Педагогічні функції, уміння та техніка вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічні функції, уміння та техніка вчителя

Вступ

Для забезпечення професійно-технічної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури кожен викладач СПД має усвідомити функції спортивного педагога і „озброїти” його уміннями реалізовувати ці функції.

1. Педагогічні функції вчителя

Для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у розв'язанні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати свої загальнопедагогічні й спеціальні (з урахуванням специфіки своєї професії) здібності, включаючи і рухові.

Відзначимо, що праця вчителя фізичної культури, незважаючи на велику питому вагу тут рухового компонента, є розумовою. Результати його професійної діяльності залежать, як і у вчителів інших предметів, головним чином від величини й обсягу розуму. Для того, щоб стати професіоналом, учитель фізичної культури повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, знаннями предметів медико-біологічного циклу, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, комп'ютерних технологій.

Педагогічна діяльність учителя, як відомо, реалізується сукупністю різноманітних дій у певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховній меті і спрямована на вирішення конкретних педагогічних завдань. Упорядкована сукупність таких дій забезпечує виконання певної педагогічної функції учителя.

Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять: орієнтаційна, розвиваюча, мобілізуюча (та, що стимулює розвиток) й інформаційна, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. В процесі професійно-педагогічної підготовки учителя слід діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано формувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.

Узагальнення матеріалів багатьох досліджень другої групи (організаційно-структурних) функцій дозволяє визначити, що до неї входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна і гностична (дослідницька). Практична педагогічна діяльність забезпечується реалізацією саме цих функцій, тому розглянемо їх детально.

Конструктивна функція учителя забезпечує:

визначення мети і завдань навчально-виховного процесу;

відбір навчального матеріалу, який слід засвоїти учням, його систематизацію;

проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу;

проектування власної майбутньої діяльності і поведінки у взаємодії з учнями;

підбір адекватних засобів, методів і методичних прийомів, способів організації і форм навчальної, тренувальної і виховної роботи;

виявлення невідповідності між запланованим і досягнутим результатом.

Організаторська функція реалізується через:

забезпечення різноманітних видів навчальної діяльності учнів;

організацію учнівського колективу, його згуртування і націлення на вирішення навчальних завдань;

організацію позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання учнів;

матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;

організацію власної діяльності і поведінки під час безпосередньої взаємодії з учнями на уроках і позаурочних заняттях (розподіл робочого часу, інструктування, контроль, дозування навантаження тощо).

У процесі оволодіння організаторськими уміннями майбутні педагоги в процесі практики поступово досягають таких рівнів:

репродуктивного, при якому особа діє за інструкцією, або наслідує організаторські дії учителя, чи інших осіб;

адаптивного, при якому студент пробує застосувати досвід організаторських дій в нових, але типових ситуаціях;

моделюючого, при якому студент за завданням педагогів планує і реалізує організаторські дії, які забезпечують виконання певних колективних завдань учнів, або завдань окремих дітей;

творчого, при якому студент проявляє достатню самостійність та ініціативу, організовуючи педагогічно доцільну діяльність учнів; уміє ставити мету і завдання, забезпечити їх виконання, оцінити результати діяльності.

Зрозуміло, що не кожний студент може оволодіти організаторськими здібностями на творчому рівні. Проте найактивніші оволодівають ними, що дозволяє стверджувати: майбутній учитель за роки навчання може і повинен накопичувати досвід організаторської роботи, уміти організовувати фізкультурно-спортивне життя учнівського колективу.

Комунікативна функція передбачає:

встановлення ділових і неформальних особистих стосунків, взаємовідносин з окремими учнями і групами учнів;

ділове спілкування з іншими вчителями та адміністрацією школи;

контакти з державними і громадськими фізкультурно-спортивними організаціями;

налагодження взаємодії з батьками учнів;

уміння знаходити меценатів (спонсорів).

Гностична функція передбачає вивчення:

змісту і способів впливу на учнів, розуміючи їх внутрішній стан;

вікових та індивідуальних особливостей учнів;

особливостей процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Гностична функція вчителя є провідною, оскільки пізнавальна діяльність в процесі навчання є основним видом діяльності, без якого неможливі (або стають неповноцінними) всі інші її види.

Гностична функція реалізується ефективно, якщо її кінцевим результатом є правильна самооцінка, самоконтроль, самосвідомість, самопроектування, самоуправління тих, хто навчає і навчається.

Без реалізації гностичної функції педагогічна діяльність учителя неефективна і формальна. Без неї неможлива педагогічна творчість.

Реалізація професійних функцій вчителем визначає в значній мірі ту атмосферу, в якій працюють учні. Хороший вчитель опирається, перш за все, на глибокі знання змісту навчального матеріалу, на володіння методами викладання і на вміння розвивати у своїх учнів суспільно значущі мотиви для поглибленого засвоєння навчального матеріалу. Додамо, що характер атмосфери, в якій проходить навчання, дуже важливий для формування особистості учня. В процесі фізичного виховання вчитель допомагає учням краще пізнати самого себе, реалізувати свої сили і здібності.

2. Педагогічні уміння

Для реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогічними уміннями.

Педагогічні уміння представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості учителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію.

Всю різноманітність педагогічних умінь можна об'єднати у шість груп.

До першої групи відносяться уміння, що забезпечують реалізацію переважно конструктивних функцій, а саме:

формувати педагогічні завдання;

орієнтуватись на учня, як на активного співучасника навчально-виховного процесу, який розвивається, має власні мотиви і мету;

передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації;

гнучко змінювати педагогічні завдання;

достойно виходити зі складних педагогічних ситуацій;

передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.

Друга група педагогічних умінь покликана забезпечити ефективні передумови педагогічної діяльності і включає три підгрупи.

До підгрупи “чого навчати” входять:

уміння формувати навчальну програму, виділяти в ній ключові ідеї навчального предмету, оновлювати його зміст;

здатність формувати в учнів спеціальні уміння і навички, здійснювати міжпредметні зв'язки.

Підгрупа “кого навчати” передбачає уміння:

вивчати індивідуальні можливості учнів;

виявляти зону можливого розвитку учнів, умови їх переходу з одного рівня розвитку на другий, враховувати можливі складності;

при плануванні й організації навчально-виховного процесу діяти згідно з мотиваціями учнів;

розширювати простір для самоорганізації учнів;

працювати з учнями, що мають різні здібності, формувати для них індивідуальні програми.

Підгрупа “як навчати” включає уміння:

підбирати і застосовувати комплекси прийомів і форм навчання та виховання, враховувати при цьому затрати сил і часу учнів та вчителя;

порівнювати й узагальнювати педагогічні ситуації та комбінувати їх;

здійснювати індивідуальний підхід до учнів та організовувати їх самостійну навчальну діяльність;

варіативно вирішувати педагогічні завдання.

Третя група включає переважно дидактичні уміння:

використовувати набуті знання та передовий педагогічний досвід;

хронометрувати і фіксувати процес і результати своєї праці;

зіставляти труднощі учнів і якість своєї праці;

бачити сильні і слабкі сторони своєї праці, оцінювати свій стиль, аналізувати свій досвід, порівнювати його з досвідом інших учителів;

створювати умови психологічної безпеки у спілкуванні і реалізації внутрішніх резервів учнів.

Четверта група включає уміння психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, а саме:

зрозуміти позицію учня, “читати” його внутрішній стан, проявити інтерес до його особи та орієнтуватися на його розвиток;

володіти засобами невербального спілкування (міміка, жести тощо);

стати на позиції учня;

створити обстановку довіри і терпимості;

використовувати переважно організуючий вплив, а не дисциплінуючий;

користуватися демократичним стилем керівництва;

подякувати учневі, а при потребі вибачитися перед ним;

однаково ставитися до всіх учнів;

відмовитися від корпоративного стереотипу “вчитель завжди правий”;

з гумором ставитися до окремих моментів педагогічної ситуації, не зауважувати деяких негативних моментів, бути готовим посміхнутися, володіти тонами і півтонами, слухати і чути учнів, не перебивати їх мови і навчальних дій.

П'ята група умінь - це перш за все уміння, спрямовані на самореалізацію педагога, а саме:

утримувати стійку позицію педагога, який розуміє значущість своєї професії, може долати труднощі в ім'я її соціальної цінності;

реалізувати і розвивати свої педагогічні здібності;

управляти своїм станом;

здійснювати творчий пошук;

створювати перспективу свого професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, використовувати все позитивне зі своїх природних даних;

удосконалювати свої сильні сторони й усувати слабкі, бути відкритим у пошуку нового, переходити з рівня майстерності на рівень творчості, новаторства.

Шоста група передбачає уміння контролювати стан і спрямовувати розвиток учнів. До них належать уміння:

виявляти знання, навички учнів на початку і в кінці навчального року та оцінювати їх;

оцінювати навчальну діяльність учнів та їх здатність до самооцінки та самоконтролю;

виявляти педагогічні відставання й усувати їх;

стимулювати готовність учнів до самонавчання і безперервного самовдосконалення;

побачити особистість учня загалом у взаємозв'язку того, що він говорить, думає і які його вчинки;

створювати умови для вдосконалення недорозвинених рис особистості окремих учнів.

Названі уміння піддаються свідомому вихованню і самовихованню. Залежно від їх співвідношення, рівня розвитку і конкретного поєднання формується індивідуальний стиль діяльності вчителя.

Формування індивідуального стилю значною мірою детерміноване особистими якостями людини, її здібностями. Є. А. Клімов вважав, що людям професійної схеми “Людина - Людина” (а саме до неї він відносить педагогічну професію) притаманні такі здібності:

керувати, навчати, виховувати, здійснювати корисні дії з обслуговування різних потреб людей;

слухати, вислуховувати, спостерігати і співчувати;

мовна (комунікативна) культура;

спостережливість до проявів почуттів, розуму і характеру людини, до її поведінки, моделювання її внутрішнього світу;

оптимістично підходити до людини з упевненістю, що вона завжди може бути кращою;

глибока й оптимістична переконаність у правильності ідеї служіння народові;

приймати рішення в нестандартних ситуаціях;

високий рівень саморегуляції.

Водночас протипоказаннями для вибору професій цього типу А.Є. Климов вважає:

дефекти мови, невиразну мову;

замкнутість;

виражені фізичні вади;

надмірна млявість, повільність;

байдужість до людини.

Про роль особистих якостей у діяльності вчителя фізичної культури гімназії № 32 м. Києва заслуженого вчителя України І. Козєтова читай статтю “Здорові люди - сильна держава” у журналі „Фізичне виховання в школі”. - №3, 1999 року.

3. Педагогічна майстерність та педагогічна техніка вчителя

вчитель фізкультура спортивний педагог

Педагогічні уміння сформовані на основі особистих здібностей для виконання педагогічних функцій лежать в основі педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність визначається як мистецтво навчання і виховання, що постійно вдосконалюється. Вона передбачає наявність педагогічних здібностей, загальну культуру, компетентність, широку освіченість, психологічну грамотність та методичну підготовленість, здатність викладати учням навчальний матеріал, робити його доступним для дітей, зрозуміло викладати їм навчальний матеріал, викликати інтерес до предмета, активізувати їх. Вчитель повинен уміти при необхідності належним чином реконструювати, адаптувати навчальний матеріал, важке робити легким, складне - простим, незрозуміле - зрозумілим.

Сьогоднішнє розуміння професійної майстерності включає здатність не тільки доносити знання, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й організовувати самостійну роботу учнів, розумно і тонко “диригувати” пізнавальною активністю учнів, спрямовувати її в потрібному напрямку.

Усі названі компоненти майстерності проявляються не окремо (то як знання, то як уміння тощо), а інтегрально, в діях і вчинках, в умінні вирішувати поставлені педагогічні завдання, в здатності організовувати навчально-виховний процес.

Завдяки педагогічній майстерності учитель реалізує свої професійні функції: передає учням соціальний досвід, формує у них соціальні й особисті якості, готує до життя.

У практичній діяльності вчителів використовуються спеціальні прийоми викладання, які сприяють підвищенню рівня засвоєння школярами навчального матеріалу.

Сукупність таких прийомів становить педагогічну техніку вчителя. Вона включає в себе: техніку мовлення, міміку, пантоміміку, управління емоціями (див. рисунок). Відмінності між діяльністю вчителя і учня під час навчання полягають у тому, що діяльність першого переважно розумова, а другого - розумово-практична.

За допомогою слова учитель пояснює школярам будову рухів, способи їх виконання, механізм впливу на здоров'я, сфери використання в житті тощо.

Описати словесно рухові дії - це значить розповісти учням про їх елементи, встановити зв'язки між ними, роз'яснити темп, ритм, амплітуду виконання дій. Учні краще розумітимуть навчальний матеріал, якщо вчитель образно викладатиме його. Слово входить у свідомість через образ. Якщо за словом учень не бачить образу, воно нічого не означатиме для нього. У кращому випадку слово може залишитися в пам'яті, але ніколи не стане об'єктом думки чи дії. Не випадково, К.С. Станіславський зазначав, що говорити - це значить малювати словами образи.

Мовлення вчителя повинно бути не тільки образним, а й правильним з граматичної, фонетичної і синтаксичної точок зору. З культури мовлення вчителя учні роблять висновок про його розум, загальну культуру, освіченість, інтелігентність.

Діти не переносять повчальних бесід учителя. Не допускайте у дитини навіть думки, що ви претендуєте на якусь владу над нею - радив Ж. Ж. Руссо. Їм подобається дискурсивна (розважлива) мова, за допомогою якої розкриваються протиріччя, наприклад, між організмом людини та його “ворогами” - шкідливими звичками, малорухливим способом життя, переїданням тощо. Інший приклад, учитель розповідає, що в тих випадках, коли людина працює фізично, скелетні м'язи під час скорочення потовщуються, стискують вени, виштовхуючи кров до серця і легень. Коли ж людина мало рухається, допомога від м'язів зменшується і серцю доводиться самостійно качати кров. Це призводить до перевантажень і виникнення серцево-судинних захворювань.

Пояснюючи школярам навчальний матеріал, учитель повинен ретельно контролювати своє мовлення. Воно повинно бути як не дуже гучним, так і не дуже тихим. Мовна діяльність учителя фізкультури характеризується низкою специфічних особливостей. Йому нерідко доводиться напружувати свій голос через наявність сторонніх шумів під час проведення занять на спортивних майданчиках або в спортивному залі. Не випадково одним із професійних захворювань учителів фізкультури є ушкодження голосових зв'язок.

Профілактика цього захворювання полягає у свідомому виробленні вчителем звички говорити з учнями природним за силою звучання голосу. Педагог повинен прагнути віддавати перевагу низьким тонам, чітко вимовляти слова, особливо їхні закінчення, робити невеликі паузи між словами й реченнями, уповільнювати мовлення і посилювати інтонацію на особливо важливих смислових моментах матеріалу, що вивчається. Темп мовлення вчителя не повинен перевищувати 60-75 слів на хвилину.

Для профілактики захворювання голосових зв'язок вчителю фізкультури рекомендується після роботи протягом 1-1,5 год. менше розмовляти. При цьому мовні фрази повинні бути стислими. Це допомагає позбутися нестачі кисню в крові, яка виникає внаслідок тривалих розмов.

Зазвичай, вчитель не дуже добре знає особливості свого голосу і мовлення. Для одержання інформації про ці особливості досвідчені вчителі записують свій голос на магнітофонну плівку. Прослуховуючи себе ніби з боку, і роблячи повторні записи, вони поступово усувають дефекти мовлення.

Учитель впливає на учнів не тільки словами, а й мімікою (вираз обличчя, очей), пантомімікою (рухи голови, рук, тулуба, ніг). Виразом обличчя, очима, бровами вчитель показує дітям свою радість, задоволення, зацікавленість, уважність чи байдужість, стурбованість, здивування, осуд, обурення. З одного боку авторитетний учитель своєю мімікою може сказати учневі більше і вагоміше, ніж неавторитетний учитель довгими настановами. З іншого боку, спостережливий учитель за виразом обличчя учнів легко “читає” не тільки їхній душевний стан і настрій, а й одержує інформацію про витривалість до різних фізичних навантажень, ступінь втомлюваності, достатність відпочинку.

Не менший вплив на учнів справляє пантоміміка вчителя. Виразні, плавні жести, правильна постава, розпрямлені плечі, красива, добре підігнана спортивна форма свідчать про розвиненість у вчителя фізичної культури почуття власної гідності, впевненості у своїх фізичних і духовних силах. І навпаки, сутулість, опущене підборіддя, розв'язаність чи тривожність, метушливість або скованість рухів, недбалість в одязі викликають в учнів негативне ставлення до вчителя, призводять до зниження його авторитету.

Голос, міміка, пантоміміка піддаються самотренуванню. Уже через 2-3 місяці роботи над собою всі ці компоненти педагогічної техніки значно покращуються. Отже, вдосконалення прийомів педагогічної техніки має стати завданням навчальної діяльності студентів на СПД, а дії викладача - прикладом, вартим наслідування. Лише за такої умови можна досягнути успіху.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління емоціями. Як і будь-якій людині, вчителю фізичної культури притаманні особисті переживання, радощі й прикрості, що позначаються на його духовному, психічному стані. Однак, педагог не має права показувати на уроках свої переживання дітям, оскільки настрій учителя передається учням і здебільшого відбивається на їхніх навчальних результатах. Занадто вразливі діти, переймаючись переживаннями вчителя, стають дратівливими і агресивними. Водночас такі якості вчителя, як образливість, дратівливість дуже шкодять його авторитету. В стані роздратування вчитель може несправедливо покарати учня, образити його.

Дратівливість є джерелом гніву. Його називають короткочасним божевіллям. Він супроводжується втратою вчителем контролю над своїми діями і вчинками. Гнів часто пов'язаний з грубістю, несправедливістю, які руйнують шанобливе ставлення дітей до вчителя. Педагог може іноді дозволити собі гніватися, але робити це він повинен педагогічно доцільно, не втрачаючи відчуття міри.

Уміння вчителя тримати під контролем свідомості власні емоції у взаєминах з дітьми не тільки свідчить про сформованість у нього високорозвиненої педагогічної техніки, а й є показником високої духовної культури.

Професійна діяльність учителя фізкультури має багато спільного з будь-якою виробничою діяльністю. Вона включає у себе мету, засоби праці, технологію, виконавців.

Кінцевою метою занять фізичною культурою є зміцнення здоров'я учнів, забезпечення їхнього всебічного розвитку, підготовка до життя. Кінцева продукція - знання, рухові вміння і навички, високий рівень фізичної підготовленості, особистісні якості учнів (моральні, емоційно-вольові, інтелектуальні, естетичні). Досягти всього цього можливо за умови готовності вчителя, його уміння реалізувати педагогічні функції за допомогою раціональних прийомів педагогічної техніки. Лише такий вчитель приречений на успіх. А допомогти студенту стати таким може освічений викладач СПД, який на своїх заняттях бачить перед собою не особу, яку треба навчити бігати, стрибати, грати, плавати, ходити на лижах, виконувати гімнастичні вправи, а й майбутнього вчителя, який повинен за роки навчання засвоїти ази педагогічної майстерності.

Список використаної літератури

1. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. - М.: Высшая школа, 1974. - 384 с.

2. Вергасов В.М. Вопросы активизации самостоятельной деятельности студентов. - Киев: Вища школа, 1978. - 51 с.

3. Гуревич И.А. 1500 упражнений для моделирования круговой тренировки / изд. 2-е, перераб. и доп. - Минск: Высшейшая школа, 1980. - 256 с.

4. Коронатов Г.А., Никандров Н.Д., Рау В.Г., Халиуллин Р.Н. Инструмент для управления самостоятельной работой //Вестник высшей школы, 1976. - № 10. - С.15-20.

5. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика: Навчальний посібник (у двох частинах). - Ч.2. - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - 212 с.

6. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1974. - 185 с.

7. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізичного виховання і спорту). - Ч.І. - Тернопіль: Навчальна книга: Богдан, 2001. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru