Університетська освіта

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки і підприємництва

конспект лекцій

Університетська освіта

Херсон - 2008р.

Лекція № 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

Сьогодні слово „університет” має значення, утворене від слів „universital literarum” („сукупність наук”), що логічно дійсно відповідає багатобічності університетської освіти. Але історичне слово „університет” має інший зміст: воно говорить не про універсальність наук, що викладають в ньому, а про корпоративну структуру університетів, яка ґрунтується на принципі самоврядування. Корпорація або товариство професорів і студентів має назву „universital studentium”.

Історія університетів починається з епохи західноєвропейського середньовіччя і пов'язана зі збільшенням та зміцненням міст, потребами міської економіки і культури.

Перші університети Європи були відкриті у Північній Італії . У 1158 р. з юридичної школи утворився найстарший Болонський університет. Перші слов'янські університети з'явилися у Празі (Карлів університет, 1348 р.) і Кракові (Ягелонський університет, 1364 р.). У 1724 р. засновано університет в Петербурзі, а в 1755 р. - в Москві.

Перший загальний університетський статут було прийнято в Росії 5(17) листопада 1804р. Проект статуту був запропонований відомим громадським діячем В.Н. Каразіним. Думка про відкриття університету в Україні виникла ще в другій половині XVIII в. Її висловлював український поет і філософ Григорій Сковорода. Перший університет в Україні було урочисто відкрито 17.01.1805 р. за ініціативи В.Н. Карабіна в Харкові. Цей університет носить ім'я В.Н. Каразіна.

Сьогодні університети України відіграють головну роль в системі безупинної освіти, підвищення кваліфікації спеціалістів, що вже мають вищу освіту.

В Україні діють вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації: - коледжі, технікуми, училища; ІІІ-ІV рівнів акредитації - університети, академії, інститути, консерваторії ( музичні академії). За формами власності вони поділяються на державні, комунальні та приватні.

Основними законами, що регулюють освіту в Україні, є закон України „Про освіту”. Названі закони визначають освітні і освітньо-кваліфікаційні рівні.

Основні рівні:

1) початкова загальна освіта;

2) базова загальна середня освіта;

3) повна загальна середня освіта;

4) професійно-технічна освіта;

5) базова вища освіта;

6) повна вища освіта.

До структури вищої освіти згідно закону входять:

1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодий спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідними документ про вищу освіту державного зразка. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.

Відповідно до статті 53 Конституції України, статті 4 Закону України Про вищу освіту ВНЗ державної і комунальної форм власності шляхом виконання державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою забезпечують право громадян безоплатно здобути вищу освіту на конкурсній основі, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Перехід системи першої освіти України на відповідні освітньо-кваліфікаційні рівні полегшив міжнародну порівнянність стандартів освіти, а також зробив перші кроки до визнання дипломів українських ВНЗ за кордоном.

Основні пріоритети в розвитку освіти такі:

1. Доступна і якісна освіта.

2. Демократизація.

3. Моральність і духовність.

4. Соціальний захист учасників освітнього процесу.

5. Розвиток на основі нових знань.

На черговій конференції міністрів освіти країв Європи, відповідальний за сферу вищої освіти, що відбулася 19-20 травня 2005 року в м. Бергені (Норвегія), Україна приєдналася до Болонського процесу і стала повноправним учасником щодо формулювання Європейського простору вищої освіти.

Це зобов'язує нашу країну завершити реформування вищої освіти до 2010 року і надалі здійснювати освітні послуги з урахуванням норм і стандартів, розроблених і прийнятих у Лісобоні (1997 р.), Соборні (1998 р.) і узагальнених у декларації Болонського саміту (1999 р.) міністрів освіти Європейських держав. У багатьох документах Болонського процесу зазначається, що це не єдина уніфікована система освіти, а група з більш ніж 45 національних систем, що розвивається відповідно до спільного погодження принципів.

Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного:

- побудова Європейського простору вищої освіти як передумови мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

- досягнення більш сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи в цілому;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Інтеграція Європи неможлива без певного рівня інтеграції систем освіти. Система вищої школи України знаходиться в процесі структурного реформування у відповідності з Болонської декларацією (19.06.1999 р.), до якої Україна приєдналася в 2005 році. Основний зміст Болонської декларації країн - учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідальність певному єдиному стандарту, маючи на меті розвиток мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування.

Під час порівняння, оцінювання і визнання дипломів та інших посвідчень закордонних студентів, викладачів, науковців чи інших дипломованих осіб розвиненні країни стикалися зі значними і цілком зрозумілими труднощами, зумовленими різноманітністю структури і змісту навчання.

На своїх теренах країни Європейського Союзу гранично лібералізували зазначені процедури, вважаючи, що головне для студента за кордоном - вдосконалити мову. Якщо ж ще чогось навчиться - то це вже зовсім добре, але необов'язково. Наслідком цих зусиль став значний прогрес країн Західної Європи (насамперед - Великої Британії) у залученні в університети та інші заклади освіти аналогічного рівня студентів - іноземців.

Постало питання розробки механізму визнання еквівалентності документів про освіту, отриманих в різних європейських країнах.

Що таке еквівалентність? Еквівалентність являє собою установлені між країнами, установами та ВНЗ відносини паритету (рівнозначності) щодо рівня і значення освітніх кваліфікацій.

В ідеальному випадку еквівалентність кваліфікацій надає однакові права їх власникам в обох (або в декількох) країнах.

Визнання є формальним підтвердженням компетентним органом цінності закордонної освітньої кваліфікації з точки зору доступу до освітньої і трудової діяльності. Лісабонська конференція з визнання (1997) дає наступне визначення, диплом або інше свідоцтво, що видане компетентним органом і засвідчує успішне закінчення з вищої освіти.

Кваліфікація може бути визнана з метою подальшого навчання по визначеному рівні (академічне визнання), з метою підтвердження і використання вченого ступеню, або з метою заняття трудовою діяльністю (професійне визнання).

Термін визнання також означає акредитацію вищого навчального закладу іншим органом.

Визнання де-факто означає ситуацію нерегламентованого визнання з професійною метою; наприклад, у випадках, коли жодної національної законної процедури легалізації заняття окремою прогресією не існує або не потребує. Це найбільш проблематична сфера професійного визнання.

Визнання де-юре означає визнання права на роботу в визначений країні ЄС за регламентованою професією (наприклад, медик).

Академічне визнання здійснюється університетами згідно з принципом їхньої автономії за допомогою мережі агенції.

Процедура професійного визнання в країнах ЄС суттєво залежить від категорії професії, на яку претендує фахівець, який отримав кваліфікацію в іншій країні. Всі професії в країнах ЄС поділяються на дві категорії - регульовані і не регульовані.

Регульована професія відноситься до професій, діяльність з яких деяким способом регулюється законом або адміністративними правилами. Дана професія може бути регульована в одній країні і нерегульована в іншій.

Професійне визнання кваліфікацій з нерегульованих професій здійснюється виключно ринком праці.

Регульовані професії у свою чергу поділяються на дві категорії - так звані „автоматичні” і ті, до яких здійснюється загальна схема визнання.

Визнання кваліфікацій з першої з названих категорій професій в країнах ЄС здійснюється автоматично, якщо кваліфікацію фахівець здобув в іншій країні ЄС. Таких професій всього сім: лікар, дантист, фармацевт, медсестра, акушерка, архітектор, ветеринар.

Визнання кваліфікацій з інших регульованих професій здійснюється за так званою „загальною схемою” , суть якої полягає в тому, що визнання кваліфікацій, здобутих в інших країнах, здійснює компетентний фаховий орган на підставі заяви індивідуума, який претендує на здійснення фахової діяльності з конкретної регульованої професії.

Інформаційну допомогу індивідууму в цьому повинні надавати агенції ENIC-NARIC. Це європейська мережа інформаційних центрів з проблем академічного визнання та мобільності. Таку структуру потрібно створити і в Україні. Вона має за короткий термін накопичити гігантську кількість інформації як про національну систему освіти, так і про всі вищі школи інших країн світу. Європейська комісія підтримує тісне співробітництво з NARICs за допомогою організації регулярних зборів глав центрів.

З метою прозорого і спрощеного міжнародного визнання професійних та академічних кваліфікацій та їх порівняння Європейською Комісією, Радою Європи, а також ЮНЕСКО розроблено стандартизований документ-додаток до диплому DS, складений двома мовами (одна з котрих-англійська). DS виготовляється та підписується в університеті, який надав кваліфікацію, і містить вісім обов'язкових акцій.

1. Інформація, що ідентифікує власника кваліфікації.

2. Інформація, що визначає кваліфікацію.

3. Інформація про рівень кваліфікації.

4. Інформація про зміст навчання та досягнуті результати.

5. Інформація про функції кваліфікації.

6. Додаткова інформація.

7. Засвідчення/ підтвердження додатка до диплома.

8. Інформація про національну систему вищої освіти.

Інформація повинна бути надана по всім восьми секціям обов'язково. Опис національної системи вищої освіти покладається на Національні академічні центри інформації та визнання - NARIC. DS не є автоматичною гарантією визнання кваліфікації.

Він лише дає можливість порівняння дипломів, забезпечує конкурентноздатність випускників на ринку праці за кордоном, полегшує академічне визнання університету та покращує його реноме за кордоном, захищає національну автономію та національні особливості університету в рамках загальноєвропейського простору вищої освіти.

Кожен університет повинен пройти DS-сертифікацію в Генеральному директораті з освіти та культури Європейської Комісії (Брюссель) . Документи приймаються щороку до 1 листопада поточного року.

Сертифікація можлива після виконання наступних умов:

- сертифікат надається университетам, які розробили та надали DS відповідно до євростандартів як на рівні бакалаврату, так і на рівні магістатури;

- попередня умова - впровадження та сертифікація кредитної системи, оскільки в DS опис учбових здобутків власника диплому спирається на систему кредитів (ECTS);

- створення NARIC та розробка ним секції N8.

Лекція № 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою

Вузи втрачають особливості наукового й культурного центру. Зламати цю тенденцію можливо тільки шляхом інтеграції вищої освіти й фундаментальної науки. Велику роль у функціонуванні вузівської науки грає система грантів. Вони є активною формою залучення студентів і викладачів до наукових розробок, у тому числі й у фундаментальній області.

Необхідно виділити пріоритетні напрями розвитку науки у вищій школі. Насамперед, мова йде про фундаментальні та пошукові дослідження, які є основою створення нових навчальних технологій і фундаменталізації освіти.

Ключовими поняттями в переліку завдань Болонського процесу, обов'язкових до виконання в короткий термін для тих університетів, які мають намір увійти в процес, є поняття Європейської системи трансферу та акумуляції кредитів (залікових балів), ECTS, а також поняття додатку до диплому ((Diploma Supplement, DS), яке використовує систему ECTS та її компоненти.

ECTS є орієнтованою на студента системою опису освітніх програм (або учбових планів) шляхом кількісної оцінки їх компонентів у залікових балах (кредитах). Система кількісної оцінки компонентів освітніх програм (предметів, модулів, блоків) у кредитах базується на повному учбовому навантаженні студента, необхідному для осягнення декларованих цілей (знань, умінь, навичок) відповідного компоненту програми.

ECTS впроваджується в Європі з 1989 року і з того часу була перевірена в ході пілотних проектів та удосконалена у 145 європейських університетах. Система дає можливість підтримати мобільність студентів у межах країн-учасниць, забезпечує взаємне визнання учбових досягнень студента за періоди навчання в різних університетах (і навіть різних країнах). Система ECTS дозволяє акумулювати досягнення студента в умовах вибору ним власної траєкторії та темпу навчання. Вона робить учбові програми легкими для читання та порівняння студентам, як місцевим, так і іноземним. Нарешті, ECTS є обов'язковим євростандартом Болонського процесу.

Головні складові ECTS:

* ECTS базується на угоді, що 60 кредитів вимірюють повне учбове навантаження студента за один учбовий рік (відповідно 30 кредитів за один семестр, 20 кредитів - за триместр).

* Повне учбове навантаження включає всі види роботи, включно з самостійною роботою студента, підготовкою до іспитів, їх складання, практиками, тощо.

* Кредити оцінюють всі компоненти річної учбової програми - модулі, учбові курси, практику, дипломне проектування, тощо і відображують лише кількість учбової роботи, необхідної студенту для їх виконання та засвоєння, у співвідношенні до повного обсягу роботи за учбовий рік (60 кредитів). Кредити не оцінюють складності, або відносного рівня окремих курсів, предметів, або інших компонент учбової програми.

* Кредити є також шляхом кількісної оцінки учбових досягнень. Студент отримує кредити лише за ті компоненти програми, в яких досяг сформульованих цілей і виконав всі необхідні роботи , а також склав іспит, або пройшов іншу передбачену учбовим планом форму контролю.

* Успішність студентів оцінюється в національній шкалі оцінок. Втім, доброю практикою вважається дублювання національної шкали оцінок успішності в залікових книжках студентів та інших відповідних відомостях в шкалі оцінок ECTS, яка є елементом системи. Наведена нижче порівняльна таблиця дає уявлення про співвідношення української шкали оцінок та шкали ECTS.

Оцінка, бал	Оцінка за національною шкалою	Оцінка за шкалою ECTS
5- «відмінно»	91-100	A
4 - «добре»	80-90	B C
4 - «добре»	67-79
3 - «задовільно»	56-66	D E
3 - «задовільно»	50-55
2 - «незадовільно»	25-49	FX F
2 - «незадовільно»	0-25

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) - це сукупність організаційно-методичних заходів, що ґрунтується на поєднанні двох складових: модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів) і охоплює зміст, форми та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань та вмінь і навчальної діяльності студента в процесі аудиторної та систематичної роботи.

Кредит є узагальненою безрозмірною певним чином (нормованою) величиною, одиницею виміру обсягу роботи, необхідного середньому студенту для оволодіння певними визначеними компетенціями. Таким чином, кредити відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року навчання (60 кредитів), що включає усі його різновиди: лекції, практичні та лабораторні заняття, семінари, консультації, курсове та дипломне проектування, практику, самостійну роботу студента та інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням.

Заліковий кредит - одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів.

Модуль - окремий та узгоджений навчальний блок, пойменована, цілісна, чітко структурована та відповідно документована у встановленій формі змістова частина навчальної програми підготовки фахівця, яка повинна бути засвоєна студентом за допомогою різних форм навчального процесу. Частина модульної програми навчання, за якої навчальний план розділений на ряд близьких за розміром сегментів.

Змістовий модуль - сукупність навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові та поданий в освітньо-професійній програмі (ОПП) підготовки фахівців.

Заліковий модуль - задокументована сукупність змістових модулів, що реалізується відповідними формами навчального процесу та підлягає модульному контролю.

Блок модулів - сукупність змістових модулів, об'єднаних за певними ознаками. Можливі блоки модулів: нормативних, вибіркових, дисципліни, програми навчання, гуманітарної та соціально-економічної підготовки, природничо-наукової підготовки, професійної (професійно-орієнтованої та практичної) підготовки.

Модульна побудова навчального матеріалу - це структурування навчального матеріалу на основі модульної програми.

Модульна програма - це система засобів та прийомів, за допомогою яких досягається інтегруюча дидактична мета в сукупності всіх модулів конкретної навчальної дисципліни.

Модульна технологія навчання - це одна із сучасних педагогічних технологій, яка передбачає модульну (блочну) побудову навчального матеріалу та його засвоєння шляхом послідовного та ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, мотивацію навчання на основі чітко визначених цілей, значну самостійну навчально-пізнавальну діяльність студента та різноманітні форми діагностики рівня його знань та вмінь.

Навчальний план - нормативний документ університету, розроблюваний на основі програми навчання та структурно-логічної схеми підготовки, який визначає графіки навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення змістових модулів, проходження практик, виконання курсових та дипломних проектів, види навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю, у тому числі - державної атестації.

Для впровадження КМСОНП вищий навчальний заклад повинен мати такі основні елементи ECTS:

* інформаційний пакет - загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов'язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

* договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

* академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системі кредитів і за шкалою успішності на національному рівні та за системою ECTS.

Формування індивідуального навчального плану студента здійснюється на підставі переліку змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі освітньо-професійної програми підготовки і структурно-логічної схеми підготовки фахівців. Навчальна дисципліна формується як система змістових модулів, передбачених для засвоєння студентом, об'єднаних в блоки змістових модулів - розділи навчальної дисципліни.

Реалізація індивідуального навчального плану студента здійснюється протягом часу, що не перевищує граничного терміну навчання. Нормативний термін навчання визначається на підставі галузевих стандартів вищої освіти. Граничний термін може перевищувати нормативний на 1 рік. Різниця між граничним і нормативним термінами не фінансується з державного бюджету.

Індивідуальний навчальний план студента включає нормативні та вибіркові змістові модулі, що можуть поєднуватися у певні навчальні дисципліни. Нормативні змістові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Вибіркові змістові модулі забезпечують підготовку для виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики, у тому числі відповідність обсягу підготовки, передбаченому нормативним терміном навчання. Вони дають можливість здійснювати підготовку за спеціалізацією певної спеціальності та сприяють академічній мобільності і поглибленій підготовці в напрямах, визначених характером майбутньої діяльності. Сукупність нормативних змістових модулів визначає нормативну (обов'язкову) складову індивідуального навчального плану студента.

3містові модулі соціально-гуманітарних та фундаментальних нормативних навчальних дисциплін на споріднених напрямах повинні бути уніфікованими в установленому порядку.

Індивідуальний навчальний план студента за певним напрямом формується особисто студентом під керівництвом куратора в КМСОНП.

При формуванні індивідуального навчального плану студента на наступний навчальний рік враховується фактичне виконання студентом індивідуальних навчальних планів поточного і попередніх навчальних років.

Формування індивідуального навчального плану студента за певним напрямом передбачає можливість індивідуального вибору змістових модулів (дисциплін) з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-логічної схеми підготовки фахівців. При цьому сума обсягів обов'язкових та вибіркових змістових модулів, передбачених для вивчення протягом навчального року, повинна становити не більше 44 кредитів (не менше 60 залікових кредитів).

Система дає змогу здійснювати перехід студента в межах споріднених напрямів підготовки (певної галузі знань).

Спорідненість напрямів підготовки визначається спільністю переліку змістових модулів, які відносяться до нормативної складової індивідуального навчального плану студента цих напрямів підготовки, коли різниця між обсягами необхідних змістових модулів може бути засвоєна студентом у межах граничного терміну підготовки.

Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій.

Система оцінювання якості освіти студента (зарахування залікових кредитів) має бути стандартизованою та формалізованою.

Лекція № 3. Організація навчального процесу в університеті.

Форми навчання у вищому навчальному закладі:

1. денна (очна);

2. вечірня;

3. заочна, дистанційна;

4. екстернатна.

Екстернатна форма навчання - самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у ВНЗ заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

Формами організації навчального процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.

Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП передбачає використання всіх документів, регламентованих чинною нормативною базою щодо вищої освіти, адаптованих і доповнених з урахуванням особливостей цієї системи.

Регламент - це зведена система правил, які визначають порядок організації і діяльність університету.

Основні регламентні заходи:

1. робочий час;

2. навчальний тиждень;

3. регламент роботи керівних органів університету;

4. засідання громадських організацій університету.

5. оперативні регулярні заходи.

Структура ХНТУ визначається ректором відповідно до чинного законодавства та головних завдань ХНТУ. Структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, інститути, філії, кафедри, технікуми, аспірантура, докторантура, центри, лабораторії, курси, підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, бібліотеки, навчально-методичні кабінети, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

Структурні підрозділи Херсонського національного технічного університету створюються відповідно до чинного законодавства, головних завдань діяльності вищого навчального закладу України, потреб і програм соціально-економічного розвитку регіону і країни та функціонують згідно з окремими положеннями, що розробляються і затверджуються ХНТУ. Структурні підрозділи підпорядковані безпосередньо ректору, який визначає напрями їх основної діяльності, порядок фінансово-господарської діяльності, структуру управління та умови використання матеріально-технічної бази, умови оплати та стимулювання праці, призначає їх керівників. Структурні підрозділи можуть бути будь-яких типів і мати права, надані статусом і рівнем акредитації університету, а також окремі права юридичної особи. Перелік і функції структурних підрозділів визначаються університетом.

болонський університет бібліотека студентський самоврядування

Лекція № 5. Бібліотека університету і правила користування її фондами

Бібліотека - інтелектуальний центр наукових досліджень

Бібліотека - ( від грец. biblio - книга, thekе - сховище), сягає своїми коріннями III тис. до н. є. як сховище пам'яток шумерської культури, де зберігалися десятки тисяч глиняних пластинок з клинописними текстами у Месопотамії, Систематизовані за змістом пластинки розташовували у ящиках або закритих корзинах і до них додавали своєрідні каталоги - етикетки, які визначали зміст текстів» що знаходяться у сховищах.

Систему письма, що виникла у шумерів, клинопис, пізніше у II -1 тис. до н. є. запозичили вавилонці, ассирійці та інші народи Стародавнього Сходу.

Використовуючи культурну спадщину шумерської епохи, вавилонці створили літературу, яка досягла свого розквіту у II тис. до н. є. У вавилонських бібліотеках зберігалися зафіксовані на пластинках із металу, дерева, глини, слонової кістки історичні легенди і літописи» драматичні, релігійно - філософські і культово - службові твори. Особливе місце займав збірник законів царя Хаммурапі.

Найбільшою бібліотекою Стародавнього світу є бібліотека царя Ассирії Ашшурбаніпала. Він зібрав літературу на кількох мовах. У ній зберігалися медичні трактати і граматичні довідники, книги релігійного змісту і міфи, літописи ассирійських царів, записи астрологічних спостережень. Загинула бібліотека під час вавилонської війни.

У Стародавньому Єгипті для рукописних книг почали використовувати папірус. Стебла його у формі свитків були використані як основа для рукописних книг. Назву «папірус» поширено було і на сам рукопис. У VII єт. до н. є, папірусні свитки з явились у Греції» а потім у Стародавньому Римі. Порівняно з глиняними плитками папірус забезпечував рукописним документам більш компактну форму, але він був ламким і недовговічним, тому провадилися дослідження у пошуках нових матеріалів для виготовлення книг,

Бібліотеки у Стародавньому Єгипті вважали зосередженням мудрості. Існували вони здебільшого при храмах. При багатьох бібліотеках навчалися писці, які вели облікові записи коштів, господарських операцій, Є відомості про книгосховище єгипетського царя Рамзеса II, заснованого у 1300р. до н. є., де зберігалися релігійні твори, пророцтва, повісті, математичні і медичні трактати.

УIII - II ст. до н. є., в епоху проникнення греків на Схід, книга стала необхідним джерелом відомостей про світ,

На зміну папірусним свиткам у Ш ст. до н. є. прийшли плоскі форми пергаменту( від імені м» Пергам у Малій Азії). Виготовляли пергамент із не дублених телячих і свинячих шкір. Писали на ньому із обох сторін.

Виникнення книгодрукування відносять до середини XV ст., коли у Німеччині Йоган Гутенберг виготовив із виноробного преса друкарський верстат( 1448р.). Перші слов'янські книги з явилися спочатку у Чехії* потім у Польщі, в XV - на початку ХVІ ст. книги почали видавати церковнослов'янською мовою. Офіційним книгодрукуванням у Росії вважають 1564р., коли Іван Фєдоров і Петро Мєтиславець надрукували першу книгу «Апостол» у Москві церковнослов'янською мовою. Пізніше вони ж продовжили книгодрукування у Львові та інших містах України.

У XI - XII ст.. уже існували бібліотеки при монастирях і соборах у Києві, Новгороді, Чернігові, Владимирі. Є відомості про бібліотеки у Києва - Печерському, Соловецькому, Кирило - Білозерському та інших монастирях. До наших днів збереглася бібліотека Софійського собору у Новгороді, книжковий фонд її налічує близько 1000 рукописних книг у стародруках.

У 20 - ЗО роки нинішнього століття організовані в Україні державні бібліотеки. Тепер провідне місце займають масові і наукові бібліотеки.

Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково - популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань,

Наукові бібліотеки забезпечують учених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи* спрямовані на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів науково - дослідного фаху.

Бібліографічні джерела економічної інформації

Бібліографія ( від грец. biblion - книжка, grapho - пишу) - це галузь знання про методи і способи складання покажчиків, списків, оглядів друкованих творів. Завдання бібліографії полягає у реєстрації друкованих творів з певної галузі знань, окремої проблеми* теми* Подається вона у наукових дослідженнях у вигляді переліку книг, журналів і статей із посиланням на місце і рік опублікування, видавництво та ін.

Бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт* випущених видавництвами або депонованих у закладах науково - технічної інформації. Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види :

¦ Праці відомих представників економічної думки

Статистичні матеріали

Науково - дослідна література

Навчальна література

Науково - популярна література

Практичні посібники

Довідкова література.

Статистичні матеріали - відомості про розвиток національної економіки, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Держкомстатом України.

Науково - дослідна література видається у вигляді монографій, узагальнюючих наукові праці, збірників статей, в яких висвітлюються різні проблеми економічних наук, розробляються питання розвитку країни.

Навчальна література - це видання літератури з питань економічних дисциплін, призначених для підготовки спеціалістів у області економіки, економічної освіти працівників підприємств, корпорацій та ін.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів галузей економіки в їх повсякденній практичній діяльності. Це література з питань бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, фінансів, планування і організації виробництва.

Довідкова література - призначена для різних фактографічних довідок, складається із двох великих груп :

¦ Видання на допомогу науковим працівникам і спеціалістам галузей
господарства, викладачам і студентам вузів, керівному складу Структура й організація економічної бібліографії

Залежно від функцій та призначення економічна бібліографія поділяється на науково - допоміжну та рекомендаційну.

Науково - допоміжна бібліографія найбільш повно і всебічно інформує наукових працівників і спеціалістів галузей національної економіки про економічну літературу, яка сприяє розвитку науки і виробництва.

Рекомендаційна економічна бібліографія виконує виховну функцію. Пропагуючи кращу, видану останніми роками економічну літературу, вона сприяє економічному вихованню працівників, розширенню їх економічного світогляду.

В Україні створено систему бібліотек та інших закладів, які займаються бібліографією економічної літератури.

Залежно від форми і повноти змісту посібників в економічній бібліографії склалися такі типи бібліографічних покажчиків :

Загальноекономічні - універсальні посібники, що включають літературу кола галузей і проблем економічної науки. У цих покажчиках література групується за тематичним та галузевим покажчиками.

Галузеві - посібники, що представляють бібліографію з питанням будь-якої галузі економічної науки.

Тематичні - групують бібліографію за тематичними ознаками за межами окремих економічних наук. Такими покажчиками є посібники з міжгалузевих і галузевих економік.

Персонали - групують літературу за авторською належністю - вченими-економістами, великими спеціалістами національної економіки.

Основними видами характеристики друкованих творів є підприємств (енциклопедії, словники, довідники з галузей економіки, календарі господарника, хронічки економічних подій).

¦ Література для певних категорій спеціалістів галузей економіки.

Важливим бібліографічним джерелом оперативної економічної інформації, що викориcтовуєтьcя в наукових дослідженнях, є періодичні видання.

До них відносять газети і журнали, що висвітлюють усі питання економічної науки або ряду основних її галузей. Кожне періодичне видання має свого видавця - відомство, науково - дослідний заклад, юридичних і фізичних засновників.

Вивчення бібліографічних джерел економічної інформації спрямоване на прискорення пошуку необхідних даних для дослідження економічних процесів і розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення з метою одержання найбільшої ефективності при мінімальних витратах.

ь Бібліографічний запис

ь Реферат.

Бібліографічний запис - це опис друкованого твору, що включає відомості про його автора, назву роботи, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок, а для журнальних статей - назву журналу, рік видання, номер сторінки.

Реферат -- коротке викладання змісту наукової праці, як опублікованої так і депонованої.

Структура і організація економічної бібліографії є систематизація знань попередніх дослідників, для розвитку науки еволюційним напрямком.

Інформаційно - пошукові мови бібліографічних фондів

Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги

- упорядковані сукупності карток, що включають в себе бібліографічний опис літературних джерел.

Формуються основні каталоги або за принципом алфавіту, або за іншим принципом систематизації знань. Крім основних каталогів, створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. У картотеках відомості зберігаються лише до моменту видання бібліографічного покажчика, який включає в себе відповідні публікації.

Основними каталогами є:

Систематичний каталог

Алфавітний каталог.

Систематичний каталог формується згідно з діючою класифікацією науки. Проблеми науки мають відповідні цифрові чи буквено-цифрові позначення (індекси), сукупність яких ієрархічно реалізується у розділах, підрозділах, рубриках каталогу.

Алфавітний каталог складається у суворій послідовності алфавіту. При цьому береться спочатку перша буква слова, за яким йде опис, потім

- друга і т.д. залежно від кількості авторів, наявності спеціального, титульного редактора першим словом, за яким здійснюється опис літературного джерела та його розміщення у каталозі, може бути прізвище або перше слово назви публікації.

Формування і управління бібліографічними фондами та використання осу наукових дослідженнях основане на міжнародних інформаційно пошукових мовах, чим забезпечується інтернаціоналізація науки.

Лекція № 6. Загальні положення про студентське самоврядування

Самоврядування студентів ХНТУ - це самостійна громадська діяльність студентів, яка спрямована на захист та задоволення законних соціальних, творчих, духовних та інших інтересів студентів університету, а також реалізації функцій управління університетом, визначених Положенням про Студентське самоврядування в ХНТУ і затверджених ректором ХНТУ.

Самоврядування має на меті сприяти сумлінному виконанню студентами своїх обов'язків, захищати їхні законні права та інтереси, а також надавати їм можливості гармонійного, творчого й інтелектуального розвитку, умови для самореалізації в інтересах особистості, суспільства і держави.

Студентська Рада ХНТУ діє на основі принципів добровільності, демократичності, законності та гласності і виражає інтереси всіх студентів університету, незалежно від раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, громадянства, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. У своїй діяльності студрада керується чинним законодавством України, рішеннями Міністерства освіти і науки України, Статутом ХНТУ та Положенням про Студентську Раду ХНТУ.

У вищих навчальних закладах створюються органи студентського самоврядування. Органи студентського самоврядування сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника. Органи студентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх компетенції. Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер.

У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;

сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

сприяння працевлаштуванню випускників;

участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу, які:

ухвалюють Положення про студентське самоврядування;

обирають виконавчі органи студентського самоврядування та

заслуховують їх звіти;

визначають структуру, повноваження та порядок обрання виконавчих органів студентського самоврядування.

Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

Задля забезпечення умов всебічного і вільного розвитку особистості студента студрада спрямовує свою діяльність за різними напрямками: науково-дослідницький, культурний, громадський, спортивний тощо. Найактуальнішим питанням для кожного студента всіх часів залишається порозуміння з адміністрацією університету та його професорсько-викладацьким складом, і саме зв'язуючою ланкою в цій системі є Студентська Рада, яка сприяє встановленню гармонійних відносин та захищає права і інтереси студентів. Важливим аспектом в діяльності студради є пропаганда здорового способу життя та активного, цікавого і корисного використання вільного часу. Студентська Рада ХНТУ плідно співпрацює зі студентськими організаціями інших вищих навчальних закладів, представляє університет у місцевих, регіональних і всеукраїнських студентських та молодіжних організаціях, що надає можливості встановленню нових контактів, реалізації спільних проектів, обміну досвідом.

Основні функції, завдання та напрями діяльності студентського самоврядування.

Студентське самоврядування:

сприяє формуванню у студентів університету патріотичних почуттів, поваги до України, рідного міста та альма-матер, а також почуттів національної свідомості, гідності;

забезпечує захист прав та інтересів студентів, сприяє задоволенню їх потреб у сфері навчання, побуту, оздоровлення, відпочинку тощо;

допомагає адміністрації університету в організації навчально виховної роботи в університету та на факультетах і сприяє її проведенню;

координує діяльність старост академічних груп;

здійснює контроль за дотриманням студентами дисципліни та правил внутрішнього розпорядку;

сприяє створенню умов для вільного розвитку особистості студента шляхом його залучення до різноманітних видів творчої діяльності - науково дослідницької, технічної, культурної, громадської, спортивної тощо;

бере участь в організації дозвілля та відпочинку студентів: проводить вечори відпочинку, дискотеки, конкурси, огляди, свята, конференції, спортивні заходи, днів факультетів, тощо;

пропагує здоровий спосіб життя, запобігає вчиненню студентами правопорушень, а також вживанню ними алкоголю, наркотиків, тютюну, тощо;

залучає студентів до участі в охороні громадського порядку на території університету;

створює за узгодженням з адміністрацією університету у встановленому чинним законодавством порядку різні студентські гуртки, об'єднання, клуби за інтересами, конструкторські бюро, студентські підприємства тощо;

може виступати засновником благодійних фондів;

організовує співробітництво зі студентськими організаціями інших вищих навчальних закладів, представляє університет у місцевих, регіональних і всеукраїнських студентських та молодіжних організаціях;

представляє університет у міжнародних студентських та молодіжних організаціях, взаємодіє з органами студентського самоврядування університетів зарубіжних країн, займається організацією міжнародних освітніх, наукових, культурних та спортивних студентських обмінів;

здійснює пошук робочих місць для студентів університету, сприяє створенню нових робочих місць для студентів у рамках університету, а також сприяє працевлаштуванню випускників.

Права та обов'язки органів студентського самоврядування.

Органи студентського самоврядування:

допомагають адміністрації університету у виконанні завдань навчально-виховної роботи;

допомагають адміністрації університету у роботі, спрямованій на поліпшення умов, якості навчання та відпочинку студентів, реалізації їх творчого потенціалу;

регулярно інформують студентів з усіх питань життя університету, що їх стосуються;

звітують перед студентами університету про виконану роботу;

беруть участь у формуванні студентських фракцій у Вченій Раді університету;

аналізують та узагальнюють зауваження та пропозиції студентів щодо організації навчального процесу та інших питань життєдіяльності університету і звертаються до адміністрації з пропозиціями щодо їх вирішення;

- вносять пропозиції щодо контролю за якістю навчального процесу, беруть участь у вирішенні конфліктних ситуацій, що виникають між студентами, студентами та представниками адміністрації або викладачами;

вносять пропозиції щодо залучення коштів університету для реалізації заходів, передбачених програмою діяльності органів студентського самоврядування;

беруть участь у вирішенні спірних питань пов'язаних з накладанням дисциплінарних стягнень на студентів, що порушили правила внутрішнього розпорядку університету;

одержують від адміністрації університету об'єктивну і повну інформацію з питань, що стосуються студентів, здійснюють її аналіз та пропонують відповідні заходи;

беруть участь у розробці документів, що регламентують діяльність університету з усіх питань, пов'язаних із студентським життям;

беруть участь в інформатизації університету;

- проводять роботу, спрямовану на підтримання високого рівня іміджу університету.

Організаційна структура студентського самоврядування

Студентське самоврядування функціонує на рівні: академічних груп, курсів та університету в цілому.

Головною структурною одиницею системи студентського самоврядування є: на рівні курсу - академічна група. В університеті створюються і діють органи студентського самоврядування: Студентська рада університету; Виконавчий комітет Студентської ради університету; Студентські ради курсів.

Студентське самоврядування університету.

Конференція студентів університету: Вищим органом студентського самоврядування університету є Конференція студентів університету. На розгляд Конференції виносять найважливіші питання студентського життя, визначені основними напрямами діяльності студентського самоврядування.

Делегатів на Конференцію студентів університету обирають на Конференціях студентів академічних груп за нормою представництва, яку визначає Студентська рада університету.

Загальна кількість делегатів має бути не менше 3% від кількості студентів університету.

До складу делегатів Конференції студентів університету за посадами входять члени Студентської ради університету, голова профспілкового комітету студентів університету (за згодою).

Конференцію студентів університету скликає Студентська рада університету за власним рішенням або на вимогу не менше ніж 30% студентів університету, або за ініціативою ректорату університету.

Конференцію студентів університету проводять не рідше одного разу на навчальний рік. Засідання Конференції є правомочним за наявності не менше 2/3 від загальної кількості делегатів.

Рішення Конференції приймають шляхом прямого голосування простою більшістю голосів присутніх делегатів Конференції. Протокол Конференції підписують головуючий та секретар Конференції. Рішення Конференції студентів університету є обов'язковими для виконання органами студентського самоврядування та носять рекомендаційний характер для адміністрації університету.

Конференція студентів університету:

- обирає голову Студентської ради університету;

- обирає заступника голови та секретаря Студентської ради університету за поданням голови Студентської ради університету;

заслуховує звіт голови Студентської ради університету;

ухвалює Положення про студентське самоврядування ХНТУ, вносить зміни та доповнення до нього;

визначає чергові завдання, стратегію і напрями дій студентського самоврядування університету.

Студентська рада університету: Вищим представницьким органом студентського самоврядування університету є Студентська рада університету. До складу Студентської ради університету входять голова Студентської ради університету, секретар Студентської ради університету, заступники голови Студентської ради університету, голови Студентських рад курсів, повноважний представник профспілкового комітету студентів університету (за згодою).

Засідання Студентської ради університету відбуваються не рідше одного разу на місяць. Позачергові засідання скликає голова Студентської ради університету за власним рішенням або на вимогу не менше ніж 1/3 членів Студентської ради університету. Засідання Студентської ради університету є правомочним за наявності не менше 2/3 членів Студентської ради університету. Рішення Студентської ради університету приймають шляхом прямого голосування простою більшістю голосів присутніх членів Студентської ради університету. Рішення Студентської ради університету підписує голова Студентської ради університету та секретар Студентської ради університету. Рішення Студентської ради університету є обов'язковими для виконання головою Студентської ради університету, членами Студентської ради університету та членами виконавчого комітету Студентської ради університету.

Студентська рада університету:

організовує діяльність студентського самоврядування університету;

здійснює організаційне керівництво діяльністю студентського самоврядування в університеті;

визначає позицію студентського самоврядування в університеті з актуальних питань студентського життя;

представляє студентське самоврядування університету в органах управління університетом, органах місцевої та державної влади, місцевих, регіональних, всеукраїнських та міжнародних громадських організаціях;

приймає рішення в межах своїх повноважень;

скликає Конференцію студентів університету;

- формує перелік відділів Виконавчого комітету Студентської ради університету;

- обирає керівників відділів Виконавчого комітету Студентської ради університету за поданням голови Студентської ради університету;

- щомісяця заслуховує звіти керівників відділів Виконавчого комітету Студентської ради університету;

бере участь у формуванні студентської фракції у Вченій Раді університету згідно з квотами, передбаченими Статутом ХНТУ;

вирішує питання про входження до регіональних, всеукраїнських та міжнародних об'єднань, спілок та союзів, укладає з ними відповідні угоди;

заслуховує щорічні звіти керівників органів студентського самоврядування університету;

звітує про свою роботу на Конференції студентів університету.

Голова Студентської ради університету: Голова Студентської ради університету обирається на Конференції студентів університету з числа студентів і аспірантів університету прямим голосуванням терміном на один рік. Реєстрація кандидатів на посаду голови Студентської ради університету здійснюється Студентською радою університету на підставі особистої заяви кандидата або подання студентських колективів (котре оформлюються протоколом), які подаються не пізніше 5 робочих днів до дати проведення Конференції студентів університету.

Розпорядження голови Студентської ради університету є обов'язковими для членів Студентської ради університету та членів Виконавчого комітету Студентської ради університету.

Голова Студентської ради університету:

дотримується чинного законодавства;

виконує рішення Конференції студентів університету;

виконує рішення Студентської ради університету;

щорічно звітує про результати діяльності Студентської ради університету;

здійснює організаційне керівництво Студентською радою університету;

здійснює організаційне керівництво Виконавчим комітетом Студентської ради університету;

розподіляє обов'язки між заступниками голови Студентської ради університету;

головує на засіданнях Студентської ради університету;

здійснює представницькі функції;

підписує від імені Студентської ради університету усі види угод та інші документи;

- може делегувати окремі повноваження своїм заступникам, іншим членам Студентської ради університету та членам Виконавчого комітету університету.

Секретар Студентської ради університету: Секретаря Студентської ради університету обирає Конференція студентів університету за поданням голови Студентської ради університету терміном на один рік. Секретар є обраним, якщо за нього проголосувала більшість членів Конференції студентів університету.