Роль вихователя у виявленні здібностей дітей

Размещено на http://www.allbest.ru

Роль вихователя у виявленні здібностей дітей

Лядобрук О.В.

методист лабораторії шкіл-інтернатів

та груп продовженого дня ОІППО

Кожна людина - неповторна. Ця неповторність зумовлюється своєрідним для кожної людини комплексом особистих якостей, серед яких помітне місце займають індивідуальні здібності.

Відомо, що здібності, нахили та інші якості розвиваються і формуються лише в діяльності, а саме в самостійній і творчій діяльності. І лише за ступенем складності та оригінальності виконаного можна судити про здібності і можливості учнів. Іншого способу поки що не існує. Тести, якщо і дозволяють якоюсь мірою виявити деякі якості особистості, то їх розвивають украй недостатньо і в багатьох випадках невдало.

Школи-інтернати, а також групи продовженого дня у контексті цієї проблеми мають помітні педагогічні переваги порівняно із звичайними загальноосвітніми школами. Вони полягають передусім у тому, що тут забезпечується триваліше спілкування учнів з педагогом. Завдяки цьому створюються кращі умови для спостережень за дітьми у різноманітних умовах і формах діяльності. Крім того, за рахунок позаурочного часу є можливості для урізноманітнення діяльності дітей, що дозволяє краще виявити здібності учнів і, що особливо важливо, розвивати їх.

Звідси випливає особлива роль вихователя у виявленні й розвитку здібностей дітей, оскільки саме він є центральною особою позаурочної діяльності.

Щоб успішно виконувати свої завдання, вихователеві потрібно знати структуру людських здібностей. Взагалі здібності умовно розподіляють на три групи, кожна з яких у свою чергу поділяється на:

- інтелектуальні: математичні, конструкторсько-технічні;

- емоційні: артистичні, музичні, художні, філологічні, комунікативні;

- вольові: психомоторні (фізичні), організаторські.

А що робити, коли в учня ніякі здібності не виявляються? В принципі такого бути не може, але якщо вихователь схиляється до такої думки, то це може свідчити лише про те, що учневі не доводилося займатися такими видами діяльності, де б його здібності могли виявитись. Тому вихователю, перш ніж робити висновки, потрібно ще і ще раз випробувати учня, урізноманітнювати його діяльність, дати шанс виявити себе. З урахуванням здібностей своїх вихованців вихователь мусить ознайомитись із фондами шкільної бібліотеки, за необхідності дати поради щодо придбання тієї чи іншої літератури.

Вихователь не виконує свою основну соціальну функцію, якщо не зуміє викликати в учнів прагнення самовиховуватися, саморозвиватися, бажання вчитися. Отже, насамперед педагог мусить подбати про створення на уроках і в позаурочний час такої ситуації співтворчості, співдружності, співпраці з учнем, яка б ефективно сприяла навчанню, розвитку і вихованню дітей, оновленню у свідомості дітей того образу людяності, гуманності і порядності, до якого повинні тягнутися люди.

Істотною хибою навчально-виховного процесу є вузькопредметний підхід педагогів до його організації. Він проявляється в тому, що кожен вчитель-предметник головну мету своєї професійної діяльності вбачає не у формуванні цілісної особистості школяра, а в тому, щоб домогтися оволодіння учнями предметних знань, умінь і навичок в межах програмних вимог. Тому й оцінка особистості учня у більшості випадків зводиться до оцінювання його предметних знань через такі поняття, як "сильний учень", "середняк", "поганий" або "слабенький". Що ж до особистих якостей учня, то у більшості випадків учителі-предметники не можуть оцінити їх належним чином.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, стан вирішення цієї проблеми в практиці роботи загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, ліцеїв, гімназій визначили такі основні психолого-педагогічні умови, які сприяють творчій діяльності учнів, самоорганізації їхньої особистості у навчально-виховному процесі, а саме:

- забезпечення можливості реалізації учнями своїх здібностей у найважливішій сфері його життєдіяльності, як на уроці так і в позаурочній діяльності (в гуртках, факультативах за інтересами, індивідуальних консультаціях з предметів) з метою самоутвердження учня, розвитку у нього почуття самоповаги;

- сприяння самовизначенню кожного учня в усіх сферах внутрішкільного життя через індивідуальний вибір;

- сприяння прояву особистості кожного учня у певному виді громадської діяльності для його самовизначення, самореалізації через них;

- створення творчої атмосфери, здорового морально-психологічного клімату в колективі через утвердження принципів педагогіки співпраці;

- своєчасна позитивна оцінка діяльності учня у навчально-виховному процесі для розвитку у нього почуття задоволення;

- уміння педагогів помічати, розвивати й оцінювати неповторну творчу індивідуальність кожного учня;

- ні в якому разі не можна порівнювати і протиставляти за якістю "талановитості" праці однолітків. Суперництво і конкуренція всередині дитячого колективу неприпустимі. Вони відразу змішують мотив діяльності, а отже - змінюють діяльність: замість творчості задля спілкування, вираження почуттів, ставлень починається змагання за першість.

Нині, у зв'язку із зростанням інтересу до навчання і виховання обдарованих дітей, проблема гармонійного розвитку набуває особливої актуальності. Як стверджує Ю.З. Гільбух, очевидно, що в багатьох обдарованих дітей структура розумової сфери, її природні основи відзначаються певною дисгармонійністю, як погано узгоджується із стандартним навчальним планом. Як підтвердив досвід, таким учням треба залишати вільний час, яким вони могли б розпорядитися на свій розсуд для самостійних занять відповідно до їхніх нахилів.

Акцент на здібностях учнів має принциповий характер. Без опори на ці фундаментальні якості особистості не можна розраховувати в педагогічній практиці на успіх. Дослідження підтверджують, що навіть просте усвідомлення учнями своїх задатків, здібностей стає потужним спонуканням, мотивом досягнення більш високих результатів, служить серйозним фактором активізації їх творчих сил, поштовхом до самореалізації.

Треба звернути увагу і на те, щоб молода людина більш-менш об'єктивно сама оцінювала свої можливості, ніякою мірою їх не перебільшувала. Адже рівень домагань має відповідати реальному стану речей, а не вигаданому. З цього приводу академік О.Д. Александров сказав: "Совість професіонала зводиться, якщо хочете, до виконання латинського вислову, який в перекладі означає: "Те, що робиш, роби добре".

Відпочинок займає значну частину часу в житті дитини, готує її до успішного навчання і праці. Тому вкрай важливо зробити цей відпочинок повноцінним, змістовним, поставити його на службу вихованню всебічно розвиненої особистості. Педагогічно правильно продумана організація дозвілля має особливе значення в умовах школи-інтернату, групи продовженого дня, де учні перебувають цілоденно. Як писав А.С. Макаренко, - "Протягом усього робочого дня вихованець повинен бути розумно зайнятий або роботою, або навчанням, або грою, або читанням, або потрібною для нього якою-небудь бесідою. Він ніколи не повинен просто балакати, безцільно проводити час, видивлятися, тинятися між стінами, не знаючи, куди подітися. Лише в організованій діяльності у нього буде вихована розумна, корисна активність, звичка і любов до корисного руху".

Соціальні психологи кажуть, що стрибок у соціально-економічному розвитку Америки від занепаду до процвітання стався завдяки втіленню програми пошуку та розвитку талановитих дітей, тобто створенню "інтелектуальної еліти". Обґрунтування доцільності пошуку здібних дітей та роботи з ними лаконічно та змістовно виразив Ганс Сельє - канадський учений: "Сенс життя - в самозбереженні та в організації вроджених здібностей з найменшими невдачами. Кожній людині для душевної рівноваги потрібна мета в житті, яку вона вважає значущою та пишається працею, що спрямована на її здійснення".

Доцільно до цієї роботи залучити педагогів-новаторів, науковців, які швидко могли б запропонувати шляхи виконання цього невідкладного завдання, оскільки всі ми втрачаємо найкраще, що є в кожній дитині, - здатність до уявлення, творчості, пізнавальної активності - через вади шкільної системи, байдужість окремих педагогів.

Вади шкільної системи навчання та виховання спричиняють недостатній рівень розвитку природних задатків людини, невдоволеність своїм соціальним статусом, виникнення негативних емоційних станів, небажання нічого робити - тобто соціальну апатію, таку типову для сьогодення. Вихід з такого становища - правильне педагогічне керівництво за якого педагоги виступають насамперед у ролі старших товаришів, що допомагають дітям, спрямовують і підтримують їхню ініціативу, можуть забезпечити повноцінний розвиток і відпочинок вихованців школи-інтернату.

У кожній загальноосвітній школі-інтернаті нашої області та в Житомирі створена та постійно удосконалюється база для проведення дозвілля дітей, причому самі вони залучаються до цієї справи, що сприяє розвитку їх ініціативи, самостійності і активності.

Найбільш поширеними формами організації дозвілля вихованців шкіл-інтернатів, груп продовженого дня, які відповідають здібностям, інтересам, запитам дітей є проведення конкурсів, спортивних змагань, різноманітних ігор та, безумовно, робота в гуртках.

Заняття в гуртках забезпечують вихованцям і бажаний відпочинок і одночасно виховують їх. При прийомі вихованців до гуртків вихователі дотримуються принципу добровільності. Проте потім, члени гуртків повинні підкорятися встановленим правилам, серйозно працювати. Звичайно, вирішальне значення має при цьому стиль роботи гуртка, майстерність керівника, його вміння зацікавити дітей, спрямувати їхню енергію, передати їм свої вміння. творчий самоорганізація виховний дозвілля

Досвід підтверджує, що необхідно враховувати специфічні особливості кожної людини, що, звичайно, не протирічить тому, що об'єднує всіх людей. Процес дозвілля не може обійтися без поляризації свободи і порядку. Без мети немає виховання. Але мета, що не досягла повного стандарту освіти, вихованості молодої людини, втрачає сенс. Без концептуальних близьких, серйозних і перспективних програм школа вмирає.

Ми повинні оволодіти педагогічною творчістю, вершиною якої є вільне, постійне відкрите творення нового процесу навчання і виховання підростаючого покоління.

Використана література

1. Гільбух Ю.З. Обдарована дитина. - К., 1993 - с. 78

2. Макаренко А.С. Твори. - К., 1954. - Т.5. - С. 78

3. Гуманітаризація загальної середньої освіти. - К., 1994

4. Праця вихователя з обдарованими дітьми в умовах школи-інтернату. Методичні рекомендації - К., 1997

Размещено на Allbest.ru