Самостійне вивчення учнями нового матеріалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Значення та особливості самостійного оволодіння матеріалом учнями різних вікових груп

2. Зміст, види та класифікації самостійної роботи

3. Самостійне вивчення нового матеріалу за підручником

3.1 Самостійна робота з підручником у класі під керівництвом вчителя

3.2 Самостійне вивчення нового матеріалу за підручником вдома

4. Різні види самостійної роботи учнів, що сприяють закріпленню нового матеріалу

5. Програмоване навчання як вид самостійної роботи над новим матеріалом

6. Організація самостійної роботи учнів на уроках математики

Висновки

Література

Додатки



Вступ

Наш світ динамічно розвивається і щоб бути успішним в ньому, потрібно стежити за новими відкриттями, освоювати нові технології, постійно навчатись новому, часто навіть незнайомому. Вирішального значення для економічної ефективності і конкурентоспроможності країни, забезпечення її інтелектуального потенціалу і власного місця в сучасному світі набувають наукові, технічні знання, високі моральні якості особистості, її творчий потенціал, ініціатива, відчуття нового, здатність адаптуватися до умов, що швидко змінюються. Ці вимоги суспільства до особистості викликані тим, що сьогодні за наявності досконалої техніки і високих технологій, їх ефективне використання можливе лише за наявності працівників із вказаними якостями.

Зараз все частіше звучать переконання в тому, що ключ до майбутнього, до розв'язання сучасних проблем, до розвитку суспільства лежить в освіченості всього населення і у постійному підвищенні рівня його освіти.

Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається ще у шкільному віці. У зв'язку з цим у концепції шкільної освіти велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності учнів у процесі навчання.

Особливу актуальність набуває зараз проблема формування самостійності мислення учнів, спроможності отримувати, аналізувати інформацію і приймати адекватні рішення, використовувати в практичній діяльності нові інформаційні технології.

На жаль, вчителі не часто застосовують самостійну роботу для вивчення нового матеріалу, надаючи перевагу тому, щоб учні засвоювали вже готовий матеріал. Як наслідок, учні вчаться лише відтворювати отримані знання, не докладаючи особливих зусиль.

Такі учні мають багато проблем у подальшому навчанні і навіть у дорослому житті, оскільки вони не навчені шукати необхідний матеріал в підручнику а тим більше виділити головне з декількох джерел. Таким людям важко добитися якихось успіхів ужитті, адже в них слабка вольова сфера, їм постійно потрібна допомога зі сторони, хтось, хто буде змушувати їх робити крок вперед. А такі риси характеру повинні закладатися ще у дитячому віці.

Тому зараз є необхідним привчати дітей до самостійної роботи на уроках, причому не просто застосовувати отримані знання для вирішення задач, а й здобувати їх самостійно. Адже саме завдяки бажанню людини досліджувати щось невідоме, відкривати щось нове наш світ невпинно рухається вперед.



1. Значення та особливості самостійного оволодіння матеріалом учнями різних вікових груп

Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність виявляє якість процесу пізнання, риси особистості учня і форму організації навчання.

Самостійна робота -- це спеціально організована діяльність учнів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, спрямована на самостійне виконання навчальних завдань різних рівнів складності як на аудиторних заняттях, так і в позааудиторний час. Метою самостійної роботи учнів є її спрямування на виконання соціального замовлення, тобто у формуванні в учнів уміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у потоці наукової інформації.

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань. Тому, проблема самостійної роботи учнів як ефективного методу формування вміння вчитися, навичок самоосвіти є актуальною.

Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Процес розвитку учбової діяльності означає формування під впливом вчителя основних структурних компонентів цієї діяльності. Учбову діяльність учні освоюють у сумісній діяльності з вчителем, учень повинен навчитися виконувати елементи цієї діяльності самостійно, без втручання вчителя.

Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей. А тому необхідним є врахування вікових та інтелектуальних можливостей учнів.

На різних вікових етапах процес сприймання має свої особливості, зумовлені психологією школяра, його життєвим досвідом.

У початкових класах учні опановують техніку читання, вчаться відрізняти головне від другорядного, поділяють прочитане в підручнику на складові частини, придумують заголовки до цих частин. Молодші школярі вчаться відрізняти навчальну задачу від конкретно-практичної, осмислено сприймати цілі та формулювати їх самостійно.

У молодшому й середньому шкільному віці в дітей слабко розвинені процеси саморегуляції й вольова сфера. Тому спонукання їх до самоконтролю важливе на всіх етапах самостійної роботи (орієнтовному, виконавському, заключному). Інша важлива умова розвитку індивідуальності учнів - цілеспрямоване формування у школярів спеціальних навичок самоконтролю на різних навчальних предметах. Така робота повинна починатись учителями вже в початкових класах. Невисокий рівень самоконтролю учнів є наслідком того, що на уроках багато хто з них фактично не навчаються цьому. Тим часом самоконтроль необхідний на різних етапах навчального процесу, і, відповідно, на різних етапах уроку учнів треба йому навчати.

Поступово прийоми роботи з друкованим текстом ускладнюються й урізноманітнюються: вибіркове читання і переказ, виписування, добір фактичного матеріалу за питанням, складання плану, конспекту, виписування тез, усний або письмовий виклад своїх зауважень щодо прочитаного, написання рецензій, анотацій, біографічних заміток, упорядкування термінологічних, статистичних, хронологічних, довідкових таблиць, схем, діаграм, підготовка повідомлень і доповідей учнів тощо. Поступово в учнів виробляється звичка працювати з додатковою літературою (словниками, енциклопедіями, каталогами, газетами, журналами, технічною літературою, технічною документацією, інструкційними картами та ін.).



2. Зміст, види та класифікації самостійної роботи

Зазвичай, кажучи про учбову діяльність, дослідники мають на увазі роботу учня в класі. Але організація учбової діяльності школяра включає разом з класною його домашню, позакласну і самостійну роботу по предмету.

Самостійна робота є одним з важливих засобів систематичного й міцного засвоєння учнями навчального матеріалу з математики. Даний вид роботи виконується учнями в спеціально відведений для цього час за завданням вчителя, але без його безпосередньої участі.

Вчитель проводить на уроках самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірочні, підготовчі, навчальні. Так, перевірочні роботи допомагають їй контролювати знання учнів; підготовчі -- актуалізують опорні знання, які необхідні для наступного сприймання нового матеріалу; навчальні -- під час вивчення нової теми, але лише тоді, коли вчитель переконаний, що попередні знання, на яких грунтується вивчення нового, добре засвоєні школярами.

Самостійній роботі на уроці властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу в школі, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко -- до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

У теорії й практиці найчастіше зустрічаються такі класифікації самостійних робіт:

1) За мірою самостійності;

2) За мірою індивідуалізації;

3) За дидактичними цілями;

4) За джерелом знань.

--У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири основних типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожен з цих типів має свою дидактичну мету.

1. Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль учителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками - зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. У школярів зникає зацікавленість до навчання і предмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.

2. Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів.

3. Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширенішим видом евристичних самостійних робіт у практиці школи є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, рівнянь, розрахунків.

4. Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу -- один з найефективніших засобів формування творчої особистості. Це можуть бути такі роботи: розв'язування текстових задач декількома способами; розв'язування відомої типової задачі ( а в старших класах доведення теореми ) нетрадиційнимспособом; складання задач; математичні твори; доповіді учнів на засіданнях гуртків і факультативів.

Самостійні роботи відтворюючого та творчого характерів можуть бути усними і письмовими; класними і домашніми;фронтальними, груповими, індивідуальними. Їх взаємозв'язок та наступність у виконанні є основою для оптимального засвоєння математичних знань, розвитку учнів.

-- Відносно мети застосування виділяють такі види самостійних робіт:

1. з метою формування математичних понять;

2. підготовчі вправи для формування поняття;

3. вправи і задачі для закріплення нового матеріалу;

4. тренувальні вправи з метою формування умінь застосовувати одержані знання при розв'язуванні задач, прикладів;

5. з метою формування практичних навичок, побудов при розв'язуванні геометричних задач.

--За джерелом знань виділяють такі види самостійних робіт:

1. робота з підручником;

2. робота з довідковою літературою;

3. розв'язування і складання задач;

4. завдання за схемами, кресленнями, графіками, таблицями;

5. твори і описи.

--За мірою індивідуалізації розрізняють індивідуальну ( коли учні працюють за варіантами різної складності) та групову (завдання виконують разом учні, що сидять за однією партою) навчаючі роботи.

Підготовка до навчаючої самостійної роботи проходить на попередніх уроках. Але безпосередньо перед початком навчаючої роботи вчителю потрібно пояснити учням правила виконання роботи та дати вказівки по її оформленню.

Навчаюча робота може бути двох видів:

1) на початку роботи учням пропонується пояснювальний текст, а потім вправи, виконання яких повинно сприяти забезпеченню свідомого засвоєння навчального матеріалу;

2) пояснювальний текст на початку роботи відсутній, а робота представлена системою вправ, у ході виконання яких, учні виводять нове правило, чи знайомляться з новим поняттям.

Під час проведення навчаючої самостійної роботи вчитель може допомогати учням, в яких виникли складнощі, або пропонувати переглянути той параграф підручника, який потрібен для виконання даного завдання. Також учням дозволяється консультуватися у своїх товаришів.

Якщо виявиться, що значна кількість учнів не справляється з завданнями, то вчителю варто перервати самостійну роботу і продовжити вивчення нового матеріалу в іншій формі.

Завершенням навчальної роботи є бесіда. Її метою є перевірити, як учнізасвоїли навчальний матеріал, чи вміють вони використовувати отримані знання під час виконання вправ стандартного виду. Бесіду проводять за 10 - 15хвилин до кінця уроку. Потрібно звернути увагу на типові помилки, які були допущені учнями під час виконання завдань.

Оскільки головною метою навчаючої самостійної роботи є не оцінка знань, а вивчення нового матеріалу, то і оцінки повинні бути лише позитивними.

учень підручник самостійний математика



3. Самостійне вивчення нового матеріалу за підручником

Одним з видів самостійної роботи учнів з математики в класі є самостійнє вивчення теорії за підручником.

Пропонувати учням самостійно опрацьовувати за підручником теоретичний матеріал треба хоча б три-чотири рази за семестр (залежно від того, як вони вміють працювати з книгою). Основна мета таких завдань -- навчити учнів читати математичний текст, інакше кажучи, навчити їх учитися.

Які особливості математичного тексту? Чим відрізняється він, наприклад, від тексту художніх, історичних книг?

По-перше, наявністю багатьох математичних понять, термінів, формул, символів. Коли учень не знає хоч якого-небудь терміна чи символу, що є в тексті, він не зможе його зрозуміти.

По-друге, наявністю різних схематичних рисунків, тісно пов'язаних з текстом. На них треба дивитися паралельно з читанням тексту; читати доводиться не абзацами і навіть не реченнями, а частинами речень.

По-третє, наявністю багатьох шрифтів: курсив, розрядка, петит, якими виділяють означення, теореми, правила, примітки.

По-четверте, стилем викладу, чіткістю, лаконічністю, строгістю. Читання математичної книги потребує максимальної уваги, міцного знання всього попереднього матеріалу. У математичному тексті на кожному кроці доводиться зустрічатися з різними посиланнями на наведені раніше теореми, означення, задачі, аксіоми. Читати математичну книгу треба з олівцем у руках. Уміння читати математичний текст виробляється поступово. Щоб навчити учнів працювати над математичним підручником, треба відвести кілька спеціальних уроків у 5-му і 6-му класах (а якщо потрібно, то й у старших). Можна запропонувати учням такі правила роботи над математичною книгою:

1. Математична книга -- не роман, читай її з олівцем у руках.

2. Читаючи, не поспішай, намагайся зрозуміти кожну фразу і кожен абзац.

3. Особливу увагу зверни на означення і теореми, зрозумій роль кожного слова в їх формулюваннях.

4. Читаючи доведення теореми, з'ясуй, що дано і що треба довести. Спочатку спробуй довести її самостійно (або хоча б подумай, яким чином можна її довести).

5. Якщо читаєш про властивості геометричних фігур, уяви їх, намалюй, використай предмети, що тебе оточують.

6. Ти закінчив читати параграф. Не поспішай братись за іншу роботу. Продумай, про що йшлося в цьому параграфі, найважливіше намагайся запам'ятати.

Самостійну роботу обов'язково треба перевіряти. Бажано зауважити учням, що відповідати можна не завжди у такій самій послідовності, як у підручнику. Коли учень змінює послідовність, змінює приклади,-- це навіть краще, ніж коли він розповідатиме точно за підручником.

У процесі самостійної роботи учнів з підручником часто відбувається процес злиття навчання з вивченням.

Завдання вчителя полягає в такій організації самостійної роботи учнів, при якій на основі засвоєної з підручників інформації учні могли б на практиці застосовувати набуті знання, тобто дати свої формулювання означень, теорем, запропонувати інші способи доведення теорем і розв'язування задач. З цією метою доцільно майже на кожному уроці практикувати виконання самостійних завдань тренувального характеру, враховуючи рівень знань кожного учня.

Для учнів є дуже важливим навчитися правильно користуватися підручником, тому вчитель, починаючи роботу в 5-му класі, повинен приділити достатньо уваги навчанню учнів роботі з підручником. Варто врахувати, що більшість дітей цього віку не вміють користуватися заголовками, читати навчальний текст, розбивати його на смислові частини та записувати інформацію у вигляді коротких тез. Значна частина учнів має труднощі під час пошуку в підручнику відповідей на запитання. Тому потрібна система уроків, на яких слід навчати учнів роботі над учбовим текстом.

3.1 Самостійна робота з підручником у класі під керівництвом вчителя

Самостійна робота учнів з підручником -- один з найважливіших методів набуття систематичних, міцних і ґрунтовних знань. Вона більше, ніж будь-які інші методи, залежить від вікових особливостей дітей та рівня їхнього розвитку.

Необхідність використання в навчальному процесі самостійної роботи учнів з підручником не викликає сумніву. Вона виробляє навики самостійної роботи з книгою, розвиває вміння складати план, вибираючи головне з прочитаного, дозволяє краще зрозуміти і запам'ятати зміст навчального матеріалу.

При самостійній роботі з підручником на уроці з'являється можливість тут же вияснити в учителя все незрозуміле, в класі створюється піднесений робочий настрій, який згуртовує всіх учнів на чітке виконання конкретного завдання.

Завдання вчителя - якнайширше використовувати дидактичні можливості підручника в спільній роботі з учнями, так як за допомогою підручника можна виконувати інформативну, навчальну, розвиваючу і виховну функцію процесу навчання. Структура і методичний апарат підручника повинні бути добре відомі і учням, і вчителеві і використовуватися ними в навчальній роботі. Наприклад, при доведенні нової теореми, вчитель може попросити учнів знайти в підручнику ті властивості і теореми, які було доведено раніше.

Нерідко учні просять пояснити ті питання, які чітко викладені в підручнику і при використанні ілюстрацій можуть бути вияснені самостійно, без додаткового пояснення вчителя. Деяким учням важко повторити формулювання законів, правил, не завжди продумують приклади для ілюстрування переказу за підручником.

При складанні плану чи конспекту змісту параграфа вони, як правило, переписують фрагменти тексту без виділення в ньому головного.

Багато учнів вважають, що читати підручник і зрозуміти його можна лише після пояснення вчителя, тому після пропуску уроків вони нерідко відмовляються відповідати, посилаючись на те, що не чули пояснень вчителя.

Як правило, у таких учнів не сформована звичка розмірковувати над текстом підручника, самостійно знаходити відповідь на поставлені запитання, вивчаючи зміст параграфу, використовуючи ілюстрації або дані довідкових таблиць.

Учням, яким важко в роботі з текстом чи методичним апаратом підручника, на різних уроках потрібно мати пам'ятки-інструкції такого змісту:

Як працювати з текстом підручника:

1. Прочитайте назву теми, заголовок параграфу і продумайте його зміст, зв'язок з раніше вивченим матеріалом.

2. Прочитайте весь параграф. Упевніться, що нові терміни вам зрозумілі. Роздивіться запропоновані до тексту ілюстрації і постарайтесь зрозуміти в них головне.

3. Вивчіть визначення понять, формулювання законів і правил, які є в тексті. Підберіть в підручнику чи приведіть свої приклади для їх ілюстрації.

4. Складіть план прочитаного. Обдумайте, в якій послідовності краще переказувати текст і як ілюструвати свою відповідь. Важкий текст прочитайте знову, розбираючи по абзацах.

5. Перекажіть текст у відповідності до наміченої послідовності викладання.

6. Перевірте, чи всі завдання в кінці параграфа чи теми ви можете виконати. Незрозуміле виясніть у товаришів чи вчителя.

Уміння працювати з книгою, культура читання, прагнення до неї тісно пов'язані з розвитком людини, її навчання. Розглянемо коротко деякі дидактичні умови організації роботи з підручником на уроці.

1. Роботу з підручником необхідно ретельно планувати, вважаючи її одним з видів самостійної діяльності школярів.

2. Діями учнів потрібно чітко керувати: що читати, з якою метою, на які питання відповідати, які вправи виконувати після прочитання параграфа.

3. Робота з підручником не повинна займати весь час уроку. Вона розумно поєднується з іншими видами навчальної роботи.

4. Недоцільно заучувати напам'ять прочитане. Важливо виділити головну ідею кожного абзацу або скласти план прочитаного.

5. Широко використовувати графічний матеріал підручника для самостійної роботи: аналіз малюнка, розповідь за картинкам; читання та аналіз графіків.

6. Необхідно цілеспрямовано працювати з тими запитаннями, які є в підручниках в кінці параграфа.

7. Роботу з підручником потрібно використовувати на всіх етапах уроку. При комплексному використанні вона створює певну систему.

8. Вчитель може скласти систему запитань, на які в тексті підручника потрібно знайти відповідь. Можна запропонувати учням переказати своїми словами основну думку прочитаного абзацу, доведення, розділити текст на частини, виділити в них опорні пункти, які є стрижнем абзацу чи тексту.

9. Складання різних планів тексту: простих, розгорнутих, усних, письмових, які складаються у вигляді запитань, цитат, тез.

10. Узагальнення та систематизація знань.

11. Робота з першоджерелами; позакласне читання.

В процесі самостійної роботи з книгою можна індивідуалізувати процес читання: учням з різними навчальними можливостями можна дати завдання різного рівня самостійності. Особливе значення на уроці має робота з різноманітною довідковою літературою. Наприклад, задачі бажано складати так, щоб необхідні довідкові дані учень знаходив самостійно. Навчання учнів вмінню працювати з підручником математики на конкретному навчальному матеріалі предмету і розвиток цього вміння шляхом використання завдань в роботі з методичним посібником, підручником необхідно передбачити не лише в молодших, а і в старших класах. Тільки тоді в учнів буде сформоване вміння працювати з навчальними посібниками і вони самостійно зможуть ним користуватись надалі.

3.2 Самостійне вивчення нового матеріалу за підручником вдома

При організації самостійної роботи з підручником найважчим запитанням є відбір навчального матеріалу. Тоді, коли матеріал добре і доступно викладений в підручнику, нескладний і не потребує наочного доведення, зв'язаний з вивченням промислових процесів у вивченні матеріалу відсутні нові теоретичні поняття, він заснований на раніше здобутих знаннях. Важливим є запитання про те, коли матеріал підручника потрібно вивчити вдома, а коли - в класі. Дослідження показують, що для роботи на уроці слід рекомендувати такий матеріал підручника, для зрозуміння якого необхідно використання наочності, а також матеріал, який потребує часткового пояснення вчителя. Робота над підручником передбачає дотримання певних рекомендацій і вимог. При вивченні нового матеріалу:

-- попереднє ознайомлення з темою наступного уроку для відновлення в пам'яті раніше засвоєних знань, на які буде спиратись вивчення нового матеріалу, або ознайомлення з питаннями, які будуть вивчатися на уроці;

-- самостійне вивчення окремих питань програми;

-- виконання завдань учителя: складання простих і розгорнутих планів, відбір і виписування прикладів, складання порівняльних характеристик певних явищ, процесів;

-- читання художньої та науково-популярної літератури, документів тощо;

-- підготовка повідомлень, рефератів, доповідей з окремих питань теми.

Під час закріплення матеріалу:

-- читання і складання простих або розгорнутих планів (логічно послідовних заголовків з окремих параграфів чи розділів підручника);

-- читання підручника і підготовка відповідей за планом викладання нового матеріалу вчителем;

-- підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним завданням учителя;

-- виконання практичних завдань і вправ за підручником та навчальним посібником.

Під час узагальнюючого повторення:

-- повторення важливих частин і розділів підручника;

-- конспектування узагальнюючих розділів підручника;

-- підготовка відповідей за основними питаннями вивченого матеріалу;

-- складання порівняльних характеристик, схем, таблиць;

-- підготовка доповідей, рефератів.

Але незалежно від того, де вивчається матеріал, - на уроці чи вдома - важливо, щоб учні отримали конкретне завдання. Підручник для учнів - найбільш важливий посібник серед всіх інших навчальних посібників, енциклопедій та словників математичних термінів, він являється основним джерелом знань з предмету, а також засобом формування навчальних умінь і засобом оволодіння прийомами пізнавальної діяльності. Навчання учнів роботі з книгою потрібно починати саме з організації роботи з підручником. В підручнику розкривається зміст предмету у відповідності з метою навчання, встановлення програми для середньої школи і вимогам дидактики.



4. Різні види самостійної роботи учнів, що сприяють закріпленню нового матеріалу

Вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, невизначеною, випадковою, що вона повинна відображати закономірності і логіку процесу навчання як явища дійсності, закономірності і логіку процесу засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відображає логіку пізнавальної діяльності людини; логіку викладання; види діяльності учителя і учнів як зовнішні форми вияву сутності педагогічного процесу.

Елементами уроку, що у взаємозв'язному функціонуванні відображають ці закономірності, є: актуалізація, формування нових понять і способів дій, застосування засвоєного. В реальному педагогічному процесі вони є й етапами процесу навчання, і основними, незмінними, обов'язковими на кожному уроці узагальненими дидактичними завданнями, компонентами дидактичної структури уроку. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні й достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь, навичок, активізації розумової діяльності учнів у процесі виконання самостійних робіт, розвиток їх інтелектуальних здібностей. Характер зв'язків і взаємодії цих компонентів забезпечені логікою процесу навчання, поетапним рухом від незнання до знання, який передбачає, що будь-яке формування нових знань і способів діяльності здійснюється безпосередньо на грунті актуалізації попередніх знань і досвіду діяльності та систематичного використання засвоєних знань і досвіду теоретичної і практичної діяльності школяра.

Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація знань) проводиться після вивчення нового матеріалу. Ця робота організовується по-різному. Часто має місце бесіда, в якій виявляються основні властивості речовин, особливості об'єктів; проводиться аналіз важливих фактів, розкриття (осмислення) об'єктивних зв'язків між вивченим матеріалом і йго практичним застосуванням. В процесі закріплення основну роль має відіграти активна пізнавальна діяльність учнів, відповідно спрямована вчителем. Діти розглядають малюнки, схеми, таблиці, роздатковий матеріал, читають підручник, складають таблиці, схеми, дають відповіді на запитання тощо.

Також можна провести невелику самостійну, спрямовану на те, щоб визначити, як учні сприйняли новий матеріал. Найкраще таку самостійну проводити на початку наступного уроку, після того, як учні ще раз, вже самостійно ознайомляться з матеріалом.

Також обов'язковою складовою закріплення нових знань є домашня робота. Є такі рекомендації до організації домашньої роботи:

--Обсяг домашніх навчальних завдань не повинен перевищувати 1/4 того, що виконано на уроці.

--Доцільно систематично озброювати учнів раціональними методами і прийомами домашньої роботи.

--У ромові з батьками чітко визначайте їх роль у наданні допомоги дітям під час приготування ними домашніх завдань (не виконувати за них жодного завдання, забезпечувати належні санітарно-гігієнічні умови для навчальної роботи вдома, привчати дітей дотримуватися режиму дня, заохочувати їх працю, рекомендувати раціональні методи й прийоми виконання навчальних завдань).

--Домашні завдання мають бути чітко сплановані педагогом. У кінці уроку вчитель звертається до школярів із проханням відкрити щоденники, подає в скороченому вигляді домашнє завдання на дошці, стежить, щоб усі зробили необхідні записи. Можна пропонувати учням (особливо в 5 -- 6-х класах) взаємно перевірити правильність таких записів.

Після цього варто відвести кілька хвилин для ознайомлення школярів з особливостями виконання домашньої роботи (розв'язати у класі подібну задачу, вправу як своєрідний інструктаж до навчальної праці вдома).

--По можливості забезпечувати диференційований підхід до визначення змісту й обсягу домашніх завдань з урахуванням індивідуальних особливостей школярів, їхніх запитів та інтересів.

--Використовувати завдання творчого характеру, які приваблювали б учнів своєю новизною і цікавістю.

--Не варто давати домашні завдання на післявихідні й післясвяткові дні.



5. Програмоване навчання як вид самостійної роботи над новим матеріалом

Одним із методів підвищення ролі самостійного засвоєння теоретичних знань і надбання практичних навичок в учнів є програмоване навчання. Сутність цього методу полягає у тому, що учні самостійно (можливо, що і без викладача) засвоюють навчальний матеріал за літературою чи з допомогою технічного навчального керованого програмою пристрою, тобто пізнавальний процес запрограмовано викладачем.

Основу програмного підходу складають процеси надання навчальної інформації учням, керівництво їх діяльністю, індивідуалізація засвоєння навчального матеріалу.

Інформація, яка належить сприйняттю, може бути наданою у навчальній книзі, на дисплеї навчального приладу чи іншими засобами. Функцію керівництва засвоєними знаннями виконує навчальна програма, відповідно до якої учень (слухач) самостійно вивчає надані "дози" навчального матеріалу. Після засвоєння кожної з них здійснюється самоконтроль надбаних знань. Оскільки учень самостійно вивчає навчальний матеріал і контролює якість його засвоєння, забезпечується повна індивідуалізація його пізнавальної діяльності.

Стрижнем програмованого методу є навчальна програма. Розглянемо принцип управління на прикладі, коли засвоєння навчального матеріалу здійснюється за підручником, підготовленим відповідно до програми: учень вивчає першу частину матеріалу за книгою (зазвичай, декілька сторінок тексту), потім зустрічає питання, готує на нього відповідь і звіряє правильність своєї відповіді з приведеною на одній із сторінок підручника. Як правило, використовується два основних способи подання відповідей:

--вибіркова система, коли серед декількох поданих лише один є вірним;

--система конструйованих відповідей, при якій учневі подається тільки одна відповідь в текстовій формі.

Якщо підготовлене рішення правильне, учень переходить до вивченнянаступної "дози" навчального матеріалу. При неправильному рішенні управляюча програма рекомендує учневі повторно вивчити першу "дозу" навчального матеріалу, звернутися за консультацією чи підказкою, яка знаходиться на одній зі сторінок тексту підручника. Після цього знову здійснюється самоконтроль. Якщо використовується навчальний пристрій, то дії учня аналогічні викладацьким (як при вивченні матеріалу за книгою). Однак, у цьому випадкові ЕОМ реєструє вірні і невірні відповіді. Отже, кількість звернень за консультацією і "виставляє" автоматично підсумкову оцінку знань всього навчального матеріалу дисципліни чи окремого розділу.

Викладена послідовність дій учнів здійснюється за лінійної програми, якій притаманні свої недоліки. Розщеплення навчального матеріалу на малі "дози", повторення їх вивчення заважає цілісному сприйманню явищ і процесів, знижує ступінь мотивації, зацікавленості, приводить до розширення обсягу підручника, або до збільшення кількості дій на навчальному приладі.

Суттєвим недоліком лінійної програми є можливість відхилення дій учня від наданої послідовності шляхом зчитування програми, не відповідаючи на питання (не утруднюючи себе у здобутті знань), що понижує якість його підготовки. Разом з тим, лінійна програма сприяє розвитку уваги і пам'яті. Даний метод є ефективним, коли необхідно дослівно запам'ятати текст, формули, прищепити практичні навички у строгій послідовності дій, запам'ятати рецептурні правила, інструкції тощо.

Більш ефективними є розгалужені програми, які утруднюють процес зчитування (отримання правильних відповідей при відсутності практичних знань). Така програма надає учневі значні за обсягом "дози" навчального матеріалу. Вона передбачає подальші дії учнів у залежності від відповіді на попередню "дозу" навчального матеріалу. Йому дозволяється зробити новий інформаційний крок, чи він адресується до додаткової пояснювальної консультації, або ж рекомендується повернутися до засвоєння попередньої "дози". Якщо кожна відповідь буде вірною, то учень іде за основним річищем програми. В іншому випадку інформаційні кроки здійснюються за одним з річищ попередньо зробленої програми. Коли навчання ведеться за навчальним посібником за розгалуженою програмою, то в ньому переплутуються сторінки. Навчальні посібники, побудовані за розгалуженою програмою, забезпечують вирішення завдань управління, індивідуалізації і активізації навчання. Разом з тим вони значні за обсягом, непридатні для довідок, при користуванні спричиняють втому. Розгалужена програма значно краще реалізується за допомогою машин, що навчають. Вони дозволяють зручніше здійснювати контроль за суворим дотриманням програми, ввести часові обмеження на вибір відповідей, фіксувати всі дії як для контролю і подальшого управління зі сторони викладача, так і для наступної корекції програми. В детально розроблених розгалужених програмах закладена ідея індивідуалізації навчання як за темпом роботи так і за рівнем складності. На кожне контрольне питання пропонується набір відповідей, який має: вірну і повну; вірну але не повну; невірну відповіді. Вибір однієї із них дозволяє виявити різноманітні недоліки знань у різних учнів. Відповідно до кожної відповіді програмою передбачене своє річище. Розгалужена програма дозволяє здійснювати систематичні корекції навчання, які кожного разу спрямовані на виправлення припущених помилок. Таким чином, у програму закладено адаптацію до індивідуальних особистостей учнів (слухачів). Розробка розгалуженої програми, особливо складання контрольних запитань та відповідей на них, потребує високої майстерності, великого педагогічного досвіду, уміння передбачати логіку мислення учня, глибокого знання навчального матеріалу та найчастіше вживаних помилок і причин їх виникнення. Найбільш ефективною є адаптована програма, яка реалізується за допомогою спеціальних навчальних пристроїв або сучасних персональних ЕОМ. У цьому випадку розробляється декілька навчальних програм, які різняться одна від іншої ступенем деталізації навчального матеріалу, характером викладення, кількістю повторень, прикладами. Навчання починається з програми середньої складності. При цьому машина фіксує кількість і характер помилок, на підставі чого по проходженню декількох доз інформація переводить учня до навчання за програмою або підвищеної, або зниженої складності, чи залишає на вивченні цієї програми. Адаптивні навчальні програми, що враховують індивідуальні творчі здатності учня (слухача), при використанні персональних ЕОМ забезпечують перехід від метода вибіркових відповідей до методу діалогу з комп'ютером. У цьому випадку можливо реалізувати не лише об'єктивний самоконтроль якості засвоєння навчального матеріалу, але й отримання консультацій, рекомендацій, пояснень та ін. Адаптивні програми управління отримують широке застосування на підставі методів "штучного" інтелекту, які у теперішній час активно розроблюються, а також при використанні психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності.

Методи програмованого навчання доцільно розвивати у системі з іншими прогресивними методами. Наприклад, для сприйняття учнями (слухачами) будь-якої проблемної ситуації і її вирішення (проблемне навчання) необхідно використовувати великий обсяг навчальної інформації. Це може забезпечити навчальний пристрій, в пам'ять ЕОМ якого вона закладена. Процес розв'язання проблемної ситуації може здійснюватися за допомогою адаптивної керуючої програми, яка в певній мірі буде дозувати інформацію і контролювати розумову діяльність учнів. Дозуванню навчальної інформації передує загальна та установча частини, а питання самоконтролю за окремими дозами повинні носити випереджаючий характер.

Методам програмового навчання належить провідна роль у розробці автоматизованих навчальних пристроїв, які при суцільній комп'ютеризації навчального процесу займуть важливе місце у системі підготовки кадрів для України.



6. Організація самостійної роботи учнів на уроках математики

Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Найважливішою умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів є забезпечення мотивації навчання, яка підвищує інтерес учнів до знань, сприяє усвідомленню нових знань, прагненню досягти поставленої мети.

Пізнавальний інтерес до вивчення нової теми в учнів можна викликати: новизною змісту; ознайомленням з досягненнями науки і техніки, повідомленням історичних довідок; емоційністю викладання; організацією навчального пошуку в процесі навчання; пізнавальною дискусією, створеною вчителем на уроці; вдалим порівнянням чи аналогією, використанням ситуацій з життєвого досвіду учнів, відомих вже для них знань; грою; використанням технічних засобів навчання (кодоскопа, графопроектора, комп'ютера) тощо. Усе перелічене стимулює активність учнів, творчу самостійність, що складає психологічне підґрунтя для наступних дій, спрямованих на засвоєння математичних термінів і понять.

Викликати в учнів потребу в оволодінні новим поняттям, законом, правилом, способами застосування їх на практиці, вчитель може за допомогою створення проблемної ситуації через розв'язування пізнавальної задачі. Така задача викликає активність, якщо спирається на попередній досвід і є наступним кроком у вивченні навчального матеріалу теми.

Під час оволодіння учнями теоретичним матеріалом є необхідною диференціація навчання за навченістю учнів. Так, учні з низьким і високим рівнем знань мають отримати відповідні їм, різні за складністю й трудністю завдання, що разом з повторенням пройденого матеріалу потребують різного рівня самостійності й творчих зусиль.

Якість процесу засвоєння учнем нового матеріалу теми значною мірою залежить від сформованості в нього вмінь працювати з підручником. Тому інколи роботу з підручником вчителеві доцільно виконувати разом з учнем, що дає можливість учневі закріпити навички та уміння такої діяльності, набути нових, удосконалити їх.

Наприклад, перед вивченням теми "Застосування похідної" учневі, що вміє працювати з комп'ютером, можна запропонувати таку самостійну роботу: опрацювавши посібник , за допомогою вказаних там програм побудувати й роздрукувати графіки кількох функцій, вказаних вчителем (які будуть досліджуватись на наступному уроці).

У цьому випадку правильність виконання дослідження цих функцій і побудови їх графіків на уроці, може контролювати не лише вчитель, а й самі учні, порівнюючи отримані у результаті розв'язування графіки з побудовами, що виконано за допомогою комп`ютера.

Якщо матеріал тісно пов'язаний з набутими знаннями та вміннями, а також легко поділяється учням за окремими завданнями, то його можна пропонувати учням для самостійної роботи без усяких попередніх пояснень. Наприклад, можна задати учням додому на самостійне опрацювання вивчення пункту "Поняття кореня n-го степеня" теми: "Корінь n-го степеня і його властивості".

Якщо матеріал зовсім новий і учні не мають відповідної опори для його вивчення, то правомірним є прийом, коли вчитель викладає навчальний матеріал, а учень самостійно його закріплює, вдруге сприймаючи його, читаючи текст, а також відшукуючи незрозумілі місця та готуючи запитання для наступного групового чи фронтального обговорення. Наприклад, не доцільно давати для самостійного вивчення поняття логарифма (незважаючи на малий обсяг матеріалу в підручнику), бо даний матеріал незвичний для учнів і його самостійне вивчення без попереднього пояснення вчителя займає багато навчального часу.

Для самостійного засвоєння учнями формулювання теореми їх необхідно вчити самостійно відокремлювати умову і висновок теореми. Така робота не тільки допомагає з'ясовувати смисл теореми, але є першим кроком її доведення. Сформулювавши так теорему, легко перейти до оберненого до неї твердження, помінявши місцями умову та висновок.

Для успішного самостійного доведення учнями математичного твердження необхідно, щоб школярі оволоділи достатньо повною системою теоретичних знань і вмінь. А також послідовно, цілеспрямовано навчались загальним розумовим діям (аналіз, синтез, порівняння, аналіз через синтез, абстрагування, узагальнення та ін.).

Вивчення теоретичного матеріалу не має проходити як повідомлення готових істин тим, хто навчається. Треба здійснювати такий вплив на їх розум, свідомість, щоб вони, як тільки знайдуть правильну ідею, змогли самі робити правильні висновки. Педагогові при цьому необхідно сприяти стимулюванню схованих, невиявлених можливостей тих, хто навчається, пробудженню внутрішніх резервів їх особистостей.



Висновки

В даній роботі було розглянуто такі питання як зміст, види та значення самостійної роботи учнів; особливості самостійного вивчення матеріалу учнями, різних вікових груп; особливості самостійного вивчення нового матеріалу за підручникомв школі та вдома; різні види самостійної роботи учнів, що сприяють закріпленню нового матеріалу; програмоване навчання, його перевагита недоліки. Описано особливості організації самостійної роботи учнів на уроках математики.

Переглянувши вище написане, можна зробити висновки:

1. Учні різних вікових груп по-різному сприймають новий матеріал, особливо, коли справа стосується самостійного вивчення;

2. Самостійні роботи повинні проводитися не лише з метою закріплення чи перевірки знань, а й для вивчення нового матеріалу;

3. Підручник -- важливий засіб навчання, учням необхідно вміти ним користуватися, вміти розбивати текст на частини і виділяти в ньому головне;

4. Програмоване навчання не відміняє класно-урочну систему навчання, а є новим кроком розвитку. Воно внесло організуюче начало в самостійну роботу тих, хто навчається;

5. Організовуючи самостійну роботу потрібно правильно підібрати теми, які учні зможуть освоїти самостійно, поставити питання так, щоб в них виникла необхідність добитися ррезультату;

6. Проблема самостійності ніколи не втратить своєї актуальності, оскільки з розвитком суспільства все більшої необхідності набуває вміння правильно ставити перед собою цілі і знаходити оптимальні шляхи для їх досягнення.



Література

1. За редакцією проф. З.І.Слєпкань. Практикум з методики навчання математики. Загальна методика -- К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006.

2. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. - Харьків: Основа, 1991.

3.Буряк В.К. Самостоятельная работа учащихся. - К.: Знание, 1990.

4.Черкасов Р.С., Столяр А.А. Методика преподавания математики в средней школе-- М.: Просвещение, 1975.

5. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. - Л.: Світ, 2001.

6. Давыдов В. В. Содержание и строение учебной деятельности школьников. - М., 1978.

7. Зимняя И. А. Педагогическая психология. - Ростов на Дону: Феникс, 1997.

8. Буряк В.К. Самостоятельная работа учащихся. - К.: Знание, 1990.



Додаток 1

Взаємозв'язок між різними видами самостійної роботи
Дидактична мета	Характер пізнавальної діяльності	Форми організації роботи	Джерела знань і засобів навчання
Повторення опорних знань, підготовка до сприйняття нового матеріалу	Копіювальний характер, виконання за зразком	Фронтальна	Підручники, довідники
Вивчення нового матеріалу	Частково-пошуковий характер	Групова	Підручник, план, конспекту, лекції
Закріплення знань та вмінь шляхом виконання тренувальних вправ (стандартні умови)	Пошуковий характер	Індивідуально-диференційована	Дидактичний матеріал, зошити на друкованій основі
Закріплення знань шляхом застосування в нестандартних умовах	Пошуковий характер, дослідний характер	Індивідуальна, парна	Виконання дослідів, розв'язування розрахункових та експериментальних задач
Контрольна	Пошуковий характер, мобілізація творчого мислення	індивідуальна, групова	Самостійна робота, хімічні диктанти, розв'язування розрахункових та якісних задач, дослідницькі досліди



Додаток 2

Види самостійних робіт

Размещено на Allbest.ru