Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• Розділ 1.Теоретичні основи естетичного виховання школярів у процесі навчання
• 1.1 Державні стандарти естетичного виховання учнівської молоді
• 1.2 Зміст та сутність естетичного виховання молодших школярів
• РОЗДІЛ 2. Дослідження інтегрованого впливу музики, живопису та народознавства на естетичне виховання школярів
• 2.1 Дослідження методів виховання засобами народознавства
• 2.2 Дослідження методів виховання засобами образотворчого мистецтва
• 2.3 Дослідження методів виховання засобами музичного мистецтва
• ВИСНОВКИ
• Список літератури:
• ДОДАТОК 1

ВСТУП

Однією з принципових відмінних рис української національної школи і системи виховання особистості є постійна і глибока увага до проблем естетичного виховання, прилучення молоді до світу літератури і мистецтва, краси навколишньої дійсності. Протягом років незалежності все більше зростає значення естетичного виховання учнівської молоді.

У розробку теорії і практики естетичного виховання особливо відчутний внесок внесли своєю науково-педагогічною творчістю класики педагогіки. А. С. Макаренко і В. А. Сухомлинський. Новаторство їхніх педагогічних систем полягає, насамперед, у тому, що вони спрямовані на максимальний розвиток духовно-моральних і творчих сил дитини.

В. А. Сухомлинський закликав зробити так, щоб школа для дитини була "школою радості", багато в чому зв'язуючи це з особистістю вчителя і його постійною турботою про прилучення школяра до світу високих духовних і моральних понять і уявлень.

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що поряд із набуттям знань важливим чинником розвитку учнів є чуттєві форми осягнення дійсності. Вони спонукають до особистісного переживання явищ навколишнього світу і тим допомагають усвідомити його розмаїття. Такі форми пізнання властиві мистецтву, що набуває все більшого значення як своєрідний регулятивний інструмент впливу на становлення маленької людини. Саме з естетизацією пов'язані перспективи гуманізації освіти, ствердження нових ідеалів розвитку духовної культури суб'єкта навчання, реалізація принципів діалогічності у педагогічному процесі, орієнтація та його творчий характер.

Об`єктом дослідження даної курсової роботи є вплив музики, живопису та народознавства на естетичне виховання школярів.

Предметом дослідження є педагогічні умови, що забезпечують естетичне ставлення в учнів школи.

Метою даної курсової роботи є дослідження теоретичних та методологічних основ, завдань, естетичного виховання, а також їх реалізація у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

При виконанні курсової роботи на тему "Інтегрований вплив музики, живопису та народознавства на естетичне виховання школярів" нам довелося вирішувати наступні завдання:

Ш Познайомитися з теоретичними основами естетичного виховання;

Ш Опрацювати літературні джерела, пов'язані з питанням естетичного становлення учнів початкової школи;

Ш Вникнути в сутність державних стандартів естетичного виховання учнівської молоді;

Ш Розкрити сутність естетичного виховання школярів в процесі вивчення шкільних дисциплін: музичного, образотворчого мистецтва та народознавства;

Ш Дослідити інтегрований вплив вищезгаданих дисциплін на естетичне виховання школярів.

естетичний виховання школяр народознавство мистецтво

Розділ 1.Теоретичні основи естетичного виховання школярів у процесі навчання

1.1 Державні стандарти естетичного виховання учнівської молоді

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Під час розробки освітніх держстандартів у мистецькій галузі група українських учених (О.Костюк, Л.Левчук, О.Рудницька, Л.Масол та ін.) намагалася врахувати як національні педагогічні традиції, так і досвід різних країн. З огляду на це перспективним напрямом розвитку освітньої галузі "Мистецтво (Естетична культура)" вважається інтеграція дисциплін художньо "естетичного циклу, використання різних видів та комплексу мистецтв, про що свідчить їх визначення як основних змістових ліній галузі.[11]

Водночас традиційно обов'язкові для української загальноосвітньої школи предмети "Музика" й "Образотворче мистецтво" залишаються домінуючими, Пошуки вчених і педагогів-практиків у сфері дидактичної інтеграції в межах галузі та поза нею можуть здійснюватися на різних методологічних засадах, що відкриває перспективу широкої варіативності навчальних програм.

В Україні існує досвід побудови змісту навчанні і виховання на засадах інтеграції. Гармонія розумового, фізичного і соціального розвитку дитини через інтегративну особистісно-орієнтовану модель, що складається з чотирьох сфер життєдіяльності -- "Природа", "Культура", "Люди", "Я", втілена в базовому компоненті дошкільної освіти, розробленому О.Кононко, Л. Корміліциною та ін.[16]

Яку саме людину формує сьогодні школа? Зміст панівної більшості навчальних предметів орієнтує учнів на отримання об'єктивних, точних знань і відповідне -- однозначне, фактографічне їх відтворення і засвоєння. Тип навчання стимулює і закріплює раціональний (дискретний, дискурсивний, конвергентний) тип мислення. Проте сучасна культура постмодерністської епохи з притаманним їй плюралізмом і неоднозначністю оперує не лише логічними поняттями і усталеними категоріями, вона сповнена феноменами невизначеного, непередбаченого, і тому потребує іншого типу мислення -- гнучкого, рухливого, з багатоваріантними можливостями щодо його результатів. Розвитку такого типу мислення -- творчого, дивергентного, гіпотетичного -- сприяє мистецтво, естетика завдяки семантичній природі художніх образів, які мають надзвичайно широкий спектр можливих інтерпретацій, особистісних тлумачень у семантичному полі художньо-інформаційного повідомлення. В межах техногенної парадигми освіти формується людина, яка знає і вміє (людина-виконавець). Школа культури виховує людину, яка мислить і прагне творити (людина духовна).[1]

Природа Гомо Сапієнс забезпечила можливість органічного поєднання логічного й алогічного, понятійного та образного, свідомого та підсвідомого -- інтуїтивного, ірраціонального. Надзвичайно важливим відкриттям сучасних наук про людину є теорії функціональної асиметрії мозку. Як переконливо довели дослідження останніх років, ліва півкуля головного мозку забезпечує функціонування раціонально-логічного мислення, переробку інформації вербальної, побудованої алгоритмічне. Права -- "відповідає" за емоційно-образне, симультанне, холістичне опрацювання інформації. Саме ці правопівкульні механізми, як стверджують психологи, забезпечують творчий характер мислення людини. У реальності обидві розумові стратегії -- вербальні й візуальні, свідомі й підсвідомі -- тісно переплітаються, взаємодіють, утворюючи своєрідний інтегративний поліфункціональний континуум.

Водночас, усупереч психологічним закономірностям, під впливом абсолютної віри у всемогутність розуму і недооцінки інших пізнавальних можливостей людини, загальноосвітня школа спрямовує розвиток мислення учнів переважно в річище дії лівопівкульної стратегії, організовуючи їхню інтелектуальну діяльність переважно за законами формальної логіки, що будується на основі прямолінійних причинно-наслідкових зв'язків. Механізми образного мислення в існуючій системі освіти значно менше завантажуються, і тому вони розвиваються повільніше, поступово гальмуються. Наслідком такого навчання є згасання притаманних дітям таких особливостей, як творча уява, багата фантазія, яскрава асоціативність сприймання тощо. [2]

З огляду на це у майбутньому, на мій погляд, роль художньо-естетичних факторів розвитку особистості має значно зрости. Мистецтво з його чи не наймогутнішою силою емоційного впливу на свідомість і підсвідомість індивіда має розглядатися не тільки як джерело художнього виховання, формування емоційно-естетичної культури (що є надзвичайно важливим), а також і як універсальний механізм розвитку її творчого потенціалу та мислення. Це зумовлює необхідність змінити статус мистецьких дисциплін у загальноосвітній школі, розширити сферу їх застосування у навчально-виховному процесі як у кількісному, так і в якісному вимірах.

1.2 Зміст та сутність естетичного виховання молодших школярів

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого. [19]

Принципових змін зазнало формулювання мети предметів мистецької галузі. Раніше в усіх офіційних документах, концепціях і програмах вона традиційно визначалась у дусі суто просвітницьких освітніх ідеалів - "формування естетичної культури учнів". Безперечно, ця дефініція слушна, але вона потребує суттєвого уточнення і доповнення, адже відображає лише однобічний рух: від учителя до учнів, і не акцентує важливі аспекти педагогіки співробітництва -- суб'єкт-суб'єктну взаємодію та синергетики -- самоорганізацію, саморозвиток.

Школа демократичного суспільства, що сповідує гуманістичні принципи, переорієнтовує педагогічний процес в річище його гуманітарної організації і така школа вже не може розвиватися повноцінно без наскрізних художньо-естетичних вимірів власного буття. Це стосується не тільки предметів мистецтва, їх кількості та обсягу, а й водночас процесу наскрізної естетизації життєдіяльності навчального закладу загалом. [8]

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.

Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

У результаті тривалого і серйозного спілкування з мистецтвом та народознавством розвиваються не тільки ті сторони особистості школяра, що харчуються в першу чергу образно-емоційним змістом добутків мистецтва - естетичні почуття, потреби, відносини, художній смак, але формується весь лад особистості, особисті і суспільні представлення, світогляд, складається її моральний і естетичний ідеал.

Здатність розуміти, почувати прекрасне є не тільки визначеним критерієм, показником рівня розвитку школяра. Вона виступає стимулом для розвитку власних творчих здібностей, вона багато в чому визначає той або інший рівень духовного спілкування школяра з однолітками, близькими, товаришами по класі і школі.

Необхідно такий поступальний естетичний розвиток, коли інтуїтивне відчування і розуміння прекрасного переходить згодом в усвідомлене відношення до прекрасного в мистецтві і житті. У такому випадку його динаміка буде природної і безперервною. Якщо ж ця природність і безперервність порушена (наприклад, такому розвиткові не сприяє середовище, у якому росте дитина), ступінь необхідних зусиль педагога значно підвищується, а результативність естетичного виховання різко зменшується. [4]

Природно, що естетичний розвиток тільки тоді повноцінний, коли учень орієнтується на справжні духовні і естетичні цінності, створені людством. Масова культура створює такий могутній шар псевдомистецтва і псевдоцінностей, що уберегтися при сучасних засобах масових комунікацій від їхнього впливу дуже важко. Тут починається захоплення тими кумирами "моменту", яким удалося висунутися на авансцену того або іншого виду мистецтва, причому перетворюються в життєві ідеали, не тільки вони самі як діячі, але ідеальними в представленнях молоді стають і їхні добутки. Таким чином, відбувається підміна справжнього мистецтва, його місце займає той шар культури, що аж ніяк не збагачений прогресивними і гуманістичними ідеями. Шкода помилкового ідеалу не тільки в самій перекрученості представлення про справжню значимість художнього твору, але в першу чергу в тім, що він перетворюється в мірило, критерій оцінки життя, духовних і моральних цінностей суспільства. Відповідно своєму моральному і естетичному ідеалові людини починає впливати на навколишнє. формувати життя навколо себе. В орбіту впливу помилкового ідеалу включаються нові і нові люди, їхня свідомість у тім або іншому ступені пручається цьому впливові або ж деформується, якщо воно досить сильне. Дитина або підліток із завдатками сильної волі, характером, прагненням до лідерства, але володіюча неправильними уявленнями про справжні художньо-естетичні цінності, робить часом на своїх однолітків більший вплив, ніж колектив педагогічний, колектив однокласників або родина. [10]

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі є ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв`язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естетизації усього дитячого життя.

Ці принципи забезпечують реалізацію системи естетичного виховання і сприяють формуванню естетичної культури підростаючого покоління.

Одним з основних завдань школи на сучасному розвитку естетичного виховання є створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв'язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.[9]

Основним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання є навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов'язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Система естетичного впливу припускає тісний зв'язок різних форм класної, позакласної, позашкільної художньо-творчої діяльності дитини. Значно розширює засоби і методи естетичного виховання використання в його практиці засобів масової інформації, комп'ютерів, обчислювальної техніки.

Наступна підсистема - позакласна діяльність школярів, пов'язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми і методів пробудження їх до інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.

Важливою підсистемою є також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім'ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

Для того щоб організувати в кожній школі інтенсивний і розвиваючий комплекс естетичного виховання дитини, необхідно перебороти розповсюджене представленням про вузькості задач і цілей естетичного виховання. Пізнання краси природи рідної країни, усієї навколишнього, краси спілкування, науки, фізичне удосконалювання дають значно більш серйозний виховний ефект, ніж тільки прилучення до народознавства, літератури та мистецтва.

На жаль, поки ще зустрічається в практиці тип учителів, що пояснює свою неуважність до естетичного розвитку дитини тим, що в нього досить інших, більш важливих задач у моральному, трудовому, патріотичному вихованні, а естетичне -- це розкіш і примха. Такий учитель не доможеться великих успіхів у своїй виховній роботі.

Правда, важливість цілей і задач естетичного виховання, його можливості у формуванні особистості школяра недостатньо підкріплюються структурою навчального плану, і якому предметам мистецтва, не. говорячи вже про естетику в цілому, приділяється незначна кількість визначеного часу. Задача вчителя і школи повинна полягати в тому, щоб, по-перше, більш ємко і щільно використовувати визначений час, по-друге, установити і постійно використовувати міжпредметні зв'язки, по-третє, максимально використовувати можливості позакласної і позашкільної роботи.

Продумана з усіх цих трьох точок зору естетико-виховна робота буде пронизувати весь навчально-виховний процес, всі уроки, гурткову і факультативну роботу, позашкільну педагогічно організовану діяльність дитини, його інтереси в сфері дозвілля, самостійного звертання до мистецтва, літературі і т.д. Уся ця величезна сукупність роботи може стати домінантою виховного процесу, його організуючою й об'єднуючою ланкою.[3]

Визначені труднощі організації справжнього естетичного виховання полягають у тім, що в практиці роботи школи задачі естетичного виховання вирішуються часом примітивно і поверхово. Потенційні можливості художнього твору неозорі, а використовується воно іноді без вдумливої попередньої підготовки, без серйозних цілей. Не можна мимохідь, поверхово і примітивно говорити зі школярами про великі добутки музики, літератури або образотворчого мистецтва. Рівень виховної роботи на матеріалі художнього твору повинний відповідати його складності, глибині його ідей, художньої майстерності, духовно-естетичних представлень автора. Інакше серйозний зміст художнього або ж мистетського твору виявляється загубленим, а виходить, і вплив його на почуття й розум школяра буде далеко не таким, яким могло б бути при творчому і глибокому підході до побудови роботи з ним, його використанню у виховному процесі.

У пізнанні мистецтва існують дві найважливіші сторони: безпосереднє сприйняття художнього твору і його оцінка. У школі повинне приділятися увага як тієї, так і іншої.

Учень, у першу чергу, повинний занурюватися в саму атмосферу музичного твору або картини, осягати ці добутки в їх власної художній і духовно-естетичної сутності. Зміст музичного твору непередавано ніякими іншими засобами, крім тих, за допомогою яких воно створено й існує. У мить сприйняття твору мистецтва дитина залишається з ним наодинці. Той внутрішній діалог, що відбувається між ними, і є заповітна мрія і ціль педагога. Якщо дитина байдуже споглядає великий добуток живопису або байдуже слухає великий добуток музики, то скільки б учитель згодом ні тлумачив про велич і безсмертність цих добутків, його слова будуть порожнім струсом повітря. Якщо в цьому можливому діалозі учень не задав жодного питання, якщо в ньому не спалахнуло жодне почуття, якщо в ньому відклалося одне інформативне повідомлення, не заплямоване особистим почуттям і відношенням, -- значить, ціль не досягнута і задача не вирішена.[6]

Не можна забувати, що будь-яке суспільне явище володіє одночасно естетичним і етичним значенням. Моральна і прекрасне здавна мисляться як якась органічна єдність. Внутрішнє споріднення, сутнісна єдність етичної і естетичної сфер педагогові постійно потрібно тримати в полі зору.

Не можна не пам'ятати і про те, що людина, вихована на розумінні, відчуванні прекрасного, до продуктів своєї діяльності відноситься з дійсною вимогливістю. Формування такої особистості -- мета і найважливіша задача загальноосвітньої школи в умовах реформи.

Розділ 2. Дослідження інтегрованого впливу музики, живопису та народознавства на естетичне виховання школярів

2.1 Дослідження методів виховання засобами народознавства

Основним завданням естетичного виховання школярів, засобами народознавства є - виховання культури поведінки учнів, її зміст полягає, на нашу думку, необхідністю розуміти звичну систему дій і вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

Розглянемо детальніше кожний із компонентів культури поведінки учнів початкових класів.

Інтелектуальний компонент визначається наявністю знань та уявлень про норми та правила поведінки, зафіксовані у суспільній моралі, а також про способи та форми поведінки, схвалені громадською думкою. Знання та уявлення дітей про правила, норми, форми і способи культурної поведінки складають моральний зразок, відповідно до якого формується повсякденна звична поведінка учнів.

Емоційний компонент. Маємо на увазі вплив на емоційну сферу дитини з метою формування позитивних мотивів поведінки, що потребує мобілізації активного прагнення учня засвоїти та оволодіти зразками культурної поведінки. Треба зазначити вагому різницю між знанням культурної поведінки та їх усвідомленням, що полягає в особистісному змісті, який вкладає сама дитина в кожну окрему норму. Закріплення правил та норм культурної поведінки, вироблення потреб виконувати та дотримуватися їх базуються на емоційно-позитивному ставленні дитини як до зразків поведінки, так і до людей, які організують діяльність учнів. Тому у дітей молодшого шкільного віку повага до вчителя, любов до батьків та інше можуть виступати як самостійний дійовий мотив.

Знання і мотиви поведінки складають основу діям і вчинкам дитини. З огляду на це, слід визначити діяльнісно-практичний компонент поняття культурної поведінки, який, з одного боку, передбачає систему вправ, вправлянь, привчань, а з іншого -- різноманітну діяльність учнів. Внаслідок цього набутий позитивний досвід про способи культурної поведінки, закріплений багаторазовим повторенням, переходить у звичні форми поведінки. Звичка поводитися культурно дає змогу дитині не замислюватися над вибором способу та форми дії, що сприяє розвантаженню її психіки і зумовлює подальший розвиток.

В основі реалізації завдань виховання культури поведінки, на нашу думку, має лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів'ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В прислів'ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами. Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм Іншими словами, можна сказати, що в прислів'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого -- він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності. Наприклад, у 2 класі на уроках позакласного читання вивчаються теми: "До джерел народної мудрості", "Чарівної казки дивосвіт". Добирати навчальний матеріал до цих уроків можна так, щоб поряд з вирішенням дидактичних завдань він сприяв формуванню культури поведінки молодших школярів.

Пропонуємо матеріал для вчителя, який, на нашу думку, доцільно використовувати на подібних уроках.

З поданими прислів'ями можна проводити таку роботу:

1. Продовжити прислів'я:

Будь гостем доти, ... (доки весілля триває).

Не хвались мудріш мудрістю,... (а сильний силою).

2. Знайти зайве прислів'я, обґрунтувати свою відповідь:

На годину спізнився, за рік не доженеш.

Вчорашнього дня стома кіньми не доженеш.

Що ранком не зробиш, то вечором не здоженеш.

Допомагай старшим, бо доведеться бути таким.

3. З'ясувати, про яку рису характеру йдеться в прислів'ї. Згадати казкового персонажа, якому була притаманна така якість:

Злостивий друг спереду ласкає, а ззаду кусає. Дружні сороки орла заклюють.

4. З'ясувати наслідки негативної поведінки:

В хаті гульки, а в городі ані цибульки.

Де все гостина, там голод недалекий.

5. З'ясувати, які слова вказують на негативне ставлення до вказаної поведінки:

Аж гарчить -- так на меншого кричить.

Мета проведення різноманітної роботи з прислів'ями не полягає лише у визначенні і вивченні конкретних правил культурної поведінки (формування інтелектуального компонента). Доцільно ставити дітям і такі запитання: Чому саме таке правило зафіксовано в прислів'ї? До чого може привести порушення цього правила? Чому необхідно його виконувати? За допомогою подібних запитань з'ясовується причинно-наслідковий зв'язок, який міститься в прислів'ї, що дає змогу викликати у дітей відповідні емоції (формування емоційного компонента).

Для формування позитивно-емоційного ставлення до правил культурної поведінки велике значення має українська народна казка. Пропонуємо деякі види роботи:

І. З поданих уривків казок виберіть різні форми привітання.

Вибігла лисичка на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть.

-- Здорові були, хлопці!

-- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

-- Поміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!

"Лисичка-сестричка і вовчик-панібрат"

... Бачить лисичка хатку, заходить туди, вклонилася звичайненько та й каже:

-- Добрий вечір, люди добрі!

-- Дай, Боже, здоров'ячка.

-- Пустіть переночувати!

-- Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, -- ніде тобі лягти.

-- Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

"Лисичка-сестричка"

...Іде та й іде Котигорошка -- аж стоїть дім зміїв, і сестра з колодязя бере воду.

-- Здрастуй, сестро! -- каже Котигорошка.

Вона йому:

-- Хіба ти мені брат?

Він каже:

-- Побачиш, який я тобі брат!

От заходить змій.

-- А, здрастуй! -- каже.

-- Здрастуй!

Змій питає

-- Чого ти прийшов?

-- За сестрою та за братами.

"Котигорошка"

З'ясуйте, як би ви віталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви обрали саме таке привітання?

II. З поданих уривків запам'ятайте ввічливі слова

... Вилизькала та до журавля:

-- Вибачай, журавлику, -- що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

-- То спасибі ж, -- мовить журавель. -- Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

"Лисичка та журавель".

-- Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе?

-- їду, -- каже, -- дідусю, світ за очі, шукати своєї жінки, вона десь у тридесятім царстві, у Баби-Яги-- костяної ноги... Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?

-- Чому не знати? Знаю.

-- Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!

"Царівна-жаба".

Виділені слова записуються на дошці і використовуються в наступному завданні.

III. Озвучте малюнок. Учням пропонується сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бібліотеку", "На перерві", "Ми робимо покупки" та інші. Дітям необхідно в парах скласти діалог з використанням ввічливих слів, виділених із казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-діяльнісного компонента поведінки.

Пропонуємо деякі види роботи з українською народною казкою "їжак та заєць".

1. Після прочитання казки дітям пропонуються запитання, які допоможуть розкрити моральне навантаження казки.

-- Яке правило спілкування порушили їжачок і заєць?

-- Як повівся зайчик?

-- Чому поведінку зайчика не можна назвати культурною?

-- Які почуття викликала в тебе поведінка зайчика?

-- Чому їжачок та його жінка змогли перемогти?

-- Що трапилось із зайчиком?

-- Чому він був покараний?

-- Які почуття викликала в тебе поведінка їжака та його дружини?

2. Добір прислів'їв, які відображають головну думку казки. Якщо діти знають недостатню кількість прислів'їв, то вчитель пропонує вибрати з тих, що записані на дошці.

3. Тестування.

а) Зайчик, зустрівши їжака:

-- привітався з ним;

-- почав насміхатися над їжачком;

-- пригостив їжачка капустою.

б) їжачок придумав, як перемогти зайця, тому що був:

-- сильний;

-- кмітливий;

-- хитрий.

в) їжачок та його жінка перемогли, бо були:

-- дружні;

-- хоробрі;

-- сміливі.

г) Зайця провчили, бо він:

-- повільно бігав;

-- був не кмітливим.

д) Яке правило порушив заєць:

-- не можна вихвалятися;

-- не можна насміхатися з іншого;

-- не можна брати чужі речі.

4. Складання продовження казки.

-- Що було далі? Чи розумів заєць, чому його провчили?

-- Могли б заєць і їжак потоваришувати? Скласти продовження казки, де їжачок і заєць помирились. Показати, як вони це зроблять. Для цього необхідно скласти діалог між їжачком і зайчиком з використанням ввічливих слів або мирилок.

5. Складання казки "навпаки".

-- Що б могло відбутися у казці, якби з моменту зустрічі зайчик і їжачок поводилися культурно.

6. Гра-інсценізація: казка "навпаки".

Таку інсценізацію необхідно підготувати заздалегідь. Бажано, щоб вона містила вправу, яку на уроці можуть повторити інші учні. Діти отримують завдання додому: скласти аналогічну казку.

Продовжувати працювати над правилами культурної поведінки, а саме, над правилами спілкування з товаришами, можна також і на уроках фізкультури або під час прогулянок у групі подовженого дня. Для цього слід використовувати українські народні ігри. Вчитель має керувати грою таким чином, щоб вона . сприяла розширенню та накопиченню досвіду про форми та способи культурної поведінки під час спілкування з товаришами, про наслідки порушень певних правил, встановлених громадою (в даному випадку правила гри), виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед учнями. Організацію та керівництво грою можна умовно поділити на етапи:

І. Підготовка до гри.

1. Вчитель ознайомлює дітей з правилами та змістом гри. Обговорюються умови, за яких гра буде цікавою.

Умови (або правила) гри:

o Всі учасники дотримуватимуться правил.

o Команда буде дружною та дисциплінованою (якщо гра командна).

o У грі мають брати участь всі.

o Не можна насміхатися з невдач інших.

Кожну з умов учитель підкріплює прислів'ям:

Дружні сороки орла, заклюють.

Не смійся з іншого, щоб тобі не було того.

Добре роби -- добре й буде.

2. Вивчення лічилок та мирилок.

Учитель пояснює, що для визначення ведучого можна використовувати лічилки. Це запобігає виникненню сварок.

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться --

Той буде жмуриться.

Вийшов зайчик погулять --

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Як нам бути, що зробити --

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

Мирилки вивчаються з дітьми для створення необхідного емоційного настрою, а також для набуття вміння миритися. Це зумовлено віковими особливостями молодших школярів, які часто сваряться, не вміючи поступатись один одному, а посварившись -- не знають, як помиритися.

Мир -- миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні.

Поцілуймося!

II. Проведення гри.

Вчитель стежить за чітким виконанням правил гри.

При порушенні останніх гра припиняється, проводиться аналіз порушення, з'ясовується, як потрібно діяти, гра продовжується далі.

III. Аналіз гри.

Аналізується хід гри в цілому. Обов'язково визначається; чи цікаво було грати? Що вдалося і чому? Що не вдалося (або чому програли)? Чому не вдалося?

Під час з'ясування цих питань учитель звертає увагу не на те, хто саме винен, а чому гра не вдалася, або була не цікавою. Кожну відповідь учні підкріплюють прислів'ями.

Ми з досвіду переконалися, що використання фольклору як засобу виховання учнів початкових класів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини, що у свою чергу сприяє формуванню культури поведінки.

2.2 Дослідження методів виховання засобами образотворчого мистецтва

Специфічною особливістю естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку на заняття образотворчого мистецтва являється розвиток в них на цих заняттях естетичного сприйняття дійсності.

Достовірно встановлено, що формальні сторони занять образотворчим мистецтвом мало привабливі для учнів початкових класів. Їх цікавить пошук сутності, зміст візуально спостережуваної події чи сцени, представлених у витворі мистецтва. Найбільш прийнятними об'єктами для образотворчого мистецтва дітей являються жанрові сцени, подій повсякденного життя (набагато більше, ніж "нереальні", казкові події, які дітьми обов'язково "осучаснюються") і в рівній, якщо не в більшій, мірі - об'єкти природи: листочки, квіти, комахи, життя тварин, явища природи в природному ландшафті.[5]

Основною задачею уроків образотворчого мистецтва з дітьми молодшого шкільного віку являється збагачення і уточнення дитячих уявлень про предмети і явища природи, про навколишню дійсність, про життя людей, про Україну. Заняття мистецтва в цьому віці мають яскраво виражений пізнавальний характер. Головне тут - накопичення і художнє узагальнення фактів, пізнання в образній формі закономірностей середовища.

Початковий період образотворчої діяльності дітей характеризується дійовим відношенням до зображення і до навколишніх речей. Діти виявляють особливу зацікавленість до того, як влаштований предмет, з яких частин він складається, як він діє, яку роль він виконує в реальному світі. Малюнок молодшого школяра - майже завжди зображення події, а також вираження ролі самої дитини в цій події. "Дієвість" безпосередній динамізм характерні також для вибору і використання дітьми художніх матеріалів. Тому, з одного боку, істотне місце на заняттях повинно бути відведене безпосередньому зверненню дітей до елементів дійсності (гілочки, листочки, квіти, різноманітні предмети побуту), з іншого боку - активній роботі з такими художніми засобами і матеріалами, які дозволяють "діяти", тобто замальовувати, різати, ліпити, будувати: робота з пером і тушшю, олівцями, пензлем та фарбами, ліпка, аплікація, вирізування, склеювання, конструювання і т.д.[18]

Ці види роботи повинні зайняти міцне місце на заняттях образотворчим мистецтвом з молодшими дітьми поряд із традиційним "малюванням".

Головну й основну групу методів формування естетичної сприйнятливості складають спостереження і розглядання, супроводжувані діями (малювання, аплікація, ліплення, конструювання). Велике місце поряд із практичними заняттями повинне бути відведене екскурсіям і просто прогулянкам по місту й у природу, розгляданню в натурі (або по телебаченню, фотографіях, кінофільмах) пейзажів різних кліматичних зон, окремих дерев, рослин, квітів, тварин, міських і сільських архітектур, машин, одягу, предметів побуту, у тому числі виробів народного декоративно - прикладного мистецтва,-- усього, що може сприяти розвиткові естетичної сприйнятливості і нагромадженню запасу зорових вражень і образів.[17]

В області специфічно образотворчих задач основним є вільне оволодіння дітьми елементарними навичками зображення і роботи з різними художніми матеріалами й інструментами. Це збагачує виразні можливості дітей, вивільняє їхньої сили. для усвідомленого виявлення власного задуму і характерних ознак явища, що спостерігається. Часто труднощі технічного порядку змушують дітей відмовлятися від занять образотворчим мистецтвом. Разом з тим у роботах дітей не повинна проступати відкрито видима образотворча схема, що є, звичайно, наслідком недотепного навчання, механічного засвоєння дітьми знань і навичок.

Правильним напрямком у викладанні образотворчого мистецтва, що відповідають віковим особливостям учнів початкової школи, варто вважати таке, котре сполучить можливість творчого вираження дітей із серйозним навчанням.

Дитині, що не відає норм і правил мистецтва, властиві в малюнку безпосередність і щирість, сміливість вираження своїх представлень. Ці риси як застава творчого розвитку особистості необхідно дбайливо зберігати, заохочувати і розвивати. Тому навчання не повинне безпосередньо і грубо вторгатися у творчий процес молодшого школяра.

У цьому процесі навчання повинне йти перед розвитку, підготовляючи для нього базу, складену з навичок, умінь і знань. Даючи вихід творчим можливостям дитини, треба одночасно готувати його до того, щоб зробити черговий крок, піднятися на більш високу ступінь. Інакше у творчості дитини неминуче виникає повторення стереотипних форм, сюжетів, що незабаром набридають і йому самому.

При всьому різноманітті проблем у викладанні образотворчого мистецтва молодшим школярам, варто зосередити основну увагу па таких, котрі необхідно вирішити саме в початковій школі. Головна серед вони-приохотити дітей до занять малюванням і іншими видами образотворчого мистецтва. Тільки на цій основі можуть розвиватися поступово усвідомлене естетичне почуття, художній смак і інші риси, потрібні для творчості. Одна з ліній такого розвитку -- застосування цікавих і різноманітних форм роботи, різних художніх матеріалів, нових прийомів технічного виконання. Інша лінія розвитку, практично мало реалізована в середньому шкільному віці,-- це формування в дітей із самого початку взаємозв'язку між спостереженням і образотворчим рухом, вмілості рук, слухняності їхньому зоровому представленню що малює. Це одне із самих слабких ланок у сучасній практиці роботи з молодшими школярами.[21]

Третя група задач -- це поступове підведення дитини до передачі просторових явищ у зображуваному об'єкті на рівні так званих "доперспективних" форм зображення. Без планомірної підготовки в області передачі елементарних просторових явищ неможливо потім підвести дітей до спостережливого й елементам лінійної перспективи, що складає основу образотворчої діяльності починаючи з V-VI класів.

Так називана просторова комбінаторика складає найважливіший елемент загального розумового розвитку дитини молодшого віку. У силу особливостей свого мислення діти цього віку простіше освоюють у просторових видах роботи питання кольору, форми, пропорційно-метричних відносин величі -- те, що є запорукою благополучного розвитку математичного мислення. Усі ці питання вирішуються на заняттях прикладною і конструктивною діяльністю.

У прикладній діяльності можливі два види на площині й в обсязі. Як показують спостереження, особлива увага в молодшому віці необхідно звернути на уміння композиційного рішення площини. За межами I--II класу ця здатність дітей різання знижується (при відсутності відповідного навчання), і вже в III класі великі труднощі складають ті задачі, що раніш дозволялися дітьми, здається, майже без усякої напруги. У початкових класах ця задача вирішуються в аплікаціях на теми з життя (традиційні аплікативні візерунки з геометричних елементів повинні бути перенесені на друге півріччя I класу і далі), виконуваних на кольоровому тлі -- на плоскому листі паперу, на поверхні об'ємних предметів (шапочки, хлопавки, іграшки для ялинки і т.д.).

До роботи в обсязі дітей підводять шляхом знайомства з предметами в натурі, вивчення форм у безпосереднім їхньому відчутті. До прикладної роботи в обсязі дітей готують на заняттях ліпленням із пластиліну або глини. Виліплюючи предмети, діти привчаються представляти них у "готовому", об'ємному виді, розуміють, що предмети мають об'ємну, тривимірну форму. Поступово діти переходять до виготовлення обсягів з паперу і тканини (м'яка іграшка), що більш важкі для них, чим ліплення, але дають можливість навчитися уявляти собі предмет у виді розгорнення, викрійки, креслення, що мають спочатку плоску форму, але потім що закономірно складаються в обсяг шляхом скріплення нитками, клеєм, замком.

Творча робота молодших дітей в обсязі 8 основному буває зв'язана з прикрасою предметів. Необхідно розвити в дітей розуміння ролі такої праці і його законів: у якому місці і як прикрасити (призначення прикрас, їхня залежність від функції предмета). Діти повинні прикрашати не тільки плоскі (або, як них прийнято називати, умовно - плоскі) предмети, такі, як зошит, дошка, папка, що стали традиційними в програмах для молодших школярів. Об'ємні тіла привчають дітей до бачення світу в просторових, функціональному аспектах, що відповідає інтересові самих дітей і задачам їхнього подальшого розвитку.

Особливої уваги вимагає розвиток художнього сприйняття в процесі вивчення молодшими школярами творів образотворчого мистецтва. Труднощі виникають унаслідок недостатнього заохочення розгорнутих дитячих висловлень про те, що вони бачили і як відносяться до побаченого. Це дає деяким педагогам підстави затверджувати, що молодші діти взагалі не мають здатність естетичного відгуку і художнього судження. Як показують дослідження, така думка не відповідає дійсності.

У роботі з дітьми по творах мистецтва необхідно відзначити два моменти. По-перше,-- і це головне правило стосовно всякої роботи з молодшими дітьми на заняттях образотворчим мистецтвом,-- акцепти на формальні сторони зображення потрібно ставити лише в тій мері, у який це сприяє підніманню змісту творів мистецтва. Більший акцент повинний падати на естетичне сприйняття самої дійсності, відбиваної мистецтвом, а сприйняття мистецтва повинне розглядатися, насамперед, як засіб активізації естетичного сприйняття реальних об'єктів і подій.[25]

По-друге, не можна зводити роботу з мистецтва до відгуків дітей про твори (і тим більше письмових відгуків про картини).

Велике значення у виявленні дитячих вражень про мистецтво й в активізації ставлення дітей до сприйняття картин мають "непрямі" методи: вибір дітьми коротких музичних і поетичних творів, що відповідають по естетичному враженню пропонованим творам образотворчого мистецтва; малюнки по пам'яті на основі переглянутих творів; перегляд циклів картин, художніх фотографій, кінофрагментів без розгорнутого словесного коментарію з метою "наочності", нагромадження запасу зорових вражень і образів. Необхідно заохочувати й усні висловлення дітей про картини, особливо з метою нагромадження необхідних термінів з області образотворчого мистецтва (формат, розмір, колір, пропорції, розташування і т.п.). Але робота зі словом не повинна бути однобічною і не повинна бути єдиною турботою вчителя. Вона повинна сполучитися з іншими формами роботи з творів образотворчого мистецтва.

2.3 Дослідження методів виховання засобами музичного мистецтва

Базою музичного виховання в початковій школі є урок музики. Зміст уроку визначають три взаємозалежних роздягнула: хоровий спів, музична грамота і слухання музики. Ці розділи доповнюються останнім часом грою на музичних інструментах (металофони, духові гармоніки, клавішні, ударні і т, д.), вокальною, інструментальною імпровізацією, рухами під музику (хороводи, танці, фізкультурні рухи, ритміка).[23]

Однієї з основних задач музичного виховання учнів початкової школи є формування інтересу і любові до музики, до такого спілкування з нею, що приводить до естетичному насолоди музикою, до розуміння її життєвого змісту. Діти 7- 8 - літнього віку не вміють ще повноцінно сприймати музику, відбивати у своїй свідомості музичний образ, що розгортається в часі. У той же час вони вільно визначають загальний настрій, реагують на найпростіші засоби музичної виразності, темп, динаміку, регістр.

Для розвитку музичного сприйняття дітей -- основи музичного виховання треба частіше давати їм практичну можливість переживання різноманітних почуттів, виражених у музиці, як хоровий, так і інструментальної.[24]

Хоровий спів має можливість естетичного впливу на колектив і виконавчий, і слухачів. Воно створює умову для безпосереднього музичного спілкування в спільних, дружних діях. Воно допомагає "злити багато сердець в одне сильно почуває серце" (К. Д. Ушинський). У цьому криються його величезні виховні можливості.

Пісенний репертуар, що випускається для учнів молодшого шкільного віку у виданнях "Початкова школа", "Початкове утворення", в основному відповідає задачам музичного виховання в цьому віці. Однак підбор репертуару для конкретного класу, хорового колективу, юних солістів -- справа творче і далека не настільки легеня, як може показатися. Добре підібраний репертуар повинний містити в собі пісні співучі і пісні енергійні, бадьорі. Однак важливо не тільки розмаїтість характеру пісень, але і їхня тематика. Для повноцінного виховання дітей далеко не байдуже, про що вони будуть пекти. Особливо важливо використовувати пісні на животрепетні теми, що ріднять дітей з думами і почуттями всього радянського народу, зближають шкільне життя з подіями сьогоднішнього дня.[18]

У класному хоровому співі беруть участь усі без винятку учні даного класу. Ми не в праві позбавляти дітей зі слабко розвитим слухом і голосом можливості розвити і те й інше.

Коли учень співає невірно, це ще не свідчить про поганий музичний слух. Можливо, що він чує добре, але голос його не слухається, не підкоряється. У такому випадку відсутня координація між слухом і голосом. Через якийсь час, коли голосовий апарат розвинеться, діапазон його розшириться, найчастіше з'ясовується, що в учня є і слух, і необхідний рівень вокально-хорових даних. Якщо учень пече чисто тільки деякі звуки в середині діапазону, це значить, що обмежено його вокальні можливості, а не слух. Висновок про те, що в дитини поганий слух, не можна робити поспішно. Діти ж з поганим слухом не тільки не повинні звільнятися від співу, музичних занять, але їм варто приділяти більше увагу -- як тимчасово відстаючим у навчальному предметі.[26]

Основні співочі навички (правила співочої установки, подиху, звукоутворення, дикції) прищеплюються не послідовно, а паралельно, причому вони поступово розширюються і поглиблюються. Робота над усіма навичками повинна вестися постійно, систематично, завзято, починаючи з перших же кроків навчання,

Якщо запропонувати ненавченим школярам що-небудь заспівати, то, як правило, можна почути голосне, близьке до крикливості спів. Треба пояснювати дітям, що некрасиво, шкідливо так пекти, що можна легко зіпсувати голос. Боротьба з крикливістю в дитячому дуже важливий момент у музичному, зокрема вокальному, вихованні. Найкращим є спокійне звучання дитячого голосу, при активній рухливості органів артикуляції, гортані і подихи. Основними властивостями нормального співочого звуку є активність, емоційність, воля (невимушеність), легкість без найменшого натяку на форсування.[14]

При розучуванні пісні мелодію приходиться повторювати багато разів. Діти можуть засвоїти мелодію швидко, якщо вона проста, але спіти відразу зовсім правильно, чисто, витримуючи усі відтінки виконання, їм важко. Гарне виконання вимагає наполегливості, завзятої, кропіткої роботи. Це може бути тяжким для дітей і малоефективним, якщо проводити повторення нецікаве. Ми часто чуємо таке звертання: "Проспівайте ще раз". Діти співають, керівник не вдоволений: "Ви співали добре, треба краще, проспіваємо ще раз". Таке повторення набридає дітям і не приносить ніяких результатів. При кожному повторенні пісні учні повинні знати, навіщо вони її повторюють, перед ними повинна бути поставлена визначена задача, тоді повторення стає цілеспрямованим, осмисленим, цікавим. Діти відчувають, що з кожним разом виходить краще. Вони розуміють, чому стало краще, а це робить процес навчання свідомим, активним.[18]

Часто буває, що пісня, над якою необхідно ще попрацювати, починає дітям набридати. У такому випадку можна неї на час відкласти для того, щоб пізніше до неї звикнути знову. Тоді, можливо, вона буде проспівана краще і з більшим захопленням. Ми говоримо дітям, що для того, щоб пісня була проспівана добре, треба над нею працювати, що без праці нічого не дається. Але зловживати цим у молодших класах не випливає. Заняття музикою, співом повинні бути барвистими, емоційно насиченими.