Формування мотивації при вивченні іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Формування мотивації у навчанні

2. Види мотивації вивчення іноземної мови

3. Основні джерела мотивації у навчанні англійської мови

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

мотивація особистість англійська мова

Стрімкий розвиток сучасних технологій диктує нові вимоги для тих, хто намагається йти в ногу з часом. Володіння англійською є невід'ємним атрибутом успішної людини, тому швидко зростає потреба у вивченні англійської мови.

В наш час знання іноземної мови має дуже велике значення. Розширення та поглиблення зв'язків між державами світу підвищують запит на спеціалістів зі знанням іноземних мов. Вивчення англійської мови стає важливим як для професійного розвитку, так і для особистісного розвитку взагалі.

В умовах інтеграції України в міжнародний науково-освітній простір вивчення іноземних мов, а особливо англійської - мови міжнародного спілкування, є не просто складником фундаментальної освіти, а стає одним з ключових для задоволення таких вимог Болонського процесу, як розширення мобільності НПП, учнів для взаємного збагачення європейським досвідом; підвищення конкурентоспроможності випускників на внутрішньому, європейському і світовому ринках праці.

Підвищення якості навчання іноземної мови має забезпечуватися підтримкою в мотиваційному напрямку, метою чого є підвищення зацікавленості в отриманні саме знань, на противагу отриманню диплома, шляхом роз'яснювальної роботи щодо ролі володіння іноземними мовами.

Згідно програми для загальноосвітніх навчальних закладів з іноземних мов, головною метою навчання англійської мови полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань та навичок. Виділяють принцип мотивованості як складову частину комунікативного методу навчання іноземної мови. Як відомо, існує декілька видів мотивації: стійка та нестійка, позитивна та негативна, зовнішня та внутрішня. Одним із різновидів внутрішньої мотивації є комунікативна мотивація.

1. Формування мотивації у навчанні

Займаючись проблемою вивчення формування позитивної мотивації, одним з перших встає питання про те місце, яке воно займає в структурі особистості.

Є такий особливий вид потреб, як потреба в досягненнях. Є такий тип учнів, які відчувають сильну потребу в досягненнях, вважають за краще покладатися на власні сили і прагнуть самовдосконалення. Вони схильні працювати над завданнями, які вимагають чималих зусиль, але не є нерозв'язними. Вони відчувають більше задоволення від своєї роботи тоді, коли самі можуть її планувати і самостійно визначати свої цілі.

Ті учні, які зазвичай вчаться з високою потребою в досягненнях ставлять перед собою такі завдання, виконання яких буде для оточуючих символом або ознакою успіху. Такі люди хочуть бути завжди на висоті і люблять отримувати позитивні відгуки про свою діяльність від оточуючих. Схвалення інших для них понад усе. Такі люди навіть свій вільний час присвячують діяльності, пов'язаній з їх основною роботою.

На формування у дитини позитивної мотивації в навчанні впливають установки батьків. Зазвичай батьки з високою потребою в досягненнях вимагають від своїх дітей більшої самостійності. Їх діти вже в відносно ранньому віці вчаться покладатися на власні сили. В результаті у них розвивається відчуття впевненості в собі, і власні досягнення приносять їм радість.

Батьки з низькою потребою в досягненнях, як правило, надмірно опікають своїх дітей. Навіть коли в цьому немає необхідності, вони допомагають їм виконувати повсякденні справи. Таким дітям надається менше свободи, і в них, зазвичай, формується слабка потреба в досягненнях.

Таким чином, досягнення розглядається як наочний доказ успіху. Тому формування у дитини позитивної мотивації можна охарактеризувати як прагнення досягти поставленої мети, досягти успіху.

Учні, мотивовані на успіх, віддають перевагу завданням середньої або трохи вище середньої важкості. Вони впевнені в успішному результаті задуманого, їм властиві рішучість в невизначених ситуаціях, схильність до розумного ризику, готовність узяти на себе відповідальність, велика наполегливість при прагненні до мети, адекватний середній рівень прагнень, який підвищується після успіху і знижується після невдачі. Дуже легкі завдання не приносять їм відчуття задоволення і справжнього успіху, а при виборі дуже важких велика вірогідність неуспіху; тому вони не обирають ні ті, ні інші. При виборі ж завдань середньої трудності успіх і невдача стають рівно вірогідними, і результат стає максимально залежним від власних зусиль людини.

2. Види мотивації вивчення іноземної мови

Проблема мотивації в навчанні виникає по кожному шкільному предмету. Однак особливо гостро стоїть проблема мотивації вивчення іноземних мов в середній школі. Дослідники питання мотивації наводять дані про зниження її від класу до класу. При цьому до моменту вивчення іноземної мови і на самому початку в учнів, як правило, висока мотивація. Їм хочеться розмовляти на іноземній мові з ровесниками; принадною виявляється можливість декламувати вірші і співати пісні на іноземній мові; читаючи дізнаватись про інші країни. Багато хлопців вбачають у вивченні іноземної мови щось “пригодницьке”, проникнення в новий незнайомий світ; привабливою виявляється можливість перевтілюватись: “Я розмовляю на рідній мові”. Словом майже у всіх є бажання володіти іноземною мовою, вміти спілкуватись безпосередньо, через книгу і листування. Але от починається процес оволодіння іноземною мовою і відношення учнів міняється, багато розчаровуються. Адже цей процес передбачає період накопичення “будівельного матеріалу”, стадію неминуче примітивного змісту, подолання різноманітних складностей, що відсуває досягнення мети, про яку мріялось.

В результаті зменшується мотивація зникає зустрічна активність, слабне воля, спрямована на оволодіння іноземними мовами, знижується успішність в цілому, яка в свою чергу негативно впливає на мотивацію. А згодом вже дорослими шкодують з приводу втраченого, виникає незадоволення не тільки собою, але головним чином, постановкою навчання іноземній мові. Такою є ситуація пов'язана з вивченням іноземної мови в школах і вузах.

Виникає питання: чи не є спад мотивації з усіма його наслідками об'єктивним процесом, якому неможливо протистояти? На щастя, це спростовує досвід кращих вчителів, учні яких успішно оволодівають іноземною мовою у необхідних межах. Вони відчувають свій прогрес і почуваються задоволеними від цього, тому висока мотивація супроводжує весь період їх навчання, значно підкріплюючи його. Після закінчення школи такі учні включаються в спецгрупи, вони використовують набуті навички і вміння з професійною метою, при написанні курсових і дипломних робіт, вони активні на міжнародних форумах молоді, виступаючи в якості перекладачів. Отже, існує можливість збереження і розвитку мотивації учнів до вивчення іноземної мови.

Психологи вивчаючи характер спонукальних сил і способи їх регуляції в навчанні, встановили різноманітність мотиваційної сфери людини, її складну структуру. По перше на неї можуть впливати соціальні мотиви, що визначаються потребами суспільства; у сукупності вони складають зовнішню мотивацію, яка існує у двох різновидах: як широка соціальна мотивація і вузькоособиста. По-друге на мотиваційно-спонукальну сферу людини може впливати і характер діяльності як такої. Це так звана внутрішня мотивація; її підвидом є мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер; в цих випадках прийнято говорити про позитивну і негативну мотивації. Існує, зрештою, і такий різновид мотивації, як дальня (дистантна, відстрочена) і близька (актуальна).

Існує кілька видів мотивації стосовно іноземної мови.

Точну характеристику широкої соціальної мотивації (різновид зовнішньої) дає П.М Якобсон: “Така мотивація процесу навчання пов'язана з досить гострим почуттям громадянського обов'язку перед країною, перед рідними, близькими людьми, пов'язана з думками про навчання, як про дорогу до засвоєння великих цінностей культури, як засіб, що дозволяє нести людям добро і користь, з уявою про навчання, як шлях до здійснення свого призначення в житті”. Так, для учнів основою для оволодіння іноземною мовою може стати перспектива участі в різноманітних міжнародних форумах.

Другий різновид зовнішньої мотивації - вузькоособистісна - визначає відношення до оволодіння іноземною мовою, як способу самоствердження, а інколи як шлях до особистого благополуччя. Тут можливий досить широкий діапазон морального плану: від громадянських мотивів до вузькоегоїстичних. Наприклад: “Хочу бути перекладачем - міжнародником: це престижно. (але і це корисна діяльність, що сприяє встановленню взаєморозуміння”), “Хочу бути вчителем іноземної мови, відчуваю, що це моє покликання, зможу принести користь”. “Хочу стати друкаркою із знанням іноземної мови; це добре оплачувана робота, зможу допомагати батькам і створити власну сім'ю». Тут можлива і негативна мотивація. “ Мені не подобається, але рідні вважають, що вона мені знадобиться; вони самі шкодують що погано нею володіють, і не хотіли б, щоб я допустився їхньої помилки”. “Я не люблю іноземну мову, але треба оволодіти нею, щоб хлопці переконалися, що й тут я можу бути лідером”.

Зовнішня мотивація, як правило, буває дистантною, далекою мотивацією, розрахованою на досягнення кінцевого результату навчання. Тим не менше її стимулюючий вплив на процес навчання може бути досить сильним. Вона на самому початку, а іноді ще й до вивчення іноземної мови націлює учнів на кінцеву мету. Важливо тільки будувати процес навчання таким чином, щоб учні в кожній його точці відчували сходження до поставленої мети, корисні рекомендації на цей рахунок наводяться Н.Є. Кузовлєвою, яка вважає що для посилення впливу широкої соціальної мотивації слід створювати спеціальні власне методичні засоби наочної презентації, що вказують на значення знань іноземної мови для найрізноманітніших спеціальностей: можна використовувати кінофільми, уривки з художніх творів і соціально-політичної літератури все це може наблизити і зробити відчутною далеку мету, створивши готовність до затрат часу і сил. Проте тут зовнішня мотивація змикається з внутрішньою і підкріплюється нею. При цьому якщо зовнішня мотивація виконує “стратегічну роль” задаючи ззовні рух на увесь період навчання, то внутрішня мотивація - “тактичну” так. як вона “підігрівається самим процесом володіння іноземною мовою (її часто тому називають процесуальною мотивацією). Ця мотивація є близькою і актуальною, адже навчальний процес повинен бути побудований таким чином щоб учні на кожному уроці відчували радість від задоволення потреб, специфічних для предмету іноземна мова.

Основні різновиди внутрішньої мотивації - комунікативна, лінгвопізнавальна і інструментальна.

Лінгвопізнавальна мотивація заключається у позитивному відношення учнів до самого мовного матеріалу, до вивчення основних властивостей мовних знаків. Уявляється, що можливі два шляхи її формування: опосередкований, тобто через комунікативну мотивацію, безпосередній, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів в мовному матеріалі.

Щоб зацікавити учнів мовним “будівельним матеріалом” необхідно, по-перше, звести до мінімуму часовий розрив у роботі над мовним матеріалом і його використанням у мові, тобто побудувати роботу над мовним матеріалом таким чином, щоб учні бачили мовну перспективу його застосування. Наприклад: засвоюється словниковий матеріал по темі “Урок іноземної мови”; бажано на цьому ж уроці чи в крайньому разі на наступну спонукати учнів до його використання в умовних ситуаціях: “Розкажи своєму другові, що ви робите на уроках іноземної мови, і запитай, як вони вивчають іноземну мову”.

По-друге, треба надавати установці, яка стосується роботи над мовним матеріалом, цілеспрямований мовний характер: “Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він буде потрібний нам для бесіди про …, для розігрування п'єски, при читанні оповідання…” І в цьому випадку створюється мовна перспектива.

По-третє, мовний матеріал, що підлягає засвоєнню на уроці, потрібно орієнтувати на одну тематичну область, навіть якщо він включає і позатематичний матеріал, типу мовних кліше, модально-оцінювальної лексики і граматичних явищ. В цьому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренування до використання буде побудований на одній змістовній основі, що в кінцевому результаті істотно для вирішення комунікативних задач.

“Різнотемність” позбавляє урок цілісності, вносить сумбур в ситуації, що негативно впливає на мову. І дійсно, важко уявити собі як можна з'єднати на одному уроці в комунікативному акті, лексику на тему “Одяг” і “Фрукти та овочі”, або “Урок англійської мови” і “Підготовка до подорожі”.

Отже, учні повинні відчувати необхідність в мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей.

Доцільно тому час від часу звертатися до прийому, що виявляє цей зв'язок. Вчитель каже: “Сьогодні ми будемо говорити про… Які слова і вирази нам можуть для цього знадобитися?”. Таким чином створюється потреба в нових словах. Учні називають на рідній мові потрібні їм слова і всіма своїми думками “виходять на зустріч” з їх іншомовними еквівалентами, що повідомляються вчителем. Мотивація при цьому зростає; помічено також, що і відкладення в пам'яті також підсилюється.

Однак не тільки відчутна комунікативна “вага” мовного матеріалу може викликати лінгвопізнавальну мотивацію. В навчальному процесі по іноземній мові важливо стимулювати безпосередній інтерес до мови як такої.

Вчителю потрібно зуміти втілити багаті загальноосвітні можливості іноземної мови, а це означає - зосередити увагу учнів на самій мові на її здатності давати імена речам, ідеям процесам, на ідіоматиці, на лінгвокраїнознавчому слові, на етимології, зрозуміло, якщо ці явища можуть бути пояснені на матеріалі шкільного мінімуму. З цією метою слід надати роботі над мовою характер пошукової, по-шкільному дослідницької діяльності, в результаті якої в учня розвивається філологічна пильність, вміння бачити за безпристрасним мовним знаком значення і зміст.

Велику роль у цьому відношенні відіграє розвиток мовної здогадки. Раптові “просвітлення” з приводу того чи іншого значення слова, виразу і граматичної форми дають учням велике задоволення і мотивують подальший лінгвістичний пошук. Вправляння в мовній здогадці можуть бути такими ж захоплюючими як і вирішення кросворду. Тому слід постійно спонукати учнів до мовної догадки, націлюючи увагу учнів на “підказки” і опори в самому матеріалі. Вправлення в мовній здогадці повинні супроводжувати процес навчання, починаючи з молодших класів,

Важливо також спонукати учнів до накопичення мовного матеріалу. Для цього рекомендується застосовувати різноманітні мовні ігри, органічно включаючи їх в урок. Атмосфера азарту, дух змагання, радість перемоги активізують сприйняття і запам'ятовування. Ігри - змагання, пов'язані з групуванням мовних явищ на основі якогось принципу, сприяють перебору слів граматичних форм, графем в момент найбільш напруженої роботи мозку, і ще гарантує запам'ятовування. Тут маються на увазі ігри типу: “Який ряд загадає більше слів на тему…”, “Який ряд швидше зробить…”. З допомогою гри можуть бути засвоєні всі необхідні сторони мовного знаку, поборені особливі складності функціональної і формальної властивостей.

Вчителю потрібно тільки ясно уявити собі методичний потенціал кожної окремої гри, і її методичний “виграш”.

Важливим видом внутрішньої мотивації є також інструментальна мотивація, тобто мотивація що випливає з позитивного відношення учнів до певних видів роботи.

Дидакти і педагогічні психологи в наш час все більше уваги приділяють методиці учнів. В формі нейтрального сприйняття її одержати неможливо. Звідси лозунг: “Вчити вчитися,” тобто “включати учня в самостійну навчальну діяльність, покласти його на позицію суб'єкта цієї діяльності, спрямувати і організувати цю діяльність таким чином, щоб учень приходив до відкриття тих чи інших фактів і законів, виробляв переконання, оволодівав методами вирішення задач, які йому пропонуються при вивченні того чи іншого навчального матеріалу”.

Це означає, що необхідно озброїти учнів певними прийомами оволодіння іноземною мовою, раціональний зміст яких був би очевидним і імпонував їм. Учнів слід в великій мірі ставити перед необхідністю самостійного знайомства з новим мовним матеріалом, показуючи їм оптимальний шлях до цього. В наш час, як правило, вчитель бере на себе знайомство учнів з мовним матеріалом, хоча учні можуть самостійно справитись з цим, адже додаток до підручника містить словник граматичний і лінгвокраїнознавчий довідники і є розрахований на учнів.

Справа вчителя - керувати самостійною діяльністю учнів. Для цього потрібно по-перше намітити конкретну мету, до якої вони повинні прийти, познайомившись з тим чи іншим мовним фактом; по-друге, спеціальними прийомами сприяти концентрації уваги учнів на суттєвих ознаках мовного матеріалу.

Одним з прийомів, з яким слід познайомити учнів при роботі над розширенням лексичного запасу, є створення картотеки і вміння керувати нею. На початковому етапі вона може складатися з карток з малюнками на зворотному боці яких написано відповідне слово на іноземній мові, на наступних етапах доцільно спонукати учнів до складання картотеки по тематичному принципу. Таку картотеку вони зможуть поповнювати від класу до класу. При цьому важливо переконати учнів у використанні картотеки. В основі навчання, мові належить концентричний принцип, що передбачає планомірне розширення тематики, тому є зручним мати під рукою тематично впорядкований матеріал: його можна легко “проінтегрувати” перед подальшим поповненням по даній темі.

Подібний зміст має складання власних граматичних довідників (“граматичних зошитів”), які також поповнюються від класу до класу. Граматичні явища в них слід зображати в таблицях і схемах, виділяючи кольором формальні ознаки. В цьому випадку узагальнений характер граматики виявиться особливо наочно. Такі граматичні довідники, складені самими учнями, є ефективним засобом систематизації граматичного матеріалу і отже, найважливішим пунктом закріплення граматичної бази.

Раціональні прийоми роботи над мовою можуть бути зроблені надбанням учнів. Так, учням слід розповісти про способи складання програми висловлювання і її перевагах. Складання програми висловлювання, що передбачає перебір смислової інформації в єдності з мовними засобами вираження є активним розумовим процесом, який значно сприяє збагаченню можливостей учнів. Готуючись до висловлювання, учень складає план у вигляді тез чи питань і до кожного пункту плану підбирає потрібні опори: це можуть бути слова, словоформи, словосполучення і речення. Якість висловлювання знаходиться у прямій залежності від складеної програми, при цьому учень відчуває себе справжнім господарем становища, що керує семантикою свого висловлювання.

Раціональні прийоми навчання повинні використовуватися учнями і при оволодінні іншомовним читанням. Читаючи текст, учні повинні керувати, зокрема, таким правилом: охопити ціле, яке допоможе з'ясувати деталі, зменшить ступінь невизначеності, підкаже узагальнений зміст тексту. При цьому треба вміти здобувати користь із заголовків, малюнків, таблиць, схем, що супроводжують текст, бачити в них інформаційну опору.

В результаті такого підходу учні будуть озброєні методичним інструментарієм для подальшого вдосконалення навичок і вмінь з іноземної мови, що спонукає їх по мірі оволодіння знаннями і способами діяльності, систематично виявляти активне ставлення до набутих знань і до самого процесу пізнання.

Названі тут види і підвиди мотивації є потенційними в деякій мірі. Чи будуть пробуджені ці сили, що тонізують навчання, чи перетворяться вони в реальну рушійну силу процесу навчання, залежить від вчителя.

У його функцію, отже, входить виховання мотивів навчання, тобто створення засобами даного предмету основ для виклику відповідних мотивів. Цю ідею А.Н. Леонтьєв висловив афористично: “… для того щоб знання виховували, потрібно виховувати ставлення до самих знань.”

3. Основні джерела мотивації у навчанні англійської мови

Говорячи про “мотивацію”, “мотиви”, звичайно мають на увазі ті фактори, які спонукають людину до діяльності. Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є певна потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла, і тим, чого вона ще не має, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє володіння іноземною мовою, вони стають мотивацією до її засвоєння.

Мотивація тісно пов'язана з трактуванням цілей навчально-виховного процесу. В цьому плані дуже важливо не оцінювати їх лише крізь призму вузько практичних інтересів окремих учнів.

Саме звідси бере початок “підступне” запитання, яке деякі старшокласники ставлять вчителеві: для чого учням вивчати іноземну мову, якщо після закінчення школи вона забудеться? Цілі навчально-виховного процесу визначають ставлення учнів до мови, яку вони вивчають. При цьому в деякій мірі це відношення випливає з установки при вивченні іноземної мови.

Всім добре відомо, що в середній школі і в певній мірі у вищій школі, навіть в мовній вищій школі, ставлення до мови дівчат трохи інше, ніж юнаків. Перші люблять іноземні мови і захоплюються ними більше, ніж другі. В результаті цього дівчата засвоюють мову значно ретельніше, ніж хлопці. Ми не можемо назвати причину цього факту, але він широко відомий всім психологам і викладачам іноземної мови.

Відома і інша форма відношення до іноземної мови, що визначається мірою її необхідності для діяльності осіб, що вивчають іноземні мови, особливо для реально-відчутної найближчої діяльності. Особи які вивчають іноземну мову, для того щоб через рік поїхати в цікаве закордонне відрядження чи на екскурсію, засвоюють мови набагато швидше і ретельніше, ніж особи, яким здається, що іноземна мова не принесе їм ніякої користі.

У зв'язку з цим надаємо міркування В.О. Сухомлинського. Він писав: “Не все що вивчається в середній загальноосвітній школі, має прямий зв'язок з працею на виробництві. Значною мірою цей зв'язок непрямий: навчаючись мислити, пізнавати світ - природу, працю, людину, вихованець і в трудовій діяльності повинен бути мислителем і творцем. У переважній своїй більшості знання, що їх наші вихованці набувають у школі, потрібні їм не безпосередньо для праці, а для того, щоб людина, яка прилучається до багатств і цінностей культури, почувала себе справжньою людиною, переживала гідність розумного, обдарованого володаря праці, щасливого тим, що в його житті є не тільки піклування про хліб насущний.”

В.О. Сухомлинський підкреслював також, що в обов'язки вчителя входить розкрити перед учнями свій предмет насамперед як джерело розумового розвитку.

На його думку, кожен повинен бути хоч трохи математиком, біологом, літератором і знавцем іноземної мови.

Серед інших предметів іноземна мова займає особливе місце - без знання її тепер не може обійтись жодній фахівець будь-якої галузі. Адже іноземна мова служить містком між культурами різних народів і робить можливим обмін духовними цінностями. Більш того, без іноземної мови неможливі економічні, політичні і культурні відносини між країнами, боротьба народів за мир і збереження загальнолюдських цінностей. Саме з таких позицій в першу чергу слід трактувати мету навчання цього предмета в школі, а водночас і шукати джерела мотивації.

Загалом мотиви навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, школи, вчителя, батьків. Такі мотиви ґрунтуються на почутті обов'язку перед суспільством, сім'єю, учителем, товаришами.

В їх основі - переконання в доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, поваги до вимог школи, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня тощо. Іноді зовнішні мотиви можуть мати й негативний характер, наприклад, коли учень навчається, щоб уникнути покарання з боку вчителя чи батьків. По-друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватись внутрішніми почуттями учня, пов'язаними з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, пристрастями, сформульованими раніше настановами.

Дія зовнішніх і внутрішніх факторів мотивації (“я повинен” і “мені хочеться”) має бути врівноваженою, крайності тут небажані. Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позиції зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення. Проте у всіх випадках найменшу користь приносять зовнішні негативні мотиви, - залякування двійками тощо.

Нарешті, мотивацію слід розглядати не як короткочасний фактор діяльності, який можна відкинути після досягнення мети. Йдеться про те, щоб почуття обов'язку було стабільним і закріплювалось у характері людини у постійне прагнення до діяльності, щоб воно стало рисою людини і впливало на хід її життєдіяльності й тоді, коли самі стимулюючі фактори перестають діяти.

Оскільки мотивація має велике значення у навчанні іноземної мови, вчителеві важливо своєчасно зберегти, збудити і підтримати її. Але для цього йому необхідно чітко бачити можливі джерела мотивації:

Усвідомлення і прийняття учнем соціальної необхідності вивчення іноземної мови.

Тут слід нагадати, що Сухомлинський вважав необхідним формувати в учнів почуття повинності. Людина працює насамперед тому, що її праця має суспільний сенс. Стосовно іноземної мови, він полягає в тому, що вона є знаряддям політичної боротьби, знаряддям розвитку економічних і культурних відносин з іншими народами, а також засобом одержання необхідної для суспільства інформації - політичної, наукової, культурної.

Проте у соціальному трактуванні мотивів вивчення іноземної мови є ще один аспект, який заслуговує на увагу. У процесі навчання, розвитку і виховання учень прагне до ідеалу, який формується і визначається потребами суспільства, його традиціями і звичаями. Громадське почуття обов'язку підказує учневі потребу стати високоосвіченою людиною, готовою до виконання тих завдань, які може поставити перед ним суспільство.

З огляду на це засвоєння учнем іноземної мови виступає як реалізація потреб суспільства, з якими він повинен рахуватись як громадянин. В обов'язок вчителя входить всіляко висвітлювати ці моменти - як крізь призму функцій іноземної мови в поточних подіях, так і на прикладах людей, які володіють іноземною мовою (дипломатів, бізнесменів, юристів, акторів, співаків тощо).

Формування в учнів особистісних потреб вивчення іноземної мови.

Значення таких потреб не варто перебільшувати. Як слушно зазначає Ш.О. Амонашвілі, природна мотивація засвоєння мови спрацьовує лише в ранньому дитинстві, коли мова виступає важливим засобом життєзабезпечення. Засвоєння іноземної мови десятирічною дитиною вже не переживається як актуальна потреба. Отже, якщо дивитись на речі реально, то прямі особистісні мотиви вивчення іноземної мови видаються незначними. І все ж в усій масі можливих внутрішніх стимулів і мотивів доцільно виділити два, якими вчитель може успішно керувати.

По-перше, в кожного учня, незалежно від рівня успішності, живе постійна потреба самовираження. Юність - це пора, коли людина визначає своє суспільне обличчя, коли розпочинається процес її громадського самоствердження. На цьому ґрунті спостерігається своєрідний спалах бажань, мотивів, активності, які поширюються на всі сторони життєдіяльності. Потреба самовираження стимулює процес самовдосконалення. У цей час підліток свідомо виробляє для себе правило поведінки, бере на себе певні обов'язки, приносить присяги тощо. Однією із складових цього процесу самоствердження є і бажання вчитися.

Для повнішої реалізації цих мотивів у навчанні іноземної мови необхідно насамперед розширити поле для самовираження учня, створити умови для більш самостійного і самокерованого засвоєння мови учнем. Відомо, що чим більш самостійною є пропонована учневі робота, тим охайніше і краще він її виконує. Потреба самовираження передбачає наявність в класі таких умов, за яких учень міг би продемонструвати свої досягнення - у розмові з своїм партнером, перед класом.

По-друге, говорячи про особистісні мотиви, не варто випускати з уваги і ту практичну функцію, яку іноземна мова відіграє або може відігравати в особистому житті учня. Вище зазначалось, що в учнів молодшого віку щодо іноземної мови немає чисто прагматичних поглядів. Вони люблять її як новий і цікавий предмет, практично не пов'язуючи ще з нею своїх планів. Проте перспектива спілкування іноземною мовою є для них привабливою і важливою. Зрештою, це спілкування може мати дещо “ігровий” характер, але не менш значущий. Звідси випливає необхідність найшвидшого засвоєння учнями мови в такому обсязі, щоб учитель міг вести уроки іноземною мовою.

У старших класах учні дещо по-іншому оцінюють практичну функцію мови.

На відміну від своїх молодших товаришів, старшокласники готові зрозуміти труднощі застосування мови на уроці. Їх погляди на іноземну мову стають більш прагматичними. Вступаючи в пору вибору професії, вони сприймають її крізь призму своєї майбутньої діяльності. Таку мотивацію можна підтримати, підкресливши, що іноземна мова буде джерелом одержання додаткової інформації для представника будь-якої професії.

3. Вагомим, постійно діючим джерелом мотивації навчання іноземної мови є задоволення від самого процесу навчання, те, що називають радістю пізнання. Йдеться про те, щоб навчання було легким і учень не відчував труднощів у навчальній праці. Навпаки, постійне переборення труднощів є неодмінною умовою такого задоволення. Успіх окрилює людину, невдачі ж позбавляють її віри в свої сили.

Задоволення від навчальної праці зумовлюється такими двома факторами. По-перше, радістю досягнення результату, яка спочатку випливає з окремих успіхів а згодом може стати постійною внутрішньою потребою, нормою. Потреба успіху формується за умов, коли учень постійно домагається позитивних результатів.

В.О. Сухомлинський підкреслював, що навчання втрачає свою виховну цінність, якщо воно не забезпечує реальних успіхів. Навпаки почуття відрази до навчання, як правило, завжди має в своїй основі даремність зусиль учня. Майстерність учителя полягає в тому, щоб засобами індивідуалізації та диференціації навчання забезпечити помітне зростання рівня знань учня. Не можуть всі встигати однаково, але кожен може і повинен зробити те, що йому під силу. Важливо, щоб учень не стояв на місці. Створені вчителем “ситуації успіху” особливо необхідні слабшим учням.

По-друге, задоволення від навчання зумовлюється тим, що в процесі його реалізується потреба інтелектуальної діяльності, закладена в людині еволюцією. Завдяки цій потребі людина тягнеться до переборення труднощів навіть тоді, коли це не має для неї ніякого практичного значення. Прикладом цього може бути участь в інтелектуальних іграх тощо. Вдале розв'язання задачі, проблеми, забезпечує нове, ширше розуміння дійсності, що й викликає в людини почуття задоволення.

У педагогіці потреби інтелектуальної діяльності пов'язується з поняттям “пізнавальний інтерес”. Останній є надійним і водночас реальним, незалежним від об'єктивних умов фактором мотивації навчання, який ґрунтується на привабливості процесу самовдосконалення і веде до формування “ненаситної потреби” в ньому.

4. У формуванні мотивів вивчення іноземної мови і позитивного ставлення учня до предмета велику роль може відіграти сам учитель. Тут насамперед йдеться про стосунки, які склалися між ним і кожним учнем зокрема. Якщо вони доброзичливі, довірливі, передбачають взаємодопомогу, мотив радості від навчання має сприятливий ґрунт, а позитивне ставлення учня до вчителя переноситься на предмет. Водночас відчуженість, недовір'я, авторитетність, іронія з боку вчителя викликають в учня відповідні негативні почуття і зумовлюють пасивне ставлення до предмета, бажання “відсидітись” на уроці тощо. Байдужий учитель не може захопити своїх учнів предметом. Якщо ж він постійно демонструє відданість своїй справі, впевненість в успіху своєї діяльності, віру в культурно-пізнавальну цінність предмета, це відразу передається учням і стає джерелом мотивації навчання.

Зростання професійного досвіду вчителя іноземної мови полягає перш за все у його оволодінні прийомами, що стимулюють спілкування. З їх допомогою він може будь-який матеріал програми повернути в комунікативне русло. Вчитель виробляє в собі здатність перетворювати живі враження дійсності в предмет спілкування на уроці. Ще тільки переступивши поріг класу, він перетворюється в партнера по спілкуванню “першого серед рівних” і одночасно організатора, пропонуючи відповідні ситуації і втягуючи в них учнів. Він прагне при цьому, щоб кожен учень знайшов свою форму виявлення в бесіді, показав свої можливості. Вже мовна “зарядка” початку уроку - це фактично комунікативна передмова уроку.

Від її характеру залежить наявність чи відсутність відповідної атмосфери. Навіть «чергова» розмова про погоду зможе викликати учнів на розмову, якщо її побудувати не стандартно. Наприклад, вчитель (дивлячись у вікно): «Дощ. Всі йдуть в плащах з парасольками. А я люблю дощ, люблю гуляти під дощем. Повітря таке свіже. Головне - вдягнутися по погоді. Як кажуть англійці: «Нема поганої погоди, є поганий одяг».

Висновок

Мотивація визначає продуктивність навчальної діяльності і є її органічною складовою. Наближення мовної діяльності на уроці до реальної комунікації дає можливість використовувати мову як засіб спілкування, підвищує інтерес учнів до навчання і до мови, яку вони вивчають. Для того, щоб урок був вдалим і плідним, вчитель повинен ретельно до нього підготуватися, зваживши всі мотиви і враховуючи мотиваційну сферу кожного учня зокрема. Педагоги-новатори пропонують записати урок на плівку для того, щоб проаналізувати його пізніше зі сторони. Такий підхід гарантує істинну мотивацію, а також справжню внутрішню активність учня. При наявності внутрішньої активності, не потрібно ніяких додаткових прийомів активізації,бо учень вирішує мовно-розумову задачу, яка зачіпає його як особистість, і сам охоче вступає в контакт. В основі мотивації лежить потреба. В основі комунікативної мотивації лежить потреба двох видів: потреба в спілкуванні як така, властива людині як істоті соціальній; потреба в здійсненні конкретного мовного вчинку, потреба “втрутитись” в дану мовну ситуацію.

Основи для виникнення комунікативної мотивації можуть бути закладені при постановці задач уроку, при відповідному змісті і відповідних організаційних формах уроку. Все це опосередковується вчителем і залежить від його стилю роботи. Принципово важливо підкреслити, що комунікативна мотивація забезпечує не ззовні, а в межах самого комунікативного методу.

Виходячи із сказаного можна зробити висновок, що якість виконання діяльності та її результат залежать перш за все від спонук і потреб індивіда, його мотивації, що викликає цілеспрямовану активність, яка визначає вибір засобів і прийомів, їх впорядкування для досягнення мети. Мотивація є запускним механізмом будь-якої діяльності, чи то є праця, спілкування, чи пізнання. Живить і підтримує мотивацію видимий, реальний, поетапний і кінцевий успіх. Якщо успіху немає, то мотивація згасає і це негативно позначається на виконавцеві діяльності.

Список використаної літератури

1. Вартанова И.И. До проблеми мотивації навчальної діяльності// Вісник МГУ. Психологія. - 2000. - №4. - С. 33-41.

2. Гальскова Н.Д. Теорія викладання англійської мови. Лінгводидактика та методика. - М.: ИЦ «Академія», 2004. - 336 с.

3. Зязюн І.А. Мотивація і мотиви людської поведінки// Початкова школа. - 1999. - №6. - С.3-6.

4. Колкер Я.М. Практична методика вивчення іноземних мов. - М.: ИЦ «Академія», 2000 - 264 с.

5. Латишев Л.К. Теорія, практика та методика викладання. - М.: ИЦ «Академія», 2003. - 192 с.

6. Маркова А.К. Формування мотивації навчання. - М.: Просвітлення, 1990. - 214 с.

7. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. - К.: Ленвіт, 1999. - 269 с.

8. Пассов Е.И. Ціль навчання іноземної мови на сучасному етапі розвитку суспільства// Иностранный язык. - 1997. - №6. - С. 11-12.

9. Рогова Г.В., Верещагина И.Н. Методика обучения английскому языку на начальном этапе в средней школе. - М.: Просвещение, 1998. - 211 с.

10. Яцишин О.М. Визначення оптимальної структури мотиваційного синдрому вивчення англійської мови студентами економічних спеціальностей// Мова. Культура. Бізнес. - К., 2003. - Вип. 1. - С. 308-316.

Размещено на Allbest.ru