібно боятися «відстати» за матеріалом. Потрібно до магатися від учнів розуміння, ставлячи спочатку прості цілі, потім поступово їх розширювати. Не проходити повз нерозуміння учнів. Не «проходити» матеріал, а саме домагатися його розуміння, запам'ятовування, уміння ним користатися.

Згадайте майстерність артистів балету. Адже процес навчання танцівників передбачає спочатку роботу біля станка, де вони вивчають «абетку» балету, потім відпрацьовування цієї абетки посеред залу, опісля відпрацьовування невеликих композицій з різних рухів і лише потім після цього постановку танця, який відпрацьовують місяцями. У нас же, показавши «рух» -- якийсь навчальний матеріал і не домігшись його грамотного «виконання», переходять до інших рухів -- іншого матеріалу. Може саме через гонитву за кількістю викладеного і пройденого ми не в змозі досягти розуміння теми від кожного учня?

Майстер. У точних науках відомо, що якщо правильно поставлена мета, то вона буде досягнута. (Якщо правильно поставлене завдання, то воно буде вирішене). Тому вчитель-майстер повинен володіти умінням ставити мету. І лише подужавши цю кропітку роботу, учитель зможе і далі просуватися по шляху осмислення педагогічної майстерності.

Висновок

Немає нічого кращого за професію вчителя. Людина, яка живе спілкуванням з дітьми, -- вчитель. Яким би не був його настрій, які б події в його житті не відбувалися, цілющим для нього залишається спілкування з дітьми. І якщо цього немає, то вчитель не стане Майстром. Саме для таких термін «учитель-артист» справді стає професійним кредо.

Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення,

- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення ,

- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег,

- вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності,

- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому,

- не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик",

- вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.

Складових педагогічної майстерності безліч. Якщо вчитель, який у душі «не вчитель», захоче стати Майстром, то жодні поради не допоможуть. Так, можна все робити правильно, так, можна забавляти учнів, так, можна їм багато прощати, проте це вже інше. Для людини, що за своїм духом, призначенням -- вчитель, стати Майстром -- життєва потреба.

Використана література

вчитель педагогічний спілкування міміка

1. С.Вашкевич. Педагогічна майстерність вчителя // Освіта. - 2000. - №3.

2. Педагогіка. Підручник для ВУЗів / Під ред. Головчука М.І. - Львів, 2001.

3. Заграва Д.І. Уроки педагогічної майстерності. - К., 1989.

4. http://library.znu.edu.ua/ (інтернет ресурс)

5. http://www.knigka.in (інтернет ресурс)

Размещено на Allbest.ru