Вища освіта України і Болонський процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ІНЖЕНЕРНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни

"Вища освіта України і Болонський процес"

Кривий Ріг

2010р.

Зміст

Вступ

1. Сутність Болонського процесу

2. Система вищої освіти однієї чи декілька країн в Євросоюзі

3. Шляхи і проблеми впровадження вимог Болонського процесу у ВНЗ

Список використаної літератури

Вступ

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і вищої освіти. Відтак, Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких згодом сформулювали і принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність та вагомість різноманітних освітніх систем і має на меті створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма перевагами і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни --- Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина -- підписали т. зв. Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів -- двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ЕСТS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Так поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України аналогічні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації в повному обсязі мають бути впроваджені у 2010 році, а 2005-й рік визначено як проміжний етап моніторингу досягнутого.

Основним завданням на цей період окреслено реалізацію передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічної ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання та мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також сприятиме передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи -- можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента має стати основою для вирішення ще однієї, задекларованої в Болоньї, мети -- створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників теренами Європи.

Обов'язковою вважається також наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю за якістю освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб'єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та після-вузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги співзвучні програмі розвитку вищої освіти України. Пропонований навчальний посібник містить інформацію про основні етапи формування та впровадження принципів Болонського процесу, завдання та шляхи адаптації вищої освіти України в європейський освітній і науковий простір. Посібник рекомендовано для підготовки магістрів та аспірантів і перепідготовки викладачів вищих навчальних закладів. Ним можна скористатись і для проведення науково-методичних семінарів у вищих навчальних закладах, а також серед педагогічної громадськості.

Посібник укладено на основі навчальної програми дисципліни "Вища освіта України і Болонський процес" (Київ -Тернопіль: Вид-во ТДПУ їм. В. Гнатюка, 2004. -18 с.), затвердженої Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-715 від 09.04.2004 p.), вимог кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджено із пропонованою структурою змісту навчального курсу, рекомендованого Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ECTS).

У підготовці матеріалів для посібника брала участь група працівників "Науково-методичного центру з впровадження кредитно-модульної системи в ТНПУ ім. Володимира Гнатюка": доц. Гузар О.В., БуякБ.Б., асист. Вергун Л.І., методист Кузьмич В.М. та інженер Яремчук М.П., яким автори щиро вдячні.

Для України, у культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція - це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції - це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Згідно зі "Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Протягом 1995-2004 рр. Міністерство освіти і науки Україні на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

особистісна орієнтація вищої освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;

розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Сьогодні зв'язки України з Європейським Союзом мають неабияке значення. Адже тепер Україна має спільний кордон з ЄС і статус країни-сусідки. Надзвичайно важливі вони і для освітянської та наукової сфери в житті українського суспільства. Водночас освіта і наука України має давні й глибокі міжнародні, зокрема європейські, зв'язки.

Міністерство освіти і науки України та його заклади освіти співпрацюють з Європейським Союзом у рамках Програми трансєвропейського співробітництва в галузі вищої освіти.

Нова політика сусідства є доповненням до відносин між Україною та Європейським Союзом, установлених Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом.

Союз інвестував у процес реформування національної вищої освіти понад 35 мільйонів євро. Всього здійснено 126 проектів у 40 ВНЗ. Із 2003 року в українських університетах працює ще 14 проектів. За дев'ять років реалізації Програми на конкурс було подано 500 заяв на проекти, які охоплювали понад тисячу вищих навчальних закладів України і країн - членів Євросоюза.

Міністерство розглядає можливість участі України в таких спільних програмах і проектах Європейського Союзу як "Сократес" - європейська програма освіти, спрямована на розвиток європейського виміру та підвищення якості освіти шляхом заохочення співробітництва між країнами-учасницями; "Леонардо да Вінчі" - програма у сфері професійної освіти і підвищення кваліфікації.

1. Сутність Болонського процесу

Процес об'єднання Європи, його поширення на Схід і на Прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де було започатковано такі ініціативи.

Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові:формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum) [2], та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Ліссабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі.

Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 30 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали <Болонська декларація>. Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Зокрема, цим документом було задекларовано: прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3+2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський - не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівнянних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи. Бачимо, що до Болонської співдружності на Празькому саміті приєдналися ще три країни.

Головні рішення цього саміту такі:

* країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією;

* учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та національних студентських спілок Європи (ESIB);

* вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації.

На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме:

* постійне навчання протягом усього життя;

* мотивоване залучення студентів до навчання;

* сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти).

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту - поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах - учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь - <доктор філософії> у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що Європейський простір вищої освіти та Європейський простір дослідницької діяльності роботи - дві взаємопов'язані частини спільноти знань. Важливо, що з урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності разом з іншими шістьма країнами було прийнято і Росію (отже, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи). Зрозуміло, що з огляду на глибокі традиції російської освіти і науки Російській Федерації буде непросто відмовитися від багатьох переваг своєї системи, наприклад від двох докторських ступенів, від Вищої атестаційної комісії як державного органу контролю за стандартом наукових ступенів та ін.

Четвертий саміт Болонського процесу заплановано провести 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія).

Отже, Болонський процес - це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.

На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес:

- добровільний;

- полісуб'єктний;

- такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури;

- такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи;

- багатоваріантний;

- гнучкий;

- відкритий;

- поступовий.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх <за> і <проти> для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає. Ми вже значно спізнюємося щодо цього. І чим більше зволікатимемо з рішучими кроками, тим важчим для нас буде вступ до Болонської співдружності.

Уже більше п'яти років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня і 2-й - після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції "навчання впродовж усього життя".

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде Грунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Метою цього видання є ознайомлення українського освітнього співтовариства з основними документами, прийнятими в рамках Болонського процесу. Знання цих документів дозволить українським вищим навчальним закладам оцінити свої можливості щодо вжиття окремих заходів, спрямованих на унормування структур і дій, прийнятих і/або тих, що приймаються європейським освітнім співтовариством.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Дата	Місце	Подія проведення
25 травня 1998 року	Париж, Франція	Прийняття Спільної декларації чотирма міністрами, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію
Березень 1999 року	Веймар, Німеччина	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті
Травень 1999 року	Копенгаген, Данія	Публікація звіту "Тенденції у вищій освіті -1" на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄС
18-19 червня 999 року	Болонья, Італія	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації
8-10 лютого 2001 року	Лісабон, Португалія	Семінар "Акредитація / Надання законної сили"
14-15 лютого 2001 року	Берлін, Німеччина	Національний семінар із питань Болонського процесу
16-17 лютого 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Міжнародний семінар "Університетські ступені короткого циклу"
1-3 березня 2001 року	Упсала, Швеція	Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження
2-4 березня 2001 року	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар "Транснаціональна освіта"
10 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу
10-12 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи "Втілення в життя Болонської декларації"
13-14 березня 2001 року	Белград, Югославія	Національний семінар із проблем Болонського процесу
22-25 березня 2001 року	Ґетеборґ, Швеція	Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі
29-30 березня 2001 року	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
9 квітня 2001 року	Стокгольм, Швеція	Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
21 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів
26 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
Квітень 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Публікація звіту "Тенденції у вищій освіті - II" при фінансовій підтримці ЄС і ETF
6-8 травня 2001 року	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн
10-16 травня 2001 року	Братислава, Словаччина	Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі
17 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
18-19 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту
Червень 2001 року	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа "Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі"
5-8 грудня 2001 року	Тампере, Фінляндія	13-а щорічна конференція ЕАІЕ, здебільшого присвячена Болонському процесові
1-2 березня 2002 року	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв'язаних з ними наук; компетенція випускників
21-23 травня 2003 рік	Грац, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
19-20 вересня 2003 рік	Берлін, Німеччина	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

ЗАЛУЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ У БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
1999	Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція
2001	Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія
2003	Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія
	Країни, які не є учасниками Болонського процесу: Бєларусь, Молдова, Монако, Сан-Марино, Україна, Югославія

освіта навчальний університет болонський

Болонська декларація та основні документи щодо втілення її принципів.

Болонья, 19 червня 1999 року

Європейський процес, завдяки його особливим досягненням упродовж останніх декількох років, стає більш відчутною та значущою реалією для ЄС і його громадян. Перспективи розширення разом з поглибленням відносин з іншими європейськими державами надають цій реалії ще ширших вимірів. Водночас ми є свідками дедалі більшого усвідомлення політиками та науковцями, а також громадськістю, потреби у побудові більш всеохоплюючої та спрямованої у майбутнє Європи, зокрема на основі використання і зміцнення її інтелектуального, культурного, соціального, наукового та технологічного потенціалу.

"Європа знань" є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід'ємною складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей і належності до єдиної соціальної та культурної сфери.

Загальновизнаним є першочергове значення освіти й освітньої співпраці для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств, що особливо відчувається на прикладі ситуації на південному сході Європи.

У Сорбоннській декларації від 25 травня 1998 року, в основу якої покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору.

У ній наголошується, що створення Європейського простору вищої освіти є ключовим шляхом сприяння мобільності та працевлаштуванню громадян, а також розвитку континенту в цілому.

Група європейських держав прийняла запрошення взяти на себе зобов'язання щодо досягнення визначених у Декларації цілей, підписавши її чи висловивши принципову згоду. Спрямованість декількох реформ у сфері вищої освіти, які були паралельно розпочаті в Європі, засвідчили рішучість багатьох урядів діяти.

Зі свого боку, європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти, у тому числі виходячи з основоположних принципів Болонської університетської хартії 1988 року. Надзвичайно важливим є те, щоб незалежність і автономія університетів забезпечували постійну адаптацію систем вищої освіти і наукових досліджень відповідно до нових потреб, вимог суспільства та розвитку наукових знань.

Обраний курс пролягає у правильному напрямі та має значущу ціль. Досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти, втім, потребує постійної рушійної сили. Ми повинні підтримувати цей процес, сприяючи реалізації конкретних заходів, аби наші кроки на окресленому шляху приносили відчутні результати. У зустрічі, що відбулася 18 червня, узяли участь авторитетні фахівці та науковці з усіх представлених на ній держав. Було вироблено ряд корисних порад щодо кроків, які потрібно здійснити.

Зокрема, нам слід зосередитися на вирішенні завдання збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Життєздатність і ефективність будь-якої цивілізації вимірюється її культурним впливом на інші країни. Ми повинні забезпечити існування такої системи вищої освіти в Євро-пі, яка була б привабливою для всього світу і відповідала б особливостям наших культурних і наукових традицій.

Підтверджуючи свою підтримку загальним принципам, викладеним у Сорбоннській декларації, ми координуємо нашу політику з метою досягнення найближчим часом, не пізніше першої декади третього тисячоліття, таких цілей, які, на нашу думку, мають першочергове значення для створення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти в світі:

1. Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.

2. Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.

3. Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача.

4. Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

* забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;

* забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

* сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;

* просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

Отже, ми беремо на себе зобов'язання досягнути окреслених вище цілей - у межах своєї компетенції та поважаючи відмінності в культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів - з метою зміцнення Європейського простору вищої освіти. Задля цього ми проводитимемо політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. Ми сподіваємося на швидку та позитивну відповідь з боку університетів та їхній активний внесок в успішність наших зусиль.

Комюніке конференції

Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту,

Льовен і Лувен-ла-Ньов, 28-29 квітня 2009 р

Ми, міністри, відповідальні за вищу освіту в 46 країнах-учасницях Болонського процесу, зібралися в місті Льовен/Лувен-ла-Ньов (Бельгія) 28-29 квітня 2009 року, щоб критично оцінити досягнення в рамках Болонського процесу і встановити пріоритети Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) на наступне десятиріччя.

Преамбула

1. У десятиріччі до 2020 року Європейська вища освіта має зробити вирішальний внесок у реалізацію Європи знань, яка є високо креативною й інноваційною. Стоячи перед викликом старіння населення, Європа може досягти успіху в цій справі за умови, якщо вона максимально розкриє таланти і здібності всіх своїх громадян та повністю долучиться до навчання впродовж життя і більш широкої участі у вищій освіті.

2. Європейська вища освіта також стоїть перед ще більш важливим викликом і майбутніми можливостями глобалізації та прискореного технологічного розвитку з новими постачальниками послуг, новими особами, що навчаються, і новими типами навчання. Студенто-центроване навчання і мобільність допоможуть студентам розвинути компетенції, які необхідні їм на ринку праці, що постійно змінюється, і надасть їм можливість стати активними та відповідальними громадянами.

3. Наші суспільства сьогодні стоять перед наслідками глобальної фінансової й економічної кризи. Щоб досягти сталого економічного відродження і розвитку, динамічна й гнучка європейська вища освіта спрямовуватиме зусилля на інновації, що ґрунтуються на інтеграції освіти і науки на усіх рівнях. Ми визнаємо, що вища освіта має відігравати ключову роль, щоб успішно відповідати викликам, що стоять перед нами, сприяти культурному і соціальному розвитку наших суспільств. Таким чином, ми вважаємо суспільне інвестування у вищу освіту найвищим пріоритетом.

4. Ми підтверджуємо нашу повну відданість цілям Європейського простору вищої освіти, що є простором, де вища освіта є суспільною відповідальністю, де всі вищі навчальні заклади відповідають широким потребам суспільства завдяки різноманітності своїх місій. Нашою метою є гарантувати вищим навчальним закладам необхідні ресурси для продовження виконання своїх цілей у повному обсязі, таких як підготовка студентів до життя в якості активних громадян демократичного суспільства, підготовка студентів до побудови їхньої майбутньої кар'єри, а також забезпечення можливостей для особистісного розвитку, створення і підтримка широкої та удосконаленої бази знань, стимулювання дослідницької діяльності й інновацій. Необхідне реформування систем і політики вищої освіти, що відбувається, буде й надалі закріплюватися в європейських цінностях ініституційної автономії, академічної свободи і соціальної справедливості, та потребуватиме повного залучення студентів і викладачів.

I. Досягнення і консолідація

5. За останнє десятиріччя ми створили Європейський простір вищої освіти, гарантуючи, що він і надалі спиратиметься на європейську інтелектуальну, наукову і культурну спадщину та прагнення, і характеризуватиметься постійною співпрацею між державою, вищими навчальними закладами, студентами, викладачами, роботодавцями та іншими зацікавленими сторонами. У процесі реформування значним також був внесок європейських установ і організацій.

6. Болонський процес слугує більшій сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти та полегшує мобільність для осіб, що навчаються, а для навчальних закладів - залучення студентів і науковців з інших континентів. Вища освіта модернізується разом з прийняттям трьохциклової структури, включаючи, в національних контекстах, можливість проміжних кваліфікацій, пов'язаних з першим циклом, з прийняттям Європейських стандартів і рекомендацій із забезпечення якості, створенням Європейського реєстру агенцій із забезпечення якості та національних рамок кваліфікацій, пов'язаних із загальною рамкою Європейського простору вищої освіти, що ґрунтуюється на результатах навчання і навчальному навантаженні. Крім того, Болонський процес сприяв запровадженню Додатка до диплома і Європейської кредитно-трансферної системи задля подальшого підвищення прозорості і визнання.

7. Цілі, встановлені Болонською Декларацією, та напрямки дій, визначені впродовж наступних років, сьогодні є такими ж значущими. Оскільки не усіх цілей було повністю досягнуто, повне і належне їх запровадження на європейському, національному і інституційному рівнях потребуватиме підвищення темпу просування та рішучості після 2010 року.

II. Навчання для майбутнього: пріоритети вищої освіти у наступному десятиріччі

8. Прагнучи досягти найкращих результатів за усіма напрямками вищої освіти, ми відповідаємо на виклики нової епохи. Це вимагає постійного зосередження уваги на якості. Більше того, підтримуючи високоцінну різноманітність наших систем освіти, національними політиками повністю визнаватимуться цінності різних місій вищої освіти, починаючи з навчання і дослідження до послуг населенню та залучення до соціальної єдності і культурного розвитку. Усі студенти і працівники вищих навчальних закладів мають бути достатньо підготовленими, щоб відповідати вимогам суспільства, що швидко змінюється та розвивається.

· Соціальний вимір: рівний доступ і закінчення навчання

9. Студентський корпус у вищій освіті має відображати різноманітність населення Європи. Тому ми підкреслюємо соціальні характеристики вищої освіти і ставимо за мету забезпечення рівних можливостей доступу до якісної освіти. Доступ до вищої освіти має бути розширеним через сприяння можливостям студентів з малопредставлених груп і забезпечення відповідних умов для завершення ними навчання. Це включає покращення навчального середовища, зняття усіх перешкод у навчанні, створення відповідних економічних умов заради того, щоб студенти могли користуватися навчальними можливостями на усіх рівнях. Кожна країна-учасниця має встановити вимірні цілі для розширення загальної участі і підвищення участі малопредставлених груп у вищій освіті, що мають бути досягнуті до кінця наступного десятиріччя. Зусилля щодо досягнення рівності у вищій освіті мають супроводжуватися діями в інших частинах освітніх систем.

· Навчання впродовж життя

10. Розширена участь також досягається через навчання впродовж життя як інтегровану частину наших систем освіти. Навчання впродовж життя підпорядковується принципу суспільної відповідальності. Повинні забезпечуватися доступність, якість надання, прозорість інформації. Навчання впродовж життя включає отримання кваліфікацій, розширення кола знань і розуміння, набуття нових навичок і компетенцій, збагачення особистісного зростання. Навчання впродовж життя передбачає, що кваліфікації можуть набуватися через гнучкі траєкторії навчання, включаючи заочне ("неповне") навчання, а також навчання на виробництві (підприємстві, робочому місці).

11. Запровадження стратегії навчання впродовж життя вимагає надійних партнерських відносин між державними органами, вищими навчальними закладами, студентами, роботодавцями і працівниками. Стратегія навчання впродовж життя Європейської хартії університетів, що розроблена Європейською асоціацією університетів, робить корисний внесок у визначення такого партнерства. Успішні стратегії навчання впродовж життя включатимуть основні принципи і процедури визнання попереднього навчання на основі результатів навчання, незалежно від того, чи знання, навички і компетенції були отримані через формальні, неформальні або неофіційні траєкторії навчання. Навчання впродовж життя має бути підкріплене відповідними організаційними структурами і фінансуванням. Навчання впродовж життя, що заохочується національними стратегіями, має запроваджуватися в інституційну практику вищих навчальних закладів.

12. Розробка національних рамок кваліфікацій є важливим кроком у запровадженні навчання впродовж життя. Нашою метою є їх запровадження і підготовка до самосертифікації відповідно до Загальної рамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти до 2012 року. Це потребуватиме постійної координації на рівні ЄПВО та з Європейською рамкою кваліфікацій навчання впродовж життя. У національних контекстах, проміжні кваліфікації всередині першого циклу можуть бути засобом розширення доступу до вищої освіти.

· Працевлаштування

13. Ринок праці все більше залежить від навичок високого рівня та переносних компетенцій. Вища освіта має озброїти студентів поглибленими знаннями, навичками та компетенціями, потрібними впродовж їхньої професійної кар'єри. Працевлаштування надає можливість особам повністю скористатися можливостями на ринках праці, що змінюються. Ми маємо на меті підвищення рівня початкових кваліфікацій, а також підтримку і оновлення кваліфікованої робочої сили шляхом тісної співпраці між урядами, вищими навчальними закладами, соціальними партнерами і студентами. Це дозволить навчальним закладам краще реагувати на потреби роботодавців, а роботодавцям - краще зрозуміти перспективу освіти. Вищі навчальні заклади, разом з урядами, державними органами і роботодавцями мають покращувати надання, доступність і якість своїх вакансій та консультаційних послуг, пов'язаних з працевлаштуванням студентів і випускників. Ми заохочуємо включення виробничої практики до навчальних програм, а також до навчання на робочому місці.

· Студенто-центроване навчання і навчальна місія вищої освіти

14. Ми підтверджуємо важливість навчальної місії вищих навчальних закладів і необхідність постійного реформування навчальних планів у напрямку розробки результатів навчання. Студенто-центроване навчання вимагає надання кожному студенту можливостей, нових підходів до навчання і викладання, ефективної підтримки і структур з консультування, та навчальних планів, що є більш чітко спрямованими на особу, що навчається, на усіх трьох циклах. Отже реформа навчальних планів є постійним процесом, що призводить до гнучких індивідуальних траєкторій навчання високої якості. Викладачі у тісній співпраці зі студентами та представниками роботодавців мають постійно розвивати результати навчання і міжнародні референтні точки для зростаючого числа предметних областей. Ми просимо вищі навчальні заклади звертати особливу увагу на покращення якості навчання за своїми програмами навчання на усіх рівнях. Це має бути пріоритетом у подальшому запровадженні Європейських стандартів і рекомендацій із забезпечення якості.

· Освіта, наука (дослідження) і інновація

15. На усіх рівнях вища освіта має ґрунтуватися на сучасному рівні досліджень і розвитку науки, сприяючи, таким чином, інноваціям та креативності у суспільстві. Ми визнаємо, що програми вищої освіти, включаючи такі, що ґрунтуються на прикладній науці, можуть сприяти інноваціям. Отже кількість людей з дослідницькими компетенціями має зростати. Докторські програми мають забезпечувати дисциплінарні дослідження високої якості і все більше доповнюватися міждисциплінарними та міжгалузевими програмами. Більше того, державні органи і вищі навчальні заклади мають збільшувати привабливість кар'єрного зростання дослідників-початківців.

· Міжнародна відкритість

16. Ми закликаємо європейські вищі навчальні заклади до подальшої інтернаціоналізації своєї діяльності та залучення до глобальної співпраці задля сталого розвитку. Спільні загальноєвропейські дії підкреслять привабливість та відкритість європейської вищої освіти. Конкуренція у глобальному масштабі доповнюватиметься посиленим діалогом і співпрацею на основі партнерства з іншими регіонами світу, зокрема через організацію Форумів Болонської Політики із залученням різних зацікавлених сторін.

17. Транснаціональна освіта має керуватися Європейськими стандартами і рекомендаціями із забезпечення якості як такими, що застосовуються у Європейському просторі вищої освіти, та відповідати Рекомендаціям ЮНЕСКО/ОЕСР із забезпечення якості у транскордонній вищій освіті.

· Мобільність

18. Ми віримо, що мобільність студентів, дослідників-початківців і викладачів покращить якість програм та високий рівень досліджень, посилить академічну і культурну інтернаціоналізацію європейської вищої освіти. Мобільність важлива для особистісного розвитку і працевлаштування, вона сприяє повазі до різноманітності і надає можливість мати справу з іншими культурами. Вона заохочує до мовного плюралізму, таким чином підкреслюючи багатомовну традицію Європейського простору вищої освіти, а також підвищує співпрацю і конкуренцію між вищими навчальними закладами. Отже мобільність має стати ознакою Європейського простору вищої освіти. Впродовж декади до 2020 року, ми ставимо за мету підвищення мобільності, забезпечення її високої якості і урізноманітнення її видів і обсягу. У 2020 році щонайменше 20% осіб, що закінчуватимуть навчання в країнах Європейського простору вищої освіти, мають мати період навчання або стажування за кордоном.

19. В кожному з трьох циклів можливості для мобільності мають бути створені в структурі ступеневих програм. Спільні ступені і програми, як і вікна мобільності мають стати більш загальною практикою. Більше того, політика мобільності має ґрунтуватися на низці практичних заходів, що відносяться до фінансування мобільності, визнання, доступної інфраструктури, візових правил і дозволів на роботу. Необхідними вимогами є гнучкі траєкторії навчання і активна інформаційна політика, повне визнання навчальних досягнень, підтримка навчання та повна портативність грантів і займів. Мобільність має також призводити до більш збалансованого потоку студентів, що приїжджають та виїжджають на навчання в усьому Європейському просторі вищої освіти, і ми ставимо за мету кращий рівень участі різних груп студентів.

20. Для залучення до вищих навчальних закладів висококваліфікованих викладачів і дослідників, необхідними є привабливі робочі умови і кар'єрні шляхи, а також відкритий міжнародний прийом на роботу. Кадрові структури мають бути адаптовані до сприяння мобільності викладачів і дослідників-початківців; визначатимуться рамкові умови для забезпечення відповідного доступу мобільних викладачів до соціального забезпечення та сприяння портативності їх пенсій і додаткових пенсійних прав, що забезпечить краще використання існуючих правових рамок.

· Збір даних

21. Покращений і посилений збір даних допоможе здійснювати моніторинг прогресу досягення цілей, встановлених у порядку денному соціального виміру, працевлаштування і мобільності, а також в усіх інших пріоритетних областях, та слугуватиме основою як для аналітичного звіту, так і порівняння.

· Багатовимірні інструменти прозорості

22. Ми зазначаємо, що існують декілька поточних ініціатив щодо розробки механізмів надання більш детальної інформації про вищі навчальні заклади в ЄПВО для забезпечення більшої прозорості їхньої різноманітності. Ми вважаємо, що такі механізми, включаючи ті, що допомагають системам і закладам вищої освіти відповідно визначати і порівнювати свої сили, мають розроблятися за тісних консультацій з ключовими зацікавленими сторонами. Ці інструменти прозорості мають бути тісно пов'язаними з принципами Болонського процесу, зокрема забезпеченням якості і визанням, ґрунтуватися на порівнянних даних і відповідних індикаторах для опису різноманітних профілів вищих навчальних закладів та їх програм.

· Фінансування

23. Вищі навчальні заклади досягли більшої автономії, в той час швидко зросли очікування того, що вони будуть чутливо реагувати на потреби суспільства і будуть підзвітними. В рамках громадської відповідальності ми визнаємо, що державне фінансування залишається основним пріоритетом у гарантуванні рівного доступу та подальшого сталого розвитку автономних вищих навчальних закладів. Більша увага має приділятися знаходженню нових і диверсифікованих джерел і методів фінансування.

III. Організаційна структура і супровід

24. Теперішня організаційна структура Болонського процесу, яка характеризується співпрацею між урядами, академічною спільнотою з її представницькими оргацізаціями, та іншими зацікавленими сторонами, вважається відповідною своїй меті. У майбутньому Болонський процес буде спільно очолюватися країною, яка головує в ЄС, та країною, що не є членом ЄС.

25. Для взаємодії з іншими сферами політики, Група супроводу Болонського процесу співпрацюватиме з експертами та особами, що визначають політику в інших галузях, таких як дослідження, імміграція, соціальне забезпечення та працевлаштування.

26. Ми доручаємо Групі супроводу Болонського процесу підготувати робочий план до 2012 року для виконання пріоритетів, визначених у цьому Комюніке, та рекомендацій звітів, поданих на цю конференцію міністрів, з можливістю подальшої інтеграції результатів незалежного оцінювання Болонського процесу.

27. Звіт щодо прогресу запровадження положень Болонського процесу виконуватиметься у скоординований спосіб.

· Ще більше удосконалюватиметься методологія аналатичного звіту, яка ґрунтується на показниках;

· Євростат разом з Євростудентом та у співпраці з Евридікою запрошуються зробити свій внесок через відповідний збір даних;

· Робота зі звіту буде проводитися під контролем Групи супроводу Болонського процесу, результатом якої стане загальний звіт, що інтегруватиме вищезазначені джерела, до конференції міністрів 2012 року.

28. Ми просимо групу E4 (ENQA-EUA-EURASHE-ESU) продовжувати співпрацю з подальшого розвитку Європейського виміру забезпечення якості і, зокрема, забезпечити, щоб Європейськимй реєстр агенцій із забезпечення якості був оцінений ззовні, враховуючи погляди зацікавлених сторін.

29. Ми зустрінемося знову на ювілейній Болонській конференції, яку спільно прийматимуть Австрія і Угорщина у Будапешті і Відні 11-12 березня 2010 року. Наступна чергова конференція міністрів відбудеться в Румунії у Бухаресті в квітні 2012 року. Подальші конференції міністрів будуть проведені у 2015, 2018 та 2020 роках.

Назустрічі міністрів, що відповідають за вищу освіту у країнах-учасниках Болонського процесу, яка відбулася 11-12 березня 2010 року у Будапешті та Відні, прийнято Будапештсько- Віденську Декларацію та офіційно проголошено створення Європейського простору вищої освіти. Республіка Казахстан стала 47 країною-учасником Болонського процесу. Наступна зустріч міністрів відбудеться в Румунії у Бухаресті 26-27 квітня 2012 року.

Будапештсько-Віденська Декларація про створення Європейського простору вищої освіти 12 березня 2010 року

1. Ми, Міністри, відповідальні за вищу освіту у країнах-учасниках Болонського процесу, зустрілися в Будапешті та Відні 11 - 12 березня 2010 року для того, щоб створити Європейський простір вищої освіти, що передбачалося Болонською Декларацією у 1999 році.

2. Відповідно до погоджених нами критеріїв щодо членства країни, ми вітаємо Казахстан, як нову країну-учасника Європейського простору вищої освіти.

3. Болонська декларація 1999 року поклала перспективу створення у 2010 році конкурентноспроможного на міжнародному рівні та привабливого Європейського простору вищої освіти, в якому вищі навчальні заклади, за підтримки відданих викладачів і студентів, можуть здійснювати свої різноманітні місії у суспільстві знань; і в якому студенти, користуючись перевагою мобільності з безперешкодним і справедливим визнанням кваліфікацій, можуть знайти найбільш підходящу траєкторію отримання освіти.

4. Починаючи з 1999 року, 47 учасників Європейської культурної конвенції, погодилися з цим баченням і зробили істотний крок у напрямку досягнення запланованих цілей. В унікальній співпраці між державними установами, вищими навчальними закладами, студентами і викладачами, разом з роботодавцями, агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародними організаціями і європейськими установами, ми залучені до ряду реформ з метою побудови Європейського простору вищої освіти, який ґрунтується на довірі, співпраці і повазі до розмаїтості культур, мов і систем вищої освіти.

5. Болонський процес і новостворений Європейський простір вищої освіти, будучи безпрецедентними прикладами регіональної, транскордонної співпраці у сфері вищої освіти, спричинили значну зацікавленість у інших частинах світу і зробили європейську вищу освіту помітнішою на світовій мапі. Ми вітаємо цю зацікавленість і сподіваємося на посилення нашого стратегічного діалогу і співпраці з партнерами в усьому світі.